Глава 64

***

Блез біг з швидкістю світла, при чому зовсім ненароком наступивши на хвіст місіс Норіс, що зам’явчала як недорізаний півень. Двері вітальні розчинилися від сильного копняка. Вриваючись у спальню, волав на ходу:
- Малфой! Драко!
- Твою мать! - почав було Нотт, котрому Забіні повалив замок із вибухових карт, і Теодор сидів з виглядом спражнього сина Африки.
- Що сталося? – Драко перевів погляд на друга. Той відірвав його від споглядання стелі. – Ти так верещиш, ніби за тобою всі чорти пекла женуться. Чи це твоя руденька фурія?
- Щоб тебе...- Блез ніяк не міг віддихатись. – Я тобі таке... Ніколи не повіриш...
- Що? – Малфой все ніяк не міг зрозуміти, що той хоче.
- Ходімо до вітальні.
- Ну і що ти хотів сказати? Візлі розкололась? – запитав Драко, вмощуючись у крісло біля каміну.
- Краще. Ти коли-небудь чув про карту Мародера?
- Ти сам мені всі вуха прожужав, як було б добре її мати.
- Так ось я її бачив. Змусив руду запросити мене до вітальні, там спекався від неї, а тоді поліз у кімнату Поттера...
- О Господи! Забіні, мені стає страшно жити з тобою. Щось знайшов цікаве?
- Там я і побачив карту. І у кабінеті Снейпа саме в цю хвилину знаходиться Белатриса Лестранж!
Проте ці слова не викликали абсолютно жодної реакції, окрім:
- Блезе, ти що напився? Яка Белатриса? Вона далеко, розумієш, вона смертежерка.
- Не говори зі мною в такому тоні! Я не божевільний і не п’яний!
- Значить ти обкурився! Ну, не може, тут бути моя тітка, розумієш?
- Але ж є! Я тобі доведу.
- Цікаво, як?
- Ходімо до кабінету Снейпа.
- А там просто ввічливо постукаємо і спитаємо: „Професоре, тут часом до вас Белатриса Лестранж не заходила? Ну, знаєте та, що її все Міністерсво шукає.” Гарнюньо?
- Не віриш? Ходімо.
Драко,вражений настирливостю Забіні, пішов за ним. Проминувши довжелезні гогвортські коридори, освітлені смолоскипами, підійшли до дверей Снейпового кабінету. У тиші підземелля відлунювались чиїсь голоси.
- Северусе, все йде просто чудово.
Драко нахилився і, проклинаючи все і всіх, заглянув у замкову щілину. Снейп та інспекторка сиділи один напроти одного.
- Так, ви зробили те, що повинні були...Белатрисо.
Від цієї професорової репліки, Драко аж хитнуло. Нічого собі!!! Ця руда інспекторка – всіма розшукувана його люба тітонька Белатриса.
Тут Блез почав показувати якусь пантоміму, привертаючи крихти Малфоєвої уваги. В кінці коридору хтось йшов. Забіні, у котрого інстинкт самозбереження завжди був на висоті, шутко схопив Драко і потяг до слизеринської вітальні, від гріха подалі.

