"Гаррі Поттер і Хранилище часу", все решта в темі ;)

І'мя автора: Fata morgana & Міледі & Sky
E-mail автора: доступен только для зарегистрированных
Рейтинг: PG-13
Пейринг: СС/БЛ, ГГ/СД, ДМ/н.ж.п, ОВ/ЛЛ, РУ/ПП., БЗ/ДУ та ін.
Жанр: Экшн
Короткий зміст: Вважаєте, що ігри з часом штука безпечна? Глибоко помиляєтесь, адже час непідвладний ні добру, ні злу. А за порушення правил у грі з ним можна дорого заплатити…

Название	Опубликовано	Изменено	Просмотров
Глава 1	Mar 19 2006, 19:26	--	5385
Глава 2	Mar 19 2006, 19:27	--	1837
Глава 3	Mar 19 2006, 19:29	--	2047
Глава 4	Mar 19 2006, 19:31	--	2224
Глава 5	Mar 19 2006, 19:37	--	1673
Глава 6	Mar 19 2006, 19:38	--	1740
Глава 7	Mar 19 2006, 19:39	--	1567
Глава 8	Mar 19 2006, 19:40	--	1518
Глава 9	Mar 19 2006, 19:42	--	1658
Глава 10	Mar 19 2006, 19:42	--	1667
Глава 11	Mar 19 2006, 19:43	--	1795
Глава 12	Mar 19 2006, 19:43	--	1653
Глава 13	Mar 19 2006, 19:44	--	1669
Глава 14	Mar 19 2006, 19:44	--	1635
Глава 15	Mar 19 2006, 19:46	--	1570
Глава 16	Mar 19 2006, 19:47	--	1673
Глава 17	Mar 19 2006, 19:48	--	1812
Глава 18	Mar 19 2006, 19:49	--	1589
Глава 19	Mar 19 2006, 19:50	--	1616
Глава 20	Mar 19 2006, 19:51	--	1751
Глава 21	Mar 19 2006, 19:52	--	1560
Глава 22	Mar 24 2006, 15:31	--	1227
Глава 23	Mar 24 2006, 15:33	--	1506
Глава 24	Mar 25 2006, 09:55	--	1335
Глава 25	Mar 26 2006, 12:26	--	1213
Глава 26	Mar 29 2006, 16:00	--	1160
Глава 27	Apr 2 2006, 09:34	--	1283
Глава 28	Apr 2 2006, 09:36	--	1247
Глава 29	Apr 6 2006, 12:44	--	1284
Глава 30	Apr 8 2006, 17:15	--	1229
Глава 31	Apr 10 2006, 12:02	--	1220
Глава 32	Apr 17 2006, 12:35	--	1298
Глава 33	Apr 17 2006, 12:36	--	1153
Глава 34	Apr 17 2006, 12:38	--	1184
Глава 35	Apr 18 2006, 11:18	--	1198
Глава 36	Apr 20 2006, 10:00	--	1264
Глава 37	Apr 22 2006, 13:42	--	1276
Глава 38	Apr 24 2006, 15:10	--	1127
Глава 39	Apr 28 2006, 08:31	--	1261
Глава 40	May 1 2006, 09:23	--	1113
Глава 41	May 2 2006, 07:53	--	1263
Глава 42	May 4 2006, 10:03	--	1331
Глава 43	May 6 2006, 08:20	--	1404
Глава 44	May 8 2006, 11:22	--	1338
Глава 45	May 15 2006, 17:16	--	1206
Глава 46	May 16 2006, 10:59	--	1223
Глава 47	May 18 2006, 10:29	--	1099
Глава 48	May 22 2006, 12:45	--	1200
Глава 49	May 27 2006, 14:11	--	1142
Глава 50	Jun 8 2006, 20:07	--	1178
Глава 51	Jun 10 2006, 09:08	--	1178
Глава 52	Jun 17 2006, 19:34	--	1192
Глава 53	Jul 1 2006, 18:52	--	1264
Глава 54	Jul 2 2006, 17:52	--	1154
Глава 55	Jul 11 2006, 19:33	--	1122
глава 56	Jul 17 2006, 21:33	--	1084
Глава 57	Aug 22 2006, 15:20	--	1160
Глава 58	Aug 24 2006, 10:09	--	1331
Глава 59	Aug 28 2006, 08:36	--	1266
Глава 60	Aug 30 2006, 09:10	--	1302
Глава 61	Sep 5 2006, 10:58	--	1223
Глава 62	Sep 29 2006, 18:08	--	1351
Глава 63	Oct 5 2006, 11:30	--	1239
Глава 64	Oct 9 2006, 11:06	--	1228
Глава 65	Oct 31 2006, 20:36	--	1323
Глава 66	Nov 11 2006, 13:41	--	1237
Глава 67	Nov 21 2006, 19:04	--	1349
Глава 68	Dec 2 2006, 18:54	--	1696

Прочитать весь фанфик

Оценка: +11

Поделиться:

Глава 17

- Слухай, Дігорі, що ти розумієш під словом відриватись?- питав у Седрика Вуд, оглядаючи перетворену у театр Велику залу.- Щоб ти зараз не відповів, я все одно думаю, що твої уявлення про розваги застаріли років десь на сто п'ятдесят. Ти знаєш, що таке дівчата, посиденьки, щирі чоловічі розмови?
- З дівчат тобі я можу запропонувати Макгонегел і Спраут, чоловічі посиденьки можеш влаштувати зі Снейпом.
- Фу,- скривився Олівер.-Навіщо я тобі потрібний?
-Будеш моїм помічником при затвердженні на ролі.
- Дігорі, я нічого не петраю в театрі,- прошепотів Вуд.
- Олівере, я також нічого не петраю в театрі,- відповів йому таким же тоном Седрик.
Побачивши, що майже всі запрошені ним потенційні Ромео похнюплено розсілись по місцях, Дігорі почав:
- Я дуже радий, що ви всі прийшли і бажаєте бути учасниками цього м-м-м... мистецького дійства з власної доброї волі,- Дігорі глянув на Драко Малфоя, який одразу закотив очі і сповз вниз по кріслу, мовби непритомніючи,- зараз ви в будь-якому порядку виходитимите на сцену. Після прослуховування усіх ми оголосимо, хто буде виконувати роль Ромео та інші ролі у виставі. Нагадаю, що Джульєтту зіграє Джіні Візлі.
Драко раптом "опритомнів", зробив з слів Ромео кульку і пошпурив її у Блеза Забіні, який, здавалось, дрімав у крайньому кріслі останнього ряду. Забіні звісно ж одразу прокинувся і штурхнув Невіла Лонгботтома, який сидів поряд і у тремтячих руках тримав текст. Забіні ще хотів допомогти Лонгботтому зблизька вивчити структуру хогвардської підлоги, ткнувши його туди носом, але побачив, як у його бік шкірився щасливий Драко Малфой. Слизеринець показував Блезу великий палець і щось беззвучно промовляв. Якби Забіні сидів ближче, то він би почув, як Малфой вимовляє: "Мала Візлі. Мала Візлі. Мала Візлі.", але , на жаль, друзів розділяв з десяток рядів і Блез не міг зрозуміти, з якого то дива Драко почав уявляти себе рибкою, мовчки розтуляючи рота і витріщаючи очі. Після декількох хвилин посиленого застосування міміки і пантоміми, Драко втратив терпець і покрутив пальцем біля скроні. Блез звісно в боргу не залишився і, беручи приклад з Драко, показав палець, щоправда, не великий...
Малфой зірвався на ноги і чітко, голосно промовив:
- Забіні - ти просто гальмо!
Професор Макгонегел перервала обмін компліментами:
- Містер Малфой, сядьте будь ласка, ви матимете можливість показати свої емоції на сцені.
Блез показав Драко язика, вирвав з рук Невіла текст і почав його посилено вивчати.
З хлопця Парваті Патіл Ромео був ніякий, це визнав навіть абсолютний "незнавець" театру Олівер Вуд. Шеймус Фінніган грав Ромео так, що можна було подумати, що Шекспір написав не трагедію, а детектив про Джеймса Бонда. Цей Ромео Оліверу дуже сподобався і він навіть попросив, щоб Шеймусу дали "пристойний Вальтер і прикольну тачку", Дін Томас був досить непоганим, але, побачивши, як при його появі скисло обличчя Джіні, Седрик вирішив не ризикувати. Прослухавши ще з два десятка хлопців і знявши зі сцени онімілого Невіла Лонгботтома, який від переляку не реагував на жоден зовнішній подразник, Седрик полегшено зітхнув:
- Ще тільки троє... Роне, будь ласка!
Коли Рон Візлі з полум'яним обличчям піднімався на сцену, Дігорі почув як поряд кахикнув Вуд:
- Седрику, а ти... тобі не здається, що буде трохи м-м-м непристойно, якщо Рон зіграє Ромео?
-Чому?- стомленим голосом спитав Дігорі.
- Ну розумієш, якось некрасиво, коли брат і сестра вдають закохану пару.
- Тьху ти!- скрикнув Седрик,- То якого він лізе на сцену? Забери його звідти, бо я вже охрип.
- Візлі, покинь межі поля! Ой, тобто сцени! Злізь зі сцени, Візлі!!!- прогримів голос Вуда.
Рон сів на місце дуже похнюплений, він, певна річ, вважав, що геніального актора з нього не буде, але йому навіть не дали спробувати! Помітивши настрій Рона, Седрик підійшов і поклав йому руку на плече:
- Не ображайся. У виставі є багато інших гарних ролей.
-Ага. Звісно,- кивнув Рон.
- Розумієш, Джіні грає Джульєтту, а Ромео по сюжету у неї закоханий...
-Закоханий?!Тьху ти! То якого я поліз на сцену?!
- Я думаю ми підберемо тобі іншу, далеко не гіршу роль.
- Добре. Дякую.- на обличчі Рона з'явилась тінь посмішки.
Наступним мав вийти Гаррі Поттер. Седрик вже розслабився, бо був майже впевнений, що цей геніальний хлопець, який виграв у нього Тричаклунський турнір, уміє все.
Та Поттер на сцені виглядав не надто переконливо, він переминався з ноги на ногу, водячи поглядом по залу.
"Нічого,- думав Седрик,- зараз він заговорить і..."
- Померклисмолоскипипереднеюісвітитьвродоювонасвоєюнащокахночідіамантяснийувусімавра.
-Це він не по нашому?-спитав Седрика Олівер.
-Не знаю... Дякуємо, Гаррі, я думаю, що поки досить!
- Шекспір хіба був не англієць?- не заспокоювався Вуд.
-Олівере, зараз я тобі наб'ю пику! Не діставай, мені й так не солодко!Малфой!
- Мабуть, до ешафоту з веселішим виглядом ідуть,- сказав Вуд, спостерігаючи за повільним наближенням слизеринця до сцени.
-Драко, ти на роль Ромео пробуєшся, чи тобі до вподоби е-е-е інші персонажі? - посміхнувся Дігорі.
-Слово режисера для мене закон,- відповів Драко.
-Починай.
Та Малфой почав дивні маніпуляції: він вивернув одна за другою навиворіт усі кишені, оглянув підніжжя сцени, нарешті нашвидкоруч обмацав свою мантію.
