Глава 58

Седрик Дігорі кутався у широкий в'язаний шарф і гортав посинілими від холоду пальцями потріпаний рукопис.
- Поки існує хоча б одна частина, існує можливість відродження...-вихователь чхнув і витер хустинкою трохи застудженого носа. Зі шпарин у вікнах добряче дуло грудневим вітерцем.- можливість відродження й існування хазяїна...
Сильний порив вітру вирвав тоненький зшиток з рук Дігорі і поніс униз старими хогвардськими сходами. Юнак, не забувши ще раз обмотати шию товстим хаффлпафським шарфиком, почав спускатись вниз сходами у пошуках рукопису.
- Поділи на сім і отримай у владу вічність?-книга Седрика опинилась в руках мініатюрної білявки.- Це що посібник зі здорового харчування?
- Не зовсім... -підійшов Седрик до підвіконника, який був поверхом нижче нещодавнього пристанища хогвардського вихователя.
- Чому не їдете додому на Різдво, вихователю Дігорі?- не поспішала розлучатись з літературою дівчина,- Адже там, впевнена, на вас чекають мамині пиріжки, червоні шкарпетки причеплені до каміну, святково прибраний будинок...
- У мене тут справи,- буркнув Седрик.
- Невже?- дівчина розгорнула рукопис.-Записались у секту "Прихильники латини проти Різдва"?
-Ні.- поспішив забрати рукопис юнак.-Прагну попрацювати у школі, поки тут тихо і спокійно. Я можу пережити одне Різдво без маминих пиріжків і святково прибраного будинку.
-Звісно,-посміхнулась дівчина,- це лише для тих слизеринців дім - фортеця, роблять з речі культ.
-Точно. Носяться кожен зі своїми генеалогічними деревами, сімейними традиціями, родовими маєтками...
- Ти б також носився, якби мав з чим!- раптом огризунась білявка.
- Пишатись чимось не у моєму характері.
- Може, просто нема чим пишатись?- від білявки повіяло крижаним холодом.
- Я не розумію таких недолугих натяків.
-Ой, перестаньте, суперідеальний вихователю Дігорі, окрім суцільного позитиву, який гуляє по вашому малому мозку і велетенському серці, у вас немає нічого. Чим ви взагалі відрізняєтесь від маглів?Ви такі ж мізерні! Проживете своїх вісімдесят років і взуєте білі капці, а хто буде пам'ятати про містера Дігорі через двадцять, п'ятдесят, сто років?Ніхто, бо містер Дігорі після себе залишить лише власний скелет для вивчення анатомії.
- Звісно ж слизеринці після себе залишають велетенські фамільні маєтки, сімейні реліквії і юрбу слуг, які крадькома будуть приносити дари небу за очікувану кончину господарів!
- Певна річ.- посміхнулась білявка.- Рід і його чистота - це те, за що слизеринці живуть і борються.
- Ага, стаючи смертежерами.- хмикнув Дігорі.
- Може й так.
- Не кажи тільки, що причиною для перекваліфікації доброго чарівника у смертежери є квартирне питання. Невже Сама-Знаєш-Хто оплачує євроремонти слизеринських замків?
-Який же ти недоумок! Фамільний маєток - це не просто халабуда для проживання, це символ могутності, влади, авторитету роду.
- Чарівники можуть мати авторитет і без публічного вихваляння чистокровністю свого роду.
- Який же ти наївний, Дігорі!- зіскочила з підвіконника білявка.- Звісно ж спілкування з бруднокровками не приведе до доброго.
Дівчина тицьнула в руки Седрикові зшиток і почала спускатись вниз.
- Ти ж зі Слизерину?-спитав її навздогін вихователь.
- Звісно ж не з Хаффлпафу...