Глава 64

Шотландія
Малесенькі сніжинки кружняли навколо. Олівер меланхолійно згадував теплі кімнати Гогвортсу. Його здоровенний шалик ховав практично все обличчя. Від страшенного холоду, Вуд просто не міг насоджуватись прекрасним пейзажем. Величні гори, вкриті снігом, який виблискував у промінні призахідного сонця, небо, що з кожною хвилею ставало все темнішим...Але бідоласі-вчителю було не до природи. Уже добрих півгодини він стояв на одному місці, чекаючи на батька Луни.
- А, мій хлопчику, ти все ще тут... – сказав містер Лавгуд, котрий саме у цю мить вийшов з печери. Вигляд у цього чоловіка був би цілком нормальний, якби не гігантський сачок, що різко контрастував із кучугурами снігу довкола.- Ти знаєш,щось не видно хулахупів... Але ти не засмучуйся! Ще не вечір і вони обов’язково з’являться. Ми повинні побачити їхні ритуальні танці. Це так романтично. Колись я приїздив сюди з дружиною і прекрасно проводили час. Ой, хлопчику мій, щось трохи синій. Мабуть, тобі холодно. Повертаємося до готелю, бо не має жодного сенсу залишатися тут. Прийдемо ввечері.
Вуд було уже понадіявся на краще і почав дякувати фортуні за щасливе повернення, але при перспективі повернення настрій знову повернувся на своє звичне місце.
Йому подобався батько Луни, незважаючи на всю його дивакуватість. Чесно кажучи, якби він познайомився з містером Лавгудом півроку тому, назвав би вельми ексцентричною та дивакуватою особою, але після перебування у Гогвортсі ... Тепер Олівер більш-менш нормально сприймав майже усе.


Малфой-Менор,Вілтшир, Англія
У Малфой-Менорі всі готувалися до майбутнього різдвяного балу. Ось вже третє століття все вище товариство магічного світу святкувало Святвечір у родовому помісті Малфоїв і ніякі війни, чвари та інші катаклізми не могли перешкодити цьому.
Ельфи-домовики швендяли з одного крила замку в інший, періодично застрягаючи у бальній залі. Вони протирали паркет до дзеркального вигляду, прикрашали весь маєток гірляндами, маленькими Санта-Клаусами та іншою малою годотою.
Нарциса, котра час від часу появлялася і давала всім доброго прочухана, носилася із модними французькими та італійськими журналами, бо все ніяк не могла вибрати собі фасон і колір плаття. Луціус взагалі появився удома зранку 24 грудня, зіславшись на величезну кількість роботи у Гогвортсі, а тепер зачинився у своєму кабінеті, куди ніхто із домашніх не смів заходити,
за винятком екстремальнх ситуацій. Драко блукав безконечними коридорами замку і проклинав дурнувате життя. Від перспективи простирчати весь Святвечір серед тих чортових гостей, його починало нудити. Мало того, що йому доведеться десь півгодини стояти струнко під пильним оком батька і зустрічати гостей, так потім ще пару годин вислуховувати найнеймовірніші бздури тих маразматиків-політиків та такої ж решти. Добре, хоч Забіні приїде. З ним сумно не буде. Жаль, Кассандра не зможе приїхати. На котромусь надцятому повороті на нього налетів якийсь ельфик-домовичок, після чого хвилин чотири вибачався, а потім заявив:
- Паничу Драко, вас кличе господар, - і низько вклонившись, чкурнув геть. Через хвилину Драко вже відчиняв двері батькового кабінету і нагло ввалився. Луціус, відірвавшись від якогось документу, підняв голову. Його крижаний погляд мав би спопелити сина, але той лише вмостився на кріслі, все-таки,утримавшись від того, аби задерти ноги на гладеньку поверхню дубового столу.
- Де ти, в біса, шлявся? – голос батька був просякнутий холодом.
- Гуляв.
- Он як? - зашипів Луціус. – Драко, коли ти нарешті зрозумієш, що ти спадкоємець Малфоїв?
- Я завжди про це пам’ятаю, - гордо відповів той і підняв голову, від чого став ще подібнішим на батька.
- Та невже? – крижаним тоном перепитав Малфой-старший. – Щось я цього не помітив. Не знаю, як думаєш ти, але в кабінеті тієї старої карги Макгонегел ти поводився, як клоун, а не спадкоємець чистокровного роду!
- І що я зробив не так цього разу? – втомлено запитав.
- Що? Гарне питання.Ти добре ввійшов у роль: хочу стати аврором, хочу знайти застосування своїм хорошим якостям. Ідіотизм.
– Не розумію тебе. Мені здається, що аврор – дуже навіть престижна професія і цілком підходить для спадкоєця чистокровного роду.
- Але не для Малфоя! – Луціус почав втрачати самовладання. Цей шмаркач вбив собі у голову, що хоче стати аврором? Це бажання я з нього швидко виб’ю.
- Тобто ти хочеш сказати, що я гірший за Поттера і Візлі? – у голосі Драко було роздратування.
- Ти думаєш, я опущуся до того, що почну порівнювати свого сина із цими покручами і маглолюбами? А ось ти, видається мені, зовсім забувся якого ти роду.
- Це тобі тільки здається.
- Можливо, але в ті хвилини, коли ти корчив ідіота перед Макгонегел і всіма решта... Що ти там патякав? Самопожертва? Співчутливість? Чорти б тебе вхопили! – Луціус розізлився не на жарт, але швидко опанував себе. – Отже, затям, що ніяким аврором ти не станеш.
- Я і не збирався. Те, що я сказав там у кабінеті було ... такою собі театральною виставою. Мав же я якось дістати всіх? – Драко невинно усміхнувся, а Луціус захотів прибити його.

