Глава 14

Дні летіли з неймовірною швидкістю, озвірілі за літо професори «грузили» бідолашних учнів такою кількістю домашніх завдань, що вони не встигали навіть голови підняти від книжок і як манни небесної чекали вихідних, а відповідно і перших у цьому році відвідин Госміду.
Яскраво світило сонечко, день видався, як на диво, теплим, сухим і погожим. Щебетали пташечки, кальмар грів на осінньому сонечку свої зашкаралублі щупальця, Хагрід любовно розчісував вузлувату шерсть якимось новим чудовиськам у вольєрі. Одним словом все дихало миром і спокоєм. Учні перебували у чудовому настрої, тому стоячи у черзі до завгоспа Філча, котрий звіряв кожного з довжелезним списком, голосно сміялись і перегукувались.
- Тільки після вас міс Уізлі, - Блез галантно пропустив Джінні вперед, шукаючи у той самий час поглядом Драко, котрий стояв далеченько позаду, підморгнувши другу, слизеринець швидко попрямував за рудоволосою.
- Забіні, не потрібно цих награних псевдоджентельменських манер. Мене від них нудить, так само, як і від тебе, - відшила слизеринця мала Уізлі.
Малфой, котрий почув ці безрезультатні намагання друга привернути увагу малої, голосно засміявся. Проте Блез, котрий на відміну від друга, ніколи не втрачав самоконтролю, а також впевненості у своїй вродженій чарівності, аристократичності та привабливості, поспішив наздогнати руденьку, щоб галантно запропонувати їй руку і налагодити між ними хоч якісь мости.
- Грей? Кассандра? – Малфой іронічно усміхнувся дівчині, яка щойно підійшла до Філча. – Я щиро здивований, хіба ти не сидиш у своїй темній, затхлій кімнатці і не пліснявієш над рефератом для МакГонегал?
- Малфой? Драко? – вже подолавши фейс-контроль Філча Кассандра обернулась до однокурсника з поблажливою усмішкою, - невже ти думаєш, що моє життя таке ж «насичене» як і твоє? Сьогодні вихідні і на мене чекають шалені розваги. До речі, свій реферат я уже давно написала, а от ти знову ризикуєш отримати «незадовільно». І, скажи, чому мене це не дивує?
Драко розлютився. Він на ходу кинув свій дозвіл з малфоївським гербом, печаткою і витіюватим підписом Філчу, котрий втупився в сувій пергаменту так, наче побачив там детальний опис наслідків використання Авади Кедаври з ілюстраціями, сам Драко поспішив наздогнати Кассандру, щоб на правах старости поставити їй декілька запитань стосовно її насиченого життя та інших важливих аспектів перебування в Хогвардсі.
- А що тобі сказав на це Дамблдор? – Рон занепокоєно нишпорив по кишенях шукаючи дозвіл від матері на відвідини Гогсміду.
- Здається, він сам нічого до пуття не знає. Сам не знаю нащо до нього ходив, - Гаррі уже проминув Філча і стояв по ту сторону воріт чекаючи друзів.
- Ага, Гаррі, тобі дай волю ти б з одною лише з паличкою кинувся на Волдеморта і його посіпак, а тут треба все добре обдумати, зважити, прийде час і професор Дамблдор сам усе тобі розповість, - прошепотіла Герміона приєднуючись до Гаррі. Рон усе ще нишпорив у кишенях.
- Містер Уізлі, здається, ви сьогодні залишитесь в Хогвардсі. У мене є для вас приємна маленька робота, та й нічні горщики давно стоять нечищені, чекають працьовитих учнівських рук…, - Філч глаголив, немов Магічрадіо.
Рон нарешті відшукав серед купи всякої всячини зіжмаканий дозвіл, і тицьнув його Філчу, з переляком в очах зважуючи його слова про горщики і чудовий день, котрий би чекав на нього, якщо б отой триклятий дозвіл десь загубився.
- Професор Вуд, то ви нарешті розповісте читачам журналу «Базікало» про такі різкі зміни у житті найперспективнішого з молодих воротарів Англії і…
«Теж мені, акула пера», - думав про себе новоспечений професор, проте вголос не наважувався цього сказати, а лише замислено чухав носа і мружився від осіннього сонечка.
- Міс Лавгуд, ви замовкаєте хоч на хвилинку? – Вуд встиг себе уже всоте подумки проклясти за те, що зв’язався з ученицею, та ще й рейвенкловкою, та ще й такою допитливою.
- Не з’їжджайте з теми, професор Вуд, - вона на ходу шпурнула Філчу свій дозвіл і, поправивши окуляри, поспішили наздогнати прудконогого професора, котрий, використовуючи усі свої квіддичні навики, намагався зникнути з поля зору в’їдливої газетярки.
- Моя рибко, ти сьогодні просто неперевершена, - кирпатий рейвенкловець ніжно обіймав Парваті за талію.
