Глава 22

Глава 22
Цього вечора предметом обговорення за вечерею була постановка „Ромео і Джульєтти” та урок захисту у семикласників. Звичайно, всіх зацікавила не присутність інспекторки, на що чекали, затамувавши подих, а дивна з’ява професора Снейпа. Ця новина пронеслася школою одночасно з фактом затвердження на роль Ромео Блеза Забіні.
- Тепер все має бути просто чудово,- авторитетно сказав Драко Блезу.
- Не переживайте, падре , сеньйорина Капулетті-Візлі стане жертвою моїх чарів.
- Якщо ти ще раз назвеш мене падре, то я тебе так висповідаю...
- Ай-ай-ай, як не гречно з вашого боку, преподобний отче,- почувся голос.
Малфой і Забіні рвучко обернулися. За ними стояла Кассандра.
- Дюймовочко,- сказав Блез,- святий отець завжди до твоїх послуг. Він з радістю дасть тобі відпущення гріхів...
- ... у своїй кімнаті,- докинув слівця Нот.
- Він сьогодні вже висповідав Паркінсон так, що вона кинулась на мене. Отче, тримайте її на ланцюзі, бо погано закінчить,- сказала Кассандра, а потім додала.- Забіні, ти безнадійний! Я Кассандра!
- Про що це вона?- запитав Драко, дивлячись їй вслід.
- Я ж казав, що ти до неї залицяєшся. Навіть Пенсі побачила. Та знаєш, це не найкращий спосіб...
- Ідіот! Вона мені не потрібна!
- Ти впевнений?- Блез вчасно пригнувся, бо в нього полетіло яблуко.
- Малфой геть здурів,- прокоментував Рон за грифіндорським столом.
- Він зійшов з розуму ще сім років тому,- відповів Гаррі.
За вчительським столом Седрик задоволено розповідав Оліверу, що той хлопець Забіні прекрасно підходить на роль Ромео. Вуд, наминаючи смажену картоплю, думав про те, як тепер уникнути скандалу. Сьогодні йому на очі попався журнал „Базікало” з жахливою статтею „ Герой-коханець викладає у Гогвортсі”. Там було детально описано його невдале залицяння до дівчини капітана „Калабані Юнайтед”. Не те, щоб все було правдою, але як тепер відновити собі репутацію? Халепа...
З іншого боку столу Луціус з великим задоволенням їв. Рон був правий, коли казав, що він вміє грати на почуттях інших людей. Тепер знає таємницю Белатриси. Вона все ще закохана в Северуса. Напрочуд цінна інформація.
Міс Сміт сиділа з дуже незадоволеним виглядом. Чорт забирай, знову цей білявий прихвостень суне носа не в свою справу! Через декілька хвилин вона підвелася і пішла до своїх апартаментів. Біля самих сходів її наздогнав Малфой.
- Ти вже щось знайшла?- запитав невинним голосом.
- Поки що нічого.
- А коли я отримую результати інспектування?
Обожнював виводити людей з себе.
-Послухай, Люціусе, -Белатриса втрачала терпіння.- Не ходи за мною, наче тінь, а то ще мало в чому нас запідозрять. А привертати до себе зайву увагу, при даних обставинах, дуже нерозумно і небезпечно. І не став ідіотських питань!
- Навіть якщо нас і запідозрять, то подумають, що я перейшов на рудоволосих. А що до нього- зробив наголос на останньому слові, насолодився злісним поглядом Бели, і подарувавши їй чарівну посмішку, пішов.
Проклинаючи Люціуса на чому світ стоїть, Белатриса почала підніматися сходами. Безлюдні коридори, які проходила були насичені спогадами. У Гогвортсі вона займала дві кімнати: одна служила кабінетом, інша- спальнею. Наливши собі вогневіски, взялася до читання. Листи, які поцупила з бібліотеки були поскладені явно не за хронологією. Ті листи, що прочитала не мали нічого цікавого. Лише пусті балачки про буденні речі та дифірамби роду Блеків. Аж раптом увагу Белатриси привернув лист, на котрому не було вказано адресата, не було жодного звернення. Вона почала читати
Чому світ настільки несправедливий? Чому?.. Я представник давнього роду, а мій старший брат- відступник і маглолюбець. Та все ж знаходжуся в його тіні. Для всієї школи я лише молодший брат Сіріуса Блека. За що така ганьба? Я зовсім не схожий на нього! Я, і тільки я-справжній Блек! Мій брат водиться з такими нікчемами, як дурний Перігрю і покруч Люпин, але всі вважають його крутим. А мене ніхто не сприймає серйозно. Навіть слизеринці відмовляються бачити в мені лідера! Всі тягнуться до того Малфоя чи , що найганебніше, до покруча Снейпа! Та нічого, настане мій час, і всі побачать як вони помилялися. Я їм ще покажу хто такий Регулус Блек!
