Глава 27

Глава 27

Наступний день починався з холодного дощу, сварок, шукання своїх шкарпеток і штанів під ліжком чи тумбочкою... Драко в дуже нецензурній формі намагався викласти ставлення до Креба, який ось уже півгодини сидить в душі. Теодор безуспішно намагався розбудити Забіні, котрий щось там бурмотів , що Макгонегл, в якої мав бути перший урок, і всі решту можуть забиратися до чортової матері.
Ситуація в дівчат була також не з найкращих. Мілісента та Кассандра ще спали, коли Пенсі з Леонорою та Ніобою прокинулися і почали верзти різні дурниці.
- Ти помітила, як Блез залицяється до тієї Візлі?- запитала Ніоба в Леонарди.
- Так, а вчора він побився з її братом.
- І що він у ній знайшов? Зрадниця роду,- додала Пенсі.
Тут не витримала Мілісент, котру розбудили.
- Ніхто ні з ким не бився. Забіні як повний дурень врізався у Візлі, і отримав ліктем по носі.
- Не може такого бути! – обурилася Леонарда. – Мілі, ти просто ревнуєш.
- Я ревную настільки, наскільки Забіні бився з Візлі.
Кассандра розплющила очі і побажала собі успіху. Вона дізнається про задуми Мелфоя, чого б це їй не коштувало.Але тут її наполеонівські плани були перервані Пенсі
- Грей, не клейся до Драко. Він тобі вчора ясно дав зрозуміти, що не хоче твоєї допомоги,- агресивно мовила вона.
- А ти так нічого не зрозуміла? – втомлено запитала Кассандра. Ранок розпочався препаскудно, а попереду ще перший урок в Макгонегл з грифіндорцями. Ця дівчина з її фанатичною відданістю Мелфою, вже почала добряче її нервувати.
- Дівчата, ви що подуріли? – флегматично запитала Мілісент, розчісуючи своє чорне волосся. Вона завжди славилася стриманістю. Ніхто за роки навчання не бачив, щоб Мілі плакала або кричала. Така собі холодна і красива слизеринка. – Я розумію все, але сваритися через Драко Мелфоя- це найбільша у світі дурість. Він цього не оцінить, хіба що в труні.
- Вона вчора мене зачаклувала! Я не збираюся терпіти її присутність, - закричала Пенсі.- Припхалася сюди з Болгарії... Забирайся назад!
„ Ох, Драко, як ти вже дістав всіх своїми подружками... – подумала Мілісент, мимовільно цитуючи Забіні, котрій неприємно було дивитися на ворожнечу двох слизеринок. Нас і так не люблять в школі, а ми ще між собою гриземося”.
- Слухай, Кассандро, не звертай уваги на Пенсі. Вона з першого класу закохана в Мелфоя.
- Мілісент, я розумію її становище, але нападати на себе не дозволю, - сказала Грей, сідаючи за слизеринський стіл. Кассандрі подобалася ця дівчина, і не тому, що вона єдина, хто називав її на ім’я, просто тверезий розум і витримка Мілісенти дуже їй імпонували.
За грифіндорським столом Гаррі, Рон і Герміона продумували стратегію.
- Герміоно, ти знаєш приблизно де ми маємо шукати, бо та заборонена секція дуже вже велика, - поцікавився Гаррі.
- Приблизно знаю.
- Роне, що ти робиш?
- Читаю.
- Що?!
- Я читаю „ Ромео та Джульєтта”.
- Навіщо це тобі?
- Дивіться, Дігорі причетний до плану Відомо-Кого, і Дамблдор запрошує його в Гогвортс, створює для нього посаду вихователя, та каже ставити Шекспіра. Можливо, п’єсу обрано спеціально, і там ми знайдемо відповіді на свої запитання.
Герміона мала вельми скептичний вираз обличчя, а Гаррі був спантеличений, що його друг взявся добровільно читати, тим паче таке. Ніхто не знав, що насправді Рона неймовірно цікавило, що за сценарієм той клятий Забіні має право робити з Джіні. І ось цілу трансфігурацію він читав, за що отримав декілька зауважень від професорки Макгонегл. Наступним уроком мав бути захист. Коли „золоте тріо” ввійшло до кабінету, слизеринці вже сиділи. Їх прихід проігнорували.
Луціус Малфой зайшов до класу неквапливим кроком. Легка посмішка скривила його губи, коли подивився на Гаррі Поттера. Одне слово, один-однісінький натяк від Темного Лорда, і цей хлопець-легенда загине . І ніхто не врятує, ні Дамблдор, ні аврори, ні все Міністерство. Але зараз інше завдання, і потрібно простежити за Белатрисою, бо знає він її віроломну душу, кине на призволяще, особливо його. Колись вони були друзями...Були, але не є...
- Отже, минулого уроку ми вивчали методи боротьби з дементорами, окрім викликання патронуса, - вирішив Луціус розпочати урок. – Хто мені скаже чи можна боротися з дементорами за допомогою крові єдинорога?
Вгору злетіли дві руки: Герміони і Кассандри. Але на превеликий подив класу він їх проігнорував.
- Можливо, містер Візлі відтворить нам все, про що я розповідав на минулому уроці, та додасть кілька деталей з підручника, які я пропустив? Прошу, містере Візлі.
Почувся звук падаючої книги. Рон якраз читав про дуель, на якій убивають Меркуціо, він дуже перейнявся долею цього юнака, і зовсім забув про таку богохульну річ, як присутність Малфоя-старшого.
- Акціо книга, - скерував паличку Луціус. – Так ось чим ви займаєтеся в мене на уроках. Я розумію, що вас турбує доля вашого з міс Паркінсон сімейства, але читати в мене на уроці таку літературу... Призначаю вам покарання на кожен вечір до кінця тижня. О дев’ятій в моєму кабінеті. І без запізнень.

