Глава 63

Глава 63
- Що вони там витворяють? – Драко з Касандрою вже 45 хвилин мерзли під дверима вітальні. Забіні з Візлі все не виходили.
- Я не знаю Малфой, але впевнена в одному. Той хреновий Казззанова получить від мене так, що запам’ятає на все життя, - від холоду у підземеллях в Касандри зуб на зуб не попадав.
Драко здивовано зиркнув на дівчину. Таких слів від неї йому ще чути не доводилось:
- Я б розірвав того бовдура на малесенькі шматочки і катував би кожен по черзі…
- Я б скинула його зараз в наше льодяне озеро, щоб він став безкоштовним сніданком для кальмара і тоді б з радістю дивилась як той пережовує його кісточки…
- Я б повідривав йому пальці… апчхи, - Драко чхнув так сильно, що на очах виступили сльози. – От чорт, я підхопив нежить, тепер всі ті соплі і горло… я підвішаю Забіні за найдорогоцінніші частини його тіла… апчхи… і буду дивитись, як він гойдається під стелею…апчхи…
- Відійди Малфой, я крім обмороження ніг і рук не хочу ще й нежить підхопити… а-а-а-апчхи… Чорт…
- Ти така красномовна, Грей…
- Заткнись. Ще три хвилини і я піду в ту вітальню і хай бережеться той, хто стане мені на дорозі… апчхи…
Малфой простягнув Касандрі хусточку з золотим вензелем «ДМ». Вона дещо здивовано глянула на Драко, але хусточку взяла
- Я півгодини пояснював нашим однокурсникам, що в вітальні буде проводитися дезинфекція… апчхи… не для того, щоб козел Забіні розважався з тою малявкою прямісінько на слизеринському дивані, - не міг втихомиритись Драко.
- А я? Я весь вечір сиділа зі Снейпом, бо нібито не розумію останньої теми. …Апчхи…Він пояснював п’ять разів, а потім ще довше лаявся, нібито я маю його за повного дурня. Я дістала його так, що він не те що сьогодні, цілий місяць не зайде до нашої вітальні…
- Все! – не витримав Малфой, - хай я ніколи не дізнаюсь, що замислив той дурнуватий Поттер… апчхи…, але я більше не буду торчати тут… апчхи… я зараз же йду до вітальні і потрощу всі кістки того придурка…
Але йти далеко не довелося, бо портрет відхилився і з вітальні вийшов щасливий Забіні з … Візлі на руках.
Драко та Касандра стояли, наче паралізовані:
- Ти… ти… ти вбив її, дурню? – Драко від здивування навіть забув пчихнути.
- Що? – закліпав очима Забіні. – Я трохи запізнився, бо вона… заснула.
- Що? – тепер настала черга Касандри дивуватись. – Ми з Драко повідморожували собі все що тільки можна та заразились нежитем … апчхи… через те, що ВОНА, - Касандра ткнула пальцем у Візлі, - заснула?
- Не нервуйся так, Дюймовочко, - почав втихомирювати її Блез, але в той час Візлі підозріло шморгнула носом і троє завмерли.
- Неси її скоро до Гриффіндору. Біля портрету розбудиш і вона, після такої галантності просто не може не запросити тебе до себе… апчхи, - Драко ледь встиг прикрити рукою рот, щоб не розбудити Візлі.
- Йди, Забіні, - велично знизала плечами Касандра, - але після того, як ти повернешся на тебе чекає страшна ніч!
- Ти хотіла сказати весела ніч? – усміхнувся Блез.
- Ні, таки страшна, і я допоможу це влаштувати…
- Апчхи…, - Драко з Касандрою водночас пчихнули.
Блез засміявся, спляча Візлі з’їхала на бік:
- Хоч в чомусь ви дійшли згоди, - він поспішив зникнути за поворотом, поки Драко і Касандра не оскаженіли остаточно.
***
- Ой! Я трішки задрімала, - Джіні здивовано кліпала очима.
