Глава 1

Глава 1

Її рука тремтіла. Він був як ніколи спокійним та незворушним. І погляд, очі в очі, повний ненависті, презирства, страху.
-Клянусь, - востаннє прошепотіла Герміона і з огидою забрала руку.
- Нерушима клятва, Грейнджер, - Драко усміхнувся. Легким, невимушеним рухом витер батистовою хусточкою руки, ніби хотів без залишку знищити все, що могла залишити на них Герміона, - сподіваюсь, ти знаєш, що вона означає.
Северус Снейп похапцем сховав чарівну паличку, якою скріпляв закляття і пронизливим поглядом просканував спочатку Герміону, потім Драко.
-Міс Грейнджер, мінус двадцять балів з Гриффіндору за прогулянки після відбою, - він ядовито усміхнувся,- містер Малфой, тепер ви мені розповісте, чому старости двох, хм... дружніх факультетів увірвались до моєї кімнати і змусили мене стати хранителем вашої Нерушимої клятви, до речі, вона є дуже небезпечною, так що ще двадцять балів з Гриффіндору за безглуздий ризик власним життям.
Герміона почервоніла від безсилої люті і сорому. В цей момент вона була готова придушити Снейпа, Малфоя і весь Слизерин за компанію. Наслідки порушення клятви вивітрились з її голови, коли Снейп безсоромно зняв сорок балів з Гриффіндору, котрий, мабуть, вже глибоко у мінусі. Малфоя, здавалось, не цікавило нічого, крім власних рук. Відірвавши від них на секунду погляд Драко зосередився на Снейпові.
- Професор Снейп, згідно з традицією Нерушимої клятви, ви не мали права відмовитись стати її хранителем, точно так само ви не маєте права порушити її конфіденційність і ви... єдина людина в Хогвардсі, якій я довіряю..
На губах Герміони мелькнула легка тінь посмішки, але ядовитий погляд професора змусив її утриматись від коментарів.
- Містер Малфой, ваші вичерпні знання мене без сумніву вражають, але, - голос Снейпа зірвався на шипіння, - здається, ви не розумієте у що вплутались, а ви, міс Грейнджер? Найкраща учениця школи? Та містер Лонгботтом у стократ розумніший за вас.
- Професоре, ми не можемо розповісти вам більше ніж уже сказали, і... врешті-решт - це не ваша справа, - останні слова вона додала, звичайно, подумки, кленучи Малфоя, який обрав такого хранителя.
_ Чудово, міс Грейнджер, я вже вкотре переконався у вашому блискучому інтелекті, - професор видавив з себе щось подібне до посмішки, котра просто кишіла сарказмом, - отож, двадцять балів з Гриффіндору і п'ять зі Слизерину.
Малфой з німим запитанням в очах поглянув на Снейпа.
- За те, що розбудили мене посеред ночі. І врешті-решт мене не цікавить, чим займається пара підлітків з неврегульованими гормонами опівночі в кабінеті Зілля і настійок. Швидко спати!
Обурення нахлинуло на Драко, як цунамі на японське узбережжя. Краще б Снейп зняв півсотні балів, ніж оце безглузде припущення, що у нього може бути щось з цією... бруднокровкою.
Герміона, здавалось, теж була не в захваті від слів Снейпа. Вона була впевнена, що на найближчому спареному уроці професор випадково пригадає за яких умов, де, коли і кого зустрів. Вона повільно йшла в напрямку вітальні Гриффіндора, коли тихий шепіт Драко наздогнав її.
- Не забудь, Грейнджер, завтра ти повинна почати виконувати обіцянки, в протилежному випадку...- він усміхнувся і попрямував до своєї вітальні, в той час, як Герміона, мов вкопана, стояла посеред коридору, не розуміючи, як вона, найкраща учениця Хогвардсу могла вляпатись в такі неприємності.

TBC

Глава 2

Глава 2

Думаєш Слизорога вбив Відомо-Хто?- запитав Рон, дивлячись на химерні тіні, які пливли по стелі грифіндорської вітальні.
Не знаю, хоча, можливо, він сам утік, наляканий червневими подіями.
- Ідіот! В Хогвардсі значно безпечніше, ніж деінде.
- Ага,- похмуро мовив Гаррі,- розкажеш про безпеку завтра, на уроці настійок.
- І чому Снейпові не може відбити пам’ять, як скажімо Локарту?
- Помрій собі. Ходімо краще спати.
Хлопці піднялися до своїх спалень. Невіл, Дін і Шеймус вже давно бачили десятий сон, і тільки їхнє дихання порушувало тишу. Швидко переодягнувшись в піжами, вони повлягалися.
Голова Гаррі аж кишіла різними думками, проте за деякий час він поринув у глибокий сон.
Коли до нього повернулося відчуття простору, то опинився у величезній залі, з готичним склепінням. Джерелом світла були два срібних канделябри. Гаррі сидів у кріслі, а його тіло… „ О Боже, - з жахом подумав він - ці сни повернулись. Я знову у свідомості Волдеморта!”
Раптом десь у глибині того мороку, яким було оповите приміщення, почувся скрип дверей, а потім мертву тишу порушили кроки. Темний силует, що ледь-ледь вимальовувався в пітьмі, все чіткішав, і ось …
Це була жінка років тридцяти – тридцяти трьох. Була до біса вродлива, хоча ця її краса видавалася Гаррі якоюсь моторошною. Обличчя з правильними рисами, бліде, але гарне, не виражало жодних емоцій. Темні очі впивалися темрявою, вона без страху глянула в вічі Лорду Волдеморту поглядом людини, котрій вже нічого втрачати. Чорне пишне волосся спадало аж до талії шовковим покривалом. Якби жінка не була брюнеткою, то хлопець б подумав, що вона вейла. Дивитися на неї було солодкою отрутою, вона притягувала і відштовхувала погляд. Гаррі видалося, що він її знає…, але звідки це дивне відчуття?
- Ти виконала все, як я велів?- червоні очі Волдеморта втупились у жінку.
- Так.
Повисла напружена пауза, тиша бряжчала цією напругою…
- Ти така ж зрадниця, як інші, але тобі більше щастить, - гидка посмішка скривила губи спадкоємця Слизерина.
- Доля протегує Вам, Хазяїне, а я повернулася, щоб служити Вам, - жінка граціозно вклонилася.
- Ти повернулася, щоб помститися! Ти уникла ганьби та Азкабану, але один хибний крок, і від моєї кари не втечеш! - шовковим голосом проказав останні слова Темний Лорд. - Тому не думай про втечу, ступивши один крок, дороги назад не має.
- У мене взагалі нічого немає, окрім бажання помсти.
І в мить, коли Волдеморт подивився в очі смертежерці , Гаррі прокинувся.

TBC

Глава 3

Під акомпанемент жування і прицмокування, яке лунало з усіх боків гриффіндорського столу, Гаррі Поттер чухав шрам і не відводив погляду від крихітної купки салату, що сумувала на краєчку його тарілки.
"Знову ці сни... Невже не можна хоча б рік прожити спокійно?!Без страху, без болю в шрамі, без Волдеморта?! Сказати Рону і Герміоні чи не казати? А Дамблдору?"
Перед самим обличчям Гаррі з'явилось щось світле:
- Що, Поттер, знову уві сні боровся з Темним Лордом? Може шрам тобі почухати?
Драко Малфой мав надзвичайно задоволений вигляд, посміхався так, ніби підірвав візлівський маєток з його мешканцями і Поттером всередині, а потім ще тричі проїхався по ділянці бульдозером.
- Не діставай, Малфой!- гаркнув Гаррі і вдарив кулаком по вільному краю своєї тарілки,-вибач,- сказав він Ронові, який серветкою витирав зі своєї щоки частину Гарріного салату.
- Боронь Боже, Поттер! Я не бажаю тобі зла!- Драко посилено жестикулював, постійно задіваючи правою рукою Герміонину голову,- До речі, Візлі, зелене листя капусти надзвичайно пасує до твоєї рудої шевелюри!
Рон уже було поліз забрудненою майонезом рукою у кишеню, щоб дістати паличку, аж раптом Малфой повернувся до Герміони, що пригладжувала волосся:
- Моє шанування дамам! Міс Грейнджер, смачного,- легко вклонившись, слизеринець почимчикував до свого столу, насвистуючи якийсь веселенький мотивчик.
- Гаррі, як ти думаєш, він п'є, курить чи просто з розуму зійшов?- Рон злизував з губ залишки салату.
- Мабуть, і перше, і друге, а ненормальний він ще з народження.
- Можна мені сказати?! - кинула виделку на стіл Герміона,- Можна?Не треба на нього звертати уваги! Він ж прагне того, щоб ви вступили з ним у суперечку, він хоче вас роздратувати!Це ж просто з психологічної точки зору - не помічати його і його вибриків! Зараз, у такий складний час не варто витрачати силу на боротьбу з Малфоєм, краще... краще більше навчатись,- вона помахала товстим підручником з Трансфігурації перед Гарріним носом,- і добре скласти Ж.А.Б.А.!
Вона зупинилась, що перевести подих.Цим скористався Рон і заткнув дівчині рота запашною булочкою з джемом.
- Жуйте, дамо! І моє вам шанування!
Гаррі не зводив очей з трьох пустих крісел за вчительським столом. Хто буде викладати захист від темних мистецтв? Ходять чутки, що Снейп після зникнення професора Слизорога повернеться до Зілля і настійок, напевне, це правда, бо вже дуже він з лютим випглядом розрізає курячу ніжку. Першокласники, уже розсортовані Капелюхом, майже вийшли з шокового стану і дехто з них навіть щось їв. Одна руденька дівчинка, що потрапила у Слизерин, (цікаво, з якого то часу туди потрапляють руді?), роззявивши рота, витріщалась на Драко Малфоя, який, помітивши зацікавленість юної особи, з великим завзяттям почав накладати їй у тарілку вареної картоплі. "Псих,- подумав Гаррі, - ти ж ніколи не любив дітей, навіть слизеринців. Мабуть, скоро кінець світу і знає про це лише Малфой, тому і рятує свою нікчемну псячу ( не в образу Сіріуса!) душу!"
- Де...чвак-чвак...Дам....чвак-чвак...блд...чвак-чвак...ор?- нарешті розжував м'ясо Рон.
- Наскільки мені відомо, це перший раз в історії Хогвордсу, коли директор відсутній на церемонії сортування першокурсників і це просто жахлива неповага до молодих людей, які уже сьогодні складають свої перші враження про школу і її директора. І буде дуже прикро, якщо ці враження будуть неправильними. Для мене, наприклад, було дуже важливо побачити і почути Дамблдора у перший день навчання... Не закривай мені рота, Рон!- намагалась ухилитись від булочки, що повільно, але впевнено прямувала до її обличчя, Герміона.
У цей момент двері відчинились і до вчительського стола попрямував Дамблдор. Учні перестали їсти, чекаючи від директора пояснення його тимчасової відсутності.
- Вітаю!- з усмішкою розпочав Дамблдор,- Вибачте мене за запізнення на сортування. Дуже радий бачити в стінах Хогвордсу таке потужне поповнення. Вирішуючи важливі справи, я, повірте, не забував про вас і знайшов нового вчителя...
Учні завмерли. Дамблдор зупинився, немов стараючись щось пригадати.
- Про що я говорив?-звернувся він до професора Макгонегелл.
За слизеринським столом захихотіли.
- Склероз,- сумно хитнувши головою, сказав руденькій першокурсниці Малфой.
- Ах, ось про що я,- посміхнувся Дамблдор,- я подумав, що в наш досвідчений педагогічний колектив потрібно б влити трохи молодої, енергійної крові. Отже, хочу представити вам, дорогі друзі, нового викладача містера Олівера Вуда!
Невілл Лонгботтом вдавився смаженою рибою, у Рона з носа полився апельсиновий сік, Драко Малфой розлив гарячий чай на руденьку першокурсницю і намагаючись перекричати її зойки, заревів на цілий зал:
- Вуд і Захист від темних мистецтв! Чи ви подуріли? Та єдине антизакляття, яке він знає - це "Сіли всі швидко на мітли і дали звідси деру"!!!
Гаррі прошепотів:
- А він правий. Наврядчи лорд Волдеморт захоче грати з нами у квідичч на горокракси...
Тим часом червоний і щасливий Вуд пообнімав за професорським столом Хагріда, поцілував у щічку Макгонегел, потиснув руку Флітвіку і загалом вів досить активну рухову діяльність. Та коли він з радості і, звісно ж, ненавмисне перекинув на професора Снейпа усе вмістиме його тарілки, той спокійно підвівся поклав руку Вудові на плече і процідив крізь зуби:
- Сядь, проф-ф-фес-с-сор!
Вуд одразу опустився на стілець, і з острахом поглядав на Снейпа, немов чекаючи, коли він скаже скільки балів треба зняти з Гриффіндору.
Побачивши сум'яття серед учнів, Дамблдор підняв руку догори, закликаючи до тиші:
- Містер Вуд замінить мадам Гуч, яка стала помічником тренера збірної Англії з квідичу. Щодо викладача Захисту від темних мистецтв, то він прибуде через декілька днів, і я обіцяю, що він поповнить когорту молодих викладачів у Хогвордсі. Ще раз вітаю першокурсників, а тепер продовжуймо бенкет!
Драко Малфой полегшено зітхнув і зі звичною саркастичною посмішкою звернувся до заплаканої руденької слизеринки:
- Як тебе звати?
- Лісса.
Драко витягнув з кишені батистову хустинку і кинув дівчинці:
- Вибач мені, йди там посякайся, хустинку можеш залишити собі.
На обличчі Лісси засяяла широка посмішка, а у Герміони Грейнджер почали труситися руки...

Згодом професор Дамблдор стояв у своєму кабінеті і крутив у руці перо:
- Я розумію, чому він і чому я, але ж навіщо... Навіщо?! Для чого йому Дігорі? Навіщо ти йому потрібний, Седрик?

TBC

Глава 4

- Герміона, ти ж серед нас найрозумніша, скажи, ну хто кожного року складає цей дурнуватий розклад?
- Рон, я вже сотню разів тобі пояснювала, що декани чотирьох факультетів суміщають свої окремі розклади...
- Я так і знав, - Рон, з виглядом великомученика, приреченого на страту, плентався за Герміоною та Гаррі до кабінету Зілля і настійок.
- Гаррі, як ти думаєш, хто буде наступним? Я маю на увазі учителя ЗОТС. Спочатку Вуд, і я навіть боюсь уявляти кого ще запросить професор Дамблдор. Знаєш, складається враження що директор просто укріплює Хогвардс нашими соратниками, - в задумі похитала головою Герміона.
- А може прикинутись хворим? – висунув сміливе припущення Рон і з надією зиркнув на Гаррі, співчуття від старости-відмінниці не було чого й чекати.
- Знаєш, Герміоно, я теж так думаю, тільки от кого обере Дамблдор? Ти думаєш, це буде хтось з Ордену?
- Сумніваюсь, професор Дамблдор любить несподіванки. Я думаю, що його вибір здивує не лише нас, - Герміона розсіяно оглядалась довкола, ніби боялась натрапити на когось.
- А може попросити Невіла зварганити новий шедевр, а коли Снейп підійде щоб поглянути, штовхнути його в казанець і...
- Та замовкнеш ти нарешті? – Гаррі та Герміона одночасно гаркнули на Рона, який тепер стояв набурмосений посеред коридору і шепотів щось про страту і нового ревуна від матері.
Ще зовсім рано, тому кабінет Зілля і настійок був порожній. Про всяк випадок, Герміона ще раз уважно його оглянула, а тоді пошепки звернулась до Гаррі:
- Ти, здається, хотів нам щось розповісти?
- Так, мені вчора знову снився сон.
- Снився сон... Подумаєш, дивина, от мені вчора наснилось, що гігантський кальмар танцює ламбаду з Снейпом, ото я вам скажу було видовище...
Гаррі легенько штовхнув Рона, який уже захопився розповіддю і вивів останнього зі стану ейфорії.
- Цить, Рон! Ти сьогодні нічого підозрілого за сніданком не їв, бо мене гризуть сумніви, щодо стану твого здоров’я і не тільки фізичного.
- Давай Гаррі, розповідай. У нас мало часу, за пару хвилин сюди приплентаються слизеринці і тоді спокійно не поговориш.
Гаррі почав переповідати друзям свій сон. Слухаючи, Герміона задумливо вертіла в руках підручник з настійок, а Рон зі стурбованим виразом слідкував за кожним словом Гаррі.
- Як ти думаєш, кому хоче помститись Лестранж? – Рон перевів погляд на Герміону.
- Вгадай з трьох раз? – вона скептично хмикнула і вигнула брову. У справі скептичного хмикання, Герміоні не було рівних, тому Рон зліз з професорського столу, на якому до цього часу з превеликим комфортом сидів і підійшов до Гаррі.
- Що ж друже, пригоди продовжуються, - по-дружньому поплескав він Хлопчика-який-здається-уже-в-соте-виживає по спині.
В той час у голові Герміони кипів напружений процес мислення. Сотні питань виринали із підсвідомості. Але одне найбільше гризло її: «Чи має якийсь зв’язок те, що вона почула вчора із розповіддю Гаррі?». Знову і знову вона подумки поверталась до прочинених дверей кабінету Настійок, із котрих, вчора ввечері долинали приглушені голоси.
- Містер Малфой, Ви хоч розумієте у що вплутались і у що вплутуєте мене?
- Прекрасно розумію, професоре, але нічого поробити не можу. Та й навіщо Ви давали ту дурнувату клятву моїй матері?
- О! Ви, мабуть, вбачаєте тут якусь інтригу, чи не так, містер Малфой?,- холодний тон Снейпа змушує тремтіти навіть її, - Що ваша мати, можливо, знає про мене щось компроментуюче? Чи, може, що вона прийшла до мене за допомогою, як до старого коханця? – голос підвищується, -Чи, може, ви прагнете почути, щось інше, більш інтимне?
Чути здавлене хрипіння, а потім змучений голос Снейпа.
- Просто я ще в школі програв їй бажання. А скористалась вона ним лише тепер.
- А Поттер? Чи може Еванс ви теж програли бажання?- здивоване хмикання і Герміона може лише уявляти як брови Снейпа повільно повзуть догори. - Здивовані, що я знаю про це? Можете, собі уявити, що я не такий самозакоханий дурень, як ви думали.
- І що ж ви знаєте, містер Малфой?
- Лише те, що Вас зв’язує ще й клятва оберігати Поттера. От чому Ви рятували його стільки разів, починаючи з першого курсу і аж до тепер.
Ви обв’язані клятвами зі всіх сторін. І якщо мої інтереси та інтереси Поттера перетнуться Ви помрете, адже таким чином не зможете допомогти обом.
- Ви правильно мислите, містер Малфой, але лише в рамках того, що знаєте. А як кажуть мудрі люди: « Те, що ми знаємо – крапля, а не знаємо – море.»
Чути тихе шарудіння мантії і вона зі всіх сил біжить по коридору, подалі від цих дверей, подалі від таємниць, які вона не повинна була чути. Але він наздоганяє її, різким рухом притискає до стіни і тихо, дуже тихо шепоче:
- Ну що Грейнджер, за свою цікавість тобі доведеться заплатити. А життя нині таке, що платити доведеться дорого...
Із роздумів Герміону вивів скрип дверей. До кабінету зайшов Ерні Макмілан.
- Привіт! Як провели літо?- запитав він.
Не встигли троє друзів щось відповісти, як ввалилося четверо слизеринців на чолі з Малфоєм, а за ними ввійшов Снейп. Найгірші побоювання Рона та Гаррі починаються втілюватись в життя. Знову він у цьому підвалі...Це було так, наче твій найжахливіший кошмар знову повернувся. Таке життя...
- Сідайте,- холодно звелів Снейп.
Тільки він дійшов до свого столу, як двері відчинилися і четверо рейвенкловців зайшло до класу із словами вибачення.
- П’ятдесят очок з Рейвенклову. За масове спізнення,- сказав Снейп з огидною посмішкою.
- Отже, сьогодні ми вивчатимемо настоянку Мнемозіни, - вів далі майстер зілля.- Хто мені розкаже про дію цього варива і його компоненти?
Як завжди вгору злетіла рука Герміони, а Снейп, як завжди, це просто ігнорував.
- Можливо, Поттер і цього року покаже свої блискучі знання? - він обернувся до Гаррі.- Скажи нам, Поттер, які властивості цієї настоянки?
Гаррі пригадав, що Слизоріг розповідав про це зілля, але він спромігся тоді вловити лише деякі репліки, бо саме обговорював з Роном втрату улюбленого підручника і хто виявився його колишнім власником...Мовчанка затягувалася, а Гаррі не міг нічого пригадати.
- Поттер, якщо ти вивчив ще одну мову, крім парселмови, то я тебе вітаю, але цього ніхто не розуміє. Прошу говорити англійською. Які властивості настоянки Мнемозіни?
- Я не знаю,- видушив із себе Гаррі.
- Я розумію, що ти зайнятий рятуванням чаклунського світу, але настав час подумати про такі банальні речі, як освіта і червневі іспити! -зашипів Снейп. - Тепер йдеться не тільки про твоє бажання стати аврором, але й про мій авторитет. Ще жоден учень, якого я брав на рівень НОЧІ не провалився, а якщо ти будеш першим, то...
Він не договорив, але Гаррі зрозумів, що псувати цьому типові авторитет, можливо, ще небезпечніше, ніж битися з драконом.
Тим часом Снейп преспокійно повів далі:
-Настоянка Мнемозіни діє відповідно до прийнятої дози. Одна капля стирає не спогади, а негативні емоції пов’язані з ними. А ось півсклянки зітре всю вашу пам’ять назавжди. Перед вами рецепт, - Снейп махнув паличкою на дошку, де він і появився. - Сьогодні пройдемо перший етап приготування. Попереджаю: будьте особливо обережні при змішанні соку мандрагори і крові кажана. Якщо дасте на декілька крапель більше , ми всі можемо тут згоріти. Надіюсь серед вас не знайдеться таких телепнів. Починайте, у вас рівно година.
Всі взялися до роботи. Повільно розмішуючи рідину в казані, і додаючи туди якусь гидоту з назвою агландіонісія, Гаррі думав над своїм сном: „ І кому ж все-таки пощастило дістати ту Лестранж до такого степеня?.. Я б йому прислав великий букет троянд ... Та це може бути хто завгодно навіть із знайомих мені чаклунів… Можливо, це Дамблдор, але що такого він міг їй зробити? А може це Сіріус? Вона його так ненавидить!.. Або Люпин, або ще хтось з Ордену. А може це ...Снейп?! Сіріус розповідав, що у школі вони були найкращими друзями, а в сьомому класі зустрічалися, потім щось сталося, і мало не зненавиділи одне одного. Чи таки зненавиділи? Але ні, це вже мені всюди ввижаються любовні історії...Але ...” Голос Снейпа швидко повернув Гаррі до реальності:
- Залишилось сім хвилин. Коли закінчите, покладіть зразки настоянок мені на стіл. І ще : навіть не думайте прогуляти наступний урок. Містер Малфой, міс Грейнджер, повідомте всіх , хто вивчає захист від темних мистецтв , що урок відбудеться.
- Директор знайшов нового вчителя? – запитав Малфой. Тільки слизеринці могли ставити Снейпові питання, без втрати очок чи глузування.
-Так.
- Хто він , пане професоре?- підлабузницьким тоном спитала Пенсі Паркінсон.
- Луціус Малфой.
- Ні!!!-вигукнув Рон. Гаррі здалося, що його вдарили чимось важким по голові, і він не може добре сприймати дійсність. Ні, цього не може бути, Дамблдор ніколи б так не вчинив... Але ж не бреше їм Снейп! Це не в його стилі. Невже той смертежер, якого виправдали завдяки грошам стане їхнім вчителем?! Ймовірність існування двох Луціусів Мелфоїв дуже мала...але надія вмирає останньою...
Та найбільше була вражена цією новиною Герміона. Вона саме змішувала сік мандрагори та кров кажана, повідомлення настільки приголомшило її, що забула про застереження , і казан спалахнув, обпаливши грифіндорці волосся і мантію.
-Десять очок з Грифіндору за грубу помилку. Я ж вас попереджав! - закричав Снейп.- Міс Грейнджер, за останню добу ви вже двічі вражаєте своєю необдуманою поведінкою! Якщо в опівнічній прогулянці можна знайти певний ореол романтики, особливо враховуючи з ким ви були, то я не думаю, що згоріти заживо на моєму уроці, є вашою метою в житті.
Герміона була ладна провалитися крізь землю. Ще ніхто з викладачів так її не відчитував, навіть професорка Макгонегл в першому класі за спробу подолати гірського троля, як вона тоді збрехала. Та не тільки їй були неприємні слова професора. Малфой здивовано глянув на Снейпа, а тоді хижо подивився їй у вічі поглядом, який говорив: „ Настав час розплачуватися за свою цікавість, Грейнджер”.
На лихо Рон вирішив пролити світло на незрозумілі частини Снейпової тиради:
-Яка прогулянка, Герміоно? Про що він говорить?
- Я ще не закінчив уроку, Візлі!- гримнув Снейп.

TBC

Глава 5

Седрик Дігорі прибув у Хогвордс вранці, коли щойно закінчився перший урок і учні, які уже не спали, але ще не прокинулись, сновигали по коридорам, час од часу обмінюючись репліками і безупину позіхаючи. Поява жвавого Дігорі викликала небачений "фурор": Рон і Гаррі, які, на відміну від інших, почували себе дуже бадьорими перед походом на перший урок Захисту від темних мистецтв, думали про церемонію поховання, яка, за словами Гаррі, мала відбутись рівно через годину після початку цього уроку, і облаштування їхньої братської могили. Тому їм зараз було не до балаканини, і тим більше не до Седрика.
- Дігорі, - після тривалої паузи сказав Рон.
- А-а-га...
- Чого йому треба?
- Гм-м-м...- філософськи відповів Гаррі і, шпортаючись, побрів услід за грифіндорцями на урок.

Седрик Дігорі у супроводі професора Макгонегел зайшов до кабінету Дамблдора, який, дивлячись у вікно, осудливо хитав головою.
- Албусе,- зупинились при вході Макгонегел.
- Проходьте-проходьте, Мінерво. Вам не здається, що квідич стає надто вже жіночим? Ось на тренуванні двадцять чотири дівчини і один Вуд... Треба подумати як допомогти хлопцеві, все ж таки він молодий викладач, без досвіду... Цікаво, чому його мітла замащена губною помадою?
- Албусе, Дігорі,- прошепотіла Макгонегел.
- Седрик!- Дамблдор розвернувся і кинувся обіймати хлопця, який у той час роздумував на тему " Якого ... тут робить Олівер Вуд, якщо він воротар у "Калабані Юнайтед?", чому мітла Вуда була перемащена губною помадою, Дігорі, на відміну від Дамблдора, зрозумів одразу ж як поглянув на личка першо- і другокурсниць, які були розмальовані не менш страхітливо ніж фейси представників плем'я черокі, які ступили на стежку війни.
- Добрий день, професоре,- відповів Седрик, намагаючись не задихнутись у міцних обіймах Дамблдора.
- Я, мабуть, залишу вас наодинці, вам треба поговорити. Рада була тебе побачити, Седрику,- Макгонегел кивнула і тихенько вийшла з кабінету.
Дігорі нарешті випручався з обіймів директора і намагався поправити добряче зім'яту мантію.
- Ти, напевне, і гадки не маєш, чому отримав сову з проханням негайно приїхати у Хогвордс,- директор сів у крісло,- але, чесно кажучи, і я не можу дати тобі чіткої відповіді на це складне питання.
"Обло-о-м",-подумав Седрик, влаштовуючись навпроти Дамблдора.
- Але я знаю,- продовжував Дамблдор,- що трохи більше місяця щось дуже сильно і настирливо тебе турбує. Ти не можеш пояснити що це і чому. Я хочу допомогти тобі, Седрику, але на жаль все набагато складніше ніж, навіть, здається. Усе дуже складно...
Дамблдор на хвильку замовчав.
- Я розповім тобі те, що є величезною таємницею. Мені вдалось розгадати лише її часточку. І ти - частина цієї таємниці. Але спочатку я хотів би вислухати тебе...
- Я не знаю про що говорити,- здивовано відповів Седрик.
- Невже?
- Я... Усе це дрібниці, які, на мій погляд, не мають великого значення. Мама каже, що це від перевтоми. Я дуже хотів отримати ту вакансію від міністерства і потужно готувався, але, на жаль, у червні повідомили, що я не прийнятий. Звісно ж кращим за мене виявився троюрідний племінник міністра магії... Я прекрасно розумію, що життя підносить не завжди приємні сюрпризи. Та все ж мама каже, що я надто близько це прийняв до серця. Батько також запевняє, що я вів себе і на співбесіді, і на випробуваннях краще ніж той, інший.
- Чому ти повторюєш постійно "мама каже, батько"?- Дамблдор нахилився над столом, очікуючи відповіді.
Седрик Дігорі підвів догори очі, сповнені сум'яття, вагань і, навіть, відчаю:
- Я сам... Професоре Дамблдор, я сам нічого цього не пам'ятаю!

TBC

Глава 6

Кабінет Захисту від темних мистецтв не був пустим. За партою майже у кінці класу сидів Драко Малфой, біля нього Креб і Гойл. На парті Малфоя улігся Забіні, схрестивши руки на грудях.
- Він що? Теж вмирати зібрався?- перелякано зашепотів Рон.
- Ні, це він намагається показати з себе велике цабе,- вголос відповіла йому Герміона і кинула книжки на найближчу парту.
- Якісь проблеми, Грейнджер?- спитав Малфой, відсуваючи рукою Гойла, який закривав своєю спиною епіцентр подій.
- Ні! Я просто рада, що у тебе не багато родичів і ти одна дитина в сім'ї!
Креб і Гойл повільно почали підніматись з своїх місць. Забіні, який раптово ожив, злісно зиркнув на охоронців Малфоя і ті, хмикнули, але все ж всілися.
- Боїшся, Візлі?- витріщився Забіні на Рона.
- Кого? Тебе?- Рон намагався говорити страшним тоном, але, очевидно, свого тону злякався лише сам Рон.
- Мене не треба боятися, Візлі,- усміхнувся Забіні на всі тридцять два,- мене треба любити!!! Його,- кивнув на кафедру,- боїшся?
- Перестань, Забіні,- втрутився у розмову Драко,- ти говориш так, ніби Захист викладатиме Темний Лорд. Візлі, це всього-на-всього ще один Малфой. І, оскільки,- слизеринець вишкірився,- у нас з тобою повне взаєморозуміння, то мого батька тобі не слід боятись.
- Втішив,- Рон схопився за голову руками.
Старший Малфой повільно ввійшов до кабінету, і поки дійшов до кафедри встиг розглянути кожного учня. Від крижаного погляду світло-сірих очей у Рона засіпалось вухо, Гаррі низько схилився над підручником і у нього сильно зачухалась потилиця від пекучого погляду викладача, лише Герміона поводилась так, ніби пересаджувала мандрагори на уроці професорки Спраут.
На відміну від грифіндорців, слизеринці вели себе більш розкуто. Блез Забіні подарував Луціусу Малфою найчарівнішу зі своїх посмішок, а Пенсі Паркінсон одразу почала накручувати кучері на палець.
- Учні, розгорніть свої підручники на сторінці одинадцять,- одразу взявся до справи Малфой.
Вгору злетіли одразу дві руки: Герміонина ( Рон сумно похитав головою) і ...Драко Малфоя.
- Драко,- з усмішкою звернувся викладач до сина.
- Наскільки мені відомо, професор Снейп знаходиться у школі...
- Наскільки тобі відомо? - обличчя Малфоя-старшого одразу набрало жорсткого і неприступного вигляду .- Як добре, що на минулому уроці ти зумів помітити викладача!
За спиною Драко хтось захихотів, та хлопець, незважаючи на це, продовжував:
- То чому професор Снейп не може продовжити викладання Захисту від темних мистецтв?
- Очевидно на це є причина...
- Вас призначив директор?
- Це урок! - від вигуку Луціуса Малфоя здалось аж затремтіли стіни.- Не допит!!! Сторінка одинадцять, Драко, одинадцять!
Раптом викладач замовк і повернувся до Герміони:
- У вас виникли питання, міс?
- Та я...- голос Герміони затремтів,- власне...
- Що?
- Я хотіла спитати майже те саме,- випалила Герміона.
- Десять балів з Грифіндору за недоречні питання! Сторінка одинадцять,- голос Малфоя знову став тихим і спокійним.
Драко перехилився через прохід між партами і прошепотів:
- Грейнджер, ми з тобою, виявляється, споріднені душі. Я вже читаю твої думки...
Дівчина люто накинулась на підручник, завзято шукаючи одинадцяту сторінку...
***
Герміона Грейнджер сортувала книги, щойно принесені з бібліотеки. Частина грифіндорського столу, довжиною десь зо два метри,була заставлена непотрібною, на думку Рона Візлі, літературою.
- Так...- переглядала список Герміона,- "Як зварити зілля не користуючись рецептом" є, "Хто такі леприкони" є, "Як...
- Убити Рона Візлі без рецепту" є,- закотив очі догори Рон,- Герміоно, уже дванадцять хвилин ти безперестанку розкладаєш цю макулатуру! Скільки можна?!
Герміона насупила брови:
- Я...
-Хочу добре здати екзамени,- хором продовжили Рон і Гаррі,- отримати гарну роботу у міністерстві і вмерти шанованою чарівницею з пенсією більшою ніж прожитковий мінімум!
Герміона хмикнула і продовжила, уже зовсім не звертаючи уваги на присутність хлопців.
- Як справи Гаррі?- сказав Рон, вдаючи, що Геріона також перестала існувати.
- Противно,- скривився Гаррі.
- Як ти вважаєш Дігорі ще тут чи вже поїхав?
- У школі Седрик Дігорі?!- закричала Герміона і пошпурила у Рона "Історією останніх племен тролів"- Це ж усе міняє!
- Ти думаєш від приїзду Дігорі повиздихували останні племена тролів?- спіймав книжку Рон.
- Ні, дурню! Як ви не розумієте?- дівчина почала гарячково жестикулювати,- Лестранж у сні Гаррі, Седрик у школі, Малфой - викладач...
- Справді!- награно щиро вдарив себе по лобі Рон - Як ми не здогадались! Седрик - син Белатриси і Малфоя-старшого...
- Ні-ні! - заперечив Гаррі, - Син - це не цікаво! Краще коханець!
- Фу, Гаррі! Це вже збочення,- скривився Рон.
- Белатриси,- пояснив Гаррі.
- А-а-а...
- А ти подумав?- Гаррі ввійшов у раж і навіть почав малювати на пергаменті пітекантропа, який мав би бути Белатрисою,- Не забувай Вуда. Він, мабуть , прийшов мстити. Седрик відбив у Вуда дівчину.
- Белатрису,- Рон тицьнув пальцем у фігурку Вуда з надзвичайно тонкими ногами і короткими руками.
- Ні! Що у таких хлопців, як Вуд і Дігорі не може бути більше однієї дівчини?
- Хлопці, я серйозно!
- Герміоно, - став серйозним Гаррі,- це співпадіння обставин! Може ж у нашому житті щось статись ненавмисне!
- Мабуть, ти правий,- повернулась до "Історії тролів" Грейнджер.

TBC

Глава 7

Глава 7

Рон у задумі накручував на виделку спагетті і з філософським виглядом спостерігав, як вони мальовничо розкручуються і падають назад у тарілку.
- Не клей з себе дурня, Роне, - Гаррі, здавалось, не поділяв настрою друга і не поспішав заглиблюватись у вивчення траекторії падіння макаронини.
- Це ти Гаррі нічогісінько не розумієш. Наша розумничка Герміона знову щось висмоктала з твоїх скупих фраз, а ми з тобою - два бовдури, як завжди нічого не второпали. І це не просто цитата Герміони, це правда Гаррі, гірка правда.
Остання макаронина впала назад у тарілку, забризкавши кетчупом Гаррі та Джінні, котра якраз нагодилась. Одного погляду «професіонала» Джінні виявилось достатньо, щоб оцінити ситуацію. Герміона з виглядом ображеної невинності сиділа у другому кінці столу і колупалась у телячій відбивній, роздумуючи, мабуть, над тим, як було б добре створити «Організацію захисту телячих прав від споживачів», і час від часу кидаючи довгі сумовиті погляди на слизеринський стіл. Гаррі з Роном сиділи окремо від інших, граючи у якусь відому лише їм гру, мабуть, зі специфічною назвою «У кого вигляд дурніший» у перервах між захопливими раундами, поглинаючи спагетті і запиваючи їх неймовірною кількістю гарбузового соку, напевне для покращення травлення, здогадалась Джінні. Підсумовуючи побачене рудоволоса, методом складних маніпуляцій, зробила висновок і вже відкрила рот, щоб відпустити якийсь іронічний коментар, як коментар «відпустився» сам. Ну не зовсім сам, а із уст Драко Малфоя, і не зовсім іронічний, а скоріш саркастичний.
- Чи не брешуть мої очі і чи не зраджує мені пам’ять? «Золоте тріо» змінило свій мозковий центр? Що, Уізлі,- він кивнув Ронові,- тепер, мабуть, ти у них генератор ідей і спеціаліст з заплутаних планів. Хотів би я на це подивитись...- не чекаючи відповіді Драко продефілював до виходу із Великого Залу і зник за дверима.
У Джінні відпало бажання що-небудь говорити, а Рон лише перезирнувся з Гаррі і обидва зиркнули на Герміону, котра, як не дивно блаженно усміхалась.
***
Професор Снейп закінчив перевірив останню контрольну, якось по-садистському усміхнувся і, не спішачи, вивів у кутку листка букву «Т». Якщо б придивитись до листочка уважніше, то з іншого боку, без зусиль, можна було б зауважити прізвище Поттер, проте, навіщо професору здались такі дрібниці. Стук у двері відірвав Снейпа від роботи. Не чекаючи гостинного запрошення Люциус Малфой увійшов до кімнати.
- Люциус?- Снейп здивовано вигнув брову.
- А що тебе дивує, Северус? Невже я не можу зайти в гості до старого друга? Знаємо ж один одного не перший рік...
- Тому й дивуюсь, що знаю тебе не перший рік.
- Та годі тобі, Северус. Ми ж тепер у одинаковому становищі: професори цієї славної школи магії і чародійства, де найкращі в світі учні і...
- Люциус, не іронізуй. З якого дива тебе сюди занесло? Знаєш, я сам був дуже здивований, коли за сніданком, у перерві між рисовим пудингом та зацукрованими ананасами, Дамблдор ненароком зауважив, що новий учитель ЗОТС – ти, - Снейп відійшов від свого столу і заклопотано нишпорив у шафці, де зберігались заспиртовані частини тіл різноманітних потвор та інші дивні та не дуже приємні речі.
- А я думав ти здогадливіший, Северус, - Люциус по-хазяйськи пройшовся по кабінеті і всівся в кріслі, де ще хвилину тому сидів професор. Не дуже церемонячись, професор Малфой закинув ноги на стіл, не помічаючи, що каблуком свого вичищеного до блиску мешта зіжмакав уже згадану та вище детально описану контрольну.
- Лорд? – Снейп на секунду перестав грюкати банками і з нетерпінням чекав відповіді-реакції Люциуса.
- Браво Севі!- Люциус імпровізовано заплескав у долоні, - так, це ще один його геніальний план. І знаєш, я – лише початок. Любов Дамблдора до новаторства погубить його. На черзі Белатриса...
Одна з скляночок упала на підлогу і щось підозріло подібне на розбавлені спиртом мізки гіпогрифа розлилося по підлозі.
- Не називай мене Севі, - крізь зуби процідив Снейп, чарівною паличкою збираючи рідину назад у баночку.
- Чому? Це ж всього лиш миле дитяче прізвисько, яке тобі дала Белла ще у добрі шкільні часи. І по-моєму колись воно тобі навіть подобалось, - Люциус з заклопотаним виглядом вивчав свої нігті і не помічав, хоча скоріше майстерно вдавав, що не помічає того, як позеленів Снейп.
Баночка знову упала на підлогу, забризкавши усе довкола. Кілька крапель потрапило на бездоганну мантію Люциуса, він з докором зиркнув на Снейпа і невимушеним рухом відновив ідеальність мантії.
- Може Заспокійливої настоянки? А, Снейп?- Малфой відверто глузував, чим доводив Снейпа до божевілля, ніжно зелений колір обличчя змінився на колір, що за своїм походженням радше нагадував відтінок гнилої трави, але довгий час «спілкування» з Лордом приніс свої плоди. Миттєво взявши себе в руки, Северус поставив нарешті злощасну баночку назад на полицю і обернувся до Люциуса.
- То що ти там говорив про новий план Темного Лорда? – Снейп постарався надати своєму голосу якомога невимушенішого тону.
- Те що я хотів сказати, ти уже почув. І нічого більше. Прийде часі Темний Лорд сам розповість тобі про свої плани, якщо буде вважати за потрібне. А я скажу лиш одне, дуже скоро ти побачиш Беллочку знову, - Люциус усміхнувся.
Снейп запанікував, звичайно на його лиці не здригнувся жоден мускул, але усередині, як було не соромно це визнавати безстрашний професор зілля і настійок панікував. Він нервово зиркнув на шухляду столу, за яким так комфортно розмістився Люциус і з задоволенням відмітив, що вона неторкана.
Снейп навіть не хотів уявляти того, що трапилось, якби Малфой ненароком вібкрив би цю шухлядку. На самому вершечку купи паперів там лежала фотографія жінки з темним, як воронове крило волоссям, гострими рисами обличчя і чорними очима, на звороті фотокартки нерівним поччерком було написано: «Ненавиджу тебе, скотино!». Саме це фото Снейп зберігав, як зіницю ока. Воно було зроблене багато років тому, на одному зі світських прийомів у Малфоїв і Белла була тоді ще такою юною, не зломленою Азкабаном та нескіченними переховуваннями. Снейп відігнав від себе спогади, що так несподівано нахлинули, підійшов і сів на край столу, розпістерши свою мантію так, щоб вона прикривала злощасні шухляди.
- Не хочеш розповідати, не треба. Я сам поговорю з Мілордом, хвала Мерліну, скоро його побачу, - Снейп на мить розслабився і спробував перевести бесіду у безпечне русло. – До речі, я хотів поговорити про твого сина.
- А що з Драко? – Люциус здивовано зиркнув на Снейпа.
- Я розумію, що він вже не дитина, але не міг би ти з ним поговорити, що для зустрічей з дівчатами у Хогвардсі є більш доречні місця, ніж кабінет декана. В крайньому випадку, проведи для нього екскурсію, в добрі шкільні часи ти бездоганно знав такі місця.
- О! Старі, добрі часи. А Драко...він ще зовсім юний і такі ... кхм... «зустрічі» в його віці цілком нормально. А кабінет декана, так це ж для гостроти відчуттів, ну розумієш небезпека і таке інше. Та не мені тебе вчити, я добре пам’ятаю, як Слизоріг застукав тебе у своєму кабінеті з ... Петерсон, здається, - Люциус задоволено примружився, ніби і справді згадував оті часи.
- З Кетрол, - Снейп незадоволено хмикнув, - і це все тому, що хтось зачинився у нашій вітальні з Дейвіс. Тоді ніхто не міг потрапити всередину, - Северус з докором зиркнув на Малфоя.
- Ох Снейп, я вже сто разів тобі пояснював. Вона просто відмовлялась підніматись у мою кімнату. Що мені було робити? – Люциус винувато опустив голову.
- І все ж таки, поговори з Драко.
- Северус, це ж, як відібрати у дитини цукерку.
- Ти можеш.
- Без сумніву, але це ж моя дитина, - Люциус слабо протестував, але наткнувшись на погляд Снейпа, який, здавалось, був здатний заморозити Африку, опустив руки, - Добре-добре. Я поговорю з Драко. А вона хоч гарненька?
- Малфой, старий ти збоченцю! – Снейп видавив з себе щось подібне на посмішку.
- Гаразд-гаразд. Тільки Нарсі не кажи, вона ж така вразлива...- Люциус піднявся і, здавалось, збирався йти. Снейп повеселішав.
- Нам, здається, пора на обід. І ще, я обіцяв професору Сеністрі допомогти перенести таблиці з магічними формулами в новий кабінет, отож як бачиш, справ у мене повно.
- Та бачу, Малфой, що ти освоївся в ролі професора. Що не кажи, а актор з тебе завжди був чудовий.
- А ти сумнівався? – Люциус усміхнувся і попрямував до дверей, - я ще загляну до тебе і , сподіваюсь, ти пригостиш мене чарочкою «Огневіскі» чи мені захватити з собою?
- Ми ж у школі!
- А я і не заперечую. Та хіба старі професори не можуть відмітити закінчення тяжкого робочого дня чарчиною? То я візьму з собою, хвала Моргані я захватив пару пляшечок, - Малфой вийшов з кабінету, забувши закрити двері.
- Він не міняється. . .
Вітерець, який з’явився не знати звідки грюкнув дверима так, що шафки у кабінеті затряслися. А злощасна баночка злетіла з полиці і розбилась на тисячі маленьких друзок. Зібрати їх докупи, втретє, було нереально. Снейп вирішив пізніше нагадати ельфам гарненько поприбирати у підземеллях. А тепер, з задумливим виразом обличчя, Северус дивився на зачинені двері, роздумуючи , що мав на увазі Малфой, коли говорив, що скоро Северус знову зустріне Беллу.

ТВС

Глава 8

Гаррі подивившись на вчительський стіл, відвернувся , бо вигляд Снейпа і Малфоя-старшого викликав огиду і нудоту. Рон, який вже дожовував другу порцію спагеті, раптом прорік:
-Давай напишемо Сіріусу! Він точно допоможе нам у всьому розібратись, не те, що Герміона...
Гаррі погодився , що цей наполеонівський план досить добрий. І як він першим до цього не додумався?!
-Кльова ідея! Може він сьогодні з”явиться в каміні?
Оскільки сьогодні уроків хлопці вже не мали, вони одразу ж написали Сіріусу листа, і відправили його Гедвігою.
Коли ввечері сиділи біля каміну ,і з надією час від часу поглядали на нього, хоч було ще рано, Рон всоте запитав:
- Ну як Дамблдор міг дозволити викладати тут цьому мерзотнику? Створюється враження, що він хоче аби тут викладали не молоді, а самі покидьки! Йому Снейпа мало? Той шляється тут, і псує всім життя...
- До речі, виходить хтось або щось змінили плани директора, і вчителем захисту став Малфой.
-Цікаво. Але ясно ,що Дамблдора ніхто не заставив брати цього мерзенного типа на роботу. Отже, це суто його ідея...
- Або не тільки його. Думаєш, Волдеморт не в курсі, що його білявий цуцик харчується в буді Дамблдора?
Рон зареготав.
- Я думаю, що директор взяв Малфоя на цю посаду лише, щоб стежити за ним.
-Це так, - погодився Гаррі.- Але для чого це Малфою? Ось у чому питання. Боюсь, ще один план Волдеморта.
- Я ж казав: пригоди продовжуються...
- Пригоди чи неприємності?
-У нашому випадку це теж саме.
-Втішив.
У цю мить годинник вибив північ. У вітальні вже нікого не було. Герміона ще годину тому пішла спати, так з ними і не помирившись.
-Слухай, Гаррі, а якщо припустити,що твій сон і поява Малфоя та Дігорі не просто співпадіння...
- Я тобі Герміона, чи як? Варіантів може бути безліч...Стривай, а може Малфой і є тією особою, котрій хоче помститися Лестранж ? Але тоді за що?
- Як за що? За зраду з Дігорі.
Не встиг Гаррі щось відповісти, як у каміні з’явилася голова Сіріуса. Хлопці радо привітали його,а потім почали детально розповідати про останні події: сон Гаррі, появу у школі Луціуса Малфоя в ролі в вчителя та дивну з’яву Дігорі.
- Кому задумала мстити моя дорога кузина я не знаю, - мовив Блек після короткого мовчання.-Але брати Малфоя викладачем, Дамблдор не збирався. Вас мав учити Білл. Просто дещо змінилося.
Від цих слів Рон мало не задихнувся. І чому доля показує їм середнього пальця? За які такі гріхи? Коли хлопці трохи відійшли від шоку, Сіріус продовжив:
- Не переживайте, Луціус не такий дурний ,щоб утнути щось перед самим носом у Дамблдора.
-А може він розраховує, що ми так думатимемо, і...
- Тоді дуже помиляється.
-До речі, що змінилося?
- Про це ми ще поговоримо. Я знайшов дещо цікаве. Це стосується мого брата.
Ще влітку Гаррі з дозволу Дамблдора розповів хрещеному батьку про горокракси, фальшивий медальйон та записку . Ще тоді Сіріус висловив здогад, що таємничим Р.А.Б. може бути Регулус, хоча він дуже сумнівається, бо молодший брат відвагою ніколи не відзначався.
- Я вже декілька тижнів шукаю в домі якогось підтвердження, і лише вчора знайшов листа, або точніше частину листа, бо хтось намагався його знищити у вогні, тому ...
Обличчя хлопців мали такий нетерплячий вигляд, що Сіріус вирішив не тягти час.
- То що було в тому листі? - запитав Рон.
- Слухайте:” Регулусе, ти повинен негайно припинити цей жах. Тепер все залежить лише від тебе. Затям, що рятувати світ вже занадто пізно, а врятувати себе і нас ти ще можеш. Твої примхи дорого мені коштували, і покривати тебе далі я не можу, не хочу та й не збираюся це робити. Облиш ту божевільну ідею, бо ця подвійна гра занадто небезпечна, ти ніколи не вийдеш переможцем, адже нас зрадили...” На цьому лист обривається. То що скажете?
Гаррі та Рон сиділи і мовчали . Цей лист викликав тисячі питань, а відповідей не було...
-Ну, - повільно протяг Гаррі. – Тепер ми точно знаємо, що Регулус тоді щось замислив...
-Цікаво, хто автор листа ?- риторично запитав Рон.
- Думаю, що саме в цьому вся інтрига, - мовив Блек. - Особисто я вважаю, що мій брат і ще декілька не надто сміливих смертежерів, адже з листа випливає, що їх було не тільки двоє, злякалися і задумали перехід на сторону Міністерства або втечу за кордон, де Волдеморт, на їхню думку їх не дістане. Та думаю вони допустилися помилок і загинули від своїх колишніх друзів...
- Або їх зрадили, - припустив Рон.- У записці сказано про зраду.
- Можливо, хтось злякався гніву Волдеморта або свідомо йшов на зраду з самого початку. Це й не дивно, адже зрадники є всюди, не говорячи вже про таких як смертежери... Ось і все, що я хотів вам розповісти. Вам давно пора спати. Гаррі, напишеш мені ,коли будуть відвідини Гогсміду. Там і зустрінемося. За Малфоя не переживайте, в Гогвортсі за ним чудово стежать... Та й саме таким і був план Дамблдора...- вирвалось у Сіріуса, та перш, ніж Гаррі і Рон відкрили рот, він швидко попрощався. - Добраніч, хлопці.
І зник.
- Знову ми не в курсі подій, -ніби підсумував Рон.
- Зате це точно знаємо. Слухай, а якщо згадувана божевільна ідея є нічим іншим, як здобуття горокраксу? Але звідки він міг знати, де той захований?
- І він би про це нікому не розповідав, мені так здається....
-А звідки ти знаєш,що він робив би ,а чого-ні.
- Тут ти правий, а тому я йду спати.
Рон підвівся і поплентався до хлопчачих спалень. Гаррі ще довго дивився на полум’я, намагаючись зрозуміти: невже у кожної людини в цьому світі є таємниця? А , можливо, все ,що відбулося за цих два дні якось пов”язано між собою?.. Тоді трикутник Белатриса- Луціус-Седрик перетворюється в квадрат...

TBC

Глава 9

-Нічого не пам'ятаєш? Як це?- Дамблдор поклав руку на плече Дігорі.
- Я... Я трохи неправильно висловився. У мене нема якогось старечого склерозу,- Седрик заїкнувся, згадавши про вік Дамблдора,- вибачте, професоре, я не мав на увазі...
- Ох, вже ця молодь,- випрямився Дамблдор, продовжуй-продовжуй!
- Справа у тому, що події і факти мого життя чітко закарбовані у моїй пам'яті, але я не можу пригадати своїх почуттів.
Дамблдор нахмурив брови.
- Я чітко пам'ятаю свій випускний бал, привітання родичів, друзів, але я не можу згадати, чи був я тоді щасливий. Мої почуття чи, принаймні, спогади про них хтось мов стер. Події, що трапились в дитинстві викликають у мене конкретні чуттєві асоціації, а от те, що сталось протягом двох останніх років... Мені інколи здається, що я божеволію!
- Це має пояснення, Седрику, і повір мені, що ти не божевільний. Краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Тому я покажу тобі те, що є відомим мені. Можливо разом з тобою нам буде легше вирішити цей ребус.
Дамблдор встав, поманивши Дігорі за собою. Директор взяв Седрика за руку, щось нечутно прошепотів і останнім, кого побачив хлопець перед тим, як все розплилось у нього перед очима, був Олівер Вуд, який літав, намагаючись спіймати перелякану першокурсницю на скаженій мітлі, що мчала, раз у раз виконуючи мертві петлі.

Перше, що просто вдарило Седрику в вуха - це тиша. Вона була настільки страшною, що хлопець навіть злякався, чи він не втратив слух після незвичайної подорожі.
- Моторошно тут, правда?- почувся зовсім поряд голос Дамблдора.
- Професоре, де ми? - спитав Дігорі і замовк, зляканий гучністю свого голосу.
- Тсс...- Дамблдор рукою зробив знак слідувати за ним.
Вони рушили вздовж довжелезної зали з готичним склепінням, у якій не було жодного промінчика світла. Через крихітні віконечка проникало дивне сіро-сріблясте сяйво, яке перетворювало темряву у густі сутінки, котрі кожен нечіткий образ перетворювали у тінь жахливого, загадковога ворога... Седрик підняв голову догори, намагаючись знайти стелю приміщення. Її не було... Над головою обриси гротескних фігур скупчувались, утворивши суцільну темряву. Повз прошмигнула якась невелика постать у брудно- сірому вбранні. Седрик здригнувся.
- Не хвилюйся, це всього-на-всього хранительки часу,- обернувся до хлопця директор. Седрик не встиг запитати, навіщо часові мати хранительок, коли вони зіткнулись зі сходами, які вели вниз... Сходи були надзвичайно старі і неймовірно скрипіли, ніби чинячи супротив небажаним гостям. Вони стогнали під ногами, немов зазнаючи страхітливих катувань. Сходи вивели Дамблдора і Дігорі на балкон з важкими кам'яними перилами. З нього відкривався вид на найбільшу, мабуть, у світі кімнату з височезними стінами. Цій кімнаті не було кінця-краю. Усі стіни дивовижного приміщення були заставлені книжковими полицями. Товстих, тонких, нових, старих книжок було, напевне, сотні мільйонів.
- Це, що бібліотека?- пошепки спитав Дамблдора Седрик.
- Ні, це Хранилище часу, а у цих книжках написані людські долі, доля кожної людини, що живе на землі. Кожнісіньку дату у ці книжки заносять хранительки часу, кожнісіньку... А де ж? Я ж попереджав про наш приїзд ! Тоді де ж?- Дамблдор раптом заметушився.
-Ви щось шукаєте, професоре?
-Ні-ні уже знайшов!- директор рушив до невеликого столика у кутку балкону, на якому лежали три книги: одна товстезна, уже дуже стара, інша середня, трохи потріпана, а третя досить нова і тонка. Дамблдор взяв найтоншу книгу і попрямував до Седрика.
- Ось книга твого життя, твоєї долі, - директор розгорнув найпершу сторінку,- ось бачиш дата твого народження. О, тобі тиждень тому виповнилось дев'ятнадцять! Вітаю!
-Дякую,- пробелькотів Дігорі.
Дамблдор листав книгу, де були записані усі найважливіші події життя Седрика. Останній запис був про те, що Дігорі прибув у Хогвордс.
- Ці чорнила,- продовжив директор,- не стираються жодною магією, вони лише здатні посвітліти завдяки тому, що там...
Дамблдор кивнув на невеличкий старий люк у одній з стін.
-Що там?- спитав Седрик.
- Наймогутніший в світі часоворот, який здатний повертати життя всього людства назад на роки, він захищений сильними чарами, невідомими ні силам добра, ні силам зла. Але нещодавно, трохи більше місяця тому, часоворот обертали на два роки назад, а потім знову на два роки вперед. Поглянь сюди,- Дамблдор знову відкрив книжку, знайшов потрібну сторінку і показав Седрикові,-придивись.
Директор підняв книгу догори, напрямляючи на неї скупі промені свіітла. Серед рядків, старанно виведених чорнилом, виділялось щось, немов написане темно-білим кольором.
- 24 червня 2003 року – смерть, - прочитав Седрик Дігорі.
- Ти помер два роки тому, Седрик, але хтось, обернувши часоворот зробив так, щоб ти уник смерті... Часоворот повернули ще раз, щоб перейти до теперішнтого часу. Але усе пройшло не так гладко, бо ти не встиг закріпити у собі ті емоції, які переживав протягом двох років. А тепер,- директор торкнувся плеча Седрика, нам пора назад...
-Помер. Помер. Помер?- повторював пошепки Дігорі, намагаючись прокинутись і припинити цей жахливий сон.

TBC

Глава 10

Герміона Грейнджер рішуче крокувала стежкою. "Вони мені радять не втручатись! Нездари! Я, завжди я повинна за них думати і вирішувати їхні проблеми! Співпадіння, усе це співпадіння, а ти, Герміоно, перевчилась, не треба так багато думати! Я все виясню сама, розплутаю всі ниточки по порядку. Почну з Малфоя і його тітки-психопатки, яка ввижається людям в кошмарах."
Драко Малфой, майже лежачи на пожовклій траві, читав книжку, принаймні робив вигляд, що читав. У його голові роїлись сотні питань , на які він аж ніяк не міг знайти відповіді. Раптом вже прохолодне осіннє сонечко заступила чиясь постать.
- Грейнджер, чого тебе принесло?- шпурнув книжку на траву хлопець.
- Поговорити треба,- відповіла Герміона.
- Тут десь Поттер шлявся, йди поплач у нього на плечі, з нього, певне, кращий психолог.
Герміона всілась на траву поряд з Драко. Малфой витріщив очі так, ніби на власні очі побачив Санта-Клауса:
- Грейнджер, ти що ненормальна? Чого ти приперлась?
- Я хочу поговорити з тобою на нейтральну тему.
-На яку таку нейтральну?- здивуванню хлопця не було меж.
-Ну-у-у...- протягнула Герміона.- Наприклад, про погоду.
- Ага.- кивнув Драко, розглядаючи Герміону так, ніби вона була динозавром.
- Сьогодні гарна погода!- посмілішала Грейнджер.
- Ага,- кивнув Драко, щосекунди дивуючись все більше поведінці грифіндорки.
- Ти зі мною згідний?
- Авжеж,- закивав Драко.
"Він зі мною говорить як з розумово відсталою! Треба переходити до головного",- подумала Герміона.
- Ми так мало знаємо один про одного, хотілось б познайомитись ближче...
Малфой зірвався на ноги і відступив на декілька метрів назад:
- Грейнджер, не треба нам знайомитись ближче! Не знаю, чим ви там у Грифіндорі зловживаєте, але з тим треба зав'язувати! Мене повністю влаштовують наші дистанційовані стосунки!
- Який ти дурень, Малфой! Я просто хотіла поговорити про твою родину, бабусю, дідуся, маму, тітку!- Герміона прикусила язик, очікуючи, що хлопець розвернеться і піде. Та несподівано слизеринець повернувся на місце, всівшись недалеко від Герміони.
-Ах, про тітку!- хлопець саркастично посміхнувся, -Добре! А у тебе є тітка?
-Ні... Дядько,- настала черга Герміони дивуватись.
-А як його звати?
-Джон.
А у нього є діти?
-Є... А яка тобі...
Драко спохмурнів, побачивши на траві нову тінь:
- Невже ще Поттер приперся розповідати про свою сімейку?!
Хлопець обернувся і одразу замовк, побачивши Малфоя-старшого.
- Переривай свою розмову, Драко, нам треба поговорити.
Хлопець підвівся, зробив декілька кроків до батька, потім повернувся і прошепотів Герміоні:
- Перекажи Поттеру, що, коли він щось хоче дізнатись про мою тітку, то хай попорпається у бібліотеці. І передай привіт дядькові Джону і його дітям,- уже додав вголос Драко.
Сказати, що Герміона була здивована – нічого не сказати. Вона була обурена і розсерджена такою наглістю, а ще тим, що цей пихатий, зарозумілий слизеринець так швидкої її викрив. А вона ж використала увесь свій шпигунський досвід, почерпнутий з маглівських кінофільмів про Джеймса Бонда. От йому завжди все вдавалось. Засмучена Герміона побрела в замок, на ходу розраховуючи, чи встигне ще вона в бібліотеку перед Трансфігурацією.
Коли обриси фігури Герміони зникли з горизонту Люциус Малфой зміряв скептичним поглядом спочатку сина, потім дерево біля якого вони стояли, зиркнув в сторону озера де плюскався Велетенський кальмар…
- Затишна місцинка, Драко. От тільки компанія не відповідна…
- Батьку…, - обурився Малфой, адже уже вдруге за останні два дні його парують з цією гриффіндорською облізлою кішкою, - я з Грейнджер не…
- Не треба цих нестерпних пояснень Драко, - Люциус прибрав строгого батьківського вигляду, хоча бісики, що танцювали в його очах давали зрозуміти, що він зовсім не проти послухати таку захоплюючу історію.
- То про що ти хотів поговорити, батьку?
- Про твою поведінку, - Люциус притулився спиною до стовбура величезного дуба, біля якого вони стояли , - я щойно розмовляв з професором Снейпом.
Драко стурбовано глянув у вічі батькові, проте через мить відігнав усі свої сумніви. Якщо б професор дійсно щось розповів, то лежав би уже мертвим у своїх холодних, мокрих підземеллях, а крики тріумфу, які б доносились з Хогвордсу моли б розбудити і ведмедя у зимовій сплячці.
- Чим не задоволений професор? – Драко вдало зіграв подив.
- Твоєю, кхм, надмірною увагою до представниць протилежної статі. Я звичайно спробував йому пояснити, що в твоєму віці це нормально, і я б дуже турбувався, якби було навпаки, але ж ти знаєш Северуса з його пуританськими нахилами. Якби я не знав його в юності, то беручи до уваги його вічний аскетизм, міг би припустити…, - Люциус замовк, зважуючи, що, мабуть, сказав зайвого.
Драко з інтересом слухав батька. Йому було шалено цікаво довідатись більше про професора, адже чутки в Хогвардсі ходили різні і вірити їм було чистої води безглуздістю.
- І що? – Драко з усмішкою глянув на батька, навіть не намагаючись прикритись маскою щирого каяття.
- Що? – Люциус знову набрав того холодно-строгого вигляду, - між іншим, у твоєму віці я навіть і не думав про дівчат. Всі свої сили я віддавав, - Люциус на мить задумався, - навчанню!
Хлопець усміхнувся, але тільки подумки, вирішивши, не випробовувати долю. Безліч разів мати йому розповідала про походеньки батька і з отих розповідей явно випливало, що навчання у списку важливих речей для Люциуса Малфоя займало почесне передостаннє місце.
- Отож, - Люциус явно захопився роллю мораліста-вихователя, - тепер ти більше часу повинен приділяти своїм оцінкам, особливо з Трнсфігурації та Астрономії. Хвала Мерліну я тут, і буду їх, а заразом й тебе, надійно контролювати.
Люциус поставив ефектну крапку, Драко застиг в розгубленості. З одного боку батько ніколи не кидав слів на вітер, з іншого, для чого б йому, маючи і без того безліч проблем витрачати свій дорогоцінний час на якусь Астрономію. Проте, жартувати з такими речами не варто. Драко миттєво взяв себе в руки і, пояснивши, що спізнюється на урок Історії Магії поспішив зникнути з-перед ясних батькових очей, поки той не надумав взяти під власний контроль його успішність і з інших предметів, а ще гірше приватне життя.

ТВС

Глава 11

За вечерею у Великому Залі панувало пожвавлення. Учні розмовляли і ділились враженнями, накопиченим за перший навчальний день, завдяки препоганому настрою професора Снейпа їх було багато. Особливо голосний сміх лунав з боку гриффіндорського столу, де Рон якраз встановлював рекорд поглинання їжі на швидкість. Гаррі та Джанні, як незалежні експерти засікали час і поливали підливкою четверту курячу ніжку, яку збирався з’їсти Рон. Герміона, яка, хоч і помирилась з хлопцями, участі у забаві не брала, а закрившись від решти велетенським томом «Зкляття для професіоналів» готувалась до завтрашнього уроку Замовлянь. Нічого не віщувало біди, поки МакГонегл не постукала виделкою по стінці бокалу, закликаючи учнів до тиші. Підвівся Дамблдор.
- Учні, перш за все я хочу привітати вас з першим днем навчання, - Дамблдор радісно усміхнувся.
- Це така нова мода у нашого директора? Він тепер з закінченням кожного дня, мабуть, буде нас вітати, - прокоментував за слизеринським столом Забіні.
- По друге, я хочу представити вам нашу гостю і в найближчому майбутньому нашу нову ученицю – міс Грей.
Велетенські двері у Великий Зал відчинились і всередину увійшла дівчина. Мініатюрний зріст, довге біляве волосся і величезні карі очі на витонченому обличчі, ось і все, що зміг вихопити погляд пересічного учня Хогвардсу, поки дівчина неквапливим кроком йшла між столами факультетів.
- Якась сердешна першокурсниця-бруднокровка. Мабуть, заблукала у маглівському Лондоні і не знайшла платформи 9\3, - прошепотів Забіні – Малфой.
Блез голосно засміявся у відповідь і передав жарт Пансі, котра сиділа найближче.
Дівчина, котра, якраз проходила повз слизеринців, почула коментар, проте нічого не відповіла, а тільки легко усміхнулась.
- Міс Грей…, - тим часом продовжував Дамблдор.
- Кассандра, - дівчина підвела голову і поглянула на Дамбдора без тіні страху чи сором’язливості. Рідко хто наважувався перебивати директора, але Кассандра зробила це настільки невимушено та елегантно, що усміхнувшись у відповідь Дамблдор продовжив.
- Міс Кассандра Грей прибула до нас з Болгарії. Раніше вона вчилась в Дурмстрангу. І мушу замітити, вчилась прекрасно. Лише її відмінні бали та бездоганна поведінка змусили мене подумати над прийняттям її в нашу школу на останньому році навчання.
Герміона презирливо зиркнула на новеньку, мабуть, вгадуючи у ній конкурентку. З-за слизеринського столу почулись уїдливі коментарі. Здається, там ставили 25 до одного, що дівчина потрапить в Хаффлпаф. І тільки Кассандра таємничо усміхалась.
- Прошу внести Сортувальний капелюх, - громовий голос директора порушив шквал шепотіння, який царював у залі.
МакГонегл внесла стільчик і старезний, пошарпаний Сортувальний капелюх.
- Міс Грей. Кассандра, - Дамблдор жестом запросив дівчину приміряти це чудо магічного світу.
Як тільки МакГонегал піднесла капелюх до голови дівчини, він пронизливо заверещав і зойкнувши ще декілька раз прошепотів:
- Безумовно Слизерин.
Тишу, яка запанувала в залі можна було краяти ножем. І тільки Кассандра гордовито пройшла до слизеринського столу і сіла прямісінько між Драко і Блезом, місце між якими завжди залишалось вільним, так би мовити данина слизеринським лідерам.
- Грей? – Драко здивовано вигнув сріблясту брову, - скажи мені, чим це ти заслужила таку честь – навчатись у нашій школі після такого села, як Дурмстранг?
- Кассандра, Драко, мене звати Кассандра, - вона точнісінько скопіювала його зарозумілий тон, - і я зовсім не зобов’язана відповідати на безглузді запитання, поставлені у такому тоні, - вона відвернулась, демонструючи тим самим, що розмова завершена.
Тим часом Дамблдор продовжував:
- І ще одна новина. До нас прибула інспектор з Міністерства Магії. Прошу вітати, міс Сміт.
Двері Великого залу знову відчинились і увійшла жінка. Середній зріст, звичайнісіньке обличчя, незрозумілого, сіруватого кольору очі, строга темно-зелена мантія і тільки волосся, ніби топлена мідь, рудою хвилею спадало на плечі, сягаючи талії. Швидким кроком вона підійшла до професорського столу і піднявши руки попросила тиші. Всі приготувались до довжелезної, нудної, моралістичної промови, а Луна Лавгуд, навіть послинила кінчик пера, кольору божевільного помаранча і підготувалась законспектувати найефектніші моменти.
- Міністерство Магії, враховуючи становище суспільства, вирішило направити мене до Гогвортсу з метою встановлення рівня вашої безпеки та дисципліни в цій школі, а також якості навчання. До речі, в мої обов’язки входить інспектування викладачів і визначення ступеня ваших знань Тому, якщо у вас виникнуть питання пов’язані з навчанням чи шкільним життям, прошу звертатися до мене.Це все, що я хотіла сказати. Дякую за увагу.
- Цікаво, а як саме вона буде нас перевіряти?- звернулася Герміона до Гаррі та Рона, дивлячись як інспектор сіла за вчительським столом.
- Тільки її нам й бракувало до повного щастя,- сумно проказав Рон, намагаючись не думати над питанням.- І так купа проблем. Спочатку Снейп знову викладає зілля, потім неждано-негадано з’являється Малфой-старший ,а тепер ще ця Сміт...Доля завзято показує нам п’яту точку опори, вам не здається?Якого чорта Міністерство прислало її сюди? Щоб псувати нам життя ще більше?
- А може Скрімджер спеціально прислав у Гогвортс свою людину?- припустив Гаррі
- Щоб стежити за Дамблдором? Адже минулого року наш любий міністр був незадоволений ним...
- ...і хотів винюхати що робить директор, куди він зникає...- продовжив думку Гаррі.
- Стривай, а ,може, Скрімджер прислав цю міс Сміт для того ,щоб вона переконала тебе стати пліч-о-пліч з Міністерством?
- Я, звичайно , люблю рудих, але потрібно було Скрімджерові прислати іншу,-хитро примружившись, мовив Гаррі.- Тоді, можливо, я б поміркував над його пропозицією, а так...
- А може ...- почав було Рон,але Герміона його перебила.
- У нас не виникає враження, що ви складаєте роман, ви двоє?- іронічно запитала вона.- Міс Сміт просто інспектор ,ось і все. Гаррі, ще декілька годин тому ти сам казав, що в цьому світі існують співпадіння. Я з тобою згідна : вони є. І те, що вона буде визначати рівень наших знань, не означає , ніби вона прибула сюди з поганими намірами,- сказала як відрізала Герміона.
- Ти хочеш сказати, що перевірка знань- це хороші наміри? Це найогидніше ,найпаскудніше, най...- Рону забракло слів, щоб описати цей страшний злочин проти людства.
- Ой, а якщо міс Сміт буде інспектувати завтра Флитвіка?.. Я побігла, мені ще стільки всього треба повторити!
- Ну, звичайно...- Рон вовком подивився вслід Герміоні.- А ось в нас будуть проблеми з нею, я це відчуваю...
- Надіюсь з тебе такий же провидець, як і з Трелоні.
- Надія вмирає останньою.
Тим часом до хлопців підсіли Дін та Шеймус.
-Гарненька ,правда?- запитав Шеймус.
- Хто?-не зрозумів Гаррі.
- Та новенька,- пояснив Дін.- Але пропаща, раз потрапила в Слизерин. А як ви гадаєте: завтра Флитвіка будуть інспектувати?
-Надіємось, що ні.

TBC

Глава 12

Гаррі вирішив все ж спробувати пролити світло на події двох останніх днів. Тепер вся надія на Дамблдора. Дорогою до кабінету директора він все думав про Регулуса Блека та горокракс. Підійшовши до дверей, хотів уже сказати пароль, але в цю ж мить з кабінету Дамблдора вийшла міс Сміт. Ледь не зіштовхнувшись з нею, Гаррі почав підніматися східцями нагору, зауваживши на собі зацікавлений погляд інспекторки. Коли опинився перед дверима , постукав і почув веселий голос директора:
-Заходьте.
Гаррі увійшов.Дуже дивні почуття оволоділи ним. Вигляд кабінету був дуже знайомим, але якась частина його душі ніби не сподівалася на повернення сюди. Чому саме сюди, а не в школу ?Дивна штука , оці почуття.
-Гаррі, який я радий бачити тебе тут. Чим заслужив такий візит? Сідай, будь ласка.
- Пане професоре, мені снився дуже дивний сон. Боюся мої сни про Волдеморта повернулися,- сказав Гаррі і почав розповідати свій сон про Темного Лорда та Белатрису Лестранж .
-Так, дуже цікаво. Гаррі, якщо в майбутньому щось таке повториться, негайно повідом мене. Гаразд?
- Так ,звичайно. Ви думаєте, що це повториться?
- Скоріш за все-ні.
- Чому ?
- Бо це дуже небезпечно для нього. Він може підсвідомо передати тобі якусь інформацію.
- Я мав на увазі: як сталося ,що його життя знову увірвалося в мою свідомість. Цього хотів Волдеморт?
- На жаль, я точно не знаю, хоча припускаю, що це сталося не з його волі. Найймовірніше за все, Волдеморт був або дуже ослаблений могутньою магією, або надзвичайно розлючений. Тому послабився захист, і ти побачив ту сцену. Знаючи його, я припускаю як першу, так і другу теорію.
- Яку могутню магію ви маєте на увазі? Можливо, створення нових горокраксів?
- Гаррі, у цьому світі є безліч незвичайних, таємничих та небезпечних речей. Люди живуть собі століттями і не знають про їх існування. Але повір, незнання інколи може врятувати життя. Є місця про які ніхто не підозрює, і не шукає. Ось туди завжди і тягнуло Тома Редла . За це він поплатився своєю душею, бо ті моторошні таємниці в поєднанні із злом сіють хаос не тільки на землі, але й у душах. Ні ,Гаррі, я не думаю, Волдеморт створив ще один горокракс.
- А звідки така впевненість, пане директоре?
- Я не казатиму , що впевнений, бо коли мова йде про нього нічого точно сказати не можна.
- Та все ж ви думаєте, що Волдеморт не розірвав своєї душі ще раз. Чому?
- Просто інтуїція.
Гаррі зрозумів, що на цю тему його питання вичерпалися і більше він нічого не дізнається; вирішив запитати про інші не менш важливі речі.
- А кому ,на вашу думку, мститься Белатриса?
- Мені навіть страшно щось припустити. У мене немає жодних підстав, щоб назвати тобі якесь ім’я. Хоча, можливо, це Муді , бо саме він посадив її в Азкабан . Тоді Бела втратила все і цілком можливо ,що тепер мстить йому. Та це лише здогадки. Але мене завжди дивувало: що привабило молоду багату красуню з чистокровної родини у тому жорстокому і непевному житті, яке запропонував Волдеморт? Ось це для мене загадка. Наприклад, мотиви Грейбека я цілком розумію, хоча вони і викликають в мене огиду. Та Белатриси, як і Луціуса я ніколи не розумів.
- Пане професоре, чому ви взяли Луціуса Мелфоя на роботу?
- А тебе це дивує, Гаррі? Він зголосився, і я вибрав його. Чому? Бо в Гогвортсі Луціус під моїм постійним наглядом. Я можу певним чином на нього впливати і не дозволити чинити як заманеться.
- Ви вважаєте, що мій сон та поява Малфоя просто спів падіння чи ще один план ворога?
- Коли йдеться про Волдеморта, я не вірю у співпадіння , бо це означає недооцінювати його ,що може призвести до фатальних наслідків. Гаррі, я ще не розгадав усього задуму Волдеморта,але коли це станеться я обов’язково розповім тобі все. Обіцяю.
- А ви знайшли якісь сліди горокраксів?
- Ще ні ,Гаррі, ще ні. Окрім того листа, що читав тобі Сіріус ми поки що нічого не знайшли. Але вже досить пізно і тобі пора вертатися до вітальні. Я буду тримати тебе у курсі подій. Якщо захочеш поділитися думками або просто поговорити, то я завжди до твоїх послуг. На добраніч ,Гаррі.
- До побачення.
З цими словами Гаррі вийшов з кабінету. Йдучи до вітальні Грифіндору його не покидала думка, що щось не так, що щось дуже серйозне і небезпечне повинно незабаром статися або... вже сталось.
У вітальні майже нікого не було: брати Кріві розглядали якісь фотографії, гучно регочучи, Парваті Патіл випробовувала нові чудо-тіні для очей, розмалювавши одне око у яскраво-салатовий, а друге у темно-вишневий. Боячись наштовхнутись на постійне бажання Коліна Кріві обговорити феноменальне поттерівське життя, Гаррі одразу пішов у хлопчачу спальню, де його зустрічав доволі цікавий пейзаж: Рон, вбраний у червону піжаму з зображенням сотень маленьких Міккі-Маусів, імітуючи сповільнену зйомку, битою відбивав невидимі квафели, не забуваючи водночас і коментувати власну гру:
- І ось найрезультативніший гравець і ще, до речі, капітан збірної Англії знову відбиває дуже небезпечний удар суперника. Послухайте, як ревуть трибуни:"А-а-а!Ро-о-он!А-а-а!Ро-о-он!"
Невіл Лонгботтом, який саме студіював улюблену гербалогію, притуливши до вух подушки, помітив Гаррі і сказав:
- Він уже півгодини скаженіє.
Потттер засміявся і заревів на всю спальню:
- Ур-р-ра! Англія виграла! Рон - чемпіон!
Рон застиг з високо над головою піднятою битою. Гаррі всівся на ліжко:
- Я був у Дамблдора...
- І що він сказав?- почувся голос біля дверей. Там стояла Герміона Грейнджер і не відводила очей від Ронової піжами і бити.
- Нічого конкретного,- зітхнув Гаррі,-ніби нічого і не сталось. Дамблдор думає, що сни більше мене не турбуватимуть. До речі, ми були праві щодо Малфоя. Дамблдор взяв його для того, щоб слідкувати за його поведінкою.
- І хто сьогодні виграв, - не звертала уваги на слова Гаррі дівчина,- Міккі-Мауси чи оленятка Бембі?
- Не твоє діло! - кинув в кут биту Рон.- Не треба ходити по чужих спальнях!
- Ще мене турбує ця міс Сміт... - продовжив Поттер.- Щоб ви не казали, а я відчуваю, що тут діло нечисте...
- Хай тебе краще турбують неврівноважені особистості у дитячих піжамах, які, замість того, щоб готуватись до уроків, займаються дурницями,- Герміона обернулась обличчям до дверей,- до речі, я завтра йду в бібліотеку, щоб знайти якусь інформацію про цю нову слизеринку.
Коли Герміона вийшла, Рон пхикнув:
- Теж мені таємний агент - буде інформацію шукати...


У той же час у слизеринській вітальні було доволі гамірно. Зігнавши всіх першокласників на підлогу, на канапі розлігся Блез Забіні. Він для вигляду тримав у руках підручник, розкритий на останній сторінці, й олівець, яким по книжці вистукував якусь мелодію. Очі хлопця без упину стежили за пересуванням по кімнаті нової учениці. Дівчина розгортала, мабуть, щойно доставлені з друкарні підручники, і відмічала їх назви на пергаменті. Раптом один з першокласників штовхнув величенький вже стос літератури і та розлетілась майже по всій кімнаті. Забіні нахилився і підняв з підлоги маленьку книжечку з замовляннями. Кассандра, не змінюючи виразу обличчя і навіть не ляснувши першокласника по плечах, як, без сумніву, вчинив би Забіні, поскладала усе на місце. Вона знов переглянула список і спохмурніла.
Забіні підняв руку з книжкою і помахав нею у повітрі:
-Щось шукаєш, Дюймовочко?- він широко посміхнувся.
Кассандра у відповідь посміхнулась ще ширше і підійшла до канапи, різким рухом визволила книгу з рук Блеза і ніжно сказала:
- Кассандра, серденько, я - Кассандра. І краще запиши, сонечко, щоб ти не забув: Ка, А, Ес, Ес, А, Ен, А, Де, Ер, А - Кассандра і повторяй перед сном, щоб з голови не вилетіло, любий.
Дівчина ще раз широко посміхнулась і, навантажившись підручниками, рушила до спалень, ледь не збивши з ніг Драко Малфоя.
- Під ноги бажано дивитись!- буркнув Кассандрі Малфой.
- Ти чув, як вона зі мною говорила?- спитав Забіні у Драко, коли дівчина вийшла з вітальні.- Так як вчителька з учнем молодших класів! Ех, Дюймовочко, Дюймовочко... - розплився у посмішці Блез.
Малфой, скинувши ноги Забіні з канапи, зручно вмостився поруч:
- Ти мене інколи дивуєш, Забіні. Перш ніж до неї чіплятись, спитайся скільки їй років.
- А не треба питатись, бо я й так знаю...
Драко Малфой закотив очі:
- О великий провидцю Блезе Трелоні, ви користувались скляною магічною кулею чи це вам наснилось?
- Ні, о великий дурню Драко, у неї підручники сьомого класу.
Очі Малфоя збільшились у півтора рази:
- Ти... Ти серйозно?
Забіні закрив очі, підняв обидві руки догори і замогильним голосом проспівав:
- Клянусь усіма магічними чаїнками професорки Трелоні і не менш магічним шрамом героя всіх часів і народів Поттера!
Драко Малфой штовхнув Блеза, щоб той вийшов з трансу і звернув увагу на земні справи.
- Забіні, у мене до тебе діло.
- Якщо ти хочеш втопити Поттера в унітазі, то попроси Креба і Гойла, вони це зроблять швидше, без зайвого шуму і травматизму.
- Ні, я хочу, щоб ти поклеївся до сестри Рона Візлі.
Блез здивовано глянув на друга:
- А ти не хочеш, щоб я підпалив бороду Дамблдорові, облив Гегріда гарбузовим соком і заспівав серенаду Макгонегел?
- Ні, я просто хочу, щоб ти поклеївся до сестри Рона Візлі.- спокійно відповів Драко.
- Знаєш, Малфой, може ти краще замовиш собі якогось журнала для збоченців?
- Я не збоченець, Забіні.
- Усі збоченці так кажуть.
- Блезе, я серйозно!
Забіні одразу перестав посміхатись і повернувся обличчям до Драко:
- Тоді я поставлю питання по-іншому: навіщо це тобі?
- Вони на мене щось "копають"...
- Хто вони?
- Хто-хто... Марсіани!-Драко Малфой почав нервуватись.
- О-о-о, тобою цікавляться позаземні цивілізації?
- Мною цікавиться святий Поттер і компанія.
- Звідки ти це взяв?
- Грейнджер випитувала мене про мою родину, напевне, їх цікавить, звідки мій батько взявся у Хогвардсі. Ще міс Всезнайка дуже хотіла дізнатись про мою тітку Белатрису.
Блез Забіні розуміюче закивав головою:
- Вона хоче.
- Що вона хоче, Блезе?- злякано спитався Малфой.
- Заміж.
- За кого?!
- За тебе.
Драко зірвався на ноги і перейшов на крик:
- Ти... Ти взагалі нормальний?!
- Жарт.- Забіні знову надав своєму обличчю серйозного виразу.- І чим тобі допоможе мій союз з малою Візлі?
- Вона, як на мене, найслабший елемент у їхньому товаристві. Треба дізнатись, що вони знають такого, чого не знаю я,- заспокоївся Драко, сідаючи знову на канапу.
- Тепер я розумію, але це не дуже вписується у мої плани на цей навчальний рік. Але... Ти - мій друг Драко,- Забіні підвівся,- і я просто змушений тобі допомогти. До речі,- сказав хлопець уже напівдорозі до спальні,- звідки новенька Дюймовочка знає твоє ім'я?
Малфой театрально зітхнув:
- Я просто в Болгарії шалено популярний.
- Звісно, ваші сімейні туристичні тури з Азкабану-в Азкабан стали вже давно надбанням усього світу.
- Блезе, можливо, тобі слід продумати якусь стратегію з Візлі?- уже навздогін Забіні сказав Драко.
- Навіщо?- уже з-за дверей долинув голос.- Я неперевершений імпровізатор!

