Глава 30

Глава 30

- ЇЇ подруга, закохалась, в мене, та це чистої води брехня! – Седрик
Дігорі з ненависним виразом обличчя блукав поміж книжкових полиць.
Щось підозріло загрюкало і в кінці ряду мелькнула сіра мантія хогвардської бібліотекарки, котра вирішила не випускати з виду цього підозрілого хлопчиська.
- Аякже, якщо я ще недосвідчений вихователь, то мені можна вішати
на вуха макарони і з виглядом святої наївності заговорювати зуби, - буркотів про себе Седрик, на автоматі проходячи ряд за рядом, стелаж за стелажем у пошуках того злощасного «Кодексу». Проте з першого погляду було видно, книги його зараз цікавили менш за все на світі.
Знову щось загуркотіло, ніби велетенська пересувна драбина пересувала з місця на місце, і Мадам Пінс знову на мить визирнула з-за стелажа. Зиркнувши на Дігорі зловіщим поглядом, котрий міг би спалити будь-якого порушника порядку на місці, зникла. Щоб надати собі якогось більш-менш відповідного вигляду у цьому храмі науки Седрик схопив з полиці якусь книгу і втупився в неї незрячим поглядом.
- Кхм, кхм… вихователю Дігорі, чи можу я вам чимось допомогти? – професор Флитвік вийшов з сусіднього ряду з величезним томом у руках.
- Добридень, професор Флитвік? – вічливо усміхнувся Дігорі декану Рейвенкло, - що ви, що ви, я просто шукав тут одну книгу, за порадою Дамблдора…
Флитвік якось дивно зиркнув на Седрика, а коли ще той згадав про Дамблдора професору очі на лоба полізли.
- Книгу? Не варто, краще я проведу вас до мадам Помфрі? Повірте, юначе, тут немає чого соромитись, - пискнув професор, червоніючи.
- Та я й не соромлюсь, - здивуванню Седрика не було меж, - я лише перші дні у Хогвардсі і розумію, що у мене немає досвіду. Але я сумніваюсь, що мадам Помфрі зможе мені допомогти. Це не зовсім у її компетенції, от професор Снейп, інше діло, він розбирається у таких справах, - Седрик надав своєму обличчю виразу неабиякої серйозності, дійсно, у справі з покараннями Снейп - професіонал.
- Професор Снейп? - стан Флитвіка був близький до втрати свідомості, - я б на вашому місці не розповідав про це на кожному кроці, адже справа така тонка, така … може, все-таки до мадам Помфрі?
Тепер настала черга Седрика дивитись на професора Флитвіка, як на людину, котра не сповна розуму і дивуватись такій неврівоважній поведінці завжди спокійного і виваженого учителя. «Про що він тут торочить? Яке відношення має мадам Помфрі до покарання Гаррі і до Кодексу Хаффлпаф? Може це йому, професору, слід звернутись до медпункту, бо він, здається, закипає…», - отак собі роздумував Дігорі, але вголос не сказав нічого подібного, лише заперечливо похитав головою.
- Нічого страшного я сам справлюсь, дякую за турботу професоре. Ви ж самі знаєте, як це буває вперше? – Седрик підморгнув професору Флитвіку, котрий від хвилювання впустив том «Закляття і антизкляття» собі на ногу.
- Як скажете, вихователю Дігорі, як скажете, я б на вашому місці, упаси Мерлін, теж не хотів нікого залучати до … хм… допомоги, - Флитвік сором’язливо усміхнувся.
- Тоді з вашого дозволу я продовжу, - Седрик кивнув на полиці, не знаючи, як ще можна спекатись цього божевільного професора.
- Так-так, будь ласка, - професор кивнув на прощання Дігорі і зник за стелажем.
Седрик зітхнув з полегшенням, коли почув, як віддаляються кроки декана Рейвенкло.
- Герміона, яка признається в коханні, Гаррі, котрий просить покарання, тепер Флитвік, торочить якісь нісенітниці, та тут усі з розуму посходили, не Хогвардс, а відділ Мунго для душевнохворих – прошепотів він, ставлячи книгу, яку до сих пір тримав у руках, назад на полицю.
Лише тепер Седрикові очі вихопили назву величенького сірого томика, котрий він весь час тримав у руках: «Геморой та магічні способи його лікування». Хлопець почервонів і прожогом кинувся геть з відділу медичної літератури.
- Хроніки Хогвардсу, життєпис Хаффлпаф, от чорт… де ж той дурнуватий кодекс? – шепотів Седрик, переглядаючи офіційні документи школи. З кожною хвилиною бродіння поміж отими стелажами, йому дедалі відчутніше здавалось, що Дамблдор просто на просто вигадав отой «Кодекс», щоб спекатись Снейпа, Гаррі і його, Седрика, як мінімум на тиждень, який вони витратять на пошуки неіснуючого «Кодексу».