Блез тягнув її на руках до самої гриффіндорської вітальні, але як на зло, на останньому віражі Забіні не розрахував траєкторії повороту і Джіні, добряче вдарившись головою об портрет, прокинулась.
- Нічого страшного, сонечко, - Блез просто сяяв від щастя. От-от здійсниться його заповітна мрія, він зайде в святую святих… гриффіндорську вітальню. «Головне, минути портрет, а потім, якось спекаюсь Візлі і зможу зробити все що захочу», - міркував Забіні поки Візлі протирала сонні очі.
- Блезе, це було дуже мило з твого боку, показати вашу вітальню, і твою чудову кімнату. Проте хлопці з якими ти живеш – просто жахіття. Біля ліжка Нотта розкидані пляшки, а всі вільні місця на стінах позаклеювані сумнівними плакатами з «Відьмополітена», - Блез якось дивно кахикнув і подумки попросив вибачення у Нотта за те, що на якусь часинку помінявся з ним ліжком. Якби руда зрозуміла, що то його холостяцьке кубельце - втікала б світ за очі.
- Так дорогенька, але я б хотів побачити у відповідь твою кімнату, - Забіні ангельським голосом проспівав ці слова на вушко супутниці.
- Так… але мої сусідки вже сплять… Та й хлопець не може увійти до дівочої спальні…
Блез надув губи, всім своїм видом демонструючи неподільний сум:
- Якщо заради мене ти не хочеш переступити малесеньке правило… Та дарма, я все рівно тебе кохаю.
- Але я можу запросити тебе до вітальні, - швидко додала Джіні, щоб хоч якось підсолодити гірку пілюлю.
- Краще вітальня, ніж нічого, кицюню, - проворкував Блез і підсунувся ближче до портрета.
- Забіні – козел, - прошепотіла Джіні.
- Що? – випучив очі Блез.
Але портрет моментально відхилився і все стало зрозуміло.
- Що за дурень придумав такий пароль? – бушував Забіні.
- Розумієш, - пояснювала Джіні, пролізаючи в отвір у портреті, - ми кожного тижня змінюємо пароль, а цього тижня Рон, як староста відповідальний за слова паролю, таке придумав. Він дуже злий на тебе…
Блез зціпив зуби, щоб не ляпнути чогось нецензурного про Рона і його сімейку, але стримався і поліз в отвір вслід за Джіні.
На щастя вітальня була порожньою, лише останні каштани у каміні тихо потріскували. Джіні вмостилась на дивані, а Блез у величезному червоному кріслі, навпроти. Хлопець з цікавістю озирався довкола, хоча вітальня дуже нагадувала слизеринську, от тільки кольори і ще, вона виглядала якось дуже вже … по-домашньому. Джіні усміхалась:
- Тобі подобається?
- Чудовий дизайн, - підморгнув малій Забіні, - цей яскраво червоний, такий милий колір, - у Блеза помаленьку розвивалась алергія на червоний і всі його відтінки, включаючи рудий.
- Це, до речі, улюблене крісло Рона, - Візлі ткнула пальчиком у м’яке крісло, в котрому розсівся хлопець.
Забіні підскочив, як обшпарений, уявивши, як рудий диявол сидить тут з дня у день. Встаючи, він зачепив лампу і та, з гучним грюкотом, упала на килим.
- О Мерлін! – прошепотіла Візлі, - ти ж усіх побудиш…
З однієї зі спалень почувся підозрілий шурхіт.
- Чорт, - вилаялась Візлі, Забіні ж реагував на диво спокійно.
Він підняв лампу, поправив абажур і всівся поруч з нею на диван.
- Я піду погляну що там, - а от Джіні перехвилювалась не на жарт.
- Йди, йди, я тебе почекаю…
- Але якщо тебе хтось побачить?..
- Я сховаюсь за диван, - Забіні вмостився поперек дивана. - Та й хто з доброчесних гриффіндорців гуляє так пізно?
- Гаразд. Я за кілька хвилин повернусь…
- Чудово, - усміхнувся Забіні.