Площа Гримо 12, Лондон
У домі панував цілковитий хаос. Сіріус на ходу намагався зробити декілька справ: прикрасити будинок, виловити з-поміж батькових трусів і маминих панталонів Крічера аби завербувати його до приберання, при цьому встигав рвати на собі патла і голосити:
- Невже я, як останній бевзь викинув горокракс?! Крічер, мала скотино, сюда ходи.
- Що паничу?
- Ти щось минулого року поцупив? Неси сюди! – за тим і слід простиг, так він кинувся виконувати наказ. – А якщо я дійсно викинув горокракс, то де його тепер шукати?
- У чорта на рогах, - прошепотів Гаррі, котрий сидів у просторій вітальні блеківського будинку. Він мав провести канікули разом із хрещеним батьком. Це було незвично тим, що вперше він та Рон святкуватимуть Різдво окремо.
До кімнати зайшов Крічер з величезним охапком всякого причандалля, що комусь язик повертається назвати реліквіями. Сіріус тут же почав ритися у тій купі.

Гогвортська школа чарів та чаклунства
Герміона, котра відлучилася аби написати Гаррі та Ронові, переступила поріг святково прикрашеної бібліотеки. Седрик уже сидів. Схилившись над книгою, він повністю занурився у читання, а тому не помітив приходу дівчини. Грифіндорка швидко підійшла і сіла навпроти.
- Знайшов щось нове? – запитала.
- Ні, - зітхнув той. – Ми сьогодні цілісінький день сидимо над книжками. Як не як, а все-таки Різдво. У мене, якщо чесно, букви роздвоюються.
- То, може, зробимо собі перерву?
- Не відмовлюсь. Їсти хочеш?
- Ще й як!
Вони вийшли з свого пристанища на канікули і пішли абсолютно безлюдними коридорами.
- Якось дивно, - сказала Грейнджер, ніби сама до себе.
- Що саме?
- Те, що нікого немає у школі. Я такого ще не бачила.
- Ну чому ж, у нас є пара чудових співбесідників в обличчі Снейпаі „милої” інспекторки Сміт, - долею іронії сказав. У відповідь Герміона посміхнулась.
- А куди ми йдемо? – запитала, коли вони проминули прохід, що вів до Великої зали.
- Не думаєш ти, що ельфи-домовики будуть подавати для чотирьох осіб у Великій залі?
- Бідолашні! – мовила Герміона. – От якби мені все-таки вдалося вдосколалити ССЕЧА... О, ти ж працював у Міністерстві...
- Герміоно, Гаррі не писав тобі, як справи у будинку Регулуса Блека? Вони щось знайшли? – Дігорі, почувши, що зараз розмова потече у не вельми цікавому напрямку, швидко змінив тему.
- Ні, не писав.
- Звичайно, так скоро вони нічого не знайдуть, та, можливо пощастить.
- Ти віриш у провидіння?
- Коли опиняєшся у такій ситуації, яку маємо на цей момент, то єдине, що злишається – це віра у свою щасливу зірку чи долю та довіра тітоньці фортуні. Тобі не здається?
- Можливо, можливо... Але чи переможемо ми таку жагу вбивства та ненависті? – грифіндорка зупинилася біля одного з вікон, що був красиво прикрашений.
- Зможемо, - Седрик стояв позаду дівчини, вона відчувала як він дивиться на це бездонне синє небо, що так багато обіцяло.
- Я хочу дещо тобі сказати.
- Так? – обернулась до нього.
- Омела, Герміоно...- прошепотів Седрик, вказуючи на гірлянду. Одна рука лягла на дівочу талію, іншою провів по пишному волоссі, а його губи накрили її палким поцілунком. Грифіндорка обвила руками шию хлопця, при цьому грубезна книга впала на підлогу з глухим звуком.

