"Гаррі Поттер і Хранилище часу", все решта в темі ;)

І'мя автора: Fata morgana & Міледі & Sky
E-mail автора: доступен только для зарегистрированных
Рейтинг: PG-13
Пейринг: СС/БЛ, ГГ/СД, ДМ/н.ж.п, ОВ/ЛЛ, РУ/ПП., БЗ/ДУ та ін.
Жанр: Экшн
Короткий зміст: Вважаєте, що ігри з часом штука безпечна? Глибоко помиляєтесь, адже час непідвладний ні добру, ні злу. А за порушення правил у грі з ним можна дорого заплатити…

Название	Опубликовано	Изменено	Просмотров
Глава 1	Mar 19 2006, 19:26	--	4952
Глава 2	Mar 19 2006, 19:27	--	1563
Глава 3	Mar 19 2006, 19:29	--	1667
Глава 4	Mar 19 2006, 19:31	--	1796
Глава 5	Mar 19 2006, 19:37	--	1342
Глава 6	Mar 19 2006, 19:38	--	1319
Глава 7	Mar 19 2006, 19:39	--	1330
Глава 8	Mar 19 2006, 19:40	--	1322
Глава 9	Mar 19 2006, 19:42	--	1227
Глава 10	Mar 19 2006, 19:42	--	1254
Глава 11	Mar 19 2006, 19:43	--	1473
Глава 12	Mar 19 2006, 19:43	--	1254
Глава 13	Mar 19 2006, 19:44	--	1273
Глава 14	Mar 19 2006, 19:44	--	1305
Глава 15	Mar 19 2006, 19:46	--	1199
Глава 16	Mar 19 2006, 19:47	--	1199
Глава 17	Mar 19 2006, 19:48	--	1441
Глава 18	Mar 19 2006, 19:49	--	1255
Глава 19	Mar 19 2006, 19:50	--	1333
Глава 20	Mar 19 2006, 19:51	--	1353
Глава 21	Mar 19 2006, 19:52	--	1304
Глава 22	Mar 24 2006, 15:31	--	1128
Глава 23	Mar 24 2006, 15:33	--	1395
Глава 24	Mar 25 2006, 09:55	--	1228
Глава 25	Mar 26 2006, 12:26	--	1102
Глава 26	Mar 29 2006, 16:00	--	1061
Глава 27	Apr 2 2006, 09:34	--	1156
Глава 28	Apr 2 2006, 09:36	--	1137
Глава 29	Apr 6 2006, 12:44	--	1171
Глава 30	Apr 8 2006, 17:15	--	1123
Глава 31	Apr 10 2006, 12:02	--	1119
Глава 32	Apr 17 2006, 12:35	--	1165
Глава 33	Apr 17 2006, 12:36	--	1028
Глава 34	Apr 17 2006, 12:38	--	1034
Глава 35	Apr 18 2006, 11:18	--	1092
Глава 36	Apr 20 2006, 10:00	--	1172
Глава 37	Apr 22 2006, 13:42	--	1166
Глава 38	Apr 24 2006, 15:10	--	1022
Глава 39	Apr 28 2006, 08:31	--	1094
Глава 40	May 1 2006, 09:23	--	1001
Глава 41	May 2 2006, 07:53	--	1147
Глава 42	May 4 2006, 10:03	--	1216
Глава 43	May 6 2006, 08:20	--	1293
Глава 44	May 8 2006, 11:22	--	1188
Глава 45	May 15 2006, 17:16	--	1108
Глава 46	May 16 2006, 10:59	--	1077
Глава 47	May 18 2006, 10:29	--	1004
Глава 48	May 22 2006, 12:45	--	1105
Глава 49	May 27 2006, 14:11	--	1038
Глава 50	Jun 8 2006, 20:07	--	1068
Глава 51	Jun 10 2006, 09:08	--	1074
Глава 52	Jun 17 2006, 19:34	--	1096
Глава 53	Jul 1 2006, 18:52	--	1165
Глава 54	Jul 2 2006, 17:52	--	1049
Глава 55	Jul 11 2006, 19:33	--	1017
глава 56	Jul 17 2006, 21:33	--	975
Глава 57	Aug 22 2006, 15:20	--	1053
Глава 58	Aug 24 2006, 10:09	--	1224
Глава 59	Aug 28 2006, 08:36	--	1090
Глава 60	Aug 30 2006, 09:10	--	1191
Глава 61	Sep 5 2006, 10:58	--	1122
Глава 62	Sep 29 2006, 18:08	--	1223
Глава 63	Oct 5 2006, 11:30	--	1139
Глава 64	Oct 9 2006, 11:06	--	1138
Глава 65	Oct 31 2006, 20:36	--	1176
Глава 66	Nov 11 2006, 13:41	--	1118
Глава 67	Nov 21 2006, 19:04	--	1235
Глава 68	Dec 2 2006, 18:54	--	1582