- Старий маразматик, - не зовсім цензурно вилаяв Дігорі директора.
- Ви щось шукаєте вихователю Дігорі? – уїдливий голос пролунав з-за сусіднього стелажа.
- Мені потрібен «Кодекс Хогвардських правил» Хельги Хаффлпаф, - зітхнув Дігорі. Ця стара стрикоза, Пінс, так легко від нього не відстане, легше погодитись на співпрацю, ніж витримати ще хоч хвилину її тактовних покашлювань, порипувань, посмаркувань і т. д.
- Кодекс… Кодекс… і чого це всім так приспічило сьогодні. Двадцять років лежав собі спокійненько, а сьогодні, всі як з ланцюга зірвались. Одна приходить, скандалить, другий – шастає, книги псує, - шепотіла бібліотекарка переглядаючи стопку за стопкою.
- Ось, візьміть, - потягнула вона Седрику потріпану книжечку, яку судячи з її вигляду частенько використовували не за призначенням.
- Запишіть на мене, - ніяково усміхнувся Дігорі, беручи з рук мадам Пінс це чудо виховного процесу.
Бібліотекарка поправила окуляри і пробуркотіла:
- І що за вихователі пішли… Пам’ятаю, професор Снейп ніколи не користувався цими талмудами для того, щоб вигадати покарання, оце фантазія у чоловіка, - мадам Пінс почвалала до свого столика записувати видану книгу.
***
«Не заладився день з самого ранку», - думала інспекторка Сміт, піднімаючись вгору по сходах до свого кабінету з величезною, хиткою стопкою книг. Звичайно, адже записка від Лорда з добровільно-примусовим проханням братися за безпосередню роботу інспекторки школи може зіпсувати настрій будь-кому. Адже, по-перше, Белла поняття не мала, що саме, крім інспектування уроків входить до її обов’язків, по-друге усі ці шкільні правила, закони, зводи ще зі шкільних часів викликали у неї алергію і по-третє, шалене похмілля, сухість в роті і головний біль, здавалось заблокували усі входи і виходи думкам, котрі сплелись в тугий клубок і більше не подавали жодних ознак існування.
- Оу!
- Чорт!
- Ай!
- Ууууу…
- О Мерлін…
- Йолоп!
- Каблук забери…
- Заберіть…
- Заберіть… з пальця…
- Будь ласка
- Будь ласка…
- Дивитись потрібно куди біжиш. Який факультет? – прошипіла Белла, нагинаючись за книжками і сувоями пергаменту, котрі розлетілись по підлозі.
- Хаффлпаф… оу, чорт… вже не Хаффлпаф, - Седрик, здається, ще не прийшов в себе до кінця і очманіло дивився на інспекторку.
- Як це? Вже не Хаффлпаф. Тебе відчислили? - здивовано поглянула на хлопця Белла, лише тепер помітивши, що на його мантії немає значка факультету.
- Ні, - Дігорі закліпав швидше, він оце вперше чув щоб когось відчисляли з Хогвардсу.
- Тоді на тебе чекає більш суворе покарання. Хам! Збиваєш з ніг уповноваженого Міністерством Магії інспектора Хогвардсу і навіть вибачення не вмієш попросити як слід, - Белла підняла примірник «Кодексу» Хаффлпаф і засунула його між свої папери.
- Угу, пробачте, - пробурмотів Седрик.
- Ти вмієш говорити з’вязно? І будувати речення з більш ніж одного слова? – поведінка цього малолітнього нахаби починала сердити інспекторку.
- Так, - кивнув він головою.
- Ти з мене знущаєшся?
- Ні-ні, що ви, я вихователь Седрик Дігорі, - він також нагнувся, допомагаючи інспекторці підібрати розкидані предмети.
- Чудово! Що за божевільня? Не зрозуміло кому тут вихователь потрібен. Дітям, котрі давно вже переступили всі існуючі та неіснуючі рамки, чи вихователю, котрий недалеко від них втік. Потрібно поговорити з Дамблдором на тему підбору відповідних для школи кадрів, - Белла вихопила з рук Cедрика свої книги і попрямувала вверх по сходах.
Дігорі розгублено дивився вслід інспекторці Сміт. «Так вляпатись перед інспекторкою, на це потрібні особливі вміння»,- роздумував Седрик, піднімаючи свій «Кодекс», котрий, падаючи, завалився за колону. Струсивши з книги пару павуків, котрі вже встигли обплести обкладинку павутиною і злитись у пристрасному «павучому» поцілунку, Седрик зі здивуванням помітив, що книга ніби стала новішою, охайнішою і… товстішою, але не надав цьому великого значення. У Хогвардсі ще й не такі метаморфози відбуваються, чого тільки варта кімната з нічними горщиками про які колись розповідав Дамблдор.


TBC