Глава 31

Глава 31

- Рон, Герміоно, де ви? Мені потрібно вам таке розповісти… – репетував Гаррі, увірвавшись до вітальні.
Якась першокурсниця з острахом зиркала на спасителя магічного світу, з-за величезної золотисто-червоної подушки і не вірила своїм очам. Той самий Гаррі Поттер, герой її снів і марев виглядав, як звичайний хлопчисько, хоча не зовсім звичайний, а скоріш, як хлопчисько, що зійшов з розуму.
- Чорт! Який йолоп поставив тут диван? – Гаррі, пориваючись до своєї спальні перечепився через бильце дивана і набивши собі величеньку гулю тепер мав змогу помилуватись неземною красою стелі у гриффіндорькій вітальні.
- Диван тут стояв увесь час, - Герміона швидко спускалась сходами дівочих спалень.
- Це ти виглядаєш якось дивно, ніби трохи не в собі. Мені варто починати хвилюватись за тебе? – Рон спускався паралельними сходами.
- Хвилюватись треба було тоді, коли на першому курсі ми познайомились з маленьким дурником у котрого був незвичайний шрам, а тепер, коли з нього виріс великий дурень – хвилюватись пізно, - з не властивим їй сарказмом відповіла Герміона, киваючи на дівчинку, котра жадно, наче губка всмоктувала кожне їх слово.
Порадивши дівчинці піти приєднатись до прекрасного, тобто почитати якийсь дівочий журнал у бібліотеці, Рон всівся на диван і всім своїм виглядом виказував стурбування:
- Гаррі, що, знову шрам?
Поттер, підвівся з підлоги і тепер віддирав від мантії жувальну гумку, котру якийсь жартівник приліпив до килима. На репліку Рона він лише заперечливо похитав головою.
- Що ж тоді? – не міг вгамуватись Рон, - востаннє я бачив тебе таким збудженим, ще на п’ятому курсі, коли ти вперше поцілувався з Чоу Чанг.
- Не мели дурниць Роне, ти ж знаєш, що Гаррі ходив до Седрика за покаранням, - Герміона, котра сиділа навпроти Гаррі, дратівливим жестом витягла свою паличку і відліпила жуйку від його мантії.
Шматок жувальної гумки перелетів через усю кімнату і приліпився до картини, на якій була зображена дівчина з парасолькою. Правда від довгого висіння на стіні дівчинка засумувала і часом використовувала свою парасольку не зовсім за призначенням.
- Вона мені ніколи не подобалась, - почала виправдовуватись Герміона.
Рон скептично зиркнув на подругу:
- То ти хочеш сказати, що Дігорі поцілував Гаррі?
Герміона скривилась, але Рон і вухом не повів. Йому хотілось вислухати все з подробицями:
- То поцілував, Гаррі?
- Ви що, з розуму зійшли? Обоє? Я хотів лише сказати, що знайшов листи Регулуса. Вони у Седрика.
- Як вони до нього потрапили?
- Не знаю, - знизав плечима Гаррі. – Я лише прийшов до нього за покаранням. Седрик був явно не в собі, бо виглядав так, ніби його огріли мітлою Вуда по голові. При чому разів десять підряд. Він весь час копирсався у паперах, потім нарешті дістав ту книженцію з покараннями, ви тільки уявіть собі що він змусив мене робити, три тижні разом з Філчем…
- Що? – Рон щиро перейнявся проблемою друга.
- Гаррі, листи, - гримнула на нього Герміона.
- Так от, він дістав ту книжку, «Кодекс», почав його гортати, - Гаррі вдав, що гортає книжку, - і тут з-за обкладинки випав товстий конверт. Я б і уваги на нього не звернув, але зверху червоним чорнилом був виведений напис «Регулус Блек». Я думаю це ті самі листи.
- Звичайно ті, але звідки вони у Седрика? – висловила здогад Герміона. – Спочатку ти розповідаєш нам, що Седрик пов'язаний з Волдемортом, тепер у нього знаходяться листи Блека. Не думаєш, що збігів забагато? Я вважаю…
- Я вважаю, що тобі треба продовжити свою легенду. Гаррі навіть погодиться зіграти роль твоєї сором’язливої подружки. Правда Гаррі? – підморгнув Рон другу.
