Глава 51

Глава 51
Люпин приголомшено дивився на Тонкс, не в силах вимовити жодного слова.
- Мої щирі вітання! Оце так! Муні, я такий радий за вас двох! – загорлав Сіріус. - Крічер! Крічер...КРІЧЕР!!! Де, в біса, шляєшся? Таку новину треба відсвяткувати! Я на хвилину...
Блек вибіг з кімнати.
- Німфадоро...Тонкс...не плач, серденько...Таким щасливим я ще не був...- Люпин обняв її.
- Я так боялася сказати тобі, Ремусе...
- Це я завжди боявся, що заподію тобі шкоду... Ти – найдорожче, що було в моєму житті. Ти-втілення мрії... Я ніколи навіть не бажав такого щастя. Прирік себе на життя, позбавлене радості. А ти вирвала мене з того існування...
Тонкс осміхнулась, а Ремус прошепотів:
- Від цієї миті моє життя належить тобі та твоїй...нашій дитині, - сказавши це, він пристрасно припав до її губ.- Я думав, що ніколи не скажу таких слів.
- Яких?
- Ти вийдеш за мене заміж?
- Так!- Тонкс ще дужче обняла Люпина.
- За таку красиву закохану пару гріх не випити....
На порозі стояв Сіріус з пляшкою вина.
- Гультяю, надіюсь ти будеш дружбою на нашому весіллі?
- Авжеж! Муні, ми ж будемо родичами!
Тонкс і Люпин засміялися, але раптом погляд аврорки впав на годинник:
- Ой, я ж мала бути у кабінеті в Робардза ще півгодини тому!
- А ще хто такий? Пошли його
- Начальника служби аврорів?
- А-а-а...Ясно. Хоча в мене була знайома, Ремус теж її знав, так ось: одного дня вона при всіх висказала Барті Кравчу все, що думає про його методи боротьби.
- І що з нею сталося? – запитала Тонкс.
- Кравч їй нічого не зробив, але вона була дуже нестримана і мала необережність виказати своє негативне ставлення Волдеморту в дуже брутальній формі... Але це було дуже давно, - швидко додав Блек, зустрівшись з поглядом Люпина.
- Це все дуже добре, але мені потрібно йти. До вечора, - сказала вона Ремусові.
Вона просто випливла з кімнати, її обличчя світилося від щастя. Тонкс вдалося вийти з будинку не зчинивши галасу. Сіріус тим часом вмостився на дивані. Піднявши келиха, сказав:
- За тебе, твою майбутню дружину та дитину.
При цих словах обличчя Люпина змінилося.
- Друже, що таке? Чомусь мені здається, що ти не дуже радієш? Знову хочеш розказати стару казочку про небезпечність вовкулаки? Не вийде. Ще Джеймс тобі казав, що для дівчини, яка тебе покохає це аж ніяк не стане перешкодою. А вперта дівка ця Тонкс...Іноді мені здавалося, що ніхто не переконає тебе...
- Ти просто не знаєш усієї правди...
- Тобто?...
- Діти перевертнів стають вовкулаками в тринадцять років... О Боже, Сіріусе, я собі навіть не уявляю, як розповісти це Тонкс...
- Вона може знати.
- Так, але я добре пам’ятаю як мучилися мої бідолашні батьки, а Німфадора... Вона не заслуговує на таке життя... Моє життя стане для неї справжнім пеклом...
- Як завжди з пафосом, Муні, але ти забуваєш одну важливу деталь вона тебе кохає. І цього не змінить ніхто. Крім того, все ще може змінитися. Можливо, знайдуть ліки від тієї ...хвороби, якщо можна так висловитися.. Адже, коли ти був малим про вовкотруту ще ніхто не чув.
- Так, але все-одно мені якось страшно дивитися у майбутнє...
- Не тобі одному, - Блек згадав розмову з Дамблдором. – Та у тебе тепер є заради чого боротися без права на поразку. Любов зобов’язує.
- Любов вовкулаки...
- Тонкс – велика оригіналка, навіть у виборі чоловіка.
- Знаєш, тут пригадується приказка: „Любов зла....
- ....полюбиш і вовкулаку”. Ти про цю приказку?
- Мені в житті багато в чому не щастило, але з друзями повезло...
- Я зараз заплачу. Це ганьба. Ми – мародери стаємо сентиментальними... Дожилися.

***

- Друзі, настав наш час. Ми зупинемо Дамблдора та його нікчемний Орден Фенікса. Ніхто не стане у мене на дорозі. Це вже нікому не під силу. Пора перейти до більш рішучих дій. Нагадати Скрімджерові хто хазяїн. Потрібно звільнити наших друзів з Азкабану. Ще я хотів нагадати, що нас покинув Рудольфус Лестранж, один з найвірніших моїх поплічників. Він один з небагатьох, хто намагався мене знайти... Найкращі роки життя пройшли в Азкабані. Смерть Рудольфуса не повинна бути даремною.