Прочитать весь фанфик

Оценка: +11

Поделиться:

Дякуєм за те, що прочитали. Дуже раді, що Вам подобається... обов'язково буде продовженя.
Поки що частота викладання нових глав: одна в день. ІМХО, це досить швидкий темп :))

Глава 9, викладена вище.

Це повідомлення відредагував Міледі - Mar 19 2006, 19:59

Дуже якісно зроблено. Профі відпочивають. Хотя, як на мене, це не дуже великий комплімент. Головне те, що виходить цікаво. А у профі це трапляється ой як рідко :) .

Це дуже швидкий темп. :)

Дякую. За слово "якісно" особливо. У моєму розумінні будь-яка робота повинна бути зроблена перш за все якісно. А якщо це твір літератури, то тут і говорити нічого. Бо часом буває ДУЖЕ цікавий сюжет, а текст рясніє помилками різного роду і виду. А якщо "якісно" у взаємовідошені з "цікаво", то це найкращий комплімент для авторів.
Отож скажу просто, від усіх трьох авторів: дякуємо що читаєте і хвалите.

Глава 10

Герміона Грейнджер рішуче крокувала стежкою. "Вони мені радять не втручатись! Нездари! Я, завжди я повинна за них думати і вирішувати їхні проблеми! Співпадіння, усе це співпадіння, а ти, Герміоно, перевчилась, не треба так багато думати! Я все виясню сама, розплутаю всі ниточки по порядку. Почну з Малфоя і його тітки-психопатки, яка ввижається людям в кошмарах."
Драко Малфой, майже лежачи на пожовклій траві, читав книжку, принаймні робив вигляд, що читав. У його голові роїлись сотні питань , на які він аж ніяк не міг знайти відповіді. Раптом вже прохолодне осіннє сонечко заступила чиясь постать.
- Грейнджер, чого тебе принесло?- шпурнув книжку на траву хлопець.
- Поговорити треба,- відповіла Герміона.
- Тут десь Поттер шлявся, йди поплач у нього на плечі, з нього, певне, кращий психолог.
Герміона всілась на траву поряд з Драко. Малфой витріщив очі так, ніби на власні очі побачив Санта-Клауса:
- Грейнджер, ти що ненормальна? Чого ти приперлась?
- Я хочу поговорити з тобою на нейтральну тему.
-На яку таку нейтральну?- здивуванню хлопця не було меж.
-Ну-у-у...- протягнула Герміона.- Наприклад, про погоду.
- Ага.- кивнув Драко, розглядаючи Герміону так, ніби вона була динозавром.
- Сьогодні гарна погода!- посмілішала Грейнджер.
- Ага,- кивнув Драко, щосекунди дивуючись все більше поведінці грифіндорки.
- Ти зі мною згідний?
- Авжеж,- закивав Драко.
"Він зі мною говорить як з розумово відсталою! Треба переходити до головного",- подумала Герміона.
- Ми так мало знаємо один про одного, хотілось б познайомитись ближче...
Малфой зірвався на ноги і відступив на декілька метрів назад:
- Грейнджер, не треба нам знайомитись ближче! Не знаю, чим ви там у Грифіндорі зловживаєте, але з тим треба зав'язувати! Мене повністю влаштовують наші дистанційовані стосунки!
- Який ти дурень, Малфой! Я просто хотіла поговорити про твою родину, бабусю, дідуся, маму, тітку!- Герміона прикусила язик, очікуючи, що хлопець розвернеться і піде. Та несподівано слизеринець повернувся на місце, всівшись недалеко від Герміони.
-Ах, про тітку!- хлопець саркастично посміхнувся, -Добре! А у тебе є тітка?
-Ні... Дядько,- настала черга Герміони дивуватись.
-А як його звати?
-Джон.
А у нього є діти?
-Є... А яка тобі...
Драко спохмурнів, побачивши на траві нову тінь:
- Невже ще Поттер приперся розповідати про свою сімейку?!
Хлопець обернувся і одразу замовк, побачивши Малфоя-старшого.
- Переривай свою розмову, Драко, нам треба поговорити.
Хлопець підвівся, зробив декілька кроків до батька, потім повернувся і прошепотів Герміоні:
- Перекажи Поттеру, що, коли він щось хоче дізнатись про мою тітку, то хай попорпається у бібліотеці. І передай привіт дядькові Джону і його дітям,- уже додав вголос Драко.
Сказати, що Герміона була здивована – нічого не сказати. Вона була обурена і розсерджена такою наглістю, а ще тим, що цей пихатий, зарозумілий слизеринець так швидкої її викрив. А вона ж використала увесь свій шпигунський досвід, почерпнутий з маглівських кінофільмів про Джеймса Бонда. От йому завжди все вдавалось. Засмучена Герміона побрела в замок, на ходу розраховуючи, чи встигне ще вона в бібліотеку перед Трансфігурацією.
Коли обриси фігури Герміони зникли з горизонту Люциус Малфой зміряв скептичним поглядом спочатку сина, потім дерево біля якого вони стояли, зиркнув в сторону озера де плюскався Велетенський кальмар…
- Затишна місцинка, Драко. От тільки компанія не відповідна…
- Батьку…, - обурився Малфой, адже уже вдруге за останні два дні його парують з цією гриффіндорською облізлою кішкою, - я з Грейнджер не…
- Не треба цих нестерпних пояснень Драко, - Люциус прибрав строгого батьківського вигляду, хоча бісики, що танцювали в його очах давали зрозуміти, що він зовсім не проти послухати таку захоплюючу історію.
- То про що ти хотів поговорити, батьку?
- Про твою поведінку, - Люциус притулився спиною до стовбура величезного дуба, біля якого вони стояли , - я щойно розмовляв з професором Снейпом.
Драко стурбовано глянув у вічі батькові, проте через мить відігнав усі свої сумніви. Якщо б професор дійсно щось розповів, то лежав би уже мертвим у своїх холодних, мокрих підземеллях, а крики тріумфу, які б доносились з Хогвордсу моли б розбудити і ведмедя у зимовій сплячці.
- Чим не задоволений професор? – Драко вдало зіграв подив.
- Твоєю, кхм, надмірною увагою до представниць протилежної статі. Я звичайно спробував йому пояснити, що в твоєму віці це нормально, і я б дуже турбувався, якби було навпаки, але ж ти знаєш Северуса з його пуританськими нахилами. Якби я не знав його в юності, то беручи до уваги його вічний аскетизм, міг би припустити…, - Люциус замовк, зважуючи, що, мабуть, сказав зайвого.
Драко з інтересом слухав батька. Йому було шалено цікаво довідатись більше про професора, адже чутки в Хогвардсі ходили різні і вірити їм було чистої води безглуздістю.
- І що? – Драко з усмішкою глянув на батька, навіть не намагаючись прикритись маскою щирого каяття.
- Що? – Люциус знову набрав того холодно-строгого вигляду, - між іншим, у твоєму віці я навіть і не думав про дівчат. Всі свої сили я віддавав, - Люциус на мить задумався, - навчанню!
Хлопець усміхнувся, але тільки подумки, вирішивши, не випробовувати долю. Безліч разів мати йому розповідала про походеньки батька і з отих розповідей явно випливало, що навчання у списку важливих речей для Люциуса Малфоя займало почесне передостаннє місце.
- Отож, - Люциус явно захопився роллю мораліста-вихователя, - тепер ти більше часу повинен приділяти своїм оцінкам, особливо з Трнсфігурації та Астрономії. Хвала Мерліну я тут, і буду їх, а заразом й тебе, надійно контролювати.
Люциус поставив ефектну крапку, Драко застиг в розгубленості. З одного боку батько ніколи не кидав слів на вітер, з іншого, для чого б йому, маючи і без того безліч проблем витрачати свій дорогоцінний час на якусь Астрономію. Проте, жартувати з такими речами не варто. Драко миттєво взяв себе в руки і, пояснивши, що спізнюється на урок Історії Магії поспішив зникнути з-перед ясних батькових очей, поки той не надумав взяти під власний контроль його успішність і з інших предметів, а ще гірше приватне життя.