TBC

Глава 13

Вставши рано-раненько, Олівер Вуд взяв свою улюблену мітлу і пішов на квідичне поле. Підлітаючи до кожного з кілець, він уважно оглядав його, роздивлявся навіть крихітну тріщинку і незадоволено бурмотів щось собі під ніс. Коли через інспектування проходило середнє кільце, Вуд помітив на полі жовто-зелені гетри. Певна річ, гетри були не самі по собі, а з тим, хто в ті гетри був вбраний. Ще навіть не був час сніданку, тому ймовірність, що це якась фанатка квідичу, здавалась нульовою." Певне, це щось важливе",- подумав Олівер спускаючись.
Це була учениця, дівчина середнього зросту з світлими, накрученими щипцями, кучерями, що не сягали й плеча. На кінчику носа у неї були елегантні окуляри у чорній пластмасовій оправі, у руках дівчина тримала велику записну книгу у шкіряній обкладинці. У серйозний образ бізнес-леді не вписувались лише гетри, створені як на замовлення фаната збірної Бразилії, і сережки у формі дольок лимона у натуральну величину.
- Добрий день,- обережно почав Вуд,- я можу чимось...
- Привіт!- раптом перестала супитись дівчина і розцвіла у посмішці.- Я Луна Лавгуд,- вона одним оком підморгнула Оліверу,- кореспондент журналу "Базікало" у Хогвордській школі.
- Ба... Чого кореспондент?- Вуд не міг отямитись від усвідомлення факту, що йому, викладачеві, підморгувала учениця.
- Наші читачі цікавляться такими різкими змінами у житті найперспективнішого з молодих воротарів Англії і прагнуть дізнатись причину вашого переходу з позиції воротаря Калабані Юнайтед на посаду у школі Хогвардс.
- Читачі якого журналу?- Олівер Вуд може вперше у житті почувався справжнім дурнем.
- Журналу "Базікало",- повторила Луна і осудливо похитала головою,- читачі журналу цікавляться змінами у житті найперспективнішого з молодих воротарів Англії і прагнуть...
- Я це чув, я не глухий.- перебив дівчину Вуд.
- Але ж ви не почули назви журналу...
- Все решту я чув!
- Ну, чи можете ви розповісти?
- Що розповісти?!- мозок у Олівера Вуда почав закипати.
Луна Лавгуд голосно зітхнула і занудним голосом почала:
- Про зміни у житті найперспективнішого з молодих воротарів Англії...
- Я це чув!
- Ну, то розповідайте!
- Не буду!
-Чому?!- Луна розчервонілась.
- Бо не хочу!І хто ти така, щоб я тобі розповідав про своє життя?
Луна перевела подих:
- Я Луна Лавгуд, кореспондент журналу "Базікало" у Хогвордській школі. Журнал називається" Базікало", журнал є такий, розумієте?!
Олівер сперся на мітлу, намагаючись привести нерви в порядок. "Тихо, Олівере, тихо, - говорив він сам до себе.- Ти тепер педагог, ти повинен любити дітей, а не бити їх по нерозумній кучерявій голові мітлою. Тихо, Олівере, тихо... Переведи розмову на нейтральну тему."
- Чому ти лимони на вуха нап'ялила?- намагався він зробити свій голос якомога миролюбнішим.
- Це не лимони, це сережки.
- Так. Але чому ці лимони у формі сережок?
- Ні,- пояснила Луна,- це сережки у формі лимонів.
- А я як сказав?! Ось, я уже заговорююсь! Ти за декілька хвилин зробила з мене психа!- Вуд був готовий розридатись.
- Отже, причиною перемін у житті одного з найперспективніших воротарів Англії стала психічна нерівноваженість?
- Я тобі зараз покажу неврівноваженість!- Олівер почав розмахувати мітлою.- Ти... Ти зараз добазікаєшся, базікало!
- Не хочете говорити, не говоріть!- увірвався терпець й в Луни.- І всі читачі дізнаються про ваш бурхливий роман з міс"Щоденний віщун" за вересень, дівчиною одного з відбивачів Калабані Юнайтед, якому ви вибили одного переднього зуба! І ще всі дізнаються, що ви...Що ви - хам!
Луна розвернулась і побігла до замку. "Швидко бігає",- подумав Олівер Вуд, намагаючись її наздогнати. Це вдалось йому лише біля сходів. Луна перестрибувала через сходинки, а Олівер кричав унизу:
- Не було з нею у нас нічого, чуєш, не було!
- Ай-яй-яй.- почувся голос "улюбленого" викладача усіх грифіндорців.- Проф-ф-фесоре, ви тут лише два дні, а уже встигли закрутити шури-мури з ученицею і вже її зрадили. Це, мабуть, дуже зацікавить інспекторку з Міністерства.
Олівер дивився на професора Снейпа, уже не маючи сил на якісь аргументи. Зате у Луни аргументи відшукались, та ще й які. Почувши в’їдливий голос професора Снейпа, вона миттєво з’їхала вниз по перилах і діловито поправивши окуляри, котрі ледь не злетіли з носа, стала навпроти професора у позі «індіанці готуються до війни».
- Проф-ф-фесоре, - протягнула вона перекривляючи Снейпа, - а як ви думаєте, чи не зацікавлять інспекторку «гарячі» відомості про ваші, як ви самі висловились, шури-мури з професоркою Сіністрою? - немов доводячи беззаперечність своїх слів Луна потрусила перед носом професора отим самим великим блокнотом у шкіряній палітурці.
Професор Вуд тільки й здивувався такій безглуздій сміливості, на його пам’яті навіть найзавзятіші гриффіндорці не сміли ТАК говорити зі слизеринським деканом. Професор Снейп насупився.
- Міс Лавгуд, ви, здається, забуваєте з ким розмовляєте, - Снейп погрозливо підніс руку догори, намагаючись вхопити Лунин блокнот.
Олівер роззявив рота і не знав що сказати. Щоб не накликати на свою свіжоспечену професорську голову ще більшого лиха, лише мовчки спостерігав, як шмаркачка-рейвенкловка затикала рота професору Снейпу.
- Я ніколи нічого не забуваю, бо веду нотатника, - Луна поправила окуляри, які знову з’їхали на кінчик носа, - а от ви дарма «наїжджаєте» на професора Вуда, який Мерлінові душу не винен. Та й взагалі, хіба мають право старі, законсервовані професори втручатись у приватні справи учениць Хогвардсу , - останню фразу вона пробурмотіла собі під ніс, одночасно роблячи помітку у блокноті «переглянути права учнів і професорів Ховардсу».
- Мінус двадцять балів з Рейвенкло, за хамство професору. А з вами, професор Вуд, ми ще поговоримо на загальношкільій нараді, через тиждень, у присутності деканів та Дамблдора, - прошипівши останні слова Снейп різко розвернувся і попрямував в котрийсь з коридорів, залишивши Луну і Олівера в повному невіданні того, для чого це знадобилось старому слизеринському змію рано-вранці блукати по хогвардських коридорах, замість того, щоб спокійнісінько собі сопіти у своєму зміїному кублі.
- Неприємні моменти є у кожній професії, - оптимістично прокоментувала Луна зняті Рейвенкло бали. І не звертаючи більше уваги на Олівера попрямувала вгору по сходах.
- Ей, Луна… Міс Лавгуд, - крикнув Олівер їй навздогін, роздумуючи, що хвилину тому саме це дівчисько врятувало його від найнеприємнішої в його житті бесіди зі Снейпом - чи дозволите мені запросити вас на пляшечку маслопива, у Гогсміді, на вихідних?
- Професор Вуд? – вона скептично зиркнула на нього. – І ви дасте мені інтерв’ю?
- Я подумаю над цим, - пообіцяв Олівер.
- Тоді я згідна, - кивнула головою Луна.
- Ну, тоді, до вихідних! – Олівер зніяковіло посміхався п’ятикласниці, картаючи себе за таку безалаберність та легковажність. - І, до речі, у тебе дуже гарні сережки…
- Дякую, - підморгнула йому у відповідь Луна і зникла у затінку коридору.

TBC

Глава 14

Дні летіли з неймовірною швидкістю, озвірілі за літо професори «грузили» бідолашних учнів такою кількістю домашніх завдань, що вони не встигали навіть голови підняти від книжок і як манни небесної чекали вихідних, а відповідно і перших у цьому році відвідин Госміду.
Яскраво світило сонечко, день видався, як на диво, теплим, сухим і погожим. Щебетали пташечки, кальмар грів на осінньому сонечку свої зашкаралублі щупальця, Хагрід любовно розчісував вузлувату шерсть якимось новим чудовиськам у вольєрі. Одним словом все дихало миром і спокоєм. Учні перебували у чудовому настрої, тому стоячи у черзі до завгоспа Філча, котрий звіряв кожного з довжелезним списком, голосно сміялись і перегукувались.
- Тільки після вас міс Уізлі, - Блез галантно пропустив Джінні вперед, шукаючи у той самий час поглядом Драко, котрий стояв далеченько позаду, підморгнувши другу, слизеринець швидко попрямував за рудоволосою.
- Забіні, не потрібно цих награних псевдоджентельменських манер. Мене від них нудить, так само, як і від тебе, - відшила слизеринця мала Уізлі.
Малфой, котрий почув ці безрезультатні намагання друга привернути увагу малої, голосно засміявся. Проте Блез, котрий на відміну від друга, ніколи не втрачав самоконтролю, а також впевненості у своїй вродженій чарівності, аристократичності та привабливості, поспішив наздогнати руденьку, щоб галантно запропонувати їй руку і налагодити між ними хоч якісь мости.
- Грей? Кассандра? – Малфой іронічно усміхнувся дівчині, яка щойно підійшла до Філча. – Я щиро здивований, хіба ти не сидиш у своїй темній, затхлій кімнатці і не пліснявієш над рефератом для МакГонегал?
- Малфой? Драко? – вже подолавши фейс-контроль Філча Кассандра обернулась до однокурсника з поблажливою усмішкою, - невже ти думаєш, що моє життя таке ж «насичене» як і твоє? Сьогодні вихідні і на мене чекають шалені розваги. До речі, свій реферат я уже давно написала, а от ти знову ризикуєш отримати «незадовільно». І, скажи, чому мене це не дивує?
Драко розлютився. Він на ходу кинув свій дозвіл з малфоївським гербом, печаткою і витіюватим підписом Філчу, котрий втупився в сувій пергаменту так, наче побачив там детальний опис наслідків використання Авади Кедаври з ілюстраціями, сам Драко поспішив наздогнати Кассандру, щоб на правах старости поставити їй декілька запитань стосовно її насиченого життя та інших важливих аспектів перебування в Хогвардсі.
- А що тобі сказав на це Дамблдор? – Рон занепокоєно нишпорив по кишенях шукаючи дозвіл від матері на відвідини Гогсміду.
- Здається, він сам нічого до пуття не знає. Сам не знаю нащо до нього ходив, - Гаррі уже проминув Філча і стояв по ту сторону воріт чекаючи друзів.
- Ага, Гаррі, тобі дай волю ти б з одною лише з паличкою кинувся на Волдеморта і його посіпак, а тут треба все добре обдумати, зважити, прийде час і професор Дамблдор сам усе тобі розповість, - прошепотіла Герміона приєднуючись до Гаррі. Рон усе ще нишпорив у кишенях.
- Містер Уізлі, здається, ви сьогодні залишитесь в Хогвардсі. У мене є для вас приємна маленька робота, та й нічні горщики давно стоять нечищені, чекають працьовитих учнівських рук…, - Філч глаголив, немов Магічрадіо.
Рон нарешті відшукав серед купи всякої всячини зіжмаканий дозвіл, і тицьнув його Філчу, з переляком в очах зважуючи його слова про горщики і чудовий день, котрий би чекав на нього, якщо б отой триклятий дозвіл десь загубився.
- Професор Вуд, то ви нарешті розповісте читачам журналу «Базікало» про такі різкі зміни у житті найперспективнішого з молодих воротарів Англії і…
«Теж мені, акула пера», - думав про себе новоспечений професор, проте вголос не наважувався цього сказати, а лише замислено чухав носа і мружився від осіннього сонечка.
- Міс Лавгуд, ви замовкаєте хоч на хвилинку? – Вуд встиг себе уже всоте подумки проклясти за те, що зв’язався з ученицею, та ще й рейвенкловкою, та ще й такою допитливою.
- Не з’їжджайте з теми, професор Вуд, - вона на ходу шпурнула Філчу свій дозвіл і, поправивши окуляри, поспішили наздогнати прудконогого професора, котрий, використовуючи усі свої квіддичні навики, намагався зникнути з поля зору в’їдливої газетярки.
- Моя рибко, ти сьогодні просто неперевершена, - кирпатий рейвенкловець ніжно обіймав Парваті за талію.
- Колін, та тут же люди довкола, почекай поки ми хоч зі школи вийдемо, - Парваті повисла на шиї у хлопця і всім своїм виглядом демонструвала, що не збирається слідувати власним словам.
- Ні стиду ні сорому, - прошамкотів Філч услід закоханим, вдаючи, що не почув звуку смачного поцілунку.
- Северус, я тут на днях знайшла у Гогсміді прекрасну кав’ярню. Мадам Падфуд варить просто чудову, ароматну каву.
- Професорко Сіністро, я не ходжу по сумнівних закладах. І я вже говорив вам про це неодноразово. І якби у мене саме сьогодні не закінчились запаси щурячих мізків я б нізащо не вийшов зі своїх підземель, - професор Снейп насупився і поспішив проминути Філча, котрий розплився у солодкавій посмішці.
- Северус, можливо ви ще передумаєте. Там подають такі чудові тістечка, - професорка явно не збиралась так легко здавати свої позиції.
- Професорко Сіністро, чому б вам не запропонувати тістечка професору Малфою. Він, здається, полюбляє солоденьке, - Снейп саркастично посміхнувся і пришвидшив крок, щоб зникнути з поля зору надто самотньої і надто настирливої професорки астрономії.

Субота, перший день вихідних пролетів, як ніколи швидко. Тому, за вечерею учні спішили поділитись один з одним отриманими за день враженнями, навіть викладачів охопило якесь пожвавлення. Великий Зал шумів, гудів, вирував. Професорський стіл виглядав сьогодні особливо ефектно. Директор Дамблдор велично сидів посередині, він заворожено дивився на величезний гарбузовий пиріг, часом, відводячи погляд від цього кулінарного дива, директор, крізь свої окуляри-півмісяці, дивився на учнів, котрі весело галділи довкола і усміхався собі в бороду. Професор МакГонегал, котра сиділа праворуч від Дамблдора, лагідно усміхалась зніяковілому професору Вуду і накладала йому вже другу порцію смаженої риби. Бідолаха Олівер ніяк не наважувався їй сказати, що від смаженої риби у нього діатез, та й говорити, особливо, не було настрою. Після цілого дня спілкування з Луною він почував себе, як витиснутий лимон. Поруч сидів професор Малфой з не менш кислим виразом обличчя та трохи ошалілим виглядом, він ніяк не міг второпати, як це ще вчора нормальна та врівноважена людина за день могла так змінитись. Для подібних думок були свої підстави, професор Сіністра, котра сьогодні чомусь усілась поряд активно наклала Люциусу повну тарілку бізе, еклерів та інших солодощів, запитуючи чи йому смачно і, розповідаючи, про чудові рецепти шоколадного пирога та рисового пудингу, які навчила її готувати бабця. У протилежному кінці столу професор Снейп майже блаженно усміхався, дивлячись на цю парочку, і подумки дякував Мерліну та Моргані за те, що вчасно згадав про Люциусову ненависть до усіх продуктів, які містять цукор. Винахідливий професор, так би мовити, убив двох зайців, помстився Люциусу та знайшов для професорки Сіністри новий об’єкт обожнювання. Поряд зі Снейпом сидів бідолашний Седрик Дігорі, вигляд у нього був також далеко не з найкращих. По-перше, він ніяк не міг второпати, чому це його посадили між деканом Слизерину, котрий, мабуть, сьогодні таки з’їхав з глузду, бо блаженно усміхався та цією законсервованою інспекторкою з Міністерства, котра дивилась на нього, немов на десяте чудо світу і хижо скалилась.
Учні, котрі мали задоволення спостерігати цю живописну картину вже протягом двадцяти хвилин, встигли вволю насолодитись чудернацьким виглядом кожного з професорів, тому давно вже повернулись до обговорення своїх не менш важливих справ.
- Як там у тебе справи з малою Уізлі? – меланхолічно жуючи відбивну, Драко звернувся до друга.
- Малфой, та не нервуйся так, все в ажурі, - Забіні, котрий вже закінчив вечерю попивав гарбузовий сік і дивився на гриффіндорський стіл, звичайно, не на весь стіл, а на руденьку шестикурсницю, котра щось жваво розповідала подрузі.
- Та непомітно щось ні ажуру, ні прогресу у справах, неперевершений ти наш, імпровізаторе. Доказом цьому служить ота інтимна сцена в «Трьох мітлах», здається, вона облила тебе медовим сиропом, коли ти спробував підсісти до неї за столик, - Драко голосно засміявся, згадуючи вираз обличчя Блеза, - чи, можливо, це у неї гормони зненацька заграли?
- Ще один подібний коментар і ти будеш сам підбивати до неї клини, Драко, - розсердився Забіні. – Кожна система, часом дає збій.
- Ну-ну, дивись, як би у твоїй системі остаточно шурупи не злиплись від такої кількості меду, - Драко був явно у хорошому настрої.
- А як у тебе справи з нашою Дюймовочкою? Я бачив вас разом у Гогсміді, - Блез пропустив повз вуха останній коментар і спробував перевести тему у безпечніше русло.
- Заради Мерліна, Забіні. Та моя бабця цікавіша співрозмовниця, ніж вона, - Малфой вдав ніби не розуміє до чого хилить Блез.
- Драко, не вдавай з себе святу непорочність. Не знаю, як там твоя бабця, а от наша Дюймовочка просто красуня. Шкода не скористатись таким шансом, - Блез розплився у солодкавій посмішці.
Драко тільки здивовано вигнув брову і повернувся до тарілки з відбивною.
У той час за гриффіндорським столом точилась запекла дискусія.
- Я згідна з Сіріусом. Можливо, це вперше в житті він пропонує
щось дієве і помірковане, - Герміона доклала собі на тарілку ще
пюре.
- А те, що він ризикував усім і прийшов у Гогсмід, по-твоєму теж
помірковано?
- Я не говорила цього Роне, але шукати оті горокракси, коли ти навіть до пуття не знаєш що шукати – безглуздя. Скільки ти казав, Гаррі, їх всього? – Герміона, здається, щось напружено обмірковувала.
- Їх всього сім, але один я уже знищив на другому курсі – це щоденник, а один у цього Р.А.Б.а, отож залишається п’ять, - Гаррі у задумі чухав шрам.
- Чого ця дурнувата інспекторка постійно сюди п’ялиться? – не витримав Рон, котрий уже протягом трьох хвилин прискіпливо вивчав професорський стіл.
- Ти ж не припускаєш, що вона у змові з Волдемортом, - Гаррі також обернувся до інспекторки.
- Я вже не знаю, але згадуючи Амбридж не чекаю від неї нічого хорошого.
- Герм, а ти що скажеш?
- Я не знаю, бо поки що вона ще нічого не інспектувала і навіть не прискіпувалась до нікого. А дивиться вона сюди, бо ти, Роне, поводишся як дурень, - Герміона забрала у Рона дві чарівні палички, котрими він імітував бивні мамонта.
- І зовсім я не дурень, - надувся Рон, - ну хіба що трохи пришелепуватий.
- Гаразд, повертаючись до горокраксів, - Герміона прибрала серйозного вигляду. - Сиріус пропонує дізнатись більше про його брата Регулуса. Адже, ініціали підходять: Регулус Аберфорт Блек. Нам потрібно у бібліотеку.
- Звичайно, якщо у плані звучить слово «бібліотека» Герміона завжди згідна.
- Облиш, Роне. Це єдине, що у нас є, - Гаррі сумовито зітхнув, але не встиг нічого додати, бо саме у той момент підвівся Дамблдор, щоб сказати якісь слова.
- Діти, у мене є для вас декілька новин, - директор усміхнувся учням.
- Це стає доброю традицією, оголошувати щось кожного вечора, - писнула якась рейвенкловка.
- По-перше, - продовжив директор, - всі ви впізнали нашого випускника – Седрика Дігорі. Він залишається у школі на нововведеній посаді вихователя, єдиного для всіх гуртожитків.
- Вихователя? А чому не почесного натирача нічних горщиків? – прокоментував заяву Дамблдора Драко, але наштовхнувшись на строгий погляд батька вирішив, що краще замовкнути і не сіпати долю за біляве волосся.
- По-друге, цього року на Хеллоуін, відбудеться не лише святковий бал. В рамках урочистостей учні сьомого курсу повинні поставити виставу. Спільними зусиллями всіх факультетів. Отож, чекаю старост кожного гуртожитку та їх деканів, у моєму кабінеті через п’ятнадцять хвилин, - директор оцінив кількість рисового пудингу на столі, - через двадцять хвилин після вечері. Дякую всім за увагу.
Дамблдор зручненько вмостився у своєму кріслі і доклав собі на тарілку ще трохи пудингу. В залі запанувала глибока мовчанка.
Дивно, але цих слів було досить, щоб зіпсувати настрій Снейпу.” Ці мальки будуть ставити виставу? Господи помилуй...На що ж це буде схоже? Скоріш за все на філію лікарні для душевно хворих. Що це Дамблдор собі думає? Ті виродки вважають Шарлотту та Емелі Бронте вокалістами „Фатальних сестер”, а Бодлера - власником бару на Нічній алеї. Ох , директоре, і де ваше почуття прекрасного?”- думав собі професор, меланхолійно проштрикнувши вилкою відбивну. Професорці Макгонегел теж не сподобався задум Дамблдора, принаймні судячи з її вигляду. Зате більшість залу збуджено загомоніла, а обличчя Лаванди і Парваті засяяли посмішками від вуха до вуха.
- Тільки цього нам і бракувало! - вигукнула Герміона, хоча нарікання на ідеї чи дії директора не були її хобі, на відміну від Рона.
- Не розумію, чим тобі не подобається затія?
- Роне, нам доведеться стежити і відповідати за постановку!
- Чорт забирай...

TBC

Глава 15

Глава 15
У кабінеті директора було гамірно, коли Рон та Герміона увійшли. Професорка Макгонегел щось доводила професорці Спраут.
-...тому я вважаю це недоцільним.
- Але ж , Мінерво, як на мене,то це чудова ідея!
Трохи далі від них Снейп флегматично вислуховував Драко, котрий, мабуть, щось дуже важливе розповідав професору, але судячи з усього не дуже вдало. Звичайно, він заволодів увагою майстра зілля і за це йому не світило покарання, що вже було хорошою ознакою, проте Мелфой не був задоволений результатом.
- Пане професоре, це теж невеличка помилка? - іронічно запитав.
Снейп щось тихо сказав Драко, і той замовк.
- Ерні, тобі подобається ця ідея? Це так чудово! Ми зможемо спробувати себе як актори. Особисто я просто обожнюю театр, - щебетала Пенсі Паркінсон до хафелпафця.
- А я не вважаю театр чимось серйозним,- як завжди бундючно відповів Макмілан. Він терпіти не міг слизеринців.
- Бо ти повне лайно,- кинув Драко.
- Містере Мелфою, стежте за своєю мовою,- преспокійним голосом сказав Снейп. Макміланові від погляду декана Слизерину гостра відповідь застрягла в районі гортані. І він переключив усю свою увагу на Анну Ебот , котра незважаючи на смерть своєї матері, повернулася до школи.
Тим часом Террі Бут безуспішно намагався вивідати в Падми про стосунки її сестри - близнючки з його другом.
Тут до кабінету ввійшов Дамблдор у супроводі професора Флитвіка і Седрика.
- Бачу всі вже зібралися...
- Албусе, перепрошую, що перебиваю ,але мені здається ставити виставу не дуже добра ідея.
- Чому ,Мінерво? Я думаю, що учні прекрасно справляться.
- Але вони повинні вчитися, особливо семикурсники мають віддавати всю свою енергію науці.
- Я цілком підтримую професорку Макгонегел,- вставив репліку Снейп. Йому найменше подобалася перспектива наглядати за тим цирком, який обов’язково влаштують ті бевзі.
- Інколи потрібно розважитись. Крім того, театр - це мистецтво. Та й учні самі захоплені такою чудовою нагодою...
- ...пошитися в дурні- мовив Драко, але наткнувшись на погляд декана, замовк.” Два чоботи пара,- подумав він про Снейпа та свого батька.- Навіть пожартувати не можна”.
- Отже, повернемось до вибору вистави.
- Якщо вже ставити , то щось серйозне, - сказала Макгонегел.
- Шекспіра! -захоплено вигукнув Флитвік.
- Чудова ідея,- мовив Дамблдор.
- Думаю, що найкраще буде ставити „Гамлета”, звичайно це важко, проте результат вартий цього,- запропонувала Макгонегел.
- Або „Макбет”. Теж дуже гарна п’єса,- сказав Снейп.
- А може „Ромео і Джульєтта”?- запитала професорка Спраут.
- Так!, -одночасно вигукнули Падма, Пенсі та Анна.
- Чудово! Вирішили. Седрику, я призначаю тебе відповідальним за постановку вистави. Старости, повідомте своїм однокурсникам, що проби розпочнуться завтра о десятій годині,а також складіть список охочих. Ось , тримайте сценарії. Декани факультетів повинні стежити за порядком, вони ж затвердять учнів на ролі, звичайно, разом з Седриком.


- Ганьба, це повний маразм. Гіршої п’єси і не придумаєш,- поскаржився Драко Блезу тридцятьма хвилинами пізніше. Навколо них вирувала слизеринська вітальня, тільки і було мови, що про „Ромео і Джульєтту”. Здавалося, ніхто більше не поділяє його думки, хоча це не мало жодного значення.
- Чого ти так переймаєшся? Хочеш зіграти Ромео?- хитро примружився Забіні.
- Відстань,- від хорошого Мелфоєвого настрою не залишилося й крихти.
- О...Я вже бачу тебе поряд із Грейнджер...Твої руки обіймають її, а губи пристрасно шепочуть: "О, це ім’я до кулі смертоносної подібно”..- решта репліки потонуло в реготі. Драко ледве стримувався.
- Чого це всі ліплять мені цю бруднокровку? Чи решта дівчат вимерло?
- Як мамонти? Ні , не вимерли. Ось у напрямі спальні прямує вид дівчини, підвид Дюймовочка...
- Блезе, у тебе бідолашного важка форма склерозу? Бідолаха! І в такому віці? Запам’ятай собі ще раз, що я Кассандра. Можливо, якщо ти докладеш зусиль, то на цей раз тобі таки вдасться запам’ятати моє ім’я. Успіхів!

У грифіндорській вітальні „золоте тріо” складало свої плани на завтра.
- Отже, хлопці, завтра ми просто повинні потрапити до бібліотеки, - казала Герміона.
- Авжеж, це ж Мекка та Медіна...
- Роне, не іронізуй. У випадку ,якщо потрібно буде стежити за виставою, я залишуся, а ви підете. Я б радила розпочати із випусків „Щоденного віщуна” за 1988 рік. Це рік смерті Регулуса. Якщо нічого не знайдете, то беріться за 1987 і так далі...
Тут до них підійшла Джіні.
-Вчите текст?
-Нема нам чим зайнятися,- кинув Рон.
-Невже пропустите таку нагоду?
-Театр ніколи не був моїм захопленням,- сказав Гаррі.
- Люди , скільки того життя? Тут така нагода. Потім ще довго будете згадувати як ви грали на сцені...
- Добре, добре... Ми спробуємо, хоча хто нас візьме в трупу? - риторично запитав Рон.
- За всіх не розписуйся! - закричала Герміона.

Глава 16

Глава 16
Наступного дня о десятій годині Велика зала була схожою на театр. Сцена, розміщена наприкінці, та довгі ряди крісел робили її храмом мистецтва. У першому ряді сиділи декани усіх факультетів та деякі інші викладачі, а також Седрик з старостами. Звичайно, сюди не пускали нікого за винятком Джіні, котра була тут завдяки брату.
- Я думаю, що ми розпочнемо із проб на роль Джульєтти, -слово взяв Cедрик. - Сьогодні від старост я одержав список бажаючих. Коли я називатиму ваше прізвище, виходьте на сцену. Повірте, я прекрасно розумію, що на вивчення тексту був лише один вечір, тому цим дуже не переймайтесь. Отже, міс Паркінсон.
Пенсі вийшла на сцену, глибоко вдихнула,і:
Ромео, стій!.. О, стій........
..........................................
„Ромео, де ти? Де ж ти мій Ромео?!”
Це все було сказано таким серйозним і чомусь строгим тоном, хоча вона намагалася сказати це трагічно, що стало очевидним: Джульєтту їй не грати...Далі вийшли ще декілька дівчат, які теж драматичним талантом не блищали.
- Міс Браун.
Лаванда з задоволеною посмішкою вийшла.
О, скинь же, скинь своє ім’я , Ромео!
Воно ж не є тобою, і взамін
Візьми мене усю!
Це було вимовлено настільки заклично і вульгарно, що професорка Макгонегел про себе вирішила проконтролювати дії Лаванди.
Коли на велике Седрикове нещастя список бажаючих закінчився, а Джульєтти так і не було знайдено, Дігорі сказав:
- Герміоно, спробуй ти.
- Але ж...
- Будь ласка, вся моя надія на тебе.
Герміона подарувала Седрикові свою усмішку і попрямувала до сцени.
Мене ти любиш? Знаю скажеш: ”Так”
Тобі я вірю, з мене досить слова.
Це не був провал , але не був тріумф. І тут Седрик вирішив випробувати долю.
- Джіні, спробуй ти.
- Але ж вона шестикурсниця!- заперечила Парваті.
- Дійсно, я не можу...
- Якщо добре зіграєш, директора я беру на себе.
- Гаразд.
І вона вийшла на сцену. Задумливий погляд, загадкова посмішка...
Лише твоє ім’я- мій ворог лютий;
А ти - це ти, а зовсім не Монтеккі...
Всі дівчата, які прагнули втілити Джульєтту, зрозуміли свою помилку: вони дивилися на глядачів, а Джіні, слова котрої проникали в саме серце, спрямувала свій зір вбік... І слова Седрика порушили тишу:
- Браво! Ти наша Джульєтта!
Проби Ромео розпочнуться через дві години, бажаючих прошу підійти до мене за текстом.
Бажаючих виявилось лише троє: якийсь юнак з Рейвенкло, який не випускав з обіймів Парваті Патіл, Дін Томас і Шеймус Фінніган. Решту потенційних Ромео Дігорі виловлював на коридорах, силоміць впихаючи їм у руки тексти ролі. Найважчим завданням для новопризначеного вихователя було відрізнити семикласника від інших молодших особин, тому Седрик вирішив залучати до прослуховування всіх учнів чоловічої статі або принаймні на них схожих.
Драко Малфой і Блез Забіні цього погожого недільного ранку прогулювались довжелезними коридорами Хогвардсу, штовхаючи поперед себе корок з-під маслопива.
- Хогвардс стає схожим на цирк,- розмірковував Малфой,- директор - фокусник-психопат, який щовечора, мов кролика з шапки, витягує нового вчителя, вихователь - режисер-невдаха погорілого театру, викладач польотів - герой-коханець, якого поперли з команди за надмірну любовну активність...
- Звідки ти взяв? - спитав Драко Блез.
- У сьогоднішньому номері "Базікала" прочитав.
- Нарешті ти прислухався до моєї поради - передплатити журнал для збоченців.
- Я у Пенсі забрав! - відрізав Драко.
- Ну, давай далі про цирк.
- Про цирк? А-а-а, про Хогвардс. Нова інспекторка поповнила руду когорту сімейки Візлі, цікаво чи вона така ж пришелепкувато-кумедна, як і вони?
- Ти забув ще про одних артистів комічного жанру.
- Про кого це? - Малфой зупинився.
- Про династію клоунів, які у Хогвардсі представлені найкращими у своєму роді: Малфоєм-старшим і Малфоєм-молодшим, від жартів яких хочеться піти позасмагати в крематорій, щоб довго не страждати.
- Це не смішно,- штовхнув корок Драко.
- Ну я ж кажу, що у вас, Малфоїв, - специфічне почуття гумору.
Драко хотів уже щось було відповісти, але побачив, як до них наближається Дігорі з якоюсь макулатурою.
- Ти дивись,- прошепотів Забіні, пришвидчуючи крок,- скільки новий вихователь уже "накопав" на нас, зараз ще статтю пришиє.
- Тобі - за приставання до малолітніх.
- Ну, тоді будем з дементорами в карти разом грати, ти ж співучасник.
- Я не про Візлі, я про Грей!
Блез посміхнувся:
- Тоді він зарано приплентався, нехай приходить десь-так через тиждень.
- Інколи я дивуюсь, що у нас з тобою є щось спільне,- похитав головою Драко.
-Ма-а-алфой! Та стій же ти нарешті!- почувся голос позаду.
Драко і Блез зупинились, чекаючи, поки підійде Седрик.
- Бери,- протягнув Дігорі Малфою слова Ромео,- через годину у Великій залі...
- Е, ні,- обурився Драко,- ви мене у ці авантюри зі сльозами й поцілунками не втягнете, шукай дурнішого!
Седрикове обличчя стало яскраво-червоним, він раптом різко схопив Малфоя за комір і притиснув до стіни:
- Слухай, шмаркачу, якщо ти думаєш, що я настільки фанатію від мистецтва, що буду дві години бігати по школі з цими дурнуватими паперами і шукати таланти, то ти помиляєшся. Через годину ти з цим, - Седрик запхав один аркуш за комір мантії Драко,- будеш у Великій залі, а якщо не будеш, то я тебе затверджу на роль няні Джульєтти і пошию тобі оригінальний сценічний костюм - пишну бузкову спідницю і рожевий чепчик з бантиком. Хочеш - перевір, чи я здатен так зробити!
Дігорі відпустив Драко і люто зиркнув на Блеза:
- Обожнюю театр,- забрав Забіні з рук вихователя текст,- з вашого дозволу візьму ще один, може вдасться показати світ прекрасного якомусь неуку, незнайомому з мистецтвом.
Дігорі ще раз зупинив свій погляд на Драко, а потім швидко рушив далі коридором.
- Свиня,- буркнув Малфой.
- Так. Він - справжня свиня.- погодився Блез.
- Він - безперечно, але я маю на увазі тебе, міг хоча б щось сказати або краще зробити!
Блез зітхнув:
- Повір, друже, мені серце краялось на шматочки, але що поробити, якщо ми, пацифісти, не визнаємо фізичного насилля.
- Ти, по-моєму, не пацифіст, а пофігіст.
- Називай, як хочеш, але треба хоча б це раз прочитати,- відповів Забіні, повертаючи до вітальні Слизерину.

У Седрика був жахливий настрій. Він щойно ледь не зірвався на цьому хлопчиськові Малфою! Йому треба тримати себе в руках, але це так важко, Дамблдор лише повідомив, що Седрик не повинен покидати території Хогвардсу і для цього вигадав посаду вихователя. Але яким чином постановка "Ромео і Джульєтти" може пролити світло на загадкові маніпуляції з часоворотами? "Обло-о-ом!"-думав Седрик, шукаючи очима когось, хто б з відстані кількох метрів був схожий на шекспірівського героя. Нарешті з-за повороту з'явилась спина високого хлопця. Дігорі торкнувся його плеча і проговорив свій стандартний текст:
- Тримай слова Ромео, через сорок хвилин прослуховування в Великій залі.
Хлопець обернувся і сказав:
- Дігорі, ти що припух?
- Вуд, вибач я тебе не...
- Піди запропонуй роль Снейпові, з нього буде ідеальний Ромео. Гарантую, що йому сцену самоотруєння доведеться грати тричі на біс.
- Він трохи застарий.
- А нічого, Джульєттою може бути професорка Сіністра і тоді можна буде сказати, що для хоробрості перед першою шлюбною нічкою Ромео з Джульєттою помилково хильнули не вогневіскі, а зілля для старіння.
Седрик засміявся:
-Слухай, Олівере, ти не хочеш трохи відірватись?
-З задоволенням!

Глава 17

- Слухай, Дігорі, що ти розумієш під словом відриватись?- питав у Седрика Вуд, оглядаючи перетворену у театр Велику залу.- Щоб ти зараз не відповів, я все одно думаю, що твої уявлення про розваги застаріли років десь на сто п'ятдесят. Ти знаєш, що таке дівчата, посиденьки, щирі чоловічі розмови?
- З дівчат тобі я можу запропонувати Макгонегел і Спраут, чоловічі посиденьки можеш влаштувати зі Снейпом.
- Фу,- скривився Олівер.-Навіщо я тобі потрібний?
-Будеш моїм помічником при затвердженні на ролі.
- Дігорі, я нічого не петраю в театрі,- прошепотів Вуд.
- Олівере, я також нічого не петраю в театрі,- відповів йому таким же тоном Седрик.
Побачивши, що майже всі запрошені ним потенційні Ромео похнюплено розсілись по місцях, Дігорі почав:
- Я дуже радий, що ви всі прийшли і бажаєте бути учасниками цього м-м-м... мистецького дійства з власної доброї волі,- Дігорі глянув на Драко Малфоя, який одразу закотив очі і сповз вниз по кріслу, мовби непритомніючи,- зараз ви в будь-якому порядку виходитимите на сцену. Після прослуховування усіх ми оголосимо, хто буде виконувати роль Ромео та інші ролі у виставі. Нагадаю, що Джульєтту зіграє Джіні Візлі.
Драко раптом "опритомнів", зробив з слів Ромео кульку і пошпурив її у Блеза Забіні, який, здавалось, дрімав у крайньому кріслі останнього ряду. Забіні звісно ж одразу прокинувся і штурхнув Невіла Лонгботтома, який сидів поряд і у тремтячих руках тримав текст. Забіні ще хотів допомогти Лонгботтому зблизька вивчити структуру хогвардської підлоги, ткнувши його туди носом, але побачив, як у його бік шкірився щасливий Драко Малфой. Слизеринець показував Блезу великий палець і щось беззвучно промовляв. Якби Забіні сидів ближче, то він би почув, як Малфой вимовляє: "Мала Візлі. Мала Візлі. Мала Візлі.", але , на жаль, друзів розділяв з десяток рядів і Блез не міг зрозуміти, з якого то дива Драко почав уявляти себе рибкою, мовчки розтуляючи рота і витріщаючи очі. Після декількох хвилин посиленого застосування міміки і пантоміми, Драко втратив терпець і покрутив пальцем біля скроні. Блез звісно в боргу не залишився і, беручи приклад з Драко, показав палець, щоправда, не великий...
Малфой зірвався на ноги і чітко, голосно промовив:
- Забіні - ти просто гальмо!
Професор Макгонегел перервала обмін компліментами:
- Містер Малфой, сядьте будь ласка, ви матимете можливість показати свої емоції на сцені.
Блез показав Драко язика, вирвав з рук Невіла текст і почав його посилено вивчати.
З хлопця Парваті Патіл Ромео був ніякий, це визнав навіть абсолютний "незнавець" театру Олівер Вуд. Шеймус Фінніган грав Ромео так, що можна було подумати, що Шекспір написав не трагедію, а детектив про Джеймса Бонда. Цей Ромео Оліверу дуже сподобався і він навіть попросив, щоб Шеймусу дали "пристойний Вальтер і прикольну тачку", Дін Томас був досить непоганим, але, побачивши, як при його появі скисло обличчя Джіні, Седрик вирішив не ризикувати. Прослухавши ще з два десятка хлопців і знявши зі сцени онімілого Невіла Лонгботтома, який від переляку не реагував на жоден зовнішній подразник, Седрик полегшено зітхнув:
- Ще тільки троє... Роне, будь ласка!
Коли Рон Візлі з полум'яним обличчям піднімався на сцену, Дігорі почув як поряд кахикнув Вуд:
- Седрику, а ти... тобі не здається, що буде трохи м-м-м непристойно, якщо Рон зіграє Ромео?
-Чому?- стомленим голосом спитав Дігорі.
- Ну розумієш, якось некрасиво, коли брат і сестра вдають закохану пару.
- Тьху ти!- скрикнув Седрик,- То якого він лізе на сцену? Забери його звідти, бо я вже охрип.
- Візлі, покинь межі поля! Ой, тобто сцени! Злізь зі сцени, Візлі!!!- прогримів голос Вуда.
Рон сів на місце дуже похнюплений, він, певна річ, вважав, що геніального актора з нього не буде, але йому навіть не дали спробувати! Помітивши настрій Рона, Седрик підійшов і поклав йому руку на плече:
- Не ображайся. У виставі є багато інших гарних ролей.
-Ага. Звісно,- кивнув Рон.
- Розумієш, Джіні грає Джульєтту, а Ромео по сюжету у неї закоханий...
-Закоханий?!Тьху ти! То якого я поліз на сцену?!
- Я думаю ми підберемо тобі іншу, далеко не гіршу роль.
- Добре. Дякую.- на обличчі Рона з'явилась тінь посмішки.
Наступним мав вийти Гаррі Поттер. Седрик вже розслабився, бо був майже впевнений, що цей геніальний хлопець, який виграв у нього Тричаклунський турнір, уміє все.
Та Поттер на сцені виглядав не надто переконливо, він переминався з ноги на ногу, водячи поглядом по залу.
"Нічого,- думав Седрик,- зараз він заговорить і..."
- Померклисмолоскипипереднеюісвітитьвродоювонасвоєюнащокахночідіамантяснийувусімавра.
-Це він не по нашому?-спитав Седрика Олівер.
-Не знаю... Дякуємо, Гаррі, я думаю, що поки досить!
- Шекспір хіба був не англієць?- не заспокоювався Вуд.
-Олівере, зараз я тобі наб'ю пику! Не діставай, мені й так не солодко!Малфой!
- Мабуть, до ешафоту з веселішим виглядом ідуть,- сказав Вуд, спостерігаючи за повільним наближенням слизеринця до сцени.
-Драко, ти на роль Ромео пробуєшся, чи тобі до вподоби е-е-е інші персонажі? - посміхнувся Дігорі.
-Слово режисера для мене закон,- відповів Драко.
-Починай.
Та Малфой почав дивні маніпуляції: він вивернув одна за другою навиворіт усі кишені, оглянув підніжжя сцени, нарешті нашвидкоруч обмацав свою мантію.
- Він що фокуси буде показувати?-спитав невгамовний Вуд.
Блез Забіні у останньому ряді почав високо підкидати і ловити кульку, яка й була монологом Ромео. Піймавши розлючений погляд Драко, Забіні, посміхнувшись, покрутив пальцем біля скроні. Драко такого приниження власної гідності не чекав і тому скрутив дулю і тицьнув її зі сцени прямісінько в зал зі словами:
- Ну ти і гальмо!!!
У першому ряді на ноги піднялась професор Макгонегел:
- Містере Малфой, ваша інтерпретація Шекспіра переходить усі межі вихованості! Ромео, до вашого відома, був джентельменом і ніколи не називав Джульєтту гальмом у перший день їхнього знайомства!!!
Блез Забіні аж заходився від беззвучного реготу, витираючи сльози від сміху об парадну мантію Невіла Лонгботтома.
-Вибачте, - пробурмотів Драко, намагаючись пригадати хоч один рядок того злощасного монологу:
-Е-е-е, значить, світло вирубали...
-Погасли смолоскипи,-виправив безпристрасним голосом Дігорі.
-Ну бо Джульєтта, цей самий... Приперлась...
- Погасли смолоскипи перед нею!
- Ну я ж кажу! Перед нею свічки погасли, ой, смолоскипи... І вона дуже прикольно виглядає...
- І світить вона вродою своєю,- голос Дігорі ставав все агресивнішим.
- Ну, я ж так кажу. Майже так... Ну світить, світить вона вродою своєю. Аж тут негр прийшов!
Шокований зал замовк.
- Який негр, Малфой?- прошепотів Седрик.
- Ну негр,- Драко почав жестикулювати, намагаючись показати негра,-негр з сережкою на декілька карат.
-Отелло прийшов, чи що?-сам у себе запитав Вуд.
-Северусе, у вас є заспокійливе?-тремтячим голосом запитала Макгонегел.
-Померкли смолоскипи перед нею!
І світить вона вродою своєю
На щоках ночі - діамант ясний
У вусі мавра!!!-Седрик Дігорі кричав, забувши,що він уже як півгодини тому зірвав голос,-Мавра, Малфой!!!Мавра!!!
Підперши голову руками і заспокоївши себе, Седрик витягнув листок і передав його Драко:
-Спробуй це, але я тебе благаю прочитай!
-Та тихо! В тім вікні сяйнуло світло!
Там схід, сама ж Джульєтта - ясне сонце!
Зійди ж, прекрасне сонечко, і сяйвом
Блиск заздрісного місяця убий!
Він і без того зблід, він занедужав...
Голос Драко був настільки скорботним, що Олівер Вуд навіть всхлипнув:
- У нас сусідка була, плакальницею працювала, то вона майже таким же тоном, тільки завивала більше...
-Олівере!
-Слухай, Седрику, а може вони родичі?Попроси його нехай завиє так сутужно і у хустину посякається...
-Дякую, Малфой!-Седрик Дігорі здавалось уже й встиг посивіти за ці дві-три години, а Ромео ще не знайшов. Він оглянув зал, але побачив там лише обличчя, що нещодавно відстраждали своє на сцені. В останньому ряду расист Малфой гамселив якогось хлопця...
- Ма-а-алфой!-захрипів Дігорі.
Драко відпустив свого суперника і аж позеленів від злості:
- Дігорі, у тебе склероз?! Я щойно вийшов з твого дурдому і повертатись не збираюсь!
Професор Макгонегел разом з іншими викладачами піднялись зі свої місць:
- Седрику,- сказала Макгонегел,- ми уже підемо, бо ти сам просто чудово зі всім даєш раду.
Дочекавшись, коли професори покинуть Велику залу, Дігорі відірвав Драко від темноволосого, кароокого хлопця і показав рукою на сцену:
- Ти! Вперед!
Кароокий підняв зім'яті у кульку слова, розгладив аркуш і, відадресувавши Седрику і Драко загадкову посмішку, рушив до сцени. По дорозі він підмигнув Джульєтті - Джіні Візлі.
"Він останній...-крутилось у голові Дігорі.- Останній. А якщо він не підійде? То де я, скажіть будь ласка, візьму Дамблдорові того Ромео? Ще змусять мене стрибати по сцені! Він повинен підійти. Повинен!"
Карооокий саме дібрався до сцени і уже шкірився до публіки на всі тридцять два. Дігорі зібрався зі сміливістю:
- Ей, Ромео, звати тебе як?
- Блез Забіні,- у карооокого виявився досить приємний тембр голосу.
- Текст ролі візьмеш у мене.
- У мене вже є,- продемонстрував зіжм'яканий папірець Блез.
- Я маю на увазі цілий текст. Тебе затверджено на роль Ромео.
- Але я ж навіть нічого не сказав!-здивувався Забіні.
- Мені сподобалось... Мені сподобалась твоя хода!- ляпнув перше, що спало на думку Седрик.- Шекспірівський Ромео ходив саме так!
Позаду Драко Малфой не приховував бурхливої радості за того, хто щойно був його боксерською грушею. "Треба розпитати Поттера про цього Малфоя. Якийсь він не врівноважений."- подумав Седрик. Він підійшов до Олівера і забрав у нього сценарій. Блез Забіні ще стояв на сцені і чухав голову, намагаючись зрозуміти, звідки Дігорі дізнався, яка хода була у Ромео.
- Значить так,- зазирнув у сценарій Седрик,- князь Веронський - Колін Річардс, Паріс - Гаррі Поттер, синьйор Монтеккі - Невіл Лонгботтом, синьйора Монтеккі - Герміона Грейнджер, синьйор Капулетті - Рон Візлі, синьйора Капулетті - Пенсі Паркінсон, Меркуціо - Дін Томас, Бенволіо - Шеймус Фінніган, Тібальт - Ерні Макміллан, няня Джульєтти - Лаванда Браун, Джульєтта- Джіні Візлі, Ромео - Блез Забіні, якщо ви хочете зіграти епізодичну роль, то підійдіть. А-а-а,- посміхнувся режисер,- Драко Малфой зіграє брата Лоренцо.
- Дігорі,- зашипів на вухо Седрикові Драко,- я бачу, що ти просто прагнеш мати красивий, величезний, яскраво-синій ліхтар під оком...
- Малфой, тобі не личить у такому сані говорити такі речі! Всім ще раз дякую. Завтра після уроків у кабінеті трансфігурації почнуться репетиції.

Глава 18

Міс Сміт блукала відділом таємної літератури Хогвардської бібліотеки. Віск зі свічки капав на її довгі білі пальці, але вона на це не зважала. Пройшовши довжелезні стелажі книг, жінка зупинилась біля останнього, поставила свічку на підлогу і витягнула стару пошарпану коробку з нижньої полиці. Міс Сміт стерла пальцем товстий шар пилюки і вголос прочитала: " Таємне листування.", відкрила коробку і почала витягувати пожовклі конверти. Безліч знайомих прізвищ, прізвищ ворогів і друзів прочитала інспекторка на понищеному часом папері. Нарешті один конверт, той конверт, який вона так хотіла знайти опинився в її руках.
- Р.А. Блек... Принаймні я вже знайшла вузлик, залишилось лише його розплутати...
- Як швидко ти взялась до діла, Белатрисо!- пролунав голос поряд.
- А-а-а, Люциус!- посміхнулась міс Сміт,-Вирішив щось знайти почитати?
- Та ні,- відповів Малфой-старший,- хотів з тобою побалакати.
- Не варто. Тобі слід виконувати свою роботу, а я буду виконувати свою.
Інспекторка поставила коробку на місце, сховала у кишеню конверт і рушила до виходу.
- Ти чула, що Блек з'явився у Хогсміді?
- Чула, але мене зараз цікавить не той Блек.
- У мене виникло бажання знайти цього собаку і ...
Жінка раптово зупинилась і, зціпивши зуби, промовила:
- Зробиш щось Сіріусу Блеку - підпишеш собі вирок. Не будь дурнем, Луціусе, зараз ти не повинен говорити, ти повинен уважно слухати, що діється поруч. І ще пильнуй того хлопчиська Дігорі, тепер ти відповідальний за його здоров'я!
Міс Сміт беззвучно рушила коридором і світло від її свічки швидко розтануло у темряві. Важкі кроки Люциуса Малфоя ще довго чулись у безлюдних коридорах Хогвардсу...

Та не лише професору Малфою і інспекторці Сміт не спалось цієї ночі. У вітальні гриффіндору весело тріскотів камін, троє семикурсників із запалом щось обговорювали, сидячи за столом, котрий був завалений книгами і всяким мотлохом.
Герміона замислено перебирала стопки книжок, шукаючи енциклопедію, котра б допомогла поставити ефектну крапку в її творі на завтрашній урок захисту від темних мистецтв.
- Я вже всоте тобі пояснюю, що це єдиний вихід – йти в бібліотеку і шукати, шукати, шукати поки…
- Очі на лоба не вилізуть, - Рон, здавалось, не поділяв
захоплення Герміони.
- І де ми зможемо щось знайти, що б хоч трохи пролило світло на цю ситуацію? – Гаррі наморщив лоба.
- Як це де? Лише в «Щоденному віщуні». Треба переглянути всі підшивки за той час. Може щось знайдемо про Регулуса Блека і стане зрозумілим втрачений зміст того листа, який читав нам Сіріус.
- Отож, що у нас є. Сім горокраксів, один знищений, один сховав Регулус Блек, принаймні ми так думаємо. Про решту п’ять не відомо нічогісінько, - підсумував нехитрі здобутки Гаррі.
- Але враховуючи хороше почуття гумору Волдеморта, сподіватись можна на будь-що. Отож, я пропоную зосередитись на пошуках одного з горокраксів, того, до якого веде найбільше ниточок, - Герміона меланхолійно гортала підручник з нумерології.
- Гаразд, тоді завтра шукаємо все, що пов’язане з сімейством Блек.
- Сумніваюсь, що ми знайдемо щось окрім пихи за чистоту їх крові та аристократичність, - Рон перемішав вугілля у каміні.
- Я теж так вважаю…
- І я. Але ми змушені спробувати. У нас немає іншого виходу. Всі мовчать, Дамблдор мовчить, твій батько, Роне, також мовчить, Хмурі та інші нічого нам не кажуть, - Герміона зітхнула і відклала підручник.
- Сіріус перевертає догори дном весь свій будинок у пошуках чогось, що хоч трохи допомогло б Ордену у розгадці, - Гаррі рішуче хитнув головою.
- Так то лише Сиріус, а решта…
- Отже завтра у бібліотеку і крапка, - Герміона рішуче зупинила усі нарікання Рона.
- Гаразд, тільки спочатку треба пережити Захист від темних мистецтв з тим слизняком Малфоєм.
- Та годі тобі Роне, він лише професор і не може нічого заподіяти нам в школі, де ми під повною охороною Дамблдора, - Герміона зібрала зі столу усі свої книжки і піднялась сходами до спальні старост.
- Подивимось, подивимось, - замислено похитав головою Рон, котрий не вірив у благочестивість Малфоя навіть під наглядом Дамблдора.

TBC

Глава 19

Кабінет захисту від темних мистецтв ще ніколи не виглядав так дивно і… непідходяще для подібних занять. Жодної парти чи сидіння, лише величезний професорський стіл з акуратно розкладеними на ньому купками пергаменту, перев’язаних різнобарвними стрічками. Лише гладкі кам’яні стіни і багато світла. Великі вікна були розшторені і яскраве осіннє сонечко проникало до кабінету, запалені факели освітлювали навіть найпотаємніші, найглухіші закутки приміщення. Учні, котрі прийшли на заняття згідно з розкладом, оглядались довкола не вірячи своїм очам. У Хогвардсі бувало всяке, але на уроках зі Снейпом і Малфоєм подібного не траплялось, та й така яскравість, світло, тепло, ніяк не в’язалось з образом посіпаки Волдеморта, хитрого і похмурого Люциуса Малфоя.
- Чого ви стовпились у дверях? - різкий голос інспекторки порушив перешіптування здивованих учнів.
- Міс Сміт, прошу-прошу, проходьте, - Люциус Малфой, котрий щойно підійшов до кабінету галантно пропустив інспекторку вперед
- Я вирішила проінспектувати Ваш урок, - міс Сміт швидким кроком зайшла до кабінету, оглянувшись довкола, начаклувала стілець з високою спинкою і, діставши нотатника, приготувалась до уроку.
- Як честь, пані інспекторко, - Люциус іронічно всміхнувся, - швидше, швидше проходьте, - прикрикнув він на двох переляканих гриффіндорців, котрі саме пробували втиснутись між професором і стіною.
- Ну що ж, - почав професор, - сьогодні ніякої теорії, лише практика. Перш за все прошу запам’ятати активне закляття – Террікулус. Хто знає проти кого воно застосовується?
Герміонина рука миттєво злетіла вгору.
- Так, прошу, міс… Грей, - Люциус кивнув слизеринці, котра легко, ніби неохоче підняла руку.
Всі голови повернулись до Кассандри. Герміона почервоніла, але промовчала і опустила руку. Це вперше, коли хтось з її курсу мав бажання відповідати на подібні запитання, та ще й такі, як це.
- Це закляття використовується проти своєрідного антиховчика. Створіння, котре, у протилежність ховчику демонструє не те, чого ми боїмось, а те, що ми хочемо побачити в цей момент більш за все.
- Чудово, десять балів Слизерину. Хто скаже, у чому його небезпека? Міс Грей?
- Перш за все в тому, що страх легше побороти, ніж приязнь і захоплення, адже антиховчик перетворюється лише в людей. Він, звичайно, не дуже потужний, але ввести на пару хвилин в оману може, а цих декілька хвилин запросто може вистачити темним силам, - Кассандра усміхнулась кінчиками губ, ніби хотіла додати ще щось, але вчасно зупинилась.
- Блискуча відповідь. Ще десять балів Слизерину.
Запанувала така тиша, що почувся скрегіт зубів Герміони, котра, здавалось, не могла витерпіти такого блюзнірства і приниження, як їй здавалось почуття власної гідності. Драко і Блез непомітно перезирнулись і підморгнули один одному.
- Чого стоїте? Ось там на столі скринька, - всі глянули на красиву дерев’яну скриньку, яка тільки но з’явилась на столі, - закляття ви знаєте, все, що потрібно знати про це створіння також – вперед.
Першим до скриньки підійшов самовпевнений та іронічний Нотт і відкривши її, одразу відскочив убік. Щось яскраве, сліпучо-біле вирвалось з неї і почало шалено крутитись у повітрі, через секунду перед переляканим Нотом з’явилась жінка, блондинка, років сорока, вона наблизилась до хлопця так, ніби хотіла обійняти його.
- Це його мати. Вона померла цього літа, - прошепотів Блез до Драко.
- Знаю, а він ще вдавав, що зовсім не переймається, - Драко зітхнув і відійшов подальше від злощасної скриньки, виставляти свої почуття напоказ не хотілось.
Нотт пару секунд непорушно дивився у вічі жінці. А потім мовчки вибіг з кабінету, навіть не торкнувшись своєї чарівної палички. Люциус Малфой задоволено посміхнувся:
- Що я вам казав? Це створіння набагато страшніше, ніж отой ховчик, котрого вам демонстрували у третьому класі. Він грає на ваших почуттях, а це набагато ефективніше…
- Він на цьому знається, - прошепотів Рон до Діна, котрий
стояв поряд.
- Містер Уізлі, я бачу ви просто прагнете продемонструвати нам свій талант. Прошу, - Люциус легенько підштовхнув Рона до скриньки.
Рон на ватних ногах підійшов до столу і тремтячими руками відчинив скриньку. На цей раз спалах був сліпучо-рожевим, неначе феєрверк закрутився він довкола Рона, котрий стояв з таким виразом обличчя, ніби от-от мав зійти на ешафот. «Феєрверк» зашипів і перед Роном з’явилась… Флер Делакур. Дівчина усміхалась і заклично манила Рона пальцем. Срібна мантія ледь-ледь розвіювалась від невидимого вітру. Відусюди залунав сміх, Рон почервонів, як рак.
- Террікулус, - прошепотіла Герміона і крадькома витягнула свою паличку.
Та й Флер часу не гаяла, війла підійшла ближче до Рона і погладила його по рудій шевелюрі. Рука у хлопця тремтіла він, здається, уже всоте шепотів «Террікулус» . Сміх ставав дедалі голоснішим, здавалось, якщо не припинити це негайно Флер почне танцювати стриптиз, використовуючи хлопця замість шеста, а самого Рона доведеться госпіталізувати з важкою психічною травмою.
Герміона швидким кроком виступила з-за спини Рона і наблизившись до столу крикнула «Террікулус», та не вона одна. З протилежної сторони до столу наблизилась Кассандра і також промовила «Террікулус». Флер зникла, феєрверк закрутився у шаленому темпі і, чомусь, став чорного кольору. Через секунду посеред столу, розсипавши довкола акуратно складені пергаменти, з’явився професор Снейп. Професор незадоволеним поглядом оглядав усіх присутніх і саркастично усміхався. Кассандра і Герміона одночасно зойкнули і здивовано зиркнули одна на одну. Сміх у класі змовк так швидко, як і з’явився, і ніхто, крім професора Малфоя, котрий стояв, притулившись спиною до кам’яної стіни, не помітив, як інспекторка Сміт легенько піднялась зі свого місця, за столом, і швидко відійшла у протилежний бік кімнати. Професор Снейп зник, а феєрверк знову завертівся.
Люциус вирішив, що пора закінчувати цю комедію. Він швидко і різко махнув своєю паличкою в сторону антиховчика і той, моментально, сховався назад у різьблену скриньку.
- Що ж, як бачите, ніхто сьогодні не зміг справитись зі своїми емоціями. Ми продовжимо наступного разу, а на домашнє завдання, есе про антиховчиків на п’ять футів. Містеру Нотту, Уізлі, міс Грейнджер і Грей на десять. Ви вільні, - Люциус першим покинув кабінет, за ним швиденько вийшла інспекторка.
Учні ще пару хвилин стояли з роззявленими ротами. За останні два роки, це, мабуть, був найдивовижніший і найцікавіший урок з захисту від темних мистецтв.
Виходячи з кабінету учні збуджено перешіптувались і обговорювали урок, котрий, без сумніву, мав зайняти почесне місце найяскравішого враження за день.
- Грей! – невисока брюнетка, Пенсі Паркінсон, стояла посеред коридору з досить войовничим виглядом, - мені треба з тобою поговорити.
- Слухаю, - зітхнула Кассандра, очевидно втративши будь-яку надію на те, щоб навчити цих людей називати її на ім’я.
- Так, послухай добре, і затям собі – Драко мій!
- Ти його помітила? – висловила щире здивування, змішане з байдужістю Кассандра.
- Не заговорюй мені зуби, я не сліпа і прекрасно бачу, що ти підбиваєш до нього клини, - нахмурилась Пенсі.
- Пенсі, сонце, що за дурниці ти мені зараз говориш, - Кассандра розмовляла таким тоном, ніби її співрозмовницею була душевнохвора особа. Більше того, дівчина не могла зрозуміти, що послужило підставою для подібних висновків.
- Ти краще заведи собі хлопця і не чіпай мого, Дюймовочка, - Пенсі перекривила інтонації Блеза.
- Хлопець не хом’ячок, його не заводять і не тарган, сам не заведеться, - Кассандрі, здавалось, набридла ця безглузда розмова, в котрій не можливо було відшукати ні краплини логіки і сенсу.
Проте, Пенсі здається знайшла і те, і інше, вона захрипіла зі злості і вихопила чарівну паличку, ткнувши нею в горло Кассандрі, дівчина прошипіла:
- Ти собі можеш говорити що хочеш, але якщо я ще раз побачу, що ти «стріляєш» очима до Драко я тобі їх виколупаю.
- Ой, знаєш, не люблю, коли мені погрожують, особливо, такі…, - вона пальцем відвела чарівну паличку від свого горла і втомлено зітхнула.
- Які? – вроджена цікавість зрадила Пенсі.
- Такі, котрі ще не доросли, - Кассандра по-дружньому усміхнулась до Пенсі, котра була на добрих пів голови вища за неї саму.
Паркінсон, здавалось розплачеться посеред коридору. І було вже зовсім не зрозуміло, що стало причиною такої поведінки: слова чи спокійний тон Кассандри, котру, здавалось погрози Пансі зовсім не зачепили.
Сама ж Кассандра, поправивши сумку, попрямувала в сторону Великого Залу, для неї розмова з однокурсницею досягла логічного завершення.
- Тарантелла, - Пенсі вигукнула перше закляття, котре спало на думку, направивши паличку Кассандрі в спину.
Закляття зрикошетило, певно рука Пенсі все-таки трохи тремтіла, і потрапило в одну з картин на стіні, де жахливого виду чаклун відтинав голову молодому лицарю. Старий, суворий чаклун стрепенувся і посипав прокляттями, а лицар, котрому дивом вдалося уникнути сотої на його віку смерті відвісив зарюмсаній Пенсі галантний уклін.
- Екзотенціум, - Кассандра виявилась не менш швидкою, але більш меткою.
Закляття потрапило прямісінько в ціль, тобто в ніс Пенсі. Її волосся почало рости з такою неймовірною швидкістю, що через пару хвилин заслонило дівчину чорною пеленою і поповзло по землі.
- Фініте інкантатем, - Кассандра вдруге махнула паличкою і волосся перестало рости, - між іншим, я довго вчилась у Дурмстрангу, а там окрім дитячих, часом навчають і дорослих заклять.
- Теж мені, Моргана задрипана, - пошепки проклинала однокурсницю Пенсі, одночасно стараючись позбутись зайвого волосся. Коли їй нарешті вдалось це зробити Кассандра була далеко, тому похнюплена Пенсі попрямувала в бібліотеку, щоб знайти когось з однокурсниць і поплакатись у м’яке плече.

TBC

Глава 20

В бібліотеці панувала зовсім не бібліотечна атмосфера. Приглушений шум, перешіптування і тихесенький сміх до зубного скреготу дратували мадам Пінс, котра ніяк не могла зрозуміти, хто впустив цих малолітніх вандалів до святая святих Хогвардсу. І, тому, з нетерпінням зиркала на годинника і рахувала секунди до того часу, коли можна буде їх викинути звідси і зітхнути з полегшенням.
Гаррі, Рон і Герміона уже третю годину поспіль «стирчали тут без всякої користі» - версія Гаррі та Рона і «виконували важливу і клопітку дослідницьку роботу» - запевняла Герміона. Проте, результат один і той самий, тобто ніякого.
- Як я і казав – нічого, крім заміток про звані обіди у
будинку Блеків та постійні вибрики Сіріуса, - Рон гортав підшивку «Щоденного віщуна» за липень 19.. року.
- Ага, Регулус був ще тою сірою мишкою, - Гаррі відклав
свої газети і тепер задумливо колупався у носі, розгойдуючись на хитких ніжках крісла.
- А ти не подумав, що у Волдеморта були шпигуни не
тільки в Міністерстві, своїх посіпак він засекретив так добре, що днем з вогнем нічого не відкопаєш, - Герміона перегорнула останню сторінку «Віщунів» зі своєї підшивки і голосно зітхнула.
- Не подумав…, - «трудолюбний» Рон закрився від
друзів своїми примірниками газети і щось там вивчав з підозрілою скрупульозністю.
- Роне, що ти там побачив? Вже цілих п’ятнадцять
хвилин оторопіло студіюєш ту сторінку…, - Гаррі відірвався від свого важливого заняття і, перегнувшись через стіл, заглянув в газету.
- І що там? – Герміона байдуже зиркнула на хлопців,
роблячи якісь помітки у блокноті.
- Мерлін в негліже, - буркнув Рон, перевертаючи
сторінку догори «ногами».
- Не показуй з себе ще більшого дурня, Роне, ніж є
насправді, - Герміона потягнула газету до себе і відкривши її на тій сторінці, де зупинився Рон, оторопіла. На величезному, на весь розворот, фото, міс «Щоденний віщун» за січень спокусливо усміхалась і знімала з плечей яскраво-червону мантію, залишаючись у чомусь віддалено подібному на купальник.
- Гормони. . . і що з вами у березні буде, -
Герміона скорчила незадоволену гримаску і захопивши з собою блокнот попрямувала кудись углиб книжкових полиць.
- Теж мені, свята Герміона…, - Рон підхопив залишену
Герміоною газету і розгорнув на сторінці з плакатом міс «Щоденний віщун». Надавши своєму обличчю якомога нейтральнішого виразу, робив вигляд, що напружено щось вичитує у газеті.
Гаррі залишив цю перепалку без своїх влучних коментарів і повернувся до свого важливого заняття, а саме колупання в носі і гойдання на стільчику.
Проте, не всі в бібліотеці були зайняті такими важливими справами. У протилежному кутку Драко Малфой і Блез Забіні вже котру годину веселились від душі. Хлопці давно вже забули, що прийшли у цей храм знань з визначеною метою, та що саме це була за мета ніяк не могли пригадати.
- Малфой, і де тільки в тебе стільки фантазії береться? – Блез розглядав влучно виконану карикатуру на «експлуататора» невинних хогвардських душ Седрика Дігорі. Новоявлений вихователь гойдався на чомусь дуже подібному на саморобну шибеницю.
- Життя таке Забіні. - Філософськи підмітив Драко, - а
ти б краще слова вчив, Ромео, бо твоя Джульєтта десь вже заслюнявила помадою усі твої фотографії у Хогвардсі.
- Між іншим, ти вже вирішив що робити з Грейнджер і
отою її цирковою компанією? – Забіні замислився і через хвилину написав щось на пергаменті, прямісінько під Дігорі, що покоївся в мирі.
- А що з нею робити? Ти обкрутиш Уізлі, а коли вона
розтане від твоєї галантності і безмірного, щирого кохання, уся інформація і вийде з неї. Тоді вже й подумаємо, що робити з нашою всезнайкою, - Малфой відкинувся на спинку крісла і пару хвилин роздивлявся тріщинки на настільній лампі, - що ти там строчиш, Шекспір?
- Твоя згрубіла душа не зрозуміє такого тонкого
мистецтва, як… - Забіні не встиг договорити, бо прямісінько на його голові приземлився величезний том «Зілля на всі випадки життя».
- Ти зовсім з глузду з’їхав? Що це за непристойні вірші
про свого духовного наставника. Це гріх, сину мій, гріх. От тобі й спокутування, - «Зілля …» знову приземлилось на голову Забіні.
- Ти таки збоченець, Малфой. А твоя надмірна тяга до
насильства слугує цьому беззаперечним доказом, - Забіні глузував.
Втретє велетенський том знісся для удару, але мадам Пінс, котра саме в цю мить виринула з-за стелажа, як ангел помсти, але зі свічкою, замість карального меча, схопилась за серце.
- Богохульники, вандали, мародери, - бібліотекарка
вирвала з рук Драко книгу і любовно погладжуючи її обкладинку, погрозливо махнула бронзовим підсвічником перед очима Драко. Хлопці перезирнулись і щоб не накликати на себе неприємностей, в лиці скарги декану Снейпу і тяжких тілесних ушкоджень від неврівноваженої мадам Пінс, зібрали свої підручники, пергамент, пера і вибігли з бібліотеки.
Герміона блукала поміж книжкових полиць з записником в руках. Напружений вираз обличчя беззаперечно свідчив про величезну сконцентрованість. Вона шукала «Реєстр магічних чистокровних сімей та їх родові древа». Дівчина була майже впевнена, що саме ця книга допоможе їм у розгадці таємниці Р.А,Б.а: «Можливо, у Сіріуса та Регулуса був ще один родич, чи… родичка». Саме з такими думками Герміона ряд за рядом, полиця за полицею переглядала книжки у розділі «Магічні сім’ї та їх історія». Вона вже відклала кілька книг з думкою, пошукати щось і у них, адже Герміона добре знала у книжках можна знайти все, потрібно тільки вміти шукати. Але ота сама потрібна книга чомусь не знаходилась.
Седрик уже котру годину блукав поміж книжковими полицями. Він шукав хоч що-небудь, що змогло б підказати йому розгадку до липневих подій. «Навіщо комусь повертати часоворот? Навіщо комусь давати йому, Седрику, другу спробу. Він був звичайним, чистокровним чарівником, без особливих магічних здібностей. Хоча Тричаклунський турнір… Недарма Кубок обрав саме його. Чистокровний!» Седрика осенило, він прожогом кинувся до полиці «Магічні сім’ї та їх історія» і витягнув книгу, котра першою потрапила під руку, це був «Реєстр магічних чистокровних сімей та їх родові древа». Саме в цей час, з іншого боку полиці Герміона помітила ту книгу, котру так довго шукала. Стара книга, а як відомо у магічних бібліотеках, на вузьких стелажах книги мають двосторонні обкладинки для зручності, і заніміла. Книга не піддавалась. З іншого боку Седрик тягнув книгу до себе, вона здригнулась, але не витягувалась. Герміона приклала усі свої невеликі сили, але це не дало ніякого результату, а от Седрик з іншого боку виявився сильнішим і потягнув бідний реєстр з такою силою, що в руках у нього залишилась лише порепана шкіряна палітурка. Зшиті сторінки залишились в руках у Герміони. Через отвір, котрий утворився, коли книга розсипалась староста гриффіндору і вихователь побачили один одного і заніміли.
- Мародери, вандали! Що за пакосні діти! Ви зовсім не
цінуєте такого скарбу, як Хогвардська бібліотека! – мадам Пінс вийшла з-за стелажа і вдруге схопилась за серце. Здавалось, ще трішки, і доведеться викликати мадам Помфрі з бочкою заспокійливого зілля.
- Міс Грейнджер, від вас я такого не сподівалась. Я
забороняю вам два тижні відвідувати бібліотеку. Хіба що з офіційного дозволу когось з деканів, - вона жалісливо схлипнула і забрала з рук Герміони частину книги, - вихователь Дігорі… у мене немає слів. Знищити такий дорогоцінний екземпляр… Святотатство.
Герміона почервоніла і стрімголов вибігла з бібліотеки, сльози застигли на її очах. Для старости факультету Гриффіндор гіршого покарання придумати було неможливо. Седрик спокійно віддав залишки обкладинки мадам Пінс, забрав зі столу свої речі, і також покинув бібліотеку.


TBC

Глава 21

- Те, що ви розповіли сприймається як якийсь роман. То ось чому я не міг пригадати своїх почуттів...Бо їх просто не було.
У просторій кімнаті, обставленій в найкращих традиціях Ренесансу,що слугувала вітальнею, Блек і Дамблдор сиділи за столом і про щось довго розмовляли.Келихи з вином були майже порожніми.
- Сіріусе, ніхто не повинен знати те,що я тобі розповів. Час – це найнебезпечніша річ у цьому світі. Том Редл поки що цього не зрозумів, але доля ще доведе йому свою могутність.Та я не про те. Ти маєш знайти якісь підказки про Р.А.Б.а.
- А як же той хлопчина?
- Седрик?
- Так.
- Я розповім йому про все, але не зараз. На даний момент він ще не готовий почути усю правду, а вона дуже навіть жорстока.
- Дамблдоре, ми можемо...
- Ні , це буде гра з вогнем. Сіріусе, ти повинен мені вірити. Ти один з небагатьох, кому я беззастережно довіряю.
- Я це вельми ціную,- мовив Блек.- Але цікаво, Снейпу ви також сильно довіряєте?- роздратовано запитав.
- Я йому довіряю.
- Так, ви праві: це не моя справа.
- Я такого не говорив, і не скажу. Все , що тепер відбувається безпосередньо стосується безліч людей, але це не означає, що....
- ...вони готові почути правду?- з легкою посмішкою спитав .
- Саме так. Мені вже час іти.
Дамблдор став прощатися, і Сіріус провів його до дверей, а тоді пішов назад до вітальні. Сутінки рвалися нескінченним потоком крізь відчинене готичне вікно. Пора печалі та смутку, спогадів і нездійснених мрій...страшних таємниць і фатальної правди.
Те, що він почув сьогодні приголомшить будь-кого... Отже, мав бути мертвим...Раптом, як спалах яскравої блискавки, його пронизала думка: виходить, що він завдячує життям Волдеморту?!!! Звичайно, достеменно ще нічого не відомо, проте... Боже милостивий, зроби так, щоб ми не опинилися в боргу перед тим покидьком.
Вчора Дамблдор показав йому свій спогад. Спогад з відділу таємниць. Сіріус бачив, як Белатриса метнула в нього закляттям, як він впав і зник за старезною завісою. Що ж пережив там, по той бік завіси? Цього не пам’ятає... Потім Дамблдор зв’язав смертежерів, а його дорогенька кузина втекла. Бачив Гаррі, який так розпачливо кликав, та хотів помститися. Дивна річ помста, інколи дає сили і волю до життя, а деколи роз’їдає душу, шматує, позбавляючи спокою. Сіріус згадав жахливі дні в Азкабані, і як жага помсти Червохвосту повернула до життя, бо знову з’явився сенс існування, мета, котрої потрібно було досягти за будь-яку ціну. Блек по цей день вважав себе винним у смерті Джеймса і Лілі. Саме почуття вини і підкорило його свідомість у в’язниці. Поряд з дементорами Сіріус сотні разів за день переживав найжахливіші моменти свого життя: битви з смертежерами, похорони друзів та колег. В такі миті жорстокість,яку принесла Перша війна, і котру пізнав сповна, постійне відчуття втрати, яким було просочене тоді повітря і сльози людей,які бачив, накочувалися на нього велетенськими хвилями спогадів. І та проклята хеловінська ніч, яка забрала найкращого друга... Вони з Джеймсом були друзями з першого дня навчання в школі, завжди разом, перші шибайголови Гогвортсу. Легка посмішка пробігла на губах Сіріуса. Мабуть, спогади були найдорожчим, що він мав у цьому житті, і хтось нахабно вдерся в них , безповоротно стерши частину з них, але повернувши до світу живих.
Так, тепер він знав , що Белатриса тоді не схибила і влучила таки в нього, а смертежери були схоплені, проте у цій реальності вони вільні, деякі ще й працюють в Міністерстві.
Сіріус вирішив переглянути материні папери, які знайшов учора. Дуже сумнівався, що знайде там щось варте уваги. Зверху лежали рахунки від ювеліра та нікому вже не потрібні документи. Раптом натрапив на старий пожовтілий конверт. Відкрив, і впізнавши почерк брата став читати:
Дорога мамуся!
Хочу з великою радістю повідомити, що я потрапив, як і вся наша родина, крім недалекого Сіріуса, до Слизерину. Дуже радий з цього приводу. Як представник такого давнього роду, моя поява викликала цікавість, а я вже з перших днів був прийнятий в компанію обраних людей- лише чистокровних. Я вже знайшов собі друга. Його звуть Рабастан, він нащадок давнього і славного роду Лестранжів , хоч не настільки як Блеки.
Надіюсь, що вдома все чудово.
Твій син,
Регулус.
Наступні листи були написані в різні роки навчання Регулуса у Гогвортсі. Йшлося све про те ж саме: нудні деталі навчання, обрана компанія і просто фанатична пиха за свій рід. Слова „наш давній та благородний рід Блеків” повтоювалися безліч разів.
Минали хвилини, а Сіріус все читав. Ніч змінила сутінки, і світло від срібного канделябру падало на пожовклий папір, що вперто не хотів розкривати рокову таємницю родини. Читаючи, він підмітив дивний факт: різниця між деякими листами була всього днів шість- вісім, а іншими- місяці... Виходить, що це далеко не все листування, та де ж решта?..
Прочитавши все, Сіріус замислився над тим, що було в листах. О, він прекрасно пам’ятав ту „обрану” компанію, про котру писав Регулус. Не раз бився з ними. Про них ходили різні чутки, а прославилися в Гогвортсі бездоганним знанням чорної магії. Їх боялися всі, крім Сіріуса, Джеймса та Ремуса. Випробовувати долю в темних коридорах, б’ючись на дуелі з Луціусом Мелфоєм, Северусом Снейпом, Рудольфусом Лестранжем, Еваном Розьє, Августусом Ейвері чи Роджером Вілкіс, не хотів ніхто , крім трьох грифіндорців. Потім до цієї слизеринської компанії долучилися Рабастан і Регулус. Сіріус добре знав молодшого брата і завжди дивувався: як його прийняли до тієї компанії? Мабуть, через пиху та рід. Крім того , Регулу ніколи не прагнув грати першу скрипку. За це вічно змагалися Малфой і Снейп, залишаючись при цьому найкращими друзями.
Раптом годинник вибив одинадцяту. Цей звук вивів Сіріуса із спогадів. „ В домі повинні бути ще якісь листи”- думав він, піднімаючись з крісла.