- Він що фокуси буде показувати?-спитав невгамовний Вуд.
Блез Забіні у останньому ряді почав високо підкидати і ловити кульку, яка й була монологом Ромео. Піймавши розлючений погляд Драко, Забіні, посміхнувшись, покрутив пальцем біля скроні. Драко такого приниження власної гідності не чекав і тому скрутив дулю і тицьнув її зі сцени прямісінько в зал зі словами:
- Ну ти і гальмо!!!
У першому ряді на ноги піднялась професор Макгонегел:
- Містере Малфой, ваша інтерпретація Шекспіра переходить усі межі вихованості! Ромео, до вашого відома, був джентельменом і ніколи не називав Джульєтту гальмом у перший день їхнього знайомства!!!
Блез Забіні аж заходився від беззвучного реготу, витираючи сльози від сміху об парадну мантію Невіла Лонгботтома.
-Вибачте, - пробурмотів Драко, намагаючись пригадати хоч один рядок того злощасного монологу:
-Е-е-е, значить, світло вирубали...
-Погасли смолоскипи,-виправив безпристрасним голосом Дігорі.
-Ну бо Джульєтта, цей самий... Приперлась...
- Погасли смолоскипи перед нею!
- Ну я ж кажу! Перед нею свічки погасли, ой, смолоскипи... І вона дуже прикольно виглядає...
- І світить вона вродою своєю,- голос Дігорі ставав все агресивнішим.
- Ну, я ж так кажу. Майже так... Ну світить, світить вона вродою своєю. Аж тут негр прийшов!
Шокований зал замовк.
- Який негр, Малфой?- прошепотів Седрик.
- Ну негр,- Драко почав жестикулювати, намагаючись показати негра,-негр з сережкою на декілька карат.
-Отелло прийшов, чи що?-сам у себе запитав Вуд.
-Северусе, у вас є заспокійливе?-тремтячим голосом запитала Макгонегел.
-Померкли смолоскипи перед нею!
І світить вона вродою своєю
На щоках ночі - діамант ясний
У вусі мавра!!!-Седрик Дігорі кричав, забувши,що він уже як півгодини тому зірвав голос,-Мавра, Малфой!!!Мавра!!!
Підперши голову руками і заспокоївши себе, Седрик витягнув листок і передав його Драко:
-Спробуй це, але я тебе благаю прочитай!
-Та тихо! В тім вікні сяйнуло світло!
Там схід, сама ж Джульєтта - ясне сонце!
Зійди ж, прекрасне сонечко, і сяйвом
Блиск заздрісного місяця убий!
Він і без того зблід, він занедужав...
Голос Драко був настільки скорботним, що Олівер Вуд навіть всхлипнув:
- У нас сусідка була, плакальницею працювала, то вона майже таким же тоном, тільки завивала більше...
-Олівере!
-Слухай, Седрику, а може вони родичі?Попроси його нехай завиє так сутужно і у хустину посякається...
-Дякую, Малфой!-Седрик Дігорі здавалось уже й встиг посивіти за ці дві-три години, а Ромео ще не знайшов. Він оглянув зал, але побачив там лише обличчя, що нещодавно відстраждали своє на сцені. В останньому ряду расист Малфой гамселив якогось хлопця...
- Ма-а-алфой!-захрипів Дігорі.
Драко відпустив свого суперника і аж позеленів від злості:
- Дігорі, у тебе склероз?! Я щойно вийшов з твого дурдому і повертатись не збираюсь!
Професор Макгонегел разом з іншими викладачами піднялись зі свої місць:
- Седрику,- сказала Макгонегел,- ми уже підемо, бо ти сам просто чудово зі всім даєш раду.
Дочекавшись, коли професори покинуть Велику залу, Дігорі відірвав Драко від темноволосого, кароокого хлопця і показав рукою на сцену:
- Ти! Вперед!
Кароокий підняв зім'яті у кульку слова, розгладив аркуш і, відадресувавши Седрику і Драко загадкову посмішку, рушив до сцени. По дорозі він підмигнув Джульєтті - Джіні Візлі.
"Він останній...-крутилось у голові Дігорі.- Останній. А якщо він не підійде? То де я, скажіть будь ласка, візьму Дамблдорові того Ромео? Ще змусять мене стрибати по сцені! Він повинен підійти. Повинен!"
Карооокий саме дібрався до сцени і уже шкірився до публіки на всі тридцять два. Дігорі зібрався зі сміливістю:
- Ей, Ромео, звати тебе як?
- Блез Забіні,- у карооокого виявився досить приємний тембр голосу.
- Текст ролі візьмеш у мене.
- У мене вже є,- продемонстрував зіжм'яканий папірець Блез.
- Я маю на увазі цілий текст. Тебе затверджено на роль Ромео.
- Але я ж навіть нічого не сказав!-здивувався Забіні.
- Мені сподобалось... Мені сподобалась твоя хода!- ляпнув перше, що спало на думку Седрик.- Шекспірівський Ромео ходив саме так!
Позаду Драко Малфой не приховував бурхливої радості за того, хто щойно був його боксерською грушею. "Треба розпитати Поттера про цього Малфоя. Якийсь він не врівноважений."- подумав Седрик. Він підійшов до Олівера і забрав у нього сценарій. Блез Забіні ще стояв на сцені і чухав голову, намагаючись зрозуміти, звідки Дігорі дізнався, яка хода була у Ромео.
- Значить так,- зазирнув у сценарій Седрик,- князь Веронський - Колін Річардс, Паріс - Гаррі Поттер, синьйор Монтеккі - Невіл Лонгботтом, синьйора Монтеккі - Герміона Грейнджер, синьйор Капулетті - Рон Візлі, синьйора Капулетті - Пенсі Паркінсон, Меркуціо - Дін Томас, Бенволіо - Шеймус Фінніган, Тібальт - Ерні Макміллан, няня Джульєтти - Лаванда Браун, Джульєтта- Джіні Візлі, Ромео - Блез Забіні, якщо ви хочете зіграти епізодичну роль, то підійдіть. А-а-а,- посміхнувся режисер,- Драко Малфой зіграє брата Лоренцо.
- Дігорі,- зашипів на вухо Седрикові Драко,- я бачу, що ти просто прагнеш мати красивий, величезний, яскраво-синій ліхтар під оком...
- Малфой, тобі не личить у такому сані говорити такі речі! Всім ще раз дякую. Завтра після уроків у кабінеті трансфігурації почнуться репетиції.