- Що за паскудний тип! – обурювався Рон
- Треба менше читати...- сказала Герміона. Ронові та Гаррі очі на лоба полізли, їхня подруга додала:
- ....на уроках, книг, які не мають жодного відношення до предмету. Я це мала на увазі.
- Ну я думаю. От чорт, тепер я не можу піти з вами вночі в бібліотеку, фіг його знає, коли тому шматку лайна засвербить мене відпустити.

Коли годинник вибив одинадцяту, Рона ще не було, і Гаррі з Герміоною вирішили піти вдвох. Вночі бібліотека вже не видавалася такою, як колись. Чимось зловіщим віяло звідусіль. Стелажі з книгами були наче живими свідками. Стало якось не по собі... Раптом Гаррі зловив Герміону за руку: карта Мародера показувала, що в бібліотеці окрім них ще є Седрик Дігорі. Та він вже збирався йти. Друзі заховалися за стелажем.
- Давай так, - прошепотіла Герміона. – Ти береш Карту Мародера і шукаєш листування Регулуса, а я беру плащ-невидимку і йду за Седриком.
Гаррі хотів було посперечатися, але часу на це не було, та й якщо подумати логічно: вони нічим не ризикують.
- Добре, - погодився він.
Віддавши подрузі плаща, пішов до забороненої секції, час від часу позираючи на карту, чи ніхто не прямує до бібліотеки. Трохи поламавши голову над закляттям, вдалося увійти. Спочатку розгубився, коли побачив кількість і висоту стелажів, але через хвилину почав свою роботу викрадача листів. Гаррі не міг сказати скільки пройшло часу, коли прочитав напис на нижній шухляді надцятого стелажу : „ Таємне листування”. Почав шукати, але нічого не було ні на літеру „Б”, ні на „Р” чи „А”.
- Що ж це тоді виходить? Листування Регулуса не в Гогвортсі. Та й чому Сіріус вирішив, що друга частина саме тут? Можливо, вона просто загубилася, або вже давно в смітнику.
Гаррі хотів було вже йти, але згадав, що мадам Пінс має список усіх бібліотечних книг. Цілком можливо, що в тому списку є імена людей, чия переписка увійшла до золотого фонду школи, принаймні на глибоке переконання бібліотекарки.
Гаррі , порившись у записах мадам Пінс знайшов список таємного листування. Під номером 7 йшов Регулус Блек. Навпроти було чітко вказано: сімнадцятий стелаж забороненої секції. Щераз пішов до сімнадцятого стелажу, можливо, він щось пропустив. Але ні, нічогісінько немає... Отже, хтось побував тут до нього...Нехай це буде Дамблдор...
Зненацька шостим чуттям відчув, що необхідно подивитися на карту. Це було дуже вчасно, бо коридором до бібліотеки прямував Снейп. Проклинаючи його на чому світ стоїть, пішов геть з забороненої секції. Заховався поміж стелажами, почав чекати. За мить ввійшов Снейп. Серце Гаррі загупало, якщо його спіймає цей тип, то неприємностей не уникнути...Доведеться тоді пояснювати Дамблдору все...
Та Снейп швидко попрямував до забороненої секції. Гаррі страшенно пожалів, що не має батькового плаща, тоді б він дізнався, що шукає Снейп серед заборонених книг, але він був безсилий ... Сьогодні доля проти нього...

