Глава 68

Глава 68

Блез Забіні перебував на грані розпачу. До вечері залишалось лише 10 хвилин, а рожевий светрик все ще залишався купкою попелу в каміні.
- Все пропало, - шепотів він. – Драко мене вб’є. Провалити всю справу через дурнуватий кусок рожевої шерсті…
Лісса спустилася з дівочих спалень і з подивом зиркнула на Забіні:
- Щось трапилось? Я можу чимось допомогти?
Не відриваючи погляду від купки золи в каміні, Блез похитав головою:
- Йди собі, дитино. Не бачиш, що мені і так фігово…
- Чому?
- Ти надокучлива, як муха. Чи просто глуха. То я повторю, згинь, - він рвучко обернувся і оторопів.
- Гаразд, гаразд, я вже йду… Не кричи так, - Лісса попрямувала до виходу.
- Стій! Ради Мерліна, стій! – в три стрибки Блез опинився поруч з дівчинкою.
- Ти вже визначся, будь ласка…
- Скажи мені, - солодко прошепотів Блез, - де ти взяла цього чудового рожевого светрика?
- Тобі подобається, - зраділа дівчинка, - це мені мама на Різдво подарувала.
- Чудовий! Трохи малуватий, але то дрібниці. Знімай негайно!
- Що? – оторопіла Лісса, - ти здурів, Забіні!
- Ні! Ти не розумієш, мені потрібен цей светр! – Блез почав тягнути рукав «рожевого чуда». Нитки підозріло натягнулись.
- Ти таки здурів. Тобі не пасує рожевий, та й фасон не твій. Тобі треба трохи розширений в талії, щоб підкреслити…
- Чуєш, маленька, мені терміново потрібний рожевий светр, бо той, що подарувала мені Візлі я спалив у каміні, а тепер вона вимагає, щоб я з’явився в ньому на вечері, - Блез скоромовкою протарабанив пояснення.
- Ти спалив подарунок коханої дівчини? – звела брови Лісса.
- Ти наш новий викладач етики і моралі? Ти даш мені светр чи ні, бо Джіні мене четвертує ввечері.
- Гаразд, але то тільки для того, щоб врятувати тебе. І я ніяк не схвалюю твого вчинку по відношенню до светра…
- Так-так, - гарячково мотав головою Забані.
За кілька хвилин Лісса з’явилась у вітальні з рожевим светриком у руках і спільними зусиллями вони з Забіні спробували натягти його на хлопця. Врешті решт хлопець одягнув його. Незважаючи на те, що рукави діставали йому лише до ліктя, а горловина добряче розтягнулась і хлопець мав доволі кумедний вигляд, Забіні був щасливим.
Його з’ява у Великій залі була подібна до Мерлінового пришестя. У Снейпа з рук випала виделка, але її брязкіт потонув у загальному шумі.
- Блезе, що трапилось з моїм подарунком? – Джіні підійшла до хлопця аж після вечері. коли студенти і викладачі трохи розійшлися.
- Розумієш, кохана, твій подарунок так мені сподобався, що я його багато носив і трохи вимазав. Але моє пральне закляття виявилось не дуже вдалим і він трохи всівся, - Блез продемонстрував светра, котрий аж тріщав на ньому. – Але ти так просила його одягнути, що я просто не міг тобі відмовити…
- Не переймайся, коханий, я сплету тобі нового, - промуркотіла Джіні.
- Аякже, - «скис» Блез, передбачаючи. що слизеринський камін ще довго буде чим розтоплювати.
- Але ж тобі пасує рожеве, - прощебетала дівчина. У Забіні було велике бажання виблювати. „Господи, за які такі муки?”
- Ти один мене розумієш...
- Так, так, люба, - буркнув собі під ніс Блез. Урочисто виконавши все оте неподобство з светром, хотів чкурнути якнайшвидше і якнайдальше.
- Знаєш, Гаррі, Рон і навіть Герміона уникають мого товариства, як тільки я підходжу, вони замовкають. Не знаю, що твориться... Чи це через те, що я зустрічаюся з тобою? Чи тому, що кинула Гаррі?
- Ага, можливо, - промовив хлопець, а сам подумав: „Ну чому дівчата завжди думають, що все, що відбувається просто зобов’язане безпосередньо стосуватись їх?.. Вважають, що світ крутиться навколо їхньої прекрасної особи? А ще говорять, ніби чоловіки – егоїсти...”
Аж раптом одна думка, уривок спомину, швидко, мов метеор, промайнув у голові. Про що говорили Поттер і Візлі, коли він прокрався до їхньої спальні? Щось про... блін...забув...горо...горомакси, горобракси.... Ні, не те.
