Глава 35

Глава 35

- Малфой, тримай надгробок рівно!- крикнув Седрик Драко.
- Я не можу рівно, він від природи кривий!-відгукнувся слизеринець, навіть не намагаючись поправити перекошену кам'яну плиту.
- Це ти від природи не надто розумний!
Герміона була права: остання сцена у склепі була жахливою, актори плутались у словах, декорації на очах розвалювались і ще ... Седрика жахливо дратував Малфой, який у довгому чорному плащі, що імітував рясу, однією ногою підтримував надгробок і водночас слухав у навушниках пісні з нового диску "Фатальних сестер".
- Малфой, гріб!
- Я, до речі, могилотримальником не наймався! Дігорі, ти хоча б мав крихту поваги до мого сану!
- Давайте ще раз сцену з Капулетті і Монтеккі! Джіні ти, між іншим, мертва, тож тобі не вельми пасує лежачи надувати жуйку! - Седрик оглянув імпровізовану сцену,- Так... Герміона і Невіл є, Рон і Пенсі є, Колін є... Джіні-Джульєтта є... Одного трупа не вистачає!
- Дігорі, тобі б надзвичайно пасувала ця роль! Я думаю, що навіть квіти тобі б приніс, лиш би ти лежав, мовчав і не рухався!
- Малфой, дивись, щоб на тому надгробку я твоє прізвище не нашкрябав! Ромео!!! Де Забіні?
-Га? -з-за ще однієї, але цього разу намальованої на великому папері могилки висунулась голова Блеза. В руках він тримав шпагу, призначену для вбивства Паріса, і чистив нею велике червонобоке яблуко.
- Що ти робиш, Забіні?
- Яблуко чищу.- продовжив свої кулінарні справи Блез.
- Навіщо?- витріщив очі Седрик.
- Розумієш, у яблук цього сорту дуже товста шкірка і їсти її не вельми корисно для шлунку.
- Забіні, лишись того фрукта і йди лягай біля Джульєтти! Я ж сказав біля, Забіні!!! На підлогу!!!
- Дігорі, у мене стерпла нога!- пожалівся Драко.
- Що я зроблю?! Подякуй Філчеві, який повинен був обновити декорації і ще Поттеру, який з вчорашнього дня, як покарання, за них відповідає.
- Поттеру?!- кинув Драко надгробок на ногу Пенсі Паркінсон.- То я страждаю через Поттера?!!!
Седрик на мить відволікся від пристрастей на сцені і порадив Пенсі негайно відвідати мадам Помфрі.
- Дігорі!- покликав Забіні, що декілька хвилин несподівано тихо прикидався мертвим.
- Що ти хочеш?
- Дігорі, мені холодно. Можна підстелити собі якийсь матрац?
- Не можна!- уже стомився огризатись на дурні репліки Седрик.- Продовжуємо сцену!
- Той собака Поттер нахабно дозволяє собі пропускати репетиції, а я, Драко Малфой, повинен тут замість нього пахати!- Драко ввійшов в образ революціонера і навіть заліз на злощасний надгробок, щоб надати своєму образу поважності.- Теж мені знайшли шестірку!
Седрик не міг не визнати, що Малфой таки має рацію і ставлення Поттера до свого покарання було неприпустимим:
- Рон, Герміоно, де Гаррі?- звернувся Дігорі до грифіндорців.
- Він...-намагалась щось вигадати Герміона і просила Мерліна, щоб у залі з'явився Гаррі і сказав, що листи у нього, закінчивши цей фарс.- Він...
- Нездужає.- допоміг подрузі Рон.
-О-о-о! Грифіндорцентр повідомляє,- спародіював ведучу магічної погоди Драко,- що у Гаррі Поттера болить шрам, тому найближчим часом у Хогвардсі пройде кінець світу. Гарно харчуйтесь і їжте вітаміни, щоб хоча б в останні дні вашого життя гарно виглядати!
"А кумедний малий цей Малфой!-посміхнувся Седрик і тут же жахнувся,- Малфой кумедний малий?!Все я сходжу з розуму ! Треба завершувати!"
-Дігорі!- цього разу голос Забіні вже не прохав, а погрожував.
- Що ти хочеш?
- Дігорі, якщо я ще декілька хвилин отак полежу, то на прем'єрі на сцену доведеться виставляти біо-туалет!
- Нічого-нічого, Блезе,- відповів замість Седрика Драко,- ми напишемо листа містерові Поттеру і попросимо його не тягнути, як завжди, до червня і влаштувати нам Армагедон ще до Хеллоуіну.
-Дігорі, можна я встану?- спитав Блез.
-Можна,- раптом погодився Седрик.- Можна всім розійтись! На нині досить!
За секунду клас спорожнів, лише надгробок валявся біля порогу, поспіхом покинутий Малфоєм. Проте в куточку залишились стояти Рон і Герміона. Седрик поглянув на них, вклавши у свій погляд усю агресію, накопичену за день.
- Герміоно, ну то я піду?- позадкував до виходу Рон.
- Роне, ні!- почервоніла дівчина, побачивши, як Візлі зникає за дверима.