- Чого це я? У тебе теж є досвід у драматичному мистецтві. Як твої сімейні стосунки з Паркінсон?
- Не трави душу, Гаррі. Та вистава скоро доведе мене до божевілля. Ти бачив як Джинні цілувалась з тим патлатим слизеринцем? – Рон стиснув кулаки.
- Забіні? Звичайно бачив, ти від нервового збудження так стукнув мене ліктем в чоло, що пара Джинні-Забіні цілувалась у мене в очах в потрійному варіанті, - Гаррі потер рукою лоба.
- Хлопці! Про що ви тут торочите? Мене запитати не забули? Я не збираюсь вдавати з себе добру подругу! – підвищила голос Герміона.
- Це ж ти сама придумала, - набурмосився Гаррі.
- До того ж це небезпечно. Тепер він вихователь і може розповісти все МакГонегал, або ще гірше – директору. Це як… запхати голову в пащу лева, - на обличчі Герміони відобразилось хвилювання.
- Головне, щоб не в інше місце, - філософськи підмітив Рон.
Гаррі розреготався:
- Бачу, ти добре ознайомлений з анатомією сімейства котячих, - але, наштовхнувшись на гострий погляд Герміони, одразу замовк.
- Тоді є альтернативний варіант. Признаєшся Дігорі, що закохана у нього – ти! – Рон усміхнувся на всі тридцять два, явно задоволений своєю блискучою ідеєю.
- Ти здурів? Я нізащо не буду там перед ним блазнювати, - почервоніла дівчина.
- Нарешті! Нарешті наша Герміона визнала, що щось таки їй не під силу. З тебе дійсно погана актриса, Герміоно, - поплескав дівчину по плечі Гаррі.
- З мене? Брехня! Я чудова актриса!
- То чого ж тебе не взяли на роль Джульєтти?
- Бо… бо… я сама цього не хотіла. Ця роль для солодкавих, дурненьких дівчаток, не в образу Джінні, вона не така, - Герміона почервоніла ще сильніше.
- Аякже! Доведи? – Гаррі знав, що найвлучніший удар прийдеться по самолюбству дівчини.
Він був правий. Після п’ятнадцятихвилинних роздумів та вмовлянь з боку Гаррі і Рона, Герміона нарешті погодилась. І друзі почали розробляти тактику «спокушання» Седрика і викрадання листів.

***
Професор Снейп, відкинувшись на спинку крісла, блаженно усміхався, вдивляючись у склепіння своїх підземель, і з насолодою потягував каву, котру тільки що приніс сюди ельф. За кілька хвилин повинен був розпочатися спарений урок Зілля і настійок у третього курсу Хаффлпафу і Гриффіндору, тому професор використовував останні миті священної тиші, щоб насолодитись самотністю сповна. Адже, щоб протриматись наступних дві години, потрібно володіти неабиякою силою волі, витримкою та добрим запасом сарказму. Хвала Моргані, останнього у професора було хоч відбавляй, так що маленька надія на те, що він таки зможе пережити той злощсний урок, ще теліпалась у Снейпа всередині.
Грюкіт порушив блаженні мрії професора і до кабінету увійшла інспекторка Сміт власною персоною. Правда, в даний момент, на серйозну, врівноважену особу з Міністерства вона була подібна мало. Руде волосся розтріпалось, строга інспекторська мантія вкрита пилюкою, очі божевільно горять:
- Снейп, ти мені потрібен! – вона сперлась обома долонями на стіл таким чином, що її роздратоване обличчя опинилось акурат навпроти Снейпового носа.
- Белло, що за поспіх? Мені, звичайно, шалено приємно, що ти вирішила скористатись з моєї нічної пропозиції, але май трохи терпіння. Що подумають діти, котрі з’являться тут з хвилини на хвилину? – Снейп просто світився терпеливістю.
- Йолоп! – Белла скипіла, адже з вигляду професора було видно, що діти його зараз цікавлять в останню чергу.
- Серденько, ти як завжди вишукана і красномовна.
- Мені потрібен не ти, тобто ти, але не зараз, я маю на увазі, що зараз мені потрібна твоя допомога, - Белла, здавалось, розгубила залишки самоконтролю.
