Глава 40

Глава 40

„Вона сказала, що любить мене... Герміона сказала...Любить мене... Але ж вона учениця....Та скоро закінчить Хогвардс” – думав Седрик. Від тої миті, коли Герміона кинула йому в лице слова любові, але гордо і спокійно, він постійно думав про неї... Згадував турнір, прокручував ситуації, коли доля зводила разом, але жодного разу не було помітно, що ця грифіндорка має до нього якісь почуття... Бачив її у гарній синій мантії на Різдвяному балу... Була дуже приваблива і недоступна, поруч з найвідомішим квідичистом світу. Що тепер йому робити? Як себе поводити поруч з нею?.. Та найбільше Седрика цікавило: що він відчуває до Герміони, найрозумнішої дівчини Хогвардсу... Та тривожні думки молодого вихователя були перервані, уже здається всоте за останній час, стуком у двері.
- Заходьте.
До кабінету ввійшла інспекторка. Подумки Дігорі побажав собі безболісної смерті.
- Містере Дігорі, нещодавно ми з вами зіткнулися у коридорі, і ненароком обмінялися книгами...
„Ага, рушниці напоготові!”
-....у моїй книзі були надзвичайно важливі листи і я б...
„Цілься”
- ...хотіла, щоб ви негайно їх повернули.
„Вогонь!”
- Пані інспекторко, розумієте я залишив книгу в учительській..
- Що?!
- Не хвилюйтеся, я якнайшвидше поверну вам листи, міс Сміт.
- Якщо ти загубив мої листи, то боюсь можеш попрощатися із цією роботою, любий містер Дігорі.
„Я б з радістю забрався з цього дурдому. Єдине, що мене тримає це таємниця, котру Дамблдор все ще не хоче мені розповісти.”

А у школі панувала передбалова лихоманка...

- Парваті, як ти думаєш мені більше пасує блакитний чи бірюзовий?
- Зелений, - винесла вердикт подруга. – Ти думаєш Дін запросить мене? А ти з ким йдеш?
- Ще не знаю, але той рейвенкловець був зі мною дуже милий. Не знаю, може й запросить. А ти чула....

- А ви не знаєте часом з ким йде Забіні? – запитала Пенсі у своїх сусідок по кімнаті, ввечері. Розчісувала волосся перед сном уже скатованих двадцять хвилин.
- Аякже знаємо, - саркастично кинула Мілісента, що просто валялася на ліжку. Від здивування Кассандра відірвалася від книги.
- З ким? – Пенсі жваво повернулася до Мілісенти, не вловивши іронії в голосі.
- З Малфоєм. Останнім часом вони завжди всюди ходять разом.

У бібліотеці майже нікого не було. Учні насолоджувалися останніми сонячними днями. Але за одним із столиків сиділа Джіні. Настрій був не дуже, судячи із гримаси, що застигла на її красивому обличчі. Була настільки заглиблена в собі, що навіть не помітила Забіні, який зайшов і попрямував до її столика.
- Привіт.
- Привіт, - його голос вивів із задуми.
- Я хочу з тобою поговорити.
- Слухаю, - відповіла якось холодно і непривітно.
- Я б хотів запросити тебе на бал.
Джіні була шокована, проте швидко взяла себе в руки і тому видавила з себе лише скупу посмішку.
- Ні, не піду.
- Але чому?
- Чому?... І ти ще питаєш?..
- Джа...Джи-и... моя люба, якщо ти маєш на увазі ту сцену, то ти все неправильно зрозуміла...
- Неправильно зрозуміла? Он як? Послухай Забіні, по-перше. Не називай мене так, а, по-друге, мені начхати, що ти там робив з тією Тейлор! Ясно? Краще запроси на бал її! І ще: я не дозволю зробити із себе ще одним пунктом у твоєму любовному списку!
- А б ніколи!...Та як ти могла...- здавалося, що від обурення Блезові бракує слів. – Я б ніколи не опустився так низько! То ось якої ти про мене думки! Я хотів піти на бал з тобою, і йти з іншою не збираюся! – і перш ніж, Джіні змогла щось сказати гордо попрямував до виходу.

- Герміоно, але ж він слизеринець! – вигукнула Джіні. Пройшло два дні. Подруги сиділи на лавці у внутрішньому дворику замку. За цей час змінилося лише одне: навколо всі торочили тільки про бал. Нікого не хвилювало, що існує такий собі Лорд Волдеморт, що всі його посіпаки на волі, що професори Макгонегл, Малфой і Снейп, ніби змовившись давали контрольну за контрольною. Всіх цікавило хто кого запросив, кого хто буде запрошувати, і що збирається вдягти однокурсниця, подруга, сестра...
Під акомпанемент такого настрою Герміона взялася дотримати клятву, яку дала Малфою. Радувало, що після цього якусь частину тієї так званої угоди між ними буде виконано. Запевняти Джіні, що Блез Забіні – це янгол, котрий зійшов з небес, не хотілося аніскілечки. Якби її воля, то порадила б Роновій сестрі триматися від того слизеринця якнайдалі, а так... Залишалося надіятися, що Забіні не зробить Джіні нічого поганого, бо тоді вона, Герміона, буде у всьому винною...
- Так, але ж людину не визначає гуртожиток.... Джіні, послухай, це ж смішно думати, що всі слизеринці – погані, а всі грифіндорці – хороші і благородні. Це ж дурня... Всі ці середньовічні та застарілі думки щодо гуртожитків...
- Але ж вони залишилися до наших днів! – сказала Джіні і Герміона миттю прокляла себе за невдало підібраний епітет.
- Так, залишилися, але виключно завдяки квідичу. Я вже давно казала, що пора дійти згоди у стосунках між гуртожитками... І кожного разу все псує квідич.
- Ти дійсно так думаєш? – легко переконується той, хто цього хоче. В очах Джіні читався сумнів.
- Так. - Герміона більше не могла кривити душею, а тому вирішила завершувати цей цирк.
- І що мені тепер робити?...
- Зачекай до балу, а там все виясниться. Послухайся, що каже тобі серце, Джіні.
І залишивши подругу наодинці з собою попрямувала до замку. Не встигла переступити поріг Хогвардсу, як наткнулася на Малфоя.
- Як там справи, Грейнджер? Бо труси Креба за тобою плачуть.
- Якщо твій підопічний не втне якоїсь дурниці і почекає до балу, то все буде добре.
- Ну-ну, дивись мені, бо стриптиз станцювати завжди встигнеш...

TBC