Кассандра обережно торкалась пальцем полум'я свічки... Біль ніжно гладив шкіру і пронизував усе тіло... Та вона не забирала руки і дивилась, як вогонь обіймає тоненький вказівний палець... Чому вона це робить? Ні, вона питала себе не про свічку. Вдома, у великому похмурому маєтку, оточеному старим занедбаним парком, вона завжди гралась з вогнем: дивилась, як скрапує віск на вузькі аристократичні долоні, гріла холодні руки до крихітного, ледь тліючого полум'я... Чому вона тут, у охопленому дрібними проблемками Хогвардсі? І чому їй так ... холодно? Там, вдома, було інакше... Там, у Дурмстранзі, було по-іншому... Вона звикла до темряви... Сонячне світло для неї було страшнішим за суцільну темряву... Темний будинок, темна школа, темні справи і родина Грей з абсолютно темною репутацією... Вона не сумувала за друзями, бо ні там, ні тут їх у неї не було. Їй не потрібні були друзі! Адже за спиною у неї завжди стояли Греї,- самодостатні, горді, сильні... Тепер їх не було: залишилась лише вона - Кассандра... Її родина була однією з наймогутніших в Болгарії. Проте вони ніколи не пишались своєю чистокровністю, як це робили Малфої, і не дозволяли собі потрапляти на сторінки світської хроніки, де часто зі скандалами з'являлись Забіні. Вони лише тихо робили свої темні справи, про які вона, Кассандра, нічого не знала, лише здогадувалась. А тепер їй залишилось лише здогадуватись, де вони зараз... Бо за спиною їх уже не було... Кассандра залишилась одна... і їй було холодно...
- Міс Грей,- хтось тихо звернувся до неї. Кассандра здригнулась і тільки тепер відчула, як сильно пече її палець.
- Так, професоре,- обернулась вона до Снейпа.
- Директор попросив вас зайти в його кабінет, справа - негайна.
- А-а-а...
- Пароль - крокозяблик,- кинув Снейп, перед тим, як зачинити за собою двері.

Кабінет директора був порожнім. Кассандра обійшла великий стіл, торкнулась м'якої оббивки крісла, роздивилась фенікса, що дрімав і не звертав на неї жодної уваги. І тут вона помітила те, про що багато читала.
- Сито спогадів... - прошепотіла дівчина, нахилившись над небесно-блакитною поверхнею посудини.
Щось всередині переливалось різноманітними фарбами і манило вниз. Кассандра нахилялась все нижче... нижче... нижче... А тоді провалилась у блакитну безодню.

- Я здивований його винахідливістю і жорстокістю.- професор Дамблдор стояв біля столу у своєму кабінеті і не звернув уваги на Кассандру, яка щойно мало не впала йому на голову.
- От чорт...- дівчина вперше перебувала у такій ситуації і понад все у світі хотіла повернутись у реальний світ.
- Темний лорд завжди був винахідливим.- відповів директору Снейп.
- Так, але ж хлопець... Він практично дитина!
- У його віці Темний лорд уже задумував грандіозні справи.
- Я знав, що так буде. Волдеморту набридло гратися зі мною, йому легше вбити мене раз і назавжди. До того ж, я занадто багато знаю. Але я ніколи не подумав би, що вбивство він доручить цьому хлопцю.
- Така його доля, він все одно перейде на сторону зла, рано чи пізно. Бажання Темного лорда для нього і його батька - закон.
" Директора хочуть, тобто хотіли вбити?- не вірила своїм вухам Кассандра.- І про кого це вони говорять?"
-Страшна у нього доля... Хоча хто знає... Людині під силу змінити долю, якщо лише сильно захотіти.
- Професоре, я хочу нагадати вам про клятву, яку я дав його матері: захищати його і отже допомогти йому здійснити його місію.
- Не порушуй клятви, Северусе.
Світ закрутився у Кассандри перед очима, потужний вир тягнув її вверх, коли пролунали останні слова Дамблдора:
- Мені шкода цього хлопця, Северусе. Мені дуже шкода Драко Малфоя...

TBC