TBC

Люди, якщо наш фанфік хтось читає і йому дійсно потрібно продовження, то коментуйте, заради Мерліна.
Бо писати в пропасть якось неприємно. Якщо не подобається, то залишайте повідомлення . . .

Глава 17

Міс Сміт блукала відділом таємної літератури Хогвардської бібліотеки. Віск зі свічки капав на її довгі білі пальці, але вона на це не зважала. Пройшовши довжелезні стелажі книг, жінка зупинилась біля останнього, поставила свічку на підлогу і витягнула стару пошарпану коробку з нижньої полиці. Міс Сміт стерла пальцем товстий шар пилюки і вголос прочитала: " Таємне листування.", відкрила коробку і почала витягувати пожовклі конверти. Безліч знайомих прізвищ, прізвищ ворогів і друзів прочитала інспекторка на понищеному часом папері. Нарешті один конверт, той конверт, який вона так хотіла знайти опинився в її руках.
- Р.А. Блек... Принаймні я вже знайшла вузлик, залишилось лише його розплутати...
- Як швидко ти взялась до діла, Белатрисо!- пролунав голос поряд.
- А-а-а, Люциус!- посміхнулась міс Сміт,-Вирішив щось знайти почитати?
- Та ні,- відповів Малфой-старший,- хотів з тобою побалакати.
- Не варто. Тобі слід виконувати свою роботу, а я буду виконувати свою.
Інспекторка поставила коробку на місце, сховала у кишеню конверт і рушила до виходу.
- Ти чула, що Блек з'явився у Хогсміді?
- Чула, але мене зараз цікавить не той Блек.
- У мене виникло бажання знайти цього собаку і ...
Жінка раптово зупинилась і, зціпивши зуби, промовила:
- Зробиш щось Сіріусу Блеку - підпишеш собі вирок. Не будь дурнем, Луціусе, зараз ти не повинен говорити, ти повинен уважно слухати, що діється поруч. І ще пильнуй того хлопчиська Дігорі, тепер ти відповідальний за його здоров'я!
Міс Сміт беззвучно рушила коридором і світло від її свічки швидко розтануло у темряві. Важкі кроки Люциуса Малфоя ще довго чулись у безлюдних коридорах Хогвардсу...