Так, так ,кузене, то ти виявляється заздрив і Сіріусу, і Луціусу, і Северусу... Дивно, що через такого нікчему ,як ти, я маю проблеми. Белатриса чудово пам’ятала той вечір, коли вона переступила поріг замку, де мешкав Регулус. Пам’ятала безумний страх в його очах і крики про допомогу. Темному Лорду доповіли, що Блек збирається втекти, а зрада була найбільшою провиною в очах Волдеморта. Цього не прощав нікому і ніколи. Бела не мала великих сентиментів до Регулуса, і як пізніше вбила Сіріуса, так в ту ніч обірвала його життя. А потім стало відомо про горокракси...
Але найбільше Белатриса хотіла знайти людину, котра підказала Муді місце її схованки. Бо саме через того, хто це зробив потрапила до Азкабану на чотирнадцять років, і лише бажання помсти допомогло їй зберегти здоровий глузд. Знайти і помститися- ось чого прагнула. Як справжня слизеринка знала , що помста-це не вбивство, а доведення людини до стану, коли не хочеться жити.
Захопившись, не відчула випила один келих, за ним- другий, третій... Поринала в спогади... Та ось, щось холодне торкнулося руки. Піднявши голову, Белатриса побачила свою змію, котру їй подарував Снейп багато років тому, і якого назвала в його честь. Як давно це було, здається, ніби в іншому житті.
- Ну що скажеш,Севі? Я знову в Гогвортсі. Опинилася там , звідки починала... Я знайду горокракс... Я, і тільки я , а не Луціус, не Северус. Я поверну довіру Темного Лорда... Поверну... Нехай всі котяться під три чорти... Мене ніхто не зупинить, навіть ти , Северусе.
Раптом почула стукіт в двері. Відчинивши, застигла на місці: перед нею стояв Снейп. Його обличчя скривила гримаса тріумфу.
- Перепрошую за вторгнення, міс Сміт, але професор Дамблдор просив передати вам ці папери.
Белатриса відійшла від дверей, пропускаючи його всередину. Снейп ввійшов і закрив за собою двері.
- Алкоголь погано на тебе впливав, Белатрисо,- сказав, дивлячись на напівпорожню пляшку з-під вогневіскі.- Ти ним завжди зловживала.
- Якого чорта ти прийшов?!
- Щоб мати приємність бачити тебе,- іронічна посмішка скривила його губи.- Ти б це хотіла почути? Мене лише прислав директор.
- Інакше тобі б сміливості не вистачило б,- слова вирвались скоріше, ніж Бела подумала. Вона втрачала над собою контроль. Снейп лише усміхнувся .
- Дорога міс Сміт, мені завжди вистачало сміливості не тільки на те, щоб прийти, і вам це відомо. Хоча, мабуть , спогади про ті дні та ночі стали вже стиратися...- він ступив до неї крок.
- Забирайся!- крикнула Белатриса .
- На добраніч, люба міс Сміт. Солодких снів.
Снейп з тією ж іронічною посмішкою вклонився. Коли за ним закрилися двері, Бела зозла кинула пляшку на підлогу. Як вона його ненавиділа в цю мить! Звичайно, їхні стосунки були зіпсовані ще багато років тому через неї,але тоді вчинила так тому, що не мала жодного вибору. Або смерть, або життя. І Белатриса вибрала життя. Снейп усього не знав, а вона побоялася розповідати правду. Було ще багато недосказано ...Але зараз її найдужче цікавило: на котрому він боці, і якого чорта дав Нарцисі ту непорушну клятву? В яку гру грає? Отак і сиділа Белатриса обмірковуючи минуле, а світло від каміну падало на її обличчя, роблячи маску холодної статуї, та лише очі були живими на лиці.

***
- Гаразд,- Блез доїв яблуко, яким у нього пошпурив Малфой і поклав огризок на тарілку Драко,- мені дуже сподобалось з вами, шановні, спілкуватись, але мене чекає моя місія.
- Забіні, тихіше...- прошепотів Малфой.
- Ой, а хто тут допре? Креб? Гойл? Я тебе прошу! Ну все, я пішов.
- Куди?-зупинив Драко Блеза, який уже піднімався з-за столу.
- Ма-а-алфой, бідако, у тебе до багаточисленних спадкових хворіб і набутих поганих звичок ще й склероз додався!
-Що ти збираєшся робити?- намагався зупинити друга Драко.
- Нічого.
- Як нічого?