ТВС

Глави 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, викладені вище.

Це повідомлення відредагував Міледі - Mar 19 2006, 20:01

Глава 12

Гаррі вирішив все ж спробувати пролити світло на події двох останніх днів. Тепер вся надія на Дамблдора. Дорогою до кабінету директора він все думав про Регулуса Блека та горокракс. Підійшовши до дверей, хотів уже сказати пароль, але в цю ж мить з кабінету Дамблдора вийшла міс Сміт. Ледь не зіштовхнувшись з нею, Гаррі почав підніматися східцями нагору, зауваживши на собі зацікавлений погляд інспекторки. Коли опинився перед дверима , постукав і почув веселий голос директора:
-Заходьте.
Гаррі увійшов.Дуже дивні почуття оволоділи ним. Вигляд кабінету був дуже знайомим, але якась частина його душі ніби не сподівалася на повернення сюди. Чому саме сюди, а не в школу ?Дивна штука , оці почуття.
-Гаррі, який я радий бачити тебе тут. Чим заслужив такий візит? Сідай, будь ласка.
- Пане професоре, мені снився дуже дивний сон. Боюся мої сни про Волдеморта повернулися,- сказав Гаррі і почав розповідати свій сон про Темного Лорда та Белатрису Лестранж .
-Так, дуже цікаво. Гаррі, якщо в майбутньому щось таке повториться, негайно повідом мене. Гаразд?
- Так ,звичайно. Ви думаєте, що це повториться?
- Скоріш за все-ні.
- Чому ?
- Бо це дуже небезпечно для нього. Він може підсвідомо передати тобі якусь інформацію.
- Я мав на увазі: як сталося ,що його життя знову увірвалося в мою свідомість. Цього хотів Волдеморт?
- На жаль, я точно не знаю, хоча припускаю, що це сталося не з його волі. Найймовірніше за все, Волдеморт був або дуже ослаблений могутньою магією, або надзвичайно розлючений. Тому послабився захист, і ти побачив ту сцену. Знаючи його, я припускаю як першу, так і другу теорію.
- Яку могутню магію ви маєте на увазі? Можливо, створення нових горокраксів?
- Гаррі, у цьому світі є безліч незвичайних, таємничих та небезпечних речей. Люди живуть собі століттями і не знають про їх існування. Але повір, незнання інколи може врятувати життя. Є місця про які ніхто не підозрює, і не шукає. Ось туди завжди і тягнуло Тома Редла . За це він поплатився своєю душею, бо ті моторошні таємниці в поєднанні із злом сіють хаос не тільки на землі, але й у душах. Ні ,Гаррі, я не думаю, Волдеморт створив ще один горокракс.
- А звідки така впевненість, пане директоре?
- Я не казатиму , що впевнений, бо коли мова йде про нього нічого точно сказати не можна.
- Та все ж ви думаєте, що Волдеморт не розірвав своєї душі ще раз. Чому?
- Просто інтуїція.
Гаррі зрозумів, що на цю тему його питання вичерпалися і більше він нічого не дізнається; вирішив запитати про інші не менш важливі речі.
- А кому ,на вашу думку, мститься Белатриса?
- Мені навіть страшно щось припустити. У мене немає жодних підстав, щоб назвати тобі якесь ім’я. Хоча, можливо, це Муді , бо саме він посадив її в Азкабан . Тоді Бела втратила все і цілком можливо ,що тепер мстить йому. Та це лише здогадки. Але мене завжди дивувало: що привабило молоду багату красуню з чистокровної родини у тому жорстокому і непевному житті, яке запропонував Волдеморт? Ось це для мене загадка. Наприклад, мотиви Грейбека я цілком розумію, хоча вони і викликають в мене огиду. Та Белатриси, як і Луціуса я ніколи не розумів.