- Колін, та тут же люди довкола, почекай поки ми хоч зі школи вийдемо, - Парваті повисла на шиї у хлопця і всім своїм виглядом демонструвала, що не збирається слідувати власним словам.
- Ні стиду ні сорому, - прошамкотів Філч услід закоханим, вдаючи, що не почув звуку смачного поцілунку.
- Северус, я тут на днях знайшла у Гогсміді прекрасну кав’ярню. Мадам Падфуд варить просто чудову, ароматну каву.
- Професорко Сіністро, я не ходжу по сумнівних закладах. І я вже говорив вам про це неодноразово. І якби у мене саме сьогодні не закінчились запаси щурячих мізків я б нізащо не вийшов зі своїх підземель, - професор Снейп насупився і поспішив проминути Філча, котрий розплився у солодкавій посмішці.
- Северус, можливо ви ще передумаєте. Там подають такі чудові тістечка, - професорка явно не збиралась так легко здавати свої позиції.
- Професорко Сіністро, чому б вам не запропонувати тістечка професору Малфою. Він, здається, полюбляє солоденьке, - Снейп саркастично посміхнувся і пришвидшив крок, щоб зникнути з поля зору надто самотньої і надто настирливої професорки астрономії.

Субота, перший день вихідних пролетів, як ніколи швидко. Тому, за вечерею учні спішили поділитись один з одним отриманими за день враженнями, навіть викладачів охопило якесь пожвавлення. Великий Зал шумів, гудів, вирував. Професорський стіл виглядав сьогодні особливо ефектно. Директор Дамблдор велично сидів посередині, він заворожено дивився на величезний гарбузовий пиріг, часом, відводячи погляд від цього кулінарного дива, директор, крізь свої окуляри-півмісяці, дивився на учнів, котрі весело галділи довкола і усміхався собі в бороду. Професор МакГонегал, котра сиділа праворуч від Дамблдора, лагідно усміхалась зніяковілому професору Вуду і накладала йому вже другу порцію смаженої риби. Бідолаха Олівер ніяк не наважувався їй сказати, що від смаженої риби у нього діатез, та й говорити, особливо, не було настрою. Після цілого дня спілкування з Луною він почував себе, як витиснутий лимон. Поруч сидів професор Малфой з не менш кислим виразом обличчя та трохи ошалілим виглядом, він ніяк не міг второпати, як це ще вчора нормальна та врівноважена людина за день могла так змінитись. Для подібних думок були свої підстави, професор Сіністра, котра сьогодні чомусь усілась поряд активно наклала Люциусу повну тарілку бізе, еклерів та інших солодощів, запитуючи чи йому смачно і, розповідаючи, про чудові рецепти шоколадного пирога та рисового пудингу, які навчила її готувати бабця. У протилежному кінці столу професор Снейп майже блаженно усміхався, дивлячись на цю парочку, і подумки дякував Мерліну та Моргані за те, що вчасно згадав про Люциусову ненависть до усіх продуктів, які містять цукор. Винахідливий професор, так би мовити, убив двох зайців, помстився Люциусу та знайшов для професорки Сіністри новий об’єкт обожнювання. Поряд зі Снейпом сидів бідолашний Седрик Дігорі, вигляд у нього був також далеко не з найкращих. По-перше, він ніяк не міг второпати, чому це його посадили між деканом Слизерину, котрий, мабуть, сьогодні таки з’їхав з глузду, бо блаженно усміхався та цією законсервованою інспекторкою з Міністерства, котра дивилась на нього, немов на десяте чудо світу і хижо скалилась.
Учні, котрі мали задоволення спостерігати цю живописну картину вже протягом двадцяти хвилин, встигли вволю насолодитись чудернацьким виглядом кожного з професорів, тому давно вже повернулись до обговорення своїх не менш важливих справ.
- Як там у тебе справи з малою Уізлі? – меланхолічно жуючи відбивну, Драко звернувся до друга.
- Малфой, та не нервуйся так, все в ажурі, - Забіні, котрий вже закінчив вечерю попивав гарбузовий сік і дивився на гриффіндорський стіл, звичайно, не на весь стіл, а на руденьку шестикурсницю, котра щось жваво розповідала подрузі.
- Та непомітно щось ні ажуру, ні прогресу у справах, неперевершений ти наш, імпровізаторе. Доказом цьому служить ота інтимна сцена в «Трьох мітлах», здається, вона облила тебе медовим сиропом, коли ти спробував підсісти до неї за столик, - Драко голосно засміявся, згадуючи вираз обличчя Блеза, - чи, можливо, це у неї гормони зненацька заграли?
- Ще один подібний коментар і ти будеш сам підбивати до неї клини, Драко, - розсердився Забіні. – Кожна система, часом дає збій.
- Ну-ну, дивись, як би у твоїй системі остаточно шурупи не злиплись від такої кількості меду, - Драко був явно у хорошому настрої.
- А як у тебе справи з нашою Дюймовочкою? Я бачив вас разом у Гогсміді, - Блез пропустив повз вуха останній коментар і спробував перевести тему у безпечніше русло.