Снейп скосив очі на Беатрису, котра стояла поруч, ніби говорячи:”Ось коли він згадав про ваш вчинок. Заслуги пам’ятаються лише мертвим.” Та відвернулась. Це був занадто болісний удар, щоб його прийняти.
Голос Лорда Волдеморта відлунювався у старій залі. Навколо нього стояли смертежери. Спотворені довгі тіні коливалися у світлі смолоскипів. Кожне обличчя, прикрите маскою або каптуром ховало свої погляди від Темного Лорда.
- Настав час віддавати свої борги. Ви хотіли прощення за своє віроломство. Я дам вам такий шанс. Та дивіться не підведіть мене знову, бо пошкодуєте. Бело, Северусе, Луці усе, підійдіть.



- Ми влипли, - прокоментував їхнє становище Снейпові Луціус.- І чого б це ми повинні бути? Чому саме ми?
- Риторичне питання.
Малфой і Снейп йшли дорогою до замку. Бела взагалі кудись зникла.
- Мене цікавить, що ж вони могли такого зробити? – запитав Северус, хоча було видно, що на відповідь він не надіється.
- Ой, та мало, що там могло статися...
- Там-це де? В Азкабані?
- Ясно, що ні. Проте я навіть не уявляю, що треба зробити, щоб за службу Лорд відплачував смертю...
- Ні? Ти згадай Регулуса.
- Блек завжди був боягузом і Лорд неодноразово його попереджав, а вони все ж таки...
- Знов якась таємниця. Чорт, для тієї отрути мені потрібен порох спаленого єдинорога, а він у мене в будинку.
- Скласти тобі компанію?
- Як бажаєш.
- Северусе, як ти витримав у цьому дурдомі шістнадцять років? Іноді мені здається, що це просто неможливо.
- Гогвортс не завжди був таким...
- О так. Коли вчилися ми, то все було по-іншому. Тільки декан у нас був паскудний...
- А-а...ти про Слизорога....
- Бідолаха десь зараз гниє під землею...Все життя так любив марципани, а в кінці сам став марципаном для трупних черв’яків. Оце невезіння.
- А ти кажеш...
Вони з’явилися у старому будинку. Малфой відразу розвалився на дивані, а Снейп почав ритися серед своїх речей.
- Куди я закинув ту пляшку? Той порох шалено дорогий, але рідко де застосовується...
- Дорогий? А ти не думаєш, що його міг вкрасти Червохвіст?
І тут ніби на замовлення відчинилися двері і зайшов Пітер Петігрю.
- Якого дідька ти тут робиш? – зашипів Снейп.
- Я...той.. мене..
- Що? Говори нормально!
- Мене послав Темний Лорд допомагати вам!- видушив із себе Червохвіст на одному диханні.
- Аякже! Він звільнив тебе від цих обов’язків, бо у Гогвортсі від тебе жодної користі, як всюди. Так що забирайся під три чорти і не показуй більше тут свого щурячого носа! – гаркнув Северус.
Червохвіст, який ще не бачив Снейпа в такому стані швидко поплівся геть.
- Що тебе так роздратувало?
- Він.
- І чого б це?
- У мене таке відчуття, що Темний Лорд відіслав його сюди, щоб шпигувати за мною.
- І ця воістину геніальна ідея з’явилася тільки сьогодні.
- Ні, сьогодні я просто злий.
- Тебе так хвилює їхня участь?
- Ні. Досить задавати дурнуваті питання.
- Северусе, ти відходиш від теми. Можливо, тобі неприємно бачити у своєму домі Червохвоста, бо він причетний до смерті Лілі Поттер? Пам’ятаю, що ти був до неї небайдужий...
Жоден м’яз не ворохнувся на обличчі зіллєвара.
- Був, не буду заперечувати, але це було у шостому класі. Та й у смерті Поттерів Петігрю винен не менше, ніж я, хоча тепер це вже не має жодного значення для мене.
- Правда? – на обличчі Луціуса заграла скептична посмішка.
- Правда. Годі ставити такі питання. Це схоже на допит.
- Але ж без туртур.
- Ще не вистачало.
- Я б тобі радив бути обережним з Червохвостом.
- З ним? – Снейп іронічно скривився. – Та на що він здатен? Нікчемний виродок і все.
- Мабуть, покійний Поттер теж так думав.
- Стоп, Луціусе, я вже нічого не розумію. При чому я до того ідіота?
- Просто попередження. Думаєш, Червохвіст так собі взяв і зрадив друга? Ти ніколи про не думав?
- А ти я бачу-думав.
- Тільки тому, що дещо чув.