- Пане професоре, чому ви взяли Луціуса Мелфоя на роботу?
- А тебе це дивує, Гаррі? Він зголосився, і я вибрав його. Чому? Бо в Гогвортсі Луціус під моїм постійним наглядом. Я можу певним чином на нього впливати і не дозволити чинити як заманеться.
- Ви вважаєте, що мій сон та поява Малфоя просто спів падіння чи ще один план ворога?
- Коли йдеться про Волдеморта, я не вірю у співпадіння , бо це означає недооцінювати його ,що може призвести до фатальних наслідків. Гаррі, я ще не розгадав усього задуму Волдеморта,але коли це станеться я обов’язково розповім тобі все. Обіцяю.
- А ви знайшли якісь сліди горокраксів?
- Ще ні ,Гаррі, ще ні. Окрім того листа, що читав тобі Сіріус ми поки що нічого не знайшли. Але вже досить пізно і тобі пора вертатися до вітальні. Я буду тримати тебе у курсі подій. Якщо захочеш поділитися думками або просто поговорити, то я завжди до твоїх послуг. На добраніч ,Гаррі.
- До побачення.
З цими словами Гаррі вийшов з кабінету. Йдучи до вітальні Грифіндору його не покидала думка, що щось не так, що щось дуже серйозне і небезпечне повинно незабаром статися або... вже сталось.
У вітальні майже нікого не було: брати Кріві розглядали якісь фотографії, гучно регочучи, Парваті Патіл випробовувала нові чудо-тіні для очей, розмалювавши одне око у яскраво-салатовий, а друге у темно-вишневий. Боячись наштовхнутись на постійне бажання Коліна Кріві обговорити феноменальне поттерівське життя, Гаррі одразу пішов у хлопчачу спальню, де його зустрічав доволі цікавий пейзаж: Рон, вбраний у червону піжаму з зображенням сотень маленьких Міккі-Маусів, імітуючи сповільнену зйомку, битою відбивав невидимі квафели, не забуваючи водночас і коментувати власну гру:
- І ось найрезультативніший гравець і ще, до речі, капітан збірної Англії знову відбиває дуже небезпечний удар суперника. Послухайте, як ревуть трибуни:"А-а-а!Ро-о-он!А-а-а!Ро-о-он!"
Невіл Лонгботтом, який саме студіював улюблену гербалогію, притуливши до вух подушки, помітив Гаррі і сказав:
- Він уже півгодини скаженіє.
Потттер засміявся і заревів на всю спальню:
- Ур-р-ра! Англія виграла! Рон - чемпіон!
Рон застиг з високо над головою піднятою битою. Гаррі всівся на ліжко:
- Я був у Дамблдора...
- І що він сказав?- почувся голос біля дверей. Там стояла Герміона Грейнджер і не відводила очей від Ронової піжами і бити.
- Нічого конкретного,- зітхнув Гаррі,-ніби нічого і не сталось. Дамблдор думає, що сни більше мене не турбуватимуть. До речі, ми були праві щодо Малфоя. Дамблдор взяв його для того, щоб слідкувати за його поведінкою.
- І хто сьогодні виграв, - не звертала уваги на слова Гаррі дівчина,- Міккі-Мауси чи оленятка Бембі?
- Не твоє діло! - кинув в кут биту Рон.- Не треба ходити по чужих спальнях!
- Ще мене турбує ця міс Сміт... - продовжив Поттер.- Щоб ви не казали, а я відчуваю, що тут діло нечисте...
- Хай тебе краще турбують неврівноважені особистості у дитячих піжамах, які, замість того, щоб готуватись до уроків, займаються дурницями,- Герміона обернулась обличчям до дверей,- до речі, я завтра йду в бібліотеку, щоб знайти якусь інформацію про цю нову слизеринку.
Коли Герміона вийшла, Рон пхикнув:
- Теж мені таємний агент - буде інформацію шукати...