- Белл, дорогенька, ти допилась до чортиків і сама не тямиш, що говориш. Але дозволю собі нагадати, що кілька днів тому я з благими намірами зайшов до тебе, своєї давньої, доброї знайомої на чашечку кави. Я потребував лише щирої розмови, а ти виставила мене за двері. То скажи мені, будь добра, якого чорта я повинен тепер допомагати тобі? – до кінця промови голос Снейпа зірвався на зловіщий шепіт.
- Северус…
- То я вже став Северусом? Швидко ти, Беллочко, умієш пристосуватись до ситуації.
Беллатриса промовчала. Звичайно, вона не сподівалась, що Снейп зустріне її з відкритими обіймами, але такий холодний прийом – це було занадто навіть для неї. Поки жінка мовчала, Снейп остаточно взяв себе в руки, ще раз ковтнув кави і, здається, подобрішав.
- Гаразд. Чого ти хотіла?
- Що ти знаєш про Дігорі? – Белла одразу перейшла до справи, відкинувши на другий план обмін звинуваченнями.
Снейп здивовано вигнув брову:
- Нащо він тобі? Звичайнісінький хлопчисько, котрого Дамблдор притягнув нащось до школи. І придумав йому зі стелі посаду.
- Він викрав у мене одну річ.
- Він? – з недовірою зиркнув на Беллу Снейп, - та він хаффлпафець до костей мозку. Він просто не здатен на таке, кишка тонка. Перевір краще ще раз свої речі, бо в зв’язку з твоїм нестабільним нервовим станом, ти сама могла її десь посіяти.
- Ти називаєш мене дурною чи психічно хворою? – підвищила голос Лестранж.
- Це ти сама сказала, - усміхнувся Снейп. – У будь-якому випадку тобі нема чого прискіпуватись до Дігорі. Я впевнений, що він невинний, як новонароджене немовля.
- Гаразд, припустімо, що я тобі вірю. А якщо він узяв цю річ не навмисне?
- Белло, перестань говорити загадками. Що він взяв? – Снейп знову почав дратуватись.
- Я не можу сказати. Це дуже інтимна річ, - частково Белла не брехала, адже листи її брата у якомусь розумінні можна було назвати інтимними.
- Дорогенька, по-моєму я вже всі твої інтимні речі бачив і не раз, - Снейп знову ковтнув кави, а Белла взяла собі на замітку, що цей напій чудодійно впливає на нерви професора. – Або ти говориш мені всю правду, або я відмовляюсь тобі допомагати.
Снейп встав з-за столу і обійшов його таким чином, що опинився навпроти Белли.
- Я буду кричати, - безапеляційно заявила вона.
- Думаєш, що хтось сюди прибіжить? Не сподівайся. По-перше, моя репутація негідника глибоко вкоренилась у стінах цього підземелля, а по-друге, мені не надто подобається твій новий образ. Я якось вже звик до старого, а тепер оце волосся, - він підчепив пальцем руде пасмо, - жахливий несмак.
- Пам’ятаю, колись тобі подобались руденькі – вона саркастично усміхнулась, натякаючи на руді локони Лілі Еванс.
- Думаю, що тобі варто піти…
- Що, зачепила за живе? – Белла була надзвичайно задоволена, щоїй вдалось поцілити у найболючіше місце для Снейпа.
- Та ні, просто зілля перестає діяти, сумніваюсь, що діти зрадіють, коли побачать тут смертежерку, котру шукає увесь магічний світ, - Снейп повернувся на своє місце і діставши пергамент почав щось меланхолійно шкрябати на ньому.
- Гаразд я піду, якщо ти не хочеш мені допомогти, - вона ображено стиснула губи.
- Я зайду до тебе ввечері і ми поговоримо про Дігорі та про інші інтимні речі, - кивнув їй на прощання Снейп, не відриваючись від пергаменту.
- А ти не боїшся себе скомпрометувати нічними походеньками з підозрілою інспекторкою?
- Серденько, я вже настільки скомпрометований, що нічні походеньки нітрохи мені не зашкодять, - Снейп видно дуже захопився отим шкрябанням на пергаменті.
- Буду чекати, - Белла накинула на голову капюшон мантії і швидким кроком вийшла з підземелля.
Снейп поглядом провів Беллу, коли відлуння її кроків стихло він зітхнув: «Все як у старі добрі часи…»

TBC