Як тільки Візлі зникла у напрямку дівочих спалень Блез підвівся з дивану і розправив плечі:
- А тепер до справжніх розваг, - він піднявся до хлопчачих спалень.
***
Проминувши дві кімнати, де голосно хропіли зморені гриффіндорські леви, і, не знайшовши серед них потрібної, Блез наштовхнувся на абсолютно пусту спальню. «Цікаво, де це гуляють доброчесні Поттер, Уізлі, Лонгботтом і Фініган», - дивувався Забіні, читаючи написи на ліжках. «Хоча, це мені навіть на руку», - міркував Забіні, паралельно, висуваючи всі шухляди поттерової тумбочки.
- Які симпатичні сімейки, - прошепотів Забіні і витягнув на світ поттерівські підштаники, розшиті золотими сничами і написами «Гаррі – чемпіон!». Вони, зіжмакані, були запхані в самісінький кут шухляди.
«Полюбувавшись» такою красою Блез кинув їх посеред кімнати, поруч з розкиданими шкарпетками та іншими деталями гардеробу.
- Ну повинно ж тут бути ще щось цікаве, - Забіні приступив до поттерівської скрині.
Скляні кульки, карти, конспекти та зламаний компас полетіли вслід за підштаниками.
- От чорт, ніякого компромату, - лаявся Забіні, розкидаючи речі по кімнаті.
Витягнувши зі скрині останню сорочку, і ,закинувши її на лампу біля ліжка Лонгботтома, Блез відійшов назад, щоб полюбуватись результатами своєї роботи. На встиг він і два кроки ступити назад, як полетів сторч головою, уткнувшись обличчям прямісінько в злощасні вищезгадані підштаники.
- Мерлін і Моргана, - репетував Забіні, забувши де він знаходиться. Підвівшись з підлоги, він тричі дав самому собі німу клятву, що цей сороміцький факт його біографії він ніколи і нікому не розповість. Труси в пориві буйної злості полетіли через вікно, а Забіні заходився ощупувати підлогу в пошуках того, за що він перечепився. Наткнувшись руками на прозорий згорток очі Блеза округлились. Він вже наслухався від Драко про поттерову мантію-невидимку стільки, що почав навіть вірити в те, що її не існує. Він розгорнув мантію, провів рукою по водянистій на дотик тканині і накинув її на плечі.
В ту саму мить на сходах почувся грюкіт та шум, до кімнати увійшли Гаррі і Рон, вони були захоплені якимось пергаментом, що навіть не помітили розгардіяжу в кімнаті. Вони примостились на ліжку, Блез сів за їхніми спинами, все ще не скидаючи мантії.
- Гаррі, вона вже в своїй кімнаті…
- Так, але я точно впевнений, що бачив її у вітальні Слизерині.
- Ти здурів? Той козел запудрив їй мізки, але ж не на стільки, щоб лізти прямісінько до нього в кімнату.
Блез тихо хмикнув, хвала Мерліну хлопці були зосереджені так, що не почули. Він заглядав через плече Рона на той злощасний кусок пергаменту і чимдалі, тим більше усвідомлював що воно таке. Один з вітчимів розповідав, що в часи його молодості гуляла, так звана, Карта Мародерів і навіть досить непогано описав її конструкцію.
Раптом, Блеза наче блискавкою вдарило. Він зірвався з місця і, не скидаючи мантію, вибіг з кімнати. На сходах він таки скинув злощасний кусок тканини і з подвоєною швидкістю вибіг з вітальні.
Йому було все рівно, що скаже Джіні, коли помітить його відсутність в вітальні, що подумали Поттер та Візлі, коли порив вітру шпурнув шкарпетки Гаррі прямісінько в обличчя Рону, Блез мчав до вітальні Слизерину. По дорозі Забіні думав лише про одне, він щойно побачив річ, котра могла перерости у феноменальну пригоду, мабуть, найбільшою з того, що вони пережили за останні півроку. На поттеровій карті Забіні побачив крихітну точку, що рухалась у напрямку спальні інспекторки Сміт, за точкою слідував підпис «Беллатриса Лестранж».