У той же час у слизеринській вітальні було доволі гамірно. Зігнавши всіх першокласників на підлогу, на канапі розлігся Блез Забіні. Він для вигляду тримав у руках підручник, розкритий на останній сторінці, й олівець, яким по книжці вистукував якусь мелодію. Очі хлопця без упину стежили за пересуванням по кімнаті нової учениці. Дівчина розгортала, мабуть, щойно доставлені з друкарні підручники, і відмічала їх назви на пергаменті. Раптом один з першокласників штовхнув величенький вже стос літератури і та розлетілась майже по всій кімнаті. Забіні нахилився і підняв з підлоги маленьку книжечку з замовляннями. Кассандра, не змінюючи виразу обличчя і навіть не ляснувши першокласника по плечах, як, без сумніву, вчинив би Забіні, поскладала усе на місце. Вона знов переглянула список і спохмурніла.
Забіні підняв руку з книжкою і помахав нею у повітрі:
-Щось шукаєш, Дюймовочко?- він широко посміхнувся.
Кассандра у відповідь посміхнулась ще ширше і підійшла до канапи, різким рухом визволила книгу з рук Блеза і ніжно сказала:
- Кассандра, серденько, я - Кассандра. І краще запиши, сонечко, щоб ти не забув: Ка, А, Ес, Ес, А, Ен, А, Де, Ер, А - Кассандра і повторяй перед сном, щоб з голови не вилетіло, любий.
Дівчина ще раз широко посміхнулась і, навантажившись підручниками, рушила до спалень, ледь не збивши з ніг Драко Малфоя.
- Під ноги бажано дивитись!- буркнув Кассандрі Малфой.
- Ти чув, як вона зі мною говорила?- спитав Забіні у Драко, коли дівчина вийшла з вітальні.- Так як вчителька з учнем молодших класів! Ех, Дюймовочко, Дюймовочко... - розплився у посмішці Блез.
Малфой, скинувши ноги Забіні з канапи, зручно вмостився поруч:
- Ти мене інколи дивуєш, Забіні. Перш ніж до неї чіплятись, спитайся скільки їй років.
- А не треба питатись, бо я й так знаю...
Драко Малфой закотив очі:
- О великий провидцю Блезе Трелоні, ви користувались скляною магічною кулею чи це вам наснилось?
- Ні, о великий дурню Драко, у неї підручники сьомого класу.
Очі Малфоя збільшились у півтора рази:
- Ти... Ти серйозно?
Забіні закрив очі, підняв обидві руки догори і замогильним голосом проспівав:
- Клянусь усіма магічними чаїнками професорки Трелоні і не менш магічним шрамом героя всіх часів і народів Поттера!
Драко Малфой штовхнув Блеза, щоб той вийшов з трансу і звернув увагу на земні справи.
- Забіні, у мене до тебе діло.
- Якщо ти хочеш втопити Поттера в унітазі, то попроси Креба і Гойла, вони це зроблять швидше, без зайвого шуму і травматизму.
- Ні, я хочу, щоб ти поклеївся до сестри Рона Візлі.
Блез здивовано глянув на друга:
- А ти не хочеш, щоб я підпалив бороду Дамблдорові, облив Гегріда гарбузовим соком і заспівав серенаду Макгонегел?
- Ні, я просто хочу, щоб ти поклеївся до сестри Рона Візлі.- спокійно відповів Драко.
- Знаєш, Малфой, може ти краще замовиш собі якогось журнала для збоченців?
- Я не збоченець, Забіні.
- Усі збоченці так кажуть.
- Блезе, я серйозно!
Забіні одразу перестав посміхатись і повернувся обличчям до Драко:
- Тоді я поставлю питання по-іншому: навіщо це тобі?
- Вони на мене щось "копають"...
- Хто вони?
- Хто-хто... Марсіани!-Драко Малфой почав нервуватись.
- О-о-о, тобою цікавляться позаземні цивілізації?
- Мною цікавиться святий Поттер і компанія.
- Звідки ти це взяв?
- Грейнджер випитувала мене про мою родину, напевне, їх цікавить, звідки мій батько взявся у Хогвардсі. Ще міс Всезнайка дуже хотіла дізнатись про мою тітку Белатрису.
Блез Забіні розуміюче закивав головою:
- Вона хоче.
- Що вона хоче, Блезе?- злякано спитався Малфой.
- Заміж.
- За кого?!
- За тебе.
Драко зірвався на ноги і перейшов на крик:
- Ти... Ти взагалі нормальний?!
- Жарт.- Забіні знову надав своєму обличчю серйозного виразу.- І чим тобі допоможе мій союз з малою Візлі?
- Вона, як на мене, найслабший елемент у їхньому товаристві. Треба дізнатись, що вони знають такого, чого не знаю я,- заспокоївся Драко, сідаючи знову на канапу.
- Тепер я розумію, але це не дуже вписується у мої плани на цей навчальний рік. Але... Ти - мій друг Драко,- Забіні підвівся,- і я просто змушений тобі допомогти. До речі,- сказав хлопець уже напівдорозі до спальні,- звідки новенька Дюймовочка знає твоє ім'я?
Малфой театрально зітхнув:
- Я просто в Болгарії шалено популярний.
- Звісно, ваші сімейні туристичні тури з Азкабану-в Азкабан стали вже давно надбанням усього світу.
- Блезе, можливо, тобі слід продумати якусь стратегію з Візлі?- уже навздогін Забіні сказав Драко.
- Навіщо?- уже з-за дверей долинув голос.- Я неперевершений імпровізатор!

