Глава 45

Глава 45

- Професор Снейп, куди ви так спішите? Може потанцюємо, - місіс Забіні вхопила Снейпа, котрий проходив мимо, за руку.
- Місіс Забіні, не думаю, що це хороша ідея, - Снейп скривився, - я декан і повинен дбати за порядком на своєму факультеті.
- Дійсно професоре, - Макгонегал, котра щойно нагодилась виглядала не на жарт роздратованою, - якщо б ви хоч трохи займались своїми прямими обов’язками, то ваші студенти були б зараз тверезими.
- Малфой, Забіні… я їх в порошок зітру, - прошипів крізь зуби Снейп.
- Ні, містер Малфой і містер Забіні, якраз поводять себе досить добре, - лице Нарциси, котра стояла поряд засяяло, - а от містер Нотт… Останній раз я бачила його біля професорки Трелоні. Він пропонував їй разом подивитись на її третє око…
Снейп скреготнув зубами:
- То чого ж ви нічого не вдіяли?
- Саме в той час я була зайнята з міс Браун, - професорка Макгонегал поморщилась, - через її сукню в мене заледве інфаркт не стався.
Професор Малфой, котрий стояв поряд ще досі був під враженням від одягу Лаванди Браун:
- О, це та коротка сукня з рожевого шовку? Дівчині вона дуже личила, така…, - отримавши відчутний штурхан від Нарциси Луюциус замовк.
- Хвала Мерліну, що інспекторка не бачила цього неподобства.
- Не зважаючи на ваші старання, професорко я бачила містера Нотта і міс Браун, - з ними розбирається професор Флитвік, - а з вами, професор Снейп, я б хотіла поговорити на одинці. Ви не відмовите мені у танці?
- Звичайно ні, - Снейп зиркнув на Люциуса, котрий несподівано розвеселився, - я з задоволенням з вами потанцюю.
Інспекторка Сміт під руку з професором Снейпом пішли на танцмайданчик, професор Макгонегал побігла розшукувати Флитвіка з тими злощасними учнями, а місіс Забіні, вирішила ще раз поспілкуватись з милим сімейством Уізлі.
- Нарсі, не тут, май трохи терпіння, - Люциус забрав руку жінки зі свого плеча.
- Люц, ти вже два місяці пропадаєш в цій триклятій школі, я так за тобою скучила, - вона міцно притислась до чоловіка.
- Нарцисочко, ти ж сама розумієш, що я тут не на курорті, - він знову зняв жінчині руки зі своєї шиї.
- Ну і що з того? – вона надула губки, - сумніваюсь, що ти тут дотримуєшся чернечого способу життя, Он та інспекторка… так і зиркала кругом…
Люциус усміхнувся, якби вона тільки знала, що під маскою в’їдливої інспекторки ховається обожнювана нею сестричка Белла:
- Гаразд – гаразд, не ображайся, - Люциусу щонайменше треба було тут скандалів, - може потанцюємо?
Нарциса коротко кивнула і взявши чоловіка під руку пішла до танцю.
- Гарний бал? Правда, Люциусе? – томним голосом запитала Нарциса.
- Так, так. Просто чудовий.
- А що це за дівчинка поруч з Драко?
- Кассандра Грей.
- О Господи! Бідолашна! Залишилась сама, і в такому віці...
- Люба, її батьки не померли...- Люциус намагався якомога ближче наблизитись до Снейпа і Бели, котрі танцювали неподалік. Йому було страшенно цікаво почути про що вони розмовляють.
- Вони в Азкабані! – з притиском сказала місіс Малфой.
- Вони?! Як? Вони ж..Ага...ти про Греїв..
- А про кого ж? Люциусе, ти мене слухаєш? Ти так дивишся на ту інспекторку...ніби хочеш загіпнотизувати її...Я ж кажу, що тут не сумуєш...
- О, повір мені, дорога Циссі, мене дуже цікавить лише те, що говорить міс Сміт, а не вона сама...
- Я надіюсь, що це так. А ця ...Кассандра, так? Така мила дівчина... Сподіваюсь, Драко поводить себе належним чином поруч з нею.
- Повір мені, дорога, наш син сповна оцінив усю чарівність міс Грей.
- Люциусе! – обурилася Нарциса, але її чоловік вже переключив увагу на так звану інспекторку та давнього друга.