Малфой-Менор, Вілтшир, Англія
Гості неквапливо заходили. Все відбувалося за одним банальним девізом : „Треба себе показати і на інших подивитися”. За традицією новоприбулі підходили до господарів, щоб привітатись. Бал ще не розпочався, тому музиканти грали якісь легкі етюди. Ельфи-домовики розносили шампанське, хоча молоде покоління якраз розпочало відкорковування під столами пляшок вогневіскі.
Драко, котрий стояв поряд з батьками уже скатованих три чверті години, хотів завити вовкулакою з туги.
- Так, місіс Фадж. Це дуже гарно, - сказала Нарциса якійсь оглядній жіночці.
- Луціусе,який я радий бачити тебе! – почав було Фадж, але замість привітної посмішки він налетів на скептичну гримасу. Від того часу, як недалекоглядний Корнеліус втратив міністерське крісло, Малфой-старший не вважав за потрібне поводитися з ним поважно. Та все ж Фадж залишався чистокровним, а це було єдиною перепусткою до Малфой-Менору. Ну, за деяким винятком.
- О, Нарцисо, яка ти елегантна сьогодні! Моя дорога, дуже рада тебе бачити... – якась підстаркувата матрона летіла до матері Драко.
- Тітонько Лукреціє, теж рада бачити вас.
Тепер слизеринець згадав цю тітку. Це була тітка чи ще якась родичка матері з роду Блеків.
- Місіс Превет, - Луціус вклонився дамі. – Чарівно виглядаєте, - сказав , цілуючи простягнуту руку.
На думку Драко, це була найбільша брехня, яку він чув з вуст батька,але матрона просто розквітла від щастя. На її обличчі з’явилася дурнувата посмішка.
- Ой, Луціусе, не вигадуй. А це, мабуть, Драко. Який красень! Весь у батька! І як виріс, - прицих словах вона потріпала бідолаху за щоки.

Барліг, Англія
- Роне, подай мені, будь ласка, курку, - попросив Чарлі.
- Сонечко, а як там той молодий юнак, що грав разом з тобою у п’єсі? – запитав містер Візлі.
- Добре, - сказала Джіні, сильно почервонівши при цьому.
- Скромниця! – зареготав Джордж. – Рон всі вуха мені прожужав, що ти зустрічаєшся з тим Забіні.
- Він – слизеринець, - несхвально буркнув Білл.
- Ну і що? Слизеринець – не означає поганий, а грифіндорець не означає, добрий, - мудро прорік батько сімейства.
- Наприклад? – запитав Фред, іронічноь хмикнувши.
- Червохвіст. Грифіндорець, а зрадив нйкращого друга. Снейп. Шпигує на нашу користь, хоча був слизеринцем.
- Те, що він шпигує, ще не означає, що на нашу користь, - мовив Джордж.
- Ну все, досить. Що за тема за столом? – сказала Моллі. – Головне, щоб цей Блез Забіні подобався нашій Джіні.
- Та він їй розіб’є серце, - з трагічною гримасою вигукнув Рон.
- Брехня. Ти його просто не любиш, бо він дружить з Малфоєм, - заперечила йому сестра.
- З Малфоєм? – луною прокотилося по столу.

