Глава 49

Глава 49
- То ти знав? Ти все знав? – Гаріна голова здивовано кліпала очима і вертіла в різні сторони, чи то від здивування, чи то від обурення.
- Не все, Гаррі. Дамблдор розповів мені тільки частину, але після того, що ти щойно сказав я можу скласти мозаїку докупи, - Сиріус стояв навколішки біля велетенського каміна з котрого і стирчала вищезгадана голова Гаррі.
- То як, щось знайшов у домі? – Гаррі, здавалось, трохи заспокоївся, бо його голова перестала обурено крутитись на 180 градусів і він втупився поглядом в хресного.
- Та ні, лише купу всякого, нікому непотрібного, ганчір’я в комірчині Крічера. Ти знаєш, що під рваними штанами мого батька я знайшов підв’язки кузини Белатриси, - Сіріус голосно розсміявся, - ніколи б не подумав, що він був так прив’язаний до неї.
Гаррі здивовано вигнув брову:
- Почекай, вона ж теж Блек…
- Е ні, вона ж тепер Лестранж, а той клаповухий дурень…
- До чого тут Рон?
- Та який Рон, я про Крічера говорю…
- Ага, - Гаррі тупо кивнув головою, боляче вдарившись об поличку над каміном.
- Так от, той дурень, Крічер, перейде у власність до неї лише після моєї смерті, а поки що…
- Ні, Сіріусе, вона вже Блек. Ти що газет не читаєш? Лестранж помер в Азкабані, кілька днів тому - Поттер задумливо тер велику гулю на лобі.
- Ну, все залежить від того, які газети ти маєш на увазі. Я захоплююсь пресою трохи іншого спрямування, - Сіріус засоромлено потупив очі.
- То ті журнали, які я знайшов влітку… Ти ж сказав, що то близнюки забули, - похмілля і розмова з Дамблдором терзали підсвідомість Гаррі у однаковій мірі.
- Ну я трошки збрехав, але зараз не про те… Ти не переживай, Дамблдор мене попередив, що той дурний ельф дуже важливий і попросив поводитись з ним добре.
- І ти поводився?
- Аякже, замість того, щоб дати йому копняка за те, що розлив мені каву на штани, і, до речі, ледве не позбавив потомства, я обмежився лиже дружнім потиличником.
- Ех, Сіріусе, тебе вже не виправити.
- А навіщо? – Сіріус змовницьки підморгнув похреснику.
- У нас серйозна розмова.
- Угу. Я наказав Крічеру чітко і ясно, не покидати цього будинку ні за яких обставин та не розмовляти ні з ким окрім мене. А оскільки я не палаю бажанням вести з ним полемічні дискусії, то він шниряє по хаті, як тінь мертвого батька Гамлета, і шепче якісь прокляття мені у спину…
- Гаразд, а як щодо другої частини листа?
- Ніяк, - скривився Сіріус, - я лише повикидав купу всякого залізяччя, яке моя матінка гордо найменувала сімейними реліквіями і яке з особливою ретельністю зберігав мій дурнуватий братик, як головний охоронець роду. Жодного натяку на продовження листа. А ти?
- Трохи ліпше. Я знайшов цілу купу листів. У нашої шкільної інспекторки, - Гаррі з помітною складністю формулював речення, спати хотілось немилосердно.
- Що вони в неї робили?
- Хто?
- Кінь в пальто!
- Сіріус, не плети дурниць, до чого тут кінь? Ми говорили про листи…
- Я пам’ятаю про що ми говорили, а от тобі краще піти поспати. Вчорашній бал дається знати? Ех, молодь-молодь, зовсім пити не вміє… Йди спати, ввечері поговоримо.
- Угу, - Гаррі кивнув, знову зачепивши головою кляту поличку.
Щойно Гаріна голова зникла в полум’ї каміну, як пролунав голосний стукіт, а потім не менш голосні прокльони.
- Брудоковці, виродки, хай буде проклятий той час, коли ви народились на світ, хай…
- Мамусю, стуліть писка, - голосно рявкнув Сіріус і поплівся по сходах вниз, дивитись що було причиною того неймовірного грюкоту.
- …хай вам свята інквізиція руки і ноги повиламує, хай Мерлін і Моргана покарають вас, і дітей, і внуків ваших до десятого коліна…
- Сіріусе, заткни їй писка…
- Люпин? Ей, друзяко, я радий тебе бачити, але чи не міг би ти по делікатніше висловлюватись? Це ж моя мати! – Сіріус підійшов до портрета, - Мамо, закрийте свого рота, бо я його вам зараз заткну оцією ганчіркою…
- Зрадник роду, сквернитель священних блеківських реліквій, брудний покруч…
- Замовкніть мамо, бо від ваших криків, здається, повиздихували останні таргани та пацюки в цьому домі, - Сіріус почав затикати портрет портьєрою.