Глава 22

Глава 22
Цього вечора предметом обговорення за вечерею була постановка „Ромео і Джульєтти” та урок захисту у семикласників. Звичайно, всіх зацікавила не присутність інспекторки, на що чекали, затамувавши подих, а дивна з’ява професора Снейпа. Ця новина пронеслася школою одночасно з фактом затвердження на роль Ромео Блеза Забіні.
- Тепер все має бути просто чудово,- авторитетно сказав Драко Блезу.
- Не переживайте, падре , сеньйорина Капулетті-Візлі стане жертвою моїх чарів.
- Якщо ти ще раз назвеш мене падре, то я тебе так висповідаю...
- Ай-ай-ай, як не гречно з вашого боку, преподобний отче,- почувся голос.
Малфой і Забіні рвучко обернулися. За ними стояла Кассандра.
- Дюймовочко,- сказав Блез,- святий отець завжди до твоїх послуг. Він з радістю дасть тобі відпущення гріхів...
- ... у своїй кімнаті,- докинув слівця Нот.
- Він сьогодні вже висповідав Паркінсон так, що вона кинулась на мене. Отче, тримайте її на ланцюзі, бо погано закінчить,- сказала Кассандра, а потім додала.- Забіні, ти безнадійний! Я Кассандра!
- Про що це вона?- запитав Драко, дивлячись їй вслід.
- Я ж казав, що ти до неї залицяєшся. Навіть Пенсі побачила. Та знаєш, це не найкращий спосіб...
- Ідіот! Вона мені не потрібна!
- Ти впевнений?- Блез вчасно пригнувся, бо в нього полетіло яблуко.
- Малфой геть здурів,- прокоментував Рон за грифіндорським столом.
- Він зійшов з розуму ще сім років тому,- відповів Гаррі.
За вчительським столом Седрик задоволено розповідав Оліверу, що той хлопець Забіні прекрасно підходить на роль Ромео. Вуд, наминаючи смажену картоплю, думав про те, як тепер уникнути скандалу. Сьогодні йому на очі попався журнал „Базікало” з жахливою статтею „ Герой-коханець викладає у Гогвортсі”. Там було детально описано його невдале залицяння до дівчини капітана „Калабані Юнайтед”. Не те, щоб все було правдою, але як тепер відновити собі репутацію? Халепа...
З іншого боку столу Луціус з великим задоволенням їв. Рон був правий, коли казав, що він вміє грати на почуттях інших людей. Тепер знає таємницю Белатриси. Вона все ще закохана в Северуса. Напрочуд цінна інформація.
Міс Сміт сиділа з дуже незадоволеним виглядом. Чорт забирай, знову цей білявий прихвостень суне носа не в свою справу! Через декілька хвилин вона підвелася і пішла до своїх апартаментів. Біля самих сходів її наздогнав Малфой.
- Ти вже щось знайшла?- запитав невинним голосом.
- Поки що нічого.
- А коли я отримую результати інспектування?
Обожнював виводити людей з себе.
-Послухай, Люціусе, -Белатриса втрачала терпіння.- Не ходи за мною, наче тінь, а то ще мало в чому нас запідозрять. А привертати до себе зайву увагу, при даних обставинах, дуже нерозумно і небезпечно. І не став ідіотських питань!
- Навіть якщо нас і запідозрять, то подумають, що я перейшов на рудоволосих. А що до нього- зробив наголос на останньому слові, насолодився злісним поглядом Бели, і подарувавши їй чарівну посмішку, пішов.
Проклинаючи Люціуса на чому світ стоїть, Белатриса почала підніматися сходами. Безлюдні коридори, які проходила були насичені спогадами. У Гогвортсі вона займала дві кімнати: одна служила кабінетом, інша- спальнею. Наливши собі вогневіски, взялася до читання. Листи, які поцупила з бібліотеки були поскладені явно не за хронологією. Ті листи, що прочитала не мали нічого цікавого. Лише пусті балачки про буденні речі та дифірамби роду Блеків. Аж раптом увагу Белатриси привернув лист, на котрому не було вказано адресата, не було жодного звернення. Вона почала читати
Чому світ настільки несправедливий? Чому?.. Я представник давнього роду, а мій старший брат- відступник і маглолюбець. Та все ж знаходжуся в його тіні. Для всієї школи я лише молодший брат Сіріуса Блека. За що така ганьба? Я зовсім не схожий на нього! Я, і тільки я-справжній Блек! Мій брат водиться з такими нікчемами, як дурний Перігрю і покруч Люпин, але всі вважають його крутим. А мене ніхто не сприймає серйозно. Навіть слизеринці відмовляються бачити в мені лідера! Всі тягнуться до того Малфоя чи , що найганебніше, до покруча Снейпа! Та нічого, настане мій час, і всі побачать як вони помилялися. Я їм ще покажу хто такий Регулус Блек!
Так, так ,кузене, то ти виявляється заздрив і Сіріусу, і Луціусу, і Северусу... Дивно, що через такого нікчему ,як ти, я маю проблеми. Белатриса чудово пам’ятала той вечір, коли вона переступила поріг замку, де мешкав Регулус. Пам’ятала безумний страх в його очах і крики про допомогу. Темному Лорду доповіли, що Блек збирається втекти, а зрада була найбільшою провиною в очах Волдеморта. Цього не прощав нікому і ніколи. Бела не мала великих сентиментів до Регулуса, і як пізніше вбила Сіріуса, так в ту ніч обірвала його життя. А потім стало відомо про горокракси...
Але найбільше Белатриса хотіла знайти людину, котра підказала Муді місце її схованки. Бо саме через того, хто це зробив потрапила до Азкабану на чотирнадцять років, і лише бажання помсти допомогло їй зберегти здоровий глузд. Знайти і помститися- ось чого прагнула. Як справжня слизеринка знала , що помста-це не вбивство, а доведення людини до стану, коли не хочеться жити.
Захопившись, не відчула випила один келих, за ним- другий, третій... Поринала в спогади... Та ось, щось холодне торкнулося руки. Піднявши голову, Белатриса побачила свою змію, котру їй подарував Снейп багато років тому, і якого назвала в його честь. Як давно це було, здається, ніби в іншому житті.
- Ну що скажеш,Севі? Я знову в Гогвортсі. Опинилася там , звідки починала... Я знайду горокракс... Я, і тільки я , а не Луціус, не Северус. Я поверну довіру Темного Лорда... Поверну... Нехай всі котяться під три чорти... Мене ніхто не зупинить, навіть ти , Северусе.
Раптом почула стукіт в двері. Відчинивши, застигла на місці: перед нею стояв Снейп. Його обличчя скривила гримаса тріумфу.
- Перепрошую за вторгнення, міс Сміт, але професор Дамблдор просив передати вам ці папери.
Белатриса відійшла від дверей, пропускаючи його всередину. Снейп ввійшов і закрив за собою двері.
- Алкоголь погано на тебе впливав, Белатрисо,- сказав, дивлячись на напівпорожню пляшку з-під вогневіскі.- Ти ним завжди зловживала.
- Якого чорта ти прийшов?!
- Щоб мати приємність бачити тебе,- іронічна посмішка скривила його губи.- Ти б це хотіла почути? Мене лише прислав директор.
- Інакше тобі б сміливості не вистачило б,- слова вирвались скоріше, ніж Бела подумала. Вона втрачала над собою контроль. Снейп лише усміхнувся .
- Дорога міс Сміт, мені завжди вистачало сміливості не тільки на те, щоб прийти, і вам це відомо. Хоча, мабуть , спогади про ті дні та ночі стали вже стиратися...- він ступив до неї крок.
- Забирайся!- крикнула Белатриса .
- На добраніч, люба міс Сміт. Солодких снів.
Снейп з тією ж іронічною посмішкою вклонився. Коли за ним закрилися двері, Бела зозла кинула пляшку на підлогу. Як вона його ненавиділа в цю мить! Звичайно, їхні стосунки були зіпсовані ще багато років тому через неї,але тоді вчинила так тому, що не мала жодного вибору. Або смерть, або життя. І Белатриса вибрала життя. Снейп усього не знав, а вона побоялася розповідати правду. Було ще багато недосказано ...Але зараз її найдужче цікавило: на котрому він боці, і якого чорта дав Нарцисі ту непорушну клятву? В яку гру грає? Отак і сиділа Белатриса обмірковуючи минуле, а світло від каміну падало на її обличчя, роблячи маску холодної статуї, та лише очі були живими на лиці.

***
- Гаразд,- Блез доїв яблуко, яким у нього пошпурив Малфой і поклав огризок на тарілку Драко,- мені дуже сподобалось з вами, шановні, спілкуватись, але мене чекає моя місія.
- Забіні, тихіше...- прошепотів Малфой.
- Ой, а хто тут допре? Креб? Гойл? Я тебе прошу! Ну все, я пішов.
- Куди?-зупинив Драко Блеза, який уже піднімався з-за столу.
- Ма-а-алфой, бідако, у тебе до багаточисленних спадкових хворіб і набутих поганих звичок ще й склероз додався!
-Що ти збираєшся робити?- намагався зупинити друга Драко.
- Нічого.
- Як нічого?
-Побачиш. Ну що, повний газ у напрямку малої Візлі?- Блез знову зробив спробу піднятись.
- Ти можеш говорити не так голосно, почують...
-Хто?
-Грей,-кивнув вбік Малфой.
-Вона?-посміхнувся Забіні,-Зараз провіримо. Прийом-прийом, Кассандро, твій Ромео на дроті, Дюймовочко, алло!
Кассандра Грей навіть не поворухнула головою і продовжила спілкування зі слизеринськими п'ятикласницями.
- О, яке горе, вона не чує мого голосу, сповненого кохання і пристрасті! Вона не чує шаленого стукоту мого серця!
- Ромео, ти, здається, кудись збирався йти,- пробурмотів Малфой.
-Що ж ти навіть не обіймеш друга перед дорогою?
-Забіні, бачиш цю виделку,- кивнув на свої столові прибори Драко, -якщо ти через дві секунди не зникнеш, то знаєш куди я тобі її запхаю?
-Здогадуюсь.-Блез піднявся зі свого місця,- Ти повинен уже пам'ятати, що ми, пацифісти, не визнаємо фізичного насилля.
- А я не пацифіст! Я вмикаю секундомір...
- Я вже пішов.
Блез вхопив якісь дві книжки і повільною ходою рушив між столами, раптом він різко розвернувся і миттю примчав до слизеринського столу:
-Драко, як її звати?
-Кого?- не міг второпати Малфой.
- Візлі!
У голові Драко прокрутились сотні імен: Джоана, Джулія, Джозі, Джейн, Джесіка, Джері, Кассандра... "Яка ще Кассандра, Драко?!",- сказав подумки Малфой і додав ще декілька міцних словечок, щоб привести себе до свідомості.
- Ну?-нетерпляче спитав Забіні.
- Я не можу пригадати! В голові крутиться, а сказати не можу!
- У голові у нього крутиться!- розлютився Забіні- І як я можу гарантувати успішне виконання спецзавдання, коли у людини, яка повинна бути мозком операції, взагалі відсутній мозок!
Блез покинув Драко, у голові якого продовжував курсувати бігучий рядок: Джоана, Джозі, Джемма, Кассандра... Тьху ти, знову! Джулія, Джесіка, Джейн...
Забіні підійшов до Пенсі Паркінсон, яка мовчки втирала хустинкою сльози:
- Пенсі, серденько, ти не підкажеш як звати сестру Рона Візлі?
- Її звати Джіні, -дівчина гучно висякалась.
-Дякую. Не плач, сонечко, і на твоїй вулиці ще буде свято.
Блез розкрив книгу і поплентався проходом, не відводячи очей від якоїсь дурні про закляття, що захищають дім від створінь доксь. "Яка фігня!",-подумав Блез і похвалив себе за те, що абсолютно ігнорує такий непотрібний предмет як замовляння.
З-за грифіндорського столу підвелись Рон і Джіні Візлі, Гаррі Поттер і Герміона Грейнджер." Куди їх понесло!"- прискорив ходу Забіні. Рон Візлі нахилився за книгами.
"Зараз він різко підведеться!"-слизеринець заплющив очі і з розгону врізався у Рона...
У Блеза потемніло в очах, своїм ліктем Рон розсік брову слизеринця. "Здається, я сильно перестарався",- подумав Забіні.
- Він живий?- у голосі Рона звучала якась огида.
"Візлі, якби не моя місія, я б показав тобі, наскільки я живий і наскільки ти був би мертвий!"- подумав Блез, а вголос лише простогнав:
- А-а-а... Моя голова...
- Треба дивитись куди преш,- не вгамовувався Рон.
- Роне, перестань!- Джіні нахилилась над Блезом,- Сильно болить? Може тобі варто піти до мадам Помфрі?
- Нічого, терпіти можу!- обізвався слизеринець, хоча йому від болю очі на лоба лізли,- Якась чорна смуга, усе валиться з рук...- додав він пошепки так, щоб чула лише руда грифіндорка.
Джіні торкнулась великої подряпини кінчиком пальця.
- Ай,- скривився Блез.
- Вибач.
- Нічого,- Блез почав збирати книги.
- Ось, візьми,- подала підручник з замовлянь Джіні.
- Дякую за турботу, приємно, що ти не така, як інші. Джіні...
Блез гіркувато посміхнувся і, трішки похитуючись, рушив до виходу з Великої зали.
- Як йому не соромно так прикидатись!- сказала Герміона,- Жодної крихти мужності...
- Мені цікаво, наскільки мужньою була б ти, коли б з твоєї голови юшила кров!- огризнулась Джіні, показуючи на своєму пальці краплинку крові...

TBC

Глава 23

Глава 23


- Одоробло руде! Слизняк противний! Підкаблучник задрипаний! Шестірка поттерівська!
-Бле-е-ез!
-Штурпак клаповухий! Дурень світового масштабу! Незграба криворука! Виродок патлатий! Одоробло руде!
- Повтор на двадцять сьомому епітеті!-перебив Драко Блеза, що ходив з кутка у куток.- Кінець кінцем, ти ж сам на нього нарвався!
- Нарвався?!- на мить зупинився Забіні - Так я зробив це навмисне, але я лише хотів спіткнутись, а не спотворити своє благородне обличчя жахливими ранами!
-Слухай, Квазімодо, твоїх так званих жахливих ран майже не видно! Краще заспокойся, візьми себе в руки, он піди свої слова повчи, а то Дігорі зробить твого Ромео мертвим без жодної отрути.
- Чого це слова маю вчити тільки я?- всівся на канапу Забіні,- Хтось також, якщо мені не зраджує пам'ять, грається разом зі мною і Дігорі у театр.
- Зараз твоя роль набагато вагоміша. Не забувай про своє завдання року,- Драко підморгнув другові.
- І яка ж у тебе місія? Перевернути у труні Шекспіра? Судячи по відкликам, у тебе, Малфой, це вийде набагато швидше!- Кассандра Грей стояла біля входу у вітальню Слизерина.
- Грей, зникни, будь ласка,- буркнув Драко.
- Ти кажеш мені "будь ласка"? Як приємно! Але я нікуди не піду.
- Грей, не хами...- крізь зуби сказав Малфой.
- Я ніколи не хамлю, навіть найобразливіші речі я можу сказати ввічливими, гарними словами.
Кассандра сіла у крісло біля Забіні:
- Що ви вигадали? Навіщо вам Джіні?
- Яка Джіні?- щиро здивувався Блез.
- Візлі, дурню,- штурхонув його Драко.
-А-а-а...-полегшено зітхнув Забіні,- У нас нічого спільного, я, якщо чесно, навіть не пам'ятаю, яка вона на вигляд. А що щось сталось, Дюймовочко?
- Так, серденько, ти галантно пропускаєш вперед її через двері, підсідаєш за її столик у кав'ярні, солодко посміхаєшся їй у коридорах, і найдивніше - навмисне налітаєш на її брата і травмуєшся тільки для того, щоб вона тебе пожаліла. Я звісно могла б подумати, що краса її рудих кіс розтопила твоє холодне серце, але ж при цьому всьому ти ходиш і постійно перешіптуєшся з його величністю Малфоєм-молодшим, повторюючи слова "завдання", "місія", "операція". А так, усе гаразд, більше нічого дивного я не побачила...
- Усе має просте пояснення,- почухав неушкоджену брову Блез, намагаючись вигадати хоч один притягнутий за вуха варіант.
- Невже?
- Блезе, я тебе в усе це втягнув, я й буде виплутуватись. Вийди, будь ласка,- звернувся до друга Драко.
Провівши поглядом Забіні, який покидав кімнату бурмочучи: "Треба записати, що її звати Джіні... Яке дурне ім'я! Неможливо запам'ятати...", Кассандра сказала:
- Два "будь ласка" за один вечір, чи не забагато для Драко Малфоя?
Драко не відводив очей від каміна. Він повинен щось пояснити цій дівці...Вона тут без року тиждень, а він уже зобов'язаний давати їй пояснення щодо своєї поведінки! А хто пояснить все йому? Снейп?Батько? Мати? Дамблдор? Може... Гаррі Поттер?
- Йди розповідай.
- Що я маю розповісти?-здивовано поглянула на Драко Кассандра.
- Усі свої дурні підозри. Дам дружню пораду: не йди до професора Снейпа, бо у нього до мене трохи суб'єктивне ставлення,- Малфой гірко всміхнувся,- йди до Дамблдора, або ще краще до Макгонегел. Вона воздасть тобі всі почесті. Можливо, тобі пощастить і тебе приймуть у фан-клуб Гаррі Поттера. Ти будеш першою з нашого факультету, хто там опиниться. Там ніколи не було слизеринців, а справжніх слизеринців ніколи й не буде.
- Бо вони всі у фан-клубі Драко Малфоя?- саркастично всміхнулась дівчина.
- У Драко Малфоя немає фан-клубу,- відповів слизеринець.
- Невже? А, справді, у Драко Малфоя лише плантація з рабами, якими він управляє і використовує їх так, як хоче. Знаєш чим ти відрізняєшся від Гаррі Поттера? До речі, можеш не хвилюватись, такі люди, як він, мене дратують. То знаєш чим? У Гаррі Поттера є друзі, а у тебе їх практично немає. Сліпий фанатизм дуже сильно відрізняється від дружніх симпатій.
- Не тобі мене судити!- Драко знову втупив погляд у камін.
- Я не суджу.
- Ні, судиш. І ще гірше, ти робиш висновки не знаючи мене, не розуміючи моїх вчинків. Ти тут недовго і не можеш відрізнити друзів від... як ти їх назвала?...ага, рабів.
- Чому не можу?- Кассандра підсіла ближче до каміну,- Ти говориш зараз про Забіні? Так, він твій друг, але лише тому, що не дає можливості собою маніпулювати і ще ти йому подобаєшся, Драко. Якби він позбувся усіх свої клоунських манер, то можливо й відібрав би у тебе усі регалії. Тут ти правий, у тебе є справжній друг і ад'ютант водночас. А решта? Креб і Гойл? Це навіть смішно! Нотт? Він тобі не потрібен. Паркінсон? Перестань! Дівчинка по-дитячому у тебе закохана, але ця любов може пройти кожної миті, як тільки вона побачить претендента покраще. І де ж ті справжні слизеринці, Малфой? Наскільки я зрозуміла, то слизеринці - це завжди команда, яка продасть кого хочеш кому хочеш, але не один одного. Хто зрадить - не справжній слизеринець.
- Ти правильно зрозуміла,- нарешті обернувся до Кассандри Драко,- знаєш, я навіть сам собі дивуюсь, що я сиджу і мовчки слухаю, як ти читаєш мені мораль! А щодо команди... Вона є. Навіть, якщо у ній і двоє.
Драко підвівся і рушив в бік хлопчачих спалень:
- Ще раз раджу подумати над пропозицією донести свої роздуми до вух викладачів.
- Не хочеш говорити, що ви вигадали, не говоріть. Я сама дізнаюсь. Але...- Кассандра посміхнулась,- Занадто гучну назву ти вигадав для позначення вашого союзу з Забіні- команда... Навіть мушкетерів було троє...
- Добраніч, Грей,- сказав хлопець і зник за дверима.


Ранок почався з головного болю: у Гаррі Поттера нестерпно пік шрам... У Джіні Візлі паморочилась голова, бо вона цілу ніч не могла заснути... У Пенсі Паркінсон мозок розколювався після вчорашнього приступу депресії... Блез Забіні до своїх травм додав сильне похмілля: Теодор Нотту вдалось пронести у Хогвардс вогневіскі і вони разом з Забіні і Малфоєм півночі мовчки святкували.
- О-о-о... - казав Поттер, тримаючись за лоба, під час сніданку за грифіндорським столом.
- О-о-о...- майже синхронно з Гаррі стогнав Забіні у другому кінці Великої зали.
- Тобі треба поговорити з Дамблдором,- намазувала масло на хліб Герміона.
- Я уже до нього ходив і яка користь?- Гаррі притулив до лоба склянку з холодним апельсиновим соком.
- Тоді напиши Сіріусу.
- Добре, напишу.
- Пиши вже!
Гаррі підняв очі і злісно зиркнув на Герміону:
- Зараз я не можу.
- Гаррі, пиши вже!
- Герміоно, ти глуха? Йому погано!- накинувся на дівчину Рон.
- Йому буде ще гірше, коли трапиться щось жахливе, до чого ми не готові!- Герміона витягнула шматок пергаменту, перо, які простягнула Гаррі.
- Що писати?-зітхнув Поттер.
- Вигадай щось,- взялась за ніж і масло дівчина.
- Герміоно, мені зараз на думку спадають лише такі слова, від яких Сіріус буде не в захваті!
Гаррі зітхнув, але все ж почав щось шкрябати на пергаменті.
- Ма-а-алфой!- голос Забіні звучав немов з потойбічного світу.
-Що?- спитав Драко, розрізаючи ножем шматок м'яса.
- Ма-а-алфой! Ти знаєш, що ти справжня сволота?!
-З якої це радості?
Блез притулив до скронь дві ложки:
- Бо ти виглядаєш таким жвавеньким, свіженьким, коли я можу посперечатись за звання найкрасивішої свині Хогсміду. Ми ж разом пили!
- Може треба було менше балакати,- взявся за чай Драко,- і менше пити на брудершафт з Ноттом.
Забіні гучно опустив голову на стіл, ледь-ледь не занурившись у картопляне пюре:
- Дожився... Я після сніданку піду застрелюсь.
- Не треба. Ти ж не цілувався з ним.
- Ну, до такого я ніколи не дійду!
До хлопців підійшла Пенсі Паркінсон. Вона трохи постояла за спиною Драко, переминаючись з ноги на ногу. Потім вона обережно торкнулась плеча хлопця. Малфой від несподіванки поперхнувся чаєм:
- Який псих так зробив?!
Пенсі злякано пробелькотіла:
- Драко, я лише хотіла спитати, яке завдання давала на сьогодні Макгонегел, бо вона знову може до нас вчепитись і зняти бали зі Слизерину.
- Чого ти мене питаєш?- витріщив очі Драко.- Йди спитай в Грей, це ж вона в нас тепер найрозумніша.
Пенсі ображено кивнула і пішла з Великої зали. Драко продовжив свій сніданок, ніби нічого не сталось. Забіні декілька хвилин спостерігав, як Малфой їсть свій десерт.
- Я ще трішечки подивлюсь на твій яблучний пиріг і мене стовідсотково знудить...
Драко одразу відклав пиріг вбік:
- Ти б краще пішов, полежав.
- Ти за мене хвилюєшся?- спитав Блез.
- Ні, ти мені просто псуєш апетит.
Забіні підвівся і вже відходячи від столу слизеринців сказав:
- Нічого-нічого, я оклемаю і відіб'ю тобі апетит назавжди...


Як тільки Блез ввійшов у вітальню Слизерину йому одразу у вуха вдарило жахливо пронизливе виття. "Ой, ти диви, сигналізація моєї совісті ввімкнулась, жаль запізнилась на декілька годин",- подумав Блез, затуляючи голову подушкою. Та виття не стихало, а навпаки набрало більшої потужності.
- Е-е-е-е!!!-лунало у голові хлопця -Між ними таки щось є-е-е-е!!! Вона, бачте, найрозумніша-а-а!!!
Забіні зрозумів, що від звукової бомби його жодна подушка не врятує. Він сів і з траурним обличчям втупився у двері, що вели до дівчачих спалень:
-Цікаво, що легше - заспокоїти її чи запхати її голову в камін? Ех, якби я не був пацифістом...-слизеринець встав з крісла і підійшов поближче до джерела крику,- Боже, Малфой, знав би ти, наскільки мені набридли твої дівиці! Пенсі!!! Пенсі виходь!!! Поговорити треба!!!
Волання припинились, Забіні блаженно зітхнув і вже був готовий повернутись до своєї подушки, як тут в вітальні з'явилась червона від сліз Пенсі Паркінсон:
- Що ти хочеш?
"Щоб ти заткнулась!" - подумав хлопець, а вголос сказав:
- Мені не подобається, що ти постійно плачеш. Не треба перейматись так через всілякі дрібниці.
- Це не дрібниці.
- Ти так переживаєш через Драко?- спитав Забіні і одразу про це пошкодував.
- Він каже, що вона найрозумніша-а-а!!! Вона йому подобається-а-а!!!
-Тихо! - рявкнув слизеринець і дівчина здивувавшись замовкла.- Драко не заслуговує на те, щоб ти так страждала.
Пенсі зацікавилась і навіть почала втирати сльози. Забіні мовчки подякував магічній антені в себе вдома, яка давала хлопцеві можливість дивитись маглівські бразильські серіали.
- Він не заслуговує такої щирої любові. Він не розуміє тебе, твоїх почуттів, можливо він ще не доріс.
"Господи, чув би це Малфой!" - майнуло у голові Блеза, але звукова сирена не вмикалась, тому він продовжив:
-Тобі варто звернути увагу на інших хлопців, для яких ти будеш особливою, неповторною, а не зливатись з натовпом. Твоє кохання ще знайде тебе, не треба нав'язуватись людині, якій ти не потрібна.
- Я йому непотрібна?-спитала Пенсі.
Блез похитав головою.
-Непотрібна...-всхлипнула дівчина. Вона сіла на канапу і продовжила витирати сльзи хустинкою.- Але ж!
-Тихо!- крикнув Забіні-Пенсі, я тебе прошу не піднімай голос, бо в мене розколюється голова.
-О-о-о,- в очах Паркінсон читалось співчуття. -Це мабуть через ту рану! - дівчина показала на брову Блеза.
"Ні, дурепо, це через похмілля"- але всупереч своїм думкам таки кивнув.
- А ти зараз закоханий?- грайливо ситала Пенсі.
Блез обережно посміхнувся:
-Знаєш, визначення слова "кохання" стерлось у мене тоді ж, коли я перестав розрізняти п'ятого і сьомого чоловіка моєї мами і якось пропустив присутність тата №6.
- Нічого,- схопила Забіні за руку дівчина,- кохання обов'язково тебе знайде!
"Та-а-ак,- подумав слизеринець, треба давати звідси деру, бо я, як завжди перестарався."
- Пенсі, скоро вже урок Макгонегел, а мені ще треба знайти підручники і всілякі інші причандалля, тому, вибач, але я піду...
- Добре!- посміхнулась Пенсі і почала накручувати кучері на палець.


TBC

Глава 24

Глава 24
Вже другу годину тривала напружена робота. А точніше, репетиція під керівництвом всіма визнаного знавця театру і мистецтва Седрика Дігорі, котрого останні пів години не покидала думка про криваве самогубство.
Блез Забіні, чи точніше Ромео, вже майже годину стояв на одному коліні перед імпровізованим балконом з котрого йому усміхалась щаслива Джульєтта - Джіні Уізлі. Коліно спочатку нило, потім сіпало, тепер воно перестало подавати будь-які признаки живого тіла, і Блез, чесно кажучи, вже подумував про ампутацію своєї кінцівки. Але їх з Драко висока мета потребувала певних жертв, тому, зібравши волю в кулак, Блез продовжив:
- В твоїх очах страшніша небезпека, ніж в двадцяти мечах. Поглянь
лиш ніжно – й мені ненависть їхня не страшна…
Джіні сором’язливо усміхнулась йому з балкона:
- Моє лице ховає маска ночі, але на нім пала дівочий стид…
- Цікаво, про який це дівочий стид вона базікає? - Драко, котрий вже, здавалось, зрісся з своїм кріслом від нескінченного сидіння, відпустив уїдливий коментар, - Хіба то не вона в понеділок цілувалась з Діном Томасом в усіх на очах біля Великого Залу. Джульєтта б, мабуть, у гробі перевернулась, якби знала хто виконує її роль…
- Ще одне слово Малфой і ми почнемо репетирувати твою сцену. Повір мені, це буде довго і страшно, хвала Мерліну часу у мене достатньо, - Дігорі погрозливо потрусив сценарієм перед самісіньким носом Драко.
В той час Джінні і Блезу нарешті дозволили покинути місце каторги, тобто сцену, і під яскраве світло рамп вийшли Пенсі з Лавандою.
- Поклич до мене доню. Де вона? – своїм басовитим голосом затягнула Пенсі, заламавши у руки. Дігорі жестом показав їй, щоб не перегравала. Слизеринка нахмурилась, вона ж так хотіла своєю досконалою грою справити незабутнє враження на Блеза, котрий, сидів у першому ряду. Старання не пройшли даремно, враження справилось, та ще й яке. Забіні у розпачі закотив очі і повернувся до сцени не зовсім цензурним місцем.
- Моєю цнотою в дванадцять років клянусь, що я вже кликала її, - Лаванда солодкавим голосом «проспівала» свою репліку, не особливо вдумуючись у зміст сказаного.
Драко у приступі беззвучного сміху сповз з крісла:
- Видно, у Шекспіра були з тим якісь проблеми, - Малфой все ще реготав, поглядаючи на Лаванду, обличчя у котрої запашіло, - чи то твої авторські вставки, а Дігорі? Тоді, проблеми, мабуть, у тебе…
- Малфой! – скипів Седрик, - ти, здається, зараз договоришся. Блез, Джіні, скоро на сцену. Пансі, Лавандо, вашу відрепетируємо пізніше.
- Як я тобі, Блезе?- Пансі кокетливо посміхнулась до Забіні.
- Тобі як? Правду, чи щоб не образити? – перспектива знову виходити на сцену зовсім його не тішила, тому Блез був у не найкращому настрої.
Але Пансі сарказму не вчула, чи не зрозуміла, тому усміхнувшись найзвабливішою посмішкою зі свого арсеналу, покрокувала до свого місця у залі.
Забіні з нещасним виглядом знову виліз на сцену, біля нього став Ерні МакМіллан. Репетирували сцену на балу:
- Коли торкнувся рукою недостойно
І осквернив я цей олтар святий,
Уста-два пілігрими-хай пристойно
Цілунком ніжним змиють гріх тяжкий, - Блез відчайдушно розмахував текстом, стараючись, вкласти у свої слова якомога більше експресії.
- О пілігриме, в тім гріха немає –
З молитвою торкатись рук святих:
Такий привіт нам звичай дозволяє.
Стискання рук – то поцілунок їх, - Джіні сором’язливо опустила очі.
У першому ряду сидів Рон, і похмуро зиркав то на слизериця, то на сестру. Джіні боялась навіть уявляти його реакцію на продовження сцени.
- Але крім рук, ще дано губи їм…
- Зарано Забіні, - гаркнув Седрик, бо Блез вже з недвозначним виглядом нахилявся до малої Уізлі.
- Так, для молитви, любий пілігрим…, -Джінні відійшла на крок назад.
- Цікаве у Шекспіра трактування про призначення певних органів, - глибокодумно промовив Малфой.
Седрик вже не мав сили на погрози і коментарі. Тому, просто зітхнув і махнув рукою, щоб продовжували.
- О, то дозволь мені, свята, й устами
Молитися побожно, як руками!
- Зарано, Забіні, - знову заревів Седрик.
Рон насторожився і штурхнув Гаррі, котрий мирно дрімав поряд:
- Ти, часом, не читав отой сценарій? Що вони там далі мають робити?
Гаррі задумливо храпнув і згорнувся у кріслі калачиком.
- Мабуть, Гаррі п’єса сподобалась, - констатував факт Рон і продовжив спостерігати дійство.
- Нас незворушно слухають святі, - щоки у Джіні зарожевіли.
Блез лише підморгнув дівчині, мовляв, нікуди від цього не дінешся, і продекламував:
- Не рухайся ж, дай відповідь мольбам! – він нахилився і поцілував Джіні.
- Що? – заревів Рон так голосно, що Гаррі прокинувся і, підскочивши від переляку, набив собі здоровенну гулю на лікті, - що це за неподобство? Моя сестра не буде цілуватися у всіх на очах! Та ще й цим…
- З ким? – з викликом зиркнув на гриффіндорця Забіні.
- Цікаво, а що буде, коли ми перейдемо до репетиції першої шлюбної ночі? Уізлі, я приготую для тебе заспокійливе зілля і гамівну сорочку, - підлив масла у вогонь Драко.
Коли нарешті всі вгамувались, і Рона під страхом Зв’язуючого закляття всадили в крісло, Блез продовжив:
- Твої уста очистили мій гріх…
- Взяли твій гріх мої уста з твоїх, - прошепотіла Джіні.
- Мій гріх?.. В твоїх словах я докір чую! Верни ж мій гріх, - Забіні знову поцілував грифіндорку, котра, здавалось, не дуже вже й протестувала.
Рон спробував було підвестись з крісла, щоб надавати Забіні по всіх чутливих частинах тіла одразу, за таку ганьбу над його сестрою, але Гаррі і Герміона, котрі сиділи поряд, вчасно схопили його за руки і всадили назад.
Седрик, котрий, здається, остаточно втратив здатність розмовляти, лише махнув рукою, що сцена закінчена.
- Я пропоную ще раз від репетирувати цей уривок. Якось вони неприродно його відіграли. А потім перейти до вінчання і першої шлюбної ночі, - Драко ліниво потягнувся в кріслі.
- Малфой! Хто тут керує, я чи ти? – Седрик помаленьку починав проклинати того, хто воскресив його до цього жахливого світу.
Драко знизав плечима:
- А що я? Я лише висловив свою об’єктивну думку…
- Запхай свою думку… - не витримав, врешті решт, Рон.
- Фу, як брутально Уізлі, - Малфой розплився у солодкій посмішці.
- Так! Малфой – на сцену! Сцена вінчання остання і закінчимо на сьогодні, - Седрик обтер спітніле лице залишками того, що на початку репетиції було сценарієм.
«Це, мабуть, таки пекло», - розраджував себе Дігорі, поки Драко виходив на сцену, на ходу перекидаючись насмішками з Блезом і грізними поглядами з Уізлі.
- Які ж то сили благодатні й цінні
У травах є, у квітах і в камінні! – почав Малфой заупокійним
тоном.
Рон голосно засміявся, проте через секунду зі святенницьким виглядом знову дивився на сцену. Драко продовжив:
- Й мерзенне все, що із землі встає,
Хоч щось корисне все ж землі дає.
Проте й в найкращому нема такого,
Чого б не прирівняв ти до лихого:
Корисне все – до діла або в строк,
Бо з блага може теж постать порок.
Із залу почувся сміх. Забіні розковбасило не на жарт. Чути подібні слова з вуст друга він не звик, тому насолоджувався оцим моментом і веселився від душі. Рон також не втрачав нагоди покепкувати з преподобного отця, він саме розповідав Гаррі та Герміоні, як личитиме священицька ряса до сірих, бездонних очей Драко, і як чудово чорний колір буде поєднуватись з волоссям кольору спілої пшениці. Такий поетизм, досі незвичний Рону, так вразив Герміону, що вона мимоволі засміялась значно голосніше, ніж це передбачали писані та неписані правила етикету. Драко підійшов до краю сцени:
- Смішно, Грейнджер?
Рон і Гаррі з передчуттям «смачної» бійки потягнулись до своїх паличок, але Герміона їх зупинила порухом руки:
- Пробач, Драко, - її голос звучав якось дивно, напружено, ніби от-от
міг зірватись - я не хотіла тебе образити…
- Так вже краще, - Драко самовдоволено усміхнувся і повернувся до
свого місця на сцені.
Рон поліз під крісло, шукати свою щелепу, котра лежала десь в районі плінтусу і вперто не хотіла підійматись. Гаррі дивився на Герміону так, ніби перед ним стояв Василіск, той самий, котрий вже п’ятий рік покоїться з миром. Хлопці ніяк не могли второпати, як це їх найкраща подруга, Герміона, котра ненавиділа Драко Малфоя, цього мерзенного слизеринця, всіма фібрами своєї душі, буквально декілька хвилин тому, при всіх попросила у нього вибачення, більше того, ще й назвала на ім’я. Мабуть, настав кінець світу…

TBC

Глава 25

Глава 25
Була північ. Гаррі сидів у гриффіндорській вітальні, схилившись над рефератом з трансфігурації. Друзі вже давно пішли спати, неабияк здивувавшись такому працелюбству з боку Гаррі, бо до сьогоднішнього вечора він і не підходив до уроків. Та не в любові до праці була справа. Гусяче перо вже добру годину не нашкрябало на пергаменті жодного слова.
Гаррі чекав на Сіріуса. Коли, під час вечері до нього підлетіла Хедвіга і, дзьобнувши в щоку, кинула на стіл маленьку записку, Гаррі неабияк зрадів. В ній було лише три слова: « Північ. Вітальня. Один.», але ці слова сказали Гаррі більше, ніж міг би сказати довжелезний лист. Гаррі розумів, розмова повинна бути серйозною, буде йтись не лише про шрам, а про щось значно важливіше і Сіріус просив його прийти одного лише для того, щоб дати змогу обирати: ділитись чи не ділитись отриманою інформацією з друзями. Що ж такого відкопав Сіріус?..
Коли годинник на стіні пробив дванадцять раз, вогонь у каміні запалахкотів сильніше і серед вогню з’явилась голова Сіріуса:
- Привіт Гаррі! Як життя?
- Препаскудно, - Гаррі не блистів оптимізмом.
- Що таке? Я от згадую свої шкільні роки лише з усмішкою. Це мої найкращі роки, - Сіріус замріяно оглядав таку до болю знайому гриффіндорську вітальню.
- Якщо врахувати, що решту років ти практично провів в Азкабані, я не дивуюсь, - Гаррі сумовито зітхнув.
- Менше з тим. Гаррі. Ти хотів про щось поговорити?
- Так про мій шрам, - Гарі у задумі почухав чоло, - я впевнений, що не сталось нічого особливого, Волдеморт як завше щось задумав, але на цей раз це щось значно хитріше, - Гаррі в кількох словах розповів про свій сон Сіріусу.
Той вислухав мовчки до кінця і, подумавши, з хвилину продовжив :
- Ти говорив з Дамблдором?
- Так, але нічого конкретного він не розповів. Він не знає. Або не хоче мені говорити. Що ти скажеш?
- Те саме що й він, мабуть, сказав. Як тільки стане щось достеменно відомо, ти одразу дізнаєшся, - тон Сіріуса був на диво серйозний і повчальний.
- А як твої справи? Щось відшукав?
- Я дещо знайшов у маєтку. І це мене неабияк здивувало…
- Що? Тільки не кажи, що горокракс…
- Ні, упаси Мерлін! Я знайшов переписку Регулуса з моєю «дорогоцінною» матусею.
- І що ти звідти довідався, - Гаррі ніяк не міг второпати, чому Сіріус попросив його прийти одного.
- Поки що нічого, самі соплі, сльози і таке інша. Але там лише частина листів. Решта, мені здається, повинні бути в Хогвардсі. Тому я і хотів тебе попросити…розумієш… пошукати…
Гаррі не розумів, до чого хилить хресний:
- Я пошукаю. А в чому проблема?
- Проблема в тому, що це трохи… Ну розумієш, шукати треба в Забороненій секції, а вам не дозволено туди ходити…
Поттер розреготався:
- Тебе це колись зупиняло?
- Ні, - усміхнувся Сіріус, - але тобі не потрібні зайві проблеми.
- Значить мене це теж не зупинить. Хіба що Герміона може… Вона останнім часом якась дивна. Та нічого, я з нею сам поговорю.
- Поговори. Герміона розумна дівчина і якщо вона щось робить, то так потрібно, - Сіріус підморгнув Гаррі, - то розкажи мені, що так спаскудило твоє життя?
- Шекспір…
- Власною персоною?
- Та не зовсім. У професора Дамблдора нова фішка, до Хелоуіну ми повинні поставити «Ромео і Джульєтту»…
Сиріус розреготався:
- О! То вам ще пощастило, у мої роки ми ставили «Хроніки Мерліна». Ото була нудота, правда постановкою керував Малфой, то ми добре насміялись, коли Джеймс підпалив його бутафорну бороду…
- Наш режисер – Дігорі. Пам’ятаєш того хлопця, що вийшов в фінал Тричаклунського Турніру, але Крум оглушив його і він не дійшов до кінця лабіринту…
- Дігорі? Седрик? Горокрукс! О Мерлін і Моргана! Бідний хлопець… таке пережив, та ще й ота дурнувата постановка на його бідолашну голову…
- Що таке?
- Та нічого… - Сіріус спохватився, що бовкнув зайвого, - Нічого Гаррі. Нічого.
- Сіріусе!
- Я не повинен був цього говорити, - достоту, як колись Хагрід зам’явся Сіріус.
- Я думав, ти мені довіряєш, - Гаррі опустив голову.
- Це не моя таємниця, а Дамблдора. Він сам тобі розповість, коли прийде час. Горокрукси, Гаррі, річ складна і я не розповім про них, як слід…
- Седрик пов’язаний з горокруксами?
- Досить запитань, Гаррі. Але запам’ятай, цього разу Волдеморт хитріший, ніж минулого. І горокрукси він заховав надійніше, та й дістати їх буде складніше…він планує зіграти на твоїх почуттях, на людях, яких ти любиш і котрим дорогий ти, але Дамблдор все таки розумніший…
- Але…- Гаррі не міг зібрати докупи усі ниточки, які Сіріус дав йому до рук.
- Тут не час і не місце, нас можуть підслухати. Та й мені пора, я відсидів собі коліна, та й вже чую, як Крічер лізе по сходах. Боюсь, як би він не переламав мені хребет отим мідним підсвічником, що стоїть у вітальні. Поки мої очі за ним не стежать він готовий на все, а потім ще й виплутається, зараза, скаже, що чухав мені спину…
- Гаразд. Я можу розповісти про цю розмову Рону та Герміоні?
- Як хочеш Гаррі. Ти ж знаєш, я довіряю твоїм друзям, але я вирішив за потрібне, дати тобі право обирати…
- Я розповім їм.
- Як хочеш Гаррі, як хочеш…
Вогонь у каміні знову запалахкотів сильніше, Сиріус зник. Годинник на стіні пробив чверть на першу, але Гаррі і не думав йти спати. Потрібно все обміркувати, втрьох. Він прожогом кинувся нагору, будити Рона та Герміону. Ніч повинна була стати довгою…

TBC

Глава 26

Глава 26


Гаррі щодуху побіг до спальні. Кинувшись на ліжко Рона, почав його будити.
- Шо?... Га?! Рятуйте,убивають!- заволав він.
- Роне, цить! Це я, Гаррі.
- А-а-а...- полегшено протяг.- А було подумав, що це...
- ...Волдеморт?- навіть у темряві було видно, як здригнувся Рон,коли почув це ім’я.
- Ні, велетенський павук.
Прокинулися Дін та Невіл.
-Що трапилося? Хтось кричав?
-Ні,ні. Просто Рону приснився страшний сон.
-А...- сонно бурмотіли хлопці.
- Що означає страшний сон? Коли хтось падає на тебе в темряві, то можна подумати дві речі: або тебе намагається хтось вбитип, або...
- Давай друге пропустимо. Ходімо до вітальні. Там я все розповім.


- Ось і все. Більше Сіріус не захотів нічого розповідати.
- Хоч щось маємо,- підбадьорив Рон.
- А як нам розповісти Герміоні? Мабуть , треба дочекатися ранку.
При цих словах отвір з портретом відкрився і ввійшла Лаванда. Вона здивовано глянула на хлопців.
- Лавандо, зроби нам послугу,- швидко знайшовся Гаррі, поки Рон розявивши рота , дивився на неї.- Розбуди Герміону.
- Гаразд, - сказала дівчина, подарувавши Поттеру чарівну посмішку.
За декілька хвилин прийшла Герміона.Їй розповіли розмову з Сіріусом.
-Дігорі пов’язаний з горокраксами!- приголомшено вигукнула вона. – Але як ?!
Хлопці лише розвели руками.
- Послухай, Гаррі, тобі необхідно піти до Дамблдора,- рішуче заявила Герміона.
- Чорта з два і дідька лисого, я туди піду. Вже ходив! Безрезультатно! Він наплів мені три мішки гречаної вовни, а ти розбирайся. Крім того, Сіріус сам казав, що настане час, і Дамблдор все розповість.
- З того , що розповів Сіріус ясно одне: план у Волдеморта вже є.
- Це і так цілком ясно. Цікаво, звідки наші знають ?
- Мабуть, Снейп сказав, - припустила Герміона.
- А може і ні. З логічної точки зору, він не може все розповідати, бо втратить довіру, або й життя, - останні слова Гаррі були просякнуті надією.
- Але план у Волдеморта все той самий, що в другому та п’ятому класах.
- Так, він збирається зіграти на твоїй любові до інших, і вже не вперше,- додав Рон.- Але кого він збирається використати цього разу? Про це вже знають наші, отже план провалиться.
- Роне, якби план мав провалитися, то Сіріус би про це не говорив з такою тривогою.
- Так, але я собі навіть не уявляю...
- Сіріус власне казав, що цього разу все по-іншому....
- Фраза „людей, які тобі дорогі” свідчить, цих осіб, якими буде маніпулювати Волдеморт, декілька. Серед них, мабуть, є Сіріус, якщо він у курсі всіх подій.
- Це все добре, але при чому тут Седрик? – риторично запитав Гаррі.
- А може він якось пов’язаний з Гаррі?
- Як? – Герміона скептично глянула на Рона. – Ще декілька хвилин, Роне, і ти скажеш, що Седрик вже не син Белатриси Лестранж і Луціуса Мелфоя, а брат Гаррі по матері чи батьку.
- Герміоно!
- А що, чим не ідея? Все, що ми знаємо дуже абстрактне і розмите.Так роздумувати можна до післязавтра, тому пропоную зайнятися збором інформації, і тоді вже щось гадати і припускати, а в нас сьогодні шість уроків, - нагадала Герміона.
- От чорт. Дамблдор повинен звільнити нас від занять, - сказав Рон.
- Аякже. Дожене, і ще раз звільнить. Отже, хлопці, завтра вночі йдемо в заборонену секцію шукати другу частину листів Регулуса . При нагоді стежимо за поведінкою Дігорі. Я йду спати. На добраніч.
І Герміона зникла за дверима дівочих спалень.

Глава 27

Глава 27

Наступний день починався з холодного дощу, сварок, шукання своїх шкарпеток і штанів під ліжком чи тумбочкою... Драко в дуже нецензурній формі намагався викласти ставлення до Креба, який ось уже півгодини сидить в душі. Теодор безуспішно намагався розбудити Забіні, котрий щось там бурмотів , що Макгонегл, в якої мав бути перший урок, і всі решту можуть забиратися до чортової матері.
Ситуація в дівчат була також не з найкращих. Мілісента та Кассандра ще спали, коли Пенсі з Леонорою та Ніобою прокинулися і почали верзти різні дурниці.
- Ти помітила, як Блез залицяється до тієї Візлі?- запитала Ніоба в Леонарди.
- Так, а вчора він побився з її братом.
- І що він у ній знайшов? Зрадниця роду,- додала Пенсі.
Тут не витримала Мілісент, котру розбудили.
- Ніхто ні з ким не бився. Забіні як повний дурень врізався у Візлі, і отримав ліктем по носі.
- Не може такого бути! – обурилася Леонарда. – Мілі, ти просто ревнуєш.
- Я ревную настільки, наскільки Забіні бився з Візлі.
Кассандра розплющила очі і побажала собі успіху. Вона дізнається про задуми Мелфоя, чого б це їй не коштувало.Але тут її наполеонівські плани були перервані Пенсі
- Грей, не клейся до Драко. Він тобі вчора ясно дав зрозуміти, що не хоче твоєї допомоги,- агресивно мовила вона.
- А ти так нічого не зрозуміла? – втомлено запитала Кассандра. Ранок розпочався препаскудно, а попереду ще перший урок в Макгонегл з грифіндорцями. Ця дівчина з її фанатичною відданістю Мелфою, вже почала добряче її нервувати.
- Дівчата, ви що подуріли? – флегматично запитала Мілісент, розчісуючи своє чорне волосся. Вона завжди славилася стриманістю. Ніхто за роки навчання не бачив, щоб Мілі плакала або кричала. Така собі холодна і красива слизеринка. – Я розумію все, але сваритися через Драко Мелфоя- це найбільша у світі дурість. Він цього не оцінить, хіба що в труні.
- Вона вчора мене зачаклувала! Я не збираюся терпіти її присутність, - закричала Пенсі.- Припхалася сюди з Болгарії... Забирайся назад!
„ Ох, Драко, як ти вже дістав всіх своїми подружками... – подумала Мілісент, мимовільно цитуючи Забіні, котрій неприємно було дивитися на ворожнечу двох слизеринок. Нас і так не люблять в школі, а ми ще між собою гриземося”.
- Слухай, Кассандро, не звертай уваги на Пенсі. Вона з першого класу закохана в Мелфоя.
- Мілісент, я розумію її становище, але нападати на себе не дозволю, - сказала Грей, сідаючи за слизеринський стіл. Кассандрі подобалася ця дівчина, і не тому, що вона єдина, хто називав її на ім’я, просто тверезий розум і витримка Мілісенти дуже їй імпонували.
За грифіндорським столом Гаррі, Рон і Герміона продумували стратегію.
- Герміоно, ти знаєш приблизно де ми маємо шукати, бо та заборонена секція дуже вже велика, - поцікавився Гаррі.
- Приблизно знаю.
- Роне, що ти робиш?
- Читаю.
- Що?!
- Я читаю „ Ромео та Джульєтта”.
- Навіщо це тобі?
- Дивіться, Дігорі причетний до плану Відомо-Кого, і Дамблдор запрошує його в Гогвортс, створює для нього посаду вихователя, та каже ставити Шекспіра. Можливо, п’єсу обрано спеціально, і там ми знайдемо відповіді на свої запитання.
Герміона мала вельми скептичний вираз обличчя, а Гаррі був спантеличений, що його друг взявся добровільно читати, тим паче таке. Ніхто не знав, що насправді Рона неймовірно цікавило, що за сценарієм той клятий Забіні має право робити з Джіні. І ось цілу трансфігурацію він читав, за що отримав декілька зауважень від професорки Макгонегл. Наступним уроком мав бути захист. Коли „золоте тріо” ввійшло до кабінету, слизеринці вже сиділи. Їх прихід проігнорували.
Луціус Малфой зайшов до класу неквапливим кроком. Легка посмішка скривила його губи, коли подивився на Гаррі Поттера. Одне слово, один-однісінький натяк від Темного Лорда, і цей хлопець-легенда загине . І ніхто не врятує, ні Дамблдор, ні аврори, ні все Міністерство. Але зараз інше завдання, і потрібно простежити за Белатрисою, бо знає він її віроломну душу, кине на призволяще, особливо його. Колись вони були друзями...Були, але не є...
- Отже, минулого уроку ми вивчали методи боротьби з дементорами, окрім викликання патронуса, - вирішив Луціус розпочати урок. – Хто мені скаже чи можна боротися з дементорами за допомогою крові єдинорога?
Вгору злетіли дві руки: Герміони і Кассандри. Але на превеликий подив класу він їх проігнорував.
- Можливо, містер Візлі відтворить нам все, про що я розповідав на минулому уроці, та додасть кілька деталей з підручника, які я пропустив? Прошу, містере Візлі.
Почувся звук падаючої книги. Рон якраз читав про дуель, на якій убивають Меркуціо, він дуже перейнявся долею цього юнака, і зовсім забув про таку богохульну річ, як присутність Малфоя-старшого.
- Акціо книга, - скерував паличку Луціус. – Так ось чим ви займаєтеся в мене на уроках. Я розумію, що вас турбує доля вашого з міс Паркінсон сімейства, але читати в мене на уроці таку літературу... Призначаю вам покарання на кожен вечір до кінця тижня. О дев’ятій в моєму кабінеті. І без запізнень.

- Що за паскудний тип! – обурювався Рон
- Треба менше читати...- сказала Герміона. Ронові та Гаррі очі на лоба полізли, їхня подруга додала:
- ....на уроках, книг, які не мають жодного відношення до предмету. Я це мала на увазі.
- Ну я думаю. От чорт, тепер я не можу піти з вами вночі в бібліотеку, фіг його знає, коли тому шматку лайна засвербить мене відпустити.

Коли годинник вибив одинадцяту, Рона ще не було, і Гаррі з Герміоною вирішили піти вдвох. Вночі бібліотека вже не видавалася такою, як колись. Чимось зловіщим віяло звідусіль. Стелажі з книгами були наче живими свідками. Стало якось не по собі... Раптом Гаррі зловив Герміону за руку: карта Мародера показувала, що в бібліотеці окрім них ще є Седрик Дігорі. Та він вже збирався йти. Друзі заховалися за стелажем.
- Давай так, - прошепотіла Герміона. – Ти береш Карту Мародера і шукаєш листування Регулуса, а я беру плащ-невидимку і йду за Седриком.
Гаррі хотів було посперечатися, але часу на це не було, та й якщо подумати логічно: вони нічим не ризикують.
- Добре, - погодився він.
Віддавши подрузі плаща, пішов до забороненої секції, час від часу позираючи на карту, чи ніхто не прямує до бібліотеки. Трохи поламавши голову над закляттям, вдалося увійти. Спочатку розгубився, коли побачив кількість і висоту стелажів, але через хвилину почав свою роботу викрадача листів. Гаррі не міг сказати скільки пройшло часу, коли прочитав напис на нижній шухляді надцятого стелажу : „ Таємне листування”. Почав шукати, але нічого не було ні на літеру „Б”, ні на „Р” чи „А”.
- Що ж це тоді виходить? Листування Регулуса не в Гогвортсі. Та й чому Сіріус вирішив, що друга частина саме тут? Можливо, вона просто загубилася, або вже давно в смітнику.
Гаррі хотів було вже йти, але згадав, що мадам Пінс має список усіх бібліотечних книг. Цілком можливо, що в тому списку є імена людей, чия переписка увійшла до золотого фонду школи, принаймні на глибоке переконання бібліотекарки.
Гаррі , порившись у записах мадам Пінс знайшов список таємного листування. Під номером 7 йшов Регулус Блек. Навпроти було чітко вказано: сімнадцятий стелаж забороненої секції. Щераз пішов до сімнадцятого стелажу, можливо, він щось пропустив. Але ні, нічогісінько немає... Отже, хтось побував тут до нього...Нехай це буде Дамблдор...
Зненацька шостим чуттям відчув, що необхідно подивитися на карту. Це було дуже вчасно, бо коридором до бібліотеки прямував Снейп. Проклинаючи його на чому світ стоїть, пішов геть з забороненої секції. Заховався поміж стелажами, почав чекати. За мить ввійшов Снейп. Серце Гаррі загупало, якщо його спіймає цей тип, то неприємностей не уникнути...Доведеться тоді пояснювати Дамблдору все...
Та Снейп швидко попрямував до забороненої секції. Гаррі страшенно пожалів, що не має батькового плаща, тоді б він дізнався, що шукає Снейп серед заборонених книг, але він був безсилий ... Сьогодні доля проти нього...

Тим часом Герміона навшпиньки йшла за Седриком. Той тримав у руках якусь книгу, а дівчина ніяк не могла роздивитися яку. Він дійшов до своєї кімнати, і зайшов, закривши за собою двері. „Якщо шпигувати, то до кінця” – подумала Герміона, і присівши почала дивитися у дірку для ключа. Кімната, мабуть, служила як вітальня або кабінет: стіл, декілька стільців ,стелажі з книгами. Нічого непотрібного, просто, але затишно. Вогонь в каміні освітлював високу постать Дігорі, який вивчав зміст книги. Наступної миті він поклав книгу на стіл, а сам пішов до іншої кімнати.
„Або зараз, або ніколи” – сказала собі Герміона. Ця книга могла мати відповіді на безліч питань, які так хвилювали... Грифіндорка спрямувала паличку на двері:
-Алогомора!
Відчинивши навстіж двері, ввірвалася до кімнати, але зачепилася і плащ впав на підлогу. Герміона вже підняла плащ і тяглася до книги, як повернувся Седрик.
- Міс Грейнджер! Що ти тут робиш?
„ Оце вже халепа, якщо хтось дізнається...Мені кінець..”. Кажуть, що в незвичайних ситуаціях мозок людини працює набагато швидше. Так само сталося з Герміоною. Миттєво придумала як виплутатися з біди.
- Седрику, будь ласка, не розказуй нікому...
- Що ти робила в моїй кімнаті вночі?!
- Я ...ну я... Я не можу розповісти, це не моя таємниця..
- Приїхали! Ти вриваєшся до моєї кімнати, і відмовляєшся назвати причину. Знаєш, Герміоно, я від тебе такого не чекав. Це дуже серйозне порушення шкільних правил. Доведеться кликати директора...
- Ні! Не треба. Розумієш, коли ти ще був у школі в тебе було закохано багато дівчат... – Герміона театрально протримала паузу. – І тепер ти повернувся..
Седрик явно не чекав такого повороту подій. Він стояв і дивився на дівчину, як на восьме чудо світу.
- І ось одна моя подруга шалено в тебе закохана, - в хід пішли стидливо опущені очі та рум’янець. – Вона вирішила причарувати тебе, а для цього необхідна твоя річ...
- А при чому тут ти? – спантеличено запитав.
- Ну вона мене попросила, бо сама страшенно боялася...Оскільки вона моя подруга... – зашарілася ще дужче. – Благаю, не видавай мене!
- Добре...
Седрик хотів ще щось запитати, але коли Герміона почула, що їй не загрожує розголошення такої ганебної сцени, сказала : „На добраніч”, і швидко зникла, прихопивши з собою плащ Гаррі.

Глава 28

Глава 28

Гаррі затримав дихання, намагаючись не видати жодного звуку. Снейп далі порпався у забороненій секції:
- От холера, вона, як завжди, хоче зробити все сама,- пробурмотів професор, гучно ставлячи щось на місце,- А-а-а!- прокричав викладач зіллеваріння, якому, судячи по гуркоту, на голову попадали книжки.
- Йди спати, йди спати,- намагався телепатично передати свої думки Снейпу Поттер,- ти втомився, у тебе завтра важкий день, у тебе контрольна в сьомому класі...
При згадці про контрольну Гаррі скривився: це йому треба йти відсипатись, бо кому-кому, а Снейпу оцінка "Троль" завтра не загрожує.
З того боку стелажа далі шумів буйний професор:
- Нічого мені не сказала! Не довіряє! Ми ще побачимо, кому слід було довіряти!
Поттер побачив, як на полиці заворошулись товстелезні томики. Вони загрозливо рухались в сторону Гаррі, а потім взагалі покинули площину полички. Останнє, що побачив Поттер - це руки Снейпа, які відчайдушно намагались стримати літературу від польотів.
- Ай!Ай!Ай!-кричав грифіндорець, водночас запихаючи карту мародера собі під мантію. Коли йому на голову приземлився 14-ий том 1100-сторінкової "Енциклопедії заборонених заклять", в очах Гаррі Снейп клонувався: раніше він був у кількості однієї штуки, а тепер на Поттера несамовито кричало аж двоє викладачів зіллеваріння:
- Поттер, заразо ти зачухана, якого дідька?! Сто балів з Грифіндору! Двісті балів з Грифіндору! Мільйон балів з Грифіндору! Усіх грифіндорців разом з тим придурком Вудом в Азкабан треба запхати!!! Навічно!!!
- Професоре, не треба...- жалісливо просив Гаррі, коли один зі Снейпів уже тягнув його до кабінету директора.
На ясні очі Дамблдора і професорки Макгонегл, яка чомусь о пів на десяту писала щось на пергаменті на директорському столі, Гаррі постав у не надто привабливому вигляді: перекошені окуляри, абстрактна зачіска аля дурдом, зім'ята мантія.
- Поттер, що з вами?-очі Макгонегел стали розміром з галеон.
- Е-е-е...- намагався вигадати якусь інтелігентну розповідь Гаррі.
- Він безсоромно, нахабно, невиховано нишпорив у забороненій секції бібліотеки у пізній час! Ще він переховувався від викладача, шпигував!
Снейпи синхронно розмахували руками. Гаррі посилено почав трусити головою, щоб це марево пошвидше зникло.
Обличчя Макгонегл набрало кам'яного вигляду:
- Поттер безперечно заслуговує покарання!
- Як добре...- на обличчі Гаррі з'явилась блаженна посмішка, бо Снейп бігав по кабінету вже у кількості однієї особи.
- Порушення всіх можливих і неможливих правил - це добре, Поттер?!- зірвалась з місця Макгонегл.
- За таке треба зі школи виганяти!- Снейп обпалив своїм поглядом Гаррі.
- Северусе...- осудливо зиркнув на Снейпа Дамблдор.- Звісно, Гаррі заслуговує на покарання і він його отримає. Але я думаю, що за порушення, не пов'язані з навчальним процесом, покарання повинен призначати вихователь. Гаррі, зайди до Седрика Дігорі і він дасть тобі якесь завдання, керуючись "Кодексом Хогвардських правил", який уклала Хельга Хаффлпаф.
- Добре,- поплентався до дверей Поттер.


Луціус Малфой уже сорок хвилин спостерігав, як Рон Візлі переписує на окремі карточки завдання на контрольну для першокласників. Звісно Малфой міг скопіювати ці завдання за допомогою простенького закляття, але нічого кращого для покарання Візлі стомлений усією цією навчальною метушнею викладач вигадати не зміг. Малфой-старший жахливо хотів спати і сонний вигляд Рона доводив його до безумства.
Раптом мертву тишу порушив скрип дверей, у кімнаті з'явилась білява голова Драко:
- Мама попросила передати тобі листа.- звернувся він до батька і водночас помітив Рона, який солодко позіхав.
- Як добре, що ти прийшов, Драко!- несподівано сильно для Малфоя-молодшого зрадів його приходу Малфой-старший.
- А що таке?-тон Драко був схожий на голос психіатра, що встановлює діагноз в пацієнта.
- Посиди з Візлі, поки я відпишу твоїй матері. Його покарання повинне тривати ще двадцять хвилин.
Драко загадково посміхнувся і на здивування Рона сказав:
- Гаразд.
Луціус Малфой, вже зачиняючи за собою двері, гаркнув:
- Тільки спробуй чкурнути, Візлі, і твоє покарання затягнеться до Різдва!
Рон далі схилився над писаниною, Драко сів на батькове крісло і одразу поклав ноги на стіл, ледь не заїхавши фірмовим кросівком по носі грифіндорцю.
- Ей, обережніше,- зиркнув на Малфоя з-під лоба Рон.
- О-о-о, вибач,- приєднався до першого кросівка другий.
-Малфой!
- Давай я тобі допоможу,-згріб частину листочків Драко, не звертаючи увагу на відкритий рот Візлі.
Слизеринець вмочив перо у чорнило і почав шкрябати на пергаменті усякі небилиці, жодного разу не поглянувши на зразок: " Закляття для вирощування колорадських жуків у домашніх умовах", "Закляття для відлякування занадто настирливих дівок".
- Як у тебе справи, Візлі?
- Яке тобі діло?-огризнувся Рон.
-Ой, скільки агресії, скільки негативної енергії! Візлі, ти зіпсував мою чисту ауру!
Рон у відповідь лише засопів.
- Ти знаєш, у мене ніколи не було братів і сестер, а у тебе в родині понаднормове виконання плану. Я от хотів спитати, чи приємно, коли твоя сестра лижеться з твоїм ворогом?
-Пішов ти, Малфой!-шпурнув перо на стіл Рон.
- Почекай ще двадцять хвилин і тоді підемо обоє. Я б не радив тобі через їхні стосунки рвати на голові волосся, хоча в тебе його й так багато,-на пергаменті одразу з'явилось "Закляття, що допомагає волосяним вошам пережити епідемію вошиного грипу",- Проти долі не попреш, Візлі! Якщо твоїй мамуні судилось мати за зятя Забіні, то тут нічого не поробиш.
- Що ти плетеш?- почав червоніти Рон.- Вони лише разом грають у виставі!
- О-о-о, бідний-бідний Візлі!- співчутливо захитав головою Драко.- Як ти не розумієш, що усі шалені романи починалась саме так, від пристрасті на сцені до пристрасті у житті лише один крок.
- Якої ще пристрасті?!- грифіндорець звівся на ноги і почав розмахувати кулаками.-Ти вважаєш, що моя сестра подивиться на такого, як ти?!
Драко навіть не поворухнувся і продовжував створювати все нові і нові закляття:
- На такого, як я, може, і не подивилась би, бо судячи з попередніх захоплень, твоя сестра фанатіє лише від брюнетів. Але не хвилюйся так, Візлі, Забіні не найгірший варіант. Він, якщо сильно попросите, пофарбує вашу халупу, побудує вольєр для твоїх психів-братів і придбає вам сімейний абонемент для щоденних відвідин психіатра.
- Ах ти падлюка!- рявкнув Рон і скинув Малфоя разом зі стільцем на підлогу.


"Наступного разу, коли голова Сіріуса з'явиться у каміні, слід гарненько огріти її поліном. Теж мені вигадав, що шкільні роки найкращі. Авжеж. Що може бути приємніше, ніж екстремальна ніченька, проведена разом з "улюбленим" викладачем у забороненій секції бібліотеки і поєднана з нанесенням тяжких тілесних ушкоджень? Краще за це може бути лише співбесіда з директором майже посеред ночі і похід до вихователя, який невідомо як пов'язаний з лордом Волдемортом."- думав Гаррі, наближаючись до дверей кімнати Седрика Дігорі.
- Ввійдіть!- сказав Дігорі, не зводячи очей з полум'я свічки.
В кімнаті з'явилось щось віддалено подібне на Гаррі Поттера.
"Боже, що за ніч відкритих дверей!- подумки простогнав Седрик.- Тільки б цей у коханні не прийшов зізнаватись!"
- Що ти хочеш?- буркнув вихователь до свого відвідувача.
- Я-я...- намагався згадати назву книжки з тими дурнуватими правилами Гаррі.
- Ти що поліглот, Поттер?Ти що, блін, шпрехен зе Дойч?
- Га-а-а?- здивувався Гаррі.
- Поттер, якщо не можеш говорити, то хоч на пальцях покажи, якої холери тобі від мене треба?!
- Я хочу, щоб ти мене покарав.
Зіниці Седрика збільшились десь у три рази:
- А-а-а... То ти мазохіст? Знаєш, ти, напевне звернувся не за тією адресою. Спустись краще в підземелля до Снейпа, він такими речами захоплюється.
- Та я, власне, щойно від нього,- намагався пригладити волосся грифіндорець.
- І він що? Мене тобі порекомендував?
- Ні! Я ходив територією школи у заборонений час і наткнувся на Снейпа, який поволочив мене до Дамблдора. А вже директор відіслав мене до тебе.
- А я тут до чого?- стомленим голосом спитав Дігорі, нарешті почавши розбиратись у ситуації.
- Ну, якщо порушення не пов'язані з навчальним процесом, то покарання може призначати лише вихователь згідно з кодексом.- Гаррі подумки похвалив себе за те, що не проговорився про бібліотеку.
- Згідно з яким кодексом?
- Правил.
-Яких правил?
- Поведінки у Хогвардсі.
- А де його взяти?
- Ти його, напевне, маєш.
- Я його не маю.
- Директор сказав, що ти маєш.
- Я його не маю.
- Але Дамблдор...
- Поттер,- почав вриватись терпець у Седрика,- як ти гадаєш, хто краще орієнтується у моїй шафі: я чи Дамблдор? Що то за кодекс?
- Правил.
- А конкретніше?
- Ну... Там ще щось про Хаффлпаф.
- До чого тут Хаффлпаф?- схопився за голову Дігорі.
- Ну Хаффлпаф - це хогвардський гуртожиток...
- Я знаю, що таке Хаффлпаф, я там сім років провчився!
- Ну тоді чого питаєш?- почав нервуватись і Гаррі.
- Згадай назву того кодексу.
- Ну... Кодекс - це точно, правил поведінки у Хогвардсі - стовідсотково...
- Автор?
- Не пам'ятаю,- зітхнув Поттер.
- Може... Може автор- Хельга Хаффлпаф?
- Точно, - зрадів Гаррі,- то в тебе є та книжка?
- Нема! Завтра я піду візьму її в бібліотеці, тож зайди до мене після уроків і я щось вигадаю. А тепер я благаю тебе, Гаррі, зникни!
Поттер не змусив себе припрошувати і помчав у напрямку вітальні Грифіндору, де у той час сиділа нахмурена Герміона з траурним виглядом і Рон, якого ніби щойно виплюнув сміттєпровід.
- Боже, що з тобою, Роне?- спитав схвильовано Гаррі.
- Ти теж не красень.- буркнув Рон.
- Він показав свою дурість сповна,- кивнула у бік Візлі Герміона,- не міг вигадати нічого кращого, ніж побитись з Драко Малфоєм у кабінеті його батька.
- Чому? Звісно, Малфоя можна і треба бити без жодної на те причини, але все ж... Чим він тебе довів?
- Цей мерзотник говорив усіляку гидоту про Джинні і того придурка Забіні, ще він не проминув нагоди покепкувати з моєї родини.
- А що у Джинні є щось з тим слизеринцем?- перепитав Гаррі.
- Певна річ, нема!- втрутилась Герміона.- Але, тебе, Гаррі, зараз повинні хвилювати лише горокракси, тебе, Роне, також!
- До одного місця горокракси!-заревів Рон. - Я не дозволю нікому так говорити! Усі недоумки, які ображають мою сім'ю будуть мати справу зі мною!
- Ти хоч показав йому, де раки зимують?-Гаррі намагався роздивитись степінь ушкодження Ронового фейса.
- Аякже!- посміхнувся Рон. - Коли він заїхав мені справа, а потім зліва, то я та-а-к підбив йому око!
- Ви не користувались чарівними паличками?- здивувався Поттер.
- Е-е-е... Нам якось було не до того...
- А що там у бібліотеці, Гаррі? Чому ти так довго?- спитала дівчина.
- Бо хтось свиснув мій плащ-невидимку і я, як останній тупий троль, за стелажем ховався від Снейпа!
- Він тебе не знайшов?!
- Ще й як знайшов! Спочатку гримнув мене товстелезною книжкою, прочитав неймовірно повчальну мораль, потім ми з ним здійснили дивовижний круїз у кабінет директора, звідти я відчалив до Дігорі.
- Ти був у Седрика?- почервоніла Герміона.
- Так, я був у Седрика, який сердечно пообіцяв вигадати мені якесь покарання завтра. А що у тебе? Дізналась щось?
- Не зовсім...- обличчя грифіндорки стало бурячкового кольору.- Він мене спіймав...
-Що?-витріщив очі Гаррі.- У нього рентген-зір? Ти ж була у плащі-невидимці!
- Я хотіла подивитись, яку книгу взяв Дігорі з бібліотеки, але спіткнулась і плащ...
- Ні! Що ти йому сказала?
- Ти викрутилась,- не то запитуючи, не то стверджуючи, сказав Візлі.
- Ну... Я йому сказала, що моя подруга у нього закохалась і їй потрібна якась його річ, а вона сором'язлива і не хотіла піти сама...
- Ти погано викрутилась,- виніс вирок Рон.- Усі знають, що твоїми найкращими подругами є тільки я і Гаррі.
- Ось чому він так неприязно до мене поставився.- сказав Поттер.- Ти справді погано викрутилась...
- Як змогла, так і викрутилась!- рушила до спалень Герміона.- А тобі, Роне, краще купити до завтрашнього ранку білі модні мешти, бо у тебе завтра, не сумніваюсь, буде подвійне побачення: зі Снейпом і Малфоєм-старшим водночас.

TBC

Глава 29

Глава 29


Першим, кого вранці побачив Драко, був Забіні, який з професійною цікавістю розглядав обличчя друга.
- Такс-с-с... І що це у нас? П'яна бійка з Пенсі Паркінсон?Нічна пригода з Філчем? Пристрасний поцілунок з хогвардськими сходами? Звісно, загрози для життя немає, але без пластичної операції не обійтися. Я, як спеціаліст високого класу, порадив би вам шукати донора крові і очного яблука.
- Відвали, Забіні,- пробурчав Драко, намагаючись відкрити підбите око.
- О-о-о! Ми ще здатні говорити! Судячи з дикції, усі зуби на місці, але частина мозку перестала функціонувати.
-Що так страшно?- скривився Малфой.
- Ти знаєш, за декілька хвилин звикнути можна, але кошмари мені, мабуть, ще снитимуться з тиждень.
- Дай дзеркальце.
- Вибач, Малфой, але у мене нема під руками косметички.
Драко підійшов до невеликого дзеркала неправильної форми, що було прикрите Кребовими сімейними трусами кольору весняної травички.
- Чому він завжди щось тут вішає?- Драко скинув з люстерка кінчиком пальця пікантний предмет гардеробу.
- Він боїться, що під час сну хтось виповзе з того боку дзеркала і зробить йому щось не надто хороше.
- Теж мені Аліса з Задзеркалля,- хмикнув Драко, розглядаючи свій синець.
Усе було не так страшно, як боявся Малфой. Синець був невеличкий, але темно-темно-синій, який виглядав чорним на блідому обличчі хлопця.
- Хто ліхтар поставив?- спитав Блез, натягаючи нижню білизну Креба на голову Гойлові, який гучно хропів.
- Візлі.- Драко стисло виклав історію вчорашньої бійки.
Ця історія чомусь дуже сподобалась Блезові і сильно підняла йому настрій:
- Слухай, Малфой, може нам варто створити організацію "Жертви Рона Візлі"?
- Може, тобі варто створити якусь геніальну ідею, яка виправить моє плачевне становище?
-Ну-у-у, я можу підбити друге око для симетрії.
- Зараз я підіб'ю тобі два!
- Можна замалювати.
- Чим - аквареллю?
- Ні, пудрою чи як там його, тональним кремом.
- У тебе таке є?- поцікавився Драко.
- Аякже, трьох сортів для різних типів шкіри!- огризнувся Блез.
- Витягай.
- Малфой! Може ти й не помітив, але я не дівка!
- Що ти кажеш!- знов обернувся до дзеркала Драко.- А де ж його взяти, той крем?
- Зараз я прийду,- Блез вийшов з кімнати і попрямував до вітальні.
На канапі сиділа і читала книгу Кассандра Грей.
- Ей, Дюймовочко!- приземлився поряд Забіні.
- Доброго ранку, серденько,- не відвела очей від книги Грей.
- Знаєш, Дюймовочко, ти завжди така гарна, така доглянута, мабуть, у тебе є дорога косметика...
- Що тобі треба?
- Дай мені щось таке, щоб замалювати на обличчі пляму,- пішов у ва-банк Забіні.
Кассандра закрила книжку і витріщилась на хлопця:
- Знаєш, на мою думку, косметика лише зіпсує твою неземну вроду.
- Моя врода справді неземна?-засяяв Блез.
- Ти не помітив сарказму у моєму голосі?
- Слухай, є у тебе та біда чи нема?!
Кассандра мовчки встала і вийшла. Вона повернулась через дві хвилини і з якоюсь баночкою і тюбиком у руках.
- Тримай.
Забіні у знак вдячності кивнув головою і побіг рятувати Драко.
- Приніс!
- У кого взяв?- з підозрою поглянув на тюбик Малфой.
- Я своїх постачальників не видаю! Іди сюди. Поки що обійдемось без анестезії.
- Давай уже, тріпло!- нетерпляче прикрикнув Драко.
Блез почав мазюкати кремом по синцю Малфоя. Він вичавив половину вмісту тюбика на обличчя друга, але покращення не спостерігалось.
- Ей, обережніше!- зойкнув Драко, коли Блез ненавмисно запхав свого пальця в пошкоджене око Малфоя.
- Ну вибачай, але я на маляра-штукатура не вчився!
- А на кого ти вчився? На цілувальника вищої категорії?
- Звісно! Але навіть не проси, бо з тобою цілуватись не буду...
- Щоб я тебе просив?- фуркнув Драко.- Слухай в мене таке відчуття, ніби на моєму оці ложка манної каші...
- Воно й на вигляд так.
Драко підійшов до дзеркала:
- Забіні, воно... Воно... Воно жахливе!
- Слухай,- почухав голову Блез,-може, той крем має засохнути, а потім відпасти?
- І ти думаєш, що дівчата ходять з тарілкою манки на писку, поки вона не відпаде?
- Не знаю... Слухай, я зараз прийду!- зіскочив з ліжка Забіні.
- Куди ти? Ту манку треба назад у тюбик запхати?!- гукав навздогін другу Малфой.
Блез забіг у слизеринську вітальню, шукаючи очима Кассандру. Та її у вітальні вже не було. Хлопець пошепки вигадав кілька нецензурних замінників словосполученню "Рон Візлі" і почав обережно ступати сходами у дівчачі спальні. "Авось залізу"- подумав він.
Зробивши сальто через голову, Забіні елегантно приземлився у центрі вітальні, якраз навпроти першокласників, що їли арахіс на канапі.
- Що я вам цирк?!!- рявкнув Блез на дітей, що захоплено спостерігали за повітряною акробатикою.
Раптом серед першокласників Забіні помітив руду дівчинку, яку часто побачив недалеко від себе і Драко.
- Ей, дівчинко!
- Я?- спитала руденька.
- Ну, ти ж одна дівчинка! Всі решту - хлопці! Слухай, іди поклич одну семикласницю.
- Як вона виглядає?- готова допомогти першокласниця зіскочила з канапи.
- Вона така блондиниста кайфова мацьопа з прикольними...
Личко дівчинки нахмурилось. Блез зітхнув і повторив:
- Гарна дівчина маленького зросту зі світлим волоссям, її звати Кассандра Грей.
Дівчинка, не перестаючи їсти арахіс, попрямувала до спалень. Блез ці декілька хвилин провів з користю для себе: забрав у першокласників майже всі горішки, провів з ними повчальну бесіду на тему:"Слизеринці - молодці, грифіндорці - козли" і з задоволеням для себе вияснив, що молоде покоління слизеринців, хоч і не рівня старшому, але все ж досить навіть непогане!
У вітальню вслід за руденькою ввійшла Кассандра:
- Що, Забіні, уже намакіяжився?
-Ходи зі мною.- рушив до спалень хлопців Блез.
- Е-е-е, маніяку, я нікуди з тобою не піду!
- Твоя допомога потрібна Драко!
Першокласники з зацікавленням спостерігали за розгортанням подій.
- То чому він сам не прийде і не попросить?- стала в позу "руки в боки" Кассандра.
- Він не може у такому вигляді.
- У якому такому?
Першокласники витріщились на Забіні, чекаючи відповіді.
- Ну?- спитав у Блеза темноволосий рухливий першокласник, дуже схожий на самого Забіні в 10 років.
- Ти що собі дозволяєш?!- загрозливо насунувся на хлопчика Блез.- Я тобі кобила, що ти на мене нукаєш?!
- Ні-ні!- залепетів переляканий хлопчина.- Ти хлопець, тому не можеш бути кобилою...тільки конем.
- Ах ти, лоша невдячне! Я зараз...
- Забіні, не чіпай дітей.- шарпнула Блеза за руку Кассандра.- Пішли рятувати Малфоя.
Драко сидів на ліжку, милуючись результатами своєї роботи: Гойл, який вже очевидно почав спізнюватись на уроки, до свого "головного убору" отримав ще й аксесуари - водолазну маску і ласти, які Малфой довго натягав на товсті ноги.
- Ні-і-і! - простогнав Драко, побачивши Кассандру.- Забіні, ти осел!
- Помиляєшся, він - кінь.- посміхнулась Грей.
-Що?
- Неважливо! Ти можеш замалювати це?- Блез тицьнув в око Драко.
- Ай, боляче!
Кассандра взяла косметику і, ледь торкаючись обличчя хлопця, почала затушовувати синець.
- Вчись, Забіні! - буркнув Драко, явно насолоджуючись тим, що відбувалось.
- Ти що знову збираєшся на здибанку з Візлі?- спитав Блез, займаючись роздмухуванням пудри над обличчям Гойла.
- Візлі?- примружилась Кассандра.
- Не твоє діло,-відповів Малфой.
- Добре,- знизала плечима Грей і продовжила роботу мовчки.
- Ну як?-спитала дівчина в Забіні.
- Клас,- одобрюючи закивав слизеринець.
- Звісно під і біля ока помітне незначне потемніння. Я можу принести сірі тіні і зробити аналогічний синець під іншим оком. Більшість цього навіть не побачить, а якщо й побачить, то сприйме за звичайну втому.
- Давай,- згодився Блез,- а ти не можеш підправити йому ще кінчик носа, а то він мені не дуже подобається?
- Я тобі зараз твій підправлю!-закричав Малфой.- І підправлю так, що ніяким кремом не замалюєш!
Драко підійшов до дзеркала, подивився на око і залишився задоволений результатом.
- Тобі ще вії накладні, яскраво-червону помаду і панчохи у сіточку і ти можеш номінуватись на "Міс Хогвардс"- відпустив коментар Блез.
- А ти не хочеш номінуватись на " Містер - найкращий труп Хогвардсу"?!
- Колготки можем позичити у Браун, у неї ще є дуже класні підв'язки.- не звертав уваги на друга Забіні.
Кассандра не сходила з місця, очевидно чекаючи на похвалу і подяку.
- Я, мабуть, вже піду.- зітхнула вона, сформувавши уявлення про Малфоя, як про егоїстичну невдячну свиню.
- Е-е-е, Грей, дуже тобі дякую...-пробурмотів Драко.
- Друге ввічливе слово в мою адресу, Малфой, це вже парадокс.- посміхнулась Кассандра і вийшла з кімнати.

***
При вході у Велику залу Луна Лавгуд зіткнулась обличчям до обличчям з Олівером Вудом.
- Проходьте, міс Лавгуд,- відступив в сторону Вуд.
- Проходьте спочатку ви.- запропонувала Луна.
- Ні-ні!- театрально замахав руками Олівер. - Я, як негідник світового масштабу, просто зобов'язаний пропустити вперед леді, яка майстерно псує іншим життя!
- Я псую?- окуляри дівчини сповзли на кінчик носа.
- Здогадайтесь.
- Говоріть прямо! Я не люблю недомовок!
-Ха!-вдав здивування Вуд.- Невже? А по-моєму віч-на-віч ви така хороша і пухнаста, а поза спиною - звичайна лицемірка!
- Це я лицемірка?- Луна зняла окуляри.
- Та ви ще й тугодум, міс Лавгуд! Гарненько ж ви чините з чесними, щирими, хорошими людьми, які вам довіряють!
- Це ви хороший, чесний, вірний?! Та ви звичайнісінький, недалекий, егоїстичний спортсмен!
- Десять балів з Рейвенкло!- викрикнув Вуд, згадавши, що він тепер не звичайний студент-грифіндорець, а викладач-педагог.
- Ах ти падлюка!- забула про формальність і офіціоз Луна.
-Що?!!
- Доведи, що те, що я написала, неправда! Доведи!-тупотіла дівчина ногами.-Доведи, що ти нічого не крутив з тією дівицею за спиною її хлопця! Доведи! Чого ти скривився?! Бо не доведеш! Звісно, у мене талант до гіперболізації, але я не збрехала! Усі ви хлопці такі! Звичайні дівчата вам не потрібні, лише красунечки з обкладинок!
-Луно!- намагався вставити слово Олівер, бачачи, що в очах дівчини блистять сльози.
- Звісно Луна Лавгуд - не міс "Щоденний віщун" і ніколи нею не стане, тому можна на неї кричати, ображати! Лунатичка Лавгуд нічого не скаже, нічого не зробить у відповідь!
-Луно!!!
- Я ж не хотіла псувати твою репутацію, тим паче, що вона у тебе давно вже зіпсована! Я хотіла розкрити тему, яка цікавить громадськість! Я думала, що у тебе вистачить вихованості не кричати на дівчину, але ні! Ти класичний чоловік - хам!
Олівер Вуд жахливо хотів закрити цій дівчині рота, тим більше, що з хвилини на хвилину почнуть збиратись учні на сніданок. Нічого кращого Вуд вигадати не зміг...
- О-о-о...-сказала Луна, відірвавшись від екс-воротаря "Калабані Юнайтед".
-Гмм...- відповів Олівер.
-Я...- показала Луна на сходи позаду себе.
-Ага.- погодився Вуд і дівчина квапливо почала підніматись догори.
"Так не можна!-крутилось в голові Олівера.-Треба їй щось сказати! Не можна отак відпускати дівчину після поцілунку!"
-Луно,- закричав Вуд, забувши про свій статус викладача-педагога,- повернись, я повинен щось тобі сказати! Так, я свиня, вибач мені! Повернись!
- Ай-яй-яй, у мене якесь де жавю,- Олівер почув за спиною голос Снейпа,- й відчуття, що я вже схожу сцену десь бачив. Це та ж дівчина, Вуд, чи вже інша? Ви, я скажу, робите успіхи! Нас чекає вимирання інтелекту у майбутньому, якщо половина жіночого населення Хогвардсу вважає вас ідеальним чоловіком. Що ж, ваша подружка не повертається, видно, очманіла після ваших поцілунків. Невже ви так погано цілуєтесь, Вуд? Не складете мені компанію у прогулянці до кабінету директора, якому ви просто і дохідливо роз'ясните, як викладання основ квідичу пов'язане з романами з неповнолітніми ученицями?
Вуд похмуро рушив за Снейпом, при нагоді згадавши, що він досі не склав заповіту.