- Бело, це страшенно нерозумно було запрошувати мене на танець. У тебе, до речі, і так не бездоганна репутація. Хочеш цілковито її зіпсувати, водячись із таким покидьком, яким мене вважає вся школа? – хитро примружившись, спитав Снейп.
- По-перше, мене не хвилює моя репутація і думки інших...
- ...як і колись...
- ...по-друге, тебе не вважають за мерзотника, бо ти ним дійсно є.
- Велике спасибі за комплімент.
- Це не комплімент, це констатація факту.
- Я просто вражений твоєю симпатією до моєї особи!
- Ти сам себе так назвав. А, по-третє, я дійсно хочу поговорити з тобою про справи.
- І чому це я сподівався на любовне признання?
- Досить вдавати з себе блазня, Снейпе! – розізлилась Белатриса.
- І що ти мені скажеш? – втомлено запитав. - Що Дігорі ще досі не приніс тобі листів? Адже так? В іншому випадку ти б до мене не прийшла. Я занадто добре тебе знаю, Бело.
- Так, листів той хлопчисько ще не приніс, - була змушена погодитись Белатриса.
- Що ти хочеш від мене?
- Послухай, ці листи просто необхідно знайти... Я собі не уявляю, що зробить Темний Лорд, коли довідається...
- Не треба було вештатися по сумнівних місцях з тими листами, ще й поруч з Дігорі.
- Я просто йшла по коридору! Я не винна, що в цій школі викладають ідіоти! А ти, Снейпе, пив разом з Ноттом? Верзеш якісь дурниці.
- П’єте у нас ви, мадам. До речі, Дігорі не викладач, а вихователь. І мене вже просто дістала вся ця чудернацька епопея з листами твого любого братика. Ти так і не сказала, що хочеш від мене?
- Ти не думаєш, що Дігорі просто не хоче віддавати ті листи? Він міг преспокійно їх сховати? - уникаючи прямого запитання, Белатриса відповіла у своєму улюбленому стилі: питанням на питання.
- Я тобі вже казав, що з Дігорі інтриган ніякий. У нього хитрості, як у дерев’яного стільця. Розумієш, якщо він умудрився програти Тричаклунській турнір тупому спортсменові, дівці і недалекому Поттеру, то вже не знаю куди далі...
- Та все ж...
- Добре, я піду до нього після балу.
Тільки-но Снейп це сказав, як завершила грати музика. В цей момент Люциусові саме вдалось добратися до них на відстань, при якій можна було почути кожне слово.
- Дякую за танець, міс Сміт, - мовив Снейп, вклонившись. – А тепер прошу вибачення: мене чекають об’язки декана, - з цими словами майстер зілля миттєво розчинився у натовпі, клянучи цей чортів бал разом з Малфоєм, котрий маніакально шкірився йому в спину і Макгонегл, яка з виглядом судді свердлила очима професора, бо йому до лампочки, що ж там вдягла Браун чи що наплів Трелоні Теодор. Меланхолійно подивившись у вікно пішов відстоювати права слизеринців, тобто рятувати Нота від великих неприємностей.
- Міс Сміт, - сказав Малфой, котрий після останньої репліки Снейпа ще дужче повеселішав, - дозвольте вам представити мою дружину Нарцису.
- Дуже приємно, - мовила Бела.
- Мені теж. – сказала місіс Малфой, хоча весь її вигляд свідчив про протилежне. Вона з майже неприхованою неприязню оглядала інспекторку, вдягнену у елегантну, проте строгу чорну мантію, яка ще дужче підкреслювала її вогненно-руде волосся.
Ця сцена видалась Люциусу ще веселішою, ніж попередні. Раптом до них підбігла місіс Забіні.
- Люциусе! Нарцисо! Яка я рада вас бачити! Прекрасна вистава і бал, чи не так?
- О, так. Люба Алоїзо, дійсно ми так давно не бачилися...
- Доволі довго, - прохолодно всміхнулась Нарциса, мріючи взагалі не бачити Алоїзу Забіні.
- Чи ти вже знайома з міс Сміт? – звернувся Малфой до місіс Забіні. Після ще одного знайомства інспекторка завела розмову з Нарцисою, а тим часом Алоїза скористалася нагодою.
- Люциусе, чому б нам не потанцювати? Така гарна пісня.
Кинувши винуватий погляд на дружину, Малфой пішов танцювати з темноволосою красунею, котра відразу ж заявила, що тепер вільна... У відповідь Люциус лише двозначно всміхнувся...
***

