Глава 48

Глава 48

- Седрик, Гаррі,-підвів очі від паперів Дамблдор, -радий вас бачити, хоча зізнаюсь, ніколи б не подумав, що перше, що роблять учні вранці після балу - це йдуть провідати директора.
-Професоре, у мене дуже серйозна розмова про Гаррі.- не посміхнувся у відповідь Дамблдорові Дігорі.-Йдеться про крадіжку.
-Що-о-о?-витріщився на Седрика Гаррі.
-Гаррі проник у мою кімнату і взяв без дозволу речі.
-Звідки ти...-здивувався Поттер.
-Знайшов їх під твоєю ковдрою, дорогенький, тоді, як шукав твою високоповажну персону перед балом!
-Седрик-Седрик!- директор намагався заспокоїти розлюченого вихователя.-Що ти взяв у нього, Гаррі?
-Це були навіть не його речі!
-Це нічого не міняє!- Дамблдор ще не бачив колишнього найкращого учня Хаффлпафу настільки злим.
-Це були листи Регулуса Блека! Вони були мені потрібні, щоб знайти... Ну ви знаєте що.-звернувся Поттер до директора.
-Листи Блека...- Дамблдор сів у крісло.-Правильно шукаєте...
-Що знайти? Я нічого не розумію!
-Седрик, не варто так лютувати. Краще сядьте. Нас чекає довга розмова. Мабуть, вже час.
-Для чого?
-Чесно кажучи, я думав, що ти більш терплячий, Седрику. Частина того, що зараз скажу, відома тобі, інша частина відома Гаррі. А дещо стане несподіванкою для вас обох. Одного серпневого дня цього року я прокинувся з якимось дивним відчуттям, таке враження ніби вчорашній день був покритий густим туманом. Усі події пригадувались, як ніби сон... Ти мене розумієш, Седрику?
Гаррі подивився на вихователя, який сидів на відстані метра і той ствердно кивнув.
-Звісно, я подумав, що мій поважний вік все-таки дає про себе знати, але все ж щось продовжувало мене хвилювати...
-Що, професоре?-спитав Поттер, який не розумів, як здоров'я Дамблдора пов'язане з його, Гарріною, ганебною поведінкою.
-Ти б помовчав...-зиркнув на нього Седрик.
-Для того, щоб дізнатись, що мене хвилювало, я вирішив подивитись у свої спогади.-Дамблдор підійшов до великої чаші з блакитною рідиною.- Це унікальна річ - сито спогадів, воно повертає людину у ті пережиті нею події, які треба переосмислити і зрозуміти. Ці спогади не підвладні змінам.
-Навіть, якщо перевернути той часоворот?-спитав Седрик.
-Який часоворот?-поцікавився Поттер.
-Ти б помовчав, Гаррі...- Дамблдор продовжив.-Навіть якщо перевернути той часоворот, Седрику, спогади не зміняться. Отож, перше, що я побачив у ситі - це було обличчя мертвого Седрика Дігорі, що лежав на твоїх, Гаррі, руках у день фіналу Тричаклунського турніру.
Гаррі здивовано зиркнув на Дігорі, що не показував жодних емоцій, лише трохи зблід.
-Цей спогад був дуже коротким і тривав декілька секунд. Наступне місце, куди я потрапив було міністерство, де у відділі таємниць тривала боротьба між членами ордену Фенікса і смертежерами, і де Белатриса Лестранж вбила Сіріуса Блека.
-Ні! Не може бути!-викрикнув Гаррі.
-Останній спогад,- не звертав уваги на емоції Гаррі директор,-тривав досить довго...
-Хтось ще помер?-обережно спитав Дігорі.
- Жодної смерті я не побачив, проте зрозумів, що в червні цього року помер я.
- Але ж ви і Сіріус, і Дігорі живі!-Гаррі з підозрою поглянув на Седрика, чекаючи, що той на його очах от-от розсипеться на порох.
-Коли я повернувся з сита, то сів за цей стіл, не в силі зрозуміти, що відбувається. Тоді ж на цьому столі я побачив лист від Сіріуса Блека, датований четвертим серпня і "Щоденого віщуна", у якому повідомлялось, що з двох претендентів на посаду асистента голови відділу контролю за чарами, Седрика Дігорі і Чарльза Скрімджера, посаду отримав останній. Отже, зрозумів я, вони живі... Але ж, водночас, я був впевнений, що вони і я таки померли... Після декількох днів роздумів і пошуку в таємних відділах найдревніших
архівів, я знайшов єдину можливу відповідь: хтось повернув час назад за допомогою часоворота у хранилищі і...
-Подарував мені життя.-закінчив речення Седрик.
-Але навіщо і хто? Сили добра ніколи б не скористались часоворотом, отже залишились сили зла...
-Волдеморт...-прошепотів Гаррі.
-Так.-кивнув Дамблдор.- Це під силу лише йому. Тоді залишилось питання - навіщо? Тепер доведеться розповісти трохи іншу історію, яку знає Гаррі, але яка невідома тобі, Седрику. Лорд Волдеморт розділив свою душу на сім частин, так званих горокраксів, щоб зробити майже неможливим шанс його знищення. Цими горокраксами могли бути будь-які предмети, як наприклад щоденник, який знайшла Джіні Візлі і який знищив Гаррі.
-То цих горокраксів залишилось шість?-спитав Седрик.
-Ти б помовчав, Дігорі...-огризнувся Поттер.
-Так, горокраксів залишилось шість. Один з них ми з Гаррі майже знайшли, але нас на десяток років випередив Регулус Блек, який сховав горокракс невідомо де і невідомо для чого. Залишилось п'ять. Одна частина душі залишилась з лордом, який відродився. Отже чотири. Я продовжував думати, навіщо найжорстокішому чаклуну світу робити добро і оживляти ворогів. Можливо, Сіріус і я були потрібні Волдеморту, щоб дізнатись, де горокракс, перехований Регулусом? Це непогана відповідь, але одразу поставало інше питання: навіщо Волдеморту потрібний ти, Седрик? Волдеморт зробив один з найрозумніших ходів у своєму житті поставивши нас у безвихідне становище: він перетворив людей на горокракси. Гаррі, нам потрібно шукати лише один горокракс Регулуса Блека, бо решта - це я, Сіріус, Седрик і ти.
-Але я не помирав!-у голосі Гаррі почувся розпач.
-Так, але тебе торкнулась паличка Волдеморта, як і Седрика. Так він передав вам частини своєї душі. Ми ж з Сіріусом були перетворені на горокракси за допомогою паличок смертежерів.
-Отже, щоб лорд помер, треба померти нам?-спитав Седрик.
-Не все так просто... Зараз перед вами обома і орденом одне завдання - знайти горокракс Регулуса Блека, можливо тоді у цій темній справі ми побачимо світло. А тепер ідіть, відпочивайте... Вам треба багато про що подумати...

