Глава 25

Глава 25
Була північ. Гаррі сидів у гриффіндорській вітальні, схилившись над рефератом з трансфігурації. Друзі вже давно пішли спати, неабияк здивувавшись такому працелюбству з боку Гаррі, бо до сьогоднішнього вечора він і не підходив до уроків. Та не в любові до праці була справа. Гусяче перо вже добру годину не нашкрябало на пергаменті жодного слова.
Гаррі чекав на Сіріуса. Коли, під час вечері до нього підлетіла Хедвіга і, дзьобнувши в щоку, кинула на стіл маленьку записку, Гаррі неабияк зрадів. В ній було лише три слова: « Північ. Вітальня. Один.», але ці слова сказали Гаррі більше, ніж міг би сказати довжелезний лист. Гаррі розумів, розмова повинна бути серйозною, буде йтись не лише про шрам, а про щось значно важливіше і Сіріус просив його прийти одного лише для того, щоб дати змогу обирати: ділитись чи не ділитись отриманою інформацією з друзями. Що ж такого відкопав Сіріус?..
Коли годинник на стіні пробив дванадцять раз, вогонь у каміні запалахкотів сильніше і серед вогню з’явилась голова Сіріуса:
- Привіт Гаррі! Як життя?
- Препаскудно, - Гаррі не блистів оптимізмом.
- Що таке? Я от згадую свої шкільні роки лише з усмішкою. Це мої найкращі роки, - Сіріус замріяно оглядав таку до болю знайому гриффіндорську вітальню.
- Якщо врахувати, що решту років ти практично провів в Азкабані, я не дивуюсь, - Гаррі сумовито зітхнув.
- Менше з тим. Гаррі. Ти хотів про щось поговорити?
- Так про мій шрам, - Гарі у задумі почухав чоло, - я впевнений, що не сталось нічого особливого, Волдеморт як завше щось задумав, але на цей раз це щось значно хитріше, - Гаррі в кількох словах розповів про свій сон Сіріусу.
Той вислухав мовчки до кінця і, подумавши, з хвилину продовжив :
- Ти говорив з Дамблдором?
- Так, але нічого конкретного він не розповів. Він не знає. Або не хоче мені говорити. Що ти скажеш?
- Те саме що й він, мабуть, сказав. Як тільки стане щось достеменно відомо, ти одразу дізнаєшся, - тон Сіріуса був на диво серйозний і повчальний.
- А як твої справи? Щось відшукав?
- Я дещо знайшов у маєтку. І це мене неабияк здивувало…
- Що? Тільки не кажи, що горокракс…
- Ні, упаси Мерлін! Я знайшов переписку Регулуса з моєю «дорогоцінною» матусею.
- І що ти звідти довідався, - Гаррі ніяк не міг второпати, чому Сіріус попросив його прийти одного.
- Поки що нічого, самі соплі, сльози і таке інша. Але там лише частина листів. Решта, мені здається, повинні бути в Хогвардсі. Тому я і хотів тебе попросити…розумієш… пошукати…
Гаррі не розумів, до чого хилить хресний:
- Я пошукаю. А в чому проблема?
- Проблема в тому, що це трохи… Ну розумієш, шукати треба в Забороненій секції, а вам не дозволено туди ходити…
Поттер розреготався:
- Тебе це колись зупиняло?
- Ні, - усміхнувся Сіріус, - але тобі не потрібні зайві проблеми.
- Значить мене це теж не зупинить. Хіба що Герміона може… Вона останнім часом якась дивна. Та нічого, я з нею сам поговорю.
- Поговори. Герміона розумна дівчина і якщо вона щось робить, то так потрібно, - Сіріус підморгнув Гаррі, - то розкажи мені, що так спаскудило твоє життя?
- Шекспір…
- Власною персоною?
- Та не зовсім. У професора Дамблдора нова фішка, до Хелоуіну ми повинні поставити «Ромео і Джульєтту»…
Сиріус розреготався:
- О! То вам ще пощастило, у мої роки ми ставили «Хроніки Мерліна». Ото була нудота, правда постановкою керував Малфой, то ми добре насміялись, коли Джеймс підпалив його бутафорну бороду…
- Наш режисер – Дігорі. Пам’ятаєш того хлопця, що вийшов в фінал Тричаклунського Турніру, але Крум оглушив його і він не дійшов до кінця лабіринту…
- Дігорі? Седрик? Горокрукс! О Мерлін і Моргана! Бідний хлопець… таке пережив, та ще й ота дурнувата постановка на його бідолашну голову…
- Що таке?
- Та нічого… - Сіріус спохватився, що бовкнув зайвого, - Нічого Гаррі. Нічого.
- Сіріусе!
- Я не повинен був цього говорити, - достоту, як колись Хагрід зам’явся Сіріус.
- Я думав, ти мені довіряєш, - Гаррі опустив голову.
- Це не моя таємниця, а Дамблдора. Він сам тобі розповість, коли прийде час. Горокрукси, Гаррі, річ складна і я не розповім про них, як слід…
- Седрик пов’язаний з горокруксами?
- Досить запитань, Гаррі. Але запам’ятай, цього разу Волдеморт хитріший, ніж минулого. І горокрукси він заховав надійніше, та й дістати їх буде складніше…він планує зіграти на твоїх почуттях, на людях, яких ти любиш і котрим дорогий ти, але Дамблдор все таки розумніший…
- Але…- Гаррі не міг зібрати докупи усі ниточки, які Сіріус дав йому до рук.
- Тут не час і не місце, нас можуть підслухати. Та й мені пора, я відсидів собі коліна, та й вже чую, як Крічер лізе по сходах. Боюсь, як би він не переламав мені хребет отим мідним підсвічником, що стоїть у вітальні. Поки мої очі за ним не стежать він готовий на все, а потім ще й виплутається, зараза, скаже, що чухав мені спину…
- Гаразд. Я можу розповісти про цю розмову Рону та Герміоні?
- Як хочеш Гаррі. Ти ж знаєш, я довіряю твоїм друзям, але я вирішив за потрібне, дати тобі право обирати…
- Я розповім їм.
- Як хочеш Гаррі, як хочеш…
Вогонь у каміні знову запалахкотів сильніше, Сиріус зник. Годинник на стіні пробив чверть на першу, але Гаррі і не думав йти спати. Потрібно все обміркувати, втрьох. Він прожогом кинувся нагору, будити Рона та Герміону. Ніч повинна була стати довгою…

TBC