- Дорога моя, тобі погано? – запитав з відвертим розпачем у голосі Забіні. Його грандіозний план пішов коту під хвіст! Ще й ця мала Уїзлі ... Якщо її знудить, то це буде ганебною плямою не тільки на його мантії, але, що найгірше- на його репутації донжуана.
- Та ні... Мені вже краще..- прошепотіла Джіні. – Яка прекрасна ніч!
- Так, чудова, як і ти, - не змигнувши оком, мовив Блез. Ще не все втрачено, і, можливо, план був не дуже поганим... – А зірки...вони сяють, як і твої очі...
Вони вже пройшли подвір’я та міст, і були далеко від небажаних очей.
- Моя прекрасно грифіндорко, нарешті ми з тобою самі, - сумнівний стан її розуму дозволяв молоти що завгодно. – Моя Джульєтто, як довго ми були розлучені... Ти знаєш, мабуть, сама доля звела нас разом у тій виставі. Ми також розділені, хоча не сімейними чварами, але суспільство ніколи не прийме нашого кохання... Та мені всіх начхати, аби ти була поруч...
- О Блезе...- Джіні була вкрай зворушена цими словами і повернулася до Забіні. Той скористався нагодою і поцілував її.
Так вони і стояли міцно стискаючи одне одного в пристрасних обіймах, а навколо них пропливала найдивовижніша ніч магічного світу.

Гаррі та Рон сиділи за столиком, коли до них приєднався задиханий Невіл, котрий вже встиг перетанцювати з доброю половиною дівчат.
- Чому ви сидите? – поцікавився він. – Не любите танцювати?
- Можна і так сказати, - скривився Рон.
Тут до них підбіг Дін Томас.
- Хлопці, все о’кей. Вони в мене.
- Хто вони? – не зрозумів Невіл. – Дівчата?!
- Ні, пляшки, - зареготав Дін. – Це залишив для своїх вірних друзів на полі битви хоробрий Шеймус Фініган... То ж пом’янемо його безстрашний вчинок першим тостом в честь мудрого товариша, котрий пожертвував собою заради нашого похмілля... – Дін, після виголошення такої промови, витяг з-під мантії пляшку, і розлив по склянках.
- Що це, Діне? – з острахом спитав Невіл. – Алкоголь? А якщо нас зловлять? Ви хоч уявляєте, що з нами зробить Макгонегл? Я не буду цього пити.
- Ні? Як хочеш. Нам більше буде, - сказав Рон, випиваючи залпом до дна. Що зробить з ними професорка, коли спіймає з спиртним не знав і не хотів знати.
- Привіт, Діне. Невіле. Що робите? – невідомо звідки з’явилася Герміона.
- Ми.. е-е-е...ми-и.. той... ну.. ми..просто..- нечленороздільно промукав Гаррі.
- Герміоно, хочеш? – Дін граціозним жестом подав Неділового келиха дівчині.
- Дякую, - сказала, але тільки пригубивши, виплюнула питво на мантію Рона. – Що це, в біса, таке? Ви хоч уявляєте, на що нариваєтеся? Три хвилини тому професорка Макгонегл відправила Теодора Нота спати, а завтра вона викличе його батьків у школу і призначить якесь покарання.
- Ну припустимо, що моїх батьків не викличе...- похмуро пожартував Гаррі, котрому алкоголь вже добряче вдарив у голову. – Га-га-га...
- Герміоно, ти така чарівна сьогодні... Не хочеш потанцювати? – запитав Дін.
- Ні, - відрубала вона.
- Як бажаєш, - Дін зник в натовпі у пошуках партнерки для танцю.
- Як вам не соромно? Поводитися, як слизеринці. А спіймають вас! – завелася Герміона.
- Шооо? Та ніхто нікого не застукає, якщо ти не настукаєш...
- Я? Та як ти міг таке про мене сказати...- від обурення грифіндорці забракло слів.
- У третьому к..кла...класі, - у Рона вже язик заплітався.
- Ви стаєте нестерпними! – закричала дівчина.- Сидите тут і п’єте! Подивіться на себе! На кого ви стаєте схожими? Як вам тільки...
- Герміоно, заспокойся, - сказав Невіл. До того він мовчки дивився, як Герміона відчитує хлопців, або точніше Рона, бо Гаррі, мабуть, нічого не чув; був зайнятий утримуванням свого тіла на ногах. Міцненьке видалося питво...
- Та ви просто боїтеся! Не можете запросити жодну дівчину на танець! – продовжувала лютувати Герміона. – І від нудьги не знайшли нічого кращого, як напитися!
- Це я не можу запросити дівчину? – Рон почервонів.
- Ну не я ж!
- Герміоно, не хочеш зі мною потанцювати? – почав рятувати ситуацію Невіл.
- Ходімо, - Герміона крутнулася на підборах і взяла Невіла під руку.
Вони зникли серед танцюючих пар.
- Це я не можу запросити дівчину...Я не можу... Я їй покажу, - обурено шепотів собі Рон.- Гаррі, ти чув, що вона сказала?
- Ага-а-а, - Поттеру здалося, що його зараз знудить. – Роне, я зараз прийду.
Гаррі попрямував до виходу, де перестрів групу своїх однокурсників, що якраз йшли досвятковувати, тобто допивати. „Скільки того життя”,- згадав слова Джіні, і пішов за ними. А тим часом Рон ніяк не міг заспокоїтися. Герміона зачепила його за живе. Це він не може запросити дівчину на танець? Брехня. Грифіндорець озирнувся навкруги у пошуках вільної дівчини, і його погляд зупинився на симпатичній темноволосій дівчині у зеленій мантії. Вона сиділа сама з дуже нещасним виглядом. Час від часу з неприхованою заздрістю кидала погляди на пари, які крутилися у вихрі танцю. Підвівся і пішов до столика, за котрим сиділа та дівчина.
- Нарешті забралися, - прокоментував дії Рона Драко, що миттю був за тим столиком. Діставши пляшку, швидко змився звідти. За ті хвилини, що він простояв біля столика його душа просто стискалася від страху, що дорогоцінна пляшка вогневіски потрапить у смердючі руки грифіндорців...
- Можна вас? – дівчина обернулася до Рона. Від здивування її очі мали якусь неприродню круглу форму. Тепер він впізнав. Це була Пенсі Паркінсон. Рон тричі прокляв себе, але відступати було надто пізно.- Ви не потанцюєте зі мною?
- Охоче, - на обличчі Пенсі розцвіла усмішка. Недалекий Гойл ще півгодини тому кудись зник разом з Кребом, і дівчина підозрювала, що вже не побачить свого кавалера, а якщо побачить, то не в дуже тверезому стані. А вона має право танцювати з ким завгодно... І цей Уїзлі досить непоганий...
- То ось що ти робиш! – невідомо звідки з’явилася Лаванда. Її обличчя аж пашіло від гніву.
- А що я не маю права танцювати з тим, ким хочу? – алкоголь додав сміливості Рону.
- Та як ти смієш...
- З ким хочу, з тим і танцюю, - сказав, як відрубав. За це Браун послала йому найзлісніший свій погляд, а Пенсі - найчарівнішу посмішку.
- Гойле, накрились твої плани..- прокоментував цю сцену Драко у протилежному кінці зали, чокаючись з Кребом. – Здається, Уїзлі не такий дурний, яким здається...ги-ги і точно спритніший від тебе...