Шотландія
Олівер, Луна та її батько вечеряли у просторому готельному номері.
- Синку мій, скажи,яка чудова у мене донька. Вся у матір... Ви така чудова пара.
Містер Лавгуд говорив так, наче вони заручені і збираються одружитися. Вуду ставало якось незручно у такі моменти. Луна ж слухала з таким самим виглядом,ніби слухала прогноз погоди.
- Ну, збирайтеся, дітки. Пора йти назустріч своїй мрії.

Малфой-Менор, Вілтшир, Англія
Луціус та Нарциса відкривали бал. Дивлячись на них, Дракові вперше прийшло у голову, що зовні вони напрочуд підходять один одному. Цікаво, саме це казав батько, коли казав, що йому потрібно підібрати достойну дружину? Відповідаючи на красномовні погляди Луціуса, запросив якусь симпатичну панянку, котру бачив вперше. Просто відчував на собі пекучі взори Пенсі та інших однокласниць. О, він чудово усвідомлював, що, запросивши на один анок, може зробити їх щасливими десь тижнів на три., але як потімтишком-нишком вирватись з їхніх лещат? Тому віддав перевагу особі, яка не нав’язувала б йому своєї присутності. Протанювавши символічно декілька танців, швиденько змився. На його превелике щастя, батько не помітив. Бал лише розпочинався.
- Драко! – почув до болі знайомий голос.
- Забіні, трясця твоїй мамі! Де тебе дементори носили?!Я вже тут мало на гачок до Паркінсон не потрапив.
- Дуже прикра історія, - скрушно похитав головою.


Площа Гримо 12, Лондон
- І що тепер робити?!- волав на весь коридор Сіріус.
- Якось це владнаємо, - моввив Люпин, аби заспокоїти друга.
- Я йду шукати те, що викинув!
- Здурів?! Це було півроку тому.
- І то правда, - запал Блека випарувався.
- Клятий маглолюбець, ганьба нашого роду, гібрид калу і ницості, смердюча наволоч, - почав репетувати портрет Сіріусової матері.
- Замовкніть-бо, мамульцю. І без вас недобре...
- Ах, ти нікчемне створіння....
- Ремусе, заткни її, бо я зараз – решта погрози Блека потонули у новій лайці портрета.
- Ну чому, заради Бога, оцю погань не можна звідси забрати?!!- у розпачі кричав Сіріус.

Гогвортська школа чарів та чаклунства
З темного оксамиту неба падала зоря, що була схожа на діамант.
- Герміоно, загадай бажання, - прошепотів Седрик.
І вона загадала...