TBC

Глава 30

Глава 30

- ЇЇ подруга, закохалась, в мене, та це чистої води брехня! – Седрик
Дігорі з ненависним виразом обличчя блукав поміж книжкових полиць.
Щось підозріло загрюкало і в кінці ряду мелькнула сіра мантія хогвардської бібліотекарки, котра вирішила не випускати з виду цього підозрілого хлопчиська.
- Аякже, якщо я ще недосвідчений вихователь, то мені можна вішати
на вуха макарони і з виглядом святої наївності заговорювати зуби, - буркотів про себе Седрик, на автоматі проходячи ряд за рядом, стелаж за стелажем у пошуках того злощасного «Кодексу». Проте з першого погляду було видно, книги його зараз цікавили менш за все на світі.
Знову щось загуркотіло, ніби велетенська пересувна драбина пересувала з місця на місце, і Мадам Пінс знову на мить визирнула з-за стелажа. Зиркнувши на Дігорі зловіщим поглядом, котрий міг би спалити будь-якого порушника порядку на місці, зникла. Щоб надати собі якогось більш-менш відповідного вигляду у цьому храмі науки Седрик схопив з полиці якусь книгу і втупився в неї незрячим поглядом.
- Кхм, кхм… вихователю Дігорі, чи можу я вам чимось допомогти? – професор Флитвік вийшов з сусіднього ряду з величезним томом у руках.
- Добридень, професор Флитвік? – вічливо усміхнувся Дігорі декану Рейвенкло, - що ви, що ви, я просто шукав тут одну книгу, за порадою Дамблдора…
Флитвік якось дивно зиркнув на Седрика, а коли ще той згадав про Дамблдора професору очі на лоба полізли.
- Книгу? Не варто, краще я проведу вас до мадам Помфрі? Повірте, юначе, тут немає чого соромитись, - пискнув професор, червоніючи.
- Та я й не соромлюсь, - здивуванню Седрика не було меж, - я лише перші дні у Хогвардсі і розумію, що у мене немає досвіду. Але я сумніваюсь, що мадам Помфрі зможе мені допомогти. Це не зовсім у її компетенції, от професор Снейп, інше діло, він розбирається у таких справах, - Седрик надав своєму обличчю виразу неабиякої серйозності, дійсно, у справі з покараннями Снейп - професіонал.
- Професор Снейп? - стан Флитвіка був близький до втрати свідомості, - я б на вашому місці не розповідав про це на кожному кроці, адже справа така тонка, така … може, все-таки до мадам Помфрі?
Тепер настала черга Седрика дивитись на професора Флитвіка, як на людину, котра не сповна розуму і дивуватись такій неврівоважній поведінці завжди спокійного і виваженого учителя. «Про що він тут торочить? Яке відношення має мадам Помфрі до покарання Гаррі і до Кодексу Хаффлпаф? Може це йому, професору, слід звернутись до медпункту, бо він, здається, закипає…», - отак собі роздумував Дігорі, але вголос не сказав нічого подібного, лише заперечливо похитав головою.
- Нічого страшного я сам справлюсь, дякую за турботу професоре. Ви ж самі знаєте, як це буває вперше? – Седрик підморгнув професору Флитвіку, котрий від хвилювання впустив том «Закляття і антизкляття» собі на ногу.
- Як скажете, вихователю Дігорі, як скажете, я б на вашому місці, упаси Мерлін, теж не хотів нікого залучати до … хм… допомоги, - Флитвік сором’язливо усміхнувся.
- Тоді з вашого дозволу я продовжу, - Седрик кивнув на полиці, не знаючи, як ще можна спекатись цього божевільного професора.
- Так-так, будь ласка, - професор кивнув на прощання Дігорі і зник за стелажем.
Седрик зітхнув з полегшенням, коли почув, як віддаляються кроки декана Рейвенкло.
- Герміона, яка признається в коханні, Гаррі, котрий просить покарання, тепер Флитвік, торочить якісь нісенітниці, та тут усі з розуму посходили, не Хогвардс, а відділ Мунго для душевнохворих – прошепотів він, ставлячи книгу, яку до сих пір тримав у руках, назад на полицю.
Лише тепер Седрикові очі вихопили назву величенького сірого томика, котрий він весь час тримав у руках: «Геморой та магічні способи його лікування». Хлопець почервонів і прожогом кинувся геть з відділу медичної літератури.
- Хроніки Хогвардсу, життєпис Хаффлпаф, от чорт… де ж той дурнуватий кодекс? – шепотів Седрик, переглядаючи офіційні документи школи. З кожною хвилиною бродіння поміж отими стелажами, йому дедалі відчутніше здавалось, що Дамблдор просто на просто вигадав отой «Кодекс», щоб спекатись Снейпа, Гаррі і його, Седрика, як мінімум на тиждень, який вони витратять на пошуки неіснуючого «Кодексу».
- Старий маразматик, - не зовсім цензурно вилаяв Дігорі директора.
- Ви щось шукаєте вихователю Дігорі? – уїдливий голос пролунав з-за сусіднього стелажа.
- Мені потрібен «Кодекс Хогвардських правил» Хельги Хаффлпаф, - зітхнув Дігорі. Ця стара стрикоза, Пінс, так легко від нього не відстане, легше погодитись на співпрацю, ніж витримати ще хоч хвилину її тактовних покашлювань, порипувань, посмаркувань і т. д.
- Кодекс… Кодекс… і чого це всім так приспічило сьогодні. Двадцять років лежав собі спокійненько, а сьогодні, всі як з ланцюга зірвались. Одна приходить, скандалить, другий – шастає, книги псує, - шепотіла бібліотекарка переглядаючи стопку за стопкою.
- Ось, візьміть, - потягнула вона Седрику потріпану книжечку, яку судячи з її вигляду частенько використовували не за призначенням.
- Запишіть на мене, - ніяково усміхнувся Дігорі, беручи з рук мадам Пінс це чудо виховного процесу.
Бібліотекарка поправила окуляри і пробуркотіла:
- І що за вихователі пішли… Пам’ятаю, професор Снейп ніколи не користувався цими талмудами для того, щоб вигадати покарання, оце фантазія у чоловіка, - мадам Пінс почвалала до свого столика записувати видану книгу.
***
«Не заладився день з самого ранку», - думала інспекторка Сміт, піднімаючись вгору по сходах до свого кабінету з величезною, хиткою стопкою книг. Звичайно, адже записка від Лорда з добровільно-примусовим проханням братися за безпосередню роботу інспекторки школи може зіпсувати настрій будь-кому. Адже, по-перше, Белла поняття не мала, що саме, крім інспектування уроків входить до її обов’язків, по-друге усі ці шкільні правила, закони, зводи ще зі шкільних часів викликали у неї алергію і по-третє, шалене похмілля, сухість в роті і головний біль, здавалось заблокували усі входи і виходи думкам, котрі сплелись в тугий клубок і більше не подавали жодних ознак існування.
- Оу!
- Чорт!
- Ай!
- Ууууу…
- О Мерлін…
- Йолоп!
- Каблук забери…
- Заберіть…
- Заберіть… з пальця…
- Будь ласка
- Будь ласка…
- Дивитись потрібно куди біжиш. Який факультет? – прошипіла Белла, нагинаючись за книжками і сувоями пергаменту, котрі розлетілись по підлозі.
- Хаффлпаф… оу, чорт… вже не Хаффлпаф, - Седрик, здається, ще не прийшов в себе до кінця і очманіло дивився на інспекторку.
- Як це? Вже не Хаффлпаф. Тебе відчислили? - здивовано поглянула на хлопця Белла, лише тепер помітивши, що на його мантії немає значка факультету.
- Ні, - Дігорі закліпав швидше, він оце вперше чув щоб когось відчисляли з Хогвардсу.
- Тоді на тебе чекає більш суворе покарання. Хам! Збиваєш з ніг уповноваженого Міністерством Магії інспектора Хогвардсу і навіть вибачення не вмієш попросити як слід, - Белла підняла примірник «Кодексу» Хаффлпаф і засунула його між свої папери.
- Угу, пробачте, - пробурмотів Седрик.
- Ти вмієш говорити з’вязно? І будувати речення з більш ніж одного слова? – поведінка цього малолітнього нахаби починала сердити інспекторку.
- Так, - кивнув він головою.
- Ти з мене знущаєшся?
- Ні-ні, що ви, я вихователь Седрик Дігорі, - він також нагнувся, допомагаючи інспекторці підібрати розкидані предмети.
- Чудово! Що за божевільня? Не зрозуміло кому тут вихователь потрібен. Дітям, котрі давно вже переступили всі існуючі та неіснуючі рамки, чи вихователю, котрий недалеко від них втік. Потрібно поговорити з Дамблдором на тему підбору відповідних для школи кадрів, - Белла вихопила з рук Cедрика свої книги і попрямувала вверх по сходах.
Дігорі розгублено дивився вслід інспекторці Сміт. «Так вляпатись перед інспекторкою, на це потрібні особливі вміння»,- роздумував Седрик, піднімаючи свій «Кодекс», котрий, падаючи, завалився за колону. Струсивши з книги пару павуків, котрі вже встигли обплести обкладинку павутиною і злитись у пристрасному «павучому» поцілунку, Седрик зі здивуванням помітив, що книга ніби стала новішою, охайнішою і… товстішою, але не надав цьому великого значення. У Хогвардсі ще й не такі метаморфози відбуваються, чого тільки варта кімната з нічними горщиками про які колись розповідав Дамблдор.


TBC

Глава 31

Глава 31

- Рон, Герміоно, де ви? Мені потрібно вам таке розповісти… – репетував Гаррі, увірвавшись до вітальні.
Якась першокурсниця з острахом зиркала на спасителя магічного світу, з-за величезної золотисто-червоної подушки і не вірила своїм очам. Той самий Гаррі Поттер, герой її снів і марев виглядав, як звичайний хлопчисько, хоча не зовсім звичайний, а скоріш, як хлопчисько, що зійшов з розуму.
- Чорт! Який йолоп поставив тут диван? – Гаррі, пориваючись до своєї спальні перечепився через бильце дивана і набивши собі величеньку гулю тепер мав змогу помилуватись неземною красою стелі у гриффіндорькій вітальні.
- Диван тут стояв увесь час, - Герміона швидко спускалась сходами дівочих спалень.
- Це ти виглядаєш якось дивно, ніби трохи не в собі. Мені варто починати хвилюватись за тебе? – Рон спускався паралельними сходами.
- Хвилюватись треба було тоді, коли на першому курсі ми познайомились з маленьким дурником у котрого був незвичайний шрам, а тепер, коли з нього виріс великий дурень – хвилюватись пізно, - з не властивим їй сарказмом відповіла Герміона, киваючи на дівчинку, котра жадно, наче губка всмоктувала кожне їх слово.
Порадивши дівчинці піти приєднатись до прекрасного, тобто почитати якийсь дівочий журнал у бібліотеці, Рон всівся на диван і всім своїм виглядом виказував стурбування:
- Гаррі, що, знову шрам?
Поттер, підвівся з підлоги і тепер віддирав від мантії жувальну гумку, котру якийсь жартівник приліпив до килима. На репліку Рона він лише заперечливо похитав головою.
- Що ж тоді? – не міг вгамуватись Рон, - востаннє я бачив тебе таким збудженим, ще на п’ятому курсі, коли ти вперше поцілувався з Чоу Чанг.
- Не мели дурниць Роне, ти ж знаєш, що Гаррі ходив до Седрика за покаранням, - Герміона, котра сиділа навпроти Гаррі, дратівливим жестом витягла свою паличку і відліпила жуйку від його мантії.
Шматок жувальної гумки перелетів через усю кімнату і приліпився до картини, на якій була зображена дівчина з парасолькою. Правда від довгого висіння на стіні дівчинка засумувала і часом використовувала свою парасольку не зовсім за призначенням.
- Вона мені ніколи не подобалась, - почала виправдовуватись Герміона.
Рон скептично зиркнув на подругу:
- То ти хочеш сказати, що Дігорі поцілував Гаррі?
Герміона скривилась, але Рон і вухом не повів. Йому хотілось вислухати все з подробицями:
- То поцілував, Гаррі?
- Ви що, з розуму зійшли? Обоє? Я хотів лише сказати, що знайшов листи Регулуса. Вони у Седрика.
- Як вони до нього потрапили?
- Не знаю, - знизав плечима Гаррі. – Я лише прийшов до нього за покаранням. Седрик був явно не в собі, бо виглядав так, ніби його огріли мітлою Вуда по голові. При чому разів десять підряд. Він весь час копирсався у паперах, потім нарешті дістав ту книженцію з покараннями, ви тільки уявіть собі що він змусив мене робити, три тижні разом з Філчем…
- Що? – Рон щиро перейнявся проблемою друга.
- Гаррі, листи, - гримнула на нього Герміона.
- Так от, він дістав ту книжку, «Кодекс», почав його гортати, - Гаррі вдав, що гортає книжку, - і тут з-за обкладинки випав товстий конверт. Я б і уваги на нього не звернув, але зверху червоним чорнилом був виведений напис «Регулус Блек». Я думаю це ті самі листи.
- Звичайно ті, але звідки вони у Седрика? – висловила здогад Герміона. – Спочатку ти розповідаєш нам, що Седрик пов'язаний з Волдемортом, тепер у нього знаходяться листи Блека. Не думаєш, що збігів забагато? Я вважаю…
- Я вважаю, що тобі треба продовжити свою легенду. Гаррі навіть погодиться зіграти роль твоєї сором’язливої подружки. Правда Гаррі? – підморгнув Рон другу.
- Чого це я? У тебе теж є досвід у драматичному мистецтві. Як твої сімейні стосунки з Паркінсон?
- Не трави душу, Гаррі. Та вистава скоро доведе мене до божевілля. Ти бачив як Джинні цілувалась з тим патлатим слизеринцем? – Рон стиснув кулаки.
- Забіні? Звичайно бачив, ти від нервового збудження так стукнув мене ліктем в чоло, що пара Джинні-Забіні цілувалась у мене в очах в потрійному варіанті, - Гаррі потер рукою лоба.
- Хлопці! Про що ви тут торочите? Мене запитати не забули? Я не збираюсь вдавати з себе добру подругу! – підвищила голос Герміона.
- Це ж ти сама придумала, - набурмосився Гаррі.
- До того ж це небезпечно. Тепер він вихователь і може розповісти все МакГонегал, або ще гірше – директору. Це як… запхати голову в пащу лева, - на обличчі Герміони відобразилось хвилювання.
- Головне, щоб не в інше місце, - філософськи підмітив Рон.
Гаррі розреготався:
- Бачу, ти добре ознайомлений з анатомією сімейства котячих, - але, наштовхнувшись на гострий погляд Герміони, одразу замовк.
- Тоді є альтернативний варіант. Признаєшся Дігорі, що закохана у нього – ти! – Рон усміхнувся на всі тридцять два, явно задоволений своєю блискучою ідеєю.
- Ти здурів? Я нізащо не буду там перед ним блазнювати, - почервоніла дівчина.
- Нарешті! Нарешті наша Герміона визнала, що щось таки їй не під силу. З тебе дійсно погана актриса, Герміоно, - поплескав дівчину по плечі Гаррі.
- З мене? Брехня! Я чудова актриса!
- То чого ж тебе не взяли на роль Джульєтти?
- Бо… бо… я сама цього не хотіла. Ця роль для солодкавих, дурненьких дівчаток, не в образу Джінні, вона не така, - Герміона почервоніла ще сильніше.
- Аякже! Доведи? – Гаррі знав, що найвлучніший удар прийдеться по самолюбству дівчини.
Він був правий. Після п’ятнадцятихвилинних роздумів та вмовлянь з боку Гаррі і Рона, Герміона нарешті погодилась. І друзі почали розробляти тактику «спокушання» Седрика і викрадання листів.

***
Професор Снейп, відкинувшись на спинку крісла, блаженно усміхався, вдивляючись у склепіння своїх підземель, і з насолодою потягував каву, котру тільки що приніс сюди ельф. За кілька хвилин повинен був розпочатися спарений урок Зілля і настійок у третього курсу Хаффлпафу і Гриффіндору, тому професор використовував останні миті священної тиші, щоб насолодитись самотністю сповна. Адже, щоб протриматись наступних дві години, потрібно володіти неабиякою силою волі, витримкою та добрим запасом сарказму. Хвала Моргані, останнього у професора було хоч відбавляй, так що маленька надія на те, що він таки зможе пережити той злощсний урок, ще теліпалась у Снейпа всередині.
Грюкіт порушив блаженні мрії професора і до кабінету увійшла інспекторка Сміт власною персоною. Правда, в даний момент, на серйозну, врівноважену особу з Міністерства вона була подібна мало. Руде волосся розтріпалось, строга інспекторська мантія вкрита пилюкою, очі божевільно горять:
- Снейп, ти мені потрібен! – вона сперлась обома долонями на стіл таким чином, що її роздратоване обличчя опинилось акурат навпроти Снейпового носа.
- Белло, що за поспіх? Мені, звичайно, шалено приємно, що ти вирішила скористатись з моєї нічної пропозиції, але май трохи терпіння. Що подумають діти, котрі з’являться тут з хвилини на хвилину? – Снейп просто світився терпеливістю.
- Йолоп! – Белла скипіла, адже з вигляду професора було видно, що діти його зараз цікавлять в останню чергу.
- Серденько, ти як завжди вишукана і красномовна.
- Мені потрібен не ти, тобто ти, але не зараз, я маю на увазі, що зараз мені потрібна твоя допомога, - Белла, здавалось, розгубила залишки самоконтролю.
- Белл, дорогенька, ти допилась до чортиків і сама не тямиш, що говориш. Але дозволю собі нагадати, що кілька днів тому я з благими намірами зайшов до тебе, своєї давньої, доброї знайомої на чашечку кави. Я потребував лише щирої розмови, а ти виставила мене за двері. То скажи мені, будь добра, якого чорта я повинен тепер допомагати тобі? – до кінця промови голос Снейпа зірвався на зловіщий шепіт.
- Северус…
- То я вже став Северусом? Швидко ти, Беллочко, умієш пристосуватись до ситуації.
Беллатриса промовчала. Звичайно, вона не сподівалась, що Снейп зустріне її з відкритими обіймами, але такий холодний прийом – це було занадто навіть для неї. Поки жінка мовчала, Снейп остаточно взяв себе в руки, ще раз ковтнув кави і, здається, подобрішав.
- Гаразд. Чого ти хотіла?
- Що ти знаєш про Дігорі? – Белла одразу перейшла до справи, відкинувши на другий план обмін звинуваченнями.
Снейп здивовано вигнув брову:
- Нащо він тобі? Звичайнісінький хлопчисько, котрого Дамблдор притягнув нащось до школи. І придумав йому зі стелі посаду.
- Він викрав у мене одну річ.
- Він? – з недовірою зиркнув на Беллу Снейп, - та він хаффлпафець до костей мозку. Він просто не здатен на таке, кишка тонка. Перевір краще ще раз свої речі, бо в зв’язку з твоїм нестабільним нервовим станом, ти сама могла її десь посіяти.
- Ти називаєш мене дурною чи психічно хворою? – підвищила голос Лестранж.
- Це ти сама сказала, - усміхнувся Снейп. – У будь-якому випадку тобі нема чого прискіпуватись до Дігорі. Я впевнений, що він невинний, як новонароджене немовля.
- Гаразд, припустімо, що я тобі вірю. А якщо він узяв цю річ не навмисне?
- Белло, перестань говорити загадками. Що він взяв? – Снейп знову почав дратуватись.
- Я не можу сказати. Це дуже інтимна річ, - частково Белла не брехала, адже листи її брата у якомусь розумінні можна було назвати інтимними.
- Дорогенька, по-моєму я вже всі твої інтимні речі бачив і не раз, - Снейп знову ковтнув кави, а Белла взяла собі на замітку, що цей напій чудодійно впливає на нерви професора. – Або ти говориш мені всю правду, або я відмовляюсь тобі допомагати.
Снейп встав з-за столу і обійшов його таким чином, що опинився навпроти Белли.
- Я буду кричати, - безапеляційно заявила вона.
- Думаєш, що хтось сюди прибіжить? Не сподівайся. По-перше, моя репутація негідника глибоко вкоренилась у стінах цього підземелля, а по-друге, мені не надто подобається твій новий образ. Я якось вже звик до старого, а тепер оце волосся, - він підчепив пальцем руде пасмо, - жахливий несмак.
- Пам’ятаю, колись тобі подобались руденькі – вона саркастично усміхнулась, натякаючи на руді локони Лілі Еванс.
- Думаю, що тобі варто піти…
- Що, зачепила за живе? – Белла була надзвичайно задоволена, щоїй вдалось поцілити у найболючіше місце для Снейпа.
- Та ні, просто зілля перестає діяти, сумніваюсь, що діти зрадіють, коли побачать тут смертежерку, котру шукає увесь магічний світ, - Снейп повернувся на своє місце і діставши пергамент почав щось меланхолійно шкрябати на ньому.
- Гаразд я піду, якщо ти не хочеш мені допомогти, - вона ображено стиснула губи.
- Я зайду до тебе ввечері і ми поговоримо про Дігорі та про інші інтимні речі, - кивнув їй на прощання Снейп, не відриваючись від пергаменту.
- А ти не боїшся себе скомпрометувати нічними походеньками з підозрілою інспекторкою?
- Серденько, я вже настільки скомпрометований, що нічні походеньки нітрохи мені не зашкодять, - Снейп видно дуже захопився отим шкрябанням на пергаменті.
- Буду чекати, - Белла накинула на голову капюшон мантії і швидким кроком вийшла з підземелля.
Снейп поглядом провів Беллу, коли відлуння її кроків стихло він зітхнув: «Все як у старі добрі часи…»

TBC

Глава 32

Глава 32

- Таким чином, племена тролів Абрегеторів і Дегенеторів розпочали 138 війну за відновлення своїх тролячих прав і…
Драко широко позіхнув, відірвав від свого конспекту шматок пергаменту, написав на ньому пару рядочків і, зібгавши його у кульку, відлевітував Забіні.
«Як у тебе з Візлі?»
Блез упіймав кульку і, написавши на шматку пергаменту відповідь, відправив його у протилежний бік тим самим способом.
«Ти що осліп? Чи це наше з малою Уізлі непересічне кохання засліпило тобі зорові отвори?»
«Отих пару лизань на сцені ти називаєш коханням? Після такого навіть Паркінсон би не розкололась.»
«Я що, одружитись з нею повинен?»
«Чи мені тебе вчити, Казанова. До неї потрібен особливий підхід. Як то кажуть, сестра ворога небезпечна зброя.»
«Скажи, ти це придумав тільки що? Ну давай, порадь, ти ж у нас експерт по сестрах усіх видів і пород…»
«Мені здається, чи з пергаменту скапує сарказм? То ж не мій авторитет зараз балансує на грані… »
« Аякже, у всьому Хогвардсі недоторканий авторитет героя-коханця залишився лише у тебе і Снейпа. Гаразд, що порадиш?»
«Думаю, що для Уізлі потрібно щось більш романтичне. Вона ж ще шмаркачка і не розуміє привабливості строгого чоловічого характеру. Для неї нормальними є соплі, романтичні поцілунки, записочки, сердечка…»
«Фу… Який жах, Малфой, а що мені буде за те, що я витрачаю свій дорогоцінний час на неї?»
«Як щодо морального задоволення? Вона ж таки нічого.»
«Ех Драко-Драко… А як щодо простого людського щастя? Вона мені не підходить. Її біополе не сприймає моїх флюїдів…»
«Запроси її на бал, на Хеллоуін!!!»
«Нізащо! У мене трохи інші плани, пам’ятаєш ту блондиночку з Рейвенкло?»
«Щось тебе останнім часом занадто часто тягне на блондинок.»
«А що, у хлопця не може бути малесенького захоплення? До речі, чого це Дюймовочка так сюди зиркає?»
Кассандра, котрій до зубного скреготу вже набридло оце безперервне літання пергаментних кульок над головою, зло зиркнула на Драко потім на Блеза і знову повернулась до свого конспекту.
«Вона останнім часом часто багато пхає свого носика куди не слід.»
«Хм, а носик у неї таки нічогенький. Я б порадив тобі подумати над цим.»
«Ти ж знаєш мої принципи.»
«Вона чистокровна, красива, розумна, багата. От бачиш, підходить під усі пункти твого списку. Так що поспішай, а то я залишу малу Уізлі для тебе і сам займусь з цією кралечкою. Слава Мерліну, що я не такий перебірливий…»
«Ти не турбуйся. У мене з дівчатами проблем ніколи не було. Краще думай як запросити Джіні на бал і заробити симетричного моєму ліхтаря під оком від її братика. Запам’ятай, ми повинні вивідати у неї все…»
Коли кулька вже вкотре пролітала над головою Кассандри, вона без зусиль впіймала пергамент. Пробігши очима нехитрі фрази в записці вона усміхнулась і знизу вивела своїм акуратним почерком:
«У вас є два варіанти, або ви розповідаєте мені все, або я демонструю це чудо письменства сімейству Уізлі. У повному складі. »

Урок закінчився. Драко з виглядом людини, засудженої на смерть, чекав виконання вироку. „Чорти б вхопили цю Грей! Якого біса їй треба? І що тепер робити?...” На відміну від нього, Забіні мав цілком спокійний вигляд. Коли всі вийшли з класу, Кассандра підійшла до хлопців.
- Отже? – запитала.
- Дюймовочко, сонце, ну для чого тобі це? Для чого забивати свою чарівну голівку такими непотрібними речами? - невимушено розсівшись, весело спитав Блез.
- Забіні, я тобі не мала Візлі! Зі мною таким тоном можеш не говорити. Та й з нею не раджу, бо тут за півмилі пахне провінцією.
- А вона, здається, з провінції. Та я не осліп, і прекрасно усвідомлюю, хто ти.
- Прекрасно! Але я ще раз повторюся: або розказуйте, або я йду до неї. Думаю їй цікаво буде почути про справжні наміри Ромео. Отже? – слизеринка повторила своє питання.
- Кассандро, це просто гра. Така собі помста Візлі та Поттеру.
- Аякже! Вже повірила. Я схожа на ідіотку? Якщо так, то зовнішність оманлива. Послухай, Забіні, якщо Джіні купується на твій солодкавий тон, то я- ні. Чорт, мені обридли ці теревені! Повторюю востаннє: або ви мені все розказуєте, або я, клянусь Морганою, йду до Рона Візлі та його сестри.
- Кассандро, справжні слизеринки ніколи не продають своїх. Невже ти здаси нас тим козлам-грифіндорцям? – щось у погляді Грей підказувало Блезу, що так.
- То що? – Кассандра втрачала терпіння.
- Ми все розповімо,- раптово в розмову вклинився Малфой. Він дещо зрозумів. Просто Грей хоче стати подругою його та Блеза. Все свідчило про це: і те, як швидко вона прийшла на допомогу, хоча по суті це не було питання життя чи смерті, проте...Всі ці намагання стати другом, а коли Драко чітко вказав їй на двері, Кассандра, як справжня слизеринка, вирішила добитися свого будь-якою ціною. Тепер Малфой був впевнений, що Грей їх не викаже, якщо посвятити її в плани. Звичайно, всього розповідати їй ніхто не буде. Наступної миті Драко осінило: Дюймовочка допоможе розібратися їм у тактиці зваблення Джіні Візлі.
- Я вас слухаю.
- Розумієш, Грей, ось у чому справа: Поттер і його друзі копають на мене компрометуючу інформацію. Я вирішив, що найкраще було б мати серед них якусь людину, котра була б у курсі подій, і розповідала все нам, а мала Візлі найслабша ланка серед них. Тоді я вирішив, Забіні не відмовиться зіграти закоханого. Він погодився.
Кассандра уважно слухала Драко, а коли він замовк, запитала:
- А звідки такі точні дані, що вони копають на тебе?
- Якось приперлася до мене Грейнджер і почала розпитувати про мою тітку Белатрису.
- А йому кажу, що бруднокровка просто заміж хоче, а він мені не вірить. Геть загубив залишки самолюбства, бідолаха.
- Заткнись.
- Ось бачиш, Кассі?
- О Мерлін! Забіні називай мене краще Грей. Тільки ніяких скорочених імен.
- Як скажеш, Дюймовочко, - підморгнув Блез.
- Заткнись!
- Ніхто мене не розуміє..
- І це всі докази? – з іронією запитала. – А вам не здається, що ви роздули вогнище з нічого?..
- Зрозумій, раніше Грейнджер трималася від Драко на відстані гарматного вистрілу, а їхні розмови були зразками невимушеної світської бесіди, з такими люб’язностями, що аж у вухах дзвеніло.
- Тобі зараз задзвенить!

TBC

Глава 33

Глава 33
Бела задумавшись, сиділа біля вікна. Жовтневі сутінки рвалися крізь вікно, оповиваючи смертежерку своїм холодним теплом, своєю чарівною меланхолією та химерною привабливістю. Як вона обожнювала осінні смерки та ночі. Вони надавали їй другого дихання, Белатрисі завжди здавалося, що в ці ночі вона народжується знову. Проте зараз її думки були зайняті зовсім іншим. Як же їй хотілося піти до того недоумка Дігорі, і силою забрати листи! А ще з більшим задоволенням вона б прибила Поттера, який шляється по цьому дурдому, який всі чомусь називають школою. Але мала чіткий наказ Темного Лорда... Цього разу ніхто не має права помилитися, бо інакше все буде втрачено... За такі помилки можна поплатитися головою. Бела повинна діяти дуже виважено і розсудливо. Обидва слова їй не підходили. Від природи була дуже імпульсивною, рішення приймала миттєво. А тепер...О Боже, все її єство бажало ввірватися до того недалекого вихователя, і забрати те, що по праву має належати тільки їй! Та на своє нещастя, такого собі не може дозволити, ще й доведеться залучити Снейпа! Не те, щоб була дуже проти... але привикла все робити сама. Ніколи ні на кого не покладатися...
При думці про Северуса, на губах пробігала дивна усмішка.
Раптом у двері постукали. „За ці роки в Снейп втратив орієнтацію в часі, чи як? Ще абсолютно ніяка не ніч!” Здавалося, сама була розчарована...
- Заходь, - мовила.
Двері рвучко відчинилися і на порозі стояв Луціус Малфой.
- Луціус?! – здивуванню Бели не було меж.
- Дорога міс Сміт, судячи з вашого оклику та виразу обличчя, мене ви не чекали. Я, здається, навіть знаю кого ви так нетерпляче очікуєте...І це при даних обставинах велика неповага...
- Неповага? – зневажливо перепитала. – Неповага до кого ? До тебе? І взагалі, чого ти прийшов?
- Як недружелюбно! А ми ж з тобою родичі! Хоча я розумію нетерплячість Снейпа, але ти могла б трішки почекати, - Малфой явно розважався.
- Луціусе, ти напився чи здурів? При чому тут Снейп? Взагалі, про що ти говориш?
- Бело, ти ще нічого не знаєш? Рудольфус помер в Азкабані. Мої щирі співчуття.- Луціус прибрав скорботного виразу.
- Що?...Але як...- тисячі питань завмерли на її вустах.
- Мені дуже шкода. Справді.
Відверто кажучи Белатрисі було начхати, що там відчуває Луціус.
- Йди. – Луціус вирішив, що при даних обставинах наказовий тон родички цілком можна виправдати, а тому легко вклонившись, вийшов.
Бела знову залишилася одна. Годинник невпинно відлічував час. Смерть завжди змушує нас думати про життя. І чомусь до голови почали лізти думки про те, що цей годинник відраховує час, залишений саме їй. Отже, Рудольфуса вже немає серед живих. Дивно, проте не було жодних емоцій. Ні скорботи, ні жалю, ні радості, ні відчуття втрати чи свободи. Белатриса його ніколи не любила. Вийшла заміж за велінням сім’ї. Були моменти в житті, коли вона понад усе бажала смерті свого чоловіка, але ті часи вже давно минули...У них було багато спільного...Єдина мета у житті...Проте жодних почуттів...
- Бело... – чиясь рука лягла їй на плече. Северус. Він говорив тихо. Від несподіванки вона аж зірвалася з місця. – Мені дуже шкода...
- По-перше, Снейпе, мені теж дуже жаль, а по-друге, коли заходиш, то треба стукати.
- Як скажете, місіс Лестранж, - він називав так її тоді, коли хотів розізлити.- До речі, ти розповіла Малфою ?
- Авжеж! Може нам ще Дамблдора покликати на допомогу? Він точно не відмовиться... – Бела почала злитись.
- Я теж так думаю.
- ...засадити нас до в’язниці!
- Я про що й кажу.
Северус не чекаючи запрошення сів, дивлячись на неї з якимось відтінком насмішки.
- То що ти вирішила?
- Ти про що? – зробила здивований вигляд Бела.
- Про те, моя дорога, що сьогодні ти ввірвалася до мене в кабінет і попросила допомоги. – зробив наголос на передостанньому слові, від чого смертежерку аж в жар кинуло.
- А ти про це... Розумієш, ця несподівана звістка так мене приголомшила.... – намагалася надати своєму обличчю якомога скорботнішого виразу.
- Ой, Бело, тільки не починай придурюватися, - скривився Снейп. – Я тебе занадто добре знаю, щоб повірити, ніби ти сумуєш за Рудольфусом. Він і так багато прожив при такій дружині.
- Що ти в біса маєш на увазі?!
- Те, що одного дня ти мало його не отруїла.
Бела вирішила промовчати, бо чого доброго він ще згадає при яких обставинах це відбувалося....А слухати це з вуст Снейпа хотілося якось найменше.
- То що, моя люба, в тебе украв Дігорі? – при інших обставинах Бела відпустила б коментар щодо звертання, але зараз було якось не до того.
- Северусе, я розповім тобі стільки, скільки це буде можливо, адже це дуже секретно...
- Тоді я теж допоможу настільки, наскільки зможу.
„ Чорти б тебе вхопили!” – вилаялась про себе Бела.
- Я шукала листи Регулуса.
- Твого кузена?
- Так.
- Для чого?
- Запитай у Темного Лорда.
- І знайшла?
- Так, я знайшла їх тут в Хогвардсі, і поклала в книгу. Коли сьогодні зіштовхнулася з тим мальком Дігорі, книга випала мені з рук, і ми з ними обмінялись. Він забрав мою книгу, а я – його.
- Що за книгу ніс він?
- Якусь фігню. „Кодекс гогвортських правил” Хельги Гафелпаф.
- О Господи! То він таки дійсно існує! – здивовано вигукнув Снейп. - Бело, ти дійсно припускаєш, що такий телепень дійсно вкрав у тебе ті листи? Та він навіть не може самотужки придумати покарання, а я вже мовчу про крадіжку.
- То ти мені допоможеш, чи ні?
- Так, звичайно. Ти тут за наказом Лорда, а як його вірний слуга повинен тобі у всьому сприяти.
Белатриса лише всміхнулася, але в таких людей посмішка означає багато чого хорошого і не дуже.

TBC

Глава 34

Глава 34
- Гей, Невіле, ходи сюди!
- Що таке, Роне? Е-е-ей, куди ти мене тягнеш?
- Йдемо, там дізнаєшся.
Вони йшли коридорами Хогвардсу, коли раптом Рон пригальмував біля зграї слизеринських дівчат. Його рука мимовільно потяглася до волосся.
- Паркінсон, ми йдемо репетирувати останню сцену, бо в того Дігорі вистачає часу тільки на лизання моєї сестри з тим...- означення особи Забіні, грифіндорець залишив при собі. – Ти йдеш з нами?
Від згадки про поцілунки Блеза та Джіні, Пенсі аж скривилася. Її мовчанку розцінили інакше. Рон продовжив переконувати свою „дружину”, адже необхідно було, щоб всі були присутні.
- Розумієш, Пенсі, до Хеловіну залишилося два тижні, а ми погано відрепетирували, можна сказати, головну завершальну сцену.
- Так, так. Вже йду. А де решта?
- Колін вже в кабінеті трансфігурації, я пішов шукати тебе і Невіла. А Герміона пішла за Седриком . Потрібно ще Малфоя знайти..
- Я за ним піду, - швидко сказала Пенсі, занадто швидко, і зникла в одному з коридорів Гогвортсу.


„ Треба знайти міс Сміт та віддати їй ці листи. Якось негарно вийшло,”- думав Седрик . Стукіт в двері. Подумавши, що це прийшла інспекторка, і молячи Бога, щоб вона не була дуже злою, відчинив двері, та мало не вмер на місці від інфаркту: на порозі стояла Герміона Грейнджер. Вуду вже репутацію зіпсували, то тепер на черзі він?...
- Седрику, ми вирішили зробити репетицію останньої сцени, адже скоро виступ, і було б добре ще раз пройти цю частину сценарію. Ми зібралися в кабінеті трансфігурації , але нам потрібно, щоб ти був присутнім.
Седрик страшенно здивувався такому оберту подій. Здебільшого, він за шкварку і під страхом четвертування заганяв усіх на репетиції. Не вірячи у своє щастя, Дігорі пішов з Герміоною.
Не встигли вони завернути за ріг, як Гаррі під плащем-невидимкою зайшов до кімнати Седрика. Ура!!! Таки вдалося!
Оскільки Герміона дуже не хотіла грати закохану в Седрика, то саме вона придумала цей обхідний маневр: всі будуть репетирувати останню сцену, а тим часом Гаррі забере листи, бо його герой вже в тій сцені мертвий.
Поттер швидко знайшов листи і змився звідти від гріха подалі.


- Цього не може бути! – кричала Белатриса.
- Я тобі ще раз кажу: ніяких листів у Дігорі немає, - надзвичайно спокійно, як на ситуацію сказав Снейп. – Я прийшов до нього, обшукав всю кімнату, використавши при цьому всі можливі закляття, але нічого не знайшов.
- Він їх заховав!
- Бело, а ти в цьому впевнена? Я не хочу тебе образити, але ти могла покласти листи не в ту книгу.
- Снейпе, я не зійшла з розуму, і в мене немає склерозу! Я точно знаю, що листи були в тій книзі, це була „Хроніка життя Моргани, сестри короля Артура”.
- Ну і літературу ти почитуєш на дозвіллі! Не те, що у Дігорі. Він захоплюється книжками про підвищення сили, не буду уточнювати, котрої саме. Цікаво, а ти почала колекціонувати газетні статті про себе, бо в Дігорі я знайшов кілька вирізок про Тричаклунський турнір? Бідолаха, ще досі думає, що програв Поттеру.
- Послухай, мене не хвилює якої там сили бракує Дігорі, а ти, мабуть, з превеликим інтересом простудіював ту літературку! Що, Северусе, роки?
- Ніякі не роки. Якщо тебе це так гризе, то можу довести.
- Я тобі зараз доведу! Ти повинен був забрати в того хлопчиська листи, а не читати всякі бздури!
- Та заспокойся ти з тією книжкою, я тобі нічого не зроблю, Бело, тільки не кіпішуй. Послухай, тих листів там дійсно немає. Але ти теж додумалася покласти їх в книгу, і розгулювати з нею по всій школі!
- А куди я мала їх, по-твоєму, покласти? І ніяка це не школа, це якийсь притулок для душевно хворих!
- Тоді потрапила куди треба. Але чорт з цим, Бело, залишається один вихід з ситуації: йди до Дігорі, і скажи, що ви помінялися книгами, віддай йому цей дурнуватий кодекс, хай він віддасть твою.
- Але ж він не має того листування!
- Боже, мені ще тебе вчити? Пригрози йому Дамблдором. Він швиденько знайде ті листи, а якщо, не доведи Мерліне, Дігорі в курсі подій, то ми будемо знати точно.


TBC

Глава 35

Глава 35

- Малфой, тримай надгробок рівно!- крикнув Седрик Драко.
- Я не можу рівно, він від природи кривий!-відгукнувся слизеринець, навіть не намагаючись поправити перекошену кам'яну плиту.
- Це ти від природи не надто розумний!
Герміона була права: остання сцена у склепі була жахливою, актори плутались у словах, декорації на очах розвалювались і ще ... Седрика жахливо дратував Малфой, який у довгому чорному плащі, що імітував рясу, однією ногою підтримував надгробок і водночас слухав у навушниках пісні з нового диску "Фатальних сестер".
- Малфой, гріб!
- Я, до речі, могилотримальником не наймався! Дігорі, ти хоча б мав крихту поваги до мого сану!
- Давайте ще раз сцену з Капулетті і Монтеккі! Джіні ти, між іншим, мертва, тож тобі не вельми пасує лежачи надувати жуйку! - Седрик оглянув імпровізовану сцену,- Так... Герміона і Невіл є, Рон і Пенсі є, Колін є... Джіні-Джульєтта є... Одного трупа не вистачає!
- Дігорі, тобі б надзвичайно пасувала ця роль! Я думаю, що навіть квіти тобі б приніс, лиш би ти лежав, мовчав і не рухався!
- Малфой, дивись, щоб на тому надгробку я твоє прізвище не нашкрябав! Ромео!!! Де Забіні?
-Га? -з-за ще однієї, але цього разу намальованої на великому папері могилки висунулась голова Блеза. В руках він тримав шпагу, призначену для вбивства Паріса, і чистив нею велике червонобоке яблуко.
- Що ти робиш, Забіні?
- Яблуко чищу.- продовжив свої кулінарні справи Блез.
- Навіщо?- витріщив очі Седрик.
- Розумієш, у яблук цього сорту дуже товста шкірка і їсти її не вельми корисно для шлунку.
- Забіні, лишись того фрукта і йди лягай біля Джульєтти! Я ж сказав біля, Забіні!!! На підлогу!!!
- Дігорі, у мене стерпла нога!- пожалівся Драко.
- Що я зроблю?! Подякуй Філчеві, який повинен був обновити декорації і ще Поттеру, який з вчорашнього дня, як покарання, за них відповідає.
- Поттеру?!- кинув Драко надгробок на ногу Пенсі Паркінсон.- То я страждаю через Поттера?!!!
Седрик на мить відволікся від пристрастей на сцені і порадив Пенсі негайно відвідати мадам Помфрі.
- Дігорі!- покликав Забіні, що декілька хвилин несподівано тихо прикидався мертвим.
- Що ти хочеш?
- Дігорі, мені холодно. Можна підстелити собі якийсь матрац?
- Не можна!- уже стомився огризатись на дурні репліки Седрик.- Продовжуємо сцену!
- Той собака Поттер нахабно дозволяє собі пропускати репетиції, а я, Драко Малфой, повинен тут замість нього пахати!- Драко ввійшов в образ революціонера і навіть заліз на злощасний надгробок, щоб надати своєму образу поважності.- Теж мені знайшли шестірку!
Седрик не міг не визнати, що Малфой таки має рацію і ставлення Поттера до свого покарання було неприпустимим:
- Рон, Герміоно, де Гаррі?- звернувся Дігорі до грифіндорців.
- Він...-намагалась щось вигадати Герміона і просила Мерліна, щоб у залі з'явився Гаррі і сказав, що листи у нього, закінчивши цей фарс.- Він...
- Нездужає.- допоміг подрузі Рон.
-О-о-о! Грифіндорцентр повідомляє,- спародіював ведучу магічної погоди Драко,- що у Гаррі Поттера болить шрам, тому найближчим часом у Хогвардсі пройде кінець світу. Гарно харчуйтесь і їжте вітаміни, щоб хоча б в останні дні вашого життя гарно виглядати!
"А кумедний малий цей Малфой!-посміхнувся Седрик і тут же жахнувся,- Малфой кумедний малий?!Все я сходжу з розуму ! Треба завершувати!"
-Дігорі!- цього разу голос Забіні вже не прохав, а погрожував.
- Що ти хочеш?
- Дігорі, якщо я ще декілька хвилин отак полежу, то на прем'єрі на сцену доведеться виставляти біо-туалет!
- Нічого-нічого, Блезе,- відповів замість Седрика Драко,- ми напишемо листа містерові Поттеру і попросимо його не тягнути, як завжди, до червня і влаштувати нам Армагедон ще до Хеллоуіну.
-Дігорі, можна я встану?- спитав Блез.
-Можна,- раптом погодився Седрик.- Можна всім розійтись! На нині досить!
За секунду клас спорожнів, лише надгробок валявся біля порогу, поспіхом покинутий Малфоєм. Проте в куточку залишились стояти Рон і Герміона. Седрик поглянув на них, вклавши у свій погляд усю агресію, накопичену за день.
- Герміоно, ну то я піду?- позадкував до виходу Рон.
- Роне, ні!- почервоніла дівчина, побачивши, як Візлі зникає за дверима.


Кассандра обережно торкалась пальцем полум'я свічки... Біль ніжно гладив шкіру і пронизував усе тіло... Та вона не забирала руки і дивилась, як вогонь обіймає тоненький вказівний палець... Чому вона це робить? Ні, вона питала себе не про свічку. Вдома, у великому похмурому маєтку, оточеному старим занедбаним парком, вона завжди гралась з вогнем: дивилась, як скрапує віск на вузькі аристократичні долоні, гріла холодні руки до крихітного, ледь тліючого полум'я... Чому вона тут, у охопленому дрібними проблемками Хогвардсі? І чому їй так ... холодно? Там, вдома, було інакше... Там, у Дурмстранзі, було по-іншому... Вона звикла до темряви... Сонячне світло для неї було страшнішим за суцільну темряву... Темний будинок, темна школа, темні справи і родина Грей з абсолютно темною репутацією... Вона не сумувала за друзями, бо ні там, ні тут їх у неї не було. Їй не потрібні були друзі! Адже за спиною у неї завжди стояли Греї,- самодостатні, горді, сильні... Тепер їх не було: залишилась лише вона - Кассандра... Її родина була однією з наймогутніших в Болгарії. Проте вони ніколи не пишались своєю чистокровністю, як це робили Малфої, і не дозволяли собі потрапляти на сторінки світської хроніки, де часто зі скандалами з'являлись Забіні. Вони лише тихо робили свої темні справи, про які вона, Кассандра, нічого не знала, лише здогадувалась. А тепер їй залишилось лише здогадуватись, де вони зараз... Бо за спиною їх уже не було... Кассандра залишилась одна... і їй було холодно...
- Міс Грей,- хтось тихо звернувся до неї. Кассандра здригнулась і тільки тепер відчула, як сильно пече її палець.
- Так, професоре,- обернулась вона до Снейпа.
- Директор попросив вас зайти в його кабінет, справа - негайна.
- А-а-а...
- Пароль - крокозяблик,- кинув Снейп, перед тим, як зачинити за собою двері.

Кабінет директора був порожнім. Кассандра обійшла великий стіл, торкнулась м'якої оббивки крісла, роздивилась фенікса, що дрімав і не звертав на неї жодної уваги. І тут вона помітила те, про що багато читала.
- Сито спогадів... - прошепотіла дівчина, нахилившись над небесно-блакитною поверхнею посудини.
Щось всередині переливалось різноманітними фарбами і манило вниз. Кассандра нахилялась все нижче... нижче... нижче... А тоді провалилась у блакитну безодню.

- Я здивований його винахідливістю і жорстокістю.- професор Дамблдор стояв біля столу у своєму кабінеті і не звернув уваги на Кассандру, яка щойно мало не впала йому на голову.
- От чорт...- дівчина вперше перебувала у такій ситуації і понад все у світі хотіла повернутись у реальний світ.
- Темний лорд завжди був винахідливим.- відповів директору Снейп.
- Так, але ж хлопець... Він практично дитина!
- У його віці Темний лорд уже задумував грандіозні справи.
- Я знав, що так буде. Волдеморту набридло гратися зі мною, йому легше вбити мене раз і назавжди. До того ж, я занадто багато знаю. Але я ніколи не подумав би, що вбивство він доручить цьому хлопцю.
- Така його доля, він все одно перейде на сторону зла, рано чи пізно. Бажання Темного лорда для нього і його батька - закон.
" Директора хочуть, тобто хотіли вбити?- не вірила своїм вухам Кассандра.- І про кого це вони говорять?"
-Страшна у нього доля... Хоча хто знає... Людині під силу змінити долю, якщо лише сильно захотіти.
- Професоре, я хочу нагадати вам про клятву, яку я дав його матері: захищати його і отже допомогти йому здійснити його місію.
- Не порушуй клятви, Северусе.
Світ закрутився у Кассандри перед очима, потужний вир тягнув її вверх, коли пролунали останні слова Дамблдора:
- Мені шкода цього хлопця, Северусе. Мені дуже шкода Драко Малфоя...

TBC

Глава 36

Глава 36

Кассандра поглянула на свої руки, які зрадницько тремтіли. Звісно, теорія порівняно з практикою - ніщо! Вона точно вляпалась у щось небезпечне... І це, (як дивно!), дуже сильно їй сподобалось.
"Треба звідси давати деру",- рішуче направилась слизеринка до виходу. В той же момент двері розчинились і в кабінет ввійшов директор:
- О, міс Грей, вибачте, що змусив вас чекати, проте містер Філч знайшов у третьокласників заборонену літературу не надто пристойного змісту і вважав, що це потребує негайного вирішення.
- Професор Снейп сказав...- сховала за спиною тремтячі руки Кассандра.
- Так-так. Я маю до вас серйозну розмову,- директор сперся на стіл якраз навпроти дівчини,- Знаєте, міс Грей, життя інколи боляче вдаряє по нас, але нам треба це пережити, щоб дати можливість білій смузі настати після чорної...
- Я не люблю білих смуг,- вставила Кассандра, відчуваючи, як тривога торкається її серця.
- Он як?- посміхнувся Дамблдор.- Міс Грей у вас уже з'явились друзі у Хогвардсі?
- Ні.
- Шкода,-зітхнув Дамблдор.
- Професоре, я не розумію теми нашої розмови,- голос Кассандри помітно тремтів.
- Добре, міс Грей, я скажу вам прямо. Ви знаєте, де ваші батьки?
- Ні.-серце дівчини гучно калатало.
-Їх спіймали, міс Грей, вони у Азкабані, визнанні винними у смертежерстві.
- Мені можна йти?- показала на двері Кассандра. Директор кивнув у відповідь.
Коли за її спиною зачинились двері, вона зрозуміла, що їй знову стало холодно... Холодно, але не страшно... Вона ж завжди розуміла, що колись так станеться. І ось це "колись" прийшло... сьогодні... А тепер їй треба розбиратись з тим, від чого залежить майбутнє. Кассандра рішучим, швидким кроком рушила до вітальні Слизерину. Надворі розпочалась гроза...

-Ну?- спитав у Герміони Седрик.
Герміона у відповідь лише зітхнула.
- Чому ти не йдеш?
- Я... Я... просто жахлива актриса!- у розпачі викрикнула дівчина перше, що спало на думку.
- Я знаю. Що далі?
"Ах ти свиня!- подумала Герміона.-Це я погана актриса?!Зараз я тобі доведу, що Мерилін Монро і нігтя мого не вартує."
- Уся ця комедія з репетицією, вона ж вам була непотрібна? Ніякої користі з неї не було, лише Паркінсон покалічилась,- обурено говорив Седрик.- Навіщо уся ця клоунада з виставами, закоханими подругами?Герміоно, невже я схожий на дауна?
- Зараз ні,- абсолютно щиро зізналась Герміона.
- Ага, а зазвичай схожий! Ну, що ж дожився!
- Седрику...- намагалась зробити свій голос пристрасним Герміона, але у неї не надто виходило.
- Що?
- Седрику, моя подруга...
- Яка подруга?Наскільки мені відомо ваша тусовка складається з трьох: з тебе, Поттера і Візлі. Я не помітив, що Візлі палає до мене шаленою симпатією: він скоріше хоче бачити мене у білих тапочках, аніж у білій весільній сукні, бо йому не подобається обраний мною Ромео. А в те, що у мене закоханий Поттер я не вірю, якщо я добре пам'ятаю, то два роки тому він відбив у мене дівчину!
- Добре, ти мене розкусив!- набралась сміливості Герміона.- У тебе закохана не моя подруга, а я!
- Ой,- зітхнув Дігорі, побоювання якого підтвердились,- ти.. Ти помиляєшся, тобі лише так здається. Просто я молодий, досить привабливий вихователь і у тобі грають гормони.
" Ого, містере Дігорі, то в нас настільки висока самоооцінка!- подумала дівчина.- Де той клятий Гаррі?"
- Я закохалась у тебе під час Тричаклунського турніру.
-Чому?
- У тебе...- Герміона намагалась знайти якусь суперпривабливу рису у Седрика.- У тебе був гарний зелено-жовтий костюм.
- Ти закохалась у мене через мій костюм?-здивуванню Дігорі не було меж.- Герміоно, якщо так, то я тобі його подарую, я навіть кросівки свої тобі віддам, хоча навряд у тебе 43-ій розмір ноги...
"Він мені не вірить!- промайнуло у голові Герміони.- Все, треба набратись сміливості і приступати до рішучих дій!" Герміона закрила очі, розпістерла руки і рушила прямо на Дігорі.
-Ого! Герміоно, що ти виробляєш?-злякався зомбованого вигляду дівчини Дігорі і почав відступати назад.
"Зомбі" не відповіло, лише підсилило переляк Седрика, розтуливши губи.
"О, Мерліне, вона що, цілуватись намірилась?"- Седрик подолав ще два метри до виходу. Раптом його нога спіткнулась об кам'яний надгробок і Седрик, боляче вдаривши спину, розпістерся прямо на плиті.
-Ой...-застогнав він від болю.
Герміона, сприйнявши зойки хлопця, як прояви пристрасті, прискорила хід, не відкриваючи очей.
-Грейнджер,- хотів попередити грифіндорку про небезпеку вихователь,-обережно, тут плит... А-а-а!-закінчив він вже тоді, коли Герміонина щелепа вперіщилась у його підборіддя.
"Ось, що буквально означає вислів "любов до гробу",-зрозумів Седрик, намагаючись порахувати кількість своїх гіпотетичних переломів,- точніше, любов на гробі"
-Ай,-пискнула Герміона і підняла голову догори і поглядом наткнулась на абсолютно круглі очі Гаррі Поттера.
- Я вже мабуть піду...-злізла з плити дівчина,- точніше поповзу,-уточнила вона,відчувши шалений біль у нозі.
-Ага, а я ще мабуть полежу,- не заперечув Дігорі, що пробував відчути, від чого він скоріше відкине мешти: від травми спини чи від вивихнутого підборіддя.

- І всі грифіндорці так плакали-плакали-пла-а-акали-и-и!- виводив Забіні щойно на ходу вигадану сумну баладу, стислий зміст якої зводився до трагічної загибелі Поттера, якого одного чудового ранку засмоктало в унітаз.
- О-о-о!- високі ноти у Блеза звучали особливо зворушуюче, від незвичних звукових коливань Драко Малфою аж сльози навертались на очі.
- І у всіх від горя стався інфаркт: і у Грейндже-е-ер! І у Ві-і-ізлі! І у Дігорі-і-і!
Драко не зовсім був згідний з тим, що Дігорі настільки близько прийме до серця смерть Поттера, але вирішив не псувати такими дрібницями музичний шедевр.
- Забіні!- покликав він Блеза, що саме виспівував, як від полум'я свічок згоріла вежа Грифіндору.
-Забіні!-крикнув голосніше Драко, бачачи, що друг ніяк не реагує на зовнішні подразники.
-Вибач, ти щось казав?-перепитав Блез,- Коли я співаю, у мене часом закладає вуха.
- У мене також заклало. Можеш швендяти швидше?- Драко подивився на небо: слизеринці саме перетинали внутрішній дворик Хогвардсу,- Гроза починається...

У вітальні Слизерину обидвоє друзів з'явились до ниточки мокрими. Від дощу і довгих акапельних виспівувань у Забіні практично пропав голос:
-Драко,- прохрипів він,- тобі не здається, що мій голос дуже схожий на голос Джо Кокера?
- Ні, він дуже схожий на голос грипозного Забіні.
-О!-побачив Блез Кассандру, що ходила з кутка у куток,- Моя приватна медсестра! У нас сьогодні у планах є штучне дихання?
-У нас у планах лише твоя госпіталізація у відділ для психічнохворих! Де ти був?!- накинулась вона на Драко.
-Ого, Драко, чого ж ти не попередив дружину про місце перебування? Вона тебе зараз макогоном огріє!
-Тобі щось треба, Грей?- спитав Драко, знімаючи і струшуючи мокру мантію.
- Треба! І це справа життя і смерті, у прямому значенні!
- Та ти що?
-Сядь і послухай мене уважно, Малфой, це у твоїх інтересах!
На канапу слухняно всівся лише Забіні, Драко Малфой продовжив викручувати мантію, обхляпуючи стіни.
- Ну,- прошепотів Блез,- ти нас здала банді Рудоволосих, Іклозубастих і Шрамолобатих?
- Ні, це в сто, в мільйон разів важливіше!- всілась поряд з Забіні Кассандра.-Від цього залежить його майбутнє життя.
-Що може бути таким важливим?-задумався Блез.- Сім'я?
Дівчина кивнула:
-У якійсь мірі так.
-О, Мерліне!-зірався на ноги Блез.- Малфой, ти станеш татом!!
Драко, який витрушував воду з вух і не чув початку розмови, шоковано витріщився на Забіні.
- Невже ти неуважно слухав мою пізнавальну лекцію на другому курсі про дітей і звідки вони беруться, і конспектував Макгонегел?!
- Забіні! Що ти плетеш?- обурилась Кассандра.
- Я хочу бути хресним татом.
- Ти не будеш хресним татом.- сказала слизеринка.
-Чому? Ти щось маєш проти?
- Ні.-стомлено відповіла Кассандра.
-То чому?
-Дитини не буде!- не знала, як вилізти з такої дурної ситуації Грей.
-Дюймовочко,- ніжно промовив Блез,- ти не думай, з нього вийде гарний тато, це тільки так виглядає, що він не переносить дітей, насправді він їх любить!
-Драко,- дівчина вирішила, що з балакання з Блезом ніякої користі не буде,- тобі відомо про твою місію і клятву, дану твоїй матері?
Драко уважно подивився на Кассандру і сів у крісло поряд:
- Звідки ти знаєш?
Невже їй сказала Грейнджер? Ні, вона не могла. Снейп?Дамблдор? З якої радості?
-Я була у ситі спогадів Дамблдора.
Блез, який й до цього моменту не розумів про що йдеться, тепер взагалі втратив самовладання:
- Дамблдор що, куховарить?!
- Де ти була?- перепитав Драко.
- У ситі спогадів! Ви взагалі хоч щось знаєте, щось читаєте? Що ви взагалі у цій школі робите?
-Хо-хо...-загадково посміхнувся Блез, напевно згадавши щось приємне.
- Що це таке?-серйозно спитав Малфой.
- Це така штука, куди могутні чарівники, як тобі сказати,- задумалась Кассандра,-ну, скачують свої спогади з голови і потім мають можливість повернутись туди, так би мовити, перемотати плівку назад. Я зайшла до Дамблдора і побачила його сито спогадів і ненавмисне, повірте, ненавмисне туди потрапила. Я побачила спогад, у якому Снейп і Дамблдор обговорюють клятву, яку Снейп дав твоїй матері - оберігати тебе...
- Я це знаю.- кивнув Малфой.
-Знаєш?-здивувався Забіні.
- Ще Снейп розповідав Дамблдору про місію, яку Темний лорд призначив для тебе, і ця місія - вбивство Дамблдора!
- Що?-злякався Драко.
-Матінко рідна!!!- схопився Забіні за голову.
- Ти брешеш!- крикнув Драко.- Не знаю, як ти винюхала про клятву, але ніякої місії немає! Я чув розмову Снейпа і Дамблдора у кабінеті Зілля і настійок, і вони говорили про клятву, а не про місію! Може тобі сказала Грейнджер? Але ж це нереально! Вона дала Непорушну клятву!
-Про клятву знає Грейнджер?- спитала Кассандра.
- Чудово!- обурився Блез.- Про клятву знають всі і вся, але тільки не я!
- Вона підслухала мою розмову зі Снейпом,- продовжив Драко,- я вимагав від нього пояснень, а він лише сказав, що це таємниця і це заради мого добра!
- Вона ж всім розталяпала!- сказав Блез.- Усім, але, певна річ не мені!
- Ні, не розталяпала! Я ж кажу, що вона дала Непорушну клятву.
- Це добре,- кивнула Кассандра,- ти повинен мені повірити, Драко, вони говорили про місію і це відбувалось у кабінеті Дамблдора.
- Як я можу тобі вірити?
- Хочеш я поклянуся?
- Клянись.
- Я поклянуся найдорожчим - своїми батьками. До речі, їх посадили в Азкабан за смертежерство.
- От халепа!- нахмурився Блез.- Завтра ж пошлю своїй мамунці квіти! Ніколи не думав, що у мене, в порівнянні з іншими, така ідеальна родина!
- Гаразд, я тобі вірю. Блезе,- повернувся Драко до друга,-вибач, що я не розповів тобі про клятву, я не хотів тебе в усе це втягувати. Як бачиш, існують набагато серйозніші причини, щоб втертись в довір'я до Поттера.
- Які?- не зрозуміла Кассандра.
-Я забув сказати: Снейп полюбляє роздавати клятви, ще одну він дав матері Поттера з таким же обов'язком - охороняти його.
Блез присвиснув.
- Що ти ще знаєш про це сито спогадів?- спитав Драко у Грей.
- Майже нічого, але можна пошукати щось в бібліотеці.
- Ти... Ти хочеш мені допомагати?-спитав Малфой.
- Хочу-не хочу, яка різниця, я вже влізла в цю гру і думати-гадати пізно.
- Добре.- погодився Драко.- Завтра розпочнемо пошуки інформації. Блезе, ти не проти ще позагравати з малою Візлі?
- Жартуєш?- обурився Блез.- Заради таких серйозних цілей я на ній навіть одружитись можу! Ой, що я плету! Тіпун мені на язик!
Слизеринці декілька хвилин просиділи у мовчанці.
- Це ж треба...- прошепотів Блез,- В одних дітей завдання - посуд помити, домашнє завдання зробити, а у тебе, Драко, пришибти директора... Здуріти можна!


Мадам Помфрі щось наспівувала під носа і наливала у пляшечку заспокійливе зілля для мадам Пінс. Щойно вона дала ліки учениці, якій на ногу впав надгробок.
- Які дивні діти! Це ж треба вигадати: надгробок на ногу впав! Де ж це бачено у школі надгробок!- обурювалась цілителька.
Тут двері відчинились і у кімнату пришкандибала Герміона Грейнджер.
- Дитинко, що з тобою?- злякано спитала мадам Помфрі.
- Нога болить...- застогнала Герміона.
- Ой, серденько, зараз минеться, ось ковтни ліків і через декілька хвилин біль минеться.
-Дякую,- сказала Герміона і направилась до виходу.
- Дитинко, а де ж ти так вдарилась?
- Та об надгробок спіткнулась!-відповіла грифіндорка і зникла за дверима.
Мадам Помфрі сіла на стільчик і випила заспокійливе мадам Пінс. Вона декілька секунд сиділа у прострації, поки не з'явився наступний відвідувач.
- О-о-о, вихователю Дігорі!Як ваші справи?
- Не дуже.- видавив з себе посмішку Седрик.-Спина болить дико!
- Буває.-співчутливо закивала гловою мадам Помфрі.- Ось вам мазь.
-Дякую.
-А що це у вас - ревматизм, ще, здавалось би, ви замолодий?
-Ні,- ще раз посміхнувся Седрик,- це я, власне, на надгробок впав.
- Ага.- мадам Пінс подумала, що вона працює занадто багато і їй уже давно пора на пенсію.- А скажіть, вихователю Дігорі, це у вас на підборідді сліди зубів?
-Так.- почервонів Седрик.
-Ой, невже вас покусав вовкулака?
- Та ні, учениця.- обличчя Дігорі стало бурячковим.- Самі розумієте, у них гормони і вони у цьому віці трохи скажені. Дякую за мазь.
-Будь ласка.- мадам Помфрі налила у пляшечку мадам Пінс проносного зілля.- Скільки років живу, але щоб у школі були дикі надгробки-забіяки і учениці, що кусають викладачів! Такого ще світ не бачив!

TBC

Глава 37

Глава 37

Звук смачного поцілунку розірвав гробову тишу коридору.
- Елісон, тобі вже хтось казав, що у тебе шалено красиві очі, просто як два бездонних озерця, - Блез заглянув в очі дівчині, паралельно роздумуючи над тим, що озер кольору засохлого лимона він ще у своєму житті не бачив.
- Ооооо… , - кирпата п’ятикурсниця із Хаффлпафу, здається не помітила невідповідностей.
- А твої губи, ніжні, як пелюстки зрошених троянд, - Блез подумки подякував своїй матері і всім її восьми чоловікам по порядку. Як не як, а цінний досвід у запудрюванні дівчачих мізків він таки здобув.
- Ах, який ти романтичний, - закотивши очі, Елісон повисла на шиї у Блеза.
- Твої вії такі довгі і густі…
- Як що? – чекаючи ще одного поетичного порівняння, хаффлпафка кокетливо усміхнулась.
- Просто довгі і густі, - Забіні вже надоїла ця комедія і він вирішив перейти до наступальних дій. Тим паче, хогвардський коридор – не найбезпечніше місце для таємних побачень і тому подібного.
Притягнувши дівчину до себе за талію, він знову поцілував її. Елісон особливо не опиралась, обійнявши Блеза за плечі, вона повисла на ньому, всім своїм виглядом демонструючи, що не проти того, що відбувається. Він торкнувся її пишного, кучерявого волосся, пальці моментально потрапили у волосяну пастку, намертво заплутавшись у густих кучерях.
«От чорт, - міркував Блез, - наступного разу треба попросити її заколоти волосся, або ще краще обстригти. Звичайно, якщо той наступний раз колись трапиться.»
Дівчину, здавалось, задовольняло все, бо вона з великим ентузіазмом обслюнявила Забіні вухо і тепер взялася за шию.
- Знаєш, ти такий романтичний, ніжний, зовсім не подібний на інших хлопців. У тебе така чутлива душа, такий мужній погляд…
- Може ти замовкнеш, - вже зовсім не ніжно обірвав її Блез, - я не можу зосередитись.
Він розізлився на занадто балакучу дівчину, але від свого відступати не збирався. А щоб заткнути її хоч на мить використав найстаріший і найдієвіший спосіб – поцілунок.
- Ой Блезе, - здушила його в обіймах Елісон.
- Забіні? Тейлор? – з-за повороту виринула Джині Уізлі і, як вкопана, застигла посеред коридору, не зводячи здивованого погляду з парочки.
- Джанні… Дженні… сонечко, ти не зрозуміла ситуації, - Блез спробував вирватись з обіймів хаффлпафської дівиці, але рука, заплутана в волоссі не дозволила цього зробити.
Елісон голосно пискнула і вчепилась у злощасну кінцівку Забіні.
- Мені не потрібні твої пояснення. Ми що зустрічаємось чи як? Це просто дурнувата шкільна вистава, - підвищила тон розчервоніла гриффіндорка і прожогом кинулась вперед по коридору.
- Уізлі, почекай… от чорт, - рука ще міцніше заплуталась у волоссі і вивільнити її без допомоги палички або ножиць не вдалося б.
- Герміона була права, вона завжди права, - на ходу прошепотіла Джіні, - такі як він не змінюються. Ніколи.
Джіні Уізлі блискавично зникла у затінку коридору. Доганяти її вже не було сенсу, але Забіні таки дістав паличку. Тому, тепер перебирав у голові всі закляття, які могли б пригодитись в даній ситуації.
- Ексальдоціо, - вигукнув він, спрямовуючи струмінь іскор з палички в голову дівчині.
Голова засяяла якимось дивним синюватим відтінком, коли сяйво зникло, щелепа Забіні на шаленій швидкості полетіла додолу. Волосся не просто розплуталось. Воно зникло взагалі, і тепер голова Елісон блистіла у відблисках факелів, як більярдна кулька.
Відчувши зміни у зовнішності, дівчина зайшлась голосним плачем та прокльонами, кричучи щось на ходу про мерзотника-Забіні, дівчина побігла в сторону Медпункту.
« Треба надіслати їй гарних квітів, бо закінчення побачення було якимось не дуже вдалим. А так все добре починалось, - подумки зітхнув Блез. Пригадавши Уізлі, зітхання перейшло у приглушений стогін – Малфой мене приб’є».
Обдумуючи всі способи суїциду нараз, невдаха-казанова поплівся до вітальні Слизерину.


- Як ти міг? Йолоп!
- Угу…
- Троль!
- Угу…
- Козел збочений, - Драко рвав і метав.
- Це вже трохи занадто, - подушка зійшлась в одній плоскості з фейсом Забіні, - угу…
- Через тебе пішла місіс Норіс під хвіст вся наша робота за два місяці…
- Угу…, - Забіні не подавав ніяких ознак життя, окрім хитання головою у такт реплік Драко.
- В мене складається враження, що я розмовляю з Гойлом, - Малфой вже трохи охолонув і тепер, розвалившись у кріслі, презирливо зиркав на Блеза.
- Драко, ти заспокоївся? Тепер включи свої мізки, - Касандра, котра сиділа у протилежному кутку кімнати, з підвищеною увагою розглядала свої нігті, - і подумай як виправити ситуацію.
- Я думаю, - буркнув Малфой.
- Щось не видно. Зараз ти схожий на впертого осла, котрий не подає жодних ознак розумової діяльності.
- Не могла порівняти з розлюченим левом?
Касандра тільки презирливо хмикнула:
- Що шепотіла Уізлі, коли втікала по коридору?
- Окрім проклять на мою адресу?
- Так! – Касандра почала дратуватись.
- Щось про виставу, про те, що ми не зустрічаємось, про Грейнджер, котра її попереджала…
- Грейнджер? – Драко вигнув брову. – Грейнджер її про щось попереджала?
- Про те, що такі як я не змінюються, - патетично продекламував Блез, прибравши знову оптимістичного настрою.
- Невже вона для неї такий авторитет?
- О! Як Моргана для Мерліна, як Дамблдор для МакГонегал, як …
- Ти ж у нас новенька, - перебив Драко монолог Забіні. – Вона там у них штатна Трелоні. Всіх попереджає, а потім нарікає, що її ніхто не слухав…
- Ти щось казав про клятву, котру тобі дала Грейнджер? Яке її точне формулювання?
- Я взагалі то хотів використати ту клятву для інших цілей…
- Яких цілей? – з хитрою посмішкою поцікавився Блез.
- Це не важливо, - перебила Кассандра, - якщо тобі дійсно важливо вияснити, що задумало тріо, то доведеться пожертвувати своїми фантазіями…
- Якими до чорта фантазіями, я мав щодо неї серйозні наміри…
- Пропозицію руки і серця?
- Замовкни, Забіні, - Драко шпурнув ще одну подушку в Блеза, - але троль з ним. Як треба то треба. Я поговорю з Грейнджер…
- О дякую, великий Драко, - жартівливо вклонився Блез.
- Наступного разу я тебе просто каструю!
- Ти жорстокий, - засміялась Кассандра.
Піднявшись з крісла дівчина зібрала підручники і підійшла до дверей.
- Забіні ти йдеш?
- Куди? – щирому здивуванню Блеза не було меж.
- До бібліотеки. Про сито ти вже забув?
- Може іншим разом, щось у мене голова болить і живіт, а ще у мене бібліофобія і я боюсь мадам Пінс…
- Забіні, або ти швиденько збираєшся в бібліотеку або я втілюю своє попередження в життя без затримок, - Драко був настроєний серйозно.
- Та йду вже, йду, - підвівся з крісла Блез, - а ти?
- А я маю серйозну розмову до Грейнджер і думаю, що тягнути з цим не треба…
Касандра ствердно кивнула Драко і, побажавши успіху, вийшла з вітальні, за нею поплівся Забіні.

TBC

Глава 38

Глава 38

«Що за день сьогодні такий, - роздумувала Герміона, повертаючись з медпункту до своєї вітальні, - так зганьбитись перед Седриком. Він, мабуть, думає що я зовсім схибнулась. А Гаррі, о Мерлін, як він на мене дивився…»
- Що Грейнджер, граніт науки впав на ногу? – Драко кивнув на нижню кінцівку Герміони, котра розпухла, та й взагалі виглядала не надто привабливо. Видно, зілля, яке дала їй мадам Помфрі ще не подіяло.
- Чого тобі треба, Малфой? – тремтячим голосом поцікавилась Герміона, хоча відповідь на це питання вже давно гніздилась у її голові.
- Як грубо, Грейнджер. Я лише прийшов за тим, що мені належить по праву. Ти не занадто розслабилась? – Драко обіперсь об стіну, загородивши прохід Герміоні.
- І чого ти хочеш? Говори швидко, бо у мене мало часу, - Герміона лукавила, насправді часу у неї було вдосталь. Контрольна з трансфігурації і есе з гербології давно написані, Гаррі і Рон зайняті на черговому тренуванні, отож вона вільна, як пташка. Чесно кажучи, вона, не могла признатись у цьому навіть собі, боялася Малфоя, чи точніше його слів, котрі могли змінити назавжди її життя.
- Знаєш, я перебрав багато варіантів і кожен з них закінчувався для тебе плачевно. Як ти ставишся до того, щоб станцювати стриптиз на викладацькому столі в честь Хеллоуінського балу?
- О Мерлін…, - сполотніла гриффідорка, до її образу психічно хворої в очах Седрика мав додатись ще й хеллоуінський стриптиз.
- Що занадто просто? Є ще один варіант. Знаю, що останнім часом Філчу спиться занадто тривожно, турбує його чистота Слизеринських підземель. Думаю, йому стане веселіше, коли одна занадто цікава грифіндорка добровільно допоможе йому помити всі підземелля, віддраяти нічні горщики і ще багато цікавих предметів…
- Хм?
- Ось тобі ще одна пропозиція, Креб сьогодні зранку скаржився на те, що чортів ельф-домовик зіпсував йому всю білизну. Думаю, що ручне прання її не завадить, а заодно і підлатаєш…
- Малфой, тільки попробуй…, - стиснула кулаки Герміона.
- Ну гаразд, не будемо тягнути кота за хвіст. Один мій друг…
«Десь я вже чула цю фразу, - шалена думка заснувала у Герміониній голові».
- Отож мій друг…
- У тебе є друзі? От новина, - не втрималась від коментарю Герміона.
- Як не дивно, але є. Блез Забіні здуру втріскався в ту малу руду Уізлі. Твоє завдання – кістьми лягти, але довести Уізлі, що Блез просто ангел в плоті. Якщо треба, то навіть крила з німбом йому домалювати, але переконати малу, що він – герой її мрій і фантазій.
- Але…
- Що? Тебе щось не влаштовує? Кребова білизна завжди чекає на тебе.
- Може я краще підземелля помию? Я не можу її обманювати, - почервоніла Герміона.
- А хто тебе просить її обманювати? Ти щось маєш проти святого Забіні? Молодий, привабливий юнак, ну звичайно не такий як я, але теж нічого. Розумний, коли мовчить, звичайно, з хорошим почуттям гумору…
- А ти що сваха?
- Не твоє діло! Твоя справа маленька – переконати Уізлі. Роби це як хочеш, але щоб через три дні руда ні на крок не відходила від Забіні. Бо від свого нероздільного кохання хлопець може і дурниць наробити.
- Три дні? Я не зможу…
- О! Ти хороша актриса, справишся!
Очі Герміони стали завбільшки з золоті сничі, звідки він дізнався? Невже ж той чортів Малфой всюдисущий:
- Три дні, о Мерлін…
- І нікому ні слова, - крикнув їй навздогін Малфой, - хоча, у будь-якому випадку я залишаюсь у виграші.
Він розвернувся і швидким кроком попрямував у напрямку бібліотеки.

- Щось знайшли? – Драко з виглядом ситого кота увійшов до бібліотеки і, знайшовши біля одного з столів однокурсників, приєднався до них.
- Поки ні, а ти? – підняла голову від книги Касандра.
- В мене все, як в аптеці. Чітко і за правилами. Грейнджер вже пошкутильгала обробляти малу.
- Чудово, - Блез відкинувся на стільці, байдикуючи поки Каландра переглядала літературу.
- Слухайте, а ви не вбачаєте у тому, що ми робимо якогось де жавю? – Драко примостився на столі і оглянув прискіпливим поглядом компанію.
- Тобто? – не зрозуміла Касандра.
- Поттер, Уізлі, Грейнджер, - зрозумів логіку Драко Блез.
- В ціль!
- Тобто, ти, як Грейнджер, - Блез кивнув на Касандру.
- Я подібна на Грейнджер? – з жахом поглянула на нього Грей.
- Ну, можливо, ти трохи менша зануда, але коли відповідаєш на уроках, то копія Грейнджер, - Драко взяв до рук «Магічні артефакти та їх дія».
- Ти – Поттер, - Блез розреготався, уявляючи Малфоя в поттерівських окулярах і зі шрамом.
- Жах, я вже сам себе картаю за це припущення, - Драко меланхолійно гортав сторінки. – Але тоді ти, Уізлі. Я вже уявляю собі тебе з рудою шевелюрою і дурнуватими жартами.
- Мої жарти не дурнуваті, - запротестував Блез.
- Таки дурнуваті, Забіні, - прошепотіла Касандра, беручи до рук нову книжку.
- Тут нічого немає! – шпурнув свою книгу Драко.
- Може спитати у мадам Пінс? – Грей теж відклала свою книгу.
- А ви ще не питали? – Драко зітхнув, дивлячись на безпорадність друзів.
- Мої жарти дійсно дурнуваті? Ти мені ніколи такого не говорив, - не вгавав Блез.
- Вгамуйся Забіні! Я йду до мадам Пінс!
- Що Дюймовочко, наша компанія тебе вже не влаштовує?
- Я ж казала, що твої жарти дурнуваті!
- Мадам Пінс немає на місці, - сконстатував факт Драко, котрий за час перепалки між Блезом і Касандрою встиг сходити до столика бібліотекаря.
- Її немає? Можемо сходити до Забороненої секції, - змовницьки підморгнув Забіні.
- А що, тільки для Поттера правила неписані?

TBC

Глава 39

Глава 39

Коли Герміона зайшла до вітальні, то побачила Гаррі, Рона та Джіні, котрі, судячи з всього, щойно повернулися з тренування. Гаррі якось дивно подивився на неї, здивовано вигнувши брови, але коментарі залишив при собі. Брат і сестра були зайняті тим, що сварилися, їхній крик аж відлунювався об старі стіни грифіндорської вежі.
- Як би ти швидше звернула...
- То це я винна, що ти завис у повітрі, як кам’яна статуя? Роне, ти уявив себе Венерою Мілоcькою?
- Ким-ким?..
- Не важливо! Але коли до тебе летить квафел, то треба його ловити, а не гіпнотизувати..
- А ти взагалі сьогодні літала з відсутнім поглядом. Мене дивує, як ти помічаєш ще когось, крім прекрасного Забіні.
- На що ти натякаєш? – небезпечно понизила голос Джіні. Її очі гнівно спалахнули. Рон влучив у болюче місце.
- На те, що ти тільки те робиш, що цілуєшся на сцені з ним. Мабуть, скоро це перейде в реальний світ? – Тепер лютував уже Рон.
- Я не винна, що його обрали Ромео! І взагалі відстань від мене з тим Забіні! Не згадуй його при мені.
- Що вже обпеклася? – Рон розійшовся не на жарт.
- Ні, - Джіні гордо підняла голову. – Він всього-на-всього слизеринець, котрий грає разом з нами в одній п’єсі, ось і все. А ти, Роне, мало не одружуєш нас.
Джіні підвелася і попрямувала до дівочих спалень. В останній репліці Герміона відчула якийсь фальш, награність. Сіла на місце Джіні.
- Як тренування?
Рон і Гаррі відповіли одночасно:
- Не дуже.
- Паскудно!
- Слухай, Герміоно, коли ми говорили, щоб ти звабила Дігорі, - почав Гаррі, вигляд у нього був присоромлений, – то не мали на увазі таких радикальних дій. Ми тобі віримо: ти дійсно талановита актриса, але...
- Гаррі, я не хотіла доводити до того, що ти побачив! Просто Дігорі спіткнувся і впав.
- А-а-а...
-Ага! Якби ти прийшов скоріше, то такої комедії ти б не побачив.
- Хочеш сказати, що я б застав трагедію?
- Знаєш, якщо тобі на ногу падає надгробок, то це не водевіль!
- Падає що?..
- Надгробок!
- Ого!
- Гаррі, скажи краще: ти вже переглянув листи?
- Ні. Я заніс їх до своєї кімнати. Вночі прочитаю.
- Але я одного не можу зрозуміти: як ці листи опинилися в Дігорі? – сказав Рон.
- Мене це дуже інтригує, а тому я продовжу цю гру в закоханість.
- Сподобалось? – хитро примружився Рон.
- Шалено! – обурено вигукнула Герміона.
Ще декілька хвилин троє друзів обговорювали можливу роль Седрика Дігорі у всій цій історії. Але щось тут явно було не так, кінці з кінцями не сходились. Та раптом Рон вигукнув:
- От чорт... Снейп..
- Снейп?!! Де!!!?? – Гаррі шалено закрутив головою намагаючись побачити цю ходячу небезпеку.
- Та не тут, а той реферат, що він нам дав на завтра. Я забув його написати.
- Роне, не тільки ти... – приречено зітхнув Гаррі. – То що йдемо в бібліотеку?
- Йдемо, бо завтра будемо надгробки власноруч переносити, або підтримувати...
- Прекрасна перспектива... Герміоно, йдеш з нами?
Герміона деякий час вагалася, але все-таки вирішила скласти компанію хлопцям.


У бібліотеці було порожньо. Як би це не видавалося дивним, але й мадам Пінс також не було...
- Повний прикол! Йдемо у заборонену секцію! – з ентузіазмом запропонував Рон.
- Навіщо? Ми вже знайшли, що шукали, та й реферат для Снейпа... – почала опиратися Герміона, котра залишилася дуже обережною особою, незважаючи на багатий досвід зламувань і решти вельми цікавих пригод, яка без вагомих причин нікуди не полізе.
- До речі, про Снейпа. Він теж був у забороненій секції, в ту ніч, коли я шукав листи. Також щось шукав і не знайшов. При цьому щось говорив, що хтось йому не довіряє і прагне зробити сама.
- Цікаво- цікаво... А тепер, Герміоно, бачиш, що ми маємо вагому причину, щоб піти туди, - Рон кивнув у бік забороненої секції.
- Так, ходімо.
Друзі зайшли. Гаррі та Герміона попрямували до того місця, де Снейп застукав Гаррі, Рон вирішив ознайомитися з книгами, які є тут. Усі розуміли, якщо їх знайдуть тут, то проблем буде більше, ніж достатньо... Візлі проходив довгими рядами книг. „ Непрощені закляття: теорія і практика” , „Методика вивчення блокології” , „ Як наслати прокляття”... Рон подумав, що такі книги взагалі потрібно знищити, бо такі люди, як Малої та Забіні ніколи б не втрималися б від спокуси прочитати їх... Зненацька помітив чиюсь тінь в кінці ряду... Це не могли бути Гаррі чи Герміона, бо вони в протилежному кінці... Якщо це повернулася мадам Пінс, то ой як же перепаде! А, може, хтось зі вчителів? У наступну хвилину молив усіх святих угодників, щоб це не були ні Малфой-старший, ні Снейп. Якщо вони, то ті кляті надгробки пригодяться для прямого використання, а не як декорації... Надзвичайно тихо, все ще дивлячись на тінь, Рон відступив кілька кроків назад... І раптом...
- А-а-а....
- Ой-ой... я не
- Ти?
- Ти?!
- Йолоп!
- Дурень! Я злякався!
- Що в штанці напудив?
- Заткнись, зараза ти прилизана!
Коли Гаррі з Герміоною прибігли на Ронів крик, то побачили, що їх друг і Малфой верещать один на одного, а біля них стоять Забіні та Грей.
- Що ви тут робили? – злісно запитав Поттер.
- Ми? – перепитав Блез. – Та ось за вами йшли... Розумієш, Драко вже другий тиждень хоче запросити Візлі на бал. Так марить його рудою шевелюрою... Бідаця...
- Забіні, заткнись! – прошипів Рон.
- Ой, чим я заслужив таку ненависть? Та я вірний шанувальник твоєї сім’ї...
- Ще раз побачу тебе біля моєї сестри, то тебе рідна мати не впізнає. Звичайно, якщо вона ще пам’ятає, що окрім восьми чоловіків у неї ще є син...
- Послухай, Візлі, ніколи не ображай мою маму, бо я не подивлюся, що твоя сестра справжня красуня, і вріжу тобі так, що тебе взагалі ніхто не впізнає.
- Ой, як страшно!
- Слухай, Візлі, - втрутився в розмову Драко, - вали звідси і забери татуся-Поттера і всезнаючу Грейнджер. Ви нас не бачили, а ми-вас. Врубали?
- Слухай, Малфой, сам вали звідси.
- Ой ти нариваєшся...
- Хочеш ще одного синяка під оком для симетрії?
Тут Драко вирішив, що Рон перейшов межу і зі всієї сили вдарив його в лице. Рон похитнувся, але втримав рівновагу, і його кулак вмастив Малфоя по носі. Хлопці зчепилися зовсім не дбаючи про стелажі, і забувши, що проходи між ними страшенно вузькі. Вони звалили з страшним гуркотом стелаж. Від того звуку аж розімкнули свої «пристрасні обійми». Вже було відкрили роти, щоб продовжити потік взаємних образ, як наступні стелажі почали падати. Їхні серця пропустили один удар... Оце халепа... Та наступної миті шестірка вихором вилетіла з бібліотеки.

