Глава 43

Глава 43

Велика зала-театр, завдяки зусиллям викладачів та директора, за пару хвилин трансформувалась у бальний зал. Зникли м'які, оббиті оксамитом крісла, дерев’яні підмостки, яскраві рампи та декорації, натомість з’явились невеличкі столики, шикарний швецький стіл, маленька сцена, на котрій до свого виступу готувався, мабуть, найпопулярніший у магічному світі гурт «Фатальні сестри».
Учні, котрі першими увійшли до залу, зачудовано озирались довкола. Такого пишного, але водночас химерного та похмурого декору вони ще не бачили.
Зачарована стеля сьогодні нагадувала бездонне зоряне небо, повний місяць розмістився акурат посеред зали і своїм блідим, срібним сяйвом щедро освітлював усе довкола. Стіни та колони великого залу оповив живий, в’юнкий плющ, вгору по ньому спинались кам’яні змії та інші магічні потвори, з пащ котрих виривався справжнісінький вогонь.
Десь з сотню столиків розташувались по периметру зали, їх ніжки були густо оповиті гостролистом, котрий так і норовив прив’язати до стільців тих, хто сідав біля нього. Над кожним столиком висів такий самий віночок з гостролисту і коли якась парочка сідала за стіл з віночка виростали живі гілочки які, переплітаючись, утворювали чудернацькі альтанки.
Освітлення також було незвичайним. Здається, тисячі маленьких свічечок висіли буквально у повітрі, розливаючи навколо різноколірне, м’яке сяйво. Подекуди, прямісінько у повітрі висіли й велетенські гарбузи з чудернацькими посмішками та свічками всередині. Вони б здавались повністю декоративними, якби не жахливий оскал, а час від часу вони навіть пронизливо реготали.
Живі кажанчики пурхали довкола. Багато з них примостились на карнизі, деякі причаїлись у живоплоті, лякаючи кожного, хто необачно наблизився до стіни.
Всі закутки були обтягнуті павутиною. Часом вона спліталась, утворюючи чудернацькі полотнища по яких снували живі павучки, а подекуди, звисала химерними клаптями, плутаючись у волоссі та одязі учнів, котрі проходили мимо.
Обабіч сцени розташувались два велетенські гранітні леви. Ці кам’яні потвори час від часу роззявляли пащі і, потягуючись, ревіли, заглушуючи музику з магічдинаміків.
Поєднання живої зелені та каменю, безхмарне зоряне небо складали ефект повної присутності, учням здавалось, що вони знаходяться посеред велетенського саду. Навіть повітря дихало вечірньою прохолодою та свіжістю.
- Ро-о-о-нчику, подивись яка краса, - Лаванда під ручку з Роном продефілювала до одного з столиків. Минаючи завісу з павутини дівчина зупинилась, замилувавшись чудернацьким мереживом. Рон, здається, не поділяв її захвату.
- Ходімо, Лавандо, - він скривився від огиди, - ходімо присядемо, поки слизеринці не розповзлись по всьому залу, - Рон з такою силою потягнув дівчину за мантію, що рукав з яскраво-рожевого шовку мало не залишився в нього в руках.
- Ну Рончику, він же такий мацюпусінький, такий гарненький, - Лаванді закортіло перевірити павучка на живучість. Комашка, відчувши наближення неминучої смерті, з швидкістю Формули-1 поповзла вверх.
Лаванда надула напомаджені губки:
- Такий симпатюлька, він мені тебе, Рончику, нагадує, - не затримуючись більше біля павутини, дівчина неквапливим кроком підійшла до одного з вільних столиків.
За нею плентався ошелешений Рон: «Це ж треба, за цілий рік не запам’ятати, що я ненавиджу павуків. Хоча, в одному вона права. Я теж би отак утікав, якби їй заманулось помацати мене за живіт».
Кучерява білявка в елегантних рогових окулярах стояла біля дверей у Велику залу і задумливо озиралась довкола. На ній була простора яскраво-фіолетова мантія з розсипом дрібних золотих зірочок, а у вухах погойдувались сережки-клубнічки. В руках дівчина тримала великого нотатника у шкіряній палітурці, а невеличке червоне перо стирчало у волоссі, виконуючи функцію заколки і канцелярського приладдя одночасно.
- Луна! – з ентузіазмом вигукнув Рон і потягнув Лаванду за руку, - ходи, привітаємось.
- Я не хочу щоб мене бачили з тою Лунатичкою, - закопилила губу Браун.
- Чому ти знову називаєш її Лунатичкою? Ви ж ніби дружили…
- Вона відбила в мене Вуда, - з ненавистю зиркнула на Луну Лаванда.
- В тебе щось було з Вудом? – Рон не переставав дивуватись спритності цієї дівки.