-Побачиш. Ну що, повний газ у напрямку малої Візлі?- Блез знову зробив спробу піднятись.
- Ти можеш говорити не так голосно, почують...
-Хто?
-Грей,-кивнув вбік Малфой.
-Вона?-посміхнувся Забіні,-Зараз провіримо. Прийом-прийом, Кассандро, твій Ромео на дроті, Дюймовочко, алло!
Кассандра Грей навіть не поворухнула головою і продовжила спілкування зі слизеринськими п'ятикласницями.
- О, яке горе, вона не чує мого голосу, сповненого кохання і пристрасті! Вона не чує шаленого стукоту мого серця!
- Ромео, ти, здається, кудись збирався йти,- пробурмотів Малфой.
-Що ж ти навіть не обіймеш друга перед дорогою?
-Забіні, бачиш цю виделку,- кивнув на свої столові прибори Драко, -якщо ти через дві секунди не зникнеш, то знаєш куди я тобі її запхаю?
-Здогадуюсь.-Блез піднявся зі свого місця,- Ти повинен уже пам'ятати, що ми, пацифісти, не визнаємо фізичного насилля.
- А я не пацифіст! Я вмикаю секундомір...
- Я вже пішов.
Блез вхопив якісь дві книжки і повільною ходою рушив між столами, раптом він різко розвернувся і миттю примчав до слизеринського столу:
-Драко, як її звати?
-Кого?- не міг второпати Малфой.
- Візлі!
У голові Драко прокрутились сотні імен: Джоана, Джулія, Джозі, Джейн, Джесіка, Джері, Кассандра... "Яка ще Кассандра, Драко?!",- сказав подумки Малфой і додав ще декілька міцних словечок, щоб привести себе до свідомості.
- Ну?-нетерпляче спитав Забіні.
- Я не можу пригадати! В голові крутиться, а сказати не можу!
- У голові у нього крутиться!- розлютився Забіні- І як я можу гарантувати успішне виконання спецзавдання, коли у людини, яка повинна бути мозком операції, взагалі відсутній мозок!
Блез покинув Драко, у голові якого продовжував курсувати бігучий рядок: Джоана, Джозі, Джемма, Кассандра... Тьху ти, знову! Джулія, Джесіка, Джейн...
Забіні підійшов до Пенсі Паркінсон, яка мовчки втирала хустинкою сльози:
- Пенсі, серденько, ти не підкажеш як звати сестру Рона Візлі?
- Її звати Джіні, -дівчина гучно висякалась.
-Дякую. Не плач, сонечко, і на твоїй вулиці ще буде свято.
Блез розкрив книгу і поплентався проходом, не відводячи очей від якоїсь дурні про закляття, що захищають дім від створінь доксь. "Яка фігня!",-подумав Блез і похвалив себе за те, що абсолютно ігнорує такий непотрібний предмет як замовляння.
З-за грифіндорського столу підвелись Рон і Джіні Візлі, Гаррі Поттер і Герміона Грейнджер." Куди їх понесло!"- прискорив ходу Забіні. Рон Візлі нахилився за книгами.
"Зараз він різко підведеться!"-слизеринець заплющив очі і з розгону врізався у Рона...
У Блеза потемніло в очах, своїм ліктем Рон розсік брову слизеринця. "Здається, я сильно перестарався",- подумав Забіні.
- Він живий?- у голосі Рона звучала якась огида.
"Візлі, якби не моя місія, я б показав тобі, наскільки я живий і наскільки ти був би мертвий!"- подумав Блез, а вголос лише простогнав:
- А-а-а... Моя голова...
- Треба дивитись куди преш,- не вгамовувався Рон.
- Роне, перестань!- Джіні нахилилась над Блезом,- Сильно болить? Може тобі варто піти до мадам Помфрі?
- Нічого, терпіти можу!- обізвався слизеринець, хоча йому від болю очі на лоба лізли,- Якась чорна смуга, усе валиться з рук...- додав він пошепки так, щоб чула лише руда грифіндорка.
Джіні торкнулась великої подряпини кінчиком пальця.
- Ай,- скривився Блез.
- Вибач.
- Нічого,- Блез почав збирати книги.
- Ось, візьми,- подала підручник з замовлянь Джіні.
- Дякую за турботу, приємно, що ти не така, як інші. Джіні...
Блез гіркувато посміхнувся і, трішки похитуючись, рушив до виходу з Великої зали.
- Як йому не соромно так прикидатись!- сказала Герміона,- Жодної крихти мужності...
- Мені цікаво, наскільки мужньою була б ти, коли б з твоєї голови юшила кров!- огризнулась Джіні, показуючи на своєму пальці краплинку крові...

TBC