- Заради Мерліна, Забіні. Та моя бабця цікавіша співрозмовниця, ніж вона, - Малфой вдав ніби не розуміє до чого хилить Блез.
- Драко, не вдавай з себе святу непорочність. Не знаю, як там твоя бабця, а от наша Дюймовочка просто красуня. Шкода не скористатись таким шансом, - Блез розплився у солодкавій посмішці.
Драко тільки здивовано вигнув брову і повернувся до тарілки з відбивною.
У той час за гриффіндорським столом точилась запекла дискусія.
- Я згідна з Сіріусом. Можливо, це вперше в житті він пропонує
щось дієве і помірковане, - Герміона доклала собі на тарілку ще
пюре.
- А те, що він ризикував усім і прийшов у Гогсмід, по-твоєму теж
помірковано?
- Я не говорила цього Роне, але шукати оті горокракси, коли ти навіть до пуття не знаєш що шукати – безглуздя. Скільки ти казав, Гаррі, їх всього? – Герміона, здається, щось напружено обмірковувала.
- Їх всього сім, але один я уже знищив на другому курсі – це щоденник, а один у цього Р.А.Б.а, отож залишається п’ять, - Гаррі у задумі чухав шрам.
- Чого ця дурнувата інспекторка постійно сюди п’ялиться? – не витримав Рон, котрий уже протягом трьох хвилин прискіпливо вивчав професорський стіл.
- Ти ж не припускаєш, що вона у змові з Волдемортом, - Гаррі також обернувся до інспекторки.
- Я вже не знаю, але згадуючи Амбридж не чекаю від неї нічого хорошого.
- Герм, а ти що скажеш?
- Я не знаю, бо поки що вона ще нічого не інспектувала і навіть не прискіпувалась до нікого. А дивиться вона сюди, бо ти, Роне, поводишся як дурень, - Герміона забрала у Рона дві чарівні палички, котрими він імітував бивні мамонта.
- І зовсім я не дурень, - надувся Рон, - ну хіба що трохи пришелепуватий.
- Гаразд, повертаючись до горокраксів, - Герміона прибрала серйозного вигляду. - Сиріус пропонує дізнатись більше про його брата Регулуса. Адже, ініціали підходять: Регулус Аберфорт Блек. Нам потрібно у бібліотеку.
- Звичайно, якщо у плані звучить слово «бібліотека» Герміона завжди згідна.
- Облиш, Роне. Це єдине, що у нас є, - Гаррі сумовито зітхнув, але не встиг нічого додати, бо саме у той момент підвівся Дамблдор, щоб сказати якісь слова.
- Діти, у мене є для вас декілька новин, - директор усміхнувся учням.
- Це стає доброю традицією, оголошувати щось кожного вечора, - писнула якась рейвенкловка.
- По-перше, - продовжив директор, - всі ви впізнали нашого випускника – Седрика Дігорі. Він залишається у школі на нововведеній посаді вихователя, єдиного для всіх гуртожитків.
- Вихователя? А чому не почесного натирача нічних горщиків? – прокоментував заяву Дамблдора Драко, але наштовхнувшись на строгий погляд батька вирішив, що краще замовкнути і не сіпати долю за біляве волосся.
- По-друге, цього року на Хеллоуін, відбудеться не лише святковий бал. В рамках урочистостей учні сьомого курсу повинні поставити виставу. Спільними зусиллями всіх факультетів. Отож, чекаю старост кожного гуртожитку та їх деканів, у моєму кабінеті через п’ятнадцять хвилин, - директор оцінив кількість рисового пудингу на столі, - через двадцять хвилин після вечері. Дякую всім за увагу.
Дамблдор зручненько вмостився у своєму кріслі і доклав собі на тарілку ще трохи пудингу. В залі запанувала глибока мовчанка.
Дивно, але цих слів було досить, щоб зіпсувати настрій Снейпу.” Ці мальки будуть ставити виставу? Господи помилуй...На що ж це буде схоже? Скоріш за все на філію лікарні для душевно хворих. Що це Дамблдор собі думає? Ті виродки вважають Шарлотту та Емелі Бронте вокалістами „Фатальних сестер”, а Бодлера - власником бару на Нічній алеї. Ох , директоре, і де ваше почуття прекрасного?”- думав собі професор, меланхолійно проштрикнувши вилкою відбивну. Професорці Макгонегел теж не сподобався задум Дамблдора, принаймні судячи з її вигляду. Зате більшість залу збуджено загомоніла, а обличчя Лаванди і Парваті засяяли посмішками від вуха до вуха.
- Тільки цього нам і бракувало! - вигукнула Герміона, хоча нарікання на ідеї чи дії директора не були її хобі, на відміну від Рона.
- Не розумію, чим тобі не подобається затія?
- Роне, нам доведеться стежити і відповідати за постановку!
- Чорт забирай...

TBC