- Джіні, мила, - Забіні нарешті спромігся запам’ятати її ім’я. – Слухай, а ти ніколи не чула від них щось про горо...горо...Ну, слово, яке починається на”горо”?
- Я? Ні. Останнім часом вони мені взагалі нічого не розповідають.
Якою б не була Джіні Візлі, але вона вловила щось у голосі слизеринця, що її насторожило. Чому він питає? Про це таке? Як-не-як, Забіні залишається учнем ворожого гуртожитку, а в Хогвартсі це мало неабияке значення. Чи не вперше Джіні якось застережливо глянула на Блеза.
- Чому ти питаєш? Що це повинно бути?
- Чому я питаю? Та так, просто. Знаєш, Драко розповідав, що Вуд під час зборів капітанів команд зронив якесь вельми чудернацьке слівце...щось там горопупси чи горопупи... Я ж йому кажу, що Вуд погубив рештки свого інтелекту ще в шостому класі, коли Ворінгтон добряче лупнув його битою... Але це вже інша історія, принцесо. – І Забіні так осяйно усміхнувся, що запідозрити цього красеня у брехні не змогла б жодна представниця прекрасної статі.
Ще хвилин з десять вони несли всяку маячню. Слизеринець якраз подумував про ганебну втечу з-під прекрасних очей „Джульєтти”, коли на горизонті появився Рон.
- Забіні, кльово виглядаєш. Знаєш, мабуть, нікому так не пасує рожевий... Тільки такий свиням, як ти.
Від цих слів Джіні перехопило подих. Вона чудово знала чим це може закінчитися, але серйозної сутички між ними повинна була не допустити.
- Роне, я тебе прошу...
- Джіні, хіба я не правий?
- Затям, Візлі, або ти зараз забираєш свої слова назад, або...
- Або що, Забіні? Кого ти хочеш налякати?
- Налякати? Боже, борони! Невже я б опустився так низько, щоб лякати маленького Лончика? – саркатично вишкірився Блез. – До речі, не боїшся нариватися? Бо щось татка Поттера я не бачу, хоч убийте. Це яким способом вас розділили?
- Ах, ти слизька потворо...
- Ти мене з собою сплутав.
- Експеліармус! – закричав Рон.
- Протего, - вчасно зреагував Блез.
- Імпедімента!
- Петрифікус тоталус!
Рон впав додолу, знерухомлений.
- Роне, - кинулася до нього Джіні.
Блез подумав, що, мабуть, на щастя, на цій оптимістичній ноті і обірвуться його стосунки, та вже хотів покидати поле бою, як невідомо з якого кутка, виринула Макгонегел.
„От чорт, - подумав Забіні. – Завжди ця стара припхається дуже-е-е невчасно...”
- Розсійчари! – проказала професорка, направивши чарівну паличку на грифіндорця. Той прийшов до тями.
- Що це означає? Містере Забіні? – запитала вона.
- А чому завжди питають з слизеринців? – виклично запитав той.
- Гаразд, міс Візлі, що тут трапилось? Хто зачаклував вашого брата? – Макгонегел лише зверхньо подивилася на Забіні і не стала з ним сперечатися. Все-одно, пояснень майже не потрібно. Блезу вимальовується чудова перспектива щоденних покарань. Бідолашна Джіні аж побіліла, коли почула запитання професорки. З одного боку брат, а з іншої – хлопець.
- Пані професорко, я...- далі мала Візлі навіть не пробувала щось сказати. Та тиша тривала зовсім недовго.
- Професорко Макгонегел, Забіні мене зачаклував, - не змигнувши оком мовив Рон. Можливо, його вчинок аж ніяк не можна назвати благолодним, але хто вам сказав, що грифіндорці – благородні навіть тоді, коли якийсь задирака-слизеринець зустрічається з його сестрою ось вже кілька довгих місяців?!
- П’ятдесят балів з Слизерину. Забіні, негайно до мене в кабінет. Міс Візлі, покличте, будь ласка, до мене професора Снейпа.

Снейп сидів собі за письмовим столом і вигадував, що б іще впхати в екзаменаційні білети. Величезне моральне задоволення професору приносила думка, що найважчі попадуть Поттеру, і той не складе іспитів.
Аж раптом його найчорнішу мрію ввірвав Луціус, котрий невідомо-що збирається обговорювати саме зараз. Півдвівшись, хотів поцікавитися, що там таке нагальне, але почув стукіт у двері.
- Заходьте, - кинув він у своїй неперевершеній холодній манері.
Двері прочинилися і на порозі з’явилася сестра Візлі. Снейп глянув на неї, мов на божевільну, а та скоромовкою проказала:
- Професорка Макгонегел просить вас негайно зайти до її кабінету, - і руденьку змило безслідно.