TBC

Глава 40

Глава 40

„Вона сказала, що любить мене... Герміона сказала...Любить мене... Але ж вона учениця....Та скоро закінчить Хогвардс” – думав Седрик. Від тої миті, коли Герміона кинула йому в лице слова любові, але гордо і спокійно, він постійно думав про неї... Згадував турнір, прокручував ситуації, коли доля зводила разом, але жодного разу не було помітно, що ця грифіндорка має до нього якісь почуття... Бачив її у гарній синій мантії на Різдвяному балу... Була дуже приваблива і недоступна, поруч з найвідомішим квідичистом світу. Що тепер йому робити? Як себе поводити поруч з нею?.. Та найбільше Седрика цікавило: що він відчуває до Герміони, найрозумнішої дівчини Хогвардсу... Та тривожні думки молодого вихователя були перервані, уже здається всоте за останній час, стуком у двері.
- Заходьте.
До кабінету ввійшла інспекторка. Подумки Дігорі побажав собі безболісної смерті.
- Містере Дігорі, нещодавно ми з вами зіткнулися у коридорі, і ненароком обмінялися книгами...
„Ага, рушниці напоготові!”
-....у моїй книзі були надзвичайно важливі листи і я б...
„Цілься”
- ...хотіла, щоб ви негайно їх повернули.
„Вогонь!”
- Пані інспекторко, розумієте я залишив книгу в учительській..
- Що?!
- Не хвилюйтеся, я якнайшвидше поверну вам листи, міс Сміт.
- Якщо ти загубив мої листи, то боюсь можеш попрощатися із цією роботою, любий містер Дігорі.
„Я б з радістю забрався з цього дурдому. Єдине, що мене тримає це таємниця, котру Дамблдор все ще не хоче мені розповісти.”

А у школі панувала передбалова лихоманка...

- Парваті, як ти думаєш мені більше пасує блакитний чи бірюзовий?
- Зелений, - винесла вердикт подруга. – Ти думаєш Дін запросить мене? А ти з ким йдеш?
- Ще не знаю, але той рейвенкловець був зі мною дуже милий. Не знаю, може й запросить. А ти чула....

- А ви не знаєте часом з ким йде Забіні? – запитала Пенсі у своїх сусідок по кімнаті, ввечері. Розчісувала волосся перед сном уже скатованих двадцять хвилин.
- Аякже знаємо, - саркастично кинула Мілісента, що просто валялася на ліжку. Від здивування Кассандра відірвалася від книги.
- З ким? – Пенсі жваво повернулася до Мілісенти, не вловивши іронії в голосі.
- З Малфоєм. Останнім часом вони завжди всюди ходять разом.

У бібліотеці майже нікого не було. Учні насолоджувалися останніми сонячними днями. Але за одним із столиків сиділа Джіні. Настрій був не дуже, судячи із гримаси, що застигла на її красивому обличчі. Була настільки заглиблена в собі, що навіть не помітила Забіні, який зайшов і попрямував до її столика.
- Привіт.
- Привіт, - його голос вивів із задуми.
- Я хочу з тобою поговорити.
- Слухаю, - відповіла якось холодно і непривітно.
- Я б хотів запросити тебе на бал.
Джіні була шокована, проте швидко взяла себе в руки і тому видавила з себе лише скупу посмішку.
- Ні, не піду.
- Але чому?
- Чому?... І ти ще питаєш?..
- Джа...Джи-и... моя люба, якщо ти маєш на увазі ту сцену, то ти все неправильно зрозуміла...
- Неправильно зрозуміла? Он як? Послухай Забіні, по-перше. Не називай мене так, а, по-друге, мені начхати, що ти там робив з тією Тейлор! Ясно? Краще запроси на бал її! І ще: я не дозволю зробити із себе ще одним пунктом у твоєму любовному списку!
- А б ніколи!...Та як ти могла...- здавалося, що від обурення Блезові бракує слів. – Я б ніколи не опустився так низько! То ось якої ти про мене думки! Я хотів піти на бал з тобою, і йти з іншою не збираюся! – і перш ніж, Джіні змогла щось сказати гордо попрямував до виходу.

- Герміоно, але ж він слизеринець! – вигукнула Джіні. Пройшло два дні. Подруги сиділи на лавці у внутрішньому дворику замку. За цей час змінилося лише одне: навколо всі торочили тільки про бал. Нікого не хвилювало, що існує такий собі Лорд Волдеморт, що всі його посіпаки на волі, що професори Макгонегл, Малфой і Снейп, ніби змовившись давали контрольну за контрольною. Всіх цікавило хто кого запросив, кого хто буде запрошувати, і що збирається вдягти однокурсниця, подруга, сестра...
Під акомпанемент такого настрою Герміона взялася дотримати клятву, яку дала Малфою. Радувало, що після цього якусь частину тієї так званої угоди між ними буде виконано. Запевняти Джіні, що Блез Забіні – це янгол, котрий зійшов з небес, не хотілося аніскілечки. Якби її воля, то порадила б Роновій сестрі триматися від того слизеринця якнайдалі, а так... Залишалося надіятися, що Забіні не зробить Джіні нічого поганого, бо тоді вона, Герміона, буде у всьому винною...
- Так, але ж людину не визначає гуртожиток.... Джіні, послухай, це ж смішно думати, що всі слизеринці – погані, а всі грифіндорці – хороші і благородні. Це ж дурня... Всі ці середньовічні та застарілі думки щодо гуртожитків...
- Але ж вони залишилися до наших днів! – сказала Джіні і Герміона миттю прокляла себе за невдало підібраний епітет.
- Так, залишилися, але виключно завдяки квідичу. Я вже давно казала, що пора дійти згоди у стосунках між гуртожитками... І кожного разу все псує квідич.
- Ти дійсно так думаєш? – легко переконується той, хто цього хоче. В очах Джіні читався сумнів.
- Так. - Герміона більше не могла кривити душею, а тому вирішила завершувати цей цирк.
- І що мені тепер робити?...
- Зачекай до балу, а там все виясниться. Послухайся, що каже тобі серце, Джіні.
І залишивши подругу наодинці з собою попрямувала до замку. Не встигла переступити поріг Хогвардсу, як наткнулася на Малфоя.
- Як там справи, Грейнджер? Бо труси Креба за тобою плачуть.
- Якщо твій підопічний не втне якоїсь дурниці і почекає до балу, то все буде добре.
- Ну-ну, дивись мені, бо стриптиз станцювати завжди встигнеш...

TBC

Глава 41

Глава 41

- Я так люблю бали! Усі ці дами в вечірніх мантіях і джентльмени у строгих чорних...
- Всі, крім Рона Візлі. - хмикнула Парваті, пригадавши бал три роки тому.
- Чому ж? - закотила очі Лаванда.-Його...м-м-м вбрання було вельми ...пікантним.
Парваті зітхнула, показавши, що смаки Лаванди абсолютно не співпадають з її.
- І ця вистава!-продовжувала літати в хмарах Браун.- Ні, я неправильно висловилась. І цей Дігорі!
- Що ти маєш на увазі?- закрила підручник з Трансфігурації Герміона.
-О Мерліне! Грейнджер, ти помічаєш, що навколо тебе окрім книжок існують ще люди?
-Ближче до суті, Браун!
-Він ще учнем був дуже привабливим, а тепер, коли він викладач...
- Він вихователь.-виправила Лаванду Герміона.
-Одна холера! А тепер коли він викладач...
-Вихователь!
-Грейнджер, та дай ти завершити думку!Тепер він дорослий, досвідчений і такий...неприступний!Ех, хотіла б я отримати дозвіл на приватні з ним репетиції!
-Але ж він викладач!- не то собі, не то Лаванді повідомила Герміона.
-Він вихователь.- виправила Парваті Грейнджер.
-Одна холера!-фиркнули Лаванда і Герміона водночас.
- Те що він викладач,- продовжила проповідь Браун,- навпаки може додати в стосунки перчинки. Адже, як кажуть, заборонений фрукт завжди солодший.
-Заборонений плід,- поправила Герміона і посміхнулась:"Знала б ти, Лавандо, що ми з тим фруктом вчора валялись разом на надгробку, то ти б всі свої фарбовані патли повисмикувала!"
- Уроки зі зваблення викладачів краще б брати у Лунатички Лавгуд з Рейвенкло.- порадила Парваті.
-Що-о-о?-здивувалась Герміона.- Та вона б ніколи...
- Вона з Малфоєм-старшим?-спитала Браун.
-Вона б ніколи не наважилась...
- Зі Снейпом?
-Не наважилась залицятись...
-З Флитвіком?
-Залицятись до викладача, бо...
-З Хагрідом???
-Ні!!!-намагалась перекричати грифіндорок Парваті.- Вона з Вудом!
-От собака рейвенкловська!- пошпурила подушкою в непричетного до діла Кріві Лаванда.- Задрипанка кучерява! Відчула, що я маю плани на нього і вкрала з-під самого носа!
-Я думала, що ти маєш плани на Дігорі.- сказала Парваті.
- Ну, ти розумієш, Дігорі дуже привабливий, але він для мене занадто розумний...
-Для тебе і Півз занадто розумний.-прошепотіла Герміона.
- Просто мені сказала Падма.- пояснювала Парваті,- що їй сказала Анна, а їй сказав Ерні, а йому сказав Захаріас, що бачив, як вони цілувались і там ще був Снейп.
- А він з ким цілувався?-поцікавилась Лаванда.
- Ні з ким. Він просто...
-Стояв і дивився,- договорила за Парваті Лаванда,- от збоченець безсоромний.
-Ні, він кричав.
- Кричав?-втрутилась в розмову Герміона.
-Невже він так розчулився, що аж кричав і плакав?- спитала Браун.
-Я не казала, що він плакав! Він просто кричав на Вуда, бо Вуд - викладач, а Лавгуд - учениця.
- Вуд хіба не вихователь?-спитала у Герміони Лаванда.
- Ні, Дігорі - вихователь.
-Одна холера, усі вони на одне лице й посаду, що Вуд, що й Дігорі! І що робити!Всіх пристойних мужиків розібрали, а я залишилась сама!- перейнялась власною долею Лаванда.
- Може ти пригадаєш, що окрім викладачів на бал ще прийдуть учні!- з сарказмом у голосі сказала Парваті.
З дівчачих спалень у вітальню спустилась Джіні і сіла біля Герміони.
- Так,- зітхнула Лаванда,- доведеться йти з кимось з учнів. Хто з красунчиків залишився?Хіба що Колін з Рейвенкло?
-Ей!-прикрикнула на Браун Парваті.- Він йде зі мною!
- Вибач.- не надто засмутилась Лаванда.- Ерні, як завжди з Анною, Дін з Маріон, Захаріас з Мелісою.
- А Малфой?- спитала Парваті.
-Ой,- зневажливо хмикнула Браун,- мабуть з тією своєю фіфою Грей. Вони тепер часто з'являються поряд! Ця ганчірка болгарська думає, що коли у неї гарна фігурка і великі мізки, то весь Хогвардс лежатиме у її ніг!
- За твоїми словами, у її ніг лежить уже Малфой.- сказала Парваті.
- Ой, я б на її місці побереглася,- продовжила Лаванда, - він хоч і нічогенький хлопець, але надто вже неврівноважений. А от Забіні!
- Забіні симпатичний, але він зі Слизерину!- заперечила Парваті.
- Ой, перестань гнати ту муру про гуртожитки! Але, на жаль, -зітхнула Лаванда,- Забіні пташка занадто високого польоту. Цікаво, яку кралю він приведе на бал?
Герміона помітила, як у Джіні одразу розчервонілися щоки.
- Як кажуть, краще горобець в руках, ніж журавель у небі. А ось і мій горобець,-побачила Лаванда Рона, що разом з Гаррі заходив у вітальню.
- Рончику!-притиснула Лаванда грудьми Візлі до дверей, якими водночас прищемила руку Поттерові.
- Гм...- відповів Рон.
-Роне, ти не проти, щоб ми...
- Ай!!- крикнув Гаррі, намагаючись звільнити свою правицю.
- Поттер, заткнись, ти нам заважаєш!-рявкнула Лаванда і повернулась до Рона, який від нестачі кисню і близького перебування від Лавандиного немалого бюсту, позеленів.- Рончику...
-Що-о-о?-видихнув залишки повітря Візлі.
-Давай підемо разом на бал: тільки ти і я...
-А-а-а!-не вгамовувався Гаррі.
- Поттер, ми тебе не візьмемо, можеш там не завивати! То як?
- Та я...
-Рон, заразо, згоджуйся швидше, а то я на ціле життя залишусь інвалідом!-втрутився у розмову Гаррі.
-Ну добре...-прошепотів роздавлений немалим дівочим тілом Рон, якому вже ввижався довгий тунель життя, у кінці якого зі свічкою стояв професор Снейп.
-І одягни будь ласка той свій спокусливий костюмчик з мереживом,- додала Лаванда, віддаляючись від місця битви.
-Ну й напориста дівка...-сказав Рон.
-І не кажи.-згодився Гаррі, розглядаючи посинілу руку.


Драко Малфой сидів у Великій залі, пив сік і агресивно гортав уже пошарапані сторінки "Щоденного віщуна":
- На першій сторінці - про бал, на третій - про вечірні мантії, на четвертій - правила бального етикету! Дістали!
- Привіт, друзяко Драко!-усміхнувся на всі тридцять два Забіні.-Ти чув, як я зримував?
- Не чіпай мене!-відгаркнувся Малфой.
- Щось трапилось?-занепокоївся Блез.
- Життя - фігня...
-О-о-о! Нас потягнуло на філософію! Як тепер тебе називати - Дракуцій, Дракотель чи Драколай-лама?
-Не чіпай мене!
-Я вже це чув! Чому життя - фігня?
- Мене усе це дістало!-показав рукою Малфой на вируючу передбальним переполохом залу.
- Мене також інтер'єр дратує, я б на стіни наклеїв дівчат місяця з "Віщуна" у бікіні, а замість вчительського столу поставив би барну стійку і...
- Забіні!
- Ти правий,-зітхнув Блез,- Дамблдор від наших дизайнерських винаходів явно не зафанатіє!
- Я не про це, у мене життя летить шкереберть, а тобі тільки дівки в голові!
-Драко, було б гірше, якби у мене в голові були тільки хлопці!Уяви собі, наскільки плачевним було б тоді твоє становище! Але що ж я несу!-схопився Блез і тричі постукав по столу,- тьху, тьху, тьху!
Малфой зміряв Блеза зневажливим поглядом:
- Який ж ти іноді мізерний!
-Ой, вибач, такий я вже є, яким мама народила. А про що таке глобальне ти думаєш? Часом не думаєш замінити Поттера на посту рятівника цивілізації?
-Блез,-кинув "Віщуном" у друга Драко,- по-моєму, порівнянь з Поттером за ці два дні уже досить! Я думаю про себе...
- Малфой, ти помітив, що останнім часом у тебе з'явилась маніакальна звичка щось у мене жбурляти? Спочатку яблуко, потім журнал. Боюсь, черга дійде і до цегли...
- Дійде-дійде, як будеш багато варнякати.
- То про яку частину свого організму ти конкретно думаєш: про ноги чи руки?
- Мене хвилює ситуація, яка складається.
- Слухай,- поплескав Драко по плечі Блез,- ми ж усе дізнались про те дурнувате решето спогадів. І тобі в минулому дійсно наказали прикінчити директора. Що ж тебе гризе?
Малфой витріщився на Забіні:
-Справді, що ж мене може хвилювати?Моє життя цілком безтурботне!
- Ну, якщо ти не віриш Дюймовочці, то ми можемо піти попірнати в тих Дамблдорових мізках. Цікаво, чи треба брати плавки, чи лізти туди вбраним?
- Я думаю не про сито спогадів. Я думаю про бал.
-Ой!- Забіні зобразив на обличчі вдаваний розпач.- Невже тобі нічого вдягти?Тобі обов'язково треба пошити вечірню мантію у мадам Малкін. Знаєш, тобі личитиме світло-помаранчевий!
Драко вдавився вівсяним печивом, уявивши себе у світло-помаранчевій мантії.
- Я не маю з ким йти на бал, дурню.- прошепотів Малфой Забіні так, щоб не почули інші учні.- Батько проходу мені не дає, вчепився, як блоха до місіс Норріс :"Не зганьби честі Малфоїв, запроси класну дівку, я у твоєму віці міняв дівчат частіше ніж шкарпетки." Дістав уже зі своїми любовними подвигами! А кого мені запросити? Зараз я не маю настрою, щоб бігати на задніх лапках перед якимсь пустоголовим дівчиськом! Звісно, я міг би запросити Паркінсон, але після того, як я її мало не угробив надгробком, навряд вона схоче скласти мені компанію!
- Вар'яте, а чого ти не запросиш її?
-Її?-перепитав Драко.
- Ну так, її! Вона ж ідеальний варіант!
-Вона?-Малфой відчував себе справжнім ідіотом.- Вона?
-Так, вона!- Блез по-справжньому радів зі своєї геніальної ідеї.
-Ну, вона... У неї мабуть є голова, дві руки і дві ноги... А ім'я у неї є?
-Так.- ствердно закивав головою Блез.
-Як чудово.- Драко жалів, щоб у нього під руками не було цегли.- У неї ще й є ім'я! Це ж просто чудова дівчина! Тепер дуже важко знайти людину з двома ногами, руками і ще й з ім'ям!
-Так! І знаєш, уже думають, що ви з нею... Ну, сам розумієш...
-О-о-о! А хто думає?-спитав Малфой.
Забіні набрав таємничого вигляду, нахилився до вуха Драко і прошепотів:
-Всі думають...
-Ах, то всі думають, що ми з нею... ну сам розумієш?
- Так.-кивнув Блез.
- А ім'я у неї є?
-Є, але ти що трохи глухуватий, ти ж вже питався!
- А ти що трохи дурнуватий?! Що не можеш сказати, як її звати?!
- Блін, Драко, ми ж про Грей говоримо, а ти про що думав?!
-Про твою психічну недієздатність...-пробурмотів Драко.- То що всі справді думають, що ми...
-Крутите шури-мури. Гаразд, Малфой, я піду подивлюсь, як дівки у нашій вітальні мантії міряють. Якщо надумаєш приєднатись, то прихопи пива і чіпсів.
Самолюбство Малфоя співало від задоволення. Що б хто не казав, а репутація підкорителя жіночих сердець ще за ним збереглася! Варто лише пройтись з дівчиною по коридору, а всі вже гадають, що вона стала жертвою його чарів! Хай батько сховається зі своїми походеньками!
У Велику залу зайшла Кассандра Грей. У руках у неї, як і зазвичай, був величенький стос книжок, які сягали підборіддя дівчини.
-Ей, Грей, тобі допомогти?- хороший настрій Малфоя аж вистрибував з нього.
-Обійдусь без твоєї допомоги. От блі-і-ін!- стос книг розлетівся по підлозі.- Ну чого так завжди?!
Драко вирішив не форсувати події і спокійно дивився, як слизеринка збирає свою макулатуру.
-Грей,- сказав хлопець, коли дівчина нарешті підвелась.- Ти вже маєш кавалера на бал?
- Кавалера?Ні.- Драко задоволено посміхнувся.-Кавалерів? Так.
- Кавалерів? То він не один?
-Сім.
-Сім?
-Так, і всі ще чекають на мою відповідь.
- І довго чекають?
-Двоє - два тижні, троє - тиждень, ще двоє - чотири дні.
- Терплячі хлопці...-зауважив Драко, який би ніколи не чекав стільки на якусь дівицю.-Слухай, Грей, у мене ділова пропозиція.
- Ділова?- Кассандра виглядала заінтригованою.
- Як ти казала - ми обоє влізли в одне болото і стали, в деякому розумінні, союзниками. Отож, я пропоную тобі похід зі мною на бал, як продовження нашої коаліції.
- У коаліції є ще Забіні, будемо вдавати з себе шведську сім'ю?
- Забіні зуміє дати собі раду.
-А ти не зумієш?
-Знаєш, Грей,- посміхнувся Драко,- я сильно відрізняюсь від тих семи ідіотів, які очікують твоєї відповіді, тому скажи мені "так" чи "ні" і не мороч голову.
- Якби ж ти сказав, Малфой, що тобі нема з ким йти на бал і лише я зможу врятувати твою нікчемну репутацію, то...
- І не мрій!-відрізав Драко.
- Добре.- Кассандра послала Малфою чарівну посмішку.- Я піду з тобою на бал, але лише тому, що мені подобається, коли наді мною завіса таємничості й чуток. Нехай всі гадають, що у нас з тобою шалене кохання, а насправді це лише...
-Діловий союз,- відадресував посмішку назад Драко.
- Головне, щоб ти про це не забув...
-Не хвилюйся, не забуду...

***

- Лід прикладав?- спитався Рон у Гаррі. Хлопці сиділи у своїй спальні і гортали журнали.
-Ні, бляха муха, пюре картопляне я прикладав!
-І допомогло?-поцікавився Візлі.
У Гаррі настрій був зіпсований травмою правої руки і усвідомленям того, що Рона дівчина на бал запросила сама, а він поняття зеленого не має, з ким би піти.
- Не допомогло! Рани, нанесені бюстом твоєї коханої, не заживають!
- Ніяка вона мені не кохана!- мляво заперечив Візлі, у якого при спогаді про Лавандин бюст починало темніти в очах.
-Неважливо! Головне, що вона жіночої статі і що ти підеш з нею на бал!
- Гаррі, а ти не вирішив, кого запросити?
Гаррі спалив поглядом Ронову шевелюру.
- Я ж тільки спитав!-виправдався Візлі.
- Чесно кажучи, я думав запросити Джіні. Звісно, я розумію, що ми з нею розстались і тепер не разом... Але тебе хвилюють її відносини з Забіні, тому краще я буду за нею наглядати.
- Мене хвилюють її відносини з Забіні?!!!- Рон бігав по кімнаті з шаленою швидкістю.- Я абсолютно спокійний!!! Моє ставлення до нього зовсім не змінилось!!! Я ще три роки тому хотів набити йому морду і тепер хочу!!! Набити його смазливу пику і повибивати йому усі зуби!!! Хіба мене хвилюють їхні відносини?!!!
-Ні-ні,- поспішив заспокоїти друга Гаррі,- твоє ставлення стовідсотково нейтральне.
-Гаррі,- Рон всівся на ліжко і подивився на Поттера повними розпачу очима,-вона тобі відмовить і все... Та сволота стане моїм швагром... Житиме зі мною під одним дахом... Жертиме вівсянку з моєї улюбленої тарілки...
-Роне-Роне!Спокійніше!-сказав Гаррі, якого перспектива з поїданням вівсянки трохи налякала.- Джіні не така дурна!
-Ага... Згадаєш мої слова, коли по "Барлозі" бігатимуть маленькі забінята і шкіритимуться до тебе своїми білосніжними зубами...
-Роне, не перебільшуй!
-Ні-ні, Гаррі, ти тільки уяви: діти того виродка будуть називатимуть тебе: "Вуйко Поттер" ...
- Але ж вона мені відмовить, Роне! Що нам робити?-перейнявся депресивним настроєм друга Поттер.
- Нічого.-зітхнув Рон.-Доведеться слідкувати за нею зі сторони.
Грифіндорці кілька хвилин мовчки переглядали журнали: Гаррі вивчав рекламу магічного пояса для схуднення, а Рон намагався вловити запах зразка парфумів, який вже давно вивітрився.
- Гаррі, а з ким йде Герміона?
-Точно не з Крумом.-не відривав погляду від чудо-пояса Поттер.
-Головне, щоб вона не надто захопилась заграваннями з Дігорі, а то...
- Діти нашого режисера називатимуть тебе вуйком швидше, ніж нащадки Джіні,- завершив думку друга Гаррі.- І судячи по тому, що я бачив, прибавлення в родині місіс Седрик слід очікувати акурат через дев'ять місяців.
-Жах...-похитав головою Рон,-Гаррі, чому б тобі не запросити Герміону?! За нею теж здалось би приглянути!
- Це ідея... Так хоча б буде з мене якась користь.
- Але ти, ти тільки запроси її, як дівчину!
- Ну, а я що збирався запросити її, як динозавра?!
-Ні,- очі Рона змовницько заблистіли,- тобі не слід казати те, що я ляпнув у четвертому класі. Мовляв, я не маю пари, ти не маєш пари, і тебе й так ніхто не запросить, тому ми можемо піти разом.
-А що казати?
- Ну не знаю,- знизав плечима Рон,- вигадай щось! Ти ж знаєш, як дівчата реагують на всілякі сентиментальні шмарклі.
-Постараюсь,-повернувся до пояса для схуднення Гаррі.

TBC

Глава 42

Глава 42

Нарешті прийшов день, якого всі чекали. Схвильовані важливою подією голоси лунали звідусіль:
-Пенсі, ти не бачила моєї пудри?
-Забіні, забери свої капці з моєї вечірньої мантії!
-Нотте, у тебе якийсь зеленуватий відтінок обличчя!
- Пенсі, а туші моєї ти не позичала?
- Забіні, трясця твоїй матері, ти чуєш, забери свої граблі!!!
-Нотте, з тобою взагалі все гаразд?!
-Пенсі, які тіні більше пасують - малинові чи рожеві?
-Забіні, ти своїми копитами випацькав мій вечірній костюм!!!
- Фу, Нотте, яка гидота! Невже можна так напиватись ще до гулянки!
Кассандра зморщила ніс і чарівною паличкою знищила не надто приємну на вигляд і запах речовину, яка ще декілька секунд тому була частиною вмісту шлунка Нотта. Пенсі допомагала робити Мілісент макіяж. Малфой, уже вбраний у рясу, трусив перед носом Блеза своєю вечірньою мантією:
-Ну якого милого, ти мені скажи, ти забруднив мою мантію? Зізнайся, паразите, ти це навмисне зробив?
-Та тихіше, падре!Нічого не видно!
- Не видно?! А це що таке?-Малфой ткнув пальцем у слід мешта на чорній тканині.
-Ой, подумаєш! Скажеш якась дівиця гладила ніжкою.
-Ніжкою, взутою у осінній черевик сорок другого розміру?!
-Малфой, ну всякі ж дівчата бувають, і не варто проводити тотальну дискримінацію через розмір ступні! Ну все,- штовхнув Забіні друга до виходу,- пішли, бо я через сорок хвилин буду прощатись з життям, а ми ще алкоголь у залі не сховали!


- Всі актори підійдіть до мене! - Седрик стояв посередині Великої зали, перетвореної у розкішний театр з безліччю м'яких, оббитих оксамитом крісел.-Я знаю, що ви зараз сильно хвилюєтесь, але ви повинні усвідомити, що, незважаючи на те, як ви зіграєте, ви все одно молодці, бо гарно попрацювали і старались. Мені дуже сподобалось спілкуватись з вами.
-Справді?-Лаванда підсунулась поближче до Седрика.
-Справді.- відповів Дігорі.
-І зі мною сподобалось спілкуватись?-відстань між режисером і Браун становила кілька міліметрів.
-І з тобою сподобалось.- вже не надто впевнено сказав Седрик.
- Сподобалось так трішечки чи дуже-дуже сильно?-від Лавандиного важкого подиху у Дігорі розчервонілись вуха.
-Так ... середньо.
-Наша співпраця мені також дуже сподобалась, професоре Дігорі.
-Я не професор, я вихователь.
-Усі ці посади,-водила грифіндока пальцем по рукаві мантії режисера,- їх так складно запам'ятати! Можна я буду називати вас просто Седрик?
-Не варто!- Дігорі забрав свою руку з цупких Лавандиних пальчиків.
-А-а-а... Тобі подобається, коли тебе називають професором? Тебе це...
-О Мерліне,- обізвався Драко Малфой, що сидів у кріслі другого ряду,- і це та, що клянеться своєю цнотою зі сцени! Посоромилась би, шановна! Таке витворяти в присутності Візлі, який ще досі думає, що дітей приносить лелека!
-Малфой, ніхто не питав твоєї думки!-огризнувся замість Рона Седрик.- І не варто зображати своє ставлення про Поттера на всіх предеметах, що трапляються під руку!-режисер забрав у слизеринця перочинний ножик.
-Блін, Дігорі! Дай хоча б букву дошкрябати!-з сумом поглянув Драко на видряпаний на кріслі напис "Поттер ло".
-До речі,- спитав у строкатого акторського складу їхній керівник,- де Поттер?
-Ой,- обізвався Блез у зелено-чорному вбранні Ромео, яке йому дуже пасувало,- Гаррі мабуть знову нездужає! Він такий хворобливий, на нього діють будь-які магнітні зрушення, і ще цей авітаміноз!
Дігорі з докором поглянув на Забіні і поспішив у вежу Грифіндору.


-Блезе, серденько!-накинулась на Забіні красива брюнетка з великими карими очима. -Я така рада тебе бачити!Я завжди знала, що ти у мене надзвичайно талановитий! Ти так виріс!
-Мамо,-робив спроби вирватись з обіймів матері слизеринець,- ти бачила мене два місяці тому.
-Ну той що! Ти ростеш, як на дріжджах! У мене для тебе прикра новина,- місіс Забіні витягла з кишені мантії носовичок і почала витирати неіснуючі сльози.
-Ой, мамцю, невже перестали виробляти магічний крем для знищення зморшок?
-Ти жорстока дитина! З нашого дому пішов...-жінка висякалась.- пішов Вітторіус.
-Вітторіус?-нахмурив лоба Блез.-Це наш кіт?
-Це твій вітчим, дурню!
-А-а-а...-полегшено зітхнув хлопець.- а я вже розхвилювався. Це той лисий з вусами?
-Лисий з вусами - це Августус, Вітторіус - це кучерявий і гладко виголений.
-Я щось такого не пригадую.
-Тобі завжди було байдужим моє життя...-місіс Забіні театрально почала розмахувати руками.
-Мамцю, повір з радістю б тебе втішив, але в мене купа справ. Бачиш,-показав Блез на Джіні,- Джессі мене чекає.
-Ой, яка мила дівчинка!-сплеснула руками мати.-Побачимось після вистави, синку!


Седрик разом з кількома третьокурсниками ввійшов у вітальню Грифіндору, та ні тут, ні у спальні Поттера не було.
- Ну, що за невідповідальна людина!-бурмотів Седрик, оглядаючи невелику кімнату.- Навіть Малфой і той з'явився вчасно! Звісно ж, яку повагу в учня може мати вихователь, який програв йому Тричаклунський турнір! Гаразд, доведеться дочекатись цього генія.
Дігорі всівся на ліжко Гаррі і почув як щось захрустіло. Вихователь підвівся і витягнув з-під ковдри товстий конверт:
-Обло-о-ом! От у кого листи інспекторки! Але ж вони були у мене... Як він їх дістав? І навіщо вони йому? Ой, Поттер-Поттер, на цьому балі я тобі влаштую солодке життя...


-Дорогі учні, високоповажні гості!-почав Дамблдор зі сцени свою промову.-Дуже радий бачити вас на нашому Хеллоуінському балі. Найталановитіші з наших вихованців на чолі з вихователем містером Седриком Дігорі підготували виставу, після якої розпочнеться святкування. Отже, насолоджуйтесь!
-Чуєш, Забіні!-покликав Блеза за кулісами Драко.- Дамблдор щойно сказав, що ти його найталановитіший вихованець.
-Так і сказав?-відірвався від тексту сценарію Забіні.-Блез Забіні найталановитіший?
-Ні, він сказав у множині.
-Як у множині? Блези Забіні найкращі? Старому треба виправляти косоокість...
-Тихіше! Починається...

Піднялась важка завіса і кумедний другокласник розпочав:
- Однаково шляхетні дві сім'ї
В Вероні пишній, де проходить дія,
Збували в ворожнечі дні свої.
Аж враз кривава скоїлась подія...

-Перепрошую,- торкнулась плеча містера Візлі місіс Забіні на початку третьої сцени,- Це ваша доня грає Джульєтту?
-Так,- відповів містер Візлі.
-Ой, знаєте, а мій син Блез Забіні виконує роль Ромео.
- Дуже талановитий юнак!А він з якого факультету?- втрутилась у розмову місіс Візлі.
-Зі Слизерину, як і його батько і вітчими, хоча, знаєте, не всі: Пітер був з Рейвенкло, а Августус з Хаффлпафу.
- Гм-м-м...-всім своїм виглядом місіс Візлі показувала, що не має бажання продовжувати розмову, тому мати Забіні звернулась до містера Візлі:
-Знаєте Блез стільки розповідав про вашу Джейн.
-Джині, - виправила місіс Візлі.
-Так-от, ваша Джемма йому дуже подобається. Я по очах бачу...Він такий захоплений Джиною, що навіть не хотів спілкуватись зі мною. Мабуть, її байдужість дуже засмучує хлопчика.
-Цс-с-с... Дайте послухати виставу!-сказала місіс Візлі.- Артуре,-прошепотіла вона чоловікові,- ти думаєш це правда і Джіні зв'язалась з цим Забіні зі Слизерину?
-А навіть зв'язалась, то що? Не всі учні Слизерину стають смертежерами Сама-Знаєш-Кого. Судячи по вигляду цього юнака - найгірше, що він зробив у своєму житті - це вкрав у вітчима пляшку вогневіскі і прочитав непристойні журнали.
Решту вистави справжні батьки головних героїв вистави просиділи у мовчанці, містер Візлі декілька разів обертався зиркнути на місіс Забіні, а місіс Візлі у відповідь лише сопіла.
Тим часом події на сцені приймали несподіваний оборот. У Забіні-Ромео, який мав вбити Поттера-Паріса, з рук вилетів бутафорний меч і спікерував прямісінько в зал, а точніше в голову Вінсента Кребба, який аж до кінця п'єси не відводив погляду від букету гарденій, що стояв біля могили Джульєтти.
Забіні, залишившись без зброї, витріщився на Поттера, не знаючи, що робити.
-Бери мій меч,-прошепотів Гаррі.
-Ти псих?- також пошепки відповів Блез і для переконливості покрутив пальцем біля виска.
З-за завіси висунулась білява голова Малфоя-брата Лоренцо, який, як і всі у залі сильно зацікавився перебігом подій.
Забіні у задумі почухав голову. Гаррі, очікаючи на якусь геніальну ідею слизеринця, сперся на меч. Блез примружився, уважно поглянув на Гаррі і... раптово з розгону зацідив Поттеру в лице.
-Ти сволота, Забіні!- перефразував Шекспіра Гаррі, падаючи на підлогу з розбитим носом.
-Ура-а-а!-показався у повний ріст з-за куліс брат Лоренцо, але тут же був затягнутий назад за завісу сильною рукою режисера.
-Класний хук справа, Ромео! - викрикнув Олівер Вуд з залу.
Блез Забіні вже збирався відкланятись за компліменти, але тут наткнувся поглядом на сповнені гніву очі професорки Макгонегел. Вирішивши пришвидшити кінець своєї акторської кар'єри, слизеринець скоротив довжелезний монолог:
-За тебе п'ю, моя любов!-хильнув з маленької пляшечки того, що мало бути гарбузовим соком, а виявилось чистим спиртом, який Малфой для приколу залив замість води. Блез гикнув з незвички до такої градусної міри алкогольних напоїв і приліг біля Джульєтти. Потім раптом підвівся:
-Отак із поцілунком помираю.-і далі влягся на підлогу, при нагоді поправивши перекошений букет гарденій.
На сцені з'явився Малфой-Лоренцо:
-Святий Франціску, поможи мені!
Вже стільки раз мої старечі ноги
Спіткнулись об могили цеї ночі...
Малфой злісно копнув легендарний надгробок і тут же про це пошкодував :
-Ауч!Ау!-стрибав по сцені падре на одній нозі, обома руками підтримуючи білий кросівок.
Через хвилину-другу його хвилюючі душу крики зупинились і він пошкутильгав продовжувати останню дію.
Досить довго вистава проходила без ексцесів, у Седрика навіть зникла лихоманка, що здавалась от-от приведе до його переходу у потойбічний світ.
-О небо!О дружино!Глянь сюди!!!-зарипонів Рон-Капулетті, показуючи на Джіні,-
Таж наша доня вся спливає кров'ю!Він місцем помилився цей кинджал! Його оселя ось порожня висить на поясі у мертвого Монтеккі,-Рон ненавмисне став ногою на руку Забіні-Ромео, за що одразу й отримав букетом гарденій по ногах.-А згубний ніж...
Раптом його заглушив гучний грюкіт: впав акурат біля Малфоя перекошений надгробок. Драко одразу зреагував на ці звукові ефекти:
-Твою мать!!!
З-за куліс на нього зиркнув озвірілий Дігорі.
-Е-е-е,- рятував ситуацію Малфой,-Кажу, що твою маму, Джульєтто, сьогодні приємно бачити. Я радію, що вона так гарно виглядає, жаль, що ти мертва і не можеш зі мною погодитись.
-Поправ надгробок...-шепотів Малфою з-за куліс Седрик.
Шокована дивними компліментами Пенсі-Капулетті все ж знайшла у собі сили сказати репліку:
-О горе!Жах, мов похоронний дзвін ...
Тут її змусив зупинитись шурхіт, який лунав десь з-за її спини. Обернувшись вона відкрила рот від здивування: Малфой за одну ногу тягнув кудись Поттера, що почав забувати, що він мертвий і потрохи пручався. На чудернацьку картину витріщилась навіть Джіні.
Малфой не поспішаючи підняв надгробок і припер його до Поттера. Драко також помітив затишшя на сцені, яке його явно не влаштовувало, бо привертало увагу до цих маніпуляцій:
-Е-е-е... Шановному Парісу треба ж облаштувати могилку.
Щоб запевнити публіку у своїх благих намірів щодо Паріса, Драко підійшов до Блеза, який уже навіть сидів споглядаючи скаженого Лоренцо, і вирвав з його рук букет обтріпаних гарденій.
-Ти щось мала говорити...-буркнув слизеринець до Паркінсон.
-Мене у домовину кличе він,- проторохтіла дівчина, не відриваючи погляду від Малфоя, що зворушливо прилаштував букетик на грудях у позеленілого від злості Поттера.


-Сумніших оповідей не знайдете,
Ніж про любов Ромео і Джульєтти, - сказав Колін. Опустилась важка оксамитова завіса, за якою одразу ж здійнявся шум і галас...



TBC

Глава 43

Глава 43

Велика зала-театр, завдяки зусиллям викладачів та директора, за пару хвилин трансформувалась у бальний зал. Зникли м'які, оббиті оксамитом крісла, дерев’яні підмостки, яскраві рампи та декорації, натомість з’явились невеличкі столики, шикарний швецький стіл, маленька сцена, на котрій до свого виступу готувався, мабуть, найпопулярніший у магічному світі гурт «Фатальні сестри».
Учні, котрі першими увійшли до залу, зачудовано озирались довкола. Такого пишного, але водночас химерного та похмурого декору вони ще не бачили.
Зачарована стеля сьогодні нагадувала бездонне зоряне небо, повний місяць розмістився акурат посеред зали і своїм блідим, срібним сяйвом щедро освітлював усе довкола. Стіни та колони великого залу оповив живий, в’юнкий плющ, вгору по ньому спинались кам’яні змії та інші магічні потвори, з пащ котрих виривався справжнісінький вогонь.
Десь з сотню столиків розташувались по периметру зали, їх ніжки були густо оповиті гостролистом, котрий так і норовив прив’язати до стільців тих, хто сідав біля нього. Над кожним столиком висів такий самий віночок з гостролисту і коли якась парочка сідала за стіл з віночка виростали живі гілочки які, переплітаючись, утворювали чудернацькі альтанки.
Освітлення також було незвичайним. Здається, тисячі маленьких свічечок висіли буквально у повітрі, розливаючи навколо різноколірне, м’яке сяйво. Подекуди, прямісінько у повітрі висіли й велетенські гарбузи з чудернацькими посмішками та свічками всередині. Вони б здавались повністю декоративними, якби не жахливий оскал, а час від часу вони навіть пронизливо реготали.
Живі кажанчики пурхали довкола. Багато з них примостились на карнизі, деякі причаїлись у живоплоті, лякаючи кожного, хто необачно наблизився до стіни.
Всі закутки були обтягнуті павутиною. Часом вона спліталась, утворюючи чудернацькі полотнища по яких снували живі павучки, а подекуди, звисала химерними клаптями, плутаючись у волоссі та одязі учнів, котрі проходили мимо.
Обабіч сцени розташувались два велетенські гранітні леви. Ці кам’яні потвори час від часу роззявляли пащі і, потягуючись, ревіли, заглушуючи музику з магічдинаміків.
Поєднання живої зелені та каменю, безхмарне зоряне небо складали ефект повної присутності, учням здавалось, що вони знаходяться посеред велетенського саду. Навіть повітря дихало вечірньою прохолодою та свіжістю.
- Ро-о-о-нчику, подивись яка краса, - Лаванда під ручку з Роном продефілювала до одного з столиків. Минаючи завісу з павутини дівчина зупинилась, замилувавшись чудернацьким мереживом. Рон, здається, не поділяв її захвату.
- Ходімо, Лавандо, - він скривився від огиди, - ходімо присядемо, поки слизеринці не розповзлись по всьому залу, - Рон з такою силою потягнув дівчину за мантію, що рукав з яскраво-рожевого шовку мало не залишився в нього в руках.
- Ну Рончику, він же такий мацюпусінький, такий гарненький, - Лаванді закортіло перевірити павучка на живучість. Комашка, відчувши наближення неминучої смерті, з швидкістю Формули-1 поповзла вверх.
Лаванда надула напомаджені губки:
- Такий симпатюлька, він мені тебе, Рончику, нагадує, - не затримуючись більше біля павутини, дівчина неквапливим кроком підійшла до одного з вільних столиків.
За нею плентався ошелешений Рон: «Це ж треба, за цілий рік не запам’ятати, що я ненавиджу павуків. Хоча, в одному вона права. Я теж би отак утікав, якби їй заманулось помацати мене за живіт».
Кучерява білявка в елегантних рогових окулярах стояла біля дверей у Велику залу і задумливо озиралась довкола. На ній була простора яскраво-фіолетова мантія з розсипом дрібних золотих зірочок, а у вухах погойдувались сережки-клубнічки. В руках дівчина тримала великого нотатника у шкіряній палітурці, а невеличке червоне перо стирчало у волоссі, виконуючи функцію заколки і канцелярського приладдя одночасно.
- Луна! – з ентузіазмом вигукнув Рон і потягнув Лаванду за руку, - ходи, привітаємось.
- Я не хочу щоб мене бачили з тою Лунатичкою, - закопилила губу Браун.
- Чому ти знову називаєш її Лунатичкою? Ви ж ніби дружили…
- Вона відбила в мене Вуда, - з ненавистю зиркнула на Луну Лаванда.
- В тебе щось було з Вудом? – Рон не переставав дивуватись спритності цієї дівки.
- Ні. Але ж могло б бути, - Лаванда зітхнула. – В будь-якому разі вітатися з нею я не буду.
- Ну тоді я сам підійду. Вона… вона…, - мозок Рона вів штурмову діяльність, вишукуючи хоч щось, що могло б пов’язувати його з Луною окрім того походу в Міністерство про який не хотілось говорити з Лавандою зараз, - вона однокурсниця моєї сестри. І Джіні дуже образиться, якщо я залишу її без уваги.
Лаванда, з виглядом англійської королеви, кивнула, дозволяючи Ронові на секунду відлучитись. Не вірячи своєму щастю Рон швидко пішов до Луни, на ходу, плутаючись у полах своєї мантії.
- Луночко, як я радий тебе бачити. Чудово виглядаєш… - Рон енергійно тряс руку Луні.
Дівчина, котра не чекала такого ентузіазму зі сторони Рона лише зацікавлено зиркала на Уізлі.
Олівер, котрий саме у цей час увійшов до Великої зали, здивовано глянув на парочку, котра розташувалась біля самих дверей:
- Обережно зі словами Уізлі, бо вона такого потім про тебе напише, що до кінця життя будеш збирати гроші на адвокатів.
- Професор Вуд, я би попросила, без коментарів. Між іншим це не я, а ви бігали за мною по коридорах, - очі у Рона поповзли на лоба, - і просили вибачення.
Кінчики вух Олівера стали яскраво-бурячкового кольору, він пригадав собі той злощасний інцидент на сходах. Та й як його забути, якщо професор Снейп ще й досі не обминає нагоди впустити шпильку з приводу його, Олівера, сумнівних зв’язків з наївними ученицями.
- Міс Лавгуд, не випробовуйте мої нерви. Та й взагалі, раджу вам не потрапляти мені сьогодні на очі, - Олівер розвернувся на 180 градусів з такою швидкістю, що полами своєї темно-синьої мантії зачепив Луну, але не проронивши ні слова більше, попрямував до професора Флитвіка, котрий стояв у протилежному кінці залу.
- Чого це він? – здивовано потягнув Рон, дивлячись услід Оліверу, котрий стрімко віддалявся.
- Звичайнісінький комплекс неповноцінності, як і у більшості професорів в Хогвардсі, - Луна розповідала про це Рону таким тоном, ніби вони спілкувались на тему погоди.
- Уууу… і Снейп теж? – Рон щиро перейнявся проблемою професорського складу.
- Ні, я підозрюю, - Луна нахилилась до Ронового вуха і прошепотіла, - я підозрюю, що Снейп - енергетичний вампір.
Ронове обличчя засяяло так, ніби він щойно знайшов панацею від усіх своїх життєвих невдач:
- Дійсно! Це все пояснює. Ти геній Луночко, - він цмокнув дівчину у щоку, перед тим перевіривши, що небезпека, в лиці Лаванди Браун, не насувається з жодного фронту.
Вичерпавши усі спільні теми для розмови, і переконавшись, що Лаванда надійно прикипіла до якогось смазливого рейвенкловця, Рон побіг шукати Гаррі та Герміону, щоб розповісти їм останні новини та заодно пошукати надійний осиновий кіл.
- Хаффлпафці, гриффіндорці, рейвенкловці… щось я нікого не бачу, - Драко з Кассандрою протискались крізь натовп учнів.
- Малфой, Грей… ви нічого не переплутали, - Рон, котрому Драко щойно наступив на ногу проявив небачену агресію, - тут не поминки, а бал, - він кивнув на чорні мантії в котрі обоє були вбрані.
- Уізлі, зате бачу ти з модою дружиш, костюм клоуна тобі до лиця, - Драко кінчиком мізинця торкнувся торочок і кружева на Роновій мантії.
Уізлі почервонів і, штовхнувши у відповідь Драко, побрів шукати друзів.
- І дійсно, чого це ти в чорному? – Малфой кивнув на чорну шокову мантію дівчини, скріплену срібною брошкою у формі змії, - я сподівався, щонайменше, на шикарне декольте.
- Малфой закатай губу. У нас… діловий союз, - вона усміхнулась Драко найчарівнішою з арсеналу своїх усмішок, - привіт, Блез.
- О, Дюймовочко, ти сьогодні неперевершена. Яка зачіска, який макіяж, яка мантія… просто богиня…
- Забіні, скинь оберти, - Малфой скептично хмикнув, - ще Уізлі побачить…
- О, Драко, ти теж тут? На фоні Дюймовочки ти якось… хиленько виглядаєш, - отримавши штурхана від Драко Блез трохи заспокоївся.
- Джіні ще немає? – Кассандра оглядала учнів у залі.
- Кого? – Блез, замислено, чухав потилицю.
- Уізлі! – гримнула Грей, - запам’ятаєш нарешті її ім’я, бо минулого разу ти заледве не завалив всю справу.
- Можливо, - ухилився від прямої відповіді Забіні, - здається, вона ще не прийшла.
- Дійсно, по залу швендяє лише одна руда потвора, - вставив свої п’ять галлеонів Драко.
- Ти вже бачив того дурня Уізлі? – Забіні не міг стримати щирого сміху.
- Я ненароком його штовхнув і, зваживши на його сексуальну мантію, подумав, що то якась необережна малявка. Я навіть вибачився здуру…
- А я оце думаю собі, чого це Уізлі виглядав таким щасливим, коли я бачив його востаннє. Мабуть, твоя галантність, Малфой, звела його з розуму, - чудовий настрій Блеза в якійсь мірі передався й Драко, бо обидва голосно засміялись.
Грей в пів вуха слухала розмову хлопців, паралельно оглядаючи залу і учнів:
- То не Пенсі, часом? – вона кивнула в сторону пари, котра щойно увійшла до зали.
- Точно, а з нею Гойл, - Забіні душився від сміху.
- Вона вже цілий тиждень розповідала всім охочим слухати, що знайшла собі суперкавалера на бал, а я все ламав голову, хто той бідолаха, - Драко з усмішкою спостерігав за Пенсі, котра в темно-зеленій мантії під ручку з Гойлом дефілювала через увесь зал.
- А я все думав, чого це Креб наче в воду опущений ходить, - Блез зітхнув з полегшенням, нарешті ця настирна дівиця відчепиться від нього, принаймні на час балу.
- Ех… Пенсі, серцеїдка, розбити таку чудову пару. Про Креба з Гойлом вже складали легенди… - Драко теж потай зітхнув, подумки дякуючи Мерліну і Гойлові за те, що звільнив його від компанії Паркінсон.
- Гаразд. Щось тут робиться жарко, - Кассандра, котрій вже набридли ті хлопчачі теревені, розстебнула брошку і зняла мантію, залишившись лише у вечірній сукні. Світло-коралова сукня з відкритими плечима і спиною надзвичайно гармонувала з білявим волоссям і платиновими аксесуарами, - піду я, мабуть водички поп’ю.
- Угу, - Драко зачудовано дивився на метаморфози, котрі за лічені миті відбулись з дівчиною.
- А ви потримайте мою мантію, - вона тицьнула в руки Драко шматок чорного шовку.
- Яка дівка… - Блез оцінюючим поглядом дивився услід Кассандрі, - Драко, я не розумію, чого чи кого ти чекаєш?
- У нас діловий союз, - відрубав Драко, - блін, і чого я придумав таку дурнувату відмовку…
- Малфой, ти що інферія побачив? – Гаррі, котрий щойно зайшов до залу не обминув нагоди, щоб не вколоти Драко, котрий з дурнуватим виглядом стояв посеред зали.
- Та ні, це я просто в шоці від твоєї дами, - Драко, котрий вже трохи оговтався, кивнув в сторону Грейнджер, - не думав, що на звання нейдиковиннішої пари на балу, крім Пенсі і Гойла буде претендувати ще хтось, але як бачу помилився…
- Грейнджер, чудова мантія. От тільки я не розберу що це за колір… засохлої трави чи запліснявілого сиру, - Блез критично оцінював одяг Герміони.
- Це коричневий Забіні, і…, - вона, здається, щось хотіла додати, але в мить передумала.
- Ти щось хотіла сказати, а Грейнджер? Я з задоволенням тебе вислухаю, я ж священик, це моя робота вислуховувати таких заблудлих овечок, як ти - Драко відверто знущався над Герміоно, наперед знаючи про що вона ледь не проговорилась.
- Замовкни, Малфой. Герміона сьогодні чудово виглядає…
По щоках Грейнджер розлився рум’янець, але на Драко та Блеза доводи Гаррі не подіяли:
- Поттер, ти ж сліпий, як кріт, - Блез кивнув на його окуляри, - ти не те, що Грейнджер, ти, мабуть, власних шнурків не бачиш…
- Ти, змій слизеринський… ти підлий, брехливий, - Гаррі задихався від обурення і вже поліз за паличкою.
- Дякую Поттер, я й не знаю що відповісти на такі компліменти. Чесно кажучи, мені ще ніхто не говорив приємніших слів, - Блез сяяв, як новорічна ялинка.
- Ходімо Гаррі, - Герміона легко підштовхнула Гаррі, - я, здається, побачила Рона.
- Так… так…, - Гаррі зневажливим поглядом зиркнув на Малфоя та Забіні і, сховавши паличку, попрямував за Герміоно вглиб залу.
Драко хотів ще щось сказати, але професорка Макгонегал постукала виделкою по бокалі, закликаючи до тиші. На сцену вийшов професор Дамблдор.

TBC

Глава 44

Глава 44
Професор Дамблдор був одягнений в темно-синю мантію, в тон зачарованого нічного неба, на котрій золотими та срібними нитками були вишиті зірочки і півмісяці. Гостроверхий чаклунський капелюх прикрашали гілочки трилисника. Відкашлявшись і, поправивши бороду, професор почав:
- Дорогі учні, шановний професорський склад, перш за все, я хочу виразити безмежну вдячність вихователю Седрику Дігорі за постановку такої чудової п’єси, - Дамблдор кінчиком бороди втер невидимі сльози, мабуть, згадуючи якийсь подібний епізод зі своєї молодості, - усім юним акторам, декораторам, реквізиторам, костюмерам. Ви потрудились на славу і заслуговуєте на це маленьке свято. Отож оголошую наш хеллоуіський бал відкритим. І ще один сюрприз, наше свято буде тривати цілу ніч , - слова Дамблдор учні зустріли схвальними окликами, більшість професорів нахмурились, передбачаючи безсонну, тяжку ніч, - а на закінчення балу вас чекає ще одна несподіванка. Тепер – розважайтесь.
Професор махнув рукою і з магічдинаміків полилась музика. «Фатальні сестри» заграли перший вальс. Було видно, що така музика трохи незвична для дівчат-музикантів і невідповідна до їх інструментів. І все таки юні чарівники і чарівниці фанатіли від них. Троє чарівних дівчат, дві блондинки і одна брюнетка розташувались на сцені трикутником. Усі були вбрані в темні мантії, котрі не зовсім відповідали образу гурту.
Посередині, спереду – вокалістка: довге, чорне волосся, темні очі, – стандартний у магічному світі набір. Вона тримала у руках магічмікрофон і щось співала у ритм вальсу приємним, мелодійним голосом. Справа, висока блондинка з довгим волоссям грала на якомусь чудернацькому духовому інструменті. Він був подібним на довгу, дерев’яну трубу, яку Герміона ідентифікувала, як трембіту – інструмент звичний для Східної Європи. Третя учасниця гурту, теж блондинка, але з коротшим волоссям, мініатюрна, вона стояла зліва від вокалістки і грала на органі. Звичайно, інструмент був виконаний у зменшеному розмірі, але гучний звук не давав підстав сумніватись у його відповідності оригіналу.
Як тільки перші звуки залунали з магічдинаміків, пари закружляли у знайомому ритмі.
- Гаррі, давай потанцюємо. Я знаю, що ти не любиш, але хоч перший танець…, - Герміона з прихованою завистю дивилась на однокурсників.
- Гермі… я не вмію, і не люблю, і…- Гаррі зам’явся.
- І не буду з тобою танцювати, бо маю важливіші справи, - закінчила його думку Герміона, - Роне? Ти зі мною не потанцюєш?
- Герм, ну нащо тобі здались ті танці. Вони ж для безголових ляльок…- Рон не встиг завершити речення, бо Герміона різко розвернулась і зникла поміж танцюючих пар.
- Де жавю…- Гаррі замислено чухав потилицю.
- Ми з тобою два ідіоти. Але ти Гаррі таки більший дурень. Нащо ти запрошував її?
- Ну… щоб вона не пішла з Седриком!
- Гаррі, Малфой тебе таки добре тим надгробком привалив. Як ти думаєш, куди вона зараз пішла?
Гаррі нецензурно вилаявся і пошкандибав шукати Герміону, продираючись поміж парами і наступаючи на ноги танцюристам.
- Міс Грей, можу я вас запросити на танець? – Драко граційно простягнув Кассандрі руку.
- Малфой, ти обкурився поки я ходила пити водичку? - Кассандра була щиро здивована.
- Та ні, просто он там, - він кивнув кудись за спину Кассандрі, - стоять мої батьки. А в присутності матері мушу дотримуватись усіх правил етикету.
- Але ж твій батько вже два місяці в Хогвардсі, і правилами етикету щось не пахло - Кассандра не могла стримати усмішки.
- Батько, - Драко скептично посміхнувся, - в моєму віці, судячи з його слів, він виробляв таке, про що не варто розповідати в пристойному товаристві і у тверезому стані.
- Хм, якщо судити по чуткох, що ходять по школі, ти ретельно підтримуєш репутацію роду Малфоїв.
- Скажи про це моєму батькові, гаразд? То що, йдемо танцювати?
Кассандра погодилась і вони приєднались до інших пар.
- Малфой, тобі не здається, що ти притискаєш мене занадто міцно?
- Хіба?
- Точно!
- Як скажеш, голубонько.
- Малфой, забери руки, вони вже давно перетнули кордон ділового союзу.
- Та в тебе сукня така слизька, от рука чуть-чуть і сповзла, тут немає нічого страшного.
- Драко, я не жартую, не розпускай рук…
- Як скажеш. А ти до речі не погано танцюєш, як на синю панчоху.
- Драко, ти як завжди, балансуєш на межі сумнівного компліменту і якоїсь пошлості.
- Це вроджене, голубонько, головне не переступити межі.
- Руки, Драко, - втомлено промовила Кассандра, - за канонами танцю вони повинні бути на талії, а не на 8 дюймів нижче.
- Ти впевнена? Щось я не пригадую такого правила, - Драко вдавано наморщив чоло.
- Я тобі потім покажу книгу.
- О добре, то я до тебе зайду вечірком і ми разом поміряємо, гаразд?
- Подивимось…
Малфой задоволено усміхнувся і пересунув руку на те місце, де вона повинна була б знаходитись. За спиною Кассадри, Люциус, котрий спостерігав усю цю картину, показав Драко великого пальця і підморгнув. Драко закотив очі, якби Темний Лорд побачив зараз свого найпершого помічника і найжорстокішого смертежера, то зробив би собі харакірі не роздумуючи.
- Седрику, ем… вихователю… Дігорі, - Герміона зблідла, - можна запросити тебе, тобто… вас на танець.
- Мммм, - Седрик прошепотів щось нечленороздільне, - я тут трохи ногу намуляв.
Герміона опустила погляд додолу, та й взагалі виглядала дуже нещасною:
- Ой, мені дуже шкода, пробачте…
- Та хіба це проблема, - Дамблдор, котрий якраз нагодився, з посмішкою поглядав молодого на вихователя, - я вам зараз надам першу медичну допомогу. Хоч я і не мадам Помфрі, але ще пам’ятаю, як виводити мозолі, Знімайте мешт.
Седрик почервонів і скоромовкою промовив:
- Знаєте, воно якось і не дуже вже болить. Дякую за турботу професоре Дамблдор. Міс Грейнджер, - він звернувся до Герміони, - я з задоволенням з вами потанцюю.
Герміона зиркнула на директора, котрий дивився на неї через свої окуляри-півмісяці і посміхався собі в бороду.
- Швиденько, бо вальс вже закінчується, - Дамблдор підморгнув обом.
Гаррі, котрий саме нагодився побачив задоволену Герміону, котра разом з Седриком кружляла у ритмі вальсу і усміхненого Дамблдора, котрий чимчикував до професорки Макгонегал, щоб, мабуть, запросити ту до танцю.
- Містер Уізлі, чи можу я запросити вас на танець? – місіс Забіні привітно усміхалась до Артура.
Моллі закашлялась від маслопива і з неприхованою злістю зиркнула на чоловіка.
- Моллі дорогенька, я не можу відмовити дамі, - Артур трохи стушувався.
- Особливо, коли вона так стріляє очима, - набурмосилась Моллі
- Та що ви… ми ж майбутні родичі. Ваша Джуссі і мій Блез… така чудова пара, - місіс Забіні чарівно усміхнулись.
- Джіні, - гаркнула Моллі.
- Так-так, я й кажу Джені… То що, містер Уізлі?
- Так, звичайно-звичайно, - Артур зиркнув на Моллі, наче вибачаючись, і взяв місіс Забіні під руку.
- Ой, я ще досі під враженням від сьогоднішньої вистави. Наші дітки така чудова пара, - місіс Забіні не переставала усміхатись до Артура, - ваша донечка, чудово грала і вона так пасує моєму Блезу – він таке сонечко.
- Так, я думаю…- містер Уізлі спробував вклинити кілька слів у тріаду місіс Забіні.
- І я думаю, що вони чудово виглядали разом. А кінець, ви бачили фінальну сцену? Я навіть заплакала…
- Це ту де Паріса підперли надгробком? – усміхнувся містер Уізлі.
- Ой, мій синочок такий жартівник…
- Це точно…
- Коли ми станемо родичами, то ви й самі у цьому переконаєтесь.
- Ну, я не думаю, що варто вирішувати таку справу поспіхом. Шлюб – це така важлива річ. Раз і на все життя…
- Дрібниці, звичайнісінькі дрібниці. Я от була заміжня вісім разів і про жоден свій шлюб не жалкую. До речі, зараз я вільна, - вона стрельнула очима, - але про що це я? Ах так… Мій син багато мені розповідав про Джунні, - містера Уізлі пересмикнуло, - вона вже мені стала, як рідна.
В цю мить мелодія закінчилась і до чоловіка підбігла Моллі.
- Ходи, Артуре, я щось не можу знайти Фреда і Джорджа. Боюсь, як би вони не втнули якоїсь капості, - вона тягнула його за рукав мантії.
- Так-так люба, я вже йду. Дякую, місіс Забіні, за чудовий танець і приємне спілкування…
- Артуре, - підвищила голос Моллі.
- Йду, кохана, йду…
Місіс Забіні усміхнулась подружжю Уізлі своєю найчарівнішою посмішкою і попрямувала до Малфоїв, котрі стояли з протилежного боку залу.

***

Ритми вальсу затихли, тепер на всю залу звучала трохи жвавіша музика. Дівчата з «Фатальних сестер» трохи переоділися, хоча точнішою було б формулювання «розділись». Вони зняли чорні балахони-мантії і залишились у досить відвертому вбранні, з чорного шовку і шкіри.
Пари активніше почали виходити на танцпол, проте декому було не до танців.
- Блезе, куди ти запхав вогневіскі? – Малфой прискіпливо оглядав залу.
- Одне запхав під плющ з того боку, а друге сховав під он тим столом, - він кивнув на один з столиків.
- Це, часом, не той столик за яким сидить Поттер зі всією чесною компанією? - обережно спитав Драко.
- Блін, западло… Нотт мене вб’є…
- Я тебе вб’ю швидше, бо мені зараз конче треба випити, - прошепотів Малфой, бо мимо проходив професор Снейп.
- Що таке? Утримання дається взнаки? – Блез кепкував.
- Я б на твоєму місці краще мовчав. Бо підеш зараз Поттера запрошувати на пристрасний танець, щоб відвернути його увагу - Драко усміхнувся.
- Це великий Еру нас покарав за те, що ми попалили гриффіндорців, коли ті ховали свої пляшки, - Блез картинно звів руки до неба, - вони зіпсували мою карму і тепер мені не фортить…
- Що ти маєш на увазі? Коли це ви попалили гриффіндорців? – Драко не міг зрозуміти, чому це він не в курсі справи.
- О! Це прикольна історія. Ти був так занятий припудрюванням свого носика перед балом, що я сам пішов ховати наші скарби. Заходжу я до залу і що бачу, якийсь нездара-гриффіндорець, здається Фініган, тиче пляшки з якимось пійлом прямісінько за сцену. Я не розгубився і кажу йому: «Одну пляшку мені і я забуду про цей інцидент». Але йому, дурневі, мабуть, ніхто не пояснював що таке бути в долі, тому я випадково і проговорився професорці Макгонегал, що за сценою хтось забув пляшки. Я так слізно благав її «не карати винного», що вона зняла зі свого гуртожитку, як мінімум, 40 балів і заборонила Фінігану з’являтись на балу, - Блез був явно задоволений своїми здобутками.
- Це трагічно, - Малфой картинно втер неіснуючі сльози, - але не зважаючи на твої старання грифіндорці будуть п’яні в дрова, а ми залишились лише з одною пляшкою.
- Фігня, нам хватить. Але я приєднаюсь до вас трохи пізніше, бо зараз мені треба наладжувати контакт з малою Уізлі. Та й після того, як обожнювана мною матуся і Грейнджер забезпечили мені такий вигідний плацдарм, гріх не стартувати…
- Яким чином ти стартувати збираєшся?
- З мінімальною затратою зусиль: мені потрібні лише склянка вогневіскі і моя неперевершена усмішка, - Блез підморгнув Драко і попрямував до секретного місця під плющем.
- Прикрий мене, щоб Снейп не побачив, - через плече кинув Забіні.
Драко глянув на професорський стіл. Професор Снейп явно не нудьгував, бо поруч з ним сидів ну дууууже вже нещасний Вуд. Професор розповідав йому, мабуть, щось «шалено цікаве», бо писок Вуда скривився, як печене яблуко. Ситуація змінилась не в кращу сторону, коли до професорського столу підійшла Луна Лавгуд і безцаремонно всілася навпроти професорів.
- Професор Вуд, я тут пишу замітку про сьогоднішній бал і хотіла б взяти у вас коментар, - вона невинно усміхнулась ошелешеному таким нахабством Оліверу.
- Я ж казав тобі, не потикатись мені на очі, - прошипів Вуд. Безпосередньо близьке місце дислокації професора Снейпа не додавало йому впевненості.
- Я ж по роботі, - безапеляційно промовила Луна. - Мені потрібен ваш коментар і поки я його не отримаю, з місця не зрушу, - рішуче заявила дівчина, дістаючи нотатника і, вже згадане, яскраво-червоне перо.
- О Мерлін, ну чому я? – Олівер вже не знав, як відкараскатись від настирної дівиці, - візьми коментарі у професора…, - він наткнувся на колючий погляд професора Снейпа, було зрозуміло, якщо він зараз назве його ім’я, то до кінця своїх днів буде про це шкодувати - … Флитвіка, - викрутився Вуд.
- З професором Флитвіком я вже говорила, а тепер ваша черга, - вона якось дивно усміхнулась, - тим більше перед балом ми не завершили розмови, - знову ця дивна посмішка.
Зараз Вуд хотів одного, за будь-яку ціну спекатись цієї дівчини, котра раз-у-раз ставила його в таке незручне становище, але тут з професором Снейпом почали відбуватись якісь дивні метаморфози, котрі і привернули увагу Олівера. Спочатку очі професора Снейпа стали завбільшки, як два галлеони, після того, він почав енергійно жестикулювати та дивно зиркати по черзі на Олівера та Луну. І, нарешті, видавивши з себе щось про малолітніх розпусниць, серйозну розмову з Дамблдором та мільярд балів з Рейвенкло, зник у невідомому напрямку.
- Що це з ним? – здивовано зиркнув вслід Снейпу Олівер.
Луна трохи прояснила ситуацію, почервонівши, вона скоромовкою прошепотіла:
- Та це я трошки промахнулась…
- Що? – не зрозумів Олівер.
- Розумієш, я зовсім випадково зачепила його ніжкою під столом…
- Хм, - з недовірою дивився на Луну Олівер, - як це можна зовсім випадково?
- Ну, я хотіла трохи розморозити тебе, але професор Снейп сидів так близько, що я помилилась ногами і випадково зробила отак…- вона, не відриваючи невинного погляду від Олівера, під столом, ніжкою зачепила його ногу і потерлась нею об щиколотку. Пізніше, все ще з тим самим невинним виразом обличчя, легко торкаючись його пальцями ноги, провели ними до коліна і назад.
Олівер розреготався, зрозумівши дурнувату ситуацію в яку зовсім випадково потрапив Снейп. Проте, згадавши його слова про розмову з директором, оптимізм новоспеченого професора трохи зменшився.
- Ти на мене не сердишся? – Луна схилила голову набік і мило всміхнулась.
- На тебе не можливо сердитись. Я навіть дам тобі отой злощасний коментар, через який постраждав професор Снейп.
- Дійсно? – личко Луни просяяло.
- Дійсно, але пізніше. А зараз… ти не хочеш трохи потанцювати?
- З задоволенням, - Луна сховала записника і, вхопивши Олівера за руку, попрямувала на танцмайданчик.
Тим часом, Блез Забіні, тримаючи в руках склянку з якимось підозрілим пійлом, спостерігав за Джіні Уізлі, котра невтомно витанцьовувала з Діном Томасом.
- І де в тих дівчат стільки сили береться до тих танців, - шепотів про себе Блез, спостерігаючи, як Джіні знімає мантію і залишається лише у червоній вечірній сукні.
В залі було жарко, не на жарт, але, здається, ніхто і не думав над тим, щоб піти провітритись. Нарешті «Фатальні сестри» завершили композицію, зал зірвався оплесками. Дехто з танцюючих покинув майданчик, серед них і Джіні. Попрощавшись з Томасом, вона попрямувала до столу, щоб взяти собі скляночку лимонаду.
- Привіт! Чудово виглядаєш, просто богиня, - усміхнувся до задиханої Джіні Блез.
- Я чула, як оці самі слова ти говорив Грей, - вона наморщила носик.
«Таки ревнує…», - зробив, про себе, висновок Блез, але вголос :
- Та що ти… Вона ж просто моя однокурсниця, котра прийшла на бал з моїм ліпшим другом. Не міг же я сказати, що вона виглядає, як швабра, - він подумки вже з сотню раз попросив вибачення у Кассандри, - але ти, це зовсім інша річ…
Джіні зарум’янилась, було видно, що слухати таке з уст Забіні їй шалено приємно:
- Справді? Ти вважаєш, що червоний мені личить? – вона кокетливо стрельнула очима.
- Без сумніву. Твоє руде волосся, - він зачепив пальцем локон, котрий вибивався з зачіски, - надзвичайно гармонує з червоним, але головне не сукня, а ти…така чарівна…
Вішаючи Джіні макарони на вуха, Блез, непомітно для неї, замінив склянку з лимонадом, з якої вона щойно надпила, на оте пійло, котре тримав у руках.
- Така чарівна, просто божественна… Особливо тобі личить цей рум’янець…
- Так, дійсно, тут шалено жарко, - вона взяла склянку з «лимонадом», залпом осушила її і закашлялась.
- Сонечко, що з тобою? – Блез вдавав турботливого кавалера, простягнув їй свою склянку, поплескав по спині та й взагалі проявляв нечувану активність.
- Ой…, - очі Джіні засльозились, - тут було вогневіскі, здається…
- Хм, - недовірливо зиркнув на неї Блез, - ти що п’єш?
- Я? Ти здурів? Я пила лимонад… гик…, - Джіні втерла сльози.
- То звідки він тут узявся? Хіба що… поки ми тут говорили я бачив як біля твоєї склянки терся Кріві…
- Колін? Він не міг… гик…, - вона підняла руку до чола, - щось мені зле…
- У тебе є альтернативний варіант? – він підтримав Джіні, котра трохи заточилась, - ти що, раніше ніколи не пила?
- Тільки маслопиво…
Блез звів очі до стелі, ще бракувало щоб від незвички її стоншило прямісінько посеред залу, чи, що ще гірше, на його парадну мантію. «А я ж хотів лише трішки її підпоїти… теж мені ці тверезенники Уізлі…», - думав Блез.
- Може вийдеш, подихаєш свіжим повітрям? Тобі одразу стане легше. А ще я принесу тобі кави…
- Ти такий добрий…гик… такий милий…гик…такий красивий, -Джіні вже добре розвезло.
- Так, я такий, - був явно задоволений собою Блез, - ходімо, вийдемо…
Він повів дівчину, котра вже досить сильно заточувалась, до виходу. «Головне зараз не потикатись на очі її друзям і батькам», - роздумував Блез, протискаючись поміж танцюючих пар.

TBC

Глава 45

Глава 45

- Професор Снейп, куди ви так спішите? Може потанцюємо, - місіс Забіні вхопила Снейпа, котрий проходив мимо, за руку.
- Місіс Забіні, не думаю, що це хороша ідея, - Снейп скривився, - я декан і повинен дбати за порядком на своєму факультеті.
- Дійсно професоре, - Макгонегал, котра щойно нагодилась виглядала не на жарт роздратованою, - якщо б ви хоч трохи займались своїми прямими обов’язками, то ваші студенти були б зараз тверезими.
- Малфой, Забіні… я їх в порошок зітру, - прошипів крізь зуби Снейп.
- Ні, містер Малфой і містер Забіні, якраз поводять себе досить добре, - лице Нарциси, котра стояла поряд засяяло, - а от містер Нотт… Останній раз я бачила його біля професорки Трелоні. Він пропонував їй разом подивитись на її третє око…
Снейп скреготнув зубами:
- То чого ж ви нічого не вдіяли?
- Саме в той час я була зайнята з міс Браун, - професорка Макгонегал поморщилась, - через її сукню в мене заледве інфаркт не стався.
Професор Малфой, котрий стояв поряд ще досі був під враженням від одягу Лаванди Браун:
- О, це та коротка сукня з рожевого шовку? Дівчині вона дуже личила, така…, - отримавши відчутний штурхан від Нарциси Луюциус замовк.
- Хвала Мерліну, що інспекторка не бачила цього неподобства.
- Не зважаючи на ваші старання, професорко я бачила містера Нотта і міс Браун, - з ними розбирається професор Флитвік, - а з вами, професор Снейп, я б хотіла поговорити на одинці. Ви не відмовите мені у танці?
- Звичайно ні, - Снейп зиркнув на Люциуса, котрий несподівано розвеселився, - я з задоволенням з вами потанцюю.
Інспекторка Сміт під руку з професором Снейпом пішли на танцмайданчик, професор Макгонегал побігла розшукувати Флитвіка з тими злощасними учнями, а місіс Забіні, вирішила ще раз поспілкуватись з милим сімейством Уізлі.
- Нарсі, не тут, май трохи терпіння, - Люциус забрав руку жінки зі свого плеча.
- Люц, ти вже два місяці пропадаєш в цій триклятій школі, я так за тобою скучила, - вона міцно притислась до чоловіка.
- Нарцисочко, ти ж сама розумієш, що я тут не на курорті, - він знову зняв жінчині руки зі своєї шиї.
- Ну і що з того? – вона надула губки, - сумніваюсь, що ти тут дотримуєшся чернечого способу життя, Он та інспекторка… так і зиркала кругом…
Люциус усміхнувся, якби вона тільки знала, що під маскою в’їдливої інспекторки ховається обожнювана нею сестричка Белла:
- Гаразд – гаразд, не ображайся, - Люциусу щонайменше треба було тут скандалів, - може потанцюємо?
Нарциса коротко кивнула і взявши чоловіка під руку пішла до танцю.
- Гарний бал? Правда, Люциусе? – томним голосом запитала Нарциса.
- Так, так. Просто чудовий.
- А що це за дівчинка поруч з Драко?
- Кассандра Грей.
- О Господи! Бідолашна! Залишилась сама, і в такому віці...
- Люба, її батьки не померли...- Люциус намагався якомога ближче наблизитись до Снейпа і Бели, котрі танцювали неподалік. Йому було страшенно цікаво почути про що вони розмовляють.
- Вони в Азкабані! – з притиском сказала місіс Малфой.
- Вони?! Як? Вони ж..Ага...ти про Греїв..
- А про кого ж? Люциусе, ти мене слухаєш? Ти так дивишся на ту інспекторку...ніби хочеш загіпнотизувати її...Я ж кажу, що тут не сумуєш...
- О, повір мені, дорога Циссі, мене дуже цікавить лише те, що говорить міс Сміт, а не вона сама...
- Я надіюсь, що це так. А ця ...Кассандра, так? Така мила дівчина... Сподіваюсь, Драко поводить себе належним чином поруч з нею.
- Повір мені, дорога, наш син сповна оцінив усю чарівність міс Грей.
- Люциусе! – обурилася Нарциса, але її чоловік вже переключив увагу на так звану інспекторку та давнього друга.

- Бело, це страшенно нерозумно було запрошувати мене на танець. У тебе, до речі, і так не бездоганна репутація. Хочеш цілковито її зіпсувати, водячись із таким покидьком, яким мене вважає вся школа? – хитро примружившись, спитав Снейп.
- По-перше, мене не хвилює моя репутація і думки інших...
- ...як і колись...
- ...по-друге, тебе не вважають за мерзотника, бо ти ним дійсно є.
- Велике спасибі за комплімент.
- Це не комплімент, це констатація факту.
- Я просто вражений твоєю симпатією до моєї особи!
- Ти сам себе так назвав. А, по-третє, я дійсно хочу поговорити з тобою про справи.
- І чому це я сподівався на любовне признання?
- Досить вдавати з себе блазня, Снейпе! – розізлилась Белатриса.
- І що ти мені скажеш? – втомлено запитав. - Що Дігорі ще досі не приніс тобі листів? Адже так? В іншому випадку ти б до мене не прийшла. Я занадто добре тебе знаю, Бело.
- Так, листів той хлопчисько ще не приніс, - була змушена погодитись Белатриса.
- Що ти хочеш від мене?
- Послухай, ці листи просто необхідно знайти... Я собі не уявляю, що зробить Темний Лорд, коли довідається...
- Не треба було вештатися по сумнівних місцях з тими листами, ще й поруч з Дігорі.
- Я просто йшла по коридору! Я не винна, що в цій школі викладають ідіоти! А ти, Снейпе, пив разом з Ноттом? Верзеш якісь дурниці.
- П’єте у нас ви, мадам. До речі, Дігорі не викладач, а вихователь. І мене вже просто дістала вся ця чудернацька епопея з листами твого любого братика. Ти так і не сказала, що хочеш від мене?
- Ти не думаєш, що Дігорі просто не хоче віддавати ті листи? Він міг преспокійно їх сховати? - уникаючи прямого запитання, Белатриса відповіла у своєму улюбленому стилі: питанням на питання.
- Я тобі вже казав, що з Дігорі інтриган ніякий. У нього хитрості, як у дерев’яного стільця. Розумієш, якщо він умудрився програти Тричаклунській турнір тупому спортсменові, дівці і недалекому Поттеру, то вже не знаю куди далі...
- Та все ж...
- Добре, я піду до нього після балу.
Тільки-но Снейп це сказав, як завершила грати музика. В цей момент Люциусові саме вдалось добратися до них на відстань, при якій можна було почути кожне слово.
- Дякую за танець, міс Сміт, - мовив Снейп, вклонившись. – А тепер прошу вибачення: мене чекають об’язки декана, - з цими словами майстер зілля миттєво розчинився у натовпі, клянучи цей чортів бал разом з Малфоєм, котрий маніакально шкірився йому в спину і Макгонегл, яка з виглядом судді свердлила очима професора, бо йому до лампочки, що ж там вдягла Браун чи що наплів Трелоні Теодор. Меланхолійно подивившись у вікно пішов відстоювати права слизеринців, тобто рятувати Нота від великих неприємностей.
- Міс Сміт, - сказав Малфой, котрий після останньої репліки Снейпа ще дужче повеселішав, - дозвольте вам представити мою дружину Нарцису.
- Дуже приємно, - мовила Бела.
- Мені теж. – сказала місіс Малфой, хоча весь її вигляд свідчив про протилежне. Вона з майже неприхованою неприязню оглядала інспекторку, вдягнену у елегантну, проте строгу чорну мантію, яка ще дужче підкреслювала її вогненно-руде волосся.
Ця сцена видалась Люциусу ще веселішою, ніж попередні. Раптом до них підбігла місіс Забіні.
- Люциусе! Нарцисо! Яка я рада вас бачити! Прекрасна вистава і бал, чи не так?
- О, так. Люба Алоїзо, дійсно ми так давно не бачилися...
- Доволі довго, - прохолодно всміхнулась Нарциса, мріючи взагалі не бачити Алоїзу Забіні.
- Чи ти вже знайома з міс Сміт? – звернувся Малфой до місіс Забіні. Після ще одного знайомства інспекторка завела розмову з Нарцисою, а тим часом Алоїза скористалася нагодою.
- Люциусе, чому б нам не потанцювати? Така гарна пісня.
Кинувши винуватий погляд на дружину, Малфой пішов танцювати з темноволосою красунею, котра відразу ж заявила, що тепер вільна... У відповідь Люциус лише двозначно всміхнувся...
***

- Дорога моя, тобі погано? – запитав з відвертим розпачем у голосі Забіні. Його грандіозний план пішов коту під хвіст! Ще й ця мала Уїзлі ... Якщо її знудить, то це буде ганебною плямою не тільки на його мантії, але, що найгірше- на його репутації донжуана.
- Та ні... Мені вже краще..- прошепотіла Джіні. – Яка прекрасна ніч!
- Так, чудова, як і ти, - не змигнувши оком, мовив Блез. Ще не все втрачено, і, можливо, план був не дуже поганим... – А зірки...вони сяють, як і твої очі...
Вони вже пройшли подвір’я та міст, і були далеко від небажаних очей.
- Моя прекрасно грифіндорко, нарешті ми з тобою самі, - сумнівний стан її розуму дозволяв молоти що завгодно. – Моя Джульєтто, як довго ми були розлучені... Ти знаєш, мабуть, сама доля звела нас разом у тій виставі. Ми також розділені, хоча не сімейними чварами, але суспільство ніколи не прийме нашого кохання... Та мені всіх начхати, аби ти була поруч...
- О Блезе...- Джіні була вкрай зворушена цими словами і повернулася до Забіні. Той скористався нагодою і поцілував її.
Так вони і стояли міцно стискаючи одне одного в пристрасних обіймах, а навколо них пропливала найдивовижніша ніч магічного світу.