Та не лише професору Малфою і інспекторці Сміт не спалось цієї ночі. У вітальні гриффіндору весело тріскотів камін, троє семикурсників із запалом щось обговорювали, сидячи за столом, котрий був завалений книгами і всяким мотлохом.
Герміона замислено перебирала стопки книжок, шукаючи енциклопедію, котра б допомогла поставити ефектну крапку в її творі на завтрашній урок захисту від темних мистецтв.
- Я вже всоте тобі пояснюю, що це єдиний вихід – йти в бібліотеку і шукати, шукати, шукати поки…
- Очі на лоба не вилізуть, - Рон, здавалось, не поділяв
захоплення Герміони.
- І де ми зможемо щось знайти, що б хоч трохи пролило світло на цю ситуацію? – Гаррі наморщив лоба.
- Як це де? Лише в «Щоденному віщуні». Треба переглянути всі підшивки за той час. Може щось знайдемо про Регулуса Блека і стане зрозумілим втрачений зміст того листа, який читав нам Сіріус.
- Отож, що у нас є. Сім горокраксів, один знищений, один сховав Регулус Блек, принаймні ми так думаємо. Про решту п’ять не відомо нічогісінько, - підсумував нехитрі здобутки Гаррі.
- Але враховуючи хороше почуття гумору Волдеморта, сподіватись можна на будь-що. Отож, я пропоную зосередитись на пошуках одного з горокраксів, того, до якого веде найбільше ниточок, - Герміона меланхолійно гортала підручник з нумерології.
- Гаразд, тоді завтра шукаємо все, що пов’язане з сімейством Блек.
- Сумніваюсь, що ми знайдемо щось окрім пихи за чистоту їх крові та аристократичність, - Рон перемішав вугілля у каміні.
- Я теж так вважаю…
- І я. Але ми змушені спробувати. У нас немає іншого виходу. Всі мовчать, Дамблдор мовчить, твій батько, Роне, також мовчить, Хмурі та інші нічого нам не кажуть, - Герміона зітхнула і відклала підручник.
- Сіріус перевертає догори дном весь свій будинок у пошуках чогось, що хоч трохи допомогло б Ордену у розгадці, - Гаррі рішуче хитнув головою.
- Так то лише Сиріус, а решта…
- Отже завтра у бібліотеку і крапка, - Герміона рішуче зупинила усі нарікання Рона.
- Гаразд, тільки спочатку треба пережити Захист від темних мистецтв з тим слизняком Малфоєм.
- Та годі тобі Роне, він лише професор і не може нічого заподіяти нам в школі, де ми під повною охороною Дамблдора, - Герміона зібрала зі столу усі свої книжки і піднялась сходами до спальні старост.
- Подивимось, подивимось, - замислено похитав головою Рон, котрий не вірив у благочестивість Малфоя навіть під наглядом Дамблдора.