Тим часом Герміона навшпиньки йшла за Седриком. Той тримав у руках якусь книгу, а дівчина ніяк не могла роздивитися яку. Він дійшов до своєї кімнати, і зайшов, закривши за собою двері. „Якщо шпигувати, то до кінця” – подумала Герміона, і присівши почала дивитися у дірку для ключа. Кімната, мабуть, служила як вітальня або кабінет: стіл, декілька стільців ,стелажі з книгами. Нічого непотрібного, просто, але затишно. Вогонь в каміні освітлював високу постать Дігорі, який вивчав зміст книги. Наступної миті він поклав книгу на стіл, а сам пішов до іншої кімнати.
„Або зараз, або ніколи” – сказала собі Герміона. Ця книга могла мати відповіді на безліч питань, які так хвилювали... Грифіндорка спрямувала паличку на двері:
-Алогомора!
Відчинивши навстіж двері, ввірвалася до кімнати, але зачепилася і плащ впав на підлогу. Герміона вже підняла плащ і тяглася до книги, як повернувся Седрик.
- Міс Грейнджер! Що ти тут робиш?
„ Оце вже халепа, якщо хтось дізнається...Мені кінець..”. Кажуть, що в незвичайних ситуаціях мозок людини працює набагато швидше. Так само сталося з Герміоною. Миттєво придумала як виплутатися з біди.
- Седрику, будь ласка, не розказуй нікому...
- Що ти робила в моїй кімнаті вночі?!
- Я ...ну я... Я не можу розповісти, це не моя таємниця..
- Приїхали! Ти вриваєшся до моєї кімнати, і відмовляєшся назвати причину. Знаєш, Герміоно, я від тебе такого не чекав. Це дуже серйозне порушення шкільних правил. Доведеться кликати директора...
- Ні! Не треба. Розумієш, коли ти ще був у школі в тебе було закохано багато дівчат... – Герміона театрально протримала паузу. – І тепер ти повернувся..
Седрик явно не чекав такого повороту подій. Він стояв і дивився на дівчину, як на восьме чудо світу.
- І ось одна моя подруга шалено в тебе закохана, - в хід пішли стидливо опущені очі та рум’янець. – Вона вирішила причарувати тебе, а для цього необхідна твоя річ...
- А при чому тут ти? – спантеличено запитав.
- Ну вона мене попросила, бо сама страшенно боялася...Оскільки вона моя подруга... – зашарілася ще дужче. – Благаю, не видавай мене!
- Добре...
Седрик хотів ще щось запитати, але коли Герміона почула, що їй не загрожує розголошення такої ганебної сцени, сказала : „На добраніч”, і швидко зникла, прихопивши з собою плащ Гаррі.