Глава 10

Герміона Грейнджер рішуче крокувала стежкою. "Вони мені радять не втручатись! Нездари! Я, завжди я повинна за них думати і вирішувати їхні проблеми! Співпадіння, усе це співпадіння, а ти, Герміоно, перевчилась, не треба так багато думати! Я все виясню сама, розплутаю всі ниточки по порядку. Почну з Малфоя і його тітки-психопатки, яка ввижається людям в кошмарах."
Драко Малфой, майже лежачи на пожовклій траві, читав книжку, принаймні робив вигляд, що читав. У його голові роїлись сотні питань , на які він аж ніяк не міг знайти відповіді. Раптом вже прохолодне осіннє сонечко заступила чиясь постать.
- Грейнджер, чого тебе принесло?- шпурнув книжку на траву хлопець.
- Поговорити треба,- відповіла Герміона.
- Тут десь Поттер шлявся, йди поплач у нього на плечі, з нього, певне, кращий психолог.
Герміона всілась на траву поряд з Драко. Малфой витріщив очі так, ніби на власні очі побачив Санта-Клауса:
- Грейнджер, ти що ненормальна? Чого ти приперлась?
- Я хочу поговорити з тобою на нейтральну тему.
-На яку таку нейтральну?- здивуванню хлопця не було меж.
-Ну-у-у...- протягнула Герміона.- Наприклад, про погоду.
- Ага.- кивнув Драко, розглядаючи Герміону так, ніби вона була динозавром.
- Сьогодні гарна погода!- посмілішала Грейнджер.
- Ага,- кивнув Драко, щосекунди дивуючись все більше поведінці грифіндорки.
- Ти зі мною згідний?
- Авжеж,- закивав Драко.
"Він зі мною говорить як з розумово відсталою! Треба переходити до головного",- подумала Герміона.
- Ми так мало знаємо один про одного, хотілось б познайомитись ближче...
Малфой зірвався на ноги і відступив на декілька метрів назад:
- Грейнджер, не треба нам знайомитись ближче! Не знаю, чим ви там у Грифіндорі зловживаєте, але з тим треба зав'язувати! Мене повністю влаштовують наші дистанційовані стосунки!
- Який ти дурень, Малфой! Я просто хотіла поговорити про твою родину, бабусю, дідуся, маму, тітку!- Герміона прикусила язик, очікуючи, що хлопець розвернеться і піде. Та несподівано слизеринець повернувся на місце, всівшись недалеко від Герміони.
-Ах, про тітку!- хлопець саркастично посміхнувся, -Добре! А у тебе є тітка?
-Ні... Дядько,- настала черга Герміони дивуватись.
-А як його звати?
-Джон.
А у нього є діти?
-Є... А яка тобі...
Драко спохмурнів, побачивши на траві нову тінь:
- Невже ще Поттер приперся розповідати про свою сімейку?!
Хлопець обернувся і одразу замовк, побачивши Малфоя-старшого.
- Переривай свою розмову, Драко, нам треба поговорити.
Хлопець підвівся, зробив декілька кроків до батька, потім повернувся і прошепотів Герміоні:
- Перекажи Поттеру, що, коли він щось хоче дізнатись про мою тітку, то хай попорпається у бібліотеці. І передай привіт дядькові Джону і його дітям,- уже додав вголос Драко.
Сказати, що Герміона була здивована – нічого не сказати. Вона була обурена і розсерджена такою наглістю, а ще тим, що цей пихатий, зарозумілий слизеринець так швидкої її викрив. А вона ж використала увесь свій шпигунський досвід, почерпнутий з маглівських кінофільмів про Джеймса Бонда. От йому завжди все вдавалось. Засмучена Герміона побрела в замок, на ходу розраховуючи, чи встигне ще вона в бібліотеку перед Трансфігурацією.
Коли обриси фігури Герміони зникли з горизонту Люциус Малфой зміряв скептичним поглядом спочатку сина, потім дерево біля якого вони стояли, зиркнув в сторону озера де плюскався Велетенський кальмар…
- Затишна місцинка, Драко. От тільки компанія не відповідна…
- Батьку…, - обурився Малфой, адже уже вдруге за останні два дні його парують з цією гриффіндорською облізлою кішкою, - я з Грейнджер не…
- Не треба цих нестерпних пояснень Драко, - Люциус прибрав строгого батьківського вигляду, хоча бісики, що танцювали в його очах давали зрозуміти, що він зовсім не проти послухати таку захоплюючу історію.
- То про що ти хотів поговорити, батьку?
- Про твою поведінку, - Люциус притулився спиною до стовбура величезного дуба, біля якого вони стояли , - я щойно розмовляв з професором Снейпом.
Драко стурбовано глянув у вічі батькові, проте через мить відігнав усі свої сумніви. Якщо б професор дійсно щось розповів, то лежав би уже мертвим у своїх холодних, мокрих підземеллях, а крики тріумфу, які б доносились з Хогвордсу моли б розбудити і ведмедя у зимовій сплячці.
- Чим не задоволений професор? – Драко вдало зіграв подив.
- Твоєю, кхм, надмірною увагою до представниць протилежної статі. Я звичайно спробував йому пояснити, що в твоєму віці це нормально, і я б дуже турбувався, якби було навпаки, але ж ти знаєш Северуса з його пуританськими нахилами. Якби я не знав його в юності, то беручи до уваги його вічний аскетизм, міг би припустити…, - Люциус замовк, зважуючи, що, мабуть, сказав зайвого.
Драко з інтересом слухав батька. Йому було шалено цікаво довідатись більше про професора, адже чутки в Хогвардсі ходили різні і вірити їм було чистої води безглуздістю.
- І що? – Драко з усмішкою глянув на батька, навіть не намагаючись прикритись маскою щирого каяття.
- Що? – Люциус знову набрав того холодно-строгого вигляду, - між іншим, у твоєму віці я навіть і не думав про дівчат. Всі свої сили я віддавав, - Люциус на мить задумався, - навчанню!
Хлопець усміхнувся, але тільки подумки, вирішивши, не випробовувати долю. Безліч разів мати йому розповідала про походеньки батька і з отих розповідей явно випливало, що навчання у списку важливих речей для Люциуса Малфоя займало почесне передостаннє місце.
- Отож, - Люциус явно захопився роллю мораліста-вихователя, - тепер ти більше часу повинен приділяти своїм оцінкам, особливо з Трнсфігурації та Астрономії. Хвала Мерліну я тут, і буду їх, а заразом й тебе, надійно контролювати.
Люциус поставив ефектну крапку, Драко застиг в розгубленості. З одного боку батько ніколи не кидав слів на вітер, з іншого, для чого б йому, маючи і без того безліч проблем витрачати свій дорогоцінний час на якусь Астрономію. Проте, жартувати з такими речами не варто. Драко миттєво взяв себе в руки і, пояснивши, що спізнюється на урок Історії Магії поспішив зникнути з-перед ясних батькових очей, поки той не надумав взяти під власний контроль його успішність і з інших предметів, а ще гірше приватне життя.

ТВС