Глава 62

Глава 62

- То куди ти їдеш на Різдво?- Олівер розфокусовано зиркнув на Луну, що сиділа по-турецьки на підвіконнику.
Вся його увага була зосереджена на, її довжелезних сережках, на цей раз у формі морквин, що погойдувались у вухах дівчини. «Овочі – це, мабуть, її фетиш», - роздумував Вуд, поглядаючи на дивні прикраси. «Якби вона не носила такого вельми ексцентричного вбрання та прикрас, то була б і зовсім симпатичною».
- Я вже тобі розповідала! – гаркнула Луна, виводячи своїм голосом Олівера з трансу. – Ми з батьком збираємось у експедицію на пошуки хулахупів!
- Хула… чого? – не міг второпати геній квідичу, котрий ніколи не відзначався особливою кмітливістю.
- Хулахупи – це такі магічні істоти, що раз в двадцятиліття, саме у різдвяну ніч з’являються у горах Шотландії для того щоб виконати свої ритуальні танці. І ми з батьком збираємось це побачити!
- І скільки для того знадобиться пляшок? – Вуд задумливо почухав потилицю.
- Яких пляшок? – широко розплющила очі Луна.
- Вогневіскі! Я так собі думаю, що десь після третьої пляшки їх особливо добре видно…,- Олівер отримав доброго потиличника і припинив свою демагогію.
- Хам! Ми з батьком чекали цього моменту 20 років! – набурмосилась Луна. – Взагалі то, я збиралась і тобі запропонувати подорожувати з нами!
Очі Олівера стали наче ва галлеони і він відчайдушно зажестикулював:
- Ой, якби ти знала скільки у Хогвардсі справ на канікулах. Треба почистити мітли, скласти облік квідичного приладдя, позаповнювати журнали, - Луна скептично зиркнула на хлопця. – Та й Шотландію я не дуже люблю, у мене там дідусь помер. А холоду я взагалі не переношу і…
- Професор Вуд! – з-за найближчої гаргуйлі, як чортик з табакерки, вигулькнув професор Дамблдор. – Я хотів у Вас запитати: чи їдете ви кудись на Різдво?
Директор завжди вмів вчасно з’явитись і поставити відповідні запитання.
- Ні-ні, директоре, я залишаюсь у Хогвардсі,- безапеляційно заявив Вуд. – У мене тут стільки справ…
- Це дуже добре, - всміхнувся у бороду Дамблдор. – Бо цього року всі, як з розуму зійшли. Практично увесь професорський склад десь збирається на Різдво. Скажу Вам по-секрету, навіть я запрошений на одну вельми приємну вечірку в честь свята. Кажуть, там кожного року подають смачнючі лимонні дольки…
Олівер неуважно кивав у такт мови директора.
- Отож про що я? Ах так, думаю професор Снейп і інспекторка Сміт будуть щасливі з того, що ви складете їм компанію у святвечір. Вони єдині, хто залишається у школі з викладачів. Як на диво, майже всі учні роз’їдуться по домівках. Лише міс Грейнджер залишається тут, але вони з вихователем Дігорі попросили у мене виняткового дозволу пропрацювати всі свята у бібліотеці. Дуже працелюбні діти…
По мірі сказаного Дамблдором обличчя Олівера хмурилось.
- Мені треба йти. Не буду заважати вашій розмові, - Луна зіскочила з підвіконника. – До побачення, професоре Дамблдор. Бувай… ем.. професоре… Вуд.
Директор кивнув на прощання Луні і усміхнувся Оліверу.
«Різдво в компанії Снейпа і інспекторки – це суще пекло. Седрик звичайно друг, але та Грейнджер зі своєю латиною геть чисто йому всі мізки позабивала. Краще вже Луна з батьком і тими хула…тварюками», - моментально у світлій голові Вуда промайнула душе роздираюча картина: він сидить за різдвяним столом у слизеринських підземеллях і ввічливо пропонує професору Снейп скуштувати смачнючої грибної підливки за рецептом його матері. Волосся Вуда стало дибки від такої перспективи.
- Пробачте професоре, я якось зовсім забув, що теж запрошений на святкування Різдва. Зовсім з голови вилетіло. Отож мене теж у школі не буде, - все це Олівер промовив скоромовкою.
- Дуже прикро, професоре, - Дамблдор похитав головою, хоча, загалом, його вигляд демонстрував протилежне, - ну тоді, до зустрічі, - він зник так само несподівано, як і з’явився.
- Гей, Лунооо, зачекай, - кинувся навздогін дівчині Олівер. – Я з задоволенням поїду з тобою. Робота з вкінці кінців не мантикора, в ліс не втече. Та й Шотландія – це чудове місце. А ще, я з дитинства захоплююсь ритуальними танцями…