Гаррі та Рон сиділи за столиком, коли до них приєднався задиханий Невіл, котрий вже встиг перетанцювати з доброю половиною дівчат.
- Чому ви сидите? – поцікавився він. – Не любите танцювати?
- Можна і так сказати, - скривився Рон.
Тут до них підбіг Дін Томас.
- Хлопці, все о’кей. Вони в мене.
- Хто вони? – не зрозумів Невіл. – Дівчата?!
- Ні, пляшки, - зареготав Дін. – Це залишив для своїх вірних друзів на полі битви хоробрий Шеймус Фініган... То ж пом’янемо його безстрашний вчинок першим тостом в честь мудрого товариша, котрий пожертвував собою заради нашого похмілля... – Дін, після виголошення такої промови, витяг з-під мантії пляшку, і розлив по склянках.
- Що це, Діне? – з острахом спитав Невіл. – Алкоголь? А якщо нас зловлять? Ви хоч уявляєте, що з нами зробить Макгонегл? Я не буду цього пити.
- Ні? Як хочеш. Нам більше буде, - сказав Рон, випиваючи залпом до дна. Що зробить з ними професорка, коли спіймає з спиртним не знав і не хотів знати.
- Привіт, Діне. Невіле. Що робите? – невідомо звідки з’явилася Герміона.
- Ми.. е-е-е...ми-и.. той... ну.. ми..просто..- нечленороздільно промукав Гаррі.
- Герміоно, хочеш? – Дін граціозним жестом подав Неділового келиха дівчині.
- Дякую, - сказала, але тільки пригубивши, виплюнула питво на мантію Рона. – Що це, в біса, таке? Ви хоч уявляєте, на що нариваєтеся? Три хвилини тому професорка Макгонегл відправила Теодора Нота спати, а завтра вона викличе його батьків у школу і призначить якесь покарання.
- Ну припустимо, що моїх батьків не викличе...- похмуро пожартував Гаррі, котрому алкоголь вже добряче вдарив у голову. – Га-га-га...
- Герміоно, ти така чарівна сьогодні... Не хочеш потанцювати? – запитав Дін.
- Ні, - відрубала вона.
- Як бажаєш, - Дін зник в натовпі у пошуках партнерки для танцю.
- Як вам не соромно? Поводитися, як слизеринці. А спіймають вас! – завелася Герміона.
- Шооо? Та ніхто нікого не застукає, якщо ти не настукаєш...
- Я? Та як ти міг таке про мене сказати...- від обурення грифіндорці забракло слів.
- У третьому к..кла...класі, - у Рона вже язик заплітався.
- Ви стаєте нестерпними! – закричала дівчина.- Сидите тут і п’єте! Подивіться на себе! На кого ви стаєте схожими? Як вам тільки...
- Герміоно, заспокойся, - сказав Невіл. До того він мовчки дивився, як Герміона відчитує хлопців, або точніше Рона, бо Гаррі, мабуть, нічого не чув; був зайнятий утримуванням свого тіла на ногах. Міцненьке видалося питво...
- Та ви просто боїтеся! Не можете запросити жодну дівчину на танець! – продовжувала лютувати Герміона. – І від нудьги не знайшли нічого кращого, як напитися!
- Це я не можу запросити дівчину? – Рон почервонів.
- Ну не я ж!
- Герміоно, не хочеш зі мною потанцювати? – почав рятувати ситуацію Невіл.
- Ходімо, - Герміона крутнулася на підборах і взяла Невіла під руку.
Вони зникли серед танцюючих пар.
- Це я не можу запросити дівчину...Я не можу... Я їй покажу, - обурено шепотів собі Рон.- Гаррі, ти чув, що вона сказала?
- Ага-а-а, - Поттеру здалося, що його зараз знудить. – Роне, я зараз прийду.
Гаррі попрямував до виходу, де перестрів групу своїх однокурсників, що якраз йшли досвятковувати, тобто допивати. „Скільки того життя”,- згадав слова Джіні, і пішов за ними. А тим часом Рон ніяк не міг заспокоїтися. Герміона зачепила його за живе. Це він не може запросити дівчину на танець? Брехня. Грифіндорець озирнувся навкруги у пошуках вільної дівчини, і його погляд зупинився на симпатичній темноволосій дівчині у зеленій мантії. Вона сиділа сама з дуже нещасним виглядом. Час від часу з неприхованою заздрістю кидала погляди на пари, які крутилися у вихрі танцю. Підвівся і пішов до столика, за котрим сиділа та дівчина.
- Нарешті забралися, - прокоментував дії Рона Драко, що миттю був за тим столиком. Діставши пляшку, швидко змився звідти. За ті хвилини, що він простояв біля столика його душа просто стискалася від страху, що дорогоцінна пляшка вогневіски потрапить у смердючі руки грифіндорців...
- Можна вас? – дівчина обернулася до Рона. Від здивування її очі мали якусь неприродню круглу форму. Тепер він впізнав. Це була Пенсі Паркінсон. Рон тричі прокляв себе, але відступати було надто пізно.- Ви не потанцюєте зі мною?
- Охоче, - на обличчі Пенсі розцвіла усмішка. Недалекий Гойл ще півгодини тому кудись зник разом з Кребом, і дівчина підозрювала, що вже не побачить свого кавалера, а якщо побачить, то не в дуже тверезому стані. А вона має право танцювати з ким завгодно... І цей Уїзлі досить непоганий...
- То ось що ти робиш! – невідомо звідки з’явилася Лаванда. Її обличчя аж пашіло від гніву.
- А що я не маю права танцювати з тим, ким хочу? – алкоголь додав сміливості Рону.
- Та як ти смієш...
- З ким хочу, з тим і танцюю, - сказав, як відрубав. За це Браун послала йому найзлісніший свій погляд, а Пенсі - найчарівнішу посмішку.
- Гойле, накрились твої плани..- прокоментував цю сцену Драко у протилежному кінці зали, чокаючись з Кребом. – Здається, Уїзлі не такий дурний, яким здається...ги-ги і точно спритніший від тебе...

- Блезе, здається, стає холодніше, - сказала Джіні.
- Бери мою мантію, голубонько, а то застудишся, - Забіні зняв з себе чорну вечірню мантію, залишившись у костюмі, від чого тільки виграв. Його план вдався на всі 100%. Та тепер була проблема, як же відірвати її від себе. О, звичайно, Забіні прекрасно оцінив і вроду малої Уїзлі, і її пристрасть, але як думав, що десь там Драко та інші слизеринці напиваються до тролів перед очима, то хотів вити а ля вовкулака...
- Блезе, а ти...- та її слова потонули у дивному шумі. Вечірнє небо раптом спалахнуло тисячами вогників, які падали додолу зеленими змійками, червоними левами, синіми воронами і жовтими борсуками...

- Ось несподіванка, котру я обіцяв, - сказав радісний Дамблдор, вказуючи на феєрверк. Здається, він тішився від побаченого найбільше. – Давайте привітаємо оплесками Фреда і Джорджа Уїзлі.
Сяючі близнюки вклонилися у відповідь на бучні оплески. За мить на небі з’явилася величезна буква „Г”, а навколо неї сплетені змія, ворона, борсук та лев. Герб Гогвортсу. Але ще було далеко не все... За цим були червоні троянди, які в небі перетворювалися на гігантських метеликів... Білосніжний єдиноріг описав дугу, промчавшись по темному небі навколо замку, а потім став драконом, вогонь якого миттю перекинувся на грифона... Просто шквал оплесків зірвала золотисто-срібна русалка, яка розсипалася тисячами малесеньких пелюстків і листочків...

TBC

Глава 46

Глава 46
Джіні прокинулася з якимось дивним відчуттям. Згадала, що було вчора... А Забіні досить непогано цілується .Зовсім так нічого . Цікаво, що б сказав Рон, якби знав про кого вона зараз думає...Мабуть, кричав би...Але тепер це не має жодного значення.
Глянула на годинник: перша дня. Було б добре щось з’їсти. Почала вдягатися. Серед своїх речей знайшла чоловічу вечірню мантію. А-а-а..точно... Блез віддав їй свою мантію. Взявши її, вийшла з спальні. Спустившись у вітальню, зустріла там Герміону, котра щось писала. Цим „щось” виявився реферат з настійок.
- Привіт, - сказала Герміона.
- Привіт.
- Ти як? Як бал? Я тебе майже не бачила вчора.
- Прекрасно. Знаєш, Блез такий....такий...милий, - Джіні все ніяк не могла підібрати епітет.
- Рада за тебе, але будь обережна з ним, бо як не крути, а він залишається слизеринцем.
- Герміоно, ти ж сама казала, що факультет не має жодного значення! Що все залежить тільки від самої людини.
- Так, але ... – Герміона подумала, що слизеринці від природи покидьки і, що горбатого могила виправить, але ж дійсно вона сама несла ту фігню про дружбу між гуртожитками. Хотіла ще щось сказати, але тут до вітальні спустився Невіл і попрямував до них.
- Ще побачимось. Бувай, - кинула Джіні і зникла.
- Так завжди, - зітхнула Герміона. – Боже, зроби так, щоб вона не розчарувалася...
Тим часом Джіні попрямувала у Великий зал. На скажену радість грифіндорки Забіні був сам. Побачивши її, він підвівся і попрямував до неї.
- Привіт.
- Привіт, - стало якось ніяково. – Ось. Це твоя мантія.
Вона простягла його мантію і опустила очі додолу.
- Сонечко, давай прогуляємось. Я хочу з тобою поговорити.
- Давай, - Джіні стало зовсім не по собі. Деякий час вони йшли мовчки, бо він прекрасно знав, як можна мовчанкою пограти на нервах.
- Знаєш, вчора я...- нарешті порушив мовчанку. – Пробач мені, що я не стримався і наговорив тобі такого...Я зрозумію, якщо ти відмовишся від своїх слів...Не ображуся...
- Яких слів?! – Джіні аж підскочила, бо весь вечір пам’ятала трохи мутно.
- Ну...ти...ти погодилася зустрічатися зі мною. Ти, що не пам’ятаєш?
- Звичайно, що пам’ятаю, - сказала Джіні, хоча абсолютно ніякого поняття не мала, коли це вона таке казала, але визнати перед Забіні, що вона напилася до безпам’яті, було якось ганебно.
„Прекрасно! Вона купилася! Супер!”, - думав у цей момент Блез.
- То твоя відповідь незмінна?
- Так, як і моє ставлення.
- Моя красуне, я найщасливіший на світі....

***

Але далеко не у всіх день розпочинався так гарно. Бела страшенно не виспалась, а тут ще якийсь псих стукає в двері, ніби Гогвортс горить.Коли відкрила, то побачила зніяковілого вихователя Дігорі.
- Міс Сміт, приношу тисячу вибачень за такий ранній візит, але я подумав, що чим швидше я поверну вам ці листи, тим краще, - сказав Седрик, простягаючи листи Регулуса Блека. Від такої приємної несподіванки, Белатриса почала усміхатись
- Нічого-нічого, містере Дігорі. Дуже добре, що ви принесли мені ці листи.
- Ну.. то я піду. Не хочу забирати більше вашого часу. І прошу вибачення, що так пізно повернув ваші листи.
- Нічого страшного.
Коли за Дігорі закрилися двері, Беатриса подякувала усім святим угодникам, Мерлінові з Морганню за таке щасливе завершення одіссеї листів.

Снейп саме розсівся біля каміну з улюбленим томиком „Сповіді самогубці. Частина третя. Смерть приходить вночі.”, коли хтось постукав у двері. Шляк би його трафив!
- Заходьте, - прошипів замогильним голосом, щоб той, хто за дверима швиденько змився. Це виявилася Белатриса.
- О, Бело, яка приємна ранкова зустріч! Ти прийшла мене провідати? Тільки не починай мене тероризувати, щоб я почав вибивати з Дігорі ті кляті листи! Я піду.
- Ага, коли рак свисне на китайську паску! – зневажливо кинула вона, а потім додала з виглядом королеви у вигнанні. - Та вже не потрібно. Дігорі сам приніс листи.
- І ти прийшла мені це повідомити?
- Так. Знаєш, гарна вийшла б картина, коли б ти почав щось там говорити про листи, які потрібно повернути, коли вони вже давно у мене! Це викликало б забагато питань, а в моєму становищі це дуже небезпечно. І ти опинився б у дурному становищі.
- Мені, якщо чесно, зовсім трішки начхати у якому становищі я б опинився перед Дігорі. До речі, тепер, коли ті листи у тебе ти нарешті розповіш чим же вони такі цінні?
- Ні. І не мрій, - сказала Беатриса. – Я прийшла повідомити, що твоя допомога вже не потрібна.
Не чекаючи відповіді Снейпа, вона крутнулася на підборах, від чого її волосся дуже ефектно огорнуло її вогненною хвилею, і зникла з кімнати. Северус був занадто змученим, щоб вибивати з неї правду чи сперечатися. Нічого- нічого настане час, і Бела знову прийде до нього.

TBC

Глава 47

Глава 47

-О-о-о, Поттер, у тебе чудовий вигяд!
Гаррі, подивившись на Малфоя через перекошені окуляри, скривився:
-Мені зараз не до тебе і не до твоїх дурнуватих жартів.
-Як добре, що ти реаліст і усвідомлюєш свою зовнішню неповноцінність. Я ж хотів втішити тебе невдалим компліментом.
-Малфой, відійди з дороги!-вигляд у Рона був такий, немов його щойно переїхав асфальтовий каток.
-Справді, Драко, прошу пропустити друзяку Рона вперед!-галантно посунув Малфоя Забіні.-Стався з повагою до моїх майбутніх родичів!
-Та пішов ти!-Рон схопив Блеза за комірець.
-Ходімо, Роне, вони того не вартують!
Драко декілька секунд дивився вслід грифіндорцям, що піднімались по сходах:
-Ей, Поттер, а знаєш, ти правий, ми й мізинця твого не варті!
Перекошені окуляри Гаррі сповзли на носа:
-Що-о-о?
-Так, як ти, - посміхнувся Малфой,-стриптиз не станцює ніхто! До речі, ти білизну шиєш собі сам? Дуже оригінальний крій!
Драко обернувся і, перестрибуючи через сходинки, спустився вниз.
-Рон, про який стриптиз він говорить?- Гаррі сперся на картину з амазонками, що одразу почали виконувати якісь ритуальні танці.
-Поняття зеленого не маю, але, знаючи Малфоя, я думаю, що це витвір його хворої фантазії.
-Я теж так думаю, але після цієї пиятики я майже нічого не пам'ятаю...
-Я також...
-Хоча, знаєш, у мене вчора був непоганий настрій, тому я зміг би зробити що завгодно.
-Можливо. Але я нічим не можу допомогти,- відтягнув Рон Гаррі від вже здичавілих амазонок,- останнє, що я можу пригадати, це як Невіл поїв Тревора вогневіскі з наперстка...
-Ти йдеш надвір? Вуд щось хоче балакати про квідичний сезон.
-Може,- скривився Рон,-ти обійдешся без мене? Бо мене трохи нудить...
-Окей.-кивнув другові Гаррі і, зітхнувши, направився у двір.
Під одним з дерев стояв Седрик Дігорі і вдивлявся у незвично блакитне листопадове небо. Він не звертав жодної уваги на учнів, що сновигали навколо і, здавалось,був заглиблений у свої думки. Проте вартувало лише Поттерові з'явитись на горизонті, як вихователь одразу стрепенувся:
-Поттер! Маю до тебе розмову!
-Я... Та я на збори капітанів зібрався...
-Обійдуться без тебе.- Седрик направився до Олівера Вуда, який сидів на лавочці і малював щось на папері.-Олівере, можна я на декілька хвилин заберу Поттера, у нас серйозна розмова.
Вуд підняв на Седрика почервонілі очі і сумним тоном попросив:
-Ти мене краще звідси забери, підем пива вип'ємо.
-Не можна, не забувай про збори капітанів.
- Ну то перенеси ті збори на якийсь інший день! Теж мені вигадав, збори після балу...
-Олівере, збори призначив не я, а ти,- якомога розбірливіше вимовив Дігорі.
-Справді?-здивувався Вуд,-І на котру годину я їх призначив?
-Мабуть на зараз, бо Поттер уже прибув. То можна мені з ним порозмовляти?
-Та, будь ласка! Дігорі,-почав шепотіти Вуд,- шкода, що ти вчора так рано пішов. Ти навіть не уявляєш як багато вони пили...
-Хто?
-Викладачі! Особливо після того, як кудись подівся Снейп. Спочатку, в його присутності вони також пили, але потім! Хагрід приніс свою, мабуть, літрову чарку і примушував мене пити тільки з неї. Уяви собі, ми по чотири рази випили за здоров'я кожного викладача, вісім разів за здоров'я директора і навіть раз за Луціуса Малфоя.
-За Малфоя?!!
-Чого ти дивуєшся? Ще б годинку і ми почали б пити за кожного хогвардського учня зокрема.
-То я піду з Поттером, добре?
Олівер кивнув і продовжив розвивати свої задатки художника: домальовував нереально довгі ноги кострубатій дівиці у сукні, що майже повністю складалась з декольте.
-Поттер, ходімо!
Гаррі намагався встигати за швидкою ходою Дігорі, але вчорашній бал давав про себе знати:
-Седрик, почекай!
-Почекати?!!- зупинився вихователь.-Я чекав вчора цілий день, хоча міг зіпсувати вашу шикарну гулянку! Але ні, я культурно чекав донині, бо не хотів переривати твоїх вчорашніх ганебних нетверезих маніпуляцій!
-Я що - танцював стриптиз?-обережно спитав Гаррі.
-Фу,- на обличчі Седрика застиг вираз неймовірної огиди,- хвала Мерліну, цього я вже не застав! Як ти дійшов до цього, Поттер? Я думав, що після того, як ти, уявляючи себе крутим барабанщиком, нагримався виделкою по баняку з-під картоплі, заспівав гімн Хогвардсу, пристрасно обіймаючи місіс Норріс, і тричі поцілував якусь жабу з криками: "Давай ставай принцесою!", ти уже будеш не в стані щось ще робити.
-Я цілував Тревора?-скривився Гаррі.
Очі Дігорі полізли на лоба:
-Я не знаю, Поттер... Можливо, ти й цілувався з якимось Тревором після сеансу стриптизу, але я бачив твої прояви пристрасті лише до зеленої рептилії.
-А... Це немає значення...
Якийсь час вони йшли мовчки. Гаррі нарешті пристосувався до темпу Дігорі і тепер намагався стабілізувати дихання.
-Знаєш, Поттер, я тебе не розумію, дівчата від тебе шаленіють, а ти поводиш себе як остання свиня.
-Яких дівчат, крім жаби, ти маєш на увазі?
-Не прикидайся дурником. Я говорю про Чо і Герміону Грейнджер. Як можна прийти з дівчиною на бал і жодного разу не запросити її на танець!А натомість напитись?!
-Давай не будемо про це. Куди ми йдемо?
-До директора. - Седрик не звертав уваги на намагання Гаррі щось спитати.-Герміона така приємна, відповідальна, розумна дівчина... Як можна так себе поводити? Ти ж, можна сказати, зіпсував їй репутацію...
-Принаймні я не валявся з нею на підлозі в кабінеті Трансфігурації,-прошепотів Гаррі,- Герміона - не моя кохана, тож вчора я плямував лише свою репутацію.
-Це істотно нічого не міняє. Сік мандрагори,-промовив Седрик пароль горгульї біля дверей у кабінет директора.

***

-Я, чесно кажучи, думаю, що Ноттові нічого не загрожує. Ну викликав Снейп його батьків, ну почитає їм моралі і що далі?- Драко очікував якоїсь реакції співбесідників: Кассандра лише пошелестіла сторінкою, а Блез засопів.-Одразу було зрозуміло, що ніяких сумних наслідків, про які вчора кричала Макгонегел, не буде, окрім тяжкого похмілля, звісно. А загалом, вчора була класна гулянка, жаль ніхто з грифіндорців не гикнувся. Що ти думаєш, Блез? Бле-е-з?
Забіні мовчки лежав на канапі і витріщався в стелю.
-Блез, ти мене чуєш?Що ти глухий чи що?
Забіні не показав жодних ознак життя.
-О-о-о, яка прикрість!-Малфой став над канапою.- Шановні друзі, сьогодні ми зібрались, щоб провести на той світ доброго товариша, люблячого, але не надто вірного чоловіка і гарного батька кількох десятків дітей, розкиданих по всій території Хогвардсу з концентрацією дві штуки на десять квадратних метрів. Містер Забіні залишив велетенський слід в історії нашої школи: жуйка причеплена ним під стіл у кабінеті Замовлянь буде нагадувати наступним поколінням про його коротке і даремне життя...
-Та пішов ти!-втрутився у промову Блез.
-Знаєш, ти як при житті був невихованим хамом, таким й після смерті залишився! Жодної поваги до друзів в траурі!
-Це я хам?!!
-Ну, це ж не я без жодної на те причини перестаю реагувати на людей.-Драко сів поряд з Забіні.
-У мене на все є причини.
-Уточни.
-Знаєш що, Малфой, ти - жахливий егоїст! Вчора, коли ви буянили і пили мною ж сховане вогневіскі, я був змушений вигулювати на свіжому повітрі п'яну сестру Візлі. Але я ж не жалівся, бо робив це заради друга, який виявився справжньою собакою.
- Це з якої радості?
-Як ти міг мене не покликати, коли отой вар'ят Поттер показував стриптиз, я може також хотів пореготати ?
-Який ще стриптиз?-нахмурив брови Малфой.-Ти що з похмілля плетеш?
-У мене немає похмілля, вчора я був тверезий!
-Ти говориш про те, що я сказав Поттерові?
-Ні, блін, моїй мамі! Певно що Поттерові!
-Блез, я ж йому збрехав. Підколов його, розумієш? Ті ж придурки з Грифіндору повпивались і певна річ нічого не пам'ятають!
-А-а-а...-зітхнув Забіні.- Все одно у мене настрій зіпсувся.
-Якщо б сталось щось таке, то я б тобі сказав кидати ту шмаркачку в кущі і гнати до Великої зали.
-Справді?
- Аякже, так що перестань корчити з себе ображеного!Та й не дуже то було б весело, от якби якась дівиця, така як Грей...-Драко перейшов на шепіт.
-Ой, не кажи...
-Класно б таке організувати.
-Фіг вона перед тобою роздягнеться, хіба що після слів: "Можете поцілувати наречену."
-Всяке буває.
-Ой-ой-ой, доведи, великий мачо, спеціаліст по роздяганню.
-Ну...
-Стушувався!
-Вчись, дилетанте!-Драко обернувся в сторону Кассандри, що студіювала Зілля.-Грей, у тебе така класна брошка на мантії! Можна подивитись ближче, це така ж як у Паркінсон?
-Вона зроблена на замовлення і тому унікальна!- фиркнула Кассандра.- Вона прикріплена до мантії.
-Та ні, Грей!- не вгамовувався Драко.- Вона точнісінько така ж як у Паркінсон!
-Придивись, сліпондро!- Кассандра зняла мантію і кинула через усю кімнату.
-Ну я ж кажу, точнісінько така, як у Паркінсон,- вертів мантією Драко.
-У Паркінсон такого ж орнаменту, як малюнок на моїй жилетці! А ця унікальна.
-Ніяка вона не унікальна!
Кассандра злісно засопіла, скинула жилетка і запхала під носа Малфою:
-Бачиш?
-Ну, вони ж ідентичні! Ось ця на мантії, і на жилетці, і на блюзці...- Драко торкнувся малюнка.
-Руки, Малфой! Ти що ж не бачиш, що це символи Слизерину, а це герб Греїв!
-Ну, тоді ваш герб Пенсі прищіпає на джинси!
-Вони різні, Малфой!
-Ну, знаєш на блюзці може справді малюнок трішки інший ніж на жилетці, але точнісінько такий, як брошка на мантії.
- Що ти плетеш?
-Вибач, я ж не винний, що ваш сімейний герб тиражують сотнями і нашивають на одяг.
-Малюнки на блюзці і на жилетці- однаковісінькі!- Кассандра розщіпнула верхній гудзик і Драко одразу почав посміхатись.-Якщо їх притулити один до одного, то вони зійдуться... Малфой,- Кассандра защіпнула гудзик назад,-мені здається, чи тобі пофіг мій сімейний герб?
-Ні-ні я справді загризся цією ситуацією.
-Ах ти ж свиня!-забрала одяг від Малфоя дівчина.-Ти просто хотів, щоб я зняла...
-Драко, як ти міг!-кинув у Драко подушкою Блез.- Зіграти на почуттях сімейної гідності людини! Ти справжня скотина, Малфой!
-Забіні, ти припух?!!-здивуванню Драко не було меж.-Ти ж сам...
-Ходімо, Дюймовочко, вип'ємо соку і забудемо цей прикрий інцидент,-взяв Блез за руку Кассанду,- а ти подумай про свою ганебну поведінку!-обернувся він при виході до Малфоя і підморгнув йому.
-Забіні, ти колись вранці не прокинешся!!! Я тобі обіцяю!!!

TBC

Глава 48

Глава 48

- Седрик, Гаррі,-підвів очі від паперів Дамблдор, -радий вас бачити, хоча зізнаюсь, ніколи б не подумав, що перше, що роблять учні вранці після балу - це йдуть провідати директора.
-Професоре, у мене дуже серйозна розмова про Гаррі.- не посміхнувся у відповідь Дамблдорові Дігорі.-Йдеться про крадіжку.
-Що-о-о?-витріщився на Седрика Гаррі.
-Гаррі проник у мою кімнату і взяв без дозволу речі.
-Звідки ти...-здивувався Поттер.
-Знайшов їх під твоєю ковдрою, дорогенький, тоді, як шукав твою високоповажну персону перед балом!
-Седрик-Седрик!- директор намагався заспокоїти розлюченого вихователя.-Що ти взяв у нього, Гаррі?
-Це були навіть не його речі!
-Це нічого не міняє!- Дамблдор ще не бачив колишнього найкращого учня Хаффлпафу настільки злим.
-Це були листи Регулуса Блека! Вони були мені потрібні, щоб знайти... Ну ви знаєте що.-звернувся Поттер до директора.
-Листи Блека...- Дамблдор сів у крісло.-Правильно шукаєте...
-Що знайти? Я нічого не розумію!
-Седрик, не варто так лютувати. Краще сядьте. Нас чекає довга розмова. Мабуть, вже час.
-Для чого?
-Чесно кажучи, я думав, що ти більш терплячий, Седрику. Частина того, що зараз скажу, відома тобі, інша частина відома Гаррі. А дещо стане несподіванкою для вас обох. Одного серпневого дня цього року я прокинувся з якимось дивним відчуттям, таке враження ніби вчорашній день був покритий густим туманом. Усі події пригадувались, як ніби сон... Ти мене розумієш, Седрику?
Гаррі подивився на вихователя, який сидів на відстані метра і той ствердно кивнув.
-Звісно, я подумав, що мій поважний вік все-таки дає про себе знати, але все ж щось продовжувало мене хвилювати...
-Що, професоре?-спитав Поттер, який не розумів, як здоров'я Дамблдора пов'язане з його, Гарріною, ганебною поведінкою.
-Ти б помовчав...-зиркнув на нього Седрик.
-Для того, щоб дізнатись, що мене хвилювало, я вирішив подивитись у свої спогади.-Дамблдор підійшов до великої чаші з блакитною рідиною.- Це унікальна річ - сито спогадів, воно повертає людину у ті пережиті нею події, які треба переосмислити і зрозуміти. Ці спогади не підвладні змінам.
-Навіть, якщо перевернути той часоворот?-спитав Седрик.
-Який часоворот?-поцікавився Поттер.
-Ти б помовчав, Гаррі...- Дамблдор продовжив.-Навіть якщо перевернути той часоворот, Седрику, спогади не зміняться. Отож, перше, що я побачив у ситі - це було обличчя мертвого Седрика Дігорі, що лежав на твоїх, Гаррі, руках у день фіналу Тричаклунського турніру.
Гаррі здивовано зиркнув на Дігорі, що не показував жодних емоцій, лише трохи зблід.
-Цей спогад був дуже коротким і тривав декілька секунд. Наступне місце, куди я потрапив було міністерство, де у відділі таємниць тривала боротьба між членами ордену Фенікса і смертежерами, і де Белатриса Лестранж вбила Сіріуса Блека.
-Ні! Не може бути!-викрикнув Гаррі.
-Останній спогад,- не звертав уваги на емоції Гаррі директор,-тривав досить довго...
-Хтось ще помер?-обережно спитав Дігорі.
- Жодної смерті я не побачив, проте зрозумів, що в червні цього року помер я.
- Але ж ви і Сіріус, і Дігорі живі!-Гаррі з підозрою поглянув на Седрика, чекаючи, що той на його очах от-от розсипеться на порох.
-Коли я повернувся з сита, то сів за цей стіл, не в силі зрозуміти, що відбувається. Тоді ж на цьому столі я побачив лист від Сіріуса Блека, датований четвертим серпня і "Щоденого віщуна", у якому повідомлялось, що з двох претендентів на посаду асистента голови відділу контролю за чарами, Седрика Дігорі і Чарльза Скрімджера, посаду отримав останній. Отже, зрозумів я, вони живі... Але ж, водночас, я був впевнений, що вони і я таки померли... Після декількох днів роздумів і пошуку в таємних відділах найдревніших
архівів, я знайшов єдину можливу відповідь: хтось повернув час назад за допомогою часоворота у хранилищі і...
-Подарував мені життя.-закінчив речення Седрик.
-Але навіщо і хто? Сили добра ніколи б не скористались часоворотом, отже залишились сили зла...
-Волдеморт...-прошепотів Гаррі.
-Так.-кивнув Дамблдор.- Це під силу лише йому. Тоді залишилось питання - навіщо? Тепер доведеться розповісти трохи іншу історію, яку знає Гаррі, але яка невідома тобі, Седрику. Лорд Волдеморт розділив свою душу на сім частин, так званих горокраксів, щоб зробити майже неможливим шанс його знищення. Цими горокраксами могли бути будь-які предмети, як наприклад щоденник, який знайшла Джіні Візлі і який знищив Гаррі.
-То цих горокраксів залишилось шість?-спитав Седрик.
-Ти б помовчав, Дігорі...-огризнувся Поттер.
-Так, горокраксів залишилось шість. Один з них ми з Гаррі майже знайшли, але нас на десяток років випередив Регулус Блек, який сховав горокракс невідомо де і невідомо для чого. Залишилось п'ять. Одна частина душі залишилась з лордом, який відродився. Отже чотири. Я продовжував думати, навіщо найжорстокішому чаклуну світу робити добро і оживляти ворогів. Можливо, Сіріус і я були потрібні Волдеморту, щоб дізнатись, де горокракс, перехований Регулусом? Це непогана відповідь, але одразу поставало інше питання: навіщо Волдеморту потрібний ти, Седрик? Волдеморт зробив один з найрозумніших ходів у своєму житті поставивши нас у безвихідне становище: він перетворив людей на горокракси. Гаррі, нам потрібно шукати лише один горокракс Регулуса Блека, бо решта - це я, Сіріус, Седрик і ти.
-Але я не помирав!-у голосі Гаррі почувся розпач.
-Так, але тебе торкнулась паличка Волдеморта, як і Седрика. Так він передав вам частини своєї душі. Ми ж з Сіріусом були перетворені на горокракси за допомогою паличок смертежерів.
-Отже, щоб лорд помер, треба померти нам?-спитав Седрик.
-Не все так просто... Зараз перед вами обома і орденом одне завдання - знайти горокракс Регулуса Блека, можливо тоді у цій темній справі ми побачимо світло. А тепер ідіть, відпочивайте... Вам треба багато про що подумати...

***


-Усі зібрались?-Олівер поглянув на капітанів квідичних команд.
-Якщо б ти вмів рахувати, то зрозумів би, що нас лише троє.-хмикнув Драко Малфой.
-Ну то й що?-голова у Вуда розколювалась.
-А те, що факультетів у школі чотири,- Драко тицьнув Вуду під ніс чотири пальці,- а нас лише троє. Якби ти мав трохи мізок у голові, то відняв би від чотирьох три і зрозумів, що одного не вистачає. І не вистачає звісно містера Поттера, якщо ж ти хотів побачити його святість разом з німбом, то треба було записатись на прийом у його секретарки Грейнджер.
-Ти той во!Важай!-помахав кулаком в бік Малфоя Вуд.-Значить так, через чотири дні граємо першу гру квідичного сезону.
-Хвала Мерліну, що не нині!-почухав голову Драко.
-Грифіндор грає проти цих зелених вирод...
-Що?Ти як нас назвав?-обуренню Малфоя не було меж.-Ти ж суддя як не як!
-Вибач, забуваю.
-Я також можу забути і начистити тобі морду.
-Ти?-Вуд зневажливо засміявся.
-Ти Креба й Гойла бачив?-посмішка Вуда безслідно зникла.
-Гаразд, Малфой, давай спокійно. Цього року є нововведення, а от яке згадати не можу...-Олівер схопився за голову.
-Ая-яй-яй, радив б тобі звернутись у якусь громадську установу і заявити: "Я- Олівер і я анонімний алкоголік і ще збоченець, бо чіпляюсь до неповнолітніх дівчат".
-Малфой, ти зараз станеш неанонімним інвалідом!Отже, нововведення - кожна команда надає свого коментатора , щоб усе було кришталево чисто. Завтра розпочинаються тренування у Слизерину і Грифіндору.
-Добре-добре,-підвівся з трави Малфой,-Вуд, ти подумай, бо за зв'язки з неповнолітніми можна й в Азкабан загриміти.
-Яка ж ти гадина, Малфой! Не забудьте передати новини Поттеру.
-Те, що я гадина? Я думаю для нього це вже давно не новина!
-Ні, Малфой, новини про коментатора і тренування!
-Аякже, - Малфой опинився вже далеченько від Вуда, -вже біжу до друзяки Гаррі, скажу, щоб вже починав рвати на собі волосся і посипати голову попелом!

TBC

Глава 49

Глава 49
- То ти знав? Ти все знав? – Гаріна голова здивовано кліпала очима і вертіла в різні сторони, чи то від здивування, чи то від обурення.
- Не все, Гаррі. Дамблдор розповів мені тільки частину, але після того, що ти щойно сказав я можу скласти мозаїку докупи, - Сиріус стояв навколішки біля велетенського каміна з котрого і стирчала вищезгадана голова Гаррі.
- То як, щось знайшов у домі? – Гаррі, здавалось, трохи заспокоївся, бо його голова перестала обурено крутитись на 180 градусів і він втупився поглядом в хресного.
- Та ні, лише купу всякого, нікому непотрібного, ганчір’я в комірчині Крічера. Ти знаєш, що під рваними штанами мого батька я знайшов підв’язки кузини Белатриси, - Сіріус голосно розсміявся, - ніколи б не подумав, що він був так прив’язаний до неї.
Гаррі здивовано вигнув брову:
- Почекай, вона ж теж Блек…
- Е ні, вона ж тепер Лестранж, а той клаповухий дурень…
- До чого тут Рон?
- Та який Рон, я про Крічера говорю…
- Ага, - Гаррі тупо кивнув головою, боляче вдарившись об поличку над каміном.
- Так от, той дурень, Крічер, перейде у власність до неї лише після моєї смерті, а поки що…
- Ні, Сіріусе, вона вже Блек. Ти що газет не читаєш? Лестранж помер в Азкабані, кілька днів тому - Поттер задумливо тер велику гулю на лобі.
- Ну, все залежить від того, які газети ти маєш на увазі. Я захоплююсь пресою трохи іншого спрямування, - Сіріус засоромлено потупив очі.
- То ті журнали, які я знайшов влітку… Ти ж сказав, що то близнюки забули, - похмілля і розмова з Дамблдором терзали підсвідомість Гаррі у однаковій мірі.
- Ну я трошки збрехав, але зараз не про те… Ти не переживай, Дамблдор мене попередив, що той дурний ельф дуже важливий і попросив поводитись з ним добре.
- І ти поводився?
- Аякже, замість того, щоб дати йому копняка за те, що розлив мені каву на штани, і, до речі, ледве не позбавив потомства, я обмежився лиже дружнім потиличником.
- Ех, Сіріусе, тебе вже не виправити.
- А навіщо? – Сіріус змовницьки підморгнув похреснику.
- У нас серйозна розмова.
- Угу. Я наказав Крічеру чітко і ясно, не покидати цього будинку ні за яких обставин та не розмовляти ні з ким окрім мене. А оскільки я не палаю бажанням вести з ним полемічні дискусії, то він шниряє по хаті, як тінь мертвого батька Гамлета, і шепче якісь прокляття мені у спину…
- Гаразд, а як щодо другої частини листа?
- Ніяк, - скривився Сіріус, - я лише повикидав купу всякого залізяччя, яке моя матінка гордо найменувала сімейними реліквіями і яке з особливою ретельністю зберігав мій дурнуватий братик, як головний охоронець роду. Жодного натяку на продовження листа. А ти?
- Трохи ліпше. Я знайшов цілу купу листів. У нашої шкільної інспекторки, - Гаррі з помітною складністю формулював речення, спати хотілось немилосердно.
- Що вони в неї робили?
- Хто?
- Кінь в пальто!
- Сіріус, не плети дурниць, до чого тут кінь? Ми говорили про листи…
- Я пам’ятаю про що ми говорили, а от тобі краще піти поспати. Вчорашній бал дається знати? Ех, молодь-молодь, зовсім пити не вміє… Йди спати, ввечері поговоримо.
- Угу, - Гаррі кивнув, знову зачепивши головою кляту поличку.
Щойно Гаріна голова зникла в полум’ї каміну, як пролунав голосний стукіт, а потім не менш голосні прокльони.
- Брудоковці, виродки, хай буде проклятий той час, коли ви народились на світ, хай…
- Мамусю, стуліть писка, - голосно рявкнув Сіріус і поплівся по сходах вниз, дивитись що було причиною того неймовірного грюкоту.
- …хай вам свята інквізиція руки і ноги повиламує, хай Мерлін і Моргана покарають вас, і дітей, і внуків ваших до десятого коліна…
- Сіріусе, заткни їй писка…
- Люпин? Ей, друзяко, я радий тебе бачити, але чи не міг би ти по делікатніше висловлюватись? Це ж моя мати! – Сіріус підійшов до портрета, - Мамо, закрийте свого рота, бо я його вам зараз заткну оцією ганчіркою…
- Зрадник роду, сквернитель священних блеківських реліквій, брудний покруч…
- Замовкніть мамо, бо від ваших криків, здається, повиздихували останні таргани та пацюки в цьому домі, - Сіріус почав затикати портрет портьєрою.
- Тобі допомогти? – Тонкс, котра прийшла разом з Люпином підскочила до Сіріуса.
- Не треба, Тонкс, - голосно гаркнув Сіріус, перегукуючи маму, бо вона верещала, як різана.
- Люпин, Тонкс, от тепер я дійсно радий вас бачити, - Сіріус нарешті запхнув злощасний портрет портьєрою.
- Як ти Сіріусе? Чи є вістки від Гаррі? Дамблдора? – Тонкс першою попрямувала на кухню.
- Нічого особливого, крім того, що я відчуваю старість, - Сіріус спробував перевести тему на щось більш нейтральне.
- Старість? – здивовано зиркнув на друга Ремус, сідаючи навпроти.
- Аякже! І ти відчуєш, коли твій похресник вперше нап’ється до чортиків…,- він щиро усміхнувся.
- Ах так, я пригадую наші Хеллоуінські бали, - Тонкс замріяно звела очі до стелі.
- Ти теж напивалась до чортиків? – Ремус стурбовано поглянув на Німфадору, котра сьогодні виглядала якоюсь особливо щасливою.
- Та не зовсім, я лише одного разу поексперементувала зі спиртним, та й то мене професор Флитвік впіймав. Ще й досі пам’ятаю його здивовані очі, коли він намагався вирвати у мене з рук пляшку вогневіскі, - Тонкс усміхнулась.
Сіріус, котрий щойно притягнув з вітальні великого чайника тепер почав розставляти горнятка на столі.
- Чаю, мої дорогенькі?
- З задоволенням, але повернемось до Гаррі. Я занадто добре тебе знаю, - Ремус начаклував вазочку з варенням, - щоб не помітити, коли ти хочеш з’їхати з теми…
Сіріус винувато опустив очі додолу:
- Я дійсно розмовляв з Дамблдором, але, думаю, зараз не варто про це…
- Гаразд. Усе на зборах Ордену?
- Так, - Сіріуса охопило сум’яття, - але все одно якось дивно себе почуваю. Ніби руки зв’язані…
- Що ти маєш на увазі?
- А ти хіба сам не бачиш? По моєму Дамблдор занадто багато звалює на Гаррі. Він ж усе ще дитина… Чому ми не можемо йому допомогти?
Люпин заперечливо похитав головою:
- В такі моменти, Сіріусе, на дитину найбільше подібний ти. Ми й так допомагаємо йому усім чим можемо. Якщо заради Гаррі доведеться пожертвувати життям, то я, ти, Тонкс, Дамблдор та весь Орден зробить це не роздумуючи… Але Волдеморт обрав Гаррі і ніхто не зможе його замінити…
- Як завжди з пафосом, друзяко Люпине, - Сіріус, як видно, вже прийшов в себе і не мав бажання вести філософських розмов з Ремусом, - я чудово все розумію, але собачу натуру не переробиш. Рвуся в бій…
Гучний грюкіт вже вкотре перервав розмову, Сіріус зморщився:
- Це, здається, фамільна порцеляна родини Блеків, - Сіріус усміхався на всі тридцять два. - Вперше в житті я дякую Мерліну за таку експресивність, дорогенької Тонкс. Коли мені було одинадцять років, на тарелі для печені я вицарапав характеристику кожного з членів моєї родини разом з портретами. Пам’ятаю я тоді отримав на горіхи від своєї матері. Загалом, та порцеляна, то повне лайно, але мені було шкода його викидати самому. Часом, я такий сентиментальний…
Люпин і Сіріус поспішили до вітальні, де біля розбитої порцеляни сиділа засмучена Тонкс:
- Сіріусе, я така безрука, - вона розплакалась, - твоя фамільна порцеляна… Я хотіла лише взяти пару чашечок, а воно все попадало…
- Не хвилюйся, дорогенька. Я і так збирався його викидати, - заспокоював розчервонілу і заплакану Тонкс Сіріус.
- Серденько, що з тобою таке, - Ремус лагідно взяв її за руку,- ти останнім часом така розсіяна…
- Ремус… я повинна була сказати тобі раніше, але я так боялася…
- Що трапилось? Ти ще щось розбила? То пусте!
- Замовкни Сіріусе, - цитьнув на друга Люпин, - що трапилось серденько?
Тонкс підняла на Ремуса заплакані очі і зітхнула:
- Я вагітна…

Глава 50

Глава 50
- Уізлі, маю до тебе розмову! – симпатична брюнетка штурхнула Рона під бік.
- Паркінсон? – здивовано випучив очі гриффіндорець.
- А ти хто думав, Венера Мілоська? – нервово тріпнула головою Пенсі.
- Щось трапилось? Хтось вмер чи Хогвардс валиться? – Рон дивився на дівчину так, ніби бачив її вперше в житті.
- Не прикидайся дурнем, Уізлі, хоча, ти, мабуть, від природи такий…тугодум, - Пенсі наморщила носик.
- Ти прийшла щоб мене образити? То забирайся до свого зміїного кодла, там, мабуть, краще розуміють твої жарти, - Рон почав сердитись.
- Заспокойся Уізлі. Я хотіла поговорити про твою сестру, - слизеринка сперлась на кам’яну стіну одного з хогвардських коридорів.
- А що з Джіні? – Рон знову випучив очі, здавалось він ніяк не міг второпати чому ця дивна слизеринка перестріла його посеред безлюдного коридору і задає дурнуваті запитання.
- Нічого, - тепер настала черга Пенсі злитись на цього бевзя, - що їй зробиться? Я лише хотіла тебе повідомити, що вона почала зустрічатись з Забіні, а оскільки я піклуюсь про репутацію бідних гриффіндорців, вирішила тебе попередити.
- Що? Я його зараз вб’ю, де той черв’як, де та потвора волохата? – після сотні прокльонів на адресу Блеза Рон потроху взяв себе в руки. – А ти? Щось мені не віриться, що ти безкорисна, як Мати Тереза.
- Ти маєш рацію, - Пенсі хитро усміхнулась, - у мене в цій справі свої інтереси. Тому, я пропоную тобі чесний розподіл, ми об’єднуємо свої зусилля, а в результаті кожен отримає своє, тобто свого…
- Мені – Забіні, тобі – Джіні? – не второпав Рон.
- Ти що з глузду з’їхав? Навіщо мені та руда…,- Пенсі прикусила язика і продовжила вже спокійнішим тоном, - мені – Блез, тобі – Джіні.
- О Мерлін! Я не переживу цього. Як вона могла зв’язатися з тим паскудним слизеринцем…
- Хм, на думку більшості дівочого населення Хогвардсу він не такий вже й паскудний, - Пенсі багатозначно усміхнулась і підморгнула Рону.
- Можливо так думають слизеринки, половина дурнуватих хаффлпафок і занудних рейвенкловок, але не гриффіндорок… вони б ніколи…
- Щось я забула, пригадай мені на якому факультеті навчається Джині Уізлі? У дурному Хаффлпафі, занудному Рейвенкло, чи, можливо, у Слизерині?.. – Пенсі відверто знущалась над Роном.
- Гаразд. Ти вже щось придумала? – Уізлі зиркнув на Пенсі, котра задоволено усміхалась, - ти не подумай, я б ніколи не побратався зі своїм першим ворогом, але вона моя сестра… І якщо мама або брати дізнаються про таку ганьбу, до речі звідки така впевненість, що вони зустрічаються? – Рон з підозрою глянув на дівчину.
- Я випадково почула їх розмову, вони так милувались, лизались, обіймались, що важко було повірити в те, що вони разом працюють над контрольною з Арифмантики.
Рон спересердя вдарив кулаком об кам’яну стіну і добряче забивши собі великого пальця тихо застогнав:
- Я вб’ю того Забіні. Його і його дурнувату матінку, що вродила такого ідіота на мою голову…
- Ей, обережніше на поворотах, Уізлі. Міс Забіні дуже мила жінка… Та й на балу… я бачила вона добре налагоджувала мости з вашим сімейством…
- Що? – Рон захлиснувся власною слиною і заледве не ковтнув язика, - про що ти тут торочиш?
- Ну, я просто бачила як твій батько мило танцював з його матір’ю і щось він не дуже протестував проти того, щоб породичатись з Забіні…
- Не може того бути. Мої батьки, ніколи…
- Якби ти менше пив, а дивився за своєю ріднею, то побачив би те саме що і я…
- Яка ти спостережлива, - з’язвив Рон.
- Хм, спостережливість – це засіб для виживання у нашій школі, - Пенсі поправила волосся. – Я сказала тобі все, що хотіла. Якщо ти погоджуєшся на співпрацю, то добре, якщо ні, то… придумуй як нейтралізувати Забіні сам.
Рон задумався, здавалось, він зважував усі за і проти цієї пропозиції:
- Я б ніколи не співпрацював зі слизеринкою…
- Ти вже це казав.
- … але Джіні моя сестра а Забіні – паскудний виродок…
- Це ти також говорив.
- …тому, я погоджуюсь, - Рон простягнув Пенсі руку.
- Яка честь, - зіронізувала дівчина, - потиснути руку самому Рону Уізлі, - але руки не подала.
Рон нахмурився:
- То що?
- Ти таки дійсно тугодум. Я ж казала, що нічого конкретного ще не придумала. Як тільки у мене з’явиться якийсь грандіозний план я тебе повідомлю…
- А я? Я що як предмет меблів, може у мене теж якісь ідеї будуть.
- Уізлі, з тебе би вийшов чудовий стілець чи лампа, гарний декор, але вмісту – ніякого. Бувай, - вона махнула йому на прощання рукою і зникла за поворотом коридору.
- І до чого тут стілець? – роздумував Рон плентаючись до вітальні.

Глава 51

Глава 51
Люпин приголомшено дивився на Тонкс, не в силах вимовити жодного слова.
- Мої щирі вітання! Оце так! Муні, я такий радий за вас двох! – загорлав Сіріус. - Крічер! Крічер...КРІЧЕР!!! Де, в біса, шляєшся? Таку новину треба відсвяткувати! Я на хвилину...
Блек вибіг з кімнати.
- Німфадоро...Тонкс...не плач, серденько...Таким щасливим я ще не був...- Люпин обняв її.
- Я так боялася сказати тобі, Ремусе...
- Це я завжди боявся, що заподію тобі шкоду... Ти – найдорожче, що було в моєму житті. Ти-втілення мрії... Я ніколи навіть не бажав такого щастя. Прирік себе на життя, позбавлене радості. А ти вирвала мене з того існування...
Тонкс осміхнулась, а Ремус прошепотів:
- Від цієї миті моє життя належить тобі та твоїй...нашій дитині, - сказавши це, він пристрасно припав до її губ.- Я думав, що ніколи не скажу таких слів.
- Яких?
- Ти вийдеш за мене заміж?
- Так!- Тонкс ще дужче обняла Люпина.
- За таку красиву закохану пару гріх не випити....
На порозі стояв Сіріус з пляшкою вина.
- Гультяю, надіюсь ти будеш дружбою на нашому весіллі?
- Авжеж! Муні, ми ж будемо родичами!
Тонкс і Люпин засміялися, але раптом погляд аврорки впав на годинник:
- Ой, я ж мала бути у кабінеті в Робардза ще півгодини тому!
- А ще хто такий? Пошли його
- Начальника служби аврорів?
- А-а-а...Ясно. Хоча в мене була знайома, Ремус теж її знав, так ось: одного дня вона при всіх висказала Барті Кравчу все, що думає про його методи боротьби.
- І що з нею сталося? – запитала Тонкс.
- Кравч їй нічого не зробив, але вона була дуже нестримана і мала необережність виказати своє негативне ставлення Волдеморту в дуже брутальній формі... Але це було дуже давно, - швидко додав Блек, зустрівшись з поглядом Люпина.
- Це все дуже добре, але мені потрібно йти. До вечора, - сказала вона Ремусові.
Вона просто випливла з кімнати, її обличчя світилося від щастя. Тонкс вдалося вийти з будинку не зчинивши галасу. Сіріус тим часом вмостився на дивані. Піднявши келиха, сказав:
- За тебе, твою майбутню дружину та дитину.
При цих словах обличчя Люпина змінилося.
- Друже, що таке? Чомусь мені здається, що ти не дуже радієш? Знову хочеш розказати стару казочку про небезпечність вовкулаки? Не вийде. Ще Джеймс тобі казав, що для дівчини, яка тебе покохає це аж ніяк не стане перешкодою. А вперта дівка ця Тонкс...Іноді мені здавалося, що ніхто не переконає тебе...
- Ти просто не знаєш усієї правди...
- Тобто?...
- Діти перевертнів стають вовкулаками в тринадцять років... О Боже, Сіріусе, я собі навіть не уявляю, як розповісти це Тонкс...
- Вона може знати.
- Так, але я добре пам’ятаю як мучилися мої бідолашні батьки, а Німфадора... Вона не заслуговує на таке життя... Моє життя стане для неї справжнім пеклом...
- Як завжди з пафосом, Муні, але ти забуваєш одну важливу деталь вона тебе кохає. І цього не змінить ніхто. Крім того, все ще може змінитися. Можливо, знайдуть ліки від тієї ...хвороби, якщо можна так висловитися.. Адже, коли ти був малим про вовкотруту ще ніхто не чув.
- Так, але все-одно мені якось страшно дивитися у майбутнє...
- Не тобі одному, - Блек згадав розмову з Дамблдором. – Та у тебе тепер є заради чого боротися без права на поразку. Любов зобов’язує.
- Любов вовкулаки...
- Тонкс – велика оригіналка, навіть у виборі чоловіка.
- Знаєш, тут пригадується приказка: „Любов зла....
- ....полюбиш і вовкулаку”. Ти про цю приказку?
- Мені в житті багато в чому не щастило, але з друзями повезло...
- Я зараз заплачу. Це ганьба. Ми – мародери стаємо сентиментальними... Дожилися.

***

- Друзі, настав наш час. Ми зупинемо Дамблдора та його нікчемний Орден Фенікса. Ніхто не стане у мене на дорозі. Це вже нікому не під силу. Пора перейти до більш рішучих дій. Нагадати Скрімджерові хто хазяїн. Потрібно звільнити наших друзів з Азкабану. Ще я хотів нагадати, що нас покинув Рудольфус Лестранж, один з найвірніших моїх поплічників. Він один з небагатьох, хто намагався мене знайти... Найкращі роки життя пройшли в Азкабані. Смерть Рудольфуса не повинна бути даремною.
Снейп скосив очі на Беатрису, котра стояла поруч, ніби говорячи:”Ось коли він згадав про ваш вчинок. Заслуги пам’ятаються лише мертвим.” Та відвернулась. Це був занадто болісний удар, щоб його прийняти.
Голос Лорда Волдеморта відлунювався у старій залі. Навколо нього стояли смертежери. Спотворені довгі тіні коливалися у світлі смолоскипів. Кожне обличчя, прикрите маскою або каптуром ховало свої погляди від Темного Лорда.
- Настав час віддавати свої борги. Ви хотіли прощення за своє віроломство. Я дам вам такий шанс. Та дивіться не підведіть мене знову, бо пошкодуєте. Бело, Северусе, Луці усе, підійдіть.



- Ми влипли, - прокоментував їхнє становище Снейпові Луціус.- І чого б це ми повинні бути? Чому саме ми?
- Риторичне питання.
Малфой і Снейп йшли дорогою до замку. Бела взагалі кудись зникла.
- Мене цікавить, що ж вони могли такого зробити? – запитав Северус, хоча було видно, що на відповідь він не надіється.
- Ой, та мало, що там могло статися...
- Там-це де? В Азкабані?
- Ясно, що ні. Проте я навіть не уявляю, що треба зробити, щоб за службу Лорд відплачував смертю...
- Ні? Ти згадай Регулуса.
- Блек завжди був боягузом і Лорд неодноразово його попереджав, а вони все ж таки...
- Знов якась таємниця. Чорт, для тієї отрути мені потрібен порох спаленого єдинорога, а він у мене в будинку.
- Скласти тобі компанію?
- Як бажаєш.
- Северусе, як ти витримав у цьому дурдомі шістнадцять років? Іноді мені здається, що це просто неможливо.
- Гогвортс не завжди був таким...
- О так. Коли вчилися ми, то все було по-іншому. Тільки декан у нас був паскудний...
- А-а...ти про Слизорога....
- Бідолаха десь зараз гниє під землею...Все життя так любив марципани, а в кінці сам став марципаном для трупних черв’яків. Оце невезіння.
- А ти кажеш...
Вони з’явилися у старому будинку. Малфой відразу розвалився на дивані, а Снейп почав ритися серед своїх речей.
- Куди я закинув ту пляшку? Той порох шалено дорогий, але рідко де застосовується...
- Дорогий? А ти не думаєш, що його міг вкрасти Червохвіст?
І тут ніби на замовлення відчинилися двері і зайшов Пітер Петігрю.
- Якого дідька ти тут робиш? – зашипів Снейп.
- Я...той.. мене..
- Що? Говори нормально!
- Мене послав Темний Лорд допомагати вам!- видушив із себе Червохвіст на одному диханні.
- Аякже! Він звільнив тебе від цих обов’язків, бо у Гогвортсі від тебе жодної користі, як всюди. Так що забирайся під три чорти і не показуй більше тут свого щурячого носа! – гаркнув Северус.
Червохвіст, який ще не бачив Снейпа в такому стані швидко поплівся геть.
- Що тебе так роздратувало?
- Він.
- І чого б це?
- У мене таке відчуття, що Темний Лорд відіслав його сюди, щоб шпигувати за мною.
- І ця воістину геніальна ідея з’явилася тільки сьогодні.
- Ні, сьогодні я просто злий.
- Тебе так хвилює їхня участь?
- Ні. Досить задавати дурнуваті питання.
- Северусе, ти відходиш від теми. Можливо, тобі неприємно бачити у своєму домі Червохвоста, бо він причетний до смерті Лілі Поттер? Пам’ятаю, що ти був до неї небайдужий...
Жоден м’яз не ворохнувся на обличчі зіллєвара.
- Був, не буду заперечувати, але це було у шостому класі. Та й у смерті Поттерів Петігрю винен не менше, ніж я, хоча тепер це вже не має жодного значення для мене.
- Правда? – на обличчі Луціуса заграла скептична посмішка.
- Правда. Годі ставити такі питання. Це схоже на допит.
- Але ж без туртур.
- Ще не вистачало.
- Я б тобі радив бути обережним з Червохвостом.
- З ним? – Снейп іронічно скривився. – Та на що він здатен? Нікчемний виродок і все.
- Мабуть, покійний Поттер теж так думав.
- Стоп, Луціусе, я вже нічого не розумію. При чому я до того ідіота?
- Просто попередження. Думаєш, Червохвіст так собі взяв і зрадив друга? Ти ніколи про не думав?
- А ти я бачу-думав.
- Тільки тому, що дещо чув.
- І тобі не терпиться розповісти мені?
- Ти можеш не перебивати? – роздратувався Малфой.
- Я весь увага.
- Всі вважають, що Темний Лорд шантажем і страхом заставив Червохвоста працювати на себе, проте це не так. Насправді він сам прийшов до Лорда з наміром служити йому.
- Але чому?..
- Слухай далі. Дійсно дуже дивно, що Пітер Петігрю - член Ордену Фенікса, працівник Міністерства, друг Джеймса Поттера, Сіріуса Блека і Ремуса Люпина хоче стати смертежером, але якщо копнути глибше... Повинні бути причини такого різкого переходу, адже у цьому світі на все є свої причини.
- Та які в нього можуть бути причини?
- Помста.
- Кому?
- Своїм хваленим друзям. Ти повинен пам’ятати ту четвірку в школі. Люпин добре вчився і був старостою, Поттер відомий квідичист з гарними оцінками, Блек – перший ловелас школи, після мене, звичайно, а ким був Пітер біля них? Ніким. Він не відзначався ні красою, ні розумом, ні здібностями. Одним словом, нуль без палички. Але покинути ту трійцю і знайти інших друзів він не захотів, бо, мабуть, було весело біля них, або просто більше ніхто не захотів з ним дружити. Він завжди заздрив друзям. Мабуть, настала мить, коли Червохвіст не витримав цього і вирішив знайти людей, котрі б його цінували.
- Але і тут він прорахував. Можливо, що саме так все і було, але при чому тут я?
- При тому, що слідкуй за тим, що говориш чи робиш у його присутності. Брехати Лордові він не посміє, але неправильно висвітлити твої дії або слова може.
- Хай тільки попробує. Це буде останнім, що він зробить. Думаю, Темний Лорд не вельми засмутиться, якщо його знайдуть мертвим. Ти як вважаєш? – на ці слова Малфой лише розсміявся.
- Помста Пітера- це всього-на-всього дрібниця, зате як приємно! – сказав Луціус з усмішкою.
- Так, що грифіндорці такі ж мерзотники, як і ми!
- І що вся їхня хвалена благородність – лишень маска, яка ховає лицемірство.
Друзі задоволено всміхнулися один до одного. А чи були вони друзями? Життя навчило їх, що довіряти можна тільки собі і більше нікому. Обидва були справжніми слизеринцями і які тут можуть бути друзі? Так, вони рятували один одному життя, але з розрахунку, без героїчного пафосу. Северус та Луціус, здавалося, знали один одного все життя. Що зближує людей? Спільні інтереси, схожість характерів. Слизеринців об’єднувала любов до темних мистецтв, ненависть до грифіндорців та чистокровність. А Снейпа і Малфоя зв’язувало минуле. Обидва не почали шукати Темного Лорда після його падіння, повірили у смерть свого патрона, і десь глибко в душі прокляли той день, коли він повернувся. Єдиний бог, котрому вклонявся Малфой – це влада, гроші і становище у суспільстві, а для Снейпа – наука. Тепер вони балансують на краю прірви, щоб не зірватися вниз, до того ганебного становища вигнанця, котрий втрачає все. Але їхні ідеї та переконання зробили своє. Цей світ, повний бруднокровців, повинен канути в Лету. Очищення раси чаклунів та легалізація чорної магії в світі, де Малфої посядуть особливе місце– оце те майбутнє, якого хотів Луціус. Чого хотів Снейп? Для нього, як і для друга, мали значення тільки власні амбіції. Колись через свій порив вляпався у цю історію, і тепер мав за мету вийти сухим із води та з винагородою Темного Лорда. На їхню думку, Лорд був занадто розумним і могутнім, щоб програти. А може вони так і не думали?...А лише хотіли так вважати і в останній момент змінять свої життєві принципи. Знали тільки одне, що найбільше їх зв’язують спільні злочини. Це те від чого не відмовишся і чого не забудеш.
Вже підходячи до воріт Гогвортсу Малфой порушив мовчанку:
- Северусе, Белатриса тепер сама і чому б тобі не спробувати щастя?
- Відколи ти став звідником?
- Вона моя родичка, ось я і хвилююся за її майбутнє.
- А за майбутнє Алоїзи Забіні ти теж хвилюєшся? – від цього питання Луціус аж зупинився.
- Не переживай, її доля в надійних руках.
- Цікаво у чиїх?
- А..це все такі дрібниці, але Нарцисі їх краще не знати.
- Німий, як могила.
Чоловіки зайшли до замку.
- Тобі ніколи не видавався Гогвортс темницею?
- Останнім часом він схожий на цирк.
- Камінь у мій город?
- У тебе, Луці усе, і городу ніколи не було.
- Я лише жертва мовного звороту.
- Ти більше схожий на фенікса, ніж на жертву

Глава 52

Глава 52
- Мені бракує одного загонича.
- А мені великого замку десь на березі океану, мільйона галеонів у Грінготсі і фігуристої кралі.
- Може твої глобальні проблеми будем вирішувати потім, а зараз займемось моїми мізерними?
-Чого ти від мене хочеш, Малфой?-відсунув газетну сторінку Забіні.
-Мені треба загонича! Гра - післязавтра!
-Якщо ти хочеш, щоб я створив тобі загонича, то почекай дев'ять місяців, та й то наврядчи він одразу зможе грати у квідич.
- Паркінсон добре літає.-втрутилась у розмову Кассандра.
-Вона літає так само, як і моя баба!- від Малфоя повіяло агресією.
-Жаль, що ти у неї не вдався.- повернувся до свого бульварного чтива Блез.
-Забіні, а ти не хочеш...-зазирнув за сторінку, за якою сховався Забіні, Драко.
-Ні.
-А якщо подумати...
-Ні.
-А якщо добре подумати...
-А якщо нема чим добре подумати?-закрила останній зі стосу підручник Грей.
- Ти також, до речі, могла б спробувати...
- Малфой, дорогенький, людина не може поєднувати у собі розум, красу і захоплення спортом.
-Тому я й вирішив пожертвувати спортом,- висунувся з-за газети Забіні.
-Я також,- згодилась Кассандра.
- Ех, а Малфой обрав тільки спорт.
-Йди ти, знаєш куди?- в сторону Блеза полетіла диванна подушка.
-І обрав очевидно не той вид спорту,-впіймав другу подушку Забіні,- ти б був чемпіоном серед метальників предметів по живих людях.
-Що мені робити з загоничем?-схопився за голову Драко.
-У тебе є два варіанти - Пенсі Паркінсон і твоя баба.
-А хоча б коментатором ти будеш?
-А гроші за це платять?
-Забіні!
-Гаразд-гаразд, доведеться внести той твій дурнуватий квідич у свій насичений розклад,- Забіні влігся разом з газетою на гору подушок.

Олівер Вуд розглядав сірі хмари, що майже повністю покрили небо і водночас злісно стирав з носа крихітні сніжинки.
-Гидотний сніг,-буркнув колишній капітан Грифіндору,- якої холери він почав падати саме сьогодні?
-Мабуть тому, що вже близько зима-а-а...- романтично протягнула Луна.
-Зима! Це ж треба міняти стратегію гри, абстрагуватись під погодні умови, проводити інший психологічний тренінг для гравців!
-Олі, ти - не капітан Грифіндору, ти - суддя! І тобі глибоко начхати на психологічний стан гравців, твоя робота невелика - літати, час від часу матюкатись і свистіти у свисток! Повтори десять разів, може тоді це влізе в твою голову!
- Я ж просив не називати мене Олі!
-На горизонті Поттер,-витягнула ніс з велетенського кольорового шарфа Луна,- продовжуємо наше пристрасне перешіптування чи вдаватимемо холодну байдужість?
-Може просто заткнемось?-запропонував Вуд, наближаючись до гравців Грифіндору.
-Погода - не дуже...-кивнув Поттер на мокрий сніг.
-Ще не при таких умовах грали, Гаррі, і вигравали! Роне, не хвилюйся, я бачив тебе на тренуваннях і ти досить непогано граєш, ти - звісно не я, але...-Вуд щиро поплескав Рона по плечах від чого у Візлі одразу з'явився напад кашлю.- Все, Гаррі, клич свого коментатора, бо Забіні дірвався до мікрофона і вже п'ять хвилин закликає дівчат не носити нижньої білизни. Решта команди - на поле!
-Якого коментатора?-перепитав Гаррі.
-Ха-ха-ха!- вигляд у Олівера був досить знервований.- Пожартував і досить! Якщо тебе не візьмуть у аврори, то в цирк ти пройдеш поза конкурсом. Давай сюди коментатора від Грифіндору!
-Немає коментатора від Грифіндору.-прошепотів Гаррі, втупившись у болото під своїми ногами.
-От, наприклад, маслопиво,- мовби десь здалеку долинув голос Блеза Забіні,- з маслопивом добре смакують кальмари і солоні горішки. Є звісно й такі, що до маслопива вживають цукерки, але такі збоченці є лише в Грифіндорі. До речі, згадуючи Грифіндор, хочу передати привіт чарівній Джи-и-и.., Джу-у..., міс Візлі...
Олівер втер з лоба холодний піт:
-На поле! А тебе, Поттер, я вб'ю після гри!
Пересвідчившись, що Поттер і компанія вийшли на поле, Вуд покликав Луну Лавгуд.

- Леді і джентельмени!-трішки занудний голос Луни рознісся по стадіону.
-Чуваки і чувіхи!-за ці слова професор Макгонегл огріла Блеза по чуприні.
-Сьогодні матч між командами Слизерину і Грифіндору. Отже, склади команд...
-Слизерин: так би мовити, ударна сила команди - Вінсент Креб і Грегорі Гойл.
-У воротах Тайлер Блечлі.Загоничі - Майкл Ворінгтон, Мілісент Боуд і Пенсі Паркінсон.
-Капітан і ловець - Драко Малфой. До речі, це я порадив Драко звернути увагу на квідич, а то він спрочатку "вдарився" у фігурне катання, знаєте усі ці яскраві блискучі костюми, ковзани... Ви можете впізнати Малфоя по платиновій шевелюрі і злісному оскалу, він до речі мені махає рукою. Привіт, Драко!
-Грифіндор: відбивачі Джиммі Пікс і Річі Кут.
-Загоничі:Кеті Белл, Демелза Роббінс і неперевершена Дж... леді Візлі!
-У воротах Рон Візлі.
-О-о-о, то мій майбутній швагро! Він дуже приємний і товариський хлопака, трохи вайлуватий і незграбний, але то для мужчини з його статурою - річ звична. Подивись, Луно, він показує мені великого пальця!
-Забіні, не хочу тебе образити, але це інший палець.
-На що ти натякаєш? Друзяка Рон ніколи не скаже мені нічого поганого!
-Може і не скаже, але покаже. До речі, капітан і ловець Грифіндору - Гаррі Поттер.
-Невже старий-добрий Гаррі ще грає?! Чесно кажучи, я думав, що він вже давно на пенсії. Усі ці його психологічні зриви, депресії, меланхолія...
- 10:0 на користь Грифіндору! Кеті Белл забиває гол!
-Е-е-е, чи слід було перебивати мене заради такої дрібниці? Ми забули представити суддю нинішнього матчу і невдаху вищої англійської квідичної ліги Олівера Вуда.
- Містер Вуд - надзвичайно талановитий спортсмен і дуже приємна людина, його інтелект рівний його зовнішній красі...
-І рівний нулю.
-Не мели дурниць! Ти просто йому заздриш!
-Я заздрю? Знайшла з ким рівняти! Та мої повні пристрасті карі очі, благородне аристократичне обличчя, ти порівнюєш з тим кирпатим непорозумінням?!
- 70:20 на користь Грифіндору!-крикнула у мікрофон професор Макгонегл.
-Ай, справді, Забіні, давай повернемось до гри. Джіні Візлі тримає в руках той м'ячик, ну не снич, а той другий, більший... Бляха-муха, як же він називається?!
-Квафел.
-Так-так!Правда той, як ти казав?
-Квафел.
-Так-так! Той вафл уже в Мілісент Боуд, але Рон Візлі відбиває м'яч. Ой, невже Гаррі Поттер бачить снича?-прокоментувала Луна різкий ривок Поттера догори.
-Та ні, по-моєму це у його мітли напад гострої форми шизофренії. До слова сказано, таємні джерела повідомляють, що Поттер підробляє прибиральником у "Кабанячій голові" і замітає підлогу цією самою мітлою. Він хоче назбирати грошей на видання збірки ним же написаної інтимної лірики.
Драко Малфой, почувши слова товариша, захихотів і мало не врізався у трибуну, де сиділи глядачі з Грифіндору.
- Слизерин мало не залишився без капітана!- не оминула нагоди підколоти зелено-срібних Лавгуд.
-Ай-яй-яй, Драко-Драко, ти бачиш, що твої пристрасні ночі з загадковими незнайомками вилазять тобі боком? От, кооординація рухів уже зовсім не та, що була раніше. Треба пильнуватись, бо залишиться теж саме робити, що й Поттерові,- віршики шкрябати і сльозами обливатись.
-140:40 на користь Грифіндору!-рявкнула у мікрофон Макгонегл.
-Ніколи не думав, що ті параз...гм-м... пацани і пацанки з Грифіндору вміють грати, але воно, як бачите, щось у них виходить. Та вболівальникам Слизерину раджу не засмучуватись, бо швидко пройде дія зілля, яке готує перед грою для грифіндорців Грейнджер і вони знову стануть тими ж рагу... радісними хлопцями і дівчатами, які не вміють грати в квідич.
-Про яке зілля ти балакаєш?
- Вуда цим зіллям поїти не раджу. Це зілля для підсилення енергії і послаблення... Гм-м-м, якби це краще висловитись... Одним словом, дівчата, якщо хлопці з Грифіндору в'ялі і пасивні і варнякають лише про квідич, приходьте в Слизерин, ми вам організуєм шикарну культурну програму.
-Забіні, по-моєму 200:40 на користь Грифіндору...
- А давай буде по-моєму - 200:40 на користь Слизерину?
-А давайте, ви будете коментувати матч?!-знову втрутилась професор Макгонегл.
-Гаразд, ми будем коментувати матч!-погодився Блез.- Як пасує міс Візлі червоний колір! Просто шалено пасує! Я одразу пригадую ту розкішну сукню, у якій вона була у день Хеллоуіну! У мене аж голова запаморочилась!
-Їж більше вітамінів!Все-таки форма Грифіндору найбільше личила колишньому капітанові і воротареві команди Оліверу Вуду!
-Ну чого ти всюди пхаєш того свого Вуда? Як можна рівняти його з цією чарівною грифіндоркою, більше того, як можна було його рівняти зі мною?!!
- Дійсно з тобою можна рівняти лише представників роду парнокопитних.
-А це вже грубість!
-250:40 на користь Грифіндору!-Макгонегл вже трохи охрипла.
-Ти дивись, Забіні, твоя пасія...
-Це не моя пасія...
-По-моєму це таки твоя пасія...
-Моя пасія - сестра Рона Візлі...
-Неважливо, чия це пасія,- втрутилась Макгонегл,- можна ж просто сказати - Пенсі Паркінсон!
-Гаразд,-зітхнула Луна,- Пенсі Паркінсон вхопила ту вафлю і несеться до воріт Рона Візлі...
-Яку ще вафлю?
-Ну, блін, ти ж сам його так назвав, того м'ячика, не снича, а трохи більшого...
-Квафел.
-Ага, вафла! Але чого вона завмерла?
Драко Малфой завис над воротами і спостерігав, як Пенсі притормозила біля воріт Грифіндору.
- Ти чув, що Блез говорив про твою сестру, як він співав їй дифірамби?- Пенсі зупинилась за метр від Рона.
-Чув,- Рон очікував, коли Пенсі кине квафел у кільце.
-Тепер ти бачиш, що я була права, коли говорила про необхідність розроблення плану?
-Бачу.
-Блі-ін, Пенсі, кидай!-пролунав згори голос Малфоя.
-Не треба мене підганяти! Усе це стає занадто небезпечним, їхні стосунки - надто близькі... Нам треба приймати міри.
Драко дивився на Паркінсон і вигадував, які закляття він б на неї наслав, якби мав при собі чарівну паличку. Пенсі міцно тримала квафел в руках і теревенила з Візлі. "Що ж вона робить?"- думав Драко, відганяючи муху, що декілька секунд лоскотала йому потилицю. Пенсі не зважала на гул стадіону. "От, дурна муха! Майже така сама дурна, як та Паркінсон!"-Драко торкнувся потилиці і піймав набридливе створіння.
-Оп-па!-сказав Драко, скеровуючи свою мітлу донизу.
-250:240 на користь Грифіндору,-волав голос Луни Лавгуд.
-Але снич впіймав таки Слизерин!-перекричав рейвенкловку Забіні.

Глава 53

Глава 53
Маленька сіра і трохи дикувата на вигляд сова сіла на плече Кассандри Грей. Весела юрба слизеринців, які хоч і не виграли, але все ж святкували, не звернула жодної уваги на цю крихітну істотку.
-Тобі хіба пишуть листи?-Кассандра здригнулась і відірвала погляд від крихітного шматка пергаменту.
-А я хіба не людина?!-відповіла Малфою Грей.
- Я ж просто спитав,-ображено хмикнув слизеринець і пішов вслід за друзями.
Кассандра сховала лист під стіл, озирнулась навколо і роздерла мініатюрний конвертик:
Касс, твій найдавніший і найвірніший друг чекає тебе там, де плачуть янголи. Сьогодні після появи місяця уже буде запізно.
Кассандра перевернула лавку, вибігаючи з Великої зали.
-Малфой! Малфой!Та стій же ти!
Білявий юнак відділився від групи:
-Хочеш привітати мене з блискучою грою?
-Виведи мене з Хогвардсу!
-Що?!!!-з обличчя Драко одразу сповзла посмішка.
-Ти мене чув!
-Ей, Малфой,-гукнув Забіні,- ми йдемо у вітальню, ти з нами?
-Я підійду потім!-відповів Драко і обернувся до Кассандри.- Ти що ненормальна? Уже сьома година вечора, будний день!
-Малфой, мені необхідно вийти з Хогвардсу!- у голосі дівчини звучали благальні нотки.
-Ну і що?
-Я тебе прошу! Допоможи мені! Попроси дозвіл у батька, ти ж... тобі ж раз плюнути!
- Легко сказати.-почухав голову слизеринець.
- Будь ласка! Це дуже важливо!
-А навіщо тобі виходити зі школи?
Кассандра притулись до стіни і голосно стукнулась головою.
-Ей, акуратніше!- злякався Драко.
-Якщо ти не виведеш мене зі школи, я зараз піду до Поттера і розкажу про твої з Забіні маніпуляції, потім зізнаюсь директорові, що я була в ситі спогадів, і розкажу, що я там бачила...
-Ти не можеш! А як же те, що ти мені говорила про слизеринців, єдність?!
-Плювала я зараз на всіх слизеринців,- штовхнула Драко Кассандра,-плювала я на Хогвардс! Виведи мене зі школи!!!
-Я не розумію...-Драко боявся, що в дівчини от-от почнеться істерика.
-Не треба розуміти! Треба лише взяти дозвіл у твого клятого батька!!!
-Почекай мене тут.-Драко побіг вверх сходами.

-Холодно,-прошепотіла Кассандра, вийшовши за межі школи.
-Темно,-буркнув у відповідь Драко,- місяця нема.
-Хвала Мерліну, що нема, зараз він непотрібний... непотрібний той місяць.
-Грей, що з тобою, ти ж тремтиш! І взагалі, якої холери ми сюди приперлись?! Що це означає?!
-Цс-с-с...-притулила свого пальця до губ Драко Кассандра.-Слухай мене, я зараз зникну, аперуюсь, а ти... ти дочекаєшся мене, незважаючи на те, скільки тобі доведеться тут мерзнути. Ти проведеш мене назад в Хогвардс.
-Я все одно...-спробував протестувати Малфой.
-Я тебе благаю! І тоді, тоді я буду твоєю боржницею до кінця життя.-Кассандра зникла у темряві.


Маленька фігурка білого янгола зі сльозами на кам'яних щоках одиноко миготіла посеред занедбаного парку. Кассандра підійшла до фігурки і посинілим від холоду пальцем провела по білих кам'яних сльозах. Дівчина обійняла майже однакового з нею за зростом янгола і, примружившись, поглянула в темно-сіре небо.
-Касс...-долинув до неї низький приємний голос.
-Де ти?-закрутила головою дівчина.
-Я тут.- біля янгола з'явилась висока постать у каптурі.
-Я прийшла...
Чоловік зняв каптур, підійшов до Кассандри і обійняв. Дівчина міцно притулилась до плеча Фредеріка Грея.
-Без сліз, тільки без сліз. Тут вже є один янгол, що плаче.- сірі очі батька роздивлялись бліде обличчя дочки.
-Ти втік?
-Втік?-Фредерік Грей засміявся, потрусивши солом'яного кольору волоссям,-Касс, від дементорів не так легко втекти. Я лише вийшов, так би мовити на прогулянку...
-Ти не повернешся туди, правда?
-Не вдавай з себе маленьку дівчинку! Ти ж все розумієш!-Грей сів на гранітну плиту, на якій стояла фігурка,-Слухай уважно, під час різдвяних канікул ти повернешся в маєток...
-Я можу поїхати туди раніше, якщо необхідно.
-Касс, ти поїдеш туди тільки під час різдвяних канікул,- красиві риси обличчя Фредеріка Грея загострились від напруження ,-правила зараз не для того, щоб їх порушувати.
-Я розумію,-знову притулилась до янгола Кассандра.
-Ти підеш у північне крило і піднімешсся у кімнату біля горища...
-У кімнату, яка зачинена на ключ?
-Ключ всередині маминої порцелянової фігурки, яку ти забрала з собою у Хогвардс.
-Але як його витягнути?
-Розіб'єш фігурку.
-Я не можу! Це все, що залишилось у мене від мами!- вигукнула у розпачі Кассандра.
- Не час бути сентиментальною, Касс! Ти відкриєш кімнату, зірвеш зі стіни стару картину і витягнеш її з рами, між полотном і картиною ти знайдеш конверт. Ти повернешся,- Фредерік Грей струсив з білявих пасем волосся сніг,- ти повернешся в Хогвардс з конвертом і сховаєш його.
-Мені можна його відкрити?
-Ні, поки живі ті, чия печатка стоїть на конверті.
-Це ваша печатка?-майже нечутно спитала Кассандра. Фредерік Грей кивнув.
-Навіть розкривши конверт і побачивши, що там, ти повинна бути дуже обережною. Зрікайся його при найменшій загрозі. Кажи, що ти нічого не розумієш і не знаєш.
-Ви з мамою через це потрапили в Азкабан?
- Хтозна,-гірко посміхнувся Фредерік Грей,- я помилявся, я дуже багато помилявся, але я... Касс, я ні про що не шкодую!
На небі з'явився місяць - похмурий з чорними лиховісними плямами на блідо-жовтому тлі.
-Ні! Йди геть! Йди!-закричала Кассандра,-Ще рано!Ще не час!
-Касс,- підвівся батько дівчини,-дементори не чекають, мені пора туди, а тобі пора до школи в тепле ліжко. До речі, як ти вийшла?
-Мене провів син викладача,-обійняла батька Кассандра,-Драко Малфой, він мене зараз чекає, не хвилюйся він нічого не розповість.
-Ну, що ж...-зітхнув Фредерік Грей.-Доля регоче мені в обличчя.
-Що?
-Нічого-нічого. Біжи, не змушуй цього Драко Малфоя загинути смертю хоробрих і замерзнути.
-Тату!-гукнула наостанок Кассандра.-Невже цей конверт усього цього вартує?
- Земля крутилась навколо Сонця і повір, що прийде час, коли вона закрутиться навколо цього конверта. Прощавай, Касс!


-В Вероні пишній, бр-р-р, дві сім'ї,-переминався з ноги ногу Малфой,-от, блін, далі не пам'ятаю! Бр-р-р... В Вероні...
-Згадуєш свій акторський дебют?-нізвідки з'явилась Кассандра.
-Ні, замерзаю!
-Вибач, що так довго. Пішли, бо справді холодно.
Слизеринці деякий час йшли мовчки, лише наближаючись до вітальні Драко спитав:
-Ти нічого не поясниш?
-Ні.- Кассандра зупинилась перед входом.-Нам краще зайти поодинці.-Драко у відповідь кивнув.-І-і-і... Повір, я цього не забуду.
Кассандра встала навшпиньки і поцілувала Драко в щоку:
-Ніколи не забуду...-дівчина зникла за стіною.
Драко зітхнув і торкнувся холодної поверхні стіни...

