глава 56

Глава 56

- Северусе, - Белла непомітно штурхнула професора ногою під столом.
Снейп вдавився курячою ніжкою, котру до того ретельно пережовував і, з-під лоба зиркнув на Беллу:
- Міс Сміт, ви щось хотіли? - підкреслено ввічливо промовив професор Зіллєваріння.
Від тону Снейпа Беллу перекосило, але вона зуміла втримати себе в руках:
- Професор Снейп, чи не бажаєте ви почитати газету за сніданком? Я з задоволенням поділюсь з вами своїм екземпляром, - вона мило усміхнулась професорці МакГонегал, що якраз поглянула у їх бік.
- Дуже дякую, пані інспекторко, але не маю звички вивчати вранішню пресу та й не цікавлюсь тими плітками, які пишуть у «Щоденному віщуні».
- Професоре, все таки раджу вам почитати сьогоднішній випуск, - вона таки настояла на своєму і ткнула Снейпу під ніс сторінку.
- Белло, я звичайно дуже тобі вдячний, але реклама жіночих колготок з антицелюлітом мене мало цікавить, - прошепотів на вухо Лестранж Снейп.
- Дурень, - прошипіла вона і тицьнула пальцем вниз сторінки.
- Греї? – не довіряючи своїм очам Снейп ще раз прочитав замітку, - але як?
- Не відомо, але я думаю, що це вбивство або самогубство.
- Звичайно, - саркастично усміхнувся Снейп, - ти ж не думала, що вони згодні терпіти довічне ув’язнення в Азкабані.
- Я ж терпіла, - гордо підняла підборіддя Белла, - і Лорд віддав мені сповна.
- Не сміши мене. Вони занадто горді, вони не могли чекати на те, що Лорд колись вирішить або не вирішить їх визволити…
- Їх поховали на тюремному кладовищі. Це недостойно чистокровних чарівників. Треба розповісти Лорду. Він зрозуміє.
- Якщо ти так вважаєш, то скажи йому, - Снейп знизав плечима і повернувся до свого сніданку.
- А ти повинен поговорити з їх донькою.
- Я? – Снейп здивувався так, ніби Белла запропонувала йому полетіти на Марс, - я що подібний на ангела-хоронителя?
- А хто повинен з нею говорити?
- А взагалі до чого це? – не міг зрозуміти Северус, - вона доросла людина і їй ні до чого всі ті соплі.
- Вона ще дитина, Северус. ЇЇ батьки були Смертежерами і їй потрібно пояснити все це.
- Я не вмію втішати рюмсаючих дівчаток, - скривився Снейп.
- Ти декан і це твоя робота, - відрубала Белла.
Северус відклав виделку:
- Ти зіпсувала мені весь апетит, - Снейп стрімко підвівся з-за столу і покинув Великий зал щоб навідатись у Слизеринську вітальню.
Звичайно, там нікого не було. Сівши, на один із диванів, Северус почав обдумувати в яку ідіотську ситуацію він влип. Ну що можна сказати дівчині, котра втратила батьків?! Що страшенно шкода, що він їх знав, що вони були смертежерами, вбивцями і, що він безпосередньо...
Думки Снейпа були перервані кроками. Кассандра зайшла до вітальні з гордо піднятою головою, але червоні очі видавали її. Проте вона вже все обдумала і вирішила. Майстер зілля підвівся.
- Міс Грей, - поволі проказав він. – Прийміть мої щирі співчуття.
За ці слова Снейп себе ненавидів. Він тільки що сказав абсолютну банальність, яка нікому не потрібна, але та Лестранж.... Якого чорта здалась їй ця дівчина, котра доволі незле тримається, але по суті вона ні до чого не причетна і вербувати її у смерте жери, він, Снейп, не збирається. Хай цим займеться Люциус або Бела, якщо захочуть. Так, він декан, але нічого зайвого не скаже.
- Міс Грей, -вів далі Северус. – Поки ви знаходитеся у Гогвортсі, я відповідаю за вас. Кассандро, звертайтеся до мене в разі потреби.
Сказавши це, він пішов до виходу та слова Кассандри зупинили його:
- Пане професоре, їх можна перепоховати?
- Так, міс Грей, але на це потрібен дозвіл міністра.
- Як його отримати? – відразу ж запитала слизеринка.
- Я можу сьогодні ж написати від вашого імені Скрімджерові.
- Ні, краще я сама...
- Повірте, - урвав її Снейп, - що всі формальності я владнаю сам.
- Але чому?..- це питання вирвалося в Грей мимоволі.
- По-перше, ви слизеринка і мій обов’язок допомагати вам, а, по-друге, я знав ваших батьків, міс Грей, - і він, не чекаючи відповіді, вийшов з вітальні.
- Дякую, пане профессоре, - прошепотіла Кассандра, дивлячись вслід цьому дивному чоловікові.