Глава 36

Глава 36

Кассандра поглянула на свої руки, які зрадницько тремтіли. Звісно, теорія порівняно з практикою - ніщо! Вона точно вляпалась у щось небезпечне... І це, (як дивно!), дуже сильно їй сподобалось.
"Треба звідси давати деру",- рішуче направилась слизеринка до виходу. В той же момент двері розчинились і в кабінет ввійшов директор:
- О, міс Грей, вибачте, що змусив вас чекати, проте містер Філч знайшов у третьокласників заборонену літературу не надто пристойного змісту і вважав, що це потребує негайного вирішення.
- Професор Снейп сказав...- сховала за спиною тремтячі руки Кассандра.
- Так-так. Я маю до вас серйозну розмову,- директор сперся на стіл якраз навпроти дівчини,- Знаєте, міс Грей, життя інколи боляче вдаряє по нас, але нам треба це пережити, щоб дати можливість білій смузі настати після чорної...
- Я не люблю білих смуг,- вставила Кассандра, відчуваючи, як тривога торкається її серця.
- Он як?- посміхнувся Дамблдор.- Міс Грей у вас уже з'явились друзі у Хогвардсі?
- Ні.
- Шкода,-зітхнув Дамблдор.
- Професоре, я не розумію теми нашої розмови,- голос Кассандри помітно тремтів.
- Добре, міс Грей, я скажу вам прямо. Ви знаєте, де ваші батьки?
- Ні.-серце дівчини гучно калатало.
-Їх спіймали, міс Грей, вони у Азкабані, визнанні винними у смертежерстві.
- Мені можна йти?- показала на двері Кассандра. Директор кивнув у відповідь.
Коли за її спиною зачинились двері, вона зрозуміла, що їй знову стало холодно... Холодно, але не страшно... Вона ж завжди розуміла, що колись так станеться. І ось це "колись" прийшло... сьогодні... А тепер їй треба розбиратись з тим, від чого залежить майбутнє. Кассандра рішучим, швидким кроком рушила до вітальні Слизерину. Надворі розпочалась гроза...

