Глава 7

Глава 7

Рон у задумі накручував на виделку спагетті і з філософським виглядом спостерігав, як вони мальовничо розкручуються і падають назад у тарілку.
- Не клей з себе дурня, Роне, - Гаррі, здавалось, не поділяв настрою друга і не поспішав заглиблюватись у вивчення траекторії падіння макаронини.
- Це ти Гаррі нічогісінько не розумієш. Наша розумничка Герміона знову щось висмоктала з твоїх скупих фраз, а ми з тобою - два бовдури, як завжди нічого не второпали. І це не просто цитата Герміони, це правда Гаррі, гірка правда.
Остання макаронина впала назад у тарілку, забризкавши кетчупом Гаррі та Джінні, котра якраз нагодилась. Одного погляду «професіонала» Джінні виявилось достатньо, щоб оцінити ситуацію. Герміона з виглядом ображеної невинності сиділа у другому кінці столу і колупалась у телячій відбивній, роздумуючи, мабуть, над тим, як було б добре створити «Організацію захисту телячих прав від споживачів», і час від часу кидаючи довгі сумовиті погляди на слизеринський стіл. Гаррі з Роном сиділи окремо від інших, граючи у якусь відому лише їм гру, мабуть, зі специфічною назвою «У кого вигляд дурніший» у перервах між захопливими раундами, поглинаючи спагетті і запиваючи їх неймовірною кількістю гарбузового соку, напевне для покращення травлення, здогадалась Джінні. Підсумовуючи побачене рудоволоса, методом складних маніпуляцій, зробила висновок і вже відкрила рот, щоб відпустити якийсь іронічний коментар, як коментар «відпустився» сам. Ну не зовсім сам, а із уст Драко Малфоя, і не зовсім іронічний, а скоріш саркастичний.
- Чи не брешуть мої очі і чи не зраджує мені пам’ять? «Золоте тріо» змінило свій мозковий центр? Що, Уізлі,- він кивнув Ронові,- тепер, мабуть, ти у них генератор ідей і спеціаліст з заплутаних планів. Хотів би я на це подивитись...- не чекаючи відповіді Драко продефілював до виходу із Великого Залу і зник за дверима.
У Джінні відпало бажання що-небудь говорити, а Рон лише перезирнувся з Гаррі і обидва зиркнули на Герміону, котра, як не дивно блаженно усміхалась.
***
Професор Снейп закінчив перевірив останню контрольну, якось по-садистському усміхнувся і, не спішачи, вивів у кутку листка букву «Т». Якщо б придивитись до листочка уважніше, то з іншого боку, без зусиль, можна було б зауважити прізвище Поттер, проте, навіщо професору здались такі дрібниці. Стук у двері відірвав Снейпа від роботи. Не чекаючи гостинного запрошення Люциус Малфой увійшов до кімнати.
- Люциус?- Снейп здивовано вигнув брову.
- А що тебе дивує, Северус? Невже я не можу зайти в гості до старого друга? Знаємо ж один одного не перший рік...
- Тому й дивуюсь, що знаю тебе не перший рік.
- Та годі тобі, Северус. Ми ж тепер у одинаковому становищі: професори цієї славної школи магії і чародійства, де найкращі в світі учні і...
- Люциус, не іронізуй. З якого дива тебе сюди занесло? Знаєш, я сам був дуже здивований, коли за сніданком, у перерві між рисовим пудингом та зацукрованими ананасами, Дамблдор ненароком зауважив, що новий учитель ЗОТС – ти, - Снейп відійшов від свого столу і заклопотано нишпорив у шафці, де зберігались заспиртовані частини тіл різноманітних потвор та інші дивні та не дуже приємні речі.
- А я думав ти здогадливіший, Северус, - Люциус по-хазяйськи пройшовся по кабінеті і всівся в кріслі, де ще хвилину тому сидів професор. Не дуже церемонячись, професор Малфой закинув ноги на стіл, не помічаючи, що каблуком свого вичищеного до блиску мешта зіжмакав уже згадану та вище детально описану контрольну.
- Лорд? – Снейп на секунду перестав грюкати банками і з нетерпінням чекав відповіді-реакції Люциуса.
- Браво Севі!- Люциус імпровізовано заплескав у долоні, - так, це ще один його геніальний план. І знаєш, я – лише початок. Любов Дамблдора до новаторства погубить його. На черзі Белатриса...
Одна з скляночок упала на підлогу і щось підозріло подібне на розбавлені спиртом мізки гіпогрифа розлилося по підлозі.
- Не називай мене Севі, - крізь зуби процідив Снейп, чарівною паличкою збираючи рідину назад у баночку.
- Чому? Це ж всього лиш миле дитяче прізвисько, яке тобі дала Белла ще у добрі шкільні часи. І по-моєму колись воно тобі навіть подобалось, - Люциус з заклопотаним виглядом вивчав свої нігті і не помічав, хоча скоріше майстерно вдавав, що не помічає того, як позеленів Снейп.
Баночка знову упала на підлогу, забризкавши усе довкола. Кілька крапель потрапило на бездоганну мантію Люциуса, він з докором зиркнув на Снейпа і невимушеним рухом відновив ідеальність мантії.