***

Джінні сиділа у Великій Залі, читаючи книжку та поїдаючи млинці з джемом, котрі дружелюбні ельфи люб’язно згодились їй принести ще до початку обіду.
- Привіт! – Блез приземлився поруч, акурат на те місце до зазвичай сиділа Герміона. – Як справи у моєї красуні?
Джіні зашарілась і трохи злякано зиркнула довкола, Алісія Данн за столом Хаффлпафу зневажливо хмикнула і відвернулась.
- Блезе, це не найкраща ідея, сідати за гриффіндорський стіл, коли у залі повно учнів…
- Чому це? – Блез цілком щиро здивувався. - Я тебе кохаю, то чому не можу звершити заради кохання малесенький подвиг? О млинці!.. – він потягнувся до тарілки.
- Та так, - вона підсунула до нього тарілку, - але Гриффіндор і Слизерин завжди були у… хм… не зовсім дружніх стосунках. На мене вже й так зиркають усі, Рон – божеволіє, а однокурсники перестали розмовляти…
Блез, здавалось, був заклопотаний лише поїданням млинців:
- Це був малиновий джем? – Блез спробував відтерти пляму, котру поставив прямісінько на слизеринський галстук, але облишивши цей божевільний задум просто використав паличку. - Не розумію чого ти так нервуєшся, - Він доїв останнього млинця і тепер розлігся на гриффіндорській лавці, - невже тобі так важлива думка оточуючих? Мені, наприклад, все рівно, адже заради тебе я готовий на все. Думаєш, Драко, Пенсі, Кассандра… не дістають мене постійно? Та вони мене вже задовбали, але я плюю на це, бо кохаю тебе, - Блез чудово вжився роль героя-коханця Ромео.
- Я теж тебе кохаю, але зустрічатись по закутках це одне, а зробити щось дійсно важливе, - щебетала Уізлі.
«Вона натякає на пропозицію вийти заміж?» дика думка промайнула у голові Блеза, але він миттєво відігнав її з голови.
- Заради тебе я готовий пожертвувати слизеринскими принципами. Хочеш…хочеш.., - Блез вдавав, що відчайдушно придумує спосіб доказу свого кохання, - хочеш я проведу тебе до вітальні Слизерину?
- О! – очі Джіні округлились від здивування, - ніколи не думала, що ти здатний заради мене на таке.
- Ще й не на таке, - патетично прошепотів Забіні, непомітно для Джінні, чухаючи собі ногу.
- Але я не можу… Що як нас застукає Малфой? чи Грей?... О Мерлін, я ще ніколи не бувала в чужій вітальні…
Інстинкт підказував Блезу, що говорити про відвідини його кімнати в ході екскурсії до Слизерину, зараз не варто, тому він обмежився застереженням:
- Це я беру на себе, - подумки додавши, що Малфою передує роль нічного сторожа, поки він гулятиме з Джіні, - ти побачиш, що прірва між нашими факультетами не така глибока. І ми станемо мостом, що їх об’єднає…
«Може, мені варто почати писати любовні романи? Дівки, вроді, на таке клюють», - він зиркнув на Джіні, котра, здавалось, перебувала в ейфорії. « Але тільки такі малі і наївні, як вона. Грей ніколи б на таке не повелася…»
- Блезе, я тебе кохаю, - Джіні тим часом обійняла Блеза і смачно його поцілувала.
«Хм, не така вона вже й мала…», - остання думка промайнула в голові Забіні перед тим, як він відповів на поцілунок, притиснувши Джіні до лавки.
- Джем і двоє закоханих поруч «зажимаються», ну просто картина «Порнографія на гриффіндорській лавці»… Цікаво, що скаже на це професор МакГонегал, котра якраз йде сюди, - Малфой, котрий щойно зайшов до залу оскалився, - я знаю, що вона захоплюється всякого роду мистецтвом…
Джіні почервоніла і похапцем почала збирати свої речі:
- Чого ти лізеш не в свої справи, гад ти такий слизеринський, - відповіла вона, забираючи книжки зі столу.
- Як це не в свої? Забіні зі Слизерину, так? Я – староста Слизерину, а отже відповідаю за те, щоб мої однокурсники, що для мене, як рідні, не були замічені в зв’язках, що порочать і очорняють наш факультет! – гаркнув Малфой тоном а-ля професор Снейп.
Образ святенника-Драко розвеселив Забіні до такої степені, що той ледь не звалився з лавки, але в той самий момент до зали зайшла професор МакГонегал. Помітивши ажіотаж біля столу свого факультету вона направилась прямісінько туди.
- Що трапилось? Містер Малфой, Забіні, міс Уізлі? – вона схрестила руки на грудях, чекаючи на відповідь.
- Ми скріплюємо міжфакультетські зв’язки, професор, - заявив Мафой.
- Про ваші скріплення, Малфой я вже наслухалась. І, якщо ваш батько не в силах протидіяти, то я сама займусь цим! – декан була не в настрої для жартів. Видно, ще не відійшла від ради.
- Просто Малфой і Забіні шукали Герміону, а оскільки я сиділа тут сама, то підійшли запитати, чи я її не бачила, - Джіні опустила очі.
Малфой судомно придумував нафіг йому могла знадобитись Грейнджер, але його виручив Забіні:
- Так, професор Снейп сказав роздати списки завдань на канікули, а Грейнджер забрала усі екземпляри. От ми і шукали її, щоб забрати назад…
МакГонегал сухо кивнула, з виглядом, що аніскілечки не повірила цим теревеням:
- По 5 балів з кожного за шум у Великій Залі! – вона попрямувала до вчительського столу.
Малфой, постоявши ще секунду, теж вийшов з залу.
- Тоді сьогодні ввечері будь готова. Зустрінемось біля статуї Медузи Горгони.
Джіні здавлено кивнула, розмірковуючи, що за нічну прогулянку до Слизерині їй може неабияк перепасти, але Блез…
- Добре, я буду чекати, - вона схопила свої книжки і майже побігла до виходу.