- Тобі допомогти? – Тонкс, котра прийшла разом з Люпином підскочила до Сіріуса.
- Не треба, Тонкс, - голосно гаркнув Сіріус, перегукуючи маму, бо вона верещала, як різана.
- Люпин, Тонкс, от тепер я дійсно радий вас бачити, - Сіріус нарешті запхнув злощасний портрет портьєрою.
- Як ти Сіріусе? Чи є вістки від Гаррі? Дамблдора? – Тонкс першою попрямувала на кухню.
- Нічого особливого, крім того, що я відчуваю старість, - Сіріус спробував перевести тему на щось більш нейтральне.
- Старість? – здивовано зиркнув на друга Ремус, сідаючи навпроти.
- Аякже! І ти відчуєш, коли твій похресник вперше нап’ється до чортиків…,- він щиро усміхнувся.
- Ах так, я пригадую наші Хеллоуінські бали, - Тонкс замріяно звела очі до стелі.
- Ти теж напивалась до чортиків? – Ремус стурбовано поглянув на Німфадору, котра сьогодні виглядала якоюсь особливо щасливою.
- Та не зовсім, я лише одного разу поексперементувала зі спиртним, та й то мене професор Флитвік впіймав. Ще й досі пам’ятаю його здивовані очі, коли він намагався вирвати у мене з рук пляшку вогневіскі, - Тонкс усміхнулась.
Сіріус, котрий щойно притягнув з вітальні великого чайника тепер почав розставляти горнятка на столі.
- Чаю, мої дорогенькі?
- З задоволенням, але повернемось до Гаррі. Я занадто добре тебе знаю, - Ремус начаклував вазочку з варенням, - щоб не помітити, коли ти хочеш з’їхати з теми…
Сіріус винувато опустив очі додолу:
- Я дійсно розмовляв з Дамблдором, але, думаю, зараз не варто про це…
- Гаразд. Усе на зборах Ордену?
- Так, - Сіріуса охопило сум’яття, - але все одно якось дивно себе почуваю. Ніби руки зв’язані…
- Що ти маєш на увазі?
- А ти хіба сам не бачиш? По моєму Дамблдор занадто багато звалює на Гаррі. Він ж усе ще дитина… Чому ми не можемо йому допомогти?
Люпин заперечливо похитав головою:
- В такі моменти, Сіріусе, на дитину найбільше подібний ти. Ми й так допомагаємо йому усім чим можемо. Якщо заради Гаррі доведеться пожертвувати життям, то я, ти, Тонкс, Дамблдор та весь Орден зробить це не роздумуючи… Але Волдеморт обрав Гаррі і ніхто не зможе його замінити…
- Як завжди з пафосом, друзяко Люпине, - Сіріус, як видно, вже прийшов в себе і не мав бажання вести філософських розмов з Ремусом, - я чудово все розумію, але собачу натуру не переробиш. Рвуся в бій…
Гучний грюкіт вже вкотре перервав розмову, Сіріус зморщився:
- Це, здається, фамільна порцеляна родини Блеків, - Сіріус усміхався на всі тридцять два. - Вперше в житті я дякую Мерліну за таку експресивність, дорогенької Тонкс. Коли мені було одинадцять років, на тарелі для печені я вицарапав характеристику кожного з членів моєї родини разом з портретами. Пам’ятаю я тоді отримав на горіхи від своєї матері. Загалом, та порцеляна, то повне лайно, але мені було шкода його викидати самому. Часом, я такий сентиментальний…
Люпин і Сіріус поспішили до вітальні, де біля розбитої порцеляни сиділа засмучена Тонкс:
- Сіріусе, я така безрука, - вона розплакалась, - твоя фамільна порцеляна… Я хотіла лише взяти пару чашечок, а воно все попадало…
- Не хвилюйся, дорогенька. Я і так збирався його викидати, - заспокоював розчервонілу і заплакану Тонкс Сіріус.
- Серденько, що з тобою таке, - Ремус лагідно взяв її за руку,- ти останнім часом така розсіяна…
- Ремус… я повинна була сказати тобі раніше, але я так боялася…
- Що трапилось? Ти ще щось розбила? То пусте!
- Замовкни Сіріусе, - цитьнув на друга Люпин, - що трапилось серденько?
Тонкс підняла на Ремуса заплакані очі і зітхнула:
- Я вагітна…