- От чорт, - буркнув зіллєвар і попрямував до виходу. „Луціус почекає”.

У кабінеті Макгонегел, окрім самої викладачки трансфігурації, сидів похнюплений Забіні, що вже було ознакою біди, але без рожевого светрика.
- Що трапилося? – Снейп відразу хотів все вияснити.
- Містер Забіні зачаклував містера Візлі. Я вважаю, що він заслуговує на покарання.
- А від кого ви почули розповідь? Часом не від Візлі? – іронічно подивившись на Макгонегел, спитав Снейп.
- А ви ставите їх правдивість під сумнів? – спалахнула професорка.
- Та що ви...
- Як покарання, я пропоную...
- Пригадую, коли Поттер і Візлі були на другому курсі, ви відстоювали, що покарання учням може призначати виключно декан їхнього факультету. Оскільки тоді, я всім серцем підтримав вас, то ж дозвольте скористаюся цим правилом. До побачення, професорко Макгонегел. Забіні, ходи зі мною.
Тепер Блезові все почалось здаватися дуже навіть чудовим. Йому сподобалася манера їхнього декана показувати усім, що слизеринців не можна карати.
- Забіні, мене, звичайно, не дуже цікавлять твої взаємини зВізлі. Але наступного разу, коли будеш йому виражати свою симпатію, обери безлюдне місце.
- Та вона з’явилась невідомо звідки... – буркнув собі під ніс хлопець.
- Безумовно, це дуже прикро, але дивись наступного разу. І ще: зайвих трупів у школі, непотрібно. А тепер іди до вітальні.
- А як моє покарання? – весело запитав Забіні, прекрасно усвідомлюючи, що йому все зійде з рук.
- Якщо ти так хочеш...
- Ні, ні.
- Тоді йди, Забіні. У мене є набагато важливіші справи, ніж спостерігати, як ти переписуєш сотні пергаментів, - Снейп уже повернув у коридор, що вів до кабінету захисту від темних мистецтв, але обернувся. – Якщо Макгонегел цікавитеметься, то скажи, що відробляєш покарання у мене з сьомої до восьмою. Тільки не попадайся їй в цей час на очі.
- Пане професоре, зачекайте...
- Що таке, Забіні? Кажу відразу : рожевого я не ношу.
- Та ні, - усміхнувся слизеринець. – Ви не знаєте, що таке горобакси?
- Що? – Снейп обернувся до Блеза, але на обличчі професора не відбилося жодних емоцій. Кілька секунд він уважно дивився на Забіні, а потім спокійним голосом запитав:
- А це ще що за цяця? Блезе, з тобою все у порядку? Твої сьогоднішні питання і дії намодять на думку про психічну хворобу. Я зроду не бачив слизеринця у рожевому... Йди вже. І було б добре відвідати мадам Помфрі, щоб вона дала тобі заспокійливого.
Забіні швиденько побіг сходами донизу, а Снейп звернув наліво і за декілька хвилин опинився у кабінеті Луціуса. Окрім господаря тут була Белатриса у всій своїй чорній красі. Вона сиділа біля каміну у напівмороці, в той час, як Малфой стояв біля письмового столу у сяйві срібних канделябрів.
- Чому так довго? – запитав Луціус.
- Як декан Слизерину, я маю певні обов’язки. Забіні побив Візлі. А що у тебе таке нагальне?
- Мала Грей знає, що я убив її батьків.
- Ну і що? – Снейп здивовано глянув на колегу.
- Звідки? – спитала Белатриса.
- Поняття не маю...
- А в тебе звідки ця інформація?
- Драко ввірвався у мій кабінет і почав звинувачувати у всіх смертних гріхах. Я, звичайно, поставив його на місце, ось він мені сказав, що це вона йому розповіла.
- Хто – вона ? – уточнила Лестранж.
- Та Грей!
- Цікаво, звідки дізналася? – задумливо промовила Белла.
- Та яке діло? – скептично сказав Снейп. – У нас є справи важливіші, ніж думати, звідки ця мала щось там дізналася... Кінець кінцем, доказів у неї немає, а навіть якщо і були б, то хто буде розслідувати вбивство смертежерів? Це абсолютно нікому не потрібно. Таке зробив би тільки Дамблдор, проте, на наше щастя, він не міністр магії.
Усі мовчки погодилися із аргументами Северуса.
- Знаєте, у нас інші проблеми.
- Що ще? – поцікавився Малфой.
- Забіні знає про горокракси.
- Що? – ця новина приголомшила Луціуса та Белатрису. Смертежерка аж вскочила з крісла.
- Як? Звідки? Це просто неможливо! – викрикнула Лестранж.
