Глава 46

Глава 46
Джіні прокинулася з якимось дивним відчуттям. Згадала, що було вчора... А Забіні досить непогано цілується .Зовсім так нічого . Цікаво, що б сказав Рон, якби знав про кого вона зараз думає...Мабуть, кричав би...Але тепер це не має жодного значення.
Глянула на годинник: перша дня. Було б добре щось з’їсти. Почала вдягатися. Серед своїх речей знайшла чоловічу вечірню мантію. А-а-а..точно... Блез віддав їй свою мантію. Взявши її, вийшла з спальні. Спустившись у вітальню, зустріла там Герміону, котра щось писала. Цим „щось” виявився реферат з настійок.
- Привіт, - сказала Герміона.
- Привіт.
- Ти як? Як бал? Я тебе майже не бачила вчора.
- Прекрасно. Знаєш, Блез такий....такий...милий, - Джіні все ніяк не могла підібрати епітет.
- Рада за тебе, але будь обережна з ним, бо як не крути, а він залишається слизеринцем.
- Герміоно, ти ж сама казала, що факультет не має жодного значення! Що все залежить тільки від самої людини.
- Так, але ... – Герміона подумала, що слизеринці від природи покидьки і, що горбатого могила виправить, але ж дійсно вона сама несла ту фігню про дружбу між гуртожитками. Хотіла ще щось сказати, але тут до вітальні спустився Невіл і попрямував до них.
- Ще побачимось. Бувай, - кинула Джіні і зникла.
- Так завжди, - зітхнула Герміона. – Боже, зроби так, щоб вона не розчарувалася...
Тим часом Джіні попрямувала у Великий зал. На скажену радість грифіндорки Забіні був сам. Побачивши її, він підвівся і попрямував до неї.
- Привіт.
- Привіт, - стало якось ніяково. – Ось. Це твоя мантія.
Вона простягла його мантію і опустила очі додолу.
- Сонечко, давай прогуляємось. Я хочу з тобою поговорити.
- Давай, - Джіні стало зовсім не по собі. Деякий час вони йшли мовчки, бо він прекрасно знав, як можна мовчанкою пограти на нервах.
- Знаєш, вчора я...- нарешті порушив мовчанку. – Пробач мені, що я не стримався і наговорив тобі такого...Я зрозумію, якщо ти відмовишся від своїх слів...Не ображуся...
- Яких слів?! – Джіні аж підскочила, бо весь вечір пам’ятала трохи мутно.
- Ну...ти...ти погодилася зустрічатися зі мною. Ти, що не пам’ятаєш?
- Звичайно, що пам’ятаю, - сказала Джіні, хоча абсолютно ніякого поняття не мала, коли це вона таке казала, але визнати перед Забіні, що вона напилася до безпам’яті, було якось ганебно.
„Прекрасно! Вона купилася! Супер!”, - думав у цей момент Блез.
- То твоя відповідь незмінна?
- Так, як і моє ставлення.
- Моя красуне, я найщасливіший на світі....

***

Але далеко не у всіх день розпочинався так гарно. Бела страшенно не виспалась, а тут ще якийсь псих стукає в двері, ніби Гогвортс горить.Коли відкрила, то побачила зніяковілого вихователя Дігорі.
- Міс Сміт, приношу тисячу вибачень за такий ранній візит, але я подумав, що чим швидше я поверну вам ці листи, тим краще, - сказав Седрик, простягаючи листи Регулуса Блека. Від такої приємної несподіванки, Белатриса почала усміхатись
- Нічого-нічого, містере Дігорі. Дуже добре, що ви принесли мені ці листи.
- Ну.. то я піду. Не хочу забирати більше вашого часу. І прошу вибачення, що так пізно повернув ваші листи.
- Нічого страшного.
Коли за Дігорі закрилися двері, Беатриса подякувала усім святим угодникам, Мерлінові з Морганню за таке щасливе завершення одіссеї листів.

Снейп саме розсівся біля каміну з улюбленим томиком „Сповіді самогубці. Частина третя. Смерть приходить вночі.”, коли хтось постукав у двері. Шляк би його трафив!
- Заходьте, - прошипів замогильним голосом, щоб той, хто за дверима швиденько змився. Це виявилася Белатриса.
- О, Бело, яка приємна ранкова зустріч! Ти прийшла мене провідати? Тільки не починай мене тероризувати, щоб я почав вибивати з Дігорі ті кляті листи! Я піду.
- Ага, коли рак свисне на китайську паску! – зневажливо кинула вона, а потім додала з виглядом королеви у вигнанні. - Та вже не потрібно. Дігорі сам приніс листи.
- І ти прийшла мені це повідомити?
- Так. Знаєш, гарна вийшла б картина, коли б ти почав щось там говорити про листи, які потрібно повернути, коли вони вже давно у мене! Це викликало б забагато питань, а в моєму становищі це дуже небезпечно. І ти опинився б у дурному становищі.
- Мені, якщо чесно, зовсім трішки начхати у якому становищі я б опинився перед Дігорі. До речі, тепер, коли ті листи у тебе ти нарешті розповіш чим же вони такі цінні?
- Ні. І не мрій, - сказала Беатриса. – Я прийшла повідомити, що твоя допомога вже не потрібна.
Не чекаючи відповіді Снейпа, вона крутнулася на підборах, від чого її волосся дуже ефектно огорнуло її вогненною хвилею, і зникла з кімнати. Северус був занадто змученим, щоб вибивати з неї правду чи сперечатися. Нічого- нічого настане час, і Бела знову прийде до нього.

TBC