Глава 54

Глава 54
Білосніжні сніжинки танцювали у повітрі і падали їй на долоні, вкриваючи їх пухким килимком, котрий одразу ж таяв. А вона сміялась, сміялась дзвінко, мелодійно, заражаючи своїм сміхом усіх довкола.
- Джіні, ну зовсім, як маленька, - Блез стояв біля розлогого дерева, голі гілки котрого вже встиг припорошити перший сніг. Стоячи з набурмосеним виглядом, схрестивши руки на грудях, хлопець мав таки трохи кумедний вигляд.
- Хіба ти не бачиш цієї магії, цієї неземної краси. Я завжди любила сніг: ковток морозяного повітря, візерунчасті сніжинки на віях, перламутровий іній…
- Простуда з ускладненнями, - завершив логічний ланцюжок Блез, щільніше закутавшись в зелений слизеринський шалик.
- Ну от, зіпсував всю романтику, - Джіні надула губки і демонстративно відвернулась, роздивляючись краєвид озера.
- Сонечко, ти ж мене знаєш, я хлопець гарячий, і всі оці холодні штучки мені не до душі. Може підемо в замок і я тебе трішки погрію? – невинно закліпав очима Забіні.
Джіні ображено мовчала.
- Маленька…
- Не називай мене маленькою, - не обертаючись відрубала Джіні.
- Дорогенька…
- Яка я тобі дорогенька…
- Кохана…
- Як патетично…
- Ну чого ти, не дуйся, - Блез підійшов ззаду і обійняв дівчину за плечі.
- Твої постійні епітети мене вже дістали. В мене є ім’я, здається, воно не таке вже й потворне… Джіні…, - задумливо промовила вона.
- Точно, Вірджинія! – вигукнув Блез, немовби згадавши щось життєво важливе.
- Взагалі то я Джиневра. Міг би й запам’ятати, - обурено закліпала очима дівчина.
Блез стояв ні в сих ні в тих, а в голові крутилась єдина думка: « Зараз вона його розкусить і вся піврічна робота піде місіс Норіс під хвіст».
- Джіні, я все пам’ятаю, я ж не якийсь безголовий дурень, котрий навіть імені коханої не може запам’ятати. Звичайно, я знаю твоє неповторне, божественне, чарівне ім’я – Джиневра. А Вірджинія – це лише моя улюблена тітонька, котра мене просто обожнює. До речі ви з нею дуже подібні, обоє розумні, красиві, чарівні…, - не перериваючи своєї запальної тріади Блез подумки перепросив свою стару, беззубу, тітку-маразматичку Матильду.
- Ти дійсно так вважаєш? – заусміхалась Джіні. – Просто, часом, у мене виникають дивні підозри.
- Які підозри? – нашорошив вуха слизеринець.
- Різні. Наприклад, що ти мене зовсім не кохаєш, часом, ти буваєш якийсь відчужений, заглядаєшся на інших дівчат, багато часу проводиш з тою зазнайкою Грей, - Джіні наморщила носик.
- Ну що ти, я кохаю лише тебе і зараз я тобі це доведу, - він підняв дівчину на руки і закрутив у повітрі.
З найближчих кущів донеслось якесь здавлене хрюкання і шарудіння.
- Що там таке, - стурбовано прошепотіла Джіні, озираючись.
- Не хвилюйся кохана, якщо судити зі звуку, то це може бути якась дика свиня або кабан. Ходімо краще до замку, - Блез поцілував Джіні і, не відпускаючи з рук, поніс до замку.
- Звичайно, в Забороненому лісі ще й не такі потвори зустрічаються, от Гаррі розповідав… - розпочала Джіні.
- Гаррі? – несподівано зацікавився Блез, - ну-ну, дорогенька, в замку ти мені все детально розповіси, а я тебе уважно вислухаю.
- Дикий кабан? – регочучи, Пенсі вилізла з-за сугробу, щойно Блез і Джіні зникли з горизонту.
- Знайшла з чого сміятись – дика свиня, - слідом за Пенсі виліз змоклий і притрушений снігом Рон.
- Та ні, кабан, не кабан, а таки точно дикий, - Пенсі струшувала з волосся грудки мокрого снігу.
- А ти, дика, не дика, а таки точно свиня, - парував Рон.
- Теж мені галантний кавалер. Уізлі, якби ти був хоч трохи менш жалюгідним, то я б, мабуть, образилась.
- Сама ти жалюгідна…- розчервонівся Рон.
- Та годі вже, Уізлі, що за дитячий садочок. Головне, що твої дурні очі самі переконались в тому, що твоя сестра крутить бідним Забіні як хоче, - безапеляційно заявила Пенсі.
- Що?? Та то твій змій-Забіні обкрутив наївну Джіні, - Рон захлинувся від обурення.
- Гаразд-гаразд, то ми потім вирішимо хто кого обкрутив, а зараз треба думати як їх один від одного відліпити.
- Проблема, - Рон почухав голову, - може мамі написати?
- Ти здурів? Якщо ти такий безпорадний, то вали під три чорти…
- Та добре-добре, що пропонуєш? – примирливо заговорив Рон.
- Спочатку треба послідкувати за ними: де і коли зустрічаються, про що говорять і т. д. , а потім, зібравши інформацію, будемо думати, як її використати.
- Скоро Різдво…
- Уізлі, якщо ти хочеш запросити мене на святковий обід, то знай, що до вашої халупи я не зайду.
- Дуже мені тебе треба, - надувся Рон, - кажу, що скоро Різдво і вони не будуть бачитись.
- О! Хоч одна твереза думка. Нарешті твої звивини скрутилися у потрібному напрямку.
- Вони не будуть бачитись, а протягом канікул ми з Гаррі накрутимо Джіні так, що вона й не гляне на того Забіні…
- Точно, а що вона там казала про те, що Блез задивляється на інших дівчат?
- На Грей! А вона таки нічогенька, - Рон почервонів, усвідомивши, що зробив комплімент слизеринці.
- Звичайнісінька зазнайка, дурна, як лялька…
- Хм, - засумнівався у її словах Уізлі, - лялька не лялька, а Малфоя у тебе відбила.
- Малфоя? У мене? – забризкала слиною Пенсі, - та то я сама його кинула. А що Грей зустрічається з Драко, - вроджена цікавість зрадила Пенсі.
- Я тобі що якесь пустоголове дівчисько, щоб чутки розносити, - зачервонівся Рон, - я лише бачив, як вони воркували про щось в куточку.
Пенсі спробувала вдавати безтурботність, але довготривала закоханість в Малфоя далась взнаки. Дівчина зблідла і руки у неї затрусились.
- Нічого, та причепа ще своє отримає, - зловіще примружила очі Пенсі.
Рон лише невизначено кахикнув і, закутавшись у вилинялий гриффіндорський шалик, почвалав до замку.