TBC

Глава 13


Вставши рано-раненько, Олівер Вуд взяв свою улюблену мітлу і пішов на квідичне поле. Підлітаючи до кожного з кілець, він уважно оглядав його, роздивлявся навіть крихітну тріщинку і незадоволено бурмотів щось собі під ніс. Коли через інспектування проходило середнє кільце, Вуд помітив на полі жовто-зелені гетри. Певна річ, гетри були не самі по собі, а з тим, хто в ті гетри був вбраний. Ще навіть не був час сніданку, тому ймовірність, що це якась фанатка квідичу, здавалась нульовою." Певне, це щось важливе",- подумав Олівер спускаючись.
Це була учениця, дівчина середнього зросту з світлими, накрученими щипцями, кучерями, що не сягали й плеча. На кінчику носа у неї були елегантні окуляри у чорній пластмасовій оправі, у руках дівчина тримала велику записну книгу у шкіряній обкладинці. У серйозний образ бізнес-леді не вписувались лише гетри, створені як на замовлення фаната збірної Бразилії, і сережки у формі дольок лимона у натуральну величину.
- Добрий день,- обережно почав Вуд,- я можу чимось...
- Привіт!- раптом перестала супитись дівчина і розцвіла у посмішці.- Я Луна Лавгуд,- вона одним оком підморгнула Оліверу,- кореспондент журналу "Базікало" у Хогвордській школі.
- Ба... Чого кореспондент?- Вуд не міг отямитись від усвідомлення факту, що йому, викладачеві, підморгувала учениця.
- Наші читачі цікавляться такими різкими змінами у житті найперспективнішого з молодих воротарів Англії і прагнуть дізнатись причину вашого переходу з позиції воротаря Калабані Юнайтед на посаду у школі Хогвардс.
- Читачі якого журналу?- Олівер Вуд може вперше у житті почувався справжнім дурнем.
- Журналу "Базікало",- повторила Луна і осудливо похитала головою,- читачі журналу цікавляться змінами у житті найперспективнішого з молодих воротарів Англії і прагнуть...
- Я це чув, я не глухий.- перебив дівчину Вуд.
- Але ж ви не почули назви журналу...
- Все решту я чув!
- Ну, чи можете ви розповісти?
- Що розповісти?!- мозок у Олівера Вуда почав закипати.
Луна Лавгуд голосно зітхнула і занудним голосом почала:
- Про зміни у житті найперспективнішого з молодих воротарів Англії...
- Я це чув!
- Ну, то розповідайте!
- Не буду!
-Чому?!- Луна розчервонілась.
- Бо не хочу!І хто ти така, щоб я тобі розповідав про своє життя?
Луна перевела подих:
- Я Луна Лавгуд, кореспондент журналу "Базікало" у Хогвордській школі. Журнал називається" Базікало", журнал є такий, розумієте?!
Олівер сперся на мітлу, намагаючись привести нерви в порядок. "Тихо, Олівере, тихо, - говорив він сам до себе.- Ти тепер педагог, ти повинен любити дітей, а не бити їх по нерозумній кучерявій голові мітлою. Тихо, Олівере, тихо... Переведи розмову на нейтральну тему."
- Чому ти лимони на вуха нап'ялила?- намагався він зробити свій голос якомога миролюбнішим.
- Це не лимони, це сережки.
- Так. Але чому ці лимони у формі сережок?
- Ні,- пояснила Луна,- це сережки у формі лимонів.
- А я як сказав?! Ось, я уже заговорююсь! Ти за декілька хвилин зробила з мене психа!- Вуд був готовий розридатись.
- Отже, причиною перемін у житті одного з найперспективніших воротарів Англії стала психічна нерівноваженість?
- Я тобі зараз покажу неврівноваженість!- Олівер почав розмахувати мітлою.- Ти... Ти зараз добазікаєшся, базікало!
