Глава 33

Глава 33
Бела задумавшись, сиділа біля вікна. Жовтневі сутінки рвалися крізь вікно, оповиваючи смертежерку своїм холодним теплом, своєю чарівною меланхолією та химерною привабливістю. Як вона обожнювала осінні смерки та ночі. Вони надавали їй другого дихання, Белатрисі завжди здавалося, що в ці ночі вона народжується знову. Проте зараз її думки були зайняті зовсім іншим. Як же їй хотілося піти до того недоумка Дігорі, і силою забрати листи! А ще з більшим задоволенням вона б прибила Поттера, який шляється по цьому дурдому, який всі чомусь називають школою. Але мала чіткий наказ Темного Лорда... Цього разу ніхто не має права помилитися, бо інакше все буде втрачено... За такі помилки можна поплатитися головою. Бела повинна діяти дуже виважено і розсудливо. Обидва слова їй не підходили. Від природи була дуже імпульсивною, рішення приймала миттєво. А тепер...О Боже, все її єство бажало ввірватися до того недалекого вихователя, і забрати те, що по праву має належати тільки їй! Та на своє нещастя, такого собі не може дозволити, ще й доведеться залучити Снейпа! Не те, щоб була дуже проти... але привикла все робити сама. Ніколи ні на кого не покладатися...
При думці про Северуса, на губах пробігала дивна усмішка.
Раптом у двері постукали. „За ці роки в Снейп втратив орієнтацію в часі, чи як? Ще абсолютно ніяка не ніч!” Здавалося, сама була розчарована...
- Заходь, - мовила.
Двері рвучко відчинилися і на порозі стояв Луціус Малфой.
- Луціус?! – здивуванню Бели не було меж.
- Дорога міс Сміт, судячи з вашого оклику та виразу обличчя, мене ви не чекали. Я, здається, навіть знаю кого ви так нетерпляче очікуєте...І це при даних обставинах велика неповага...
- Неповага? – зневажливо перепитала. – Неповага до кого ? До тебе? І взагалі, чого ти прийшов?
- Як недружелюбно! А ми ж з тобою родичі! Хоча я розумію нетерплячість Снейпа, але ти могла б трішки почекати, - Малфой явно розважався.
- Луціусе, ти напився чи здурів? При чому тут Снейп? Взагалі, про що ти говориш?
- Бело, ти ще нічого не знаєш? Рудольфус помер в Азкабані. Мої щирі співчуття.- Луціус прибрав скорботного виразу.
- Що?...Але як...- тисячі питань завмерли на її вустах.
- Мені дуже шкода. Справді.
Відверто кажучи Белатрисі було начхати, що там відчуває Луціус.
- Йди. – Луціус вирішив, що при даних обставинах наказовий тон родички цілком можна виправдати, а тому легко вклонившись, вийшов.
Бела знову залишилася одна. Годинник невпинно відлічував час. Смерть завжди змушує нас думати про життя. І чомусь до голови почали лізти думки про те, що цей годинник відраховує час, залишений саме їй. Отже, Рудольфуса вже немає серед живих. Дивно, проте не було жодних емоцій. Ні скорботи, ні жалю, ні радості, ні відчуття втрати чи свободи. Белатриса його ніколи не любила. Вийшла заміж за велінням сім’ї. Були моменти в житті, коли вона понад усе бажала смерті свого чоловіка, але ті часи вже давно минули...У них було багато спільного...Єдина мета у житті...Проте жодних почуттів...
- Бело... – чиясь рука лягла їй на плече. Северус. Він говорив тихо. Від несподіванки вона аж зірвалася з місця. – Мені дуже шкода...
- По-перше, Снейпе, мені теж дуже жаль, а по-друге, коли заходиш, то треба стукати.
- Як скажете, місіс Лестранж, - він називав так її тоді, коли хотів розізлити.- До речі, ти розповіла Малфою ?
- Авжеж! Може нам ще Дамблдора покликати на допомогу? Він точно не відмовиться... – Бела почала злитись.
- Я теж так думаю.
- ...засадити нас до в’язниці!
- Я про що й кажу.
Северус не чекаючи запрошення сів, дивлячись на неї з якимось відтінком насмішки.
- То що ти вирішила?
- Ти про що? – зробила здивований вигляд Бела.
- Про те, моя дорога, що сьогодні ти ввірвалася до мене в кабінет і попросила допомоги. – зробив наголос на передостанньому слові, від чого смертежерку аж в жар кинуло.
- А ти про це... Розумієш, ця несподівана звістка так мене приголомшила.... – намагалася надати своєму обличчю якомога скорботнішого виразу.
- Ой, Бело, тільки не починай придурюватися, - скривився Снейп. – Я тебе занадто добре знаю, щоб повірити, ніби ти сумуєш за Рудольфусом. Він і так багато прожив при такій дружині.
- Що ти в біса маєш на увазі?!
- Те, що одного дня ти мало його не отруїла.
Бела вирішила промовчати, бо чого доброго він ще згадає при яких обставинах це відбувалося....А слухати це з вуст Снейпа хотілося якось найменше.
- То що, моя люба, в тебе украв Дігорі? – при інших обставинах Бела відпустила б коментар щодо звертання, але зараз було якось не до того.
- Северусе, я розповім тобі стільки, скільки це буде можливо, адже це дуже секретно...
- Тоді я теж допоможу настільки, наскільки зможу.
„ Чорти б тебе вхопили!” – вилаялась про себе Бела.
- Я шукала листи Регулуса.
- Твого кузена?
- Так.
- Для чого?
- Запитай у Темного Лорда.
- І знайшла?
- Так, я знайшла їх тут в Хогвардсі, і поклала в книгу. Коли сьогодні зіштовхнулася з тим мальком Дігорі, книга випала мені з рук, і ми з ними обмінялись. Він забрав мою книгу, а я – його.
- Що за книгу ніс він?
- Якусь фігню. „Кодекс гогвортських правил” Хельги Гафелпаф.
- О Господи! То він таки дійсно існує! – здивовано вигукнув Снейп. - Бело, ти дійсно припускаєш, що такий телепень дійсно вкрав у тебе ті листи? Та він навіть не може самотужки придумати покарання, а я вже мовчу про крадіжку.
- То ти мені допоможеш, чи ні?
- Так, звичайно. Ти тут за наказом Лорда, а як його вірний слуга повинен тобі у всьому сприяти.
Белатриса лише всміхнулася, але в таких людей посмішка означає багато чого хорошого і не дуже.

TBC