Глава 37

Глава 37

Звук смачного поцілунку розірвав гробову тишу коридору.
- Елісон, тобі вже хтось казав, що у тебе шалено красиві очі, просто як два бездонних озерця, - Блез заглянув в очі дівчині, паралельно роздумуючи над тим, що озер кольору засохлого лимона він ще у своєму житті не бачив.
- Ооооо… , - кирпата п’ятикурсниця із Хаффлпафу, здається не помітила невідповідностей.
- А твої губи, ніжні, як пелюстки зрошених троянд, - Блез подумки подякував своїй матері і всім її восьми чоловікам по порядку. Як не як, а цінний досвід у запудрюванні дівчачих мізків він таки здобув.
- Ах, який ти романтичний, - закотивши очі, Елісон повисла на шиї у Блеза.
- Твої вії такі довгі і густі…
- Як що? – чекаючи ще одного поетичного порівняння, хаффлпафка кокетливо усміхнулась.
- Просто довгі і густі, - Забіні вже надоїла ця комедія і він вирішив перейти до наступальних дій. Тим паче, хогвардський коридор – не найбезпечніше місце для таємних побачень і тому подібного.
Притягнувши дівчину до себе за талію, він знову поцілував її. Елісон особливо не опиралась, обійнявши Блеза за плечі, вона повисла на ньому, всім своїм виглядом демонструючи, що не проти того, що відбувається. Він торкнувся її пишного, кучерявого волосся, пальці моментально потрапили у волосяну пастку, намертво заплутавшись у густих кучерях.
«От чорт, - міркував Блез, - наступного разу треба попросити її заколоти волосся, або ще краще обстригти. Звичайно, якщо той наступний раз колись трапиться.»
Дівчину, здавалось, задовольняло все, бо вона з великим ентузіазмом обслюнявила Забіні вухо і тепер взялася за шию.
- Знаєш, ти такий романтичний, ніжний, зовсім не подібний на інших хлопців. У тебе така чутлива душа, такий мужній погляд…
- Може ти замовкнеш, - вже зовсім не ніжно обірвав її Блез, - я не можу зосередитись.
Він розізлився на занадто балакучу дівчину, але від свого відступати не збирався. А щоб заткнути її хоч на мить використав найстаріший і найдієвіший спосіб – поцілунок.
- Ой Блезе, - здушила його в обіймах Елісон.
- Забіні? Тейлор? – з-за повороту виринула Джині Уізлі і, як вкопана, застигла посеред коридору, не зводячи здивованого погляду з парочки.
- Джанні… Дженні… сонечко, ти не зрозуміла ситуації, - Блез спробував вирватись з обіймів хаффлпафської дівиці, але рука, заплутана в волоссі не дозволила цього зробити.
Елісон голосно пискнула і вчепилась у злощасну кінцівку Забіні.
- Мені не потрібні твої пояснення. Ми що зустрічаємось чи як? Це просто дурнувата шкільна вистава, - підвищила тон розчервоніла гриффіндорка і прожогом кинулась вперед по коридору.
- Уізлі, почекай… от чорт, - рука ще міцніше заплуталась у волоссі і вивільнити її без допомоги палички або ножиць не вдалося б.
- Герміона була права, вона завжди права, - на ходу прошепотіла Джіні, - такі як він не змінюються. Ніколи.
Джіні Уізлі блискавично зникла у затінку коридору. Доганяти її вже не було сенсу, але Забіні таки дістав паличку. Тому, тепер перебирав у голові всі закляття, які могли б пригодитись в даній ситуації.
- Ексальдоціо, - вигукнув він, спрямовуючи струмінь іскор з палички в голову дівчині.
Голова засяяла якимось дивним синюватим відтінком, коли сяйво зникло, щелепа Забіні на шаленій швидкості полетіла додолу. Волосся не просто розплуталось. Воно зникло взагалі, і тепер голова Елісон блистіла у відблисках факелів, як більярдна кулька.
Відчувши зміни у зовнішності, дівчина зайшлась голосним плачем та прокльонами, кричучи щось на ходу про мерзотника-Забіні, дівчина побігла в сторону Медпункту.
« Треба надіслати їй гарних квітів, бо закінчення побачення було якимось не дуже вдалим. А так все добре починалось, - подумки зітхнув Блез. Пригадавши Уізлі, зітхання перейшло у приглушений стогін – Малфой мене приб’є».
Обдумуючи всі способи суїциду нараз, невдаха-казанова поплівся до вітальні Слизерину.