- Блезе, здається, стає холодніше, - сказала Джіні.
- Бери мою мантію, голубонько, а то застудишся, - Забіні зняв з себе чорну вечірню мантію, залишившись у костюмі, від чого тільки виграв. Його план вдався на всі 100%. Та тепер була проблема, як же відірвати її від себе. О, звичайно, Забіні прекрасно оцінив і вроду малої Уїзлі, і її пристрасть, але як думав, що десь там Драко та інші слизеринці напиваються до тролів перед очима, то хотів вити а ля вовкулака...
- Блезе, а ти...- та її слова потонули у дивному шумі. Вечірнє небо раптом спалахнуло тисячами вогників, які падали додолу зеленими змійками, червоними левами, синіми воронами і жовтими борсуками...

- Ось несподіванка, котру я обіцяв, - сказав радісний Дамблдор, вказуючи на феєрверк. Здається, він тішився від побаченого найбільше. – Давайте привітаємо оплесками Фреда і Джорджа Уїзлі.
Сяючі близнюки вклонилися у відповідь на бучні оплески. За мить на небі з’явилася величезна буква „Г”, а навколо неї сплетені змія, ворона, борсук та лев. Герб Гогвортсу. Але ще було далеко не все... За цим були червоні троянди, які в небі перетворювалися на гігантських метеликів... Білосніжний єдиноріг описав дугу, промчавшись по темному небі навколо замку, а потім став драконом, вогонь якого миттю перекинувся на грифона... Просто шквал оплесків зірвала золотисто-срібна русалка, яка розсипалася тисячами малесеньких пелюстків і листочків...

TBC