***
- Йолопе! Що ти щойно робив там з Уізлі? – Малфой, здавалось, роздере Блеза на маленькі шматочки і кожен з тих шматочків власноруч закопає якомога далі один від одного, щоб вони більше ніколи не склались в одного великого Забіні.
- Малфой, я думав, що ти трохи обізнаний в таких справах, але, як видно, батько в дитинстві забув тобі прочитати лекцію на тему «Секс і прелюдії до нього», - Блез був у відмінному настрої і вивести його з себе було не так вже й легко.
- Заткнись, Забіні. І поясни мені чого тобі приспічило то робити саме в Великому залі перед обідом, - Драко схрестив руки на грудях.
- Ти вже якось визначся, Драко, зі своїми бажаннями. Мені мовчати чи пояснювати тобі очевидні речі?
- Пояснюй, гіпогрифів ти сину…
- Ну…у мене завжди були такі еротичні фантазії…
- Забіні! Не буди в мені сам знаєш що, - зловіще прошепотів Малфой і це був знак того, що «сам знаєш що» вже прокинулось.
- Розумієш, мені ж потрібно було вмовити Візлі відвідати нашу вітальню. А це був останній аргумент…
- Через твої аргументи ви ледь не попали в лапи МакГонегал.
Добре, що передбачливому дядькові Драко біля входу в Великий зал розв’язалась шнурівка і він побачив ту облізлу грифіндорську кішку ще до того, як вона побачила б вас і весь наш план полетів під три чорти…
- Я надішлю дядькові Драко свою письмову подяку. А тепер краще подумаємо, як зробити візит малої до нашої вітальні якомога менш помітним для громадськості Слизерину. Бо я щось думаю, що Креб з Гойлом не настроєні так демократично та лояльно до Візлів, як ми…
Драко мало слухав теревені Блеза. Він розлігся на дивані, закинув ноги на підлокітник і обдумував геніальний план проникнення Візлі в вітальню Слизерину з найменшими людськими втратами:
- Гаразд. - Він вже заспокоївся і тепер міг думати холодною головою, - у вас буде півгодини чистого часу. Я беру на себе слизеринців. Грей – професора Снейп, щоб тому часом не надумалось холодного осіннього вечора завітати до нас. Справитесь?
- Запросто, - самовдоволено похитав головою Забіні.