- Як ти міг? Йолоп!
- Угу…
- Троль!
- Угу…
- Козел збочений, - Драко рвав і метав.
- Це вже трохи занадто, - подушка зійшлась в одній плоскості з фейсом Забіні, - угу…
- Через тебе пішла місіс Норіс під хвіст вся наша робота за два місяці…
- Угу…, - Забіні не подавав ніяких ознак життя, окрім хитання головою у такт реплік Драко.
- В мене складається враження, що я розмовляю з Гойлом, - Малфой вже трохи охолонув і тепер, розвалившись у кріслі, презирливо зиркав на Блеза.
- Драко, ти заспокоївся? Тепер включи свої мізки, - Касандра, котра сиділа у протилежному кутку кімнати, з підвищеною увагою розглядала свої нігті, - і подумай як виправити ситуацію.
- Я думаю, - буркнув Малфой.
- Щось не видно. Зараз ти схожий на впертого осла, котрий не подає жодних ознак розумової діяльності.
- Не могла порівняти з розлюченим левом?
Касандра тільки презирливо хмикнула:
- Що шепотіла Уізлі, коли втікала по коридору?
- Окрім проклять на мою адресу?
- Так! – Касандра почала дратуватись.
- Щось про виставу, про те, що ми не зустрічаємось, про Грейнджер, котра її попереджала…
- Грейнджер? – Драко вигнув брову. – Грейнджер її про щось попереджала?
- Про те, що такі як я не змінюються, - патетично продекламував Блез, прибравши знову оптимістичного настрою.
- Невже вона для неї такий авторитет?
- О! Як Моргана для Мерліна, як Дамблдор для МакГонегал, як …
- Ти ж у нас новенька, - перебив Драко монолог Забіні. – Вона там у них штатна Трелоні. Всіх попереджає, а потім нарікає, що її ніхто не слухав…
- Ти щось казав про клятву, котру тобі дала Грейнджер? Яке її точне формулювання?
- Я взагалі то хотів використати ту клятву для інших цілей…
- Яких цілей? – з хитрою посмішкою поцікавився Блез.
- Це не важливо, - перебила Кассандра, - якщо тобі дійсно важливо вияснити, що задумало тріо, то доведеться пожертвувати своїми фантазіями…
- Якими до чорта фантазіями, я мав щодо неї серйозні наміри…
- Пропозицію руки і серця?
- Замовкни, Забіні, - Драко шпурнув ще одну подушку в Блеза, - але троль з ним. Як треба то треба. Я поговорю з Грейнджер…
- О дякую, великий Драко, - жартівливо вклонився Блез.
- Наступного разу я тебе просто каструю!
- Ти жорстокий, - засміялась Кассандра.
Піднявшись з крісла дівчина зібрала підручники і підійшла до дверей.
- Забіні ти йдеш?
- Куди? – щирому здивуванню Блеза не було меж.
- До бібліотеки. Про сито ти вже забув?
- Може іншим разом, щось у мене голова болить і живіт, а ще у мене бібліофобія і я боюсь мадам Пінс…
- Забіні, або ти швиденько збираєшся в бібліотеку або я втілюю своє попередження в життя без затримок, - Драко був настроєний серйозно.
- Та йду вже, йду, - підвівся з крісла Блез, - а ти?
- А я маю серйозну розмову до Грейнджер і думаю, що тягнути з цим не треба…
Касандра ствердно кивнула Драко і, побажавши успіху, вийшла з вітальні, за нею поплівся Забіні.

TBC