TBC

Глава 18

Кабінет захисту від темних мистецтв ще ніколи не виглядав так дивно і… непідходяще для подібних занять. Жодної парти чи сидіння, лише величезний професорський стіл з акуратно розкладеними на ньому купками пергаменту, перев’язаних різнобарвними стрічками. Лише гладкі кам’яні стіни і багато світла. Великі вікна були розшторені і яскраве осіннє сонечко проникало до кабінету, запалені факели освітлювали навіть найпотаємніші, найглухіші закутки приміщення. Учні, котрі прийшли на заняття згідно з розкладом, оглядались довкола не вірячи своїм очам. У Хогвардсі бувало всяке, але на уроках зі Снейпом і Малфоєм подібного не траплялось, та й така яскравість, світло, тепло, ніяк не в’язалось з образом посіпаки Волдеморта, хитрого і похмурого Люциуса Малфоя.
- Чого ви стовпились у дверях? - різкий голос інспекторки порушив перешіптування здивованих учнів.
- Міс Сміт, прошу-прошу, проходьте, - Люциус Малфой, котрий щойно підійшов до кабінету галантно пропустив інспекторку вперед
- Я вирішила проінспектувати Ваш урок, - міс Сміт швидким кроком зайшла до кабінету, оглянувшись довкола, начаклувала стілець з високою спинкою і, діставши нотатника, приготувалась до уроку.
- Як честь, пані інспекторко, - Люциус іронічно всміхнувся, - швидше, швидше проходьте, - прикрикнув він на двох переляканих гриффіндорців, котрі саме пробували втиснутись між професором і стіною.
- Ну що ж, - почав професор, - сьогодні ніякої теорії, лише практика. Перш за все прошу запам’ятати активне закляття – Террікулус. Хто знає проти кого воно застосовується?
Герміонина рука миттєво злетіла вгору.
- Так, прошу, міс… Грей, - Люциус кивнув слизеринці, котра легко, ніби неохоче підняла руку.
Всі голови повернулись до Кассандри. Герміона почервоніла, але промовчала і опустила руку. Це вперше, коли хтось з її курсу мав бажання відповідати на подібні запитання, та ще й такі, як це.
- Це закляття використовується проти своєрідного антиховчика. Створіння, котре, у протилежність ховчику демонструє не те, чого ми боїмось, а те, що ми хочемо побачити в цей момент більш за все.
- Чудово, десять балів Слизерину. Хто скаже, у чому його небезпека? Міс Грей?
- Перш за все в тому, що страх легше побороти, ніж приязнь і захоплення, адже антиховчик перетворюється лише в людей. Він, звичайно, не дуже потужний, але ввести на пару хвилин в оману може, а цих декілька хвилин запросто може вистачити темним силам, - Кассандра усміхнулась кінчиками губ, ніби хотіла додати ще щось, але вчасно зупинилась.
- Блискуча відповідь. Ще десять балів Слизерину.
Запанувала така тиша, що почувся скрегіт зубів Герміони, котра, здавалось, не могла витерпіти такого блюзнірства і приниження, як їй здавалось почуття власної гідності. Драко і Блез непомітно перезирнулись і підморгнули один одному.
- Чого стоїте? Ось там на столі скринька, - всі глянули на красиву дерев’яну скриньку, яка тільки но з’явилась на столі, - закляття ви знаєте, все, що потрібно знати про це створіння також – вперед.
Першим до скриньки підійшов самовпевнений та іронічний Нотт і відкривши її, одразу відскочив убік. Щось яскраве, сліпучо-біле вирвалось з неї і почало шалено крутитись у повітрі, через секунду перед переляканим Нотом з’явилась жінка, блондинка, років сорока, вона наблизилась до хлопця так, ніби хотіла обійняти його.
- Це його мати. Вона померла цього літа, - прошепотів Блез до Драко.
- Знаю, а він ще вдавав, що зовсім не переймається, - Драко зітхнув і відійшов подальше від злощасної скриньки, виставляти свої почуття напоказ не хотілось.
Нотт пару секунд непорушно дивився у вічі жінці. А потім мовчки вибіг з кабінету, навіть не торкнувшись своєї чарівної палички. Люциус Малфой задоволено посміхнувся:
- Що я вам казав? Це створіння набагато страшніше, ніж отой ховчик, котрого вам демонстрували у третьому класі. Він грає на ваших почуттях, а це набагато ефективніше…
- Він на цьому знається, - прошепотів Рон до Діна, котрий
стояв поряд.
- Містер Уізлі, я бачу ви просто прагнете продемонструвати нам свій талант. Прошу, - Люциус легенько підштовхнув Рона до скриньки.
Рон на ватних ногах підійшов до столу і тремтячими руками відчинив скриньку. На цей раз спалах був сліпучо-рожевим, неначе феєрверк закрутився він довкола Рона, котрий стояв з таким виразом обличчя, ніби от-от мав зійти на ешафот. «Феєрверк» зашипів і перед Роном з’явилась… Флер Делакур. Дівчина усміхалась і заклично манила Рона пальцем. Срібна мантія ледь-ледь розвіювалась від невидимого вітру. Відусюди залунав сміх, Рон почервонів, як рак.
- Террікулус, - прошепотіла Герміона і крадькома витягнула свою паличку.
Та й Флер часу не гаяла, війла підійшла ближче до Рона і погладила його по рудій шевелюрі. Рука у хлопця тремтіла він, здається, уже всоте шепотів «Террікулус» . Сміх ставав дедалі голоснішим, здавалось, якщо не припинити це негайно Флер почне танцювати стриптиз, використовуючи хлопця замість шеста, а самого Рона доведеться госпіталізувати з важкою психічною травмою.
