Глава 21

- Те, що ви розповіли сприймається як якийсь роман. То ось чому я не міг пригадати своїх почуттів...Бо їх просто не було.
У просторій кімнаті, обставленій в найкращих традиціях Ренесансу,що слугувала вітальнею, Блек і Дамблдор сиділи за столом і про щось довго розмовляли.Келихи з вином були майже порожніми.
- Сіріусе, ніхто не повинен знати те,що я тобі розповів. Час – це найнебезпечніша річ у цьому світі. Том Редл поки що цього не зрозумів, але доля ще доведе йому свою могутність.Та я не про те. Ти маєш знайти якісь підказки про Р.А.Б.а.
- А як же той хлопчина?
- Седрик?
- Так.
- Я розповім йому про все, але не зараз. На даний момент він ще не готовий почути усю правду, а вона дуже навіть жорстока.
- Дамблдоре, ми можемо...
- Ні , це буде гра з вогнем. Сіріусе, ти повинен мені вірити. Ти один з небагатьох, кому я беззастережно довіряю.
- Я це вельми ціную,- мовив Блек.- Але цікаво, Снейпу ви також сильно довіряєте?- роздратовано запитав.
- Я йому довіряю.
- Так, ви праві: це не моя справа.
- Я такого не говорив, і не скажу. Все , що тепер відбувається безпосередньо стосується безліч людей, але це не означає, що....
- ...вони готові почути правду?- з легкою посмішкою спитав .
- Саме так. Мені вже час іти.
Дамблдор став прощатися, і Сіріус провів його до дверей, а тоді пішов назад до вітальні. Сутінки рвалися нескінченним потоком крізь відчинене готичне вікно. Пора печалі та смутку, спогадів і нездійснених мрій...страшних таємниць і фатальної правди.
Те, що він почув сьогодні приголомшить будь-кого... Отже, мав бути мертвим...Раптом, як спалах яскравої блискавки, його пронизала думка: виходить, що він завдячує життям Волдеморту?!!! Звичайно, достеменно ще нічого не відомо, проте... Боже милостивий, зроби так, щоб ми не опинилися в боргу перед тим покидьком.
Вчора Дамблдор показав йому свій спогад. Спогад з відділу таємниць. Сіріус бачив, як Белатриса метнула в нього закляттям, як він впав і зник за старезною завісою. Що ж пережив там, по той бік завіси? Цього не пам’ятає... Потім Дамблдор зв’язав смертежерів, а його дорогенька кузина втекла. Бачив Гаррі, який так розпачливо кликав, та хотів помститися. Дивна річ помста, інколи дає сили і волю до життя, а деколи роз’їдає душу, шматує, позбавляючи спокою. Сіріус згадав жахливі дні в Азкабані, і як жага помсти Червохвосту повернула до життя, бо знову з’явився сенс існування, мета, котрої потрібно було досягти за будь-яку ціну. Блек по цей день вважав себе винним у смерті Джеймса і Лілі. Саме почуття вини і підкорило його свідомість у в’язниці. Поряд з дементорами Сіріус сотні разів за день переживав найжахливіші моменти свого життя: битви з смертежерами, похорони друзів та колег. В такі миті жорстокість,яку принесла Перша війна, і котру пізнав сповна, постійне відчуття втрати, яким було просочене тоді повітря і сльози людей,які бачив, накочувалися на нього велетенськими хвилями спогадів. І та проклята хеловінська ніч, яка забрала найкращого друга... Вони з Джеймсом були друзями з першого дня навчання в школі, завжди разом, перші шибайголови Гогвортсу. Легка посмішка пробігла на губах Сіріуса. Мабуть, спогади були найдорожчим, що він мав у цьому житті, і хтось нахабно вдерся в них , безповоротно стерши частину з них, але повернувши до світу живих.
Так, тепер він знав , що Белатриса тоді не схибила і влучила таки в нього, а смертежери були схоплені, проте у цій реальності вони вільні, деякі ще й працюють в Міністерстві.
Сіріус вирішив переглянути материні папери, які знайшов учора. Дуже сумнівався, що знайде там щось варте уваги. Зверху лежали рахунки від ювеліра та нікому вже не потрібні документи. Раптом натрапив на старий пожовтілий конверт. Відкрив, і впізнавши почерк брата став читати:
Дорога мамуся!
Хочу з великою радістю повідомити, що я потрапив, як і вся наша родина, крім недалекого Сіріуса, до Слизерину. Дуже радий з цього приводу. Як представник такого давнього роду, моя поява викликала цікавість, а я вже з перших днів був прийнятий в компанію обраних людей- лише чистокровних. Я вже знайшов собі друга. Його звуть Рабастан, він нащадок давнього і славного роду Лестранжів , хоч не настільки як Блеки.
Надіюсь, що вдома все чудово.
Твій син,
Регулус.
Наступні листи були написані в різні роки навчання Регулуса у Гогвортсі. Йшлося све про те ж саме: нудні деталі навчання, обрана компанія і просто фанатична пиха за свій рід. Слова „наш давній та благородний рід Блеків” повтоювалися безліч разів.
Минали хвилини, а Сіріус все читав. Ніч змінила сутінки, і світло від срібного канделябру падало на пожовклий папір, що вперто не хотів розкривати рокову таємницю родини. Читаючи, він підмітив дивний факт: різниця між деякими листами була всього днів шість- вісім, а іншими- місяці... Виходить, що це далеко не все листування, та де ж решта?..
Прочитавши все, Сіріус замислився над тим, що було в листах. О, він прекрасно пам’ятав ту „обрану” компанію, про котру писав Регулус. Не раз бився з ними. Про них ходили різні чутки, а прославилися в Гогвортсі бездоганним знанням чорної магії. Їх боялися всі, крім Сіріуса, Джеймса та Ремуса. Випробовувати долю в темних коридорах, б’ючись на дуелі з Луціусом Мелфоєм, Северусом Снейпом, Рудольфусом Лестранжем, Еваном Розьє, Августусом Ейвері чи Роджером Вілкіс, не хотів ніхто , крім трьох грифіндорців. Потім до цієї слизеринської компанії долучилися Рабастан і Регулус. Сіріус добре знав молодшого брата і завжди дивувався: як його прийняли до тієї компанії? Мабуть, через пиху та рід. Крім того , Регулу ніколи не прагнув грати першу скрипку. За це вічно змагалися Малфой і Снейп, залишаючись при цьому найкращими друзями.
Раптом годинник вибив одинадцяту. Цей звук вивів Сіріуса із спогадів. „ В домі повинні бути ще якісь листи”- думав він, піднімаючись з крісла.