- І тобі не терпиться розповісти мені?
- Ти можеш не перебивати? – роздратувався Малфой.
- Я весь увага.
- Всі вважають, що Темний Лорд шантажем і страхом заставив Червохвоста працювати на себе, проте це не так. Насправді він сам прийшов до Лорда з наміром служити йому.
- Але чому?..
- Слухай далі. Дійсно дуже дивно, що Пітер Петігрю - член Ордену Фенікса, працівник Міністерства, друг Джеймса Поттера, Сіріуса Блека і Ремуса Люпина хоче стати смертежером, але якщо копнути глибше... Повинні бути причини такого різкого переходу, адже у цьому світі на все є свої причини.
- Та які в нього можуть бути причини?
- Помста.
- Кому?
- Своїм хваленим друзям. Ти повинен пам’ятати ту четвірку в школі. Люпин добре вчився і був старостою, Поттер відомий квідичист з гарними оцінками, Блек – перший ловелас школи, після мене, звичайно, а ким був Пітер біля них? Ніким. Він не відзначався ні красою, ні розумом, ні здібностями. Одним словом, нуль без палички. Але покинути ту трійцю і знайти інших друзів він не захотів, бо, мабуть, було весело біля них, або просто більше ніхто не захотів з ним дружити. Він завжди заздрив друзям. Мабуть, настала мить, коли Червохвіст не витримав цього і вирішив знайти людей, котрі б його цінували.
- Але і тут він прорахував. Можливо, що саме так все і було, але при чому тут я?
- При тому, що слідкуй за тим, що говориш чи робиш у його присутності. Брехати Лордові він не посміє, але неправильно висвітлити твої дії або слова може.
- Хай тільки попробує. Це буде останнім, що він зробить. Думаю, Темний Лорд не вельми засмутиться, якщо його знайдуть мертвим. Ти як вважаєш? – на ці слова Малфой лише розсміявся.
- Помста Пітера- це всього-на-всього дрібниця, зате як приємно! – сказав Луціус з усмішкою.
- Так, що грифіндорці такі ж мерзотники, як і ми!
- І що вся їхня хвалена благородність – лишень маска, яка ховає лицемірство.
Друзі задоволено всміхнулися один до одного. А чи були вони друзями? Життя навчило їх, що довіряти можна тільки собі і більше нікому. Обидва були справжніми слизеринцями і які тут можуть бути друзі? Так, вони рятували один одному життя, але з розрахунку, без героїчного пафосу. Северус та Луціус, здавалося, знали один одного все життя. Що зближує людей? Спільні інтереси, схожість характерів. Слизеринців об’єднувала любов до темних мистецтв, ненависть до грифіндорців та чистокровність. А Снейпа і Малфоя зв’язувало минуле. Обидва не почали шукати Темного Лорда після його падіння, повірили у смерть свого патрона, і десь глибко в душі прокляли той день, коли він повернувся. Єдиний бог, котрому вклонявся Малфой – це влада, гроші і становище у суспільстві, а для Снейпа – наука. Тепер вони балансують на краю прірви, щоб не зірватися вниз, до того ганебного становища вигнанця, котрий втрачає все. Але їхні ідеї та переконання зробили своє. Цей світ, повний бруднокровців, повинен канути в Лету. Очищення раси чаклунів та легалізація чорної магії в світі, де Малфої посядуть особливе місце– оце те майбутнє, якого хотів Луціус. Чого хотів Снейп? Для нього, як і для друга, мали значення тільки власні амбіції. Колись через свій порив вляпався у цю історію, і тепер мав за мету вийти сухим із води та з винагородою Темного Лорда. На їхню думку, Лорд був занадто розумним і могутнім, щоб програти. А може вони так і не думали?...А лише хотіли так вважати і в останній момент змінять свої життєві принципи. Знали тільки одне, що найбільше їх зв’язують спільні злочини. Це те від чого не відмовишся і чого не забудеш.
Вже підходячи до воріт Гогвортсу Малфой порушив мовчанку:
- Северусе, Белатриса тепер сама і чому б тобі не спробувати щастя?
- Відколи ти став звідником?
- Вона моя родичка, ось я і хвилююся за її майбутнє.
- А за майбутнє Алоїзи Забіні ти теж хвилюєшся? – від цього питання Луціус аж зупинився.
- Не переживай, її доля в надійних руках.
- Цікаво у чиїх?
- А..це все такі дрібниці, але Нарцисі їх краще не знати.
- Німий, як могила.
Чоловіки зайшли до замку.
- Тобі ніколи не видавався Гогвортс темницею?
- Останнім часом він схожий на цирк.
- Камінь у мій город?
- У тебе, Луці усе, і городу ніколи не було.
- Я лише жертва мовного звороту.
- Ти більше схожий на фенікса, ніж на жертву