Герміона швидким кроком виступила з-за спини Рона і наблизившись до столу крикнула «Террікулус», та не вона одна. З протилежної сторони до столу наблизилась Кассандра і також промовила «Террікулус». Флер зникла, феєрверк закрутився у шаленому темпі і, чомусь, став чорного кольору. Через секунду посеред столу, розсипавши довкола акуратно складені пергаменти, з’явився професор Снейп. Професор незадоволеним поглядом оглядав усіх присутніх і саркастично усміхався. Кассандра і Герміона одночасно зойкнули і здивовано зиркнули одна на одну. Сміх у класі змовк так швидко, як і з’явився, і ніхто, крім професора Малфоя, котрий стояв, притулившись спиною до кам’яної стіни, не помітив, як інспекторка Сміт легенько піднялась зі свого місця, за столом, і швидко відійшла у протилежний бік кімнати. Професор Снейп зник, а феєрверк знову завертівся.
Люциус вирішив, що пора закінчувати цю комедію. Він швидко і різко махнув своєю паличкою в сторону антиховчика і той, моментально, сховався назад у різьблену скриньку.
- Що ж, як бачите, ніхто сьогодні не зміг справитись зі своїми емоціями. Ми продовжимо наступного разу, а на домашнє завдання, есе про антихочиків на двадцять п’ять футів. Містеру Нотту, Уізлі, міс Грейнджер і Грей на тридцять п’ять. Ви вільні, - Люциус першим покинув кабінет, за ним швиденько вийшла інспекторка.
Учні ще пару хвилин стояли з роззявленими ротами. За останні два роки, це, мабуть, був найдивовижніший і найцікавіший урок з захисту від темних мистецтв.
Виходячи з кабінету учні збуджено перешіптувались і обговорювали урок, котрий, без сумніву, мав зайняти почесне місце найяскравішого враження за день.
- Грей! – невисока брюнетка, Пенсі Паркінсон, стояла посеред коридору з досить войовничим виглядом, - мені треба з тобою поговорити.
- Слухаю, - зітхнула Кассандра, очевидно втративши будь-яку надію на те, щоб навчити цих людей називати її на ім’я.
- Так, послухай добре, і затям собі – Драко мій!
- Ти його помітила? – висловила щире здивування, змішане з байдужістю Кассандра.
- Не заговорюй мені зуби, я не сліпа і прекрасно бачу, що ти підбиваєш до нього клини, - нахмурилась Пенсі.
- Пенсі, сонце, що за дурниці ти мені зараз говориш, - Кассандра розмовляла таким тоном, ніби її співрозмовницею була душевнохвора особа. Більше того, дівчина не могла зрозуміти, що послужило підставою для подібних висновків.
- Ти краще заведи собі хлопця і не чіпай мого, Дюймовочка, - Пенсі перекривила інтонації Блеза.
- Хлопець не хом’ячок, його не заводять і не тарган, сам не заведеться, - Кассандрі, здавалось, набридла ця безглузда розмова, в котрій не можливо було відшукати ні краплини логіки і сенсу.
Проте, Пенсі здається знайшла і те, і інше, вона захрипіла зі злості і вихопила чарівну паличку, ткнувши нею в горло Кассандрі дівчина прошипіла:
- Ти собі можеш говорити що хочеш, але якщо я ще раз
побачу, що ти «стріляєш» очима до Драко я тобі їх виколупаю.
- Ой, знаєш, не люблю, коли мені погрожують, особливо,
такі…, - вона пальцем відвела чарівну паличку від свого горла і втомлено зітхнула.
- Які? – вроджена цікавість зрадила Пенсі.
- Такі, котрі ще не доросли, - Кассандра по-дружньому
усміхнулась до Пенсі, котра була на добрих пів голови вища за неї саму.
Паркінсон, здавалось розплачеться посеред коридору. І було вже зовсім не зрозуміло, що стало причиною такої поведінки: слова чи спокійний тон Кассандри, котру, здавалось погрози Пансі зовсім не зачепили.
Сама ж Кассандра, поправивши сумку, попрямувала в сторону Великого Залу, для неї розмова з однокурсницею досягла логічного завершення.
- Тарантелла, - Пенсі вигукнула перше закляття, котре
спало на думку, направивши паличку Кассандрі в спину.
Закляття зрикошетило від стіни, певно рука Пенсі все-таки трохи тремтіла, і потрапило в одну з картин на стіні, де жахливого виду чаклун відтинав голову молодому лицарю. Старий, суворий чаклун стрепенувся і посипав прокляттями, а лицар, котрому дивом вдалося уникнути сотої на його віку смерті відвісив зарюмсаній Пенсі галантний уклін.
- Екзотенціум, - Кассандра виявилась не менш швидкою, але більш меткою.
Закляття потрапило прямісінько в ціль, тобто в ніс Пенсі. Її волосся почало рости з такою неймовірною швидкістю, що через пару хвилин заслонило дівчину чорною пеленою і поповзло по землі.
- Фініте інкантатем, - Кассандра вдруге махнула
паличкою і волосся перестало рости, - між іншим, я довго вчилась у Дурмстрангу, а там окрім дитячих, часом навчають і дорослих заклять.
- Теж мені, Моргана задрипана, - пошепки проклинала
однокурсницю Пенсі, одночасно стараючись позбутись зайвого волосся. Коли їй нарешті вдалось це зробити Кассандра була далеко, тому похнюплена Пенсі попрямувала в бібліотеку, щоб знайти когось з однокурсниць і поплакатись у м’яке плече.