- Може Заспокійливої настоянки? А, Снейп?- Малфой відверто глузував, чим доводив Снейпа до божевілля, ніжно зелений колір обличчя змінився на колір, що за своїм походженням радше нагадував відтінок гнилої трави, але довгий час «спілкування» з Лордом приніс свої плоди. Миттєво взявши себе в руки, Северус поставив нарешті злощасну баночку назад на полицю і обернувся до Люциуса.
- То що ти там говорив про новий план Темного Лорда? – Снейп постарався надати своєму голосу якомога невимушенішого тону.
- Те що я хотів сказати, ти уже почув. І нічого більше. Прийде часі Темний Лорд сам розповість тобі про свої плани, якщо буде вважати за потрібне. А я скажу лиш одне, дуже скоро ти побачиш Беллочку знову, - Люциус усміхнувся.
Снейп запанікував, звичайно на його лиці не здригнувся жоден мускул, але усередині, як було не соромно це визнавати безстрашний професор зілля і настійок панікував. Він нервово зиркнув на шухляду столу, за яким так комфортно розмістився Люциус і з задоволенням відмітив, що вона неторкана.
Снейп навіть не хотів уявляти того, що трапилось, якби Малфой ненароком вібкрив би цю шухлядку. На самому вершечку купи паперів там лежала фотографія жінки з темним, як воронове крило волоссям, гострими рисами обличчя і чорними очима, на звороті фотокартки нерівним поччерком було написано: «Ненавиджу тебе, скотино!». Саме це фото Снейп зберігав, як зіницю ока. Воно було зроблене багато років тому, на одному зі світських прийомів у Малфоїв і Белла була тоді ще такою юною, не зломленою Азкабаном та нескіченними переховуваннями. Снейп відігнав від себе спогади, що так несподівано нахлинули, підійшов і сів на край столу, розпістерши свою мантію так, щоб вона прикривала злощасні шухляди.
- Не хочеш розповідати, не треба. Я сам поговорю з Мілордом, хвала Мерліну, скоро його побачу, - Снейп на мить розслабився і спробував перевести бесіду у безпечне русло. – До речі, я хотів поговорити про твого сина.
- А що з Драко? – Люциус здивовано зиркнув на Снейпа.
- Я розумію, що він вже не дитина, але не міг би ти з ним поговорити, що для зустрічей з дівчатами у Хогвардсі є більш доречні місця, ніж кабінет декана. В крайньому випадку, проведи для нього екскурсію, в добрі шкільні часи ти бездоганно знав такі місця.
- О! Старі, добрі часи. А Драко...він ще зовсім юний і такі ... кхм... «зустрічі» в його віці цілком нормально. А кабінет декана, так це ж для гостроти відчуттів, ну розумієш небезпека і таке інше. Та не мені тебе вчити, я добре пам’ятаю, як Слизоріг застукав тебе у своєму кабінеті з ... Петерсон, здається, - Люциус задоволено примружився, ніби і справді згадував оті часи.
- З Кетрол, - Снейп незадоволено хмикнув, - і це все тому, що хтось зачинився у нашій вітальні з Дейвіс. Тоді ніхто не міг потрапити всередину, - Северус з докором зиркнув на Малфоя.
- Ох Снейп, я вже сто разів тобі пояснював. Вона просто відмовлялась підніматись у мою кімнату. Що мені було робити? – Люциус винувато опустив голову.
- І все ж таки, поговори з Драко.
- Северус, це ж, як відібрати у дитини цукерку.
- Ти можеш.
- Без сумніву, але це ж моя дитина, - Люциус слабо протестував, але наткнувшись на погляд Снейпа, який, здавалось, був здатний заморозити Африку, опустив руки, - Добре-добре. Я поговорю з Драко. А вона хоч гарненька?
- Малфой, старий ти збоченцю! – Снейп видавив з себе щось подібне на посмішку.
- Гаразд-гаразд. Тільки Нарсі не кажи, вона ж така вразлива...- Люциус піднявся і, здавалось, збирався йти. Снейп повеселішав.
- Нам, здається, пора на обід. І ще, я обіцяв професору Сеністрі допомогти перенести таблиці з магічними формулами в новий кабінет, отож як бачиш, справ у мене повно.
- Та бачу, Малфой, що ти освоївся в ролі професора. Що не кажи, а актор з тебе завжди був чудовий.
- А ти сумнівався? – Люциус усміхнувся і попрямував до дверей, - я ще загляну до тебе і , сподіваюсь, ти пригостиш мене чарочкою «Огневіскі» чи мені захватити з собою?
- Ми ж у школі!
- А я і не заперечую. Та хіба старі професори не можуть відмітити закінчення тяжкого робочого дня чарчиною? То я візьму з собою, хвала Моргані я захватив пару пляшечок, - Малфой вийшов з кабінету, забувши закрити двері.
- Він не міняється. . .
Вітерець, який з’явився не знати звідки грюкнув дверима так, що шафки у кабінеті затряслися. А злощасна баночка злетіла з полиці і розбилась на тисячі маленьких друзок. Зібрати їх докупи, втретє, було нереально. Снейп вирішив пізніше нагадати ельфам гарненько поприбирати у підземеллях. А тепер, з задумливим виразом обличчя, Северус дивився на зачинені двері, роздумуючи , що мав на увазі Малфой, коли говорив, що скоро Северус знову зустріне Беллу.

ТВС