Глава 55

Глава 55

Гучне чавкання, чмакання, причмокування і прицмокування лунало зі всіх кутків та закутків Великої зали. За слизеринським столом панувало не менше пожвавлення, всі обговорювали завтрашню контрольну у Снейпа і Армагедон, котрий не сумнівно настане, якщо у когось знайдуть шпаргалку або самопишуче перо.
Несподівано лопотіння тисяч крил залунало з усіх закутків. Градом посипались газети, журнали, листи і листівки, пакунки і пакуночки, котрі турботливі матері присилали своїм чадам з дня-на-день.
- Грей, ти записалась у клуб самотніх сердець? - Нотт, котрий сидів навпроти «підколов» Кассандру, біля якої вже зібралась величезна купка листів і карток, а нові сови все прибували і прибували.
Кассандра промовчала та розгублено розпечатала один із конвертів, «пробігла» очима пару рядочків і зблідла як смерть: « Міс Грей, дозвольте висловити щирі співчуття з приводу смерті Ваших батьків…», « Дорога Кассандро, дуже співчуваю…», «…смерть батьків…», «…похорон…». Кассандра швидко зібрала кореспонденцію і поквапливим кроком попрямувала до виходу із зали.
- Що трапилось, Грей? – Забіні піднявся з місця, щоб піти слідом за дівчиною, але Драко схопив друга за руку і кивнув на малу Уізлі, що з немалим інтересом слідкувала за Блезом.
- Почекай, потім з нею поговоримо…
Забіні всівся на місце і, насупившись, продовжив жувати вівсянку, розбавляючи поганий настрій апельсиновим соком.
- Співчуваю, Грей, - кинула на ходу Герміона, коли Кассандра проходила повз гриффіндорський стіл.
- Що? Звідки…, - очі дівчини від здивування стали круглими, як галеони.
Герміона потрусила перед носом Кассандри «Щоденним віщуном»:
- Некролог…
Кассандра вирвала з рук дівчини газету:
- Грейнджер, нікому не кажи. Сумніваюсь, що решта учнів Хогвардсу з такою ж ретельністю студіюють щоденну пресу.
- Гаразд, - кивнула Герміона.
- Дякую Грейнджер, - вже біля дверей прошепотіла дівчина.
Герміона не чула останніх слів дівчини, та й не повірила б якби їй хтось розповів. Вона відклала газету і продовжила в’яло ковиряти виделкою свій омлет, роздумуючи, що навіть безсердечні слизеринці уміють відчувати та страждати.

***
Тим часом, пробігши, мабуть з сотню миль коридорами, Кассандра усамітнилась в Астрономічній вежі, котра в цей час доби пустувала. Вона не плакала, просто сиділа на підвіконні, обхопивши коліна руками і з сумом дивилась крізь велетенське вікно кудись у даль, де вершечки дерев Забороненого лісу черкали небеса.
- Що таке життя і що таке смерть? – шепотіла дівчина. - Лише ланцюжок невдач та поразок і одне велике везіння. Мабуть, не даремно кажуть, що смерть – засіб визволення з павутини життя, котра щільно обплутала все і всіх довкола.
Зараз вона не відчувала нічого, на якусь мить стала твердою, непробивною, ніби висіченою із сталі. Тепер їй лише хотілось усвідомити, донести до куточків душі і розуму цю страшну новину:
- Я ж завжди знала, що вони помруть не своєю смертю. Мені важко було уявити свого батька у вісімдесятилітньому віці, з чашкою гарячого капучіно і вранішньою газетою в руках, вкритого шотландським пледом чи в оточенні внуків. А мою матір, таку красиву, строгу, холодну в образі безтурботної старенької, котра готує недільні пироги і застеляє дитячі ліжечка. Все це якось неприродно, ніби вирвано з реального середовища, від таких картин мурашки бігали по шкірі, як від найжахливішого кошмару. Але це було колись, коли я завжди відчувала їх присутність за своєю спиною. Колись, а тепер…
Тепер вона ледве стримувала сльози, котрі самі собою лились з її очей. Її завжди вчили бути сильною, але як пережити несподівану смерть батьків не навчив ніхто. Вона вміла тамувати фізичний біль, але не сердечний, це було щось вище її сил.
- Грей!
Двері башти відчинились і Драко з Блезом увійшли всередину. Вона не запитувала як і навіщо хлопці її розшукали, лише мовчки відвернулась до вікна, проводжаючи поглядом зргайку птахів, котрі летіли десь в сторону Хогсміду.
- Що трапилось? – Малфой всівся навпроти Кассандри, пробуючи зазирнути дівчині в очі.
- Невже хтось образив мою Дюймовочку, - Забіні з серйозним виглядом підпирав стінку, - тільки скажи мені і цей негідник поплатиться життям…
Кассандра обернулась, помітивши її сльози Драко насторожився ще більше. Він був здивованим з того, що ж могло викликати сльози цієї дівчини:
- Помовч Забіні, - безапеляційним тоном заявив Малфой. – Що таке, Кассандро?
Дівчина мовчала і лише простягнула хлопцям пару листівок зі співчуттями.
- Що ти будеш тепер робити? – Забіні відчував, що лізти зараз зі співчуттями не варто.
Кассандра стиснула плечима:
- Тепер я наслідниця всього маєтку Грей і у мене є багато обов’язків перед сім’єю - вона згадала останню зустріч з батьком і плечі затрусились у беззвучному плачі.
Драко з Блезом перезирнулись, вони не знали як втішати цю дівчину, та й чи потрібні їй їхні співчуття:
- Якщо буде щось потрібно, то звертайся. Я і моя сім’я завжди допоможемо тобі. Адже нас пов’язує не лише чистокровність, - Драко з важкістю видавив з себе ці кілька слів та попрямував до виходу.
- На мене теж можеш розраховувати, - Блез невідчутно провів рукою по волоссі дівчини.
- Ми йдемо, тобі зараз краще побути самій, - хлопці покинули вежу, залишивши Кассандру сам на сам зі своїми думками.
- Хто б міг подумати, що товстошкірі слизеринці теж вміють співчувати, - крізь сльози усміхнулась дівчина, - хоча, й у досить своєрідний спосіб.
Посидівши ще деякий час, зібравшись з думками, Кассандра підвелась, розправила мантію, витерла сльози і привела себе в порядок за допомогою чарівної палички. Тепер вона точно знала що робити, одразу по завершенні іспитів вона повернеться до свого замку і зробить все так, як велів їй батько. Виходячи з вежі вона ледь помітно усміхнулась і прошепотіла:
- Будь спокійним, тату, Ангел більше не буде плакати…