Глава 15

Глава 15
У кабінеті директора було гамірно, коли Рон та Герміона увійшли. Професорка Макгонегел щось доводила професорці Спраут.
-...тому я вважаю це недоцільним.
- Але ж , Мінерво, як на мене,то це чудова ідея!
Трохи далі від них Снейп флегматично вислуховував Драко, котрий, мабуть, щось дуже важливе розповідав професору, але судячи з усього не дуже вдало. Звичайно, він заволодів увагою майстра зілля і за це йому не світило покарання, що вже було хорошою ознакою, проте Мелфой не був задоволений результатом.
- Пане професоре, це теж невеличка помилка? - іронічно запитав.
Снейп щось тихо сказав Драко, і той замовк.
- Ерні, тобі подобається ця ідея? Це так чудово! Ми зможемо спробувати себе як актори. Особисто я просто обожнюю театр, - щебетала Пенсі Паркінсон до хафелпафця.
- А я не вважаю театр чимось серйозним,- як завжди бундючно відповів Макмілан. Він терпіти не міг слизеринців.
- Бо ти повне лайно,- кинув Драко.
- Містере Мелфою, стежте за своєю мовою,- преспокійним голосом сказав Снейп. Макміланові від погляду декана Слизерину гостра відповідь застрягла в районі гортані. І він переключив усю свою увагу на Анну Ебот , котра незважаючи на смерть своєї матері, повернулася до школи.
Тим часом Террі Бут безуспішно намагався вивідати в Падми про стосунки її сестри - близнючки з його другом.
Тут до кабінету ввійшов Дамблдор у супроводі професора Флитвіка і Седрика.
- Бачу всі вже зібралися...
- Албусе, перепрошую, що перебиваю ,але мені здається ставити виставу не дуже добра ідея.
- Чому ,Мінерво? Я думаю, що учні прекрасно справляться.
- Але вони повинні вчитися, особливо семикурсники мають віддавати всю свою енергію науці.
- Я цілком підтримую професорку Макгонегел,- вставив репліку Снейп. Йому найменше подобалася перспектива наглядати за тим цирком, який обов’язково влаштують ті бевзі.
- Інколи потрібно розважитись. Крім того, театр - це мистецтво. Та й учні самі захоплені такою чудовою нагодою...
- ...пошитися в дурні- мовив Драко, але наткнувшись на погляд декана, замовк.” Два чоботи пара,- подумав він про Снейпа та свого батька.- Навіть пожартувати не можна”.
- Отже, повернемось до вибору вистави.
- Якщо вже ставити , то щось серйозне, - сказала Макгонегел.
- Шекспіра! -захоплено вигукнув Флитвік.
- Чудова ідея,- мовив Дамблдор.
- Думаю, що найкраще буде ставити „Гамлета”, звичайно це важко, проте результат вартий цього,- запропонувала Макгонегел.
- Або „Макбет”. Теж дуже гарна п’єса,- сказав Снейп.
- А може „Ромео і Джульєтта”?- запитала професорка Спраут.
- Так!, -одночасно вигукнули Падма, Пенсі та Анна.
- Чудово! Вирішили. Седрику, я призначаю тебе відповідальним за постановку вистави. Старости, повідомте своїм однокурсникам, що проби розпочнуться завтра о десятій годині,а також складіть список охочих. Ось , тримайте сценарії. Декани факультетів повинні стежити за порядком, вони ж затвердять учнів на ролі, звичайно, разом з Седриком.


- Ганьба, це повний маразм. Гіршої п’єси і не придумаєш,- поскаржився Драко Блезу тридцятьма хвилинами пізніше. Навколо них вирувала слизеринська вітальня, тільки і було мови, що про „Ромео і Джульєтту”. Здавалося, ніхто більше не поділяє його думки, хоча це не мало жодного значення.
- Чого ти так переймаєшся? Хочеш зіграти Ромео?- хитро примружився Забіні.
- Відстань,- від хорошого Мелфоєвого настрою не залишилося й крихти.
- О...Я вже бачу тебе поряд із Грейнджер...Твої руки обіймають її, а губи пристрасно шепочуть: "О, це ім’я до кулі смертоносної подібно”..- решта репліки потонуло в реготі. Драко ледве стримувався.
- Чого це всі ліплять мені цю бруднокровку? Чи решта дівчат вимерло?
- Як мамонти? Ні , не вимерли. Ось у напрямі спальні прямує вид дівчини, підвид Дюймовочка...
- Блезе, у тебе бідолашного важка форма склерозу? Бідолаха! І в такому віці? Запам’ятай собі ще раз, що я Кассандра. Можливо, якщо ти докладеш зусиль, то на цей раз тобі таки вдасться запам’ятати моє ім’я. Успіхів!

У грифіндорській вітальні „золоте тріо” складало свої плани на завтра.
- Отже, хлопці, завтра ми просто повинні потрапити до бібліотеки, - казала Герміона.
- Авжеж, це ж Мекка та Медіна...
- Роне, не іронізуй. У випадку ,якщо потрібно буде стежити за виставою, я залишуся, а ви підете. Я б радила розпочати із випусків „Щоденного віщуна” за 1988 рік. Це рік смерті Регулуса. Якщо нічого не знайдете, то беріться за 1987 і так далі...
Тут до них підійшла Джіні.
-Вчите текст?
-Нема нам чим зайнятися,- кинув Рон.
-Невже пропустите таку нагоду?
-Театр ніколи не був моїм захопленням,- сказав Гаррі.
- Люди , скільки того життя? Тут така нагода. Потім ще довго будете згадувати як ви грали на сцені...
- Добре, добре... Ми спробуємо, хоча хто нас візьме в трупу? - риторично запитав Рон.
- За всіх не розписуйся! - закричала Герміона.