- Не хочете говорити, не говоріть!- увірвався терпець й в Луни.- І всі читачі дізнаються про ваш бурхливий роман з міс"Щоденний віщун" за вересень, дівчиною одного з відбивачів Калабані Юнайтед, якому ви вибили одного переднього зуба! І ще всі дізнаються, що ви...Що ви - хам!
Луна розвернулась і побігла до замку. "Швидко бігає",- подумав Олівер Вуд, намагаючись її наздогнати. Це вдалось йому лише біля сходів. Луна перестрибувала через сходинки, а Олівер кричав унизу:
- Не було з нею у нас нічого, чуєш, не було!
- Ай-яй-яй.- почувся голос "улюбленого" викладача усіх грифіндорців.- Проф-ф-фесоре, ви тут лише два дні, а уже встигли закрутити шури-мури з ученицею і вже її зрадили. Це, мабуть, дуже зацікавить інспекторку з Міністерства.
Олівер дивився на професора Снейпа, уже не маючи сил на якісь аргументи. Зате у Луни аргументи відшукались, та ще й які. Почувши в’їдливий голос професора Снейпа, вона миттєво з’їхала вниз по перилах і діловито поправивши окуляри, котрі ледь не злетіли з носа, стала навпроти професора у позі «індіанці готуються до війни».
- Проф-ф-фесоре, - протягнула вона перекривляючи Снейпа, - а як ви думаєте, чи не зацікавлять інспекторку «гарячі» відомості про ваші, як ви самі висловились, шури-мури з професоркою Сіністрою? - немов доводячи беззаперечність своїх слів Луна потрусила перед носом професора отим самим великим блокнотом у шкіряній палітурці.
Професор Вуд тільки й здивувався такій безглуздій сміливості, на його пам’яті навіть найзавзятіші гриффіндорці не сміли ТАК говорити зі слизеринським деканом. Професор Снейп насупився.
- Міс Лавгуд, ви, здається, забуваєте з ким розмовляєте, - Снейп погрозливо підніс руку догори, намагаючись вхопити Лунин блокнот.
Олівер роззявив рота і не знав що сказати. Щоб не накликати на свою свіжоспечену професорську голову ще більшого лиха, лише мовчки спостерігав, як шмаркачка-рейвенкловка затикала рота професору Снейпу.
- Я ніколи нічого не забуваю, бо веду нотатника, - Луна поправила окуляри, які знову з’їхали на кінчик носа, - а от ви дарма «наїжджаєте» на професора Вуда, який Мерлінові душу не винен. Та й взагалі, хіба мають право старі, законсервовані професори втручатись у приватні справи учениць Хогвардсу , - останню фразу вона пробурмотіла собі під ніс, одночасно роблячи помітку у блокноті «переглянути права учнів і професорів Ховардсу».
- Мінус двадцять балів з Рейвенкло, за хамство професору. А з вами, професор Вуд, ми ще поговоримо на загальношкільій нараді, через тиждень, у присутності деканів та Дамблдора, - прошипівши останні слова Снейп різко розвернувся і попрямував в котрийсь з коридорів, залишивши Луну і Олівера в повному невіданні того, для чого це знадобилось старому слизеринському змію рано-вранці блукати по хогвардських коридорах, замість того, щоб спокійнісінько собі сопіти у своєму зміїному кублі.
- Неприємні моменти є у кожній професії, - оптимістично прокоментувала Луна зняті Рейвенкло бали. І не звертаючи більше уваги на Олівера попрямувала вгору по сходах.
- Ей, Луна… Міс Лавгуд, - крикнув Олівер їй навздогін, роздумуючи, що хвилину тому саме це дівчисько врятувало його від найнеприємнішої в його житті бесіди зі Снейпом - чи дозволите мені запросити вас на пляшечку маслопива, у Гогсміді, на вихідних?
- Професор Вуд? – вона скептично зиркнула на нього. – І ви дасте