- Гаррі...
- Га?
- Ти вже вирішив куди поїдеш на Різдво?
Гаррі відклав тижневий випуск "Віщуна" і нахмурився:
- Без поняття. З одного боку мене кличе в Лондон Сіріус і я так би хотів побачити його цілого, а не одну частину тіла. А з іншого боку, вся ця плутанина з горокраксами, яка зайшла в глухий кут...
- А я б хотів, щоб ти поїхав в "Барліг",- пускав по вітальні Грифіндору мильні бульбашки Рон,- може ми б якось там зібрались і вгатили Джіні цеглиною по голові, щоб вона дістала амнезію і забула того слизеринського вар'ята.
- Ти не маєш права втручатись в особисті справи сестри,- відмахувалась від бульбашок Герміона,- Забіні - справді не найкраща у Хогвардсі людина, але це вибір Джіні і ми повинні його прийняти.
- Тобі легко говорити,- буркнув Гаррі, -Джіні не твоя сестра і ти з нею ніколи не цілувалась.
- Я думаю, що у Джіні це пройде. Під час канікул вона його не буде бачити і тому буде здатна тверезо обдумати усю ситуацію.
- Обдумати?-обурився Візлі.- У неї мозок випарувався від його солоденьких словечок.
Герміона зітхнула:
- Все ж таки це її інтимні справи і ти не повинен радикально втручатись.
- Це які такі інтимні?- брови Гаррі поповзли вверх.
- Вона щось тобі розказала і ти нам не розповіла?-взревів Рон.
- Ні, Роне, я не те мала на увазі! Я не правильно висловилась!
-Все ти правильно висловила! Той рагуль торкався моєї малюсінькою сестрички!
- Роне, їй шістнадцять років!- намагалась перекричати Рона Герміона.
-То значить це правда?- тремтячим голосом перепитав Поттер.
-Ні!
- Все! З мене досить!-накинув мантію Візлі.- Досить терпіти, стримуватись, тримати себе в руках і ховатись разом з Паркінсон по снігових заметах!Усе, Забіні,-грізно помахав кулаком грифіндорець в сторону виходу,- я йду взувати тебе в білі капці!
Рон ще декілька разів пригрозив уявному Блезові кулаком і вийшов з вітальні, хряснувши портретом так, що Гладка Пані заверещала.
- Роне, постривай!-ринувся за другом Гаррі, але його за рукав стримала Герміона:
- Гаррі, нехай охолоне! Я не думаю, що він наважитться зараз йти до слизеринців. Йому треба побути одному.
-Мабуть,- погодився Гаррі і слухняно всівся на канапу.- Що він там плів про Паркінсон?
- Не знаю.- знизала плечима Грейнджер.- Напевне, був не при собі. Тобі, мабуть, треба поїхати на Різдво до Сіріуса, можливо, він ще щось згадає про Регулуса, а я залишусь у школі, щоб бути насторожі.
- А як же відпочинок разом з батьками?
- Нічого страшного, якщо вони один раз поїдуть кататись на лижах без мене.
Двері вітальні прочинились і у кімнату прослизнув Седрик Дігорі:
- Всім привіт! А де Рон?
- Пішов ховати Блеза Забіні.-відповіла Герміона, обличчя якої раптом почервоніло і стало такого ж кольору, як щоки у змерзлого вихователя.- Щось нового переклав?
- Ні. Одне і теж - треба знайти всі горокракси.
- Вау, Дігорі,- закотив очі Гаррі,- якби ти цього не сказав, ми б ні за що не здогадались!
- Це майже нереально - знайти схований Блеком горокракс,- зітхнула Герміона,- у світі тисячі замків, фортець, островів...
-Воно звісно так,- кивнув Седрик,- але я зрозумів одну цікаву річ. Я зустрів одну ученицю, мабуть зі Слизерину, яка не оминула нагоди прочитати мені лекцію на тему:"Слизерин - це пуп землі"...
-Як вона виглядала?- перебила Дігорі Герміона.
-Ну...- посміхнувся Седрик.-Класно.
-А конкретніше можна?-голос дівчини помітно порізкішав.
-Волосся світле...
-У Слизерині, на жаль, не лише одна блондинка!-насупилась Герміона.
- Давай так,- вмостився зручніше Гаррі,- на зріст вона така, як Джіні?
- Менша. Вона не досягала мені навіть до плеча.
- А очі в неї які?
- Карі.
- А губи? Як у Парваті?
- Ні, зовсім інші.
- А ноги?
- Гаррі,- вибухнула Герміона, - ти думаєш, що він встиг роздивитись її ноги, він же...
- Стрункі і довгі.-перебив Седрик.
- Ну а....- Гаррі хитро усміхнувся, - сам знаєш що... Як у Лаванди?
-Ні!-одразу захитав головою Дігорі.- Якби вони були такі, як у Лаванди, то це було б непропорційно.
- Про що ви ...-нахмурилась Герміона.- О, Мерліне!Невже ви говорите про бюст?!
-Ага.-хіхікнув Гаррі.
- Така важлива справа, а вам лише одне в голові! Седрику, я думала ти серйозний, а ти...
- Вона була не в мантії, а в еластичному гольфику, куди ж я мав дивитись?
-Герм, він же мужик!-почав заступатися Гаррі.
- Ні, він, перш за все, - вихователь!
- Знаєш, Герміоно, у цій ситуації я, мабуть, більше солідарний з Поттером.
- Я знаю, хто це,- відкинувся на подушки Гаррі,- Грей.
- Хто?- здивувався Седрик.
- Кассандра Грей, новенька, тому ти її й не знаєш.
- Як я могла не здогадатись.- прошипіла Герміона.- Теперішня міс Хогвардс й майбутня місіс Малфой.
- Фу,- скривився Дігорі,- у неї щось з тим білявим непорозумінням?
Гаррі знизав плечима:
- Не знаю, але вони майже постійно разом, тому й по школі плітки ширяться. Але з іншого боку, минулого року Малфой теж усюди з'являвся у супроводі Креба і Гойла, може, він просто потребує, щоб його шестірки завжди були поряд.
- Як для шестірки вона занадто розумна,- втрутилась Герміона,- тобто вона зовсім не розумна, а просто хоче себе показати такою! Я впевнена, що насправді по її голові гуляє вітер.
Гаррі і Седрик обмінялись багатозначними поглядами:
- Отже, я продовжу. Після цієї розмови я зрозумів, що найбільше значення для будь-якого слизеринця має рід...
- Я це зрозумів, уперше лише глянувши на Малфоя.- Гаррі виглядав розчарованим.
- А символом роду є фамільний маєток або дім. Це ж для них Альфа і Омега! Якщо б я мав сховати якусь дуже таємну і цінну річ, то я звісно б не поніс її додому, а такі люди, як Грей, Малфой і Регулус Блек зробили б навпаки.
- Ти вважаєш, що горокракс до сих пір є на площі Гримо?-спитала Герміона.
- Якщо це єдиний фамільний дім Блеків, то так. Більше того я думаю, що горокраксом є не якась там сковорідка чи вантуз до туалету, а сімейна реліквія.
- О-о-о!-схопився за голову Поттер,- Тоді у нас справжня проблема, бо Сіріус через декілька днів після новосілля дістав шизу і як скажений повикидав усі манатки улюблених родичів.
- Я не думаю, що Регулус Блек цього не передбачив.-сказала Герміона.- Якщо горокракс був на площі Гримо, то він, напевне, там є і зараз.

TBC