- Ні. Але ж могло б бути, - Лаванда зітхнула. – В будь-якому разі вітатися з нею я не буду.
- Ну тоді я сам підійду. Вона… вона…, - мозок Рона вів штурмову діяльність, вишукуючи хоч щось, що могло б пов’язувати його з Луною окрім того походу в Міністерство про який не хотілось говорити з Лавандою зараз, - вона однокурсниця моєї сестри. І Джіні дуже образиться, якщо я залишу її без уваги.
Лаванда, з виглядом англійської королеви, кивнула, дозволяючи Ронові на секунду відлучитись. Не вірячи своєму щастю Рон швидко пішов до Луни, на ходу, плутаючись у полах своєї мантії.
- Луночко, як я радий тебе бачити. Чудово виглядаєш… - Рон енергійно тряс руку Луні.
Дівчина, котра не чекала такого ентузіазму зі сторони Рона лише зацікавлено зиркала на Уізлі.
Олівер, котрий саме у цей час увійшов до Великої зали, здивовано глянув на парочку, котра розташувалась біля самих дверей:
- Обережно зі словами Уізлі, бо вона такого потім про тебе напише, що до кінця життя будеш збирати гроші на адвокатів.
- Професор Вуд, я би попросила, без коментарів. Між іншим це не я, а ви бігали за мною по коридорах, - очі у Рона поповзли на лоба, - і просили вибачення.
Кінчики вух Олівера стали яскраво-бурячкового кольору, він пригадав собі той злощасний інцидент на сходах. Та й як його забути, якщо професор Снейп ще й досі не обминає нагоди впустити шпильку з приводу його, Олівера, сумнівних зв’язків з наївними ученицями.
- Міс Лавгуд, не випробовуйте мої нерви. Та й взагалі, раджу вам не потрапляти мені сьогодні на очі, - Олівер розвернувся на 180 градусів з такою швидкістю, що полами своєї темно-синьої мантії зачепив Луну, але не проронивши ні слова більше, попрямував до професора Флитвіка, котрий стояв у протилежному кінці залу.
- Чого це він? – здивовано потягнув Рон, дивлячись услід Оліверу, котрий стрімко віддалявся.
- Звичайнісінький комплекс неповноцінності, як і у більшості професорів в Хогвардсі, - Луна розповідала про це Рону таким тоном, ніби вони спілкувались на тему погоди.
- Уууу… і Снейп теж? – Рон щиро перейнявся проблемою професорського складу.
- Ні, я підозрюю, - Луна нахилилась до Ронового вуха і прошепотіла, - я підозрюю, що Снейп - енергетичний вампір.
Ронове обличчя засяяло так, ніби він щойно знайшов панацею від усіх своїх життєвих невдач:
- Дійсно! Це все пояснює. Ти геній Луночко, - він цмокнув дівчину у щоку, перед тим перевіривши, що небезпека, в лиці Лаванди Браун, не насувається з жодного фронту.
Вичерпавши усі спільні теми для розмови, і переконавшись, що Лаванда надійно прикипіла до якогось смазливого рейвенкловця, Рон побіг шукати Гаррі та Герміону, щоб розповісти їм останні новини та заодно пошукати надійний осиновий кіл.
- Хаффлпафці, гриффіндорці, рейвенкловці… щось я нікого не бачу, - Драко з Кассандрою протискались крізь натовп учнів.
- Малфой, Грей… ви нічого не переплутали, - Рон, котрому Драко щойно наступив на ногу проявив небачену агресію, - тут не поминки, а бал, - він кивнув на чорні мантії в котрі обоє були вбрані.
- Уізлі, зате бачу ти з модою дружиш, костюм клоуна тобі до лиця, - Драко кінчиком мізинця торкнувся торочок і кружева на Роновій мантії.
Уізлі почервонів і, штовхнувши у відповідь Драко, побрів шукати друзів.
- І дійсно, чого це ти в чорному? – Малфой кивнув на чорну шокову мантію дівчини, скріплену срібною брошкою у формі змії, - я сподівався, щонайменше, на шикарне декольте.
- Малфой закатай губу. У нас… діловий союз, - вона усміхнулась Драко найчарівнішою з арсеналу своїх усмішок, - привіт, Блез.
- О, Дюймовочко, ти сьогодні неперевершена. Яка зачіска, який макіяж, яка мантія… просто богиня…
- Забіні, скинь оберти, - Малфой скептично хмикнув, - ще Уізлі побачить…
- О, Драко, ти теж тут? На фоні Дюймовочки ти якось… хиленько виглядаєш, - отримавши штурхана від Драко Блез трохи заспокоївся.
- Джіні ще немає? – Кассандра оглядала учнів у залі.
- Кого? – Блез, замислено, чухав потилицю.
- Уізлі! – гримнула Грей, - запам’ятаєш нарешті її ім’я, бо минулого разу ти заледве не завалив всю справу.