Глава 54

Глава 54
Білосніжні сніжинки танцювали у повітрі і падали їй на долоні, вкриваючи їх пухким килимком, котрий одразу ж таяв. А вона сміялась, сміялась дзвінко, мелодійно, заражаючи своїм сміхом усіх довкола.
- Джіні, ну зовсім, як маленька, - Блез стояв біля розлогого дерева, голі гілки котрого вже встиг припорошити перший сніг. Стоячи з набурмосеним виглядом, схрестивши руки на грудях, хлопець мав таки трохи кумедний вигляд.
- Хіба ти не бачиш цієї магії, цієї неземної краси. Я завжди любила сніг: ковток морозяного повітря, візерунчасті сніжинки на віях, перламутровий іній…
- Простуда з ускладненнями, - завершив логічний ланцюжок Блез, щільніше закутавшись в зелений слизеринський шалик.
- Ну от, зіпсував всю романтику, - Джіні надула губки і демонстративно відвернулась, роздивляючись краєвид озера.
- Сонечко, ти ж мене знаєш, я хлопець гарячий, і всі оці холодні штучки мені не до душі. Може підемо в замок і я тебе трішки погрію? – невинно закліпав очима Забіні.
Джіні ображено мовчала.
- Маленька…
- Не називай мене маленькою, - не обертаючись відрубала Джіні.
- Дорогенька…
- Яка я тобі дорогенька…
- Кохана…
- Як патетично…
- Ну чого ти, не дуйся, - Блез підійшов ззаду і обійняв дівчину за плечі.
- Твої постійні епітети мене вже дістали. В мене є ім’я, здається, воно не таке вже й потворне… Джіні…, - задумливо промовила вона.
- Точно, Вірджинія! – вигукнув Блез, немовби згадавши щось життєво важливе.
- Взагалі то я Джиневра. Міг би й запам’ятати, - обурено закліпала очима дівчина.
Блез стояв ні в сих ні в тих, а в голові крутилась єдина думка: « Зараз вона його розкусить і вся піврічна робота піде місіс Норіс під хвіст».
- Джіні, я все пам’ятаю, я ж не якийсь безголовий дурень, котрий навіть імені коханої не може запам’ятати. Звичайно, я знаю твоє неповторне, божественне, чарівне ім’я – Джиневра. А Вірджинія – це лише моя улюблена тітонька, котра мене просто обожнює. До речі ви з нею дуже подібні, обоє розумні, красиві, чарівні…, - не перериваючи своєї запальної тріади Блез подумки перепросив свою стару, беззубу, тітку-маразматичку Матильду.
- Ти дійсно так вважаєш? – заусміхалась Джіні. – Просто, часом, у мене виникають дивні підозри.
- Які підозри? – нашорошив вуха слизеринець.
- Різні. Наприклад, що ти мене зовсім не кохаєш, часом, ти буваєш якийсь відчужений, заглядаєшся на інших дівчат, багато часу проводиш з тою зазнайкою Грей, - Джіні наморщила носик.
- Ну що ти, я кохаю лише тебе і зараз я тобі це доведу, - він підняв дівчину на руки і закрутив у повітрі.
З найближчих кущів донеслось якесь здавлене хрюкання і шарудіння.
- Що там таке, - стурбовано прошепотіла Джіні, озираючись.
- Не хвилюйся кохана, якщо судити зі звуку, то це може бути якась дика свиня або кабан. Ходімо краще до замку, - Блез поцілував Джіні і, не відпускаючи з рук, поніс до замку.
- Звичайно, в Забороненому лісі ще й не такі потвори зустрічаються, от Гаррі розповідав… - розпочала Джіні.
- Гаррі? – несподівано зацікавився Блез, - ну-ну, дорогенька, в замку ти мені все детально розповіси, а я тебе уважно вислухаю.
- Дикий кабан? – регочучи, Пенсі вилізла з-за сугробу, щойно Блез і Джіні зникли з горизонту.
- Знайшла з чого сміятись – дика свиня, - слідом за Пенсі виліз змоклий і притрушений снігом Рон.
- Та ні, кабан, не кабан, а таки точно дикий, - Пенсі струшувала з волосся грудки мокрого снігу.
- А ти, дика, не дика, а таки точно свиня, - парував Рон.
- Теж мені галантний кавалер. Уізлі, якби ти був хоч трохи менш жалюгідним, то я б, мабуть, образилась.
- Сама ти жалюгідна…- розчервонівся Рон.
- Та годі вже, Уізлі, що за дитячий садочок. Головне, що твої дурні очі самі переконались в тому, що твоя сестра крутить бідним Забіні як хоче, - безапеляційно заявила Пенсі.
- Що?? Та то твій змій-Забіні обкрутив наївну Джіні, - Рон захлинувся від обурення.
- Гаразд-гаразд, то ми потім вирішимо хто кого обкрутив, а зараз треба думати як їх один від одного відліпити.
- Проблема, - Рон почухав голову, - може мамі написати?
- Ти здурів? Якщо ти такий безпорадний, то вали під три чорти…
- Та добре-добре, що пропонуєш? – примирливо заговорив Рон.
- Спочатку треба послідкувати за ними: де і коли зустрічаються, про що говорять і т. д. , а потім, зібравши інформацію, будемо думати, як її використати.
- Скоро Різдво…
- Уізлі, якщо ти хочеш запросити мене на святковий обід, то знай, що до вашої халупи я не зайду.
- Дуже мені тебе треба, - надувся Рон, - кажу, що скоро Різдво і вони не будуть бачитись.
- О! Хоч одна твереза думка. Нарешті твої звивини скрутилися у потрібному напрямку.
- Вони не будуть бачитись, а протягом канікул ми з Гаррі накрутимо Джіні так, що вона й не гляне на того Забіні…
- Точно, а що вона там казала про те, що Блез задивляється на інших дівчат?
- На Грей! А вона таки нічогенька, - Рон почервонів, усвідомивши, що зробив комплімент слизеринці.
- Звичайнісінька зазнайка, дурна, як лялька…
- Хм, - засумнівався у її словах Уізлі, - лялька не лялька, а Малфоя у тебе відбила.
- Малфоя? У мене? – забризкала слиною Пенсі, - та то я сама його кинула. А що Грей зустрічається з Драко, - вроджена цікавість зрадила Пенсі.
- Я тобі що якесь пустоголове дівчисько, щоб чутки розносити, - зачервонівся Рон, - я лише бачив, як вони воркували про щось в куточку.
Пенсі спробувала вдавати безтурботність, але довготривала закоханість в Малфоя далась взнаки. Дівчина зблідла і руки у неї затрусились.
- Нічого, та причепа ще своє отримає, - зловіще примружила очі Пенсі.
Рон лише невизначено кахикнув і, закутавшись у вилинялий гриффіндорський шалик, почвалав до замку.

Глава 55

Глава 55

Гучне чавкання, чмакання, причмокування і прицмокування лунало зі всіх кутків та закутків Великої зали. За слизеринським столом панувало не менше пожвавлення, всі обговорювали завтрашню контрольну у Снейпа і Армагедон, котрий не сумнівно настане, якщо у когось знайдуть шпаргалку або самопишуче перо.
Несподівано лопотіння тисяч крил залунало з усіх закутків. Градом посипались газети, журнали, листи і листівки, пакунки і пакуночки, котрі турботливі матері присилали своїм чадам з дня-на-день.
- Грей, ти записалась у клуб самотніх сердець? - Нотт, котрий сидів навпроти «підколов» Кассандру, біля якої вже зібралась величезна купка листів і карток, а нові сови все прибували і прибували.
Кассандра промовчала та розгублено розпечатала один із конвертів, «пробігла» очима пару рядочків і зблідла як смерть: « Міс Грей, дозвольте висловити щирі співчуття з приводу смерті Ваших батьків…», « Дорога Кассандро, дуже співчуваю…», «…смерть батьків…», «…похорон…». Кассандра швидко зібрала кореспонденцію і поквапливим кроком попрямувала до виходу із зали.
- Що трапилось, Грей? – Забіні піднявся з місця, щоб піти слідом за дівчиною, але Драко схопив друга за руку і кивнув на малу Уізлі, що з немалим інтересом слідкувала за Блезом.
- Почекай, потім з нею поговоримо…
Забіні всівся на місце і, насупившись, продовжив жувати вівсянку, розбавляючи поганий настрій апельсиновим соком.
- Співчуваю, Грей, - кинула на ходу Герміона, коли Кассандра проходила повз гриффіндорський стіл.
- Що? Звідки…, - очі дівчини від здивування стали круглими, як галеони.
Герміона потрусила перед носом Кассандри «Щоденним віщуном»:
- Некролог…
Кассандра вирвала з рук дівчини газету:
- Грейнджер, нікому не кажи. Сумніваюсь, що решта учнів Хогвардсу з такою ж ретельністю студіюють щоденну пресу.
- Гаразд, - кивнула Герміона.
- Дякую Грейнджер, - вже біля дверей прошепотіла дівчина.
Герміона не чула останніх слів дівчини, та й не повірила б якби їй хтось розповів. Вона відклала газету і продовжила в’яло ковиряти виделкою свій омлет, роздумуючи, що навіть безсердечні слизеринці уміють відчувати та страждати.

***
Тим часом, пробігши, мабуть з сотню миль коридорами, Кассандра усамітнилась в Астрономічній вежі, котра в цей час доби пустувала. Вона не плакала, просто сиділа на підвіконні, обхопивши коліна руками і з сумом дивилась крізь велетенське вікно кудись у даль, де вершечки дерев Забороненого лісу черкали небеса.
- Що таке життя і що таке смерть? – шепотіла дівчина. - Лише ланцюжок невдач та поразок і одне велике везіння. Мабуть, не даремно кажуть, що смерть – засіб визволення з павутини життя, котра щільно обплутала все і всіх довкола.
Зараз вона не відчувала нічого, на якусь мить стала твердою, непробивною, ніби висіченою із сталі. Тепер їй лише хотілось усвідомити, донести до куточків душі і розуму цю страшну новину:
- Я ж завжди знала, що вони помруть не своєю смертю. Мені важко було уявити свого батька у вісімдесятилітньому віці, з чашкою гарячого капучіно і вранішньою газетою в руках, вкритого шотландським пледом чи в оточенні внуків. А мою матір, таку красиву, строгу, холодну в образі безтурботної старенької, котра готує недільні пироги і застеляє дитячі ліжечка. Все це якось неприродно, ніби вирвано з реального середовища, від таких картин мурашки бігали по шкірі, як від найжахливішого кошмару. Але це було колись, коли я завжди відчувала їх присутність за своєю спиною. Колись, а тепер…
Тепер вона ледве стримувала сльози, котрі самі собою лились з її очей. Її завжди вчили бути сильною, але як пережити несподівану смерть батьків не навчив ніхто. Вона вміла тамувати фізичний біль, але не сердечний, це було щось вище її сил.
- Грей!
Двері башти відчинились і Драко з Блезом увійшли всередину. Вона не запитувала як і навіщо хлопці її розшукали, лише мовчки відвернулась до вікна, проводжаючи поглядом зргайку птахів, котрі летіли десь в сторону Хогсміду.
- Що трапилось? – Малфой всівся навпроти Кассандри, пробуючи зазирнути дівчині в очі.
- Невже хтось образив мою Дюймовочку, - Забіні з серйозним виглядом підпирав стінку, - тільки скажи мені і цей негідник поплатиться життям…
Кассандра обернулась, помітивши її сльози Драко насторожився ще більше. Він був здивованим з того, що ж могло викликати сльози цієї дівчини:
- Помовч Забіні, - безапеляційним тоном заявив Малфой. – Що таке, Кассандро?
Дівчина мовчала і лише простягнула хлопцям пару листівок зі співчуттями.
- Що ти будеш тепер робити? – Забіні відчував, що лізти зараз зі співчуттями не варто.
Кассандра стиснула плечима:
- Тепер я наслідниця всього маєтку Грей і у мене є багато обов’язків перед сім’єю - вона згадала останню зустріч з батьком і плечі затрусились у беззвучному плачі.
Драко з Блезом перезирнулись, вони не знали як втішати цю дівчину, та й чи потрібні їй їхні співчуття:
- Якщо буде щось потрібно, то звертайся. Я і моя сім’я завжди допоможемо тобі. Адже нас пов’язує не лише чистокровність, - Драко з важкістю видавив з себе ці кілька слів та попрямував до виходу.
- На мене теж можеш розраховувати, - Блез невідчутно провів рукою по волоссі дівчини.
- Ми йдемо, тобі зараз краще побути самій, - хлопці покинули вежу, залишивши Кассандру сам на сам зі своїми думками.
- Хто б міг подумати, що товстошкірі слизеринці теж вміють співчувати, - крізь сльози усміхнулась дівчина, - хоча, й у досить своєрідний спосіб.
Посидівши ще деякий час, зібравшись з думками, Кассандра підвелась, розправила мантію, витерла сльози і привела себе в порядок за допомогою чарівної палички. Тепер вона точно знала що робити, одразу по завершенні іспитів вона повернеться до свого замку і зробить все так, як велів їй батько. Виходячи з вежі вона ледь помітно усміхнулась і прошепотіла:
- Будь спокійним, тату, Ангел більше не буде плакати…

глава 56

Глава 56

- Северусе, - Белла непомітно штурхнула професора ногою під столом.
Снейп вдавився курячою ніжкою, котру до того ретельно пережовував і, з-під лоба зиркнув на Беллу:
- Міс Сміт, ви щось хотіли? - підкреслено ввічливо промовив професор Зіллєваріння.
Від тону Снейпа Беллу перекосило, але вона зуміла втримати себе в руках:
- Професор Снейп, чи не бажаєте ви почитати газету за сніданком? Я з задоволенням поділюсь з вами своїм екземпляром, - вона мило усміхнулась професорці МакГонегал, що якраз поглянула у їх бік.
- Дуже дякую, пані інспекторко, але не маю звички вивчати вранішню пресу та й не цікавлюсь тими плітками, які пишуть у «Щоденному віщуні».
- Професоре, все таки раджу вам почитати сьогоднішній випуск, - вона таки настояла на своєму і ткнула Снейпу під ніс сторінку.
- Белло, я звичайно дуже тобі вдячний, але реклама жіночих колготок з антицелюлітом мене мало цікавить, - прошепотів на вухо Лестранж Снейп.
- Дурень, - прошипіла вона і тицьнула пальцем вниз сторінки.
- Греї? – не довіряючи своїм очам Снейп ще раз прочитав замітку, - але як?
- Не відомо, але я думаю, що це вбивство або самогубство.
- Звичайно, - саркастично усміхнувся Снейп, - ти ж не думала, що вони згодні терпіти довічне ув’язнення в Азкабані.
- Я ж терпіла, - гордо підняла підборіддя Белла, - і Лорд віддав мені сповна.
- Не сміши мене. Вони занадто горді, вони не могли чекати на те, що Лорд колись вирішить або не вирішить їх визволити…
- Їх поховали на тюремному кладовищі. Це недостойно чистокровних чарівників. Треба розповісти Лорду. Він зрозуміє.
- Якщо ти так вважаєш, то скажи йому, - Снейп знизав плечима і повернувся до свого сніданку.
- А ти повинен поговорити з їх донькою.
- Я? – Снейп здивувався так, ніби Белла запропонувала йому полетіти на Марс, - я що подібний на ангела-хоронителя?
- А хто повинен з нею говорити?
- А взагалі до чого це? – не міг зрозуміти Северус, - вона доросла людина і їй ні до чого всі ті соплі.
- Вона ще дитина, Северус. ЇЇ батьки були Смертежерами і їй потрібно пояснити все це.
- Я не вмію втішати рюмсаючих дівчаток, - скривився Снейп.
- Ти декан і це твоя робота, - відрубала Белла.
Северус відклав виделку:
- Ти зіпсувала мені весь апетит, - Снейп стрімко підвівся з-за столу і покинув Великий зал щоб навідатись у Слизеринську вітальню.
Звичайно, там нікого не було. Сівши, на один із диванів, Северус почав обдумувати в яку ідіотську ситуацію він влип. Ну що можна сказати дівчині, котра втратила батьків?! Що страшенно шкода, що він їх знав, що вони були смертежерами, вбивцями і, що він безпосередньо...
Думки Снейпа були перервані кроками. Кассандра зайшла до вітальні з гордо піднятою головою, але червоні очі видавали її. Проте вона вже все обдумала і вирішила. Майстер зілля підвівся.
- Міс Грей, - поволі проказав він. – Прийміть мої щирі співчуття.
За ці слова Снейп себе ненавидів. Він тільки що сказав абсолютну банальність, яка нікому не потрібна, але та Лестранж.... Якого чорта здалась їй ця дівчина, котра доволі незле тримається, але по суті вона ні до чого не причетна і вербувати її у смерте жери, він, Снейп, не збирається. Хай цим займеться Люциус або Бела, якщо захочуть. Так, він декан, але нічого зайвого не скаже.
- Міс Грей, -вів далі Северус. – Поки ви знаходитеся у Гогвортсі, я відповідаю за вас. Кассандро, звертайтеся до мене в разі потреби.
Сказавши це, він пішов до виходу та слова Кассандри зупинили його:
- Пане професоре, їх можна перепоховати?
- Так, міс Грей, але на це потрібен дозвіл міністра.
- Як його отримати? – відразу ж запитала слизеринка.
- Я можу сьогодні ж написати від вашого імені Скрімджерові.
- Ні, краще я сама...
- Повірте, - урвав її Снейп, - що всі формальності я владнаю сам.
- Але чому?..- це питання вирвалося в Грей мимоволі.
- По-перше, ви слизеринка і мій обов’язок допомагати вам, а, по-друге, я знав ваших батьків, міс Грей, - і він, не чекаючи відповіді, вийшов з вітальні.
- Дякую, пане профессоре, - прошепотіла Кассандра, дивлячись вслід цьому дивному чоловікові.

Глава 57

Глава 57
Гаррі та Рон ось уже скатованих три години сиділи у бібліотеці, обклавшись книжками, конспектами з настійок.
- Роне, дійсно ця інспекторка, мабуть, якось причетна до всієї історії.
- Я теж так думаю. Звідки у неї листи Блека? Вона з самого початку не сподобалася. Як там Сіріус?
- Та ще нічого не знайшов.
- Пропоную розпитати про ту Сміт.
- У кого?
- Наприклад, у мого тата.
- Точно, - через всі події Гаррі забув, що післязавтра він їде до Барлоги на Різдво. – До речі, а що в Джіні з Забіні? – обережно запитав у друга.
- Що у них?! Вони зустрічаються, лижуться по темних кутках і той покидьок меле якусь повну бздуру, а Джіні слухає!!! І ти мне ще питаєш? Сам її відштовхнув! – Рон добряче розійшовся. – Слухай, ти їдеш до нас....
І він поділився із Гаррі своїм просто наполеонівським планом, який щойно визрів. Тільки Рон завершив розписувати, що повинен зробити друг, як до їхнього столика підійшла Герміона. До цього вона сиділа з Седриком неподалік.
- Ви б краще підготувалися до контрольної, а не займалися дурницями.
- А що ти там робиш з Дігорі? Готуєшся до контрольної? – іронічно запитав Рон.
- Ні, - спокійно відповіла Грейнджер. – У бібліотечних фондах Дамблдор знайшов книгу, де розповідається про горокракси.
- Нічого собі! – здивувався Гаррі. - Цікаво, звідки тут така книга?..
- Колись у Гогвортсі вивчали темні мистецтва, ось і залишилася книга. Вона датована 1666 роком і написана латиною.
- У Гогвортсі вивчали чорну магію?!
- Ти знаєш латину?!
- Так, у школі вивчали темні мистецтва до заборони 1898 року. А ви цього не знали? – трохи зверхньо спитала. – Про це написано в „Історії Гогвортсу”. А латину Седрик знає, а я йому допомагаю.
- Як ти можеш допомогти, якщо не знаєш її? – здивувався Рон.
- А для чого тоді існують словники, Роне? Ви б краще вивчили зілля, а то будете переписувати контрольну в перший день наступного семестру.
- Її можна переписати? – Ронові очі засвітилися неймовірним щастям, ніби йому пообіцяли тисячу галеонів і віллу на Канарах.
- Можна, але я б не радила доводити справу до цього.
- Чому?
- Не забувай найважливішої деталі: ти пишеш контрольну в Снейпа,- Герміона наголосила на останньому слові.
- А ти нам не допоможеш? Біжиш до Дігорі?
- Як ти собі уявляєш, що я тобі допоможу? Впхну в голову рецепти сотні настійок?
- Сотні? – Рон відкрив рота, а Герміона скористалася тим, і пішла геть. – Мені можна вішатися.... Гаррі, готуй шибеницю.
- Не переживай, як будемо вішатися, то разом.
- Ага... Ми все робимо разом, ми з першого класу разом... Вішатися будемо разом...Слухай, давай наб’ємо разом пику Забіні?
- Чесно кажучи, я не проти, але давай займемося цим після контрольної? О’кей?
- Ага...
- Ти знаєш ще якісь вигуки. Своє „ага” ти вже казав.
- І-і-ігі-і-і
Хлопці, похнюпившись, опустили свої голови над книжками. За хвилин двадцять Рон не стерпів:
- Кому це, дідька лисого, потрібно?!
- Снейп не лисий, - з філософським виразом обличчя прорік Гаррі, роблячи собі шпаргалки.

Герміона дивилася на Седрика, котрий перекладав надцятий абзац з тієї книги. Поки що вони нічого нового не дізналися про горокракси, але більше половини ще не була перекладена. Чомусь грифіндорка підозрювала, що Дамблдор прекрасно знає зміст книги, але дав Дігорі її перекладати, аби зайняти чимось.
- Герміоно, - сказав Седрик, зустрічаючись з нею поглядом. – Щось трапилося? У тебе такий скорботний вигляд.
- У мене? Ні, тобі здалося. Мене нічого не хвилює...Хіба що завтрашня контрольна, - збрехала вона. Не скаже вона Дігорі, що постійно думає про горокракси.
- Брешеш, - кинув Седрик. – Ніколи не повірю, ніби ти боїшся контрольної. Навіть у Снейпа.
Герміона лише посміхнулася. Останнім часом вона багато думала про Дігорі. Він такий серйозний, розумний... І що чекає його в майбутньому?... Що чекає їх усіх?..

Наступного дня біля Снейпового кабінету Рон почував себе повним ідіотом. Ну чому він так мало вивчив, чи точніше, взагалі нічого не вивчив?!! Герміона щось повторювала, заглибившись у свої конспекти. Гаррі мав такий вигляд, ніби його зараз знудить. Цілу ніч йому снилися якісь засушені таргани і павуки, які він вкидав до казанка, а Снейп стояв над ним і верещав, що той повний телепень та поставив оцінку „Т”. А якщо сон віщий?.. Неподалік Забіні та Нот сипали дурнуватими репліками і сміялися, мов божевільні. Їхні бурхливі веселощі були перервані Снейпом, котрий закликав до класу. Тільки вони ввійшли, як професор зупинив їх.
- Я не хочу, щоб ви списували один в одного. Розсядьтеся. Поттер сяде з Малфоєм. Міс Грей, з Забіні. Макмілан, до міс Грейнджер, а міс Паркінсон – до містера Візлі.
Учні сіли на свої місця, професор роздав завдання. Рон декілька разів прочитав питання, і перечитав ушосте, то зрозумів: він абсолютно нічогісінько не знає. Потім почав спостерігати за Снейпом, котрий щось там читав за столом. Прокляв його декілька разів від нічого робити, а тоді, сказавши собі:”Хто не ризикує, той не п’є шампанського”, приступив до процедури списування.
Книжка лежала у Рона в портфелі. Якимось восьмим чудом світу він витягнув її та залишився непоміченим. Раптом почувся чийсь шепіт у ідеальній тиші. Це Забіні уточнював у Грей склад якогось зілля. Снейп підняв голову, але, побачивши, хто говорить, знову повернувся до читання. Рона аж перетрусило: якби таке вчинив грифіндорець, то вже був би на дорозі до кабінету декана.
Візлі все потрохи гортав сторінки у книзі. Нарешті знайшов потрібну, але книга вислизнула йому з рук, та Рон був спритним воротарем і спромігся зловити її , хоча тепер його руки під ногами Пенсі. На щастя, Снейп цього не помітив, проте дівчина зашипіла.
- Візлі, ти геть дурний? Що ти робиш?
- Рятую своє майбутнє.
- Рятуєш що?.. Негайно пусти книжку, а хтось побачить і подумає казна-що про нас.
- А мені що з того? Я ні чорта не знаю, - прошепотів він, а потім його раптово осінило. – У нас угода, так? Я придумав, як...
- Містере Візлі, мабуть, вам важко тримати книгу і, - від звуків голосу Снейпа Ронові стало дуже недобре, - я так підозрюю вперше, то краще покладіть її на парту. Почую якийсь звук, підете геть з цього кабінету. Слизоріг взяв вас на мою голову, от тепер я покажу як потрібно вчитися...
Снейп хотів ще щось сказати, але стукіт у двері перервав тираду. Не чекаючи запрошення, до класу ввійшов Люциус Малфой.
- Люциусе, - знезворушно промовив Северус, - тобі щось потрібно?
- Я хочу з тобою поговорити. Терміново, - безапеляційно відповів той.
- А це не може почекати до кінця уроку?
- Ні.
Снейп в душі прокляв Малфоя, бо шалено хотів зловити когось на списуванні і вигнати з класу, щоб життя солодким не здавалося.
- Пенсі, я придумав як відволікти Джіні від того...е-е..слизеринця, - зашепотів Рон, користаючи з нагоди, поки Снейп зайнятий бесідою.
- І що?
- Ми з тобою команда, - впевнено почав Рон, а потім зовсім іншим тоном спитав.- Ти не допоможеш мені з контрольною?..
- Нагадай мені, Візлі, коли це ми домовлялися, що я тобі допомагатиму контрольні писати?
- Будь ласка, Пенсі. Якщо ти мені не допоможеш, то мене виженуть зі школи, і ти сама будеш відбивати у Забіні мою сестру.
- Ага, доженуть і ще раз виженуть. Цікаво, з Гогвортсу когось виганяли за директорства Дамблдора, чи ні? Особисто я думаю, що ні.
- Але ти мені допоможеш? Будь ласка? – Рон дивився на слизеринку з такою надією в очах, що вона не витримала.
- Так, у нас угода, - серйозно промовила Паркінсон.
- От везе людям, - прошепотів Гаррі, коли побачив, що Пенсі взялася підказувати його другові. Алеі його фортуна сьогодні не дрімала: Снейп був втягнутий у дискусію з Малфоєм-старшим і не дивився на клас. Настав час шпаргалок...

TBC

Глава 58

Седрик Дігорі кутався у широкий в'язаний шарф і гортав посинілими від холоду пальцями потріпаний рукопис.
- Поки існує хоча б одна частина, існує можливість відродження...-вихователь чхнув і витер хустинкою трохи застудженого носа. Зі шпарин у вікнах добряче дуло грудневим вітерцем.- можливість відродження й існування хазяїна...
Сильний порив вітру вирвав тоненький зшиток з рук Дігорі і поніс униз старими хогвардськими сходами. Юнак, не забувши ще раз обмотати шию товстим хаффлпафським шарфиком, почав спускатись вниз сходами у пошуках рукопису.
- Поділи на сім і отримай у владу вічність?-книга Седрика опинилась в руках мініатюрної білявки.- Це що посібник зі здорового харчування?
- Не зовсім... -підійшов Седрик до підвіконника, який був поверхом нижче нещодавнього пристанища хогвардського вихователя.
- Чому не їдете додому на Різдво, вихователю Дігорі?- не поспішала розлучатись з літературою дівчина,- Адже там, впевнена, на вас чекають мамині пиріжки, червоні шкарпетки причеплені до каміну, святково прибраний будинок...
- У мене тут справи,- буркнув Седрик.
- Невже?- дівчина розгорнула рукопис.-Записались у секту "Прихильники латини проти Різдва"?
-Ні.- поспішив забрати рукопис юнак.-Прагну попрацювати у школі, поки тут тихо і спокійно. Я можу пережити одне Різдво без маминих пиріжків і святково прибраного будинку.
-Звісно,-посміхнулась дівчина,- це лише для тих слизеринців дім - фортеця, роблять з речі культ.
-Точно. Носяться кожен зі своїми генеалогічними деревами, сімейними традиціями, родовими маєтками...
- Ти б також носився, якби мав з чим!- раптом огризунась білявка.
- Пишатись чимось не у моєму характері.
- Може, просто нема чим пишатись?- від білявки повіяло крижаним холодом.
- Я не розумію таких недолугих натяків.
-Ой, перестаньте, суперідеальний вихователю Дігорі, окрім суцільного позитиву, який гуляє по вашому малому мозку і велетенському серці, у вас немає нічого. Чим ви взагалі відрізняєтесь від маглів?Ви такі ж мізерні! Проживете своїх вісімдесят років і взуєте білі капці, а хто буде пам'ятати про містера Дігорі через двадцять, п'ятдесят, сто років?Ніхто, бо містер Дігорі після себе залишить лише власний скелет для вивчення анатомії.
- Звісно ж слизеринці після себе залишають велетенські фамільні маєтки, сімейні реліквії і юрбу слуг, які крадькома будуть приносити дари небу за очікувану кончину господарів!
- Певна річ.- посміхнулась білявка.- Рід і його чистота - це те, за що слизеринці живуть і борються.
- Ага, стаючи смертежерами.- хмикнув Дігорі.
- Може й так.
- Не кажи тільки, що причиною для перекваліфікації доброго чарівника у смертежери є квартирне питання. Невже Сама-Знаєш-Хто оплачує євроремонти слизеринських замків?
-Який же ти недоумок! Фамільний маєток - це не просто халабуда для проживання, це символ могутності, влади, авторитету роду.
- Чарівники можуть мати авторитет і без публічного вихваляння чистокровністю свого роду.
- Який же ти наївний, Дігорі!- зіскочила з підвіконника білявка.- Звісно ж спілкування з бруднокровками не приведе до доброго.
Дівчина тицьнула в руки Седрикові зшиток і почала спускатись вниз.
- Ти ж зі Слизерину?-спитав її навздогін вихователь.
- Звісно ж не з Хаффлпафу...

- Гаррі...
- Га?
- Ти вже вирішив куди поїдеш на Різдво?
Гаррі відклав тижневий випуск "Віщуна" і нахмурився:
- Без поняття. З одного боку мене кличе в Лондон Сіріус і я так би хотів побачити його цілого, а не одну частину тіла. А з іншого боку, вся ця плутанина з горокраксами, яка зайшла в глухий кут...
- А я б хотів, щоб ти поїхав в "Барліг",- пускав по вітальні Грифіндору мильні бульбашки Рон,- може ми б якось там зібрались і вгатили Джіні цеглиною по голові, щоб вона дістала амнезію і забула того слизеринського вар'ята.
- Ти не маєш права втручатись в особисті справи сестри,- відмахувалась від бульбашок Герміона,- Забіні - справді не найкраща у Хогвардсі людина, але це вибір Джіні і ми повинні його прийняти.
- Тобі легко говорити,- буркнув Гаррі, -Джіні не твоя сестра і ти з нею ніколи не цілувалась.
- Я думаю, що у Джіні це пройде. Під час канікул вона його не буде бачити і тому буде здатна тверезо обдумати усю ситуацію.
- Обдумати?-обурився Візлі.- У неї мозок випарувався від його солоденьких словечок.
Герміона зітхнула:
- Все ж таки це її інтимні справи і ти не повинен радикально втручатись.
- Це які такі інтимні?- брови Гаррі поповзли вверх.
- Вона щось тобі розказала і ти нам не розповіла?-взревів Рон.
- Ні, Роне, я не те мала на увазі! Я не правильно висловилась!
-Все ти правильно висловила! Той рагуль торкався моєї малюсінькою сестрички!
- Роне, їй шістнадцять років!- намагалась перекричати Рона Герміона.
-То значить це правда?- тремтячим голосом перепитав Поттер.
-Ні!
- Все! З мене досить!-накинув мантію Візлі.- Досить терпіти, стримуватись, тримати себе в руках і ховатись разом з Паркінсон по снігових заметах!Усе, Забіні,-грізно помахав кулаком грифіндорець в сторону виходу,- я йду взувати тебе в білі капці!
Рон ще декілька разів пригрозив уявному Блезові кулаком і вийшов з вітальні, хряснувши портретом так, що Гладка Пані заверещала.
- Роне, постривай!-ринувся за другом Гаррі, але його за рукав стримала Герміона:
- Гаррі, нехай охолоне! Я не думаю, що він наважитться зараз йти до слизеринців. Йому треба побути одному.
-Мабуть,- погодився Гаррі і слухняно всівся на канапу.- Що він там плів про Паркінсон?
- Не знаю.- знизала плечима Грейнджер.- Напевне, був не при собі. Тобі, мабуть, треба поїхати на Різдво до Сіріуса, можливо, він ще щось згадає про Регулуса, а я залишусь у школі, щоб бути насторожі.
- А як же відпочинок разом з батьками?
- Нічого страшного, якщо вони один раз поїдуть кататись на лижах без мене.
Двері вітальні прочинились і у кімнату прослизнув Седрик Дігорі:
- Всім привіт! А де Рон?
- Пішов ховати Блеза Забіні.-відповіла Герміона, обличчя якої раптом почервоніло і стало такого ж кольору, як щоки у змерзлого вихователя.- Щось нового переклав?
- Ні. Одне і теж - треба знайти всі горокракси.
- Вау, Дігорі,- закотив очі Гаррі,- якби ти цього не сказав, ми б ні за що не здогадались!
- Це майже нереально - знайти схований Блеком горокракс,- зітхнула Герміона,- у світі тисячі замків, фортець, островів...
-Воно звісно так,- кивнув Седрик,- але я зрозумів одну цікаву річ. Я зустрів одну ученицю, мабуть зі Слизерину, яка не оминула нагоди прочитати мені лекцію на тему:"Слизерин - це пуп землі"...
-Як вона виглядала?- перебила Дігорі Герміона.
-Ну...- посміхнувся Седрик.-Класно.
-А конкретніше можна?-голос дівчини помітно порізкішав.
-Волосся світле...
-У Слизерині, на жаль, не лише одна блондинка!-насупилась Герміона.
- Давай так,- вмостився зручніше Гаррі,- на зріст вона така, як Джіні?
- Менша. Вона не досягала мені навіть до плеча.
- А очі в неї які?
- Карі.
- А губи? Як у Парваті?
- Ні, зовсім інші.
- А ноги?
- Гаррі,- вибухнула Герміона, - ти думаєш, що він встиг роздивитись її ноги, він же...
- Стрункі і довгі.-перебив Седрик.
- Ну а....- Гаррі хитро усміхнувся, - сам знаєш що... Як у Лаванди?
-Ні!-одразу захитав головою Дігорі.- Якби вони були такі, як у Лаванди, то це було б непропорційно.
- Про що ви ...-нахмурилась Герміона.- О, Мерліне!Невже ви говорите про бюст?!
-Ага.-хіхікнув Гаррі.
- Така важлива справа, а вам лише одне в голові! Седрику, я думала ти серйозний, а ти...
- Вона була не в мантії, а в еластичному гольфику, куди ж я мав дивитись?
-Герм, він же мужик!-почав заступатися Гаррі.
- Ні, він, перш за все, - вихователь!
- Знаєш, Герміоно, у цій ситуації я, мабуть, більше солідарний з Поттером.
- Я знаю, хто це,- відкинувся на подушки Гаррі,- Грей.
- Хто?- здивувався Седрик.
- Кассандра Грей, новенька, тому ти її й не знаєш.
- Як я могла не здогадатись.- прошипіла Герміона.- Теперішня міс Хогвардс й майбутня місіс Малфой.
- Фу,- скривився Дігорі,- у неї щось з тим білявим непорозумінням?
Гаррі знизав плечима:
- Не знаю, але вони майже постійно разом, тому й по школі плітки ширяться. Але з іншого боку, минулого року Малфой теж усюди з'являвся у супроводі Креба і Гойла, може, він просто потребує, щоб його шестірки завжди були поряд.
- Як для шестірки вона занадто розумна,- втрутилась Герміона,- тобто вона зовсім не розумна, а просто хоче себе показати такою! Я впевнена, що насправді по її голові гуляє вітер.
Гаррі і Седрик обмінялись багатозначними поглядами:
- Отже, я продовжу. Після цієї розмови я зрозумів, що найбільше значення для будь-якого слизеринця має рід...
- Я це зрозумів, уперше лише глянувши на Малфоя.- Гаррі виглядав розчарованим.
- А символом роду є фамільний маєток або дім. Це ж для них Альфа і Омега! Якщо б я мав сховати якусь дуже таємну і цінну річ, то я звісно б не поніс її додому, а такі люди, як Грей, Малфой і Регулус Блек зробили б навпаки.
- Ти вважаєш, що горокракс до сих пір є на площі Гримо?-спитала Герміона.
- Якщо це єдиний фамільний дім Блеків, то так. Більше того я думаю, що горокраксом є не якась там сковорідка чи вантуз до туалету, а сімейна реліквія.
- О-о-о!-схопився за голову Поттер,- Тоді у нас справжня проблема, бо Сіріус через декілька днів після новосілля дістав шизу і як скажений повикидав усі манатки улюблених родичів.
- Я не думаю, що Регулус Блек цього не передбачив.-сказала Герміона.- Якщо горокракс був на площі Гримо, то він, напевне, там є і зараз.

TBC

Глава 59

Глава 59

- Забіні, гаде ти такий, виходь!-очам Драко Малфоя відкрилась досить цікава картина.
- Вау, Візлі! Ти до нас у гості?
- Вали звідси, Малфой!-огризнувся Рон і знову почав молотити кулаками по портрету старого поважного герцога, який з переляку заліз під крісло.
- Ти дивись, який ти ввічливий: стукаєш! І що не відкривають?- сперся Малфой до стіни.
- Малфой, не наривайся! Забіні, виходь!
- Він мабуть не чує, а то б одразу до свого швагра вибіг з хлібом й сіллю! Тут дуже погана акустика, клич голосніше.
- Ти труп!- прошипів Рон, але з більшим ентуазіазмом почав верещати.- Забіні, паразите, виходь!!!
- Щось в тебе зовсім не виходить.- похитав головою Драко.
- Відчепись.За-абіні!!! Гаде такий, покажись!!!
- Ти зовсім з тим не даєш собі ради. Давай я допоможу.- запропонував Драко і залементував щосили.- Забіні, сволото, покажи сюди свою противну пику, сякий такий сину!!!Тягни сюди свої копита, вівця ти паршива!!! Скунс смердячий, вилазь зі своєї нори, боягузе нещасний!!!
Візлі здивовано витріщився.
- Я думаю,- нормальним тоном звернувся Драко до Рона,- що правильно передаю твої емоції, але якщо ти маєш якісь побажання щодо лексичного змісту послання до Забіні, то я буду радий їх вислухати.
- Ти мене вже забембав, Малфой!-крикнув Рон і додав для колоритності сказаного кілька нецензурних слів.
- Йой, Візлі, гарні мати!Мав би я блокнотика, то, чесне слово, записав би. Коли Забіні вийде, то скажи, щоб виніс мені шматок паперу і перо, буду з твої вуст фольклор занотовувати.
- Малфой, спочатку я приб'ю його, а потім тебе!- Рон з розгону гупнув головою об портрет.
- Я буду чекати.- розплився Малфой у посмішці.- А от це ти правильно робиш, стукай головою, вона ж у тебе з дерева і з каменю. Тільки старайся сильніше, бо то щось слабенько... Ти так цвяхи не пробував забивати? Бо я тобі скажу, що це стовідсотково твоє покликання.
- Все, Малфой, ти нарвався!
- Но-но-но.-Драко відступив кілька кроків назад.- Ти не відволікайся. До речі, нащо тобі треба Забіні?
-Щоб прибити ту скотину!
- А-а-а... Справді справа важлива.
- Вибити йому усі зуби, видряпати очі...
-О-о-о, я впевнений, він буде щасливий. Ти знаєш, я думаю, що він мазохіст, бо носився вчора цілий день з якимись батогами. Може, кохана подарувала...
- Усе, Малфой,- Рон підійшов до Драко,- шли запрошення на похорон.
- Ой, Рончику, невже ти прихворів?-прикинувся нещасним Драко.- Невже свинка дала ускладнення? І на коли нам віскі замовляти?
Рон вчепився у комір Драко:
- Ах ти ж...
- Візлі, по- моєму, за портретом хтось ворушиться.
Рон підійшов до наляканого герцога:
-Виходь, паразите!!! Шляк би тебе трафив!
- Роне, хочеш розкажу велику таємницю? Я розумію, що вежа Грифіндору і стодола, то є одне й те саме. Але у Слизерині, щоб пройти в вітальню, треба знати пароль. А тепер підказка: пароль не містить у собі слів: шляк би трафив тебе, Забіні.
- Скажи пароль! Малфой, Малфой!
- Твої слова та Дамблдорові б у вуха! Але не думаю, що навіть після збору підписів прихильників директор зробить моє ім'я паролем.
Рон на цей раз промовчав і натомість почав віддирати від стіни герцога, який перебував в передінфарктному стані.
- Привіт.- хтось торкнувся плеча Драко.
- Привіт, Блезе.
- Здоров, Візлі.-помахав Блез Рону рукою.
- Не заважай мені, Забіні!-Ронові вдалось пошкрябати полотно.
- Що він робить?-пошепки спитав Блез у Драко.
- Тебе кличе.- теж пошепки відповів Малфой.
- Давно?
- Десь вже хвилин двадцять.
- І я відгукнувся?
- Ні.
- Ти сказав йому, що акустика погана?
- Сказав.
- Роне,- почав розмахувати руками Блез перед носом Візлі,- якщо я нарешті відчиню, то веди себе, як джентельмен, і не дуже розпускай руки, а я тим часом до Джіні сходжу.
- Ах ти ж!!!-вигукнув Рон і не дозволив Забіні покинути територію підвалу.


- Ну що?- одночасно спитали Гаррі і Герміона у Рона, що вийшов з кабінету Макгонегел.
- Халепа.-скривився Візлі.- Казала, що цього року я немовби з ланцюга зірвався: слизеринцям пики б'ю, шкільне майно псую, підірвав свій авторитет грифіндорського старости...
- Та ну їх, ті моралі!-перебив друга Гаррі.- Яке покарання?
- Оскільки я охамів начисто і порушив з десяток правил напередодні Різдва, то Макгонегел вирішила написати обурливого листа моїй матері і попросити її наставити мене на шлях праведний.
- О, Мерліне!-жахнулась Герміона.
- І не кажи...-зітхнув Рон.-Моя мама - не Седрик Дігорі. Проте, я найбільше переживаю, що завтра скажуть викладачі на раді.
- На якій раді?
- Ви ще не знаєте? Завтра буде рада викладачів, на яку запрошуватимуть кожного хогвардського семикласника. Там буде обговорюватись майбутня спеціалізація випускника і його успіхи у навчанні за перший семестр.
- А на тій дурнуватій раді будуть всі викладачі?-голос Герміони почав тремтіти.
- Аякже!І Малфой, і Снейп...
- Справжнє пекло.- буркнув Гаррі. - Тільки Волдеморта не вистачає...


У вітальні Слизерину панував хаос: учні бігали туди-сюди з проспектами "Оберіть професію", картками з виписаними за перший семестр оцінками:
- Я такий напружений!-сказав Блез Забіні, перевертаючись з одного боку на інший.
- Ага. Ти просто місця собі не знаходиш.- посміхнувся Драко.
- Я серйозно.- позіхнув Блез.- Усі ці розмови про доросле життя, майбутню професію, заробляння грошей мене втомлюють. Може, я ще не готовий вирішити? Може, я ще зовсім дитина?
Кассандра зміряла з ніг до голови метрвісімдесятисантиметрового слизеринця і хмикнула.
- А ти вже вирішив, Драко?-звернувся до друга Блез.
- Зорієнтуюсь на місці.
- Що?- витріщилась Кассандра.- Ти що поняття зеленого не маєш про те, чим займатимешся далі?
- Зелене поняття маю, просто конкретно сказати не можу.
- А я й зеленого поняття не маю.- позіхнув Блез.- Мені б щось таке, де не треба прикладати багато зусиль, робити мудрий вигляд, мало думати і мати крутий авторитет.
- Може, ти пост Філча не проти зайняти?- посміхнулась Грей.
- Ти вважаєш Філча крутим?-спитав Драко.- Блезе, можеш попроситись у відділ Таємниць. Ніхто не знає, чим вони там займаються, але всі їх конкретно бояться.
- Чому ж одразу не стати міністром?- буркнула слизеринка.- Нашому магічному світу лише бракувало таких, як Забіні, у владі...
- Ти думаєш, що з мене вийшов би поганий міністр?- образився Блез.
- Чудовий!- поспішив його заспокоїти Драко.- Перші три хвилини , до того, як всі, включаючи Темного Лорда, масово покінчать життя самогубством...

TBC

Глава 60

Глава 60

- Отож, містере Візлі,- на обличчі Снейпа з'явилась широка іронічна посмішка, - у вас ще досі амбіційне прагнення стати аврором?
- Ну я...- зіщулився на кріслі Рон.
- Ви хочете стати аврором?- брови Луціуса Малфоя поповзли вверх.- Може, мені причулось...
- Ви все правильно зрозуміли.- відрізала Макгонегел.- Я вже давно знаю про бажання містера Візлі і, як декан Грифіндору, повністю їх підтримую.
- Мабуть, ви, як декан Грифіндору,- не переставав посміхатися Снейп,- не досить добре проінформовані про оцінки Візлі з Зілля і настійок і Захисту від темних мистецтв. Можливо, містер Візлі вважає ці предмети недостойними уваги природженого аврора?
- Ну я... - пробелькотів Рон.
- Проте з інших предметів,- вступилась за грифіндорця Макгонегел,- у Рона Візлі добрі оцінки, правда, професоре Флитвік?
- Звісно, юнак зірок з неба не хапає, але принаймні старається.
- Я думаю,- не відступав від свого Малфой,- що для аврора основним є Захист, а не Замовляння і ви про це прекрасно знаєте, професор Макгонегел.
- Містере Візлі,- не звернула уваги на слова Малфоя Макгонегел,- я думаю, що школа дасть вам потрібні рекомендації для зарахування у аврори. Я б порадила вам приділяти більше уваги навчанню і контролю власної поведінки.
- Дякую,- побіг до виходу Рон.

- Добрий день,- у двері просунулась голова Гаррі.
- Заходьте, Поттер,-сказала Макгонегел,- сідайте.
Гаррі обережно сів на край стільчика і оглянувся навкруги. Олівер Вуд надіслав йому погляд, повний співчуття.
- Ну що ж,-вишкірився Малфой, - тут навіть питати не треба, це ж майбутній аврор року!
- Абсолютно з вами згідна,- сказала Макгонегел.- Ваші оцінки, Гаррі, повністю дозволяють вам претендувати на зарахування на навчання до аврорів.
- Дякую.- кивнув Поттер.
- Зарано дякуєте!-прошипів Снейп.- Професоре Макгонегел, ви знову ігноруєте Зілля і Захист.
- Я нічого не ігнорую! Оцінки Поттера з Зілля минулого року були найкращі на цілому курсі, екзамен з Захисту у 5-му класі Поттер також склав відмінно.
- У Поттера ніколи не будуть найкращі оцінки з Зілля і настійок,- Снейп сверлив Гаррі поглядом так, що той ледь не ліз під стіл.- А якщо ви надаєте перевагу оцінкам чоловіка, який пішов у алею Діагон за ананасами і пропав, то я чесно не розумію вашого підходу до оцінювання.
- Поттер багато зробив для школи.-зауважила декан Грифіндору.- І вам також слід про це не забувати.
- Як же я про це забуду!-вибухнув Снейп.- Його нишпорення за викладачем вночі у бібліотеці звісно достойні уваги. Поведінка Поттера не витримує жодної критики!
- Ми врахуємо вашу думку, професоре Снейп, при складанні характеристик і рекомендацій.- намагалась охолодити запал викладача Зілля Макгонегел.- Гаррі, підтягніть деякі предмети і я думаю, що жодних проблем не буде.
- Ага.- кивнув Поттер.

- Можливо, школі варто взагалі припинити викладання Зілля і настійок, Захисту від темних мистецтв для учнів Грифіндору.- сказав Снейп, коли викладачі очікували наступного випускника.
- Професоре Снейп, не говоріть дурниць. Ви прекрасно знаєте, наскільки важливими є названі вами предмети і якої уваги надає їм школа. Просто зізнайтесь, що існує певний ступінь суб'єктивізму при оцінюванні знань Поттера і Візлі.
- Оцінки Поттера і Візлі були б іншими, якби у них були хоч якісь знання! Заходь, Драко...
Драко посміхнувся викладачам і без запрошення розсівся у кріслі.
- Ну що ж, містере Малфой,-звернувся до слизеринця Снейп.- Ваші оцінки дають вам доволі широкий вибір, просвітіть нас про свої прагнення.
- Я думаю,- відповів Луціус Малфой,- що Драко займе мою квоту у Наглядовій раді Хогвардсу, я вже власне домовився з міністром...
- Я не хочу в раду,- перебив Драко батька і за звичкою поклав кросівки на стіл.
- Що?!!!- витріщився Луціус.
- Ноги, Малфой!-гаркнула на слизеринця Макгонегел.
- О-о-о,- отямився Драко,-перепрошую!
- А чого ж ви хочете, Драко?-спитала Малфоя-молодшого інспекторка, яку уся ця ситуація дуже розвеселила.
- Я...-задумався Драко і знову виклав ноги на стіл,-хотів би знайти гідне застосування своїй самопожертві, співчутливості і велетенському бажанню допомогти ближньому.
- О, Мерліне,-полізли очі на лоба у професора Флитвіка. Професор Макгонегел не знайшла інших слів, окрім:
- Ноги, Малфой!
-О-о-о, перепрошую!
- А ти не думаєш,- з вух Луціуса, здавалось, йшов пар,- шановний містере Малфой, що твоє бажання допомогти ближньому пригодиться у Наглядовій раді, а з твоєю самопожертвою я вже вдома сам розберусь?
- Ні,- знов заклав ноги на стіл слизеринець,- я от подумав, що непогано би присвятити своє життя боротьбі зі злом, використати усі свої глибокі знання для спасіння магічного світу, очистити суспільство від кримінальних елементів, я впевнений, що буду відданим світлій справі аврорату.
- О, Мерліне!!!-Заволав професор Флитвік. Олівер Вуд присвиснув, професор Макгонегел підняла очі до неба, забувши про кросівки Драко, які опинились аккурат перед її носом.
- А він у тебе жартівник...-прошепотіла міс Сміт Луціусові.
- Я його вб'ю,- відповів Малфой-старший,- і його співчутливість полізе йому через вуха...
- М-м-м... Містере Малфой,- першим опанував себе Снейп,- ви впевнені у своєму такому м-м-м неординарному рішенні?
- Хіба зараз можна бути у чомусь впевненим?-трагічно похитав головою Драко.- Світ котиться чортзна-куди...
- Ой, ти теж туди покотишся,-пробурчав Луціус,-це я тобі гарантую...
- Містере Малфой,- нарешті прийшла до тями Макгонегел,- по-перше тут вам не "Дірявий казан", тож, будь-ласка, заберіть своє взуття зі столу...
- О-о-о, перепрошую...
- По-друге, Малфой, ви впевнені, що рівень ваших гм-м-м глибоких знань відповідає вимогам аврорату?
- Я змушена втрутитись, професоре,- сказала інспекторка,- оцінки містера Малфоя вищі за оцінки Поттера і Візлі, особливо з профілюючих дисциплін. У нього немає зауважень і доган щодо поведінки, більше того - він староста факультету і капітан команди з квідичу.
- Оцінка з Трансфігурації містера Малфоя бажає бути набагато кращою,- не здавала позиції Макгонегел.
- Професоре Макгонегел,- голос Снейп просочився сарказмом,- просто зізнайтесь, що існує певний ступінь суб'єктивізму при оцінюванні знань учнів Слизерину.
- Про що ви говорите?!!-обурилась Макгонегел.
- Містере Малфой,- звернувся до Драко декан його факультету,- ми візьмемо до уваги ваші побажання, але все ж я б радив вам подумати.
- До-о-обре подумати!-зиркнув на сина Луціус.
- Обов'язково!-весело запевнив всіх Драко.

- Коли те катування закінчиться?-прошепотів Олівер Седрикові, що сидів поряд і аж, здавалось, вслаб від напруження, що насичувало повітря.
- Ще кілька слизеринців.- також пошепки відповів Дігорі.- А ти кудись поспішаєш?
- У мене скоро побачення. Не хочу, щоб дівчина чекала.
- А ти Снейпові скажи.
- Думаєш, він мене відпустить?- з недовірою спитав Вуд.
- Відпустить.- запевнив вихователь колишнього воротаря Грифіндору.- На всі чотири сторони...
- Можна зайти?-ввалився у кабінет Блез.
- Ви вже ввійшли...-пробурчала Макгонегел.
- Що ж, містере Забіні,- почав Снейп,- ви, напевне, думали про своє життя після закінчення школи?
- Певна річ, що думав.
- Ну...-чекав на деталі декан Слизерину.
- Знаєте, я б хотів займатись якоюсь суспільно корисною справою, яка б допомагала людям...
- Щось я вже схоже сьогодні чула.- перебила Блеза Макгонегел.- Конкретніше можна?
- Відділ Таємниць.-випалив Блез.
- О, Мерліне!!!- вигукнув Флитвік.
- Га?-Снейп також не приховував щирого здивування.
- А міністром магії часом бути не хочеш?-поцікавилась професорка Сіністра.
- Ні, ще зарано.- відповів Забіні.
- Ах, ще зарано!- Макгонегел дивилась на Блеза, як бик на червону ганчірку.- Ви змовились! Це саботаж навчальної ради! Але нічого не вийде!- декан Грифіндору шукала пергамент з оцінками Забіні.- Цирк з Хогвардсу не дозволено робити нікому! Ось нарешті!- Макгонегел переможно помахала пергаментом перед носом слизеринця.- З такими оцінками, як у вас,-Макгонегел розгорнула табель і стала білішою за крейду,- Забіні, вийдіть!!!
Блез здивовано поглянув на оскаженілу викладачку Трансфігурації.
- Вийди,-кивнув Снейп,-через кілька хвилин зайдеш знову.
Блез, чухаючи потилицю, вийшов з кабінету.
- Я стільки років працюю у школі, але такого ще не бачила,- прошепотіла Макгонегел,- хтось бачив його оцінки?- Макгонегел тицьнула пергамент під ніс Флитвіку, що сидів біля неї.- Що це?
- Оцінки.
- Які?!!!
- Вельми непогані,- чомусь знітився Флитвік.
- Непогані?- розізлилась Макгонегел.- У нього незадовільний бал лише з Трансфігурації! Гаразд, я розумію: Захист і Зілля, але Замовляння?
- Я вам чесно зізнаюсь,- похнюпився Флитвік,- це ж не дитина, а пекельна машинка для створення чорних жартів. Він мені урок не давав провести, особливо, коли зі Слизерином на уроках був Хаффлпаф. Вони ж роти пороззявляли і слухали цього фокусника...
- І тому ви йому поставили таку оцінку?!- спитала Макгонегел.
- У нас з ним угода,- зовсім засумував Флитвік,- у нього хороша оцінка - у мене мертва тиша на уроках. Він, як джентельмен, виконує цю угоду.
- О, Мерліне,-зітхнула Макгонегел,- а з Гербалогією що?
- У цього юнака талант,- сказала Спраут,- його отруйні кактуси росли найкраще.
- Ну, а Догляд за магічними істотами?Хагрід...
- То є файний хлопчина,-почав жестикулювати Хагрід,- я то во одразу б і не сказав, шо він зі Слизерину,- наткнувся на гострий погляд Снейпа лісник Хогвардсу,- такий тихий, милий. Дуже си цікавився тваринками, особливо малими і трохи отруйними, ну не те шоб отруйними, бо я після випадку з вашим, Малфою, синульою, вже не приношу ніц цікавого. Але його інтересувало шось вибухозаде, колюче, таке, шо видає якісь не надто приємні звуки. Така от в хлопчини спеціалізація. Єдного разу навіть взяв у мене для розведення магічних смердячих щуриків...
- А ви не звернули увагу, що пізніше ці щурики у повному складі з'явились у дівчачому туалеті?!-обурилась Макгонегел.- Вся школа на вухах стояла! Професорко Сіністро, невже Забіні геній астрономії?
- Ні,-похитала головою Сіністра,- але астрономія - це його покликання. Він сам казав, що дуже романтичний і захоплюється зорями, але йому складно запам'ятати назви, бо у них сімейні проблеми з пам'яттю...
- У них сімейний акторський талант!- Макгонегел у розпачі сплеснула руками.- Що ж нам робити?
Луціус Малфой і Снейп мовчали, зберігши на обличчях задоволені іронічні посмішки.
- Я думаю,- сказала міс Сміт,- що ви зобов'язані запропонувати кандидатуру цього учня на стажування у Відділ.
- І справді, Мінерво,- намагався заспокоїти Макгонегел Флитвік,- вони там у тому відділі сильно задирають носа. Може, це для них заслужена кара?Пошлемо туди Забіні, нехай розвалить ту структуру до чортової матері...
- Заходьте, Забіні!-покликала інспекторка.- Школа подасть вашу кандидатуру на стажування у Відділ Таємниць.
- Жартуєте?-засміявся Блез.
- Ні, Забіні,- стомлено зауважила Макгонегел,- сьогодні ми не в настрої розповідати анекдоти.
- Ну я пішов?-показав на двері Блез.
- Йдіть!-хором відповіли викладачі.

TBC

Глава 61

Глава 61

- Ходи сюди, стратег чортів!- поманила Рона пальцем Пенсі Паркінсон.
Рон нехотячи покинув схвильованого зустріччю з викладачами Невіла і почимчикував до слизеринки.
- Я собі казала:"Нічого, Пенсі, що у Рональда Візлі зовсім відсутні мізки. Він, як кожна тварина, зможе виконувати найпростіші команди: Сидіти, Рон; Слухати, Рон; Слідкувати Рон." Але хіба я давала команду: Бути вар'ятом і завалити всю справу до сякої-такої матері?
- Я тобі не песик, щоб ти мені команди давала!
- Звісно ж ти не песик! Ти дурніший за інфузорію туфельку! Навіщо були йти у нашу вітальню?Вирішив стати героєм, Рон Гуд чи Робін Візлі?
- Мені набридло,- розкричався Рон на весь коридор,- вдавати з себе супершпигуна, я у тих снігових заметах пальці собі повідморожував!
- Шкода, що тільки пальці...-зітхнула Пенсі.
- Я не хочу з тобою мати нічого спільного, з Джіні розберуся сам, без твоєї нікчемної допомоги!
- У тебе немає зі мною нічого спільного?- від голосу Пенсі Ронове руде волосся почало електризуватись.- Помиляєшся, зі мною дуже добре пов'язаний такий собі містер Забіні, твій майбутній родич, до речі. Скоро ти близько познайомишся з його мамцею і дев'ятьма вітчимами, декілька з яких уже на тому світі, бо Блезова мама не дуже добре готує, познайомишся з Драко Малфоєм, який палає до тебе гарячою пристрастю і вишиває тобі на Різдво серветку з рожевими сердечками, з Кребом і Гойлом, які також тусуватимуться разом з вами і жертимуть цибульковий суп твоєї мами відрами!
- Тому я й хотів набити йому писок!
- Наступного разу,- процідила крізь зуби Пенсі,- якщо захочеш торкнутись личка Блеза, приходь до мене, я вибиватиму з тебе ці бажання за допомогою паяльника і праски.
Рон зблід, уявивши в ніжних руках Пенсі з сріблястим манікюром названі страхітливі прилади.
- Слухай мене уважно, Візлі, бо я й так витратила на тебе забагато дорогоцінного часу, це,- Пенсі простягнула Ронові двохметровий пергамент,- список з не надто хороших і приємних для вуха грифіндорців вчинків Забіні, постарайся цитувати з цього списку уривки сестричці, бажано, щоб хтось з батьків був поряд для підсилення ефекту. Я буду посилати тобі сови під час канікул з подальшими інструкціями, ти ж відсилатимеш мені детальні звіти про виконану роботу. І якщо цей список опинеться у когось в руках, крім тебе,- слизеринка шарпнула Рона за мантію,- то я тобі обіцяю тотальне обмороження всіх життєвоважливих органів!
Пенсі ще раз шарпнула Рона за мантію і поспішила втекти вниз сходами, бо на горизонті з'явився Гаррі з Герміоною.
- Що це за пергамент, Роне?- поцікавилась Герміона.
- Та-а... Рецепти цибулькового супу, які моїй мамі передала тітка Ерні Макмілана.
- Я щойно розповідала Гаррі, що знайшла дуже цікаву книгу, де описані багато предметів, які використовуються у ритуалах чорної магії. Скоріш за все, саме такий предмет Регулус Блек перетворив на горокракс. Один з таких предметів може ще й досі бути на площі Гримо, а ми його могли не помітити. У цій книзі...
- Чому б вам не почитати ту книгу разом з Седриком?-перебив Рон, прикриваючи пергамент від снігу. Друзі якраз вийшли надвір.
- Чому саме з Седриком?- спинилась, як вкопана, Герміона.
-Ви ж тепер усе робите разом,- не зважав на благальні погляди Гаррі Рон,-ти і супер-Седрик, який знає латину, всі правила Арифмантики, вміє логічно мислити, прекрасно літати на мітлі, плюс: у нього шикарна шевелюра і сталеві м'язи!
- Як ти смієш?!!!
- Роне,- прошепотів на вухо Візлі Поттер,- ти встаєш на ті самі граблі. Згадай, три роки тому, дійові особи: я, ти, Герміона і Віктор Крум на задньому плані...
- Ти не маєш совісті, Роне,- обурювалась Грейнджер,- я ж намагаюсь допомогти Гаррі і Ордену знайти горокракси! А Седрик так само втягнутий у цю історію, як ти, Гаррі! Але я зроблю все і без вашої допомоги, тільки я і супер-Седрик, який знає латину, вміє прекрасно літати на мітлі, плюс: у нього сталеві м'язи і накачаний торс!
Герміона розвернулась у сторону замку.
- Про торс я не згадував...-пробурчав Рон.
- Дожени її.-наказав Гаррі.
- Ей, Герміоно!- торкнувся до плеча дівчини Рон.- Вибач мені, Забіні разом з викладачами вивели мене з рівноваги. Та й зрозумій,-знітився Рон,- ми стільки років товаришуємо, вляпувались у всілякі історії, але виплутувались втрьох!
- Я знаю, Роне,- зітхнула Герміона.
- І ми сім років розв'язували найскладніші задачки, читали книги з таємними закляттями...
- Ми можемо читати книги разом!
- Е-е-е... -втрутився Гаррі.- Ми не проти того, щоб друкованою літературою займались ви з Дігорі. Бібліотеки - це ваша стихія. То де та книга?
- У кабінеті Малфоя. Я згадала про неї на уроці Захисту, вона з забороненого списку.
- І як нам її дістати?
- Седрик може роздобути ключ.
- Отже,- сказав Гаррі,-сьогодні ми усе продумаємо, а завтра, у останню нічку в школі перед канікулами поліземо до Малфоя.
-Хоча б все було так, як думає Седрик,-промовив Рон,- і той клятий горокракс таки був на площі Гримо.
- Площа Гримо?-прошепотіла за колоною Белатриса.- Ну що ж... Всі дороги ведуть у Лондон.

***
- То на канікули ти поїдеш до бабусі в Йоркшир?-спитав Блез, запихаючи до рота двадцяте шоколадне печиво.
- Скоріш за все. Хоча тато не хоче, бо бабуся повиганяла всіх ельфів-домовиків і тепер нікому прибирати в домі і готувати їсти.-відповіла руденька.
- З тими ельфами завжди купа проблем.- погодився Блез.
- Забіні!-зупинився біля слизеринської канапи Малфой і витріщився на друга і крихітну першокласницю.- Я звісно розумію, що в тебе коротка пам'ять і повір, мені прикро тебе розчаровувати, але це зовсім не та руда, до якої ти повинен підбивати клинки!!!
- Я знаю, це ж Лісса!- сказав Блез таким тоном, ніби поряд з ним сидів міністр магії,- Лісса Річардсон з першого класу, її батько працює у департаменті зв'язків з іншими міністерствами, а бабуся має маєток в Йоркширі.
- Мої вітання бабусі...-буркнув Малфой і сів біля Лісси, яка, разом з печивом, зайняла центральне положення на канапі,- Добре, що це ти можеш запам'ятати...
- Нема настрою?-поцікавився Забіні і поліз до коробки з печивом .
- Нам треба побалакати,-зиркнув на маленьку слизеринку Драко, яка, не приховуючи цього, слухала розмову старшокурсників.
- У нашій кімнаті не можна, там Мілісент і Елеонора з Кребом і Гойлом грають в карти на роздягання.
- А ти тут сидиш?-взяв запропоноване дівчинкою печиво Малфой.
- Оголені тілеса Креба мене не збуджують.
- А Астрономічна Вежа?
- Там сезон прощань,-втрутилась Лісса,-усі цілуються і обіймаються. Можете поговорити там, якщо закосите під закохану парочку.
- А де Кассандра?-спитав Драко, якого присутність дівчинки дедалі більше дратувала.
- Пішла у бібліотеку взяти почитати якусь літературку на канікули, просила через півтори годинки підійти, допомогти принести. Я ото гадаю, де б взяти тачку, щоб привезти звідти центнери тої макулатури.
- Слухай,-понизив свій голос Драко,- нам треба щось вирішити щодо малої Візлі...
- А що вирішувати?-голосно спитав Блез.- Усе йде помаленьку...
- Куди?
- До того моменту, коли я їй скажу:" А не пішла би ти...?"!!!
- Е-е-е, Блез, спокійніше! Я й тому кажу, що треба щось вирішувати, прийняти радикальні міри.
- Я не хочу, мені проблеми з законом і її батьками непотрібні.
Маленька слизеринка ледь не вдавилась печивом.
- Блез, тобі лише одне в голові... Я не те мав на увазі!
- А що?-спитала Лісса, відкриваючи арахіс в шоколаді і простягаючи його Забіні.
- Ти взагалі чого лізеш?!-прикрикнув на дівчинку Драко.
Лісса надула щічки і відсунулась від слизеринського старости.
- Ціхо, Малфой,-погладив Блез дівчинку по голові,- ти дитину перелякаєш! Кажи свої радикальні пропозиції, бо ще декілька днів і я не витримаю. Усі ці її дурні наївні пропозиції: "Ходімо, Блезе, вручну зробимо листівки на Різдво,- Забіні досить вдало копіював голос Джіні,-розмалюємо їх рожевими фарбами" Та я взагалі рожевого терпіти не можу!
- Я думаю, тобі треба пробратись в кімнату Поттера і обшукати її.
- Чому ж не в спальню до професорки Сіністри?
- Свої еротичні фантазії залиш при собі. Може, ти попросиш Візлі показати тобі, як вона живе, мовляв, тобі дуже цікаво...
- Вона ніколи на таке не поведеться,-буркнула маленька слизеринка.
- Чому?-спитав її Блез.
- Це дуже фальшиво звучить. Хочеш добитись результату - дій від протилежного.
- Чому ми повинні тебе слухати?-вигукнув Драко.
- Бо я дівчина!!! А нормальні, виховані люди ведуть себе у присутності дівчат чемно і не піднімають на них голос!!!
- Ого,- сказав Блез,-тепер я розумію, чому від її бабусі повтікали ельфи-домовики, якщо у них ця риса сімейна. Що ти пропонуєш?
- Наприклад,-дівчинка відклала арахіс вбік,- хочеш побачити її кімнату - покажи їй свою спочатку, потім у неї з'явиться відчуття провини, бо ти переступив правило заради неї, а вона - ні. Ти перший пішов на жертву, отже з тебе всяка підозра спадає.
- В цьому щось є...-почухав голову Блез.
- Ні!-обізвався Драко.- Жоден Візлі не зайде до слизеринської вітальні! Вона ж знатиме пароль і при першій ліпшій нагоді розбовкає його Поттеру!
- Пароль можна змінити,-почала збирати солодощі Лісса.
- Я не можу... -зітхнув Блез.- Я ж не якийсь там довбаний староста.
- Він - довбаний староста.- показала на Драко руденька.
- Можна просто староста, без епітетів?-буркнув Драко.- Я попрошу Снейпа змінити пароль.
- От і добре,- повеселішав Блез,-завтра, коли частина наших роз'їдеться, я покажу малій свою кімнату, вона мені покаже Грифіндор, там я полізу в Поттерівські хороми, знайду важливі докази і скажу міс Візлі:" А не пішла би ти...?"
- Мені все ж здається, що вона не повірить.-підвівся з дивану Малфой.
- Йому повірить,- вже зі сходів до спалень почувся голос першокласниці.- Тобі б не повірила, бо ти неотесаний грубіян!
Блез засміявся, за що одразу отримав шоколадним печивом по носі.

TBC

Глава 62

Глава 62

- То куди ти їдеш на Різдво?- Олівер розфокусовано зиркнув на Луну, що сиділа по-турецьки на підвіконнику.
Вся його увага була зосереджена на, її довжелезних сережках, на цей раз у формі морквин, що погойдувались у вухах дівчини. «Овочі – це, мабуть, її фетиш», - роздумував Вуд, поглядаючи на дивні прикраси. «Якби вона не носила такого вельми ексцентричного вбрання та прикрас, то була б і зовсім симпатичною».
- Я вже тобі розповідала! – гаркнула Луна, виводячи своїм голосом Олівера з трансу. – Ми з батьком збираємось у експедицію на пошуки хулахупів!
- Хула… чого? – не міг второпати геній квідичу, котрий ніколи не відзначався особливою кмітливістю.
- Хулахупи – це такі магічні істоти, що раз в двадцятиліття, саме у різдвяну ніч з’являються у горах Шотландії для того щоб виконати свої ритуальні танці. І ми з батьком збираємось це побачити!
- І скільки для того знадобиться пляшок? – Вуд задумливо почухав потилицю.
- Яких пляшок? – широко розплющила очі Луна.
- Вогневіскі! Я так собі думаю, що десь після третьої пляшки їх особливо добре видно…,- Олівер отримав доброго потиличника і припинив свою демагогію.
- Хам! Ми з батьком чекали цього моменту 20 років! – набурмосилась Луна. – Взагалі то, я збиралась і тобі запропонувати подорожувати з нами!
Очі Олівера стали наче ва галлеони і він відчайдушно зажестикулював:
- Ой, якби ти знала скільки у Хогвардсі справ на канікулах. Треба почистити мітли, скласти облік квідичного приладдя, позаповнювати журнали, - Луна скептично зиркнула на хлопця. – Та й Шотландію я не дуже люблю, у мене там дідусь помер. А холоду я взагалі не переношу і…
- Професор Вуд! – з-за найближчої гаргуйлі, як чортик з табакерки, вигулькнув професор Дамблдор. – Я хотів у Вас запитати: чи їдете ви кудись на Різдво?
Директор завжди вмів вчасно з’явитись і поставити відповідні запитання.
- Ні-ні, директоре, я залишаюсь у Хогвардсі,- безапеляційно заявив Вуд. – У мене тут стільки справ…
- Це дуже добре, - всміхнувся у бороду Дамблдор. – Бо цього року всі, як з розуму зійшли. Практично увесь професорський склад десь збирається на Різдво. Скажу Вам по-секрету, навіть я запрошений на одну вельми приємну вечірку в честь свята. Кажуть, там кожного року подають смачнючі лимонні дольки…
Олівер неуважно кивав у такт мови директора.
- Отож про що я? Ах так, думаю професор Снейп і інспекторка Сміт будуть щасливі з того, що ви складете їм компанію у святвечір. Вони єдині, хто залишається у школі з викладачів. Як на диво, майже всі учні роз’їдуться по домівках. Лише міс Грейнджер залишається тут, але вони з вихователем Дігорі попросили у мене виняткового дозволу пропрацювати всі свята у бібліотеці. Дуже працелюбні діти…
По мірі сказаного Дамблдором обличчя Олівера хмурилось.
- Мені треба йти. Не буду заважати вашій розмові, - Луна зіскочила з підвіконника. – До побачення, професоре Дамблдор. Бувай… ем.. професоре… Вуд.
Директор кивнув на прощання Луні і усміхнувся Оліверу.
«Різдво в компанії Снейпа і інспекторки – це суще пекло. Седрик звичайно друг, але та Грейнджер зі своєю латиною геть чисто йому всі мізки позабивала. Краще вже Луна з батьком і тими хула…тварюками», - моментально у світлій голові Вуда промайнула душе роздираюча картина: він сидить за різдвяним столом у слизеринських підземеллях і ввічливо пропонує професору Снейп скуштувати смачнючої грибної підливки за рецептом його матері. Волосся Вуда стало дибки від такої перспективи.
- Пробачте професоре, я якось зовсім забув, що теж запрошений на святкування Різдва. Зовсім з голови вилетіло. Отож мене теж у школі не буде, - все це Олівер промовив скоромовкою.
- Дуже прикро, професоре, - Дамблдор похитав головою, хоча, загалом, його вигляд демонстрував протилежне, - ну тоді, до зустрічі, - він зник так само несподівано, як і з’явився.
- Гей, Лунооо, зачекай, - кинувся навздогін дівчині Олівер. – Я з задоволенням поїду з тобою. Робота з вкінці кінців не мантикора, в ліс не втече. Та й Шотландія – це чудове місце. А ще, я з дитинства захоплююсь ритуальними танцями…

***

Джінні сиділа у Великій Залі, читаючи книжку та поїдаючи млинці з джемом, котрі дружелюбні ельфи люб’язно згодились їй принести ще до початку обіду.
- Привіт! – Блез приземлився поруч, акурат на те місце до зазвичай сиділа Герміона. – Як справи у моєї красуні?
Джіні зашарілась і трохи злякано зиркнула довкола, Алісія Данн за столом Хаффлпафу зневажливо хмикнула і відвернулась.
- Блезе, це не найкраща ідея, сідати за гриффіндорський стіл, коли у залі повно учнів…
- Чому це? – Блез цілком щиро здивувався. - Я тебе кохаю, то чому не можу звершити заради кохання малесенький подвиг? О млинці!.. – він потягнувся до тарілки.
- Та так, - вона підсунула до нього тарілку, - але Гриффіндор і Слизерин завжди були у… хм… не зовсім дружніх стосунках. На мене вже й так зиркають усі, Рон – божеволіє, а однокурсники перестали розмовляти…
Блез, здавалось, був заклопотаний лише поїданням млинців:
- Це був малиновий джем? – Блез спробував відтерти пляму, котру поставив прямісінько на слизеринський галстук, але облишивши цей божевільний задум просто використав паличку. - Не розумію чого ти так нервуєшся, - Він доїв останнього млинця і тепер розлігся на гриффіндорській лавці, - невже тобі так важлива думка оточуючих? Мені, наприклад, все рівно, адже заради тебе я готовий на все. Думаєш, Драко, Пенсі, Кассандра… не дістають мене постійно? Та вони мене вже задовбали, але я плюю на це, бо кохаю тебе, - Блез чудово вжився роль героя-коханця Ромео.
- Я теж тебе кохаю, але зустрічатись по закутках це одне, а зробити щось дійсно важливе, - щебетала Уізлі.
«Вона натякає на пропозицію вийти заміж?» дика думка промайнула у голові Блеза, але він миттєво відігнав її з голови.
- Заради тебе я готовий пожертвувати слизеринскими принципами. Хочеш…хочеш.., - Блез вдавав, що відчайдушно придумує спосіб доказу свого кохання, - хочеш я проведу тебе до вітальні Слизерину?
- О! – очі Джіні округлились від здивування, - ніколи не думала, що ти здатний заради мене на таке.
- Ще й не на таке, - патетично прошепотів Забіні, непомітно для Джінні, чухаючи собі ногу.
- Але я не можу… Що як нас застукає Малфой? чи Грей?... О Мерлін, я ще ніколи не бувала в чужій вітальні…
Інстинкт підказував Блезу, що говорити про відвідини його кімнати в ході екскурсії до Слизерину, зараз не варто, тому він обмежився застереженням:
- Це я беру на себе, - подумки додавши, що Малфою передує роль нічного сторожа, поки він гулятиме з Джіні, - ти побачиш, що прірва між нашими факультетами не така глибока. І ми станемо мостом, що їх об’єднає…
«Може, мені варто почати писати любовні романи? Дівки, вроді, на таке клюють», - він зиркнув на Джіні, котра, здавалось, перебувала в ейфорії. « Але тільки такі малі і наївні, як вона. Грей ніколи б на таке не повелася…»
- Блезе, я тебе кохаю, - Джіні тим часом обійняла Блеза і смачно його поцілувала.
«Хм, не така вона вже й мала…», - остання думка промайнула в голові Забіні перед тим, як він відповів на поцілунок, притиснувши Джіні до лавки.
- Джем і двоє закоханих поруч «зажимаються», ну просто картина «Порнографія на гриффіндорській лавці»… Цікаво, що скаже на це професор МакГонегал, котра якраз йде сюди, - Малфой, котрий щойно зайшов до залу оскалився, - я знаю, що вона захоплюється всякого роду мистецтвом…
Джіні почервоніла і похапцем почала збирати свої речі:
- Чого ти лізеш не в свої справи, гад ти такий слизеринський, - відповіла вона, забираючи книжки зі столу.
- Як це не в свої? Забіні зі Слизерину, так? Я – староста Слизерину, а отже відповідаю за те, щоб мої однокурсники, що для мене, як рідні, не були замічені в зв’язках, що порочать і очорняють наш факультет! – гаркнув Малфой тоном а-ля професор Снейп.
Образ святенника-Драко розвеселив Забіні до такої степені, що той ледь не звалився з лавки, але в той самий момент до зали зайшла професор МакГонегал. Помітивши ажіотаж біля столу свого факультету вона направилась прямісінько туди.
- Що трапилось? Містер Малфой, Забіні, міс Уізлі? – вона схрестила руки на грудях, чекаючи на відповідь.
- Ми скріплюємо міжфакультетські зв’язки, професор, - заявив Мафой.
- Про ваші скріплення, Малфой я вже наслухалась. І, якщо ваш батько не в силах протидіяти, то я сама займусь цим! – декан була не в настрої для жартів. Видно, ще не відійшла від ради.
- Просто Малфой і Забіні шукали Герміону, а оскільки я сиділа тут сама, то підійшли запитати, чи я її не бачила, - Джіні опустила очі.
Малфой судомно придумував нафіг йому могла знадобитись Грейнджер, але його виручив Забіні:
- Так, професор Снейп сказав роздати списки завдань на канікули, а Грейнджер забрала усі екземпляри. От ми і шукали її, щоб забрати назад…
МакГонегал сухо кивнула, з виглядом, що аніскілечки не повірила цим теревеням:
- По 5 балів з кожного за шум у Великій Залі! – вона попрямувала до вчительського столу.
Малфой, постоявши ще секунду, теж вийшов з залу.
- Тоді сьогодні ввечері будь готова. Зустрінемось біля статуї Медузи Горгони.
Джіні здавлено кивнула, розмірковуючи, що за нічну прогулянку до Слизерині їй може неабияк перепасти, але Блез…
- Добре, я буду чекати, - вона схопила свої книжки і майже побігла до виходу.

***
- Йолопе! Що ти щойно робив там з Уізлі? – Малфой, здавалось, роздере Блеза на маленькі шматочки і кожен з тих шматочків власноруч закопає якомога далі один від одного, щоб вони більше ніколи не склались в одного великого Забіні.
- Малфой, я думав, що ти трохи обізнаний в таких справах, але, як видно, батько в дитинстві забув тобі прочитати лекцію на тему «Секс і прелюдії до нього», - Блез був у відмінному настрої і вивести його з себе було не так вже й легко.
- Заткнись, Забіні. І поясни мені чого тобі приспічило то робити саме в Великому залі перед обідом, - Драко схрестив руки на грудях.
- Ти вже якось визначся, Драко, зі своїми бажаннями. Мені мовчати чи пояснювати тобі очевидні речі?
- Пояснюй, гіпогрифів ти сину…
- Ну…у мене завжди були такі еротичні фантазії…
- Забіні! Не буди в мені сам знаєш що, - зловіще прошепотів Малфой і це був знак того, що «сам знаєш що» вже прокинулось.
- Розумієш, мені ж потрібно було вмовити Візлі відвідати нашу вітальню. А це був останній аргумент…
- Через твої аргументи ви ледь не попали в лапи МакГонегал.
Добре, що передбачливому дядькові Драко біля входу в Великий зал розв’язалась шнурівка і він побачив ту облізлу грифіндорську кішку ще до того, як вона побачила б вас і весь наш план полетів під три чорти…
- Я надішлю дядькові Драко свою письмову подяку. А тепер краще подумаємо, як зробити візит малої до нашої вітальні якомога менш помітним для громадськості Слизерину. Бо я щось думаю, що Креб з Гойлом не настроєні так демократично та лояльно до Візлів, як ми…
Драко мало слухав теревені Блеза. Він розлігся на дивані, закинув ноги на підлокітник і обдумував геніальний план проникнення Візлі в вітальню Слизерину з найменшими людськими втратами:
- Гаразд. - Він вже заспокоївся і тепер міг думати холодною головою, - у вас буде півгодини чистого часу. Я беру на себе слизеринців. Грей – професора Снейп, щоб тому часом не надумалось холодного осіннього вечора завітати до нас. Справитесь?
- Запросто, - самовдоволено похитав головою Забіні.