-Ну?- спитав у Герміони Седрик.
Герміона у відповідь лише зітхнула.
- Чому ти не йдеш?
- Я... Я... просто жахлива актриса!- у розпачі викрикнула дівчина перше, що спало на думку.
- Я знаю. Що далі?
"Ах ти свиня!- подумала Герміона.-Це я погана актриса?!Зараз я тобі доведу, що Мерилін Монро і нігтя мого не вартує."
- Уся ця комедія з репетицією, вона ж вам була непотрібна? Ніякої користі з неї не було, лише Паркінсон покалічилась,- обурено говорив Седрик.- Навіщо уся ця клоунада з виставами, закоханими подругами?Герміоно, невже я схожий на дауна?
- Зараз ні,- абсолютно щиро зізналась Герміона.
- Ага, а зазвичай схожий! Ну, що ж дожився!
- Седрику...- намагалась зробити свій голос пристрасним Герміона, але у неї не надто виходило.
- Що?
- Седрику, моя подруга...
- Яка подруга?Наскільки мені відомо ваша тусовка складається з трьох: з тебе, Поттера і Візлі. Я не помітив, що Візлі палає до мене шаленою симпатією: він скоріше хоче бачити мене у білих тапочках, аніж у білій весільній сукні, бо йому не подобається обраний мною Ромео. А в те, що у мене закоханий Поттер я не вірю, якщо я добре пам'ятаю, то два роки тому він відбив у мене дівчину!
- Добре, ти мене розкусив!- набралась сміливості Герміона.- У тебе закохана не моя подруга, а я!
- Ой,- зітхнув Дігорі, побоювання якого підтвердились,- ти.. Ти помиляєшся, тобі лише так здається. Просто я молодий, досить привабливий вихователь і у тобі грають гормони.
" Ого, містере Дігорі, то в нас настільки висока самоооцінка!- подумала дівчина.- Де той клятий Гаррі?"
- Я закохалась у тебе під час Тричаклунського турніру.
-Чому?
- У тебе...- Герміона намагалась знайти якусь суперпривабливу рису у Седрика.- У тебе був гарний зелено-жовтий костюм.
- Ти закохалась у мене через мій костюм?-здивуванню Дігорі не було меж.- Герміоно, якщо так, то я тобі його подарую, я навіть кросівки свої тобі віддам, хоча навряд у тебе 43-ій розмір ноги...
"Він мені не вірить!- промайнуло у голові Герміони.- Все, треба набратись сміливості і приступати до рішучих дій!" Герміона закрила очі, розпістерла руки і рушила прямо на Дігорі.
-Ого! Герміоно, що ти виробляєш?-злякався зомбованого вигляду дівчини Дігорі і почав відступати назад.
"Зомбі" не відповіло, лише підсилило переляк Седрика, розтуливши губи.
"О, Мерліне, вона що, цілуватись намірилась?"- Седрик подолав ще два метри до виходу. Раптом його нога спіткнулась об кам'яний надгробок і Седрик, боляче вдаривши спину, розпістерся прямо на плиті.
-Ой...-застогнав він від болю.
Герміона, сприйнявши зойки хлопця, як прояви пристрасті, прискорила хід, не відкриваючи очей.
-Грейнджер,- хотів попередити грифіндорку про небезпеку вихователь,-обережно, тут плит... А-а-а!-закінчив він вже тоді, коли Герміонина щелепа вперіщилась у його підборіддя.
"Ось, що буквально означає вислів "любов до гробу",-зрозумів Седрик, намагаючись порахувати кількість своїх гіпотетичних переломів,- точніше, любов на гробі"
-Ай,-пискнула Герміона і підняла голову догори і поглядом наткнулась на абсолютно круглі очі Гаррі Поттера.
- Я вже мабуть піду...-злізла з плити дівчина,- точніше поповзу,-уточнила вона,відчувши шалений біль у нозі.
-Ага, а я ще мабуть полежу,- не заперечув Дігорі, що пробував відчути, від чого він скоріше відкине мешти: від травми спини чи від вивихнутого підборіддя.

- І всі грифіндорці так плакали-плакали-пла-а-акали-и-и!- виводив Забіні щойно на ходу вигадану сумну баладу, стислий зміст якої зводився до трагічної загибелі Поттера, якого одного чудового ранку засмоктало в унітаз.
- О-о-о!- високі ноти у Блеза звучали особливо зворушуюче, від незвичних звукових коливань Драко Малфою аж сльози навертались на очі.
- І у всіх від горя стався інфаркт: і у Грейндже-е-ер! І у Ві-і-ізлі! І у Дігорі-і-і!
Драко не зовсім був згідний з тим, що Дігорі настільки близько прийме до серця смерть Поттера, але вирішив не псувати такими дрібницями музичний шедевр.
- Забіні!- покликав він Блеза, що саме виспівував, як від полум'я свічок згоріла вежа Грифіндору.
-Забіні!-крикнув голосніше Драко, бачачи, що друг ніяк не реагує на зовнішні подразники.
-Вибач, ти щось казав?-перепитав Блез,- Коли я співаю, у мене часом закладає вуха.
- У мене також заклало. Можеш швендяти швидше?- Драко подивився на небо: слизеринці саме перетинали внутрішній дворик Хогвардсу,- Гроза починається...