- Можливо, - ухилився від прямої відповіді Забіні, - здається, вона ще не прийшла.
- Дійсно, по залу швендяє лише одна руда потвора, - вставив свої п’ять галлеонів Драко.
- Ти вже бачив того дурня Уізлі? – Забіні не міг стримати щирого сміху.
- Я ненароком його штовхнув і, зваживши на його сексуальну мантію, подумав, що то якась необережна малявка. Я навіть вибачився здуру…
- А я оце думаю собі, чого це Уізлі виглядав таким щасливим, коли я бачив його востаннє. Мабуть, твоя галантність, Малфой, звела його з розуму, - чудовий настрій Блеза в якійсь мірі передався й Драко, бо обидва голосно засміялись.
Грей в пів вуха слухала розмову хлопців, паралельно оглядаючи залу і учнів:
- То не Пенсі, часом? – вона кивнула в сторону пари, котра щойно увійшла до зали.
- Точно, а з нею Гойл, - Забіні душився від сміху.
- Вона вже цілий тиждень розповідала всім охочим слухати, що знайшла собі суперкавалера на бал, а я все ламав голову, хто той бідолаха, - Драко з усмішкою спостерігав за Пенсі, котра в темно-зеленій мантії під ручку з Гойлом дефілювала через увесь зал.
- А я все думав, чого це Креб наче в воду опущений ходить, - Блез зітхнув з полегшенням, нарешті ця настирна дівиця відчепиться від нього, принаймні на час балу.
- Ех… Пенсі, серцеїдка, розбити таку чудову пару. Про Креба з Гойлом вже складали легенди… - Драко теж потай зітхнув, подумки дякуючи Мерліну і Гойлові за те, що звільнив його від компанії Паркінсон.
- Гаразд. Щось тут робиться жарко, - Кассандра, котрій вже набридли ті хлопчачі теревені, розстебнула брошку і зняла мантію, залишившись лише у вечірній сукні. Світло-коралова сукня з відкритими плечима і спиною надзвичайно гармонувала з білявим волоссям і платиновими аксесуарами, - піду я, мабуть водички поп’ю.
- Угу, - Драко зачудовано дивився на метаморфози, котрі за лічені миті відбулись з дівчиною.
- А ви потримайте мою мантію, - вона тицьнула в руки Драко шматок чорного шовку.
- Яка дівка… - Блез оцінюючим поглядом дивився услід Кассандрі, - Драко, я не розумію, чого чи кого ти чекаєш?
- У нас діловий союз, - відрубав Драко, - блін, і чого я придумав таку дурнувату відмовку…
- Малфой, ти що інферія побачив? – Гаррі, котрий щойно зайшов до залу не обминув нагоди, щоб не вколоти Драко, котрий з дурнуватим виглядом стояв посеред зали.
- Та ні, це я просто в шоці від твоєї дами, - Драко, котрий вже трохи оговтався, кивнув в сторону Грейнджер, - не думав, що на звання нейдиковиннішої пари на балу, крім Пенсі і Гойла буде претендувати ще хтось, але як бачу помилився…
- Грейнджер, чудова мантія. От тільки я не розберу що це за колір… засохлої трави чи запліснявілого сиру, - Блез критично оцінював одяг Герміони.
- Це коричневий Забіні, і…, - вона, здається, щось хотіла додати, але в мить передумала.
- Ти щось хотіла сказати, а Грейнджер? Я з задоволенням тебе вислухаю, я ж священик, це моя робота вислуховувати таких заблудлих овечок, як ти - Драко відверто знущався над Герміоно, наперед знаючи про що вона ледь не проговорилась.
- Замовкни, Малфой. Герміона сьогодні чудово виглядає…
По щоках Грейнджер розлився рум’янець, але на Драко та Блеза доводи Гаррі не подіяли:
- Поттер, ти ж сліпий, як кріт, - Блез кивнув на його окуляри, - ти не те, що Грейнджер, ти, мабуть, власних шнурків не бачиш…
- Ти, змій слизеринський… ти підлий, брехливий, - Гаррі задихався від обурення і вже поліз за паличкою.
- Дякую Поттер, я й не знаю що відповісти на такі компліменти. Чесно кажучи, мені ще ніхто не говорив приємніших слів, - Блез сяяв, як новорічна ялинка.
- Ходімо Гаррі, - Герміона легко підштовхнула Гаррі, - я, здається, побачила Рона.
- Так… так…, - Гаррі зневажливим поглядом зиркнув на Малфоя та Забіні і, сховавши паличку, попрямував за Герміоно вглиб залу.
Драко хотів ще щось сказати, але професорка Макгонегал постукала виделкою по бокалі, закликаючи до тиші. На сцену вийшов професор Дамблдор.

TBC