Глава 63

Глава 63
- Що вони там витворяють? – Драко з Касандрою вже 45 хвилин мерзли під дверима вітальні. Забіні з Візлі все не виходили.
- Я не знаю Малфой, але впевнена в одному. Той хреновий Казззанова получить від мене так, що запам’ятає на все життя, - від холоду у підземеллях в Касандри зуб на зуб не попадав.
Драко здивовано зиркнув на дівчину. Таких слів від неї йому ще чути не доводилось:
- Я б розірвав того бовдура на малесенькі шматочки і катував би кожен по черзі…
- Я б скинула його зараз в наше льодяне озеро, щоб він став безкоштовним сніданком для кальмара і тоді б з радістю дивилась як той пережовує його кісточки…
- Я б повідривав йому пальці… апчхи, - Драко чхнув так сильно, що на очах виступили сльози. – От чорт, я підхопив нежить, тепер всі ті соплі і горло… я підвішаю Забіні за найдорогоцінніші частини його тіла… апчхи… і буду дивитись, як він гойдається під стелею…апчхи…
- Відійди Малфой, я крім обмороження ніг і рук не хочу ще й нежить підхопити… а-а-а-апчхи… Чорт…
- Ти така красномовна, Грей…
- Заткнись. Ще три хвилини і я піду в ту вітальню і хай бережеться той, хто стане мені на дорозі… апчхи…
Малфой простягнув Касандрі хусточку з золотим вензелем «ДМ». Вона дещо здивовано глянула на Драко, але хусточку взяла
- Я півгодини пояснював нашим однокурсникам, що в вітальні буде проводитися дезинфекція… апчхи… не для того, щоб козел Забіні розважався з тою малявкою прямісінько на слизеринському дивані, - не міг втихомиритись Драко.
- А я? Я весь вечір сиділа зі Снейпом, бо нібито не розумію останньої теми. …Апчхи…Він пояснював п’ять разів, а потім ще довше лаявся, нібито я маю його за повного дурня. Я дістала його так, що він не те що сьогодні, цілий місяць не зайде до нашої вітальні…
- Все! – не витримав Малфой, - хай я ніколи не дізнаюсь, що замислив той дурнуватий Поттер… апчхи…, але я більше не буду торчати тут… апчхи… я зараз же йду до вітальні і потрощу всі кістки того придурка…
Але йти далеко не довелося, бо портрет відхилився і з вітальні вийшов щасливий Забіні з … Візлі на руках.
Драко та Касандра стояли, наче паралізовані:
- Ти… ти… ти вбив її, дурню? – Драко від здивування навіть забув пчихнути.
- Що? – закліпав очима Забіні. – Я трохи запізнився, бо вона… заснула.
- Що? – тепер настала черга Касандри дивуватись. – Ми з Драко повідморожували собі все що тільки можна та заразились нежитем … апчхи… через те, що ВОНА, - Касандра ткнула пальцем у Візлі, - заснула?
- Не нервуйся так, Дюймовочко, - почав втихомирювати її Блез, але в той час Візлі підозріло шморгнула носом і троє завмерли.
- Неси її скоро до Гриффіндору. Біля портрету розбудиш і вона, після такої галантності просто не може не запросити тебе до себе… апчхи, - Драко ледь встиг прикрити рукою рот, щоб не розбудити Візлі.
- Йди, Забіні, - велично знизала плечами Касандра, - але після того, як ти повернешся на тебе чекає страшна ніч!
- Ти хотіла сказати весела ніч? – усміхнувся Блез.
- Ні, таки страшна, і я допоможу це влаштувати…
- Апчхи…, - Драко з Касандрою водночас пчихнули.
Блез засміявся, спляча Візлі з’їхала на бік:
- Хоч в чомусь ви дійшли згоди, - він поспішив зникнути за поворотом, поки Драко і Касандра не оскаженіли остаточно.
***
- Ой! Я трішки задрімала, - Джіні здивовано кліпала очима.
Блез тягнув її на руках до самої гриффіндорської вітальні, але як на зло, на останньому віражі Забіні не розрахував траєкторії повороту і Джіні, добряче вдарившись головою об портрет, прокинулась.
- Нічого страшного, сонечко, - Блез просто сяяв від щастя. От-от здійсниться його заповітна мрія, він зайде в святую святих… гриффіндорську вітальню. «Головне, минути портрет, а потім, якось спекаюсь Візлі і зможу зробити все що захочу», - міркував Забіні поки Візлі протирала сонні очі.
- Блезе, це було дуже мило з твого боку, показати вашу вітальню, і твою чудову кімнату. Проте хлопці з якими ти живеш – просто жахіття. Біля ліжка Нотта розкидані пляшки, а всі вільні місця на стінах позаклеювані сумнівними плакатами з «Відьмополітена», - Блез якось дивно кахикнув і подумки попросив вибачення у Нотта за те, що на якусь часинку помінявся з ним ліжком. Якби руда зрозуміла, що то його холостяцьке кубельце - втікала б світ за очі.
- Так дорогенька, але я б хотів побачити у відповідь твою кімнату, - Забіні ангельським голосом проспівав ці слова на вушко супутниці.
- Так… але мої сусідки вже сплять… Та й хлопець не може увійти до дівочої спальні…
Блез надув губи, всім своїм видом демонструючи неподільний сум:
- Якщо заради мене ти не хочеш переступити малесеньке правило… Та дарма, я все рівно тебе кохаю.
- Але я можу запросити тебе до вітальні, - швидко додала Джіні, щоб хоч якось підсолодити гірку пілюлю.
- Краще вітальня, ніж нічого, кицюню, - проворкував Блез і підсунувся ближче до портрета.
- Забіні – козел, - прошепотіла Джіні.
- Що? – випучив очі Блез.
Але портрет моментально відхилився і все стало зрозуміло.
- Що за дурень придумав такий пароль? – бушував Забіні.
- Розумієш, - пояснювала Джіні, пролізаючи в отвір у портреті, - ми кожного тижня змінюємо пароль, а цього тижня Рон, як староста відповідальний за слова паролю, таке придумав. Він дуже злий на тебе…
Блез зціпив зуби, щоб не ляпнути чогось нецензурного про Рона і його сімейку, але стримався і поліз в отвір вслід за Джіні.
На щастя вітальня була порожньою, лише останні каштани у каміні тихо потріскували. Джіні вмостилась на дивані, а Блез у величезному червоному кріслі, навпроти. Хлопець з цікавістю озирався довкола, хоча вітальня дуже нагадувала слизеринську, от тільки кольори і ще, вона виглядала якось дуже вже … по-домашньому. Джіні усміхалась:
- Тобі подобається?
- Чудовий дизайн, - підморгнув малій Забіні, - цей яскраво червоний, такий милий колір, - у Блеза помаленьку розвивалась алергія на червоний і всі його відтінки, включаючи рудий.
- Це, до речі, улюблене крісло Рона, - Візлі ткнула пальчиком у м’яке крісло, в котрому розсівся хлопець.
Забіні підскочив, як обшпарений, уявивши, як рудий диявол сидить тут з дня у день. Встаючи, він зачепив лампу і та, з гучним грюкотом, упала на килим.
- О Мерлін! – прошепотіла Візлі, - ти ж усіх побудиш…
З однієї зі спалень почувся підозрілий шурхіт.
- Чорт, - вилаялась Візлі, Забіні ж реагував на диво спокійно.
Він підняв лампу, поправив абажур і всівся поруч з нею на диван.
- Я піду погляну що там, - а от Джіні перехвилювалась не на жарт.
- Йди, йди, я тебе почекаю…
- Але якщо тебе хтось побачить?..
- Я сховаюсь за диван, - Забіні вмостився поперек дивана. - Та й хто з доброчесних гриффіндорців гуляє так пізно?
- Гаразд. Я за кілька хвилин повернусь…
- Чудово, - усміхнувся Забіні.
Як тільки Візлі зникла у напрямку дівочих спалень Блез підвівся з дивану і розправив плечі:
- А тепер до справжніх розваг, - він піднявся до хлопчачих спалень.
***
Проминувши дві кімнати, де голосно хропіли зморені гриффіндорські леви, і, не знайшовши серед них потрібної, Блез наштовхнувся на абсолютно пусту спальню. «Цікаво, де це гуляють доброчесні Поттер, Уізлі, Лонгботтом і Фініган», - дивувався Забіні, читаючи написи на ліжках. «Хоча, це мені навіть на руку», - міркував Забіні, паралельно, висуваючи всі шухляди поттерової тумбочки.
- Які симпатичні сімейки, - прошепотів Забіні і витягнув на світ поттерівські підштаники, розшиті золотими сничами і написами «Гаррі – чемпіон!». Вони, зіжмакані, були запхані в самісінький кут шухляди.
«Полюбувавшись» такою красою Блез кинув їх посеред кімнати, поруч з розкиданими шкарпетками та іншими деталями гардеробу.
- Ну повинно ж тут бути ще щось цікаве, - Забіні приступив до поттерівської скрині.
Скляні кульки, карти, конспекти та зламаний компас полетіли вслід за підштаниками.
- От чорт, ніякого компромату, - лаявся Забіні, розкидаючи речі по кімнаті.
Витягнувши зі скрині останню сорочку, і ,закинувши її на лампу біля ліжка Лонгботтома, Блез відійшов назад, щоб полюбуватись результатами своєї роботи. На встиг він і два кроки ступити назад, як полетів сторч головою, уткнувшись обличчям прямісінько в злощасні вищезгадані підштаники.
- Мерлін і Моргана, - репетував Забіні, забувши де він знаходиться. Підвівшись з підлоги, він тричі дав самому собі німу клятву, що цей сороміцький факт його біографії він ніколи і нікому не розповість. Труси в пориві буйної злості полетіли через вікно, а Забіні заходився ощупувати підлогу в пошуках того, за що він перечепився. Наткнувшись руками на прозорий згорток очі Блеза округлились. Він вже наслухався від Драко про поттерову мантію-невидимку стільки, що почав навіть вірити в те, що її не існує. Він розгорнув мантію, провів рукою по водянистій на дотик тканині і накинув її на плечі.
В ту саму мить на сходах почувся грюкіт та шум, до кімнати увійшли Гаррі і Рон, вони були захоплені якимось пергаментом, що навіть не помітили розгардіяжу в кімнаті. Вони примостились на ліжку, Блез сів за їхніми спинами, все ще не скидаючи мантії.
- Гаррі, вона вже в своїй кімнаті…
- Так, але я точно впевнений, що бачив її у вітальні Слизерині.
- Ти здурів? Той козел запудрив їй мізки, але ж не на стільки, щоб лізти прямісінько до нього в кімнату.
Блез тихо хмикнув, хвала Мерліну хлопці були зосереджені так, що не почули. Він заглядав через плече Рона на той злощасний кусок пергаменту і чимдалі, тим більше усвідомлював що воно таке. Один з вітчимів розповідав, що в часи його молодості гуляла, так звана, Карта Мародерів і навіть досить непогано описав її конструкцію.
Раптом, Блеза наче блискавкою вдарило. Він зірвався з місця і, не скидаючи мантію, вибіг з кімнати. На сходах він таки скинув злощасний кусок тканини і з подвоєною швидкістю вибіг з вітальні.
Йому було все рівно, що скаже Джіні, коли помітить його відсутність в вітальні, що подумали Поттер та Візлі, коли порив вітру шпурнув шкарпетки Гаррі прямісінько в обличчя Рону, Блез мчав до вітальні Слизерину. По дорозі Забіні думав лише про одне, він щойно побачив річ, котра могла перерости у феноменальну пригоду, мабуть, найбільшою з того, що вони пережили за останні півроку. На поттеровій карті Забіні побачив крихітну точку, що рухалась у напрямку спальні інспекторки Сміт, за точкою слідував підпис «Беллатриса Лестранж».

Глава 64

***

Блез біг з швидкістю світла, при чому зовсім ненароком наступивши на хвіст місіс Норіс, що зам’явчала як недорізаний півень. Двері вітальні розчинилися від сильного копняка. Вриваючись у спальню, волав на ходу:
- Малфой! Драко!
- Твою мать! - почав було Нотт, котрому Забіні повалив замок із вибухових карт, і Теодор сидів з виглядом спражнього сина Африки.
- Що сталося? – Драко перевів погляд на друга. Той відірвав його від споглядання стелі. – Ти так верещиш, ніби за тобою всі чорти пекла женуться. Чи це твоя руденька фурія?
- Щоб тебе...- Блез ніяк не міг віддихатись. – Я тобі таке... Ніколи не повіриш...
- Що? – Малфой все ніяк не міг зрозуміти, що той хоче.
- Ходімо до вітальні.
- Ну і що ти хотів сказати? Візлі розкололась? – запитав Драко, вмощуючись у крісло біля каміну.
- Краще. Ти коли-небудь чув про карту Мародера?
- Ти сам мені всі вуха прожужав, як було б добре її мати.
- Так ось я її бачив. Змусив руду запросити мене до вітальні, там спекався від неї, а тоді поліз у кімнату Поттера...
- О Господи! Забіні, мені стає страшно жити з тобою. Щось знайшов цікаве?
- Там я і побачив карту. І у кабінеті Снейпа саме в цю хвилину знаходиться Белатриса Лестранж!
Проте ці слова не викликали абсолютно жодної реакції, окрім:
- Блезе, ти що напився? Яка Белатриса? Вона далеко, розумієш, вона смертежерка.
- Не говори зі мною в такому тоні! Я не божевільний і не п’яний!
- Значить ти обкурився! Ну, не може, тут бути моя тітка, розумієш?
- Але ж є! Я тобі доведу.
- Цікаво, як?
- Ходімо до кабінету Снейпа.
- А там просто ввічливо постукаємо і спитаємо: „Професоре, тут часом до вас Белатриса Лестранж не заходила? Ну, знаєте та, що її все Міністерсво шукає.” Гарнюньо?
- Не віриш? Ходімо.
Драко,вражений настирливостю Забіні, пішов за ним. Проминувши довжелезні гогвортські коридори, освітлені смолоскипами, підійшли до дверей Снейпового кабінету. У тиші підземелля відлунювались чиїсь голоси.
- Северусе, все йде просто чудово.
Драко нахилився і, проклинаючи все і всіх, заглянув у замкову щілину. Снейп та інспекторка сиділи один напроти одного.
- Так, ви зробили те, що повинні були...Белатрисо.
Від цієї професорової репліки, Драко аж хитнуло. Нічого собі!!! Ця руда інспекторка – всіма розшукувана його люба тітонька Белатриса.
Тут Блез почав показувати якусь пантоміму, привертаючи крихти Малфоєвої уваги. В кінці коридору хтось йшов. Забіні, у котрого інстинкт самозбереження завжди був на висоті, шутко схопив Драко і потяг до слизеринської вітальні, від гріха подалі.

Глава 64

Шотландія
Малесенькі сніжинки кружняли навколо. Олівер меланхолійно згадував теплі кімнати Гогвортсу. Його здоровенний шалик ховав практично все обличчя. Від страшенного холоду, Вуд просто не міг насоджуватись прекрасним пейзажем. Величні гори, вкриті снігом, який виблискував у промінні призахідного сонця, небо, що з кожною хвилею ставало все темнішим...Але бідоласі-вчителю було не до природи. Уже добрих півгодини він стояв на одному місці, чекаючи на батька Луни.
- А, мій хлопчику, ти все ще тут... – сказав містер Лавгуд, котрий саме у цю мить вийшов з печери. Вигляд у цього чоловіка був би цілком нормальний, якби не гігантський сачок, що різко контрастував із кучугурами снігу довкола.- Ти знаєш,щось не видно хулахупів... Але ти не засмучуйся! Ще не вечір і вони обов’язково з’являться. Ми повинні побачити їхні ритуальні танці. Це так романтично. Колись я приїздив сюди з дружиною і прекрасно проводили час. Ой, хлопчику мій, щось трохи синій. Мабуть, тобі холодно. Повертаємося до готелю, бо не має жодного сенсу залишатися тут. Прийдемо ввечері.
Вуд було уже понадіявся на краще і почав дякувати фортуні за щасливе повернення, але при перспективі повернення настрій знову повернувся на своє звичне місце.
Йому подобався батько Луни, незважаючи на всю його дивакуватість. Чесно кажучи, якби він познайомився з містером Лавгудом півроку тому, назвав би вельми ексцентричною та дивакуватою особою, але після перебування у Гогвортсі ... Тепер Олівер більш-менш нормально сприймав майже усе.


Малфой-Менор,Вілтшир, Англія
У Малфой-Менорі всі готувалися до майбутнього різдвяного балу. Ось вже третє століття все вище товариство магічного світу святкувало Святвечір у родовому помісті Малфоїв і ніякі війни, чвари та інші катаклізми не могли перешкодити цьому.
Ельфи-домовики швендяли з одного крила замку в інший, періодично застрягаючи у бальній залі. Вони протирали паркет до дзеркального вигляду, прикрашали весь маєток гірляндами, маленькими Санта-Клаусами та іншою малою годотою.
Нарциса, котра час від часу появлялася і давала всім доброго прочухана, носилася із модними французькими та італійськими журналами, бо все ніяк не могла вибрати собі фасон і колір плаття. Луціус взагалі появився удома зранку 24 грудня, зіславшись на величезну кількість роботи у Гогвортсі, а тепер зачинився у своєму кабінеті, куди ніхто із домашніх не смів заходити,
за винятком екстремальнх ситуацій. Драко блукав безконечними коридорами замку і проклинав дурнувате життя. Від перспективи простирчати весь Святвечір серед тих чортових гостей, його починало нудити. Мало того, що йому доведеться десь півгодини стояти струнко під пильним оком батька і зустрічати гостей, так потім ще пару годин вислуховувати найнеймовірніші бздури тих маразматиків-політиків та такої ж решти. Добре, хоч Забіні приїде. З ним сумно не буде. Жаль, Кассандра не зможе приїхати. На котромусь надцятому повороті на нього налетів якийсь ельфик-домовичок, після чого хвилин чотири вибачався, а потім заявив:
- Паничу Драко, вас кличе господар, - і низько вклонившись, чкурнув геть. Через хвилину Драко вже відчиняв двері батькового кабінету і нагло ввалився. Луціус, відірвавшись від якогось документу, підняв голову. Його крижаний погляд мав би спопелити сина, але той лише вмостився на кріслі, все-таки,утримавшись від того, аби задерти ноги на гладеньку поверхню дубового столу.
- Де ти, в біса, шлявся? – голос батька був просякнутий холодом.
- Гуляв.
- Он як? - зашипів Луціус. – Драко, коли ти нарешті зрозумієш, що ти спадкоємець Малфоїв?
- Я завжди про це пам’ятаю, - гордо відповів той і підняв голову, від чого став ще подібнішим на батька.
- Та невже? – крижаним тоном перепитав Малфой-старший. – Щось я цього не помітив. Не знаю, як думаєш ти, але в кабінеті тієї старої карги Макгонегел ти поводився, як клоун, а не спадкоємець чистокровного роду!
- І що я зробив не так цього разу? – втомлено запитав.
- Що? Гарне питання.Ти добре ввійшов у роль: хочу стати аврором, хочу знайти застосування своїм хорошим якостям. Ідіотизм.
– Не розумію тебе. Мені здається, що аврор – дуже навіть престижна професія і цілком підходить для спадкоєця чистокровного роду.
- Але не для Малфоя! – Луціус почав втрачати самовладання. Цей шмаркач вбив собі у голову, що хоче стати аврором? Це бажання я з нього швидко виб’ю.
- Тобто ти хочеш сказати, що я гірший за Поттера і Візлі? – у голосі Драко було роздратування.
- Ти думаєш, я опущуся до того, що почну порівнювати свого сина із цими покручами і маглолюбами? А ось ти, видається мені, зовсім забувся якого ти роду.
- Це тобі тільки здається.
- Можливо, але в ті хвилини, коли ти корчив ідіота перед Макгонегел і всіма решта... Що ти там патякав? Самопожертва? Співчутливість? Чорти б тебе вхопили! – Луціус розізлився не на жарт, але швидко опанував себе. – Отже, затям, що ніяким аврором ти не станеш.
- Я і не збирався. Те, що я сказав там у кабінеті було ... такою собі театральною виставою. Мав же я якось дістати всіх? – Драко невинно усміхнувся, а Луціус захотів прибити його.

Площа Гримо 12, Лондон
У домі панував цілковитий хаос. Сіріус на ходу намагався зробити декілька справ: прикрасити будинок, виловити з-поміж батькових трусів і маминих панталонів Крічера аби завербувати його до приберання, при цьому встигав рвати на собі патла і голосити:
- Невже я, як останній бевзь викинув горокракс?! Крічер, мала скотино, сюда ходи.
- Що паничу?
- Ти щось минулого року поцупив? Неси сюди! – за тим і слід простиг, так він кинувся виконувати наказ. – А якщо я дійсно викинув горокракс, то де його тепер шукати?
- У чорта на рогах, - прошепотів Гаррі, котрий сидів у просторій вітальні блеківського будинку. Він мав провести канікули разом із хрещеним батьком. Це було незвично тим, що вперше він та Рон святкуватимуть Різдво окремо.
До кімнати зайшов Крічер з величезним охапком всякого причандалля, що комусь язик повертається назвати реліквіями. Сіріус тут же почав ритися у тій купі.

Гогвортська школа чарів та чаклунства
Герміона, котра відлучилася аби написати Гаррі та Ронові, переступила поріг святково прикрашеної бібліотеки. Седрик уже сидів. Схилившись над книгою, він повністю занурився у читання, а тому не помітив приходу дівчини. Грифіндорка швидко підійшла і сіла навпроти.
- Знайшов щось нове? – запитала.
- Ні, - зітхнув той. – Ми сьогодні цілісінький день сидимо над книжками. Як не як, а все-таки Різдво. У мене, якщо чесно, букви роздвоюються.
- То, може, зробимо собі перерву?
- Не відмовлюсь. Їсти хочеш?
- Ще й як!
Вони вийшли з свого пристанища на канікули і пішли абсолютно безлюдними коридорами.
- Якось дивно, - сказала Грейнджер, ніби сама до себе.
- Що саме?
- Те, що нікого немає у школі. Я такого ще не бачила.
- Ну чому ж, у нас є пара чудових співбесідників в обличчі Снейпаі „милої” інспекторки Сміт, - долею іронії сказав. У відповідь Герміона посміхнулась.
- А куди ми йдемо? – запитала, коли вони проминули прохід, що вів до Великої зали.
- Не думаєш ти, що ельфи-домовики будуть подавати для чотирьох осіб у Великій залі?
- Бідолашні! – мовила Герміона. – От якби мені все-таки вдалося вдосколалити ССЕЧА... О, ти ж працював у Міністерстві...
- Герміоно, Гаррі не писав тобі, як справи у будинку Регулуса Блека? Вони щось знайшли? – Дігорі, почувши, що зараз розмова потече у не вельми цікавому напрямку, швидко змінив тему.
- Ні, не писав.
- Звичайно, так скоро вони нічого не знайдуть, та, можливо пощастить.
- Ти віриш у провидіння?
- Коли опиняєшся у такій ситуації, яку маємо на цей момент, то єдине, що злишається – це віра у свою щасливу зірку чи долю та довіра тітоньці фортуні. Тобі не здається?
- Можливо, можливо... Але чи переможемо ми таку жагу вбивства та ненависті? – грифіндорка зупинилася біля одного з вікон, що був красиво прикрашений.
- Зможемо, - Седрик стояв позаду дівчини, вона відчувала як він дивиться на це бездонне синє небо, що так багато обіцяло.
- Я хочу дещо тобі сказати.
- Так? – обернулась до нього.
- Омела, Герміоно...- прошепотів Седрик, вказуючи на гірлянду. Одна рука лягла на дівочу талію, іншою провів по пишному волоссі, а його губи накрили її палким поцілунком. Грифіндорка обвила руками шию хлопця, при цьому грубезна книга впала на підлогу з глухим звуком.

Малфой-Менор, Вілтшир, Англія
Гості неквапливо заходили. Все відбувалося за одним банальним девізом : „Треба себе показати і на інших подивитися”. За традицією новоприбулі підходили до господарів, щоб привітатись. Бал ще не розпочався, тому музиканти грали якісь легкі етюди. Ельфи-домовики розносили шампанське, хоча молоде покоління якраз розпочало відкорковування під столами пляшок вогневіскі.
Драко, котрий стояв поряд з батьками уже скатованих три чверті години, хотів завити вовкулакою з туги.
- Так, місіс Фадж. Це дуже гарно, - сказала Нарциса якійсь оглядній жіночці.
- Луціусе,який я радий бачити тебе! – почав було Фадж, але замість привітної посмішки він налетів на скептичну гримасу. Від того часу, як недалекоглядний Корнеліус втратив міністерське крісло, Малфой-старший не вважав за потрібне поводитися з ним поважно. Та все ж Фадж залишався чистокровним, а це було єдиною перепусткою до Малфой-Менору. Ну, за деяким винятком.
- О, Нарцисо, яка ти елегантна сьогодні! Моя дорога, дуже рада тебе бачити... – якась підстаркувата матрона летіла до матері Драко.
- Тітонько Лукреціє, теж рада бачити вас.
Тепер слизеринець згадав цю тітку. Це була тітка чи ще якась родичка матері з роду Блеків.
- Місіс Превет, - Луціус вклонився дамі. – Чарівно виглядаєте, - сказав , цілуючи простягнуту руку.
На думку Драко, це була найбільша брехня, яку він чув з вуст батька,але матрона просто розквітла від щастя. На її обличчі з’явилася дурнувата посмішка.
- Ой, Луціусе, не вигадуй. А це, мабуть, Драко. Який красень! Весь у батька! І як виріс, - прицих словах вона потріпала бідолаху за щоки.

Барліг, Англія
- Роне, подай мені, будь ласка, курку, - попросив Чарлі.
- Сонечко, а як там той молодий юнак, що грав разом з тобою у п’єсі? – запитав містер Візлі.
- Добре, - сказала Джіні, сильно почервонівши при цьому.
- Скромниця! – зареготав Джордж. – Рон всі вуха мені прожужав, що ти зустрічаєшся з тим Забіні.
- Він – слизеринець, - несхвально буркнув Білл.
- Ну і що? Слизеринець – не означає поганий, а грифіндорець не означає, добрий, - мудро прорік батько сімейства.
- Наприклад? – запитав Фред, іронічноь хмикнувши.
- Червохвіст. Грифіндорець, а зрадив нйкращого друга. Снейп. Шпигує на нашу користь, хоча був слизеринцем.
- Те, що він шпигує, ще не означає, що на нашу користь, - мовив Джордж.
- Ну все, досить. Що за тема за столом? – сказала Моллі. – Головне, щоб цей Блез Забіні подобався нашій Джіні.
- Та він їй розіб’є серце, - з трагічною гримасою вигукнув Рон.
- Брехня. Ти його просто не любиш, бо він дружить з Малфоєм, - заперечила йому сестра.
- З Малфоєм? – луною прокотилося по столу.

Шотландія
Олівер, Луна та її батько вечеряли у просторому готельному номері.
- Синку мій, скажи,яка чудова у мене донька. Вся у матір... Ви така чудова пара.
Містер Лавгуд говорив так, наче вони заручені і збираються одружитися. Вуду ставало якось незручно у такі моменти. Луна ж слухала з таким самим виглядом,ніби слухала прогноз погоди.
- Ну, збирайтеся, дітки. Пора йти назустріч своїй мрії.

Малфой-Менор, Вілтшир, Англія
Луціус та Нарциса відкривали бал. Дивлячись на них, Дракові вперше прийшло у голову, що зовні вони напрочуд підходять один одному. Цікаво, саме це казав батько, коли казав, що йому потрібно підібрати достойну дружину? Відповідаючи на красномовні погляди Луціуса, запросив якусь симпатичну панянку, котру бачив вперше. Просто відчував на собі пекучі взори Пенсі та інших однокласниць. О, він чудово усвідомлював, що, запросивши на один анок, може зробити їх щасливими десь тижнів на три., але як потімтишком-нишком вирватись з їхніх лещат? Тому віддав перевагу особі, яка не нав’язувала б йому своєї присутності. Протанювавши символічно декілька танців, швиденько змився. На його превелике щастя, батько не помітив. Бал лише розпочинався.
- Драко! – почув до болі знайомий голос.
- Забіні, трясця твоїй мамі! Де тебе дементори носили?!Я вже тут мало на гачок до Паркінсон не потрапив.
- Дуже прикра історія, - скрушно похитав головою.


Площа Гримо 12, Лондон
- І що тепер робити?!- волав на весь коридор Сіріус.
- Якось це владнаємо, - моввив Люпин, аби заспокоїти друга.
- Я йду шукати те, що викинув!
- Здурів?! Це було півроку тому.
- І то правда, - запал Блека випарувався.
- Клятий маглолюбець, ганьба нашого роду, гібрид калу і ницості, смердюча наволоч, - почав репетувати портрет Сіріусової матері.
- Замовкніть-бо, мамульцю. І без вас недобре...
- Ах, ти нікчемне створіння....
- Ремусе, заткни її, бо я зараз – решта погрози Блека потонули у новій лайці портрета.
- Ну чому, заради Бога, оцю погань не можна звідси забрати?!!- у розпачі кричав Сіріус.

Гогвортська школа чарів та чаклунства
З темного оксамиту неба падала зоря, що була схожа на діамант.
- Герміоно, загадай бажання, - прошепотів Седрик.
І вона загадала...

Малфой-Менор, Вілтшир, Англія
- Ха-ха-ха! – Блез ніяк не міг зупинитися.- Оце Дюймовочка! Молодець, Кассандра! Скільки живу такого ще не бачив, щоб Малфоєві подарували на Різдво набір косметики...
Хлопці чкурнули з балу і сиділи тепер у кімнаті Драко.
- Але знаєш, боюсь усьому цьому добру знайдеться застосування, - сумно сказав Забіні.
- Авжеш, знайдеться! Ти ще трохи поговори і я...
- Ай, Малфой ти невдячна свиня. Цей подарунок корисний, чого не скажеш про мій. Знаєш, що мені прислала мала Візлі?! Рожевого светра!
Тепер настала черга Драко сміятися.
- А що я її трохи розумію! Тобі напрочуд личить рожеве. Твої карі так і блищать, - захопившись, Драко не гоаорив, а кричав і сміявся одночасно.
Раптом двері відчинилися і ввійшов Луціус.
- Що ви тут робите? – строго запитав він.
- Мені потрібна була допомога, - швидко, хоча не дуже вдало збрехав Блез.
Тут погляд Малфоя-старшого впав на набір косметики.
- чорт забирай, а це що таке, Драко?
- Набір косметики.
- Я бачу. Ти нею користуєшся? – спитав таким тоном, що Блез подякував небесам за своїх вітчимів.
- Ні, що ви, містере Малфой, це подарунок його дівчині.
Той моментально пом’якшав.
- Ну, гаразд хлопці, спускайтеся уже. Драко, обов’язково запроси Пенсі на танець.
- Сам запроси, - буркнув той, коли за батьком зачинилися двері. – А ти чого шкіришся?
- У тебе будуть проблеми.
- Чого б це?
- Батько подумав, що його єдиний син – гей. Він почув не ту частину нашої розмови.
- Сам ти гей!
- Я – ні. У мене є дівчина, а у тебе – немає. Радив би звернути особливу увагу на золотокосу дівчину з іменем пророчиці.
- Трелоні хіба блондинка?
- Ти не гей, ти – гальмо! Я маю на увазі Кассандру.
- У неї горе, а ти...
- Так утіш її.
- Ти бездушна зміюка.
- Спасибі за комплімент. Слухай, йдем звідси, а то ще не те подумає не тільки твій тато.
- Йдем.
- Я хочу поговорити з тобою серйозно...Треба знайти місце, де б нас ніхто не чув.
- О-о-о, Драко, мені дуже жаль, але, на жаль, я не зможу прийняти твоєї пропозиції... Надіюсь, коли-небудь ти мене простиш...- у Блеза сьогодні був прекрасний настрій, як завжди, в принципі.
- Блезе, навіщо ти йдеш у відділ таємниць? Професія клоуна – твоє покликання.
- Гарнюньо, - пробурчав Драко декілька хвилин по тому. Не знайшовши жодної місцини, де б не було ні ельфиків, ні крейзі гостей, Забіні не додумався ні до чого кращого, як залізти під ялинку у великому холі замку.
- Ти питав батька про Белатрису?
- Як ти собі це уявляєш? Що я скажу, коли він запитає, як я дізнався? А, можливо, він і сам не в курсі. У всякому випадку, псувати плани тітоньці небезпечно, по-перше, а, по-друге, я не хочу цього робити.


Грей-холл, Англія
Кассандра сиділа на підвіконні і дивилася десь далеко, шукаючи на небі глибини тієї безодні, у котрій опинилася. Саме сьогодні, вона як ніколи відчувала свою самоність. Ні, звикла і любила, але у ці хвилини тиша і розкіш родового маєтку відбивалися безконечною тугою у її очах. Якби якийсь поет-романтик побачив зараз слизеринку у цій чорній оксамитовій сукні з широкими рукавами, на фоні котрої, її біляве волосся отримало якийсь срібний блиск, з великими карими очима, що були наповнені сльозами, назвав би Кассандру нареченою смутку та печалі. Та вона не плакала. Обіцяла батькові, що ніколи більше його янгол не плакатиме...
Та не тільки це вона обіцяла... Примусивши себе, піти до кабінету, підвелася і світлою тінню попрямувала туди.
Кабінет Фредеріка Грея був дуже красивою кімнатою, заставленою меблями з горіху, стіни обтягнуті сріблясто-синім шовком. Тепер уже нікому не потрібна розкіш...

Годинник невтомно відлічував час. Кассандра вже другу годину сиділа у батьковому кабінеті, стискаючи в руках дивний лист.
Але тепер вона зрозуміла найважливіше: її батьків убили. Мабуть, отруїли. Але хто? За чиїм наказом? Скрімджера чи Волдеморта? Та ясно одне: вбили через цей клаптик пергаменту.
І що означають останні слова: „Поміж Світлом і Пітьмою залишайся лиш собою.” Натяк на те, яку сторону обрати чи порада стояти в стороні? Ні, Кассандра Грей не стоятиме осторонь, вона помститься за батьків будь-якою ціною.

Глава 65

Глава 65

- Блін, Невіле, забери свої манатки з порогу! Я ж ледь не вбився!
- Гаррі!-кинулась до Поттера Герміона.- Ти приїхав!
- Ага,-впав Поттер на ліжко,-ледь живий...
- Що там нового на площі Гримо?-защебетала Герміона.- Як Крічер? Чи ви шукали горокракс? Коли Тонкс народжує? Чи Сіріус щось змінив всередині будинку? Як він сам?
- Нічого нового. Крічер - така ж сволота, як був. Горокракс шукали. Дитина буде у квітні. Всередині- повний бардак. З Сіріуса поганий кухар, бо від його пиріжків мене ще досі нудить.
- Дай йому спокій!-втрутився Рон.- Що не бачиш, що він аж зелений? Нехай відпочине, йди тим часом пошукай свого неперевершеного, божественного, коханого Седрикунчика.
- Га?-намагався потрапити у русло розмови Гаррі.
- О-о-о! Ти ж не знаєш!-засвітились очі у Рона.- Наша Герм крутить шури-мури...
- Романтичні стосунки.-перебила Візлі Грейнджер.
- З Дігорі уже добрий місяць...
-Трохи більше тижня!
- А нам не казала, щоб ми від заздрості собі харакірі не зробили.
- Щоб вас не шокувати!-крикнула Герміона і очікуюче подивилась на Поттера.- Що скажеш, Гаррі?
- Фу-у-у...-скривився грифіндорець, але побачивши ображене обличчя дівчини, пояснив.- Це я не про Седрика, пиріжки дають про себе знати, особливо з м'ясом. Я дуже за тебе радий, у вас багато спільних інтересів, наприклад, навчання, книги. Я думаю, усе буде гаразд.
- Дякую, Гаррі, хоч ти мене підтримав, а то цей дурень,- кивнула на Рона,- сказав, що ми солодка парочка, бо обоє прибацані і шизанулись на науці.
- Він сказав те саме!-обурився Рон.
- Перестаньте...-попросив Поттер.- Роне, не розмахуй руками, бо я зараз виблюю у цю коробку з-під взуття. До речі, що там?
-А-а-а... Так, дрібниці.- Рон швидко сховав коробку, де були білі пухнасті капці, які на Різдво йому прислала Пенсі, з запискою: "Взую тебе, Візлі, у них, якщо після Різдва Блез ще буде з твоєю рудою почварою-сестричкою, щоб вона вдавилась святковим пляцком!"
- Що у Барлозі?
- Е-е-е...-відмахнувся Рон.- Як завжди, сила силенна народу, повний гармидер. Фред і Джордж своїм різдвяним феєрверком ледь не спалили хату. Мама подерлася з Флер через колір скатертин на весілля. Тато притяг з роботи маглівську макрофільовку і не знав, що з нею робити...
- А як Джині?-обережно спитав Поттер.
- Повний любовний психоз.-зітхнув Візлі.- Під час канікул в'язала рожевий светр Забіні...
- Так йому, гадові, і треба.-фуркнув Гаррі.
- А що там з горокраксом?-спитала Герміона.
- Повний нуль. А у тебе?
- Фіаско.- сумно відповіла Грейнджер.- А у тебе?-спитала в Рона.
- А що мені теж треба було шукати?!-здивувався Візлі.


- Гори-гори ясно, щоби не загасло,- співав Блез, перевертаючи дрова у слизеринському каміні.
- Хороший настрій?-спитав хтось позаду.
- О-о-о!-зрадів Забіні,-Привіт, Дюймовочко!
- Здоров, серденько!
- Ти просто кралечка,- слизеринець зиркнув на біляве волосся дівчини, у якому де-не-де поблискували сніжинки.
- Ти також виглядаєш супер.
- Справді? Бо я на канікулах трішки тягав залізо та й у Малфой-менорі купа всіляких причандаль для підтримання фізичної форми. Отож, я трохи наростив м'язів...
- Спинись, Забіні, я просто ввічливо відповіла! Що, грієшся?- Кассандра присіла біля каміну.
- Та ні, светрик спалюю.
- Чий светрик?
- Свій.
Кассандра нахилилась ближче до полум'я:
- Слухай... М-м-м... Якби це культурніше спитати, а давно в тебе потяг до рожевого?
Блез різко випростався:
- Я і рожеве?! За кого ти мене маєш?!
- За хлопця з нетрадиційними смаками.
- З якими такими нетрадиційними?!!-обличчя Забіні збіглось з кольором светра.
- Не вибухай! Я не маю нічого проти таких...
- Кого?!!!
- Любителів рожевого.
- Я любитель чорного, синього, зеленого, сірого, але не рожевого, а цю шмату мені на Різдво прислала та грифіндорська вар'ятка!
- То якого... ти її спалив?
Блез засопів:
- Щоб такі, як ти і Луціус Малфой, не діставали дурними питаннями.
- Ти одягав светрик у Малфоїв?
- Ніколи! Просто Луціус бачив його у кімнаті Драко, до речі, поряд з твоїми штукатурними подаруночками.
- Малфой-старший оцінив якість рум'ян?
- Ні. Він оцінював мою з Драко орієнтацію.
Кассандра засміялась і поплескала Забіні по плечу:
- Що було у Малфоїв?
- Велика нудна гулянка. Купа якихось тіток і дядьків, які щипали Драко за щічку і казали, як він сильно виріс. Мені так кортіло розвалити той Малфой-менор, або хоча б погромити унікальну колекцію славетних Малфоївських скульптур з білого мармуру.
- У Малфоїв є мармурові скульптури?- спитала Касссандра.
- Ага. Повна халупа. Він навіть виділив для цього цілий зал. Там так бр-р-р... зимно, не кімната, а цвинтар якийсь! Взагалі, він всіх дістав тими статуйками!
- А статуя Феміди там є?
- Хто є?
- Жінка з зав'язаними очима і терезами в руках.
- Ну...-задумався Блез.- Мужиків увсяких багато є, жінок також... Вона вдіта та твоя, як її?
- Феміда. Одягнута-одянута.
- Ага. Є така. Біля крісел і вікна. Там вікно класне: до підлоги...
- Блезе, я піду.-піднялась Кассандра.
- А я думав ти складеш мені компанію під час ритуального спалення...
- Ти вже якось сам. Добре?
***

"...Ворогами часто стають друзі. Ті, з ким довгий час об'єднували цілі і прагнення, ті, що клялись бути вірними... Не вір клятвам, не вір даному слову. Люди здатні переступити через обіцянку, через міцні вузли спільної справи, здатні зрадити, забути, відректись... Той, хто був другом, може стати прокурором, суддею і катом, у якого, як свідчення чорного сарказму, мармурова Феміда дивиться з вікна на світ сліпими очима. Бійся таких друзів і будь обережна, просимо, будь обережна..."


- Пенсі!
- Мілісенто!
- Яка ти гарна!
- Нова кофтинка!
- Супер!
- Модель містера Дольче!
- А колір який!
- Унікальний!
- Де дістала?
- А-а-а... Довга історія.
- Та розкажи.
- Тобі буде нецікаво!
- Цікаво!
- Нецікаво!
- А може ви двоє заткнетесь?!!!
- О, Малфой...-зневажливо фуркнула Пенсі.- Тебе вже сюди чорти принесли...
- Ну, вибач за те, що я тут живу!
- А де Блез?-поцікавилась Пенсі.
- Ще його не бачив,- всівся Малфой на слизеринський диван.
- А ти часом не знаєш...- Паркінсон переступала з ноги на ногу.- А він ще... Він ще зустрічається з тим рудим непорозумінням?
- Угу.-кивнув Драко і заглибився у читання "Щоденного віщуна" та наступні звукові спецефекти вивели його зі стану рівноваги.
- О-о-о-!!!!!-заволала Пенсі.-Стільки старань і всі на вітер!!!! Козел!! Який козел!!!Дуб дубом! Усі майстер-класи до одного місця!!!-бігала вона у розпачі по вітальні.- Чмо!!! Унікальне чмо!
- Забіні що, твою ступу спалив?-спитав Драко.
- Яку ступу?-почухала голову Пенсі.
- На якій ти літаєш.
- Це я не про Забіні! Я б ніколи не назвала його чмом! Це я про іншого, рогату, смердячу, парнокопитну тварюку! Гада паршивого! Недоумка!- Пенсі на мить спинилась і звернулась до Драко.- У тебе часом лопати немає?
- А тобі навіщо?-здивувався слизеринець.
- Та так. Закопати декого треба...-вибігла Пенсі з вітальні.
Драко хмикнув і повернувся до читання магічного гороскопу:"На цьому тижні вас чекають проблеми в особистому житті, можливі суперечки з членами родини, на роботі будуть конфлікти з начальством. У середу є ймовірність постраждати від небезпечних отруйних тварин і рослин".
- Так-ак.- сказав Малфой.- У середу не натикатись на того кактуса Візлі і скунса Поттера, не підбивати клинки до Макгонегел і не пропонувати таткові зробити ірокез.
- Малфой...-цього разу від чтива відволікла Кассандра.
- Привіт, Грей!- Малфой засяяв, як новорічна ялинка. - Помацай мої щоки, я їх мастив тим кремом, який ти мені прислала на Різдво. Правда, шовковисті?
- Через двадцять хвилин підійдеш в Астрономічну вежу.
- Ти там хочеш мацати мої щоки?
- Треба поговорити.-Кассандра накинула на плечі мантію і змірявши Драко холодним поглядом зникла за портретом герцога.
***
Ошаліла від щастя від зустрічі Джіні Візлі уже десяту хвилину міцно притискалась до Забіні і накручувала його волосся на палець.
- Я так сумувала, так сумувала. Щодня думала про тебе, а ти про мене думав?
- Так, серденько.
- Рон постійно говорив про тебе щось погане, намагався переконати мене в тому, що наші стосунки нічим добрим не закінчаться. Але ж ніхто нас не розлучить, правда?
- Так, серденько.
-Мама і тато ніби нічого проти нас не мають проти, звісно ж великого захоплення не виказують, але це зрозуміло. А твоя мама ставиться до мене позитивно?
- Так, серденько.
- Нам доведеться боротися за наше кохання, я у цьому впевнена. Але я готова боротись, а ти?
- Так, серденько.
- Я дуже рада, що тобі сподобався мій подарунок на Різдво. Я дуже старалась. Одягнеш його сьогодні на вечерю?
-Так,се...Ой!-згадка про светр змусила Забіні подумки вилізти з шикарного Ламборджіні з красунею на сидінні, яке він посилено собі уявляв.- Я... Я , мабуть, не зможу!
- Чому?-послабила обійми Джіні.
- Ну, бо...-вигадував причину Блез.- Той муда..., тобто твій брат може розлютитись, що ми так афішуєм наші стосунки. Краще не провокувати...
- Але ж ти обіцяв боротись за наше кохання!-у розпачі перебила Джіні.
- Хіба?-нахмурив брови Забіні.-Ах, так! Але я не думаю, що слід бути настільки агресивним у цій боротьбі.
- Одягнути рожевий светрик - це агресія?!-відсунулась від Блеза Візлі.
- Ні, це повний дебілізм...-прошепотів слизеринець.
- Якщо ти мене любиш, то одягнеш светр!-зі сльозами на очах сказала дівчина.
- Звісно одягну.-зітхнувши погодився Забіні.- Мабуть, тому й піду зараз, треба ж його примірити, почистити.
- Ну добре.-втерла сльози грифіндорка.- До вечора.
Протягом подолання шляху до слизеринської вітальні, Забіні подумки проклинав усе руде і рожеве. До списку антигероїв вечора потрапив і Малфой, який, хоча й не був рудим і не носив рожевого, добряче дістав Блеза своїми експлуататорськими замашками.
- Обережніше, Забіні! Шкода, що Санта-Клаус не приніс вам окулярів!-професор Снейп чухав постраждале плече.
-Вибачте, професоре.
- Якісь проблеми?-поцікавився Снейп.
- Та ні, нічого особливого. Про навчання задумався.
- Невже?-професор широко розплющив очі.- Дивно, я не чув, що у Малфой-менорі був землетрус і щось вам впало на голову.
- Я змінюю своє ставлення до життя.
- Ну-ну,- Снейп зміряв Блеза з ніг до голови,-побачимо на найближчій контрольній.
- Угу. Професоре,-кинув наостанок Забіні,-а ви носите рожеве?
По погляду викладача Забіні прочитав, що до симпатиків рожевих джемперочків і штанів Снейп очевидно не належить, тому юнак й поспішив дати деру. У слизеринській вітальні, окрім Малфоя, що походжав з кутка в куток і хрускотів пальцями, сидів Нотт, який хвалився Кребові і Гойлові пляшкою колекційного вогневіскі, і Мілісента з модним журналом в руках.
- Здоров, брате!- Блез помахав рукою Драко.
- Ага.-Драко продовжував хрустіти пальцями.
- Як доїхав?-Блез швидко оглянув Ноттову пляшку і подумки вирішив розпити її якост ввечері після побачання з Джіні.
- Ага.
- Що ага?
- Нічого.-відповів Малфой і піднявся сходами у свою спальню.
- Ну, друзяко,-наздогнав його Забіні,-тебе сьогодні заткнути неможливо! Такий балакучий! Може в карти зіграємо? Якщо ти програєш, то шукаєш для мене рожевий светр.
Драко підняв голову:
- Ти що ввійшов у смак? Тобі одного не вистачає?
- Вистачило б,-зітхнув Блез,- та я його спалив у нашому каміні!
- То ти, паразит, засмердів усю вітальню! А я вже покарав другокласників! Будеш з ними драяти хлопчачі спальні.
- Я між іншим до тебе, як друг прийшов, а не як прибиральниця! То граєм на светрик?
- Я щось ніфіга не розумію.-покрутив головою Малфой.- Нащо ти його палив, якщо він тобі потрібен?
- Та руденька, яка за бажанням великого і могутнього Драко, стала моїм пристрасним коханням, хоче, щоб я прийшов у ньому на вечерю. А де мені тепер його взяти? Зрозумів тепер?
- Ага.- Драко продовжив хрустіти пальцями.
- Слухай,- Блез сів поряд.- Якщо тебе щось гризе, то вилий душу, стане легше.
- Просто, розумієш, у мене з Грей через десять хвилин розмова у Астрономічній вежі. Ініціаторка - вона. Що вона мені хоче сказати? Я звісно здогадуюсь, що це щось особисте, але, наскільки мені відомо, дівчата не пропонують хлопцям романтичні стосунки... Я не знаю, як себе поводити. Звісно ж, мені дуже приємно, бо вона класна. Справді, класна! Гарна, розумна, прикольна! Вона мені давно подобається, але я думав, що я для неї - лише друг. Якщо ж вона скаже про свої почуття перша, то я відчуватиму себе не чоловіком, а шматою, яка не здатна про свої симпатії сказати, але я...
- Ціхо!Ціхо!-замахав руками Забіні.- Ну, ти вилив душу так, що я аж спітнів! Мені б твої гризоти! Краля його на рандку кличе у вежу, а він кіпішує! Хочеш поміняємся місцями?Я піду Дюймовочку цілувати, а ти шукатимеш рожевий светрик?
-За-а-абіні!
- Тихо-тихо! Зараз вуйко Блез все пояснить: і звідки у бджілок беруться маленькі бджоленятка, і як правильно дівчаток за косички смикати...
-За-а-абіні!
- Почекай! Я тобі не Поттер: два помахи палички - і світ врятований! Я мушу все робити поступово.
- Ну...
- Є безліч варіантів.-впав Забіні на ліжко і почав загинати пальці.-подарувати їй пристрасний поцілунок, прийти з трояндою в руках, або краще в зубах, або вкрити пелюстками всю Астрономічну вежу...
- Треба сказати твоїй мамі, щоб відключила маглівське телебачення.-зупинив потік слів Драко.- У тебе вже передозування.
-- Не хочеш, не треба.- ображено відвернувся Блез.- Стільки років поряд зі мною, міг би вже й чогось навчитись...
- Вибач, маестро.
- І не підлабузнюйся.
- Я вирішу свої проблеми сам. Не маленький.
- Вирішиш, якщо не запізнишся. Десять хвилин уже пройшло.
- Блі-і-ін.-кинувся Драко до дверей.- Побажай мені успіху!
- Біжи, мачо недороблений...

Глава 66

Глава 66

Серед старовинних телескопів, які переповнювали вежу Астрономії, літало безліч крихітних паперових літачків. Кассандра, за допомогою чарівної палички, змушувала їх знову і знову кружляти по кімнаті. Палітурка з красивого зеленого оксамиту, що колись була частиною записника, подарованого Драко Малфоєм на Різдво, самотньо лежала на підвіконнику.
- Чорт!-вигукнула Кассандра, бо почулись чиїсь кроки на сходах і літачки попадали вниз.
- Привіт.-промовив Драко, наближаючись до підвіконника.
- Ми вже бачились.
- Ах, так, звісно,- слизеринець підійшов до вікна.
- Я...-почала Кассандра.
-Можна я перший?-Малфой підняв очі з підлоги.- Послухай, будь ласка, бо я, чесно кажучи, не мастак говорити якісь пафосні романтичні речі. Я взагалі цинік, але це...це трохи не в тему.- Драко дивився на Кассандру, а вона мовчки слухала і розглядала щось через вікно.-Ти особлива дівчина, не така, як всі. Я відчуваю, що у нас з тобою є якась, не знаю, спорідненість, ми майже однакові! Ти знаєш, коли ми разом пішли на бал, то я казав, що це тільки угода, взаємна послуга, але для мене, повір, це було чимось більшим. Мені було приємно, що саме ти поряд. І хоча я часто поводився, як самозакохана свиня, я ніколи не хотів тебе образити, просто я такий, як є... Я не вмію показувати свою симпатію, прихиляти до себе людей. Але з тобою, з тобою я хочу, щоб було по-іншому!Я не можу тобі одразу запропонувати бути моєю дівчиною, я лише хочу, щоб ми спробували поступово побудувати почуття, які відрізнятимуться від дружби.
- Ні.- порушила Кассандра мовчанку.- Ні таких стосунків, ні дружби не буде.
- Це... Це остаточне рішення?-здивовано спитав шокований Малфой.- Може ще подумаєш?
- Про що?-гірко усміхнулась Кассандра.- Стосунків не буде ні зараз, ні завтра, ні через місяць. Я взагалі прагнутиму обмежити наше спілкування до мінімуму, хоча розумію, що у школі ми все одно будем стикатись, але у мене нема можливості покинути Хогвардс. На жаль...
- А можеш пояснити причину такого рішення?-у голосі Драко з'явився знайомий сарказм.
- Повір, причини більш, ніж поважні.
- А можна попросити тебе їх озвучити?-Малфой помітно розлютився.
- А ти хочеш їх почути?
- Мабуть, хочу, якщо питаю!
- Добре, якщо ти прибереш тон "ображеного супер-Малфоя, якому перший раз в житті відмовили".
- Обов'язково, якщо ти скажеш, чим тебе не влаштовує супер-Малфой.
- Тим, що він Малфой!-нарешті відвернулась від вікна Кассандра.
- Не зрозумів.
- Звісно, адже ти, мабуть, нічого не знаєш і не розумієш. Це нічого не міняє. У мене є гордість. Я ображена, зла і цілковито самотня. У мене немає нікого, хто б допоміг мені, розрадив, заступився, захистив. І причина цьому усьому: розбитим мріям, втраченим ілюзіям, поламаним почуттям, одна - Малфой...
- Ти що ненормальна?!-закричав Драко.- Я тут до чого?І я ж намагався тобі допомогти, втішити тебе, ми з Забіні зі шкіри лізли!Я не винний у смерті твоїх батьків!
- Я й не казала, що ти винен!-піднялась на тон вище й Кассандра.
- Ти сказала: Малфой!
- А ти один на світі Малфой?!
Драко, піднявши брови, на мить задумався і спитав:
- Батько?
Кассандра не відповіла, відвернулась до вікна і знову почала розглядати щось вдалині.
- Що він зробив?-пошепки спитав Драко.
- Мене сиротою.
- Я не вірю...-захитав головою Малфой.
- О, перестань! Невже ти зараз скажеш, що твій батько янгол і не здатен мухи образити? Це буде підло з твого боку!
- Ні, звісно ж він не янгол і я впевнений, що він на таке здатен, але... Він же знав, що ми друзі з тобою, він же знав, що ти мені подобаєшся...
- Очевидно, благородність - не його риса.
- А звідки ти знаєш? Хто тобі таке сказав? Може, це неправда?
Кассандра обернулась і пристально поглянула у сірі очі хлопця:
- Ти мені не віриш?
- Вірю.- кивнув Драко.- Але мені все одно важко це усвідомити. Причина,- відчинив він двері,- звісно поважна і я більше не буду тобі надокучати. Вибач.
Коли слизеринець зник за дверима, Кассандра відчинила старе, потріскане, трухляве вікно. У кімнату одразу ввірвався холодний, січневий вітер, який знову підняв вгору маленькі паперові літачки і ті закружляли разом з сніжинками.
- Без жодної магії.-спостерігала за ними Кассандра.
Вона взяла оксамитову палітурку, торкнулась її вказівним пальцем і, мить подумавши, викинула через відчинене вікно:
- Так мусить бути, бо я, на жаль, не Джульєтта... Я інша.



- Ті хулахупи, то, напевно, надзвичайна гидота, хоча я їх жодного разу не бачив. Але навіть так, вони мені настільки осточортіли, що передавив би їх усіх власними руками.-Олівер почав показувати процес знищення хулахуп у повітрі.- Гади смердячі! Я йому кажу:"Пішли, містере Лавгуд, до готелю, бо вже пізно і холодно", а він мені: "Постривай, синку, ще зо дві годинки почекаєм, у них почнуться ритуальні танці для приваблення особин протилежної статі". А я собі думаю: постою ще з годинку і сам танцювати більше ніколи не зможу, постою ще зо дві - і протилежна стать мені буде по барабану.
- Невже все так було погано?-співчуваючи спитав Седрик.
- Та ні. Прийшли в готель, гахнули по сто грам вогневіскі, потім ще по сто, і ще по сто, і якось знайшли спільну мову: він мені - про хулахупи, я йому - про квідіч. Ірландських народних пісень поспівали, Луна правда рипоніла, що в нас ні голосу, ні слуху, але в той момент то нікого не гребло.
- Привіт місцевим педофілам!-мовби виріс на хогвардських сходах Забіні.
-Ромео, я тобі зараз зуби полікую так, що до кінця життя їстимеш лише картопляне пюре!-шарпнувся було до слизеринця Вуд, але був стриманий Дігорі.
- У мене зуби здорові від народження!-продемонстрував усі 32 Блез.- Я от коли вас побачив, то вирішив спитати. Оскільки ви у нас знані збоченці, то чи немає у вас чоловічого в'язаного светра рожевого кольору?
Дігорі і Вуд на декілька секунд випали з реальності, Седрик отямився першим:
- Втрачаєш форму, Забіні, бо в твій прикол я не врубався.
- Не маєте, значить?-похнюпився Блез.- Чому всі мужики не люблять рожеве?!
- Бо це противний бабський колір.- відповів на питання Вуд.
- А ти вмієш мислити, Олі!-поплескав Блез Вуда по плечу.-Єдина звивина працює!Побільше думай, і не тільки про квідіч, а над складнішими питаннями, наприклад, скільки буде сім на вісім.
- Можеш його бити,-відпустив рукав Олівера Седрик.

Глава 67

Глава 67

- Це означає, що канікули ми провели без жодної користі для справи, - підсумувала Герміона, відкорковуючи свіжу пляшку маслопива.
Гаррі, Рон та Герміона вже добрих півгодини сиділи у «Трьох мітлах», стараючись підбити невеселі підсумки різдвяних канікул. Вони приїхали до Хогвардсу в суботу ввечері і саме тому на вихідні професор Дамблдор милостиво відпустив діток погуляти в Хогсмід. А, проте, мороз та хурделиця поставили жирний хрест на всіх спробах школярів подихати свіжим повітрячком та прогулятись вулицями містечка, тому добра частина хогвардців порозбігалися по затишних кав’ярнях на пабах. Друзі обрали «Три мітли», де було найбільше людей, а тому можливість бути поміченими та підслуханими зводилась до мінімуму.
- Як це без жодної користі? – Обурився Гаррі, - я перерив добру купу Крічерового мотлоху у пошуках чогось, хоча б віддалено подібного на горокракс. Та нажаль нічого не знайшов…
- А ти сподівався, що Регулус подасть тобі горокракс на фамільній тарелі Блеків і пришпилить записочку: Смачного, пане Поттере?! – не вгавала Герміона.
- Хто б казав! – розлючено втрутився Рон. – Ти сама, чим займалась тут з Дігорі? Між іншим, з вашої перекладацької діяльності теж користі, як з гіппогрифа молока.
Герміона почервоніла, чи то від безсилої люті, чи то від сорому:
- Ми принаймні хоч щось робили, на відміну від тебе! Хоча ні пробач, ти ласував різдвяною індичкою та тішився подарунками…
- А ти хотіла щоб я горокракс шукав у себе в хаті? – підвищив голос Рон, - я, між іншим, цілі канікули працював над Джіні. Втовкмачував у її дурну голову простеньке правило: Забіні – козел!
- І що подіяло? –з цікавістю зиркнув на друга Гаррі.
- Вона мене слухала…
- Але ж вона все ще зустрічається з Забіні, - не второпав Поттер.
- Гаррі, я ж не сказав, що вона мене ПОслухала. Вона сиділа на дивані і плела кошмарного рожевого светра тому бовдуру…
Герміона розсміялась:
- Якби ти менше ліз у справи сестри, а більше займався корисним, то ми б не тупцяли зараз на тому ж самому місці звідки починали в вересні…
У Рона був такий вигляд, ніби його огріли чимось важкеньким по голові, він зло зиркнув на Грейнджер та відкоркував нову пляшку Маслопива.
- Та заспокойтесь врешті решт, - не витримав Гаррі, - від ваших сварок спільна справа лише страждає. Ще трошки і я погоджусь з Сиріусом, який картає себе за те, що в приступі бездумної злоби таки викинув той злощасний горокракс. Тоді я візьму палицю в руки, одіну потворне, брудне лахміття і піду на сміттєзвалище шукати старі шкарпетки Блеків…
- Регулус не міг бути настільки дурним, щоб перечаклувати горокракс у щось буденне. Як не як, а це таки частина лордової душі і помістити її у подерті шкарпетки, хай і з блеківським гербом, було б по меншій мірі некоректно…
- Тоді у що? – в розпачі кліпав очима Гаррі.
- Не знаю…- розвела руками Герміона.
Рон мовчав, він задумливо спостерігав за мадам Розметтою, котра принесла маслопиво кільком слизеринцям, що розсілися за сусіднім столиком.
- Якесь воно мутне, - Мілісента двома пальцями крутила пляшку з напоєм.
- Що ти таке мелеш? Напій найвищої якості…
- Ось погляньте, запилюжене, ніби з сотню років у погребі стояло…
- Це тобі не французький коньяк з погребів мого батька, що з роками стає тільки кращим, - докинув слівце Нотт, згадавши, як славно він провів Різдво в компанії з однією такою пляшечкою.
- Містере Нотт, вашого батька я знаю чудово, і в свої юні літа він сидів тут так само, як і ви, дудлив маслопиво зі своїми дружками-слизеринцями. І ніхто, повірте мені, ніхто і ніколи не насмілився говорити мені, що напої у моєму закладі поганої якості. Навіть ваші батьки, котрі кічились своїм родом так само, як і ви…
- У мого батька тепер найкращі погреби у всій північній Англії…
- Ну то й сиділи б у своєму погребі, а не приходили сюди і псували настрій моїм клієнтам, - прошипіла мадам Розметта і грюкнула підносом так голосно, що більшість вищезгаданих клієнтів стурбовано озирнулись.
- Якщо я отруюсь цим пійлом, то замовте мені на похорони білі орхідеї, як символ чистоти і непорочності, - трагічним голосом потягнула Мілісента.
Нотт і Розьє зареготали, мадам Розметта, загрозливо стукнувши підносом, розвернулась і попрямувала до стійки, на ходу шепчучи прокляття:
- Ті слизеринці ніколи не зміняться, навіть Блек, котрий завжди псував мені нерви своєю пихою не насмілювався критикувати моє маслопиво…
Слово «Блек» поділо на гриффіндорську трійцю істинно магічним ефектом.
- Мадам , - крикнув Гаррі, намагаючись привернути увагу розгніваної офіціантки, - не звертайте увагу на тих бовдурів. Ваше Маслопиво – божественне…
Вона зупинилась.
- Дійсно, божественний нектар, - підіграла другу Герміона.
- Чудовий смак, -докинув Рон.
- Я завжди знала, що молоде покоління ще не зовсім втратило добрі манери. Є ще чемні, хороші діти, - мадам Розметта втерла невидимі сльози кінчиком фартушка.
- Це, дійсно, ваше пиво дуже смачне. Найкраще в Госміді, та що там в Госміді, цілій Англії… - розійшовся Рон.
Герміона штовхнула його під столом, щоб не перегравав, але монолог Рона зупинити було не легше, ніж асфальтовий каток він розхвалював пиво на всі заставки. Мадам Розметта «розцвіла». Гаррі вирішив діяти:
- Ви щось казали про Блека?
- Блека? – здивувалась вона. – Ах так, Регулус. Той ще слизеринець. Вони приходили сюди всією компанією. Цмулили пиво та вихвалялись своїми родами. Але Блек був найпихатішим. Одного разу, пам’ятаю, він навіть намалював мені своє родове дерево на серветці. Це було так весело. Я йому кажу: « Я теж чистокровна відьма, але не соромлюсь простої роботи». А він мене навіть не чує, все торочить про свою кохану матінку. Вона для нього була ідеалом. А для чого це вам?
- Та так…- знітився Гаррі. – Та нам з історії магії задали писати реферати про чистокровні роди. Мені от Блек випав…
- Співчуваю, - вона попрямувала до стійки, де на неї чекали клієнти.
Гаррі зиркнув на Герміону. Вона кивнула і штурхнула Рона:
- Нам пора…
- Куди? Я ще не допив свого маслопива…
- Рон, нам треба повертатись в школу, - Гаррі потягнув Рона за рукав светра.
- Але ж ми ще не закінчили нашої розмови. Не знайшли горокракс, - таємничо прошепотів Рон.
- Ти все ще не зрозумів? – не вгавала Герміона. – Блек, родове дерево, кічитись чистою кровю, МАТІНКА!!! В що перетворив Регулу горокракс??? Продовж логічний ряд!
- Портрет матері! Це ж геніально! Я геній!
Гаррі сумовито зітхнув:
- Так, ти геній Роне, а тепер ходімо до школи…
- Негайно, - підсумувала Герміона.
Друзі швидко покинули «Три мітли».

***
Драко йшов по коридору, особливо не розрізняючи дороги. Йому було байдуже куди йти, аби подальше звідси. Слова Касандри вразили його. Не те щоб він недооцінював свого батька. Він знав, що той здатен на вбивство. Більше того, він вбив десятки бруднокровок. Але ж Греї чисті. За що? Чому? Навіщо? Сотні питань снували павутину у голові Драко. Він сам не помітив того, як прийшов до дверей кабінету ЗОТС. Тиша панувала по обидва боки дверей, але Драко знав, що Люциус там. Він відчував присутність батька навіть без візуального контакту. Тому рішуче натиснув на клямку і увійшов. Без стуку…
Люциус сидів за великим дубовим столом, закинувши ноги на стільницю. В одній руці він тримав кришталевий бокал з білим вином, в іншій якийсь старовинний фоліант. Скрип дверей відволік його від читання, прихід сина о такій порі здивував його.
- Хіба твоє виховання не підказує тобі, що слід постукати перед тим, як зайти до чужої кімнати?
- А твоє виховання, не підказує, що вбивати соратників – низько навіть для тебе?
Люциус поставив бокал на стіл, рука по-зрадницьки затремтіла:
- Я не розумію тебе, Драко. Ти вриваєшся до мене без стуку, звинувачуєш у якихось дурницях. Поясніть свою поведінку, юначе.
- Мої слова занадто прозорі, щоб їх пояснювати. Але якщо ти просиш, то я скажу. Я знаю, що ти вбивця Греїв.
Голос Люциуса увібрав у себе істинний холод:
- Це серйозне звинувачення. Ти маєш докази?
- Вона має…
- Вона? Ах вона…
- Двоє дітей зібрались звинувачувати мене у всіх смертних гріхах. А чому ви не приписали до моїх скромних заслуг і Третю війну з гремлінами чи падіння Тунгузького метеорита? Чому так скромно, Драко?
- Я довіряю їй…
- Їй, а не своєму батькові? – увірвав його Люциус.
- Ти занадто часто мені брехав. Та й не тільки мені. Навіть моя матір тобі не вірить…
- Нарциса…
- Так! Навіть моя матір вирішила, що в критичній ситуації краще довіритися хресному.
- Що ти маєш на увазі? – Люциус рвучко піднявся з-за столу.
- Снейп дав їй Непорушну клятву оберігати мене!
- Що? – пергамент полетів в сторону.
- Те, що чув! І після того ти ще смієш питати мене чому я тобі не довіряю? Ти погруз у брехні. А як же чистота роду про яку ти товкмачив мені з дитинства? Це ж ти їх вбив, ти, ТИ!!! – голос Драко зірвався на крик.
- Так, - Люциус опанував себе.
- За що? – одними губами прошепотів Драко.
- Вони зрадили Лорда… Підло і низько, а зрада карається смертю. Хіба ти не знав цього, Драко?
Він мовчав.
- Ти вже не маленький. Пора усвідомити, що наш світ – це вічне випробування на витривалість. Вони його не пройшли, переметнулись на іншу сторону, а таке не пробачається. Ідеали не зраджують, за них помирають! Запам’ятай це, Драко.
- З якого часу це ти став таким правильним? Хіба не ти все життя жив заради наживи? Малфої завжди були слизькими…
- Слизькими, але відданими… Не фанатиками, а реалістами!
- Але…
- Йди, Драко. Повертайся до вітальні. І більше не з’являйся тут у такому вигляді і з подібними запитаннями, бо наступного разу я не буду таким добрим і … ти вже знаєш, як діє Круціо…
- Але…
- Забудь про неї. Тобі мало дівчат у цій школі?
- Ні.
- От і добре. Йди.
Драко вийшов з кабінету. А Люциус ще довго роздумував перед тим, як кинути щіпку порошку у камін і прошепотіти по черзі два імені: «Северус Снейп» і «Белла Лестранж». Треба було зібрати нараду.

Глава 68

Глава 68

Блез Забіні перебував на грані розпачу. До вечері залишалось лише 10 хвилин, а рожевий светрик все ще залишався купкою попелу в каміні.
- Все пропало, - шепотів він. – Драко мене вб’є. Провалити всю справу через дурнуватий кусок рожевої шерсті…
Лісса спустилася з дівочих спалень і з подивом зиркнула на Забіні:
- Щось трапилось? Я можу чимось допомогти?
Не відриваючи погляду від купки золи в каміні, Блез похитав головою:
- Йди собі, дитино. Не бачиш, що мені і так фігово…
- Чому?
- Ти надокучлива, як муха. Чи просто глуха. То я повторю, згинь, - він рвучко обернувся і оторопів.
- Гаразд, гаразд, я вже йду… Не кричи так, - Лісса попрямувала до виходу.
- Стій! Ради Мерліна, стій! – в три стрибки Блез опинився поруч з дівчинкою.
- Ти вже визначся, будь ласка…
- Скажи мені, - солодко прошепотів Блез, - де ти взяла цього чудового рожевого светрика?
- Тобі подобається, - зраділа дівчинка, - це мені мама на Різдво подарувала.
- Чудовий! Трохи малуватий, але то дрібниці. Знімай негайно!
- Що? – оторопіла Лісса, - ти здурів, Забіні!
- Ні! Ти не розумієш, мені потрібен цей светр! – Блез почав тягнути рукав «рожевого чуда». Нитки підозріло натягнулись.
- Ти таки здурів. Тобі не пасує рожевий, та й фасон не твій. Тобі треба трохи розширений в талії, щоб підкреслити…
- Чуєш, маленька, мені терміново потрібний рожевий светр, бо той, що подарувала мені Візлі я спалив у каміні, а тепер вона вимагає, щоб я з’явився в ньому на вечері, - Блез скоромовкою протарабанив пояснення.
- Ти спалив подарунок коханої дівчини? – звела брови Лісса.
- Ти наш новий викладач етики і моралі? Ти даш мені светр чи ні, бо Джіні мене четвертує ввечері.
- Гаразд, але то тільки для того, щоб врятувати тебе. І я ніяк не схвалюю твого вчинку по відношенню до светра…
- Так-так, - гарячково мотав головою Забані.
За кілька хвилин Лісса з’явилась у вітальні з рожевим светриком у руках і спільними зусиллями вони з Забіні спробували натягти його на хлопця. Врешті решт хлопець одягнув його. Незважаючи на те, що рукави діставали йому лише до ліктя, а горловина добряче розтягнулась і хлопець мав доволі кумедний вигляд, Забіні був щасливим.
Його з’ява у Великій залі була подібна до Мерлінового пришестя. У Снейпа з рук випала виделка, але її брязкіт потонув у загальному шумі.
- Блезе, що трапилось з моїм подарунком? – Джіні підійшла до хлопця аж після вечері. коли студенти і викладачі трохи розійшлися.
- Розумієш, кохана, твій подарунок так мені сподобався, що я його багато носив і трохи вимазав. Але моє пральне закляття виявилось не дуже вдалим і він трохи всівся, - Блез продемонстрував светра, котрий аж тріщав на ньому. – Але ти так просила його одягнути, що я просто не міг тобі відмовити…
- Не переймайся, коханий, я сплету тобі нового, - промуркотіла Джіні.
- Аякже, - «скис» Блез, передбачаючи. що слизеринський камін ще довго буде чим розтоплювати.
- Але ж тобі пасує рожеве, - прощебетала дівчина. У Забіні було велике бажання виблювати. „Господи, за які такі муки?”
- Ти один мене розумієш...
- Так, так, люба, - буркнув собі під ніс Блез. Урочисто виконавши все оте неподобство з светром, хотів чкурнути якнайшвидше і якнайдальше.
- Знаєш, Гаррі, Рон і навіть Герміона уникають мого товариства, як тільки я підходжу, вони замовкають. Не знаю, що твориться... Чи це через те, що я зустрічаюся з тобою? Чи тому, що кинула Гаррі?
- Ага, можливо, - промовив хлопець, а сам подумав: „Ну чому дівчата завжди думають, що все, що відбувається просто зобов’язане безпосередньо стосуватись їх?.. Вважають, що світ крутиться навколо їхньої прекрасної особи? А ще говорять, ніби чоловіки – егоїсти...”
Аж раптом одна думка, уривок спомину, швидко, мов метеор, промайнув у голові. Про що говорили Поттер і Візлі, коли він прокрався до їхньої спальні? Щось про... блін...забув...горо...горомакси, горобракси.... Ні, не те.
- Джіні, мила, - Забіні нарешті спромігся запам’ятати її ім’я. – Слухай, а ти ніколи не чула від них щось про горо...горо...Ну, слово, яке починається на”горо”?
- Я? Ні. Останнім часом вони мені взагалі нічого не розповідають.
Якою б не була Джіні Візлі, але вона вловила щось у голосі слизеринця, що її насторожило. Чому він питає? Про це таке? Як-не-як, Забіні залишається учнем ворожого гуртожитку, а в Хогвартсі це мало неабияке значення. Чи не вперше Джіні якось застережливо глянула на Блеза.
- Чому ти питаєш? Що це повинно бути?
- Чому я питаю? Та так, просто. Знаєш, Драко розповідав, що Вуд під час зборів капітанів команд зронив якесь вельми чудернацьке слівце...щось там горопупси чи горопупи... Я ж йому кажу, що Вуд погубив рештки свого інтелекту ще в шостому класі, коли Ворінгтон добряче лупнув його битою... Але це вже інша історія, принцесо. – І Забіні так осяйно усміхнувся, що запідозрити цього красеня у брехні не змогла б жодна представниця прекрасної статі.
Ще хвилин з десять вони несли всяку маячню. Слизеринець якраз подумував про ганебну втечу з-під прекрасних очей „Джульєтти”, коли на горизонті появився Рон.
- Забіні, кльово виглядаєш. Знаєш, мабуть, нікому так не пасує рожевий... Тільки такий свиням, як ти.
Від цих слів Джіні перехопило подих. Вона чудово знала чим це може закінчитися, але серйозної сутички між ними повинна була не допустити.
- Роне, я тебе прошу...
- Джіні, хіба я не правий?
- Затям, Візлі, або ти зараз забираєш свої слова назад, або...
- Або що, Забіні? Кого ти хочеш налякати?
- Налякати? Боже, борони! Невже я б опустився так низько, щоб лякати маленького Лончика? – саркатично вишкірився Блез. – До речі, не боїшся нариватися? Бо щось татка Поттера я не бачу, хоч убийте. Це яким способом вас розділили?
- Ах, ти слизька потворо...
- Ти мене з собою сплутав.
- Експеліармус! – закричав Рон.
- Протего, - вчасно зреагував Блез.
- Імпедімента!
- Петрифікус тоталус!
Рон впав додолу, знерухомлений.
- Роне, - кинулася до нього Джіні.
Блез подумав, що, мабуть, на щастя, на цій оптимістичній ноті і обірвуться його стосунки, та вже хотів покидати поле бою, як невідомо з якого кутка, виринула Макгонегел.
„От чорт, - подумав Забіні. – Завжди ця стара припхається дуже-е-е невчасно...”
- Розсійчари! – проказала професорка, направивши чарівну паличку на грифіндорця. Той прийшов до тями.
- Що це означає? Містере Забіні? – запитала вона.
- А чому завжди питають з слизеринців? – виклично запитав той.
- Гаразд, міс Візлі, що тут трапилось? Хто зачаклував вашого брата? – Макгонегел лише зверхньо подивилася на Забіні і не стала з ним сперечатися. Все-одно, пояснень майже не потрібно. Блезу вимальовується чудова перспектива щоденних покарань. Бідолашна Джіні аж побіліла, коли почула запитання професорки. З одного боку брат, а з іншої – хлопець.
- Пані професорко, я...- далі мала Візлі навіть не пробувала щось сказати. Та тиша тривала зовсім недовго.
- Професорко Макгонегел, Забіні мене зачаклував, - не змигнувши оком мовив Рон. Можливо, його вчинок аж ніяк не можна назвати благолодним, але хто вам сказав, що грифіндорці – благородні навіть тоді, коли якийсь задирака-слизеринець зустрічається з його сестрою ось вже кілька довгих місяців?!
- П’ятдесят балів з Слизерину. Забіні, негайно до мене в кабінет. Міс Візлі, покличте, будь ласка, до мене професора Снейпа.

Снейп сидів собі за письмовим столом і вигадував, що б іще впхати в екзаменаційні білети. Величезне моральне задоволення професору приносила думка, що найважчі попадуть Поттеру, і той не складе іспитів.
Аж раптом його найчорнішу мрію ввірвав Луціус, котрий невідомо-що збирається обговорювати саме зараз. Півдвівшись, хотів поцікавитися, що там таке нагальне, але почув стукіт у двері.
- Заходьте, - кинув він у своїй неперевершеній холодній манері.
Двері прочинилися і на порозі з’явилася сестра Візлі. Снейп глянув на неї, мов на божевільну, а та скоромовкою проказала:
- Професорка Макгонегел просить вас негайно зайти до її кабінету, - і руденьку змило безслідно.
- От чорт, - буркнув зіллєвар і попрямував до виходу. „Луціус почекає”.

У кабінеті Макгонегел, окрім самої викладачки трансфігурації, сидів похнюплений Забіні, що вже було ознакою біди, але без рожевого светрика.
- Що трапилося? – Снейп відразу хотів все вияснити.
- Містер Забіні зачаклував містера Візлі. Я вважаю, що він заслуговує на покарання.
- А від кого ви почули розповідь? Часом не від Візлі? – іронічно подивившись на Макгонегел, спитав Снейп.
- А ви ставите їх правдивість під сумнів? – спалахнула професорка.
- Та що ви...
- Як покарання, я пропоную...
- Пригадую, коли Поттер і Візлі були на другому курсі, ви відстоювали, що покарання учням може призначати виключно декан їхнього факультету. Оскільки тоді, я всім серцем підтримав вас, то ж дозвольте скористаюся цим правилом. До побачення, професорко Макгонегел. Забіні, ходи зі мною.
Тепер Блезові все почалось здаватися дуже навіть чудовим. Йому сподобалася манера їхнього декана показувати усім, що слизеринців не можна карати.
- Забіні, мене, звичайно, не дуже цікавлять твої взаємини зВізлі. Але наступного разу, коли будеш йому виражати свою симпатію, обери безлюдне місце.
- Та вона з’явилась невідомо звідки... – буркнув собі під ніс хлопець.
- Безумовно, це дуже прикро, але дивись наступного разу. І ще: зайвих трупів у школі, непотрібно. А тепер іди до вітальні.
- А як моє покарання? – весело запитав Забіні, прекрасно усвідомлюючи, що йому все зійде з рук.
- Якщо ти так хочеш...
- Ні, ні.
- Тоді йди, Забіні. У мене є набагато важливіші справи, ніж спостерігати, як ти переписуєш сотні пергаментів, - Снейп уже повернув у коридор, що вів до кабінету захисту від темних мистецтв, але обернувся. – Якщо Макгонегел цікавитеметься, то скажи, що відробляєш покарання у мене з сьомої до восьмою. Тільки не попадайся їй в цей час на очі.
- Пане професоре, зачекайте...
- Що таке, Забіні? Кажу відразу : рожевого я не ношу.
- Та ні, - усміхнувся слизеринець. – Ви не знаєте, що таке горобакси?
- Що? – Снейп обернувся до Блеза, але на обличчі професора не відбилося жодних емоцій. Кілька секунд він уважно дивився на Забіні, а потім спокійним голосом запитав:
- А це ще що за цяця? Блезе, з тобою все у порядку? Твої сьогоднішні питання і дії намодять на думку про психічну хворобу. Я зроду не бачив слизеринця у рожевому... Йди вже. І було б добре відвідати мадам Помфрі, щоб вона дала тобі заспокійливого.
Забіні швиденько побіг сходами донизу, а Снейп звернув наліво і за декілька хвилин опинився у кабінеті Луціуса. Окрім господаря тут була Белатриса у всій своїй чорній красі. Вона сиділа біля каміну у напівмороці, в той час, як Малфой стояв біля письмового столу у сяйві срібних канделябрів.
- Чому так довго? – запитав Луціус.
- Як декан Слизерину, я маю певні обов’язки. Забіні побив Візлі. А що у тебе таке нагальне?
- Мала Грей знає, що я убив її батьків.
- Ну і що? – Снейп здивовано глянув на колегу.
- Звідки? – спитала Белатриса.
- Поняття не маю...
- А в тебе звідки ця інформація?
- Драко ввірвався у мій кабінет і почав звинувачувати у всіх смертних гріхах. Я, звичайно, поставив його на місце, ось він мені сказав, що це вона йому розповіла.
- Хто – вона ? – уточнила Лестранж.
- Та Грей!
- Цікаво, звідки дізналася? – задумливо промовила Белла.
- Та яке діло? – скептично сказав Снейп. – У нас є справи важливіші, ніж думати, звідки ця мала щось там дізналася... Кінець кінцем, доказів у неї немає, а навіть якщо і були б, то хто буде розслідувати вбивство смертежерів? Це абсолютно нікому не потрібно. Таке зробив би тільки Дамблдор, проте, на наше щастя, він не міністр магії.
Усі мовчки погодилися із аргументами Северуса.
- Знаєте, у нас інші проблеми.
- Що ще? – поцікавився Малфой.
- Забіні знає про горокракси.
- Що? – ця новина приголомшила Луціуса та Белатрису. Смертежерка аж вскочила з крісла.
- Як? Звідки? Це просто неможливо! – викрикнула Лестранж.
- Белло, ти так вважаєш? – Луціус навіть у цій ситуації не втратив самовладання та привичної іронічної манери розмови. – Здається, Дамблдор казав, мені досить неприємно його цитувати, проте, це єдина розумна фраза зі всіх тих маразмів, які так проповідує: „Якщо це велика таємниця, то це знає увесь Хогвартс”. Ось тобі і факт.
- Факт? – заверещаела Белла. – Малфой, ти сказився? Якщо знає Забіні, то це може ще ще купа людей.
- Нам головне дізнатися, звідки у нього ця інформація. Справа не тільки у Забіні, бо якщо знає той, то і Драко в курсі.
- Спокійно, - Снейп вирішив покласти край цьому діалогу. – Я неправильно виразився. Забіні не знає ні для чого цей предмет, ні взагалі що це таке.
- Тоді як ти?... – почала питати Белатриса, але зіллєвар помахом руки, закликав її помовчати.
- Забіні заппитав мене, чи не знаю я часом щось про горокракси.
Співбесідникам Снейпа аж мову відняло.
- Забіні, звичайно, завжди був трохи придуркуватим, але,щоб настільки... – промовив Луціус.
- Невже ви не розумієте, що він абсолютно ніякого поняття про горокракси немає. Забіні навіть назву якось перекрутив.
- Але ж звідкись він це почув...
- Ось у чому питання! – наголосив Северус.
- То запитай його! – сказав Малфой. – Застав Забіні розповісти тобі, від кого той почув про горокракси.
- Луціусе, ти дійсно думаєш, що він мені все розкаже? – з іронією спитав Снейп. – Навіть, якщо не розуміє, про що запитав, але, мабуть, підсвідомо розуміє, що це важливі речі, хоча я можу помилятися, бо інколи він верзе нісенітниці, проте, якщо я почну вивідувати у нього інформацію, то переконаю у вагомості значення горокраксів. А тоді почнеться початок кінця. І так уже вимальовується картина, що про горокракси знають усі зацікавлені у цьому люди і ще половина знає просто так...
- Северусе, що ти пропонуєш? Просто сидіти і слухати, як Забіні розходжує по замку і питає про горокракси? – жорстко запитала Белатриса.
- Потрібно знайти людей, віфд яких Забіні все почув.
- А якщо це мій син? Малоймовірно, але...
- Ні, не думаю. Забіні тоді точно знав би назву. Хоча, скоріш за все, саме зараз Забіні розповідає Драко про таке собі слово на „горо”, якщо ще не розказав.
- Забіні почув все від Поттера! – вигукнула Белла.
- Чому ти так думаєш?
- Дивіться, Дамблдор знає про горокракси завдяки, Луціусе, твоїй афері п’ять років тому. Знає старий маразматик, знає і Поттер.
- А який ти вбачаєш зв’язок між Поттером і Забіні? – не второпав Малфой. Снейп лише мовчки дивився на смертежерку. Після питання Луціуса, вона задумалася. Ніхто не знав наскільки близько вони від відповіді на їхнє питання. Та фортуна сьогодні була явно не на їхньому боці.
- Малфой, натисни на Драко і через нього взнай усе про Забіні.
- На цьому ми завершимо розмову? – Луціус якось вже дуже дивно ухилився від питання.
- А що таке? – здивувалася Белатриса.
- Мені необхідно поговорити з Северусом наодинці.
Белла лише знизала плечима, і випивши багатозільну настоянку, вийшла з кабінету.
- Я тебе уважно слухаю, Луціусе.
- Ти давав Непорушну клятву моїй дружині?
- Давав, - незворушно сказав Снейп.
- Чому?
- Бо вона попросила.
- Я, чорт забирай, розумію, що не власною ініціативою, - Малфой підвищив тон, бувк дуже сердитим, але кінець реплікипроказав тихо, але погрозливо. – Хоча, хто тебе знає, мій слизький друже...
- По-перше, наскільки мені розповіли, це були перші слова Лорда адресовані тобі після його відродження. А, по-друге, щоб між нами не залишилось якихось непорозумінь, я не закоханий у твою дружину... І не протестуй, луціусе, - Северус підвищив голос, бо Малфой хотів перебити. – Я дав Нарцисі Незламну клятву, бо у шостому класі, під час Різдвяного балу у Малфой-Менорі, якщо ти пам’ятаєш, програв їй у покер бажання.
- Але чому...
- Нічого не запитуй мене, бо я не зможу щось відповісти. Не мені тобі розказувати, як діє Незламна клятва.
- Драко мені тепер нічого не розкаже.
- То хай спробує Белатриса. Твій син ще, здається її поважає.
- Ти хочеш сказати, що він мене не поважає? – спалахнув Малфой.
- Я цього не казав, але тепер, це тобі не слухняний пай-хлопчик.