TBC

Дуже цікавий фанфік. Тільки пишіть продовження трохи швидше, будьте ласкаві...

Дякуємо за позитивний відгук.
Щодо швидкості, то ми, по-моєму, і так досить швидко пишемо, але зрозумійте, авторів троє поки напишемо, поки узгодимо деталі....

Глави 20, 21 викладені вище.

Це повідомлення відредагував Міледі - Mar 19 2006, 20:04

Глава 20


- Те, що ви розповіли сприймається як якийсь роман. То ось чому я не міг пригадати своїх почуттів...Бо їх просто не було.
У просторій кімнаті, обставленій в найкращих традиціях Ренесансу,що слугувала вітальнею, Блек і Дамблдор сиділи за столом і про щось довго розмовляли.Келихи з вином були майже порожніми.
- Сіріусе, ніхто не повинен знати те,що я тобі розповів. Час – це найнебезпечніша річ у цьому світі. Том Редл поки що цього не зрозумів, але доля ще доведе йому свою могутність.Та я не про те. Ти маєш знайти якісь підказки про Р.А.Б.а.
- А як же той хлопчина?
- Седрик?
- Так.
- Я розповім йому про все, але не зараз. На даний момент він ще не готовий почути усю правду, а вона дуже навіть жорстока.
- Дамблдоре, ми можемо...
- Ні , це буде гра з вогнем. Сіріусе, ти повинен мені вірити. Ти один з небагатьох, кому я беззастережно довіряю.
- Я це вельми ціную,- мовив Блек.- Але цікаво, Снейпу ви також сильно довіряєте?- роздратовано запитав.
- Я йому довіряю.
- Так, ви праві: це не моя справа.
- Я такого не говорив, і не скажу. Все , що тепер відбувається безпосередньо стосується безліч людей, але це не означає, що....
- ...вони готові почути правду?- з легкою посмішкою спитав .
- Саме так. Мені вже час іти.
Дамблдор став прощатися, і Сіріус провів його до дверей, а тоді пішов назад до вітальні. Сутінки рвалися нескінченним потоком крізь відчинене готичне вікно. Пора печалі та смутку, спогадів і нездійснених мрій...страшних таємниць і фатальної правди.
Те, що він почув сьогодні приголомшить будь-кого... Отже, мав бути мертвим...Раптом, як спалах яскравої блискавки, його пронизала думка: виходить, що він завдячує життям Волдеморту?!!! Звичайно, достеменно ще нічого не відомо, проте... Боже милостивий, зроби так, щоб ми не опинилися в боргу перед тим покидьком.
Вчора Дамблдор показав йому свій спогад. Спогад з відділу таємниць. Сіріус бачив, як Белатриса метнула в нього закляттям, як він впав і зник за старезною завісою. Що ж пережив там, по той бік завіси? Цього не пам’ятає... Потім Дамблдор зв’язав смертежерів, а його дорогенька кузина втекла. Бачив Гаррі, який так розпачливо кликав, та хотів помститися. Дивна річ помста, інколи дає сили і волю до життя, а деколи роз’їдає душу, шматує, позбавляючи спокою. Сіріус згадав жахливі дні в Азкабані, і як жага помсти Червохвосту повернула до життя, бо знову з’явився сенс існування, мета, котрої потрібно було досягти за будь-яку ціну. Блек по цей день вважав себе винним у смерті Джеймса і Лілі. Саме почуття вини і підкорило його свідомість у в’язниці. Поряд з дементорами Сіріус сотні разів за день переживав найжахливіші моменти свого життя: битви з смертежерами, похорони друзів та колег. В такі миті жорстокість,яку принесла Перша війна, і котру пізнав сповна, постійне відчуття втрати, яким було просочене тоді повітря і сльози людей,які бачив, накочувалися на нього велетенськими хвилями спогадів. І та проклята хеловінська ніч, яка забрала найкращого друга... Вони з Джеймсом були друзями з першого дня навчання в школі, завжди разом, перші шибайголови Гогвортсу. Легка посмішка пробігла на губах Сіріуса. Мабуть, спогади були найдорожчим, що він мав у цьому житті, і хтось нахабно вдерся в них , безповоротно стерши частину з них, але повернувши до світу живих.
Так, тепер він знав , що Белатриса тоді не схибила і влучила таки в нього, а смертежери були схоплені, проте у цій реальності вони вільні, деякі ще й працюють в Міністерстві.
Сіріус вирішив переглянути материні папери, які знайшов учора. Дуже сумнівався, що знайде там щось варте уваги. Зверху лежали рахунки від ювеліра та нікому вже не потрібні документи. Раптом натрапив на старий пожовтілий конверт. Відкрив, і впізнавши почерк брата став читати:
Дорога мамуся!
Хочу з великою радістю повідомити, що я потрапив, як і вся наша родина, крім недалекого Сіріуса, до Слизерину. Дуже радий з цього приводу. Як представник такого давнього роду, моя поява викликала цікавість, а я вже з перших днів був прийнятий в компанію обраних людей- лише чистокровних. Я вже знайшов собі друга. Його звуть Рабастан, він нащадок давнього і славного роду Лестранжів , хоч не настільки як Блеки.
Надіюсь, що вдома все чудово.
Твій син,
Регулус.
Наступні листи були написані в різні роки навчання Регулуса у Гогвортсі. Йшлося све про те ж саме: нудні деталі навчання, обрана компанія і просто фанатична пиха за свій рід. Слова „наш давній та благородний рід Блеків” повтоювалися безліч разів.
Минали хвилини, а Сіріус все читав. Ніч змінила сутінки, і світло від срібного канделябру падало на пожовклий папір, що вперто не хотів розкривати рокову таємницю родини. Читаючи, він підмітив дивний факт: різниця між деякими листами була всього днів шість- вісім, а іншими- місяці... Виходить, що це далеко не все листування, та де ж решта?..
Прочитавши все, Сіріус замислився над тим, що було в листах. О, він прекрасно пам’ятав ту „обрану” компанію, про котру писав Регулус. Не раз бився з ними. Про них ходили різні чутки, а прославилися в Гогвортсі бездоганним знанням чорної магії. Їх боялися всі, крім Сіріуса, Джеймса та Ремуса. Випробовувати долю в темних коридорах, б’ючись на дуелі з Луціусом Мелфоєм, Северусом Снейпом, Рудольфусом Лестранжем, Еваном Розьє, Августусом Ейвері чи Роджером Вілкіс, не хотів ніхто , крім трьох грифіндорців. Потім до цієї слизеринської компанії долучилися Рабастан і Регулус. Сіріус добре знав молодшого брата і завжди дивувався: як його прийняли до тієї компанії? Мабуть, через пиху та рід. Крім того , Регулу ніколи не прагнув грати першу скрипку. За це вічно змагалися Малфой і Снейп, залишаючись при цьому найкращими друзями.
Раптом годинник вибив одинадцяту. Цей звук вивів Сіріуса із спогадів. „ В домі повинні бути ще якісь листи”- думав він, піднімаючись з крісла.

TBC

я бы с большим удовольсвием почитала бы,если бы умела читать по-украински=))

†LaCuNa_CoiL†

А ты попробуй почитать. Поверь, украинский немного похож на русский. Я вот, например, именно так выучила русский. Смотрела телевизор, читала книги, фанфики, сначало было трудно, порой зглядала в словарь, но теперь довольно свободно владею языком :)
Так что, пробуй и читай :))