Малфой-Менор, Вілтшир, Англія
- Ха-ха-ха! – Блез ніяк не міг зупинитися.- Оце Дюймовочка! Молодець, Кассандра! Скільки живу такого ще не бачив, щоб Малфоєві подарували на Різдво набір косметики...
Хлопці чкурнули з балу і сиділи тепер у кімнаті Драко.
- Але знаєш, боюсь усьому цьому добру знайдеться застосування, - сумно сказав Забіні.
- Авжеш, знайдеться! Ти ще трохи поговори і я...
- Ай, Малфой ти невдячна свиня. Цей подарунок корисний, чого не скажеш про мій. Знаєш, що мені прислала мала Візлі?! Рожевого светра!
Тепер настала черга Драко сміятися.
- А що я її трохи розумію! Тобі напрочуд личить рожеве. Твої карі так і блищать, - захопившись, Драко не гоаорив, а кричав і сміявся одночасно.
Раптом двері відчинилися і ввійшов Луціус.
- Що ви тут робите? – строго запитав він.
- Мені потрібна була допомога, - швидко, хоча не дуже вдало збрехав Блез.
Тут погляд Малфоя-старшого впав на набір косметики.
- чорт забирай, а це що таке, Драко?
- Набір косметики.
- Я бачу. Ти нею користуєшся? – спитав таким тоном, що Блез подякував небесам за своїх вітчимів.
- Ні, що ви, містере Малфой, це подарунок його дівчині.
Той моментально пом’якшав.
- Ну, гаразд хлопці, спускайтеся уже. Драко, обов’язково запроси Пенсі на танець.
- Сам запроси, - буркнув той, коли за батьком зачинилися двері. – А ти чого шкіришся?
- У тебе будуть проблеми.
- Чого б це?
- Батько подумав, що його єдиний син – гей. Він почув не ту частину нашої розмови.
- Сам ти гей!
- Я – ні. У мене є дівчина, а у тебе – немає. Радив би звернути особливу увагу на золотокосу дівчину з іменем пророчиці.
- Трелоні хіба блондинка?
- Ти не гей, ти – гальмо! Я маю на увазі Кассандру.
- У неї горе, а ти...
- Так утіш її.
- Ти бездушна зміюка.
- Спасибі за комплімент. Слухай, йдем звідси, а то ще не те подумає не тільки твій тато.
- Йдем.
- Я хочу поговорити з тобою серйозно...Треба знайти місце, де б нас ніхто не чув.
- О-о-о, Драко, мені дуже жаль, але, на жаль, я не зможу прийняти твоєї пропозиції... Надіюсь, коли-небудь ти мене простиш...- у Блеза сьогодні був прекрасний настрій, як завжди, в принципі.
- Блезе, навіщо ти йдеш у відділ таємниць? Професія клоуна – твоє покликання.
- Гарнюньо, - пробурчав Драко декілька хвилин по тому. Не знайшовши жодної місцини, де б не було ні ельфиків, ні крейзі гостей, Забіні не додумався ні до чого кращого, як залізти під ялинку у великому холі замку.
- Ти питав батька про Белатрису?
- Як ти собі це уявляєш? Що я скажу, коли він запитає, як я дізнався? А, можливо, він і сам не в курсі. У всякому випадку, псувати плани тітоньці небезпечно, по-перше, а, по-друге, я не хочу цього робити.


Грей-холл, Англія
Кассандра сиділа на підвіконні і дивилася десь далеко, шукаючи на небі глибини тієї безодні, у котрій опинилася. Саме сьогодні, вона як ніколи відчувала свою самоність. Ні, звикла і любила, але у ці хвилини тиша і розкіш родового маєтку відбивалися безконечною тугою у її очах. Якби якийсь поет-романтик побачив зараз слизеринку у цій чорній оксамитовій сукні з широкими рукавами, на фоні котрої, її біляве волосся отримало якийсь срібний блиск, з великими карими очима, що були наповнені сльозами, назвав би Кассандру нареченою смутку та печалі. Та вона не плакала. Обіцяла батькові, що ніколи більше його янгол не плакатиме...
Та не тільки це вона обіцяла... Примусивши себе, піти до кабінету, підвелася і світлою тінню попрямувала туди.
Кабінет Фредеріка Грея був дуже красивою кімнатою, заставленою меблями з горіху, стіни обтягнуті сріблясто-синім шовком. Тепер уже нікому не потрібна розкіш...

Годинник невтомно відлічував час. Кассандра вже другу годину сиділа у батьковому кабінеті, стискаючи в руках дивний лист.
Але тепер вона зрозуміла найважливіше: її батьків убили. Мабуть, отруїли. Але хто? За чиїм наказом? Скрімджера чи Волдеморта? Та ясно одне: вбили через цей клаптик пергаменту.
І що означають останні слова: „Поміж Світлом і Пітьмою залишайся лиш собою.” Натяк на те, яку сторону обрати чи порада стояти в стороні? Ні, Кассандра Грей не стоятиме осторонь, вона помститься за батьків будь-якою ціною.