***


-Усі зібрались?-Олівер поглянув на капітанів квідичних команд.
-Якщо б ти вмів рахувати, то зрозумів би, що нас лише троє.-хмикнув Драко Малфой.
-Ну то й що?-голова у Вуда розколювалась.
-А те, що факультетів у школі чотири,- Драко тицьнув Вуду під ніс чотири пальці,- а нас лише троє. Якби ти мав трохи мізок у голові, то відняв би від чотирьох три і зрозумів, що одного не вистачає. І не вистачає звісно містера Поттера, якщо ж ти хотів побачити його святість разом з німбом, то треба було записатись на прийом у його секретарки Грейнджер.
-Ти той во!Важай!-помахав кулаком в бік Малфоя Вуд.-Значить так, через чотири дні граємо першу гру квідичного сезону.
-Хвала Мерліну, що не нині!-почухав голову Драко.
-Грифіндор грає проти цих зелених вирод...
-Що?Ти як нас назвав?-обуренню Малфоя не було меж.-Ти ж суддя як не як!
-Вибач, забуваю.
-Я також можу забути і начистити тобі морду.
-Ти?-Вуд зневажливо засміявся.
-Ти Креба й Гойла бачив?-посмішка Вуда безслідно зникла.
-Гаразд, Малфой, давай спокійно. Цього року є нововведення, а от яке згадати не можу...-Олівер схопився за голову.
-Ая-яй-яй, радив б тобі звернутись у якусь громадську установу і заявити: "Я- Олівер і я анонімний алкоголік і ще збоченець, бо чіпляюсь до неповнолітніх дівчат".
-Малфой, ти зараз станеш неанонімним інвалідом!Отже, нововведення - кожна команда надає свого коментатора , щоб усе було кришталево чисто. Завтра розпочинаються тренування у Слизерину і Грифіндору.
-Добре-добре,-підвівся з трави Малфой,-Вуд, ти подумай, бо за зв'язки з неповнолітніми можна й в Азкабан загриміти.
-Яка ж ти гадина, Малфой! Не забудьте передати новини Поттеру.
-Те, що я гадина? Я думаю для нього це вже давно не новина!
-Ні, Малфой, новини про коментатора і тренування!
-Аякже, - Малфой опинився вже далеченько від Вуда, -вже біжу до друзяки Гаррі, скажу, щоб вже починав рвати на собі волосся і посипати голову попелом!

TBC