- Белло, ти так вважаєш? – Луціус навіть у цій ситуації не втратив самовладання та привичної іронічної манери розмови. – Здається, Дамблдор казав, мені досить неприємно його цитувати, проте, це єдина розумна фраза зі всіх тих маразмів, які так проповідує: „Якщо це велика таємниця, то це знає увесь Хогвартс”. Ось тобі і факт.
- Факт? – заверещаела Белла. – Малфой, ти сказився? Якщо знає Забіні, то це може ще ще купа людей.
- Нам головне дізнатися, звідки у нього ця інформація. Справа не тільки у Забіні, бо якщо знає той, то і Драко в курсі.
- Спокійно, - Снейп вирішив покласти край цьому діалогу. – Я неправильно виразився. Забіні не знає ні для чого цей предмет, ні взагалі що це таке.
- Тоді як ти?... – почала питати Белатриса, але зіллєвар помахом руки, закликав її помовчати.
- Забіні заппитав мене, чи не знаю я часом щось про горокракси.
Співбесідникам Снейпа аж мову відняло.
- Забіні, звичайно, завжди був трохи придуркуватим, але,щоб настільки... – промовив Луціус.
- Невже ви не розумієте, що він абсолютно ніякого поняття про горокракси немає. Забіні навіть назву якось перекрутив.
- Але ж звідкись він це почув...
- Ось у чому питання! – наголосив Северус.
- То запитай його! – сказав Малфой. – Застав Забіні розповісти тобі, від кого той почув про горокракси.
- Луціусе, ти дійсно думаєш, що він мені все розкаже? – з іронією спитав Снейп. – Навіть, якщо не розуміє, про що запитав, але, мабуть, підсвідомо розуміє, що це важливі речі, хоча я можу помилятися, бо інколи він верзе нісенітниці, проте, якщо я почну вивідувати у нього інформацію, то переконаю у вагомості значення горокраксів. А тоді почнеться початок кінця. І так уже вимальовується картина, що про горокракси знають усі зацікавлені у цьому люди і ще половина знає просто так...
- Северусе, що ти пропонуєш? Просто сидіти і слухати, як Забіні розходжує по замку і питає про горокракси? – жорстко запитала Белатриса.
- Потрібно знайти людей, віфд яких Забіні все почув.
- А якщо це мій син? Малоймовірно, але...
- Ні, не думаю. Забіні тоді точно знав би назву. Хоча, скоріш за все, саме зараз Забіні розповідає Драко про таке собі слово на „горо”, якщо ще не розказав.
- Забіні почув все від Поттера! – вигукнула Белла.
- Чому ти так думаєш?
- Дивіться, Дамблдор знає про горокракси завдяки, Луціусе, твоїй афері п’ять років тому. Знає старий маразматик, знає і Поттер.
- А який ти вбачаєш зв’язок між Поттером і Забіні? – не второпав Малфой. Снейп лише мовчки дивився на смертежерку. Після питання Луціуса, вона задумалася. Ніхто не знав наскільки близько вони від відповіді на їхнє питання. Та фортуна сьогодні була явно не на їхньому боці.
- Малфой, натисни на Драко і через нього взнай усе про Забіні.
- На цьому ми завершимо розмову? – Луціус якось вже дуже дивно ухилився від питання.
- А що таке? – здивувалася Белатриса.
- Мені необхідно поговорити з Северусом наодинці.
Белла лише знизала плечима, і випивши багатозільну настоянку, вийшла з кабінету.
- Я тебе уважно слухаю, Луціусе.
- Ти давав Непорушну клятву моїй дружині?
- Давав, - незворушно сказав Снейп.
- Чому?
- Бо вона попросила.
- Я, чорт забирай, розумію, що не власною ініціативою, - Малфой підвищив тон, бувк дуже сердитим, але кінець реплікипроказав тихо, але погрозливо. – Хоча, хто тебе знає, мій слизький друже...
- По-перше, наскільки мені розповіли, це були перші слова Лорда адресовані тобі після його відродження. А, по-друге, щоб між нами не залишилось якихось непорозумінь, я не закоханий у твою дружину... І не протестуй, луціусе, - Северус підвищив голос, бо Малфой хотів перебити. – Я дав Нарцисі Незламну клятву, бо у шостому класі, під час Різдвяного балу у Малфой-Менорі, якщо ти пам’ятаєш, програв їй у покер бажання.
- Але чому...
- Нічого не запитуй мене, бо я не зможу щось відповісти. Не мені тобі розказувати, як діє Незламна клятва.
- Драко мені тепер нічого не розкаже.
- То хай спробує Белатриса. Твій син ще, здається її поважає.
- Ти хочеш сказати, що він мене не поважає? – спалахнув Малфой.
- Я цього не казав, але тепер, це тобі не слухняний пай-хлопчик.