У вітальні Слизерину обидвоє друзів з'явились до ниточки мокрими. Від дощу і довгих акапельних виспівувань у Забіні практично пропав голос:
-Драко,- прохрипів він,- тобі не здається, що мій голос дуже схожий на голос Джо Кокера?
- Ні, він дуже схожий на голос грипозного Забіні.
-О!-побачив Блез Кассандру, що ходила з кутка у куток,- Моя приватна медсестра! У нас сьогодні у планах є штучне дихання?
-У нас у планах лише твоя госпіталізація у відділ для психічнохворих! Де ти був?!- накинулась вона на Драко.
-Ого, Драко, чого ж ти не попередив дружину про місце перебування? Вона тебе зараз макогоном огріє!
-Тобі щось треба, Грей?- спитав Драко, знімаючи і струшуючи мокру мантію.
- Треба! І це справа життя і смерті, у прямому значенні!
- Та ти що?
-Сядь і послухай мене уважно, Малфой, це у твоїх інтересах!
На канапу слухняно всівся лише Забіні, Драко Малфой продовжив викручувати мантію, обхляпуючи стіни.
- Ну,- прошепотів Блез,- ти нас здала банді Рудоволосих, Іклозубастих і Шрамолобатих?
- Ні, це в сто, в мільйон разів важливіше!- всілась поряд з Забіні Кассандра.-Від цього залежить його майбутнє життя.
-Що може бути таким важливим?-задумався Блез.- Сім'я?
Дівчина кивнула:
-У якійсь мірі так.
-О, Мерліне!-зірався на ноги Блез.- Малфой, ти станеш татом!!
Драко, який витрушував воду з вух і не чув початку розмови, шоковано витріщився на Забіні.
- Невже ти неуважно слухав мою пізнавальну лекцію на другому курсі про дітей і звідки вони беруться, і конспектував Макгонегел?!
- Забіні! Що ти плетеш?- обурилась Кассандра.
- Я хочу бути хресним татом.
- Ти не будеш хресним татом.- сказала слизеринка.
-Чому? Ти щось маєш проти?
- Ні.-стомлено відповіла Кассандра.
-То чому?
-Дитини не буде!- не знала, як вилізти з такої дурної ситуації Грей.
-Дюймовочко,- ніжно промовив Блез,- ти не думай, з нього вийде гарний тато, це тільки так виглядає, що він не переносить дітей, насправді він їх любить!
-Драко,- дівчина вирішила, що з балакання з Блезом ніякої користі не буде,- тобі відомо про твою місію і клятву, дану твоїй матері?
Драко уважно подивився на Кассандру і сів у крісло поряд:
- Звідки ти знаєш?
Невже їй сказала Грейнджер? Ні, вона не могла. Снейп?Дамблдор? З якої радості?
-Я була у ситі спогадів Дамблдора.
Блез, який й до цього моменту не розумів про що йдеться, тепер взагалі втратив самовладання:
- Дамблдор що, куховарить?!
- Де ти була?- перепитав Драко.
- У ситі спогадів! Ви взагалі хоч щось знаєте, щось читаєте? Що ви взагалі у цій школі робите?
-Хо-хо...-загадково посміхнувся Блез, напевно згадавши щось приємне.
- Що це таке?-серйозно спитав Малфой.
- Це така штука, куди могутні чарівники, як тобі сказати,- задумалась Кассандра,-ну, скачують свої спогади з голови і потім мають можливість повернутись туди, так би мовити, перемотати плівку назад. Я зайшла до Дамблдора і побачила його сито спогадів і ненавмисне, повірте, ненавмисне туди потрапила. Я побачила спогад, у якому Снейп і Дамблдор обговорюють клятву, яку Снейп дав твоїй матері - оберігати тебе...
- Я це знаю.- кивнув Малфой.
-Знаєш?-здивувався Забіні.
- Ще Снейп розповідав Дамблдору про місію, яку Темний лорд призначив для тебе, і ця місія - вбивство Дамблдора!
- Що?-злякався Драко.
-Матінко рідна!!!- схопився Забіні за голову.
- Ти брешеш!- крикнув Драко.- Не знаю, як ти винюхала про клятву, але ніякої місії немає! Я чув розмову Снейпа і Дамблдора у кабінеті Зілля і настійок, і вони говорили про клятву, а не про місію! Може тобі сказала Грейнджер? Але ж це нереально! Вона дала Непорушну клятву!
-Про клятву знає Грейнджер?- спитала Кассандра.
- Чудово!- обурився Блез.- Про клятву знають всі і вся, але тільки не я!
- Вона підслухала мою розмову зі Снейпом,- продовжив Драко,- я вимагав від нього пояснень, а він лише сказав, що це таємниця і це заради мого добра!
- Вона ж всім розталяпала!- сказав Блез.- Усім, але, певна річ не мені!
- Ні, не розталяпала! Я ж кажу, що вона дала Непорушну клятву.
- Це добре,- кивнула Кассандра,- ти повинен мені повірити, Драко, вони говорили про місію і це відбувалось у кабінеті Дамблдора.
- Як я можу тобі вірити?
- Хочеш я поклянуся?
- Клянись.
- Я поклянуся найдорожчим - своїми батьками. До речі, їх посадили в Азкабан за смертежерство.
- От халепа!- нахмурився Блез.- Завтра ж пошлю своїй мамунці квіти! Ніколи не думав, що у мене, в порівнянні з іншими, така ідеальна родина!
- Гаразд, я тобі вірю. Блезе,- повернувся Драко до друга,-вибач, що я не розповів тобі про клятву, я не хотів тебе в усе це втягувати. Як бачиш, існують набагато серйозніші причини, щоб втертись в довір'я до Поттера.
- Які?- не зрозуміла Кассандра.
-Я забув сказати: Снейп полюбляє роздавати клятви, ще одну він дав матері Поттера з таким же обов'язком - охороняти його.
Блез присвиснув.
- Що ти ще знаєш про це сито спогадів?- спитав Драко у Грей.
- Майже нічого, але можна пошукати щось в бібліотеці.
- Ти... Ти хочеш мені допомагати?-спитав Малфой.
- Хочу-не хочу, яка різниця, я вже влізла в цю гру і думати-гадати пізно.
- Добре.- погодився Драко.- Завтра розпочнемо пошуки інформації. Блезе, ти не проти ще позагравати з малою Візлі?
- Жартуєш?- обурився Блез.- Заради таких серйозних цілей я на ній навіть одружитись можу! Ой, що я плету! Тіпун мені на язик!
Слизеринці декілька хвилин просиділи у мовчанці.
- Це ж треба...- прошепотів Блез,- В одних дітей завдання - посуд помити, домашнє завдання зробити, а у тебе, Драко, пришибти директора... Здуріти можна!


Мадам Помфрі щось наспівувала під носа і наливала у пляшечку заспокійливе зілля для мадам Пінс. Щойно вона дала ліки учениці, якій на ногу впав надгробок.
- Які дивні діти! Це ж треба вигадати: надгробок на ногу впав! Де ж це бачено у школі надгробок!- обурювалась цілителька.
Тут двері відчинились і у кімнату пришкандибала Герміона Грейнджер.
- Дитинко, що з тобою?- злякано спитала мадам Помфрі.
- Нога болить...- застогнала Герміона.
- Ой, серденько, зараз минеться, ось ковтни ліків і через декілька хвилин біль минеться.
-Дякую,- сказала Герміона і направилась до виходу.
- Дитинко, а де ж ти так вдарилась?
- Та об надгробок спіткнулась!-відповіла грифіндорка і зникла за дверима.
Мадам Помфрі сіла на стільчик і випила заспокійливе мадам Пінс. Вона декілька секунд сиділа у прострації, поки не з'явився наступний відвідувач.
- О-о-о, вихователю Дігорі!Як ваші справи?
- Не дуже.- видавив з себе посмішку Седрик.-Спина болить дико!
- Буває.-співчутливо закивала гловою мадам Помфрі.- Ось вам мазь.
-Дякую.
-А що це у вас - ревматизм, ще, здавалось би, ви замолодий?
-Ні,- ще раз посміхнувся Седрик,- це я, власне, на надгробок впав.
- Ага.- мадам Пінс подумала, що вона працює занадто багато і їй уже давно пора на пенсію.- А скажіть, вихователю Дігорі, це у вас на підборідді сліди зубів?
-Так.- почервонів Седрик.
-Ой, невже вас покусав вовкулака?
- Та ні, учениця.- обличчя Дігорі стало бурячковим.- Самі розумієте, у них гормони і вони у цьому віці трохи скажені. Дякую за мазь.
-Будь ласка.- мадам Помфрі налила у пляшечку мадам Пінс проносного зілля.- Скільки років живу, але щоб у школі були дикі надгробки-забіяки і учениці, що кусають викладачів! Такого ще світ не бачив!

TBC