Глава 13

Вставши рано-раненько, Олівер Вуд взяв свою улюблену мітлу і пішов на квідичне поле. Підлітаючи до кожного з кілець, він уважно оглядав його, роздивлявся навіть крихітну тріщинку і незадоволено бурмотів щось собі під ніс. Коли через інспектування проходило середнє кільце, Вуд помітив на полі жовто-зелені гетри. Певна річ, гетри були не самі по собі, а з тим, хто в ті гетри був вбраний. Ще навіть не був час сніданку, тому ймовірність, що це якась фанатка квідичу, здавалась нульовою." Певне, це щось важливе",- подумав Олівер спускаючись.
Це була учениця, дівчина середнього зросту з світлими, накрученими щипцями, кучерями, що не сягали й плеча. На кінчику носа у неї були елегантні окуляри у чорній пластмасовій оправі, у руках дівчина тримала велику записну книгу у шкіряній обкладинці. У серйозний образ бізнес-леді не вписувались лише гетри, створені як на замовлення фаната збірної Бразилії, і сережки у формі дольок лимона у натуральну величину.
- Добрий день,- обережно почав Вуд,- я можу чимось...
- Привіт!- раптом перестала супитись дівчина і розцвіла у посмішці.- Я Луна Лавгуд,- вона одним оком підморгнула Оліверу,- кореспондент журналу "Базікало" у Хогвордській школі.
- Ба... Чого кореспондент?- Вуд не міг отямитись від усвідомлення факту, що йому, викладачеві, підморгувала учениця.
- Наші читачі цікавляться такими різкими змінами у житті найперспективнішого з молодих воротарів Англії і прагнуть дізнатись причину вашого переходу з позиції воротаря Калабані Юнайтед на посаду у школі Хогвардс.
- Читачі якого журналу?- Олівер Вуд може вперше у житті почувався справжнім дурнем.
- Журналу "Базікало",- повторила Луна і осудливо похитала головою,- читачі журналу цікавляться змінами у житті найперспективнішого з молодих воротарів Англії і прагнуть...
- Я це чув, я не глухий.- перебив дівчину Вуд.
- Але ж ви не почули назви журналу...
- Все решту я чув!
- Ну, чи можете ви розповісти?
- Що розповісти?!- мозок у Олівера Вуда почав закипати.
Луна Лавгуд голосно зітхнула і занудним голосом почала:
- Про зміни у житті найперспективнішого з молодих воротарів Англії...
- Я це чув!
- Ну, то розповідайте!
- Не буду!
-Чому?!- Луна розчервонілась.
- Бо не хочу!І хто ти така, щоб я тобі розповідав про своє життя?
Луна перевела подих:
- Я Луна Лавгуд, кореспондент журналу "Базікало" у Хогвордській школі. Журнал називається" Базікало", журнал є такий, розумієте?!
Олівер сперся на мітлу, намагаючись привести нерви в порядок. "Тихо, Олівере, тихо, - говорив він сам до себе.- Ти тепер педагог, ти повинен любити дітей, а не бити їх по нерозумній кучерявій голові мітлою. Тихо, Олівере, тихо... Переведи розмову на нейтральну тему."
- Чому ти лимони на вуха нап'ялила?- намагався він зробити свій голос якомога миролюбнішим.
- Це не лимони, це сережки.
- Так. Але чому ці лимони у формі сережок?
- Ні,- пояснила Луна,- це сережки у формі лимонів.
- А я як сказав?! Ось, я уже заговорююсь! Ти за декілька хвилин зробила з мене психа!- Вуд був готовий розридатись.
- Отже, причиною перемін у житті одного з найперспективніших воротарів Англії стала психічна нерівноваженість?
- Я тобі зараз покажу неврівноваженість!- Олівер почав розмахувати мітлою.- Ти... Ти зараз добазікаєшся, базікало!
- Не хочете говорити, не говоріть!- увірвався терпець й в Луни.- І всі читачі дізнаються про ваш бурхливий роман з міс"Щоденний віщун" за вересень, дівчиною одного з відбивачів Калабані Юнайтед, якому ви вибили одного переднього зуба! І ще всі дізнаються, що ви...Що ви - хам!
Луна розвернулась і побігла до замку. "Швидко бігає",- подумав Олівер Вуд, намагаючись її наздогнати. Це вдалось йому лише біля сходів. Луна перестрибувала через сходинки, а Олівер кричав унизу:
- Не було з нею у нас нічого, чуєш, не було!
- Ай-яй-яй.- почувся голос "улюбленого" викладача усіх грифіндорців.- Проф-ф-фесоре, ви тут лише два дні, а уже встигли закрутити шури-мури з ученицею і вже її зрадили. Це, мабуть, дуже зацікавить інспекторку з Міністерства.
Олівер дивився на професора Снейпа, уже не маючи сил на якісь аргументи. Зате у Луни аргументи відшукались, та ще й які. Почувши в’їдливий голос професора Снейпа, вона миттєво з’їхала вниз по перилах і діловито поправивши окуляри, котрі ледь не злетіли з носа, стала навпроти професора у позі «індіанці готуються до війни».
- Проф-ф-фесоре, - протягнула вона перекривляючи Снейпа, - а як ви думаєте, чи не зацікавлять інспекторку «гарячі» відомості про ваші, як ви самі висловились, шури-мури з професоркою Сіністрою? - немов доводячи беззаперечність своїх слів Луна потрусила перед носом професора отим самим великим блокнотом у шкіряній палітурці.
Професор Вуд тільки й здивувався такій безглуздій сміливості, на його пам’яті навіть найзавзятіші гриффіндорці не сміли ТАК говорити зі слизеринським деканом. Професор Снейп насупився.
- Міс Лавгуд, ви, здається, забуваєте з ким розмовляєте, - Снейп погрозливо підніс руку догори, намагаючись вхопити Лунин блокнот.
Олівер роззявив рота і не знав що сказати. Щоб не накликати на свою свіжоспечену професорську голову ще більшого лиха, лише мовчки спостерігав, як шмаркачка-рейвенкловка затикала рота професору Снейпу.
- Я ніколи нічого не забуваю, бо веду нотатника, - Луна поправила окуляри, які знову з’їхали на кінчик носа, - а от ви дарма «наїжджаєте» на професора Вуда, який Мерлінові душу не винен. Та й взагалі, хіба мають право старі, законсервовані професори втручатись у приватні справи учениць Хогвардсу , - останню фразу вона пробурмотіла собі під ніс, одночасно роблячи помітку у блокноті «переглянути права учнів і професорів Ховардсу».
- Мінус двадцять балів з Рейвенкло, за хамство професору. А з вами, професор Вуд, ми ще поговоримо на загальношкільій нараді, через тиждень, у присутності деканів та Дамблдора, - прошипівши останні слова Снейп різко розвернувся і попрямував в котрийсь з коридорів, залишивши Луну і Олівера в повному невіданні того, для чого це знадобилось старому слизеринському змію рано-вранці блукати по хогвардських коридорах, замість того, щоб спокійнісінько собі сопіти у своєму зміїному кублі.
- Неприємні моменти є у кожній професії, - оптимістично прокоментувала Луна зняті Рейвенкло бали. І не звертаючи більше уваги на Олівера попрямувала вгору по сходах.
- Ей, Луна… Міс Лавгуд, - крикнув Олівер їй навздогін, роздумуючи, що хвилину тому саме це дівчисько врятувало його від найнеприємнішої в його житті бесіди зі Снейпом - чи дозволите мені запросити вас на пляшечку маслопива, у Гогсміді, на вихідних?
- Професор Вуд? – вона скептично зиркнула на нього. – І ви дасте мені інтерв’ю?
- Я подумаю над цим, - пообіцяв Олівер.
- Тоді я згідна, - кивнула головою Луна.
- Ну, тоді, до вихідних! – Олівер зніяковіло посміхався п’ятикласниці, картаючи себе за таку безалаберність та легковажність. - І, до речі, у тебе дуже гарні сережки…
- Дякую, - підморгнула йому у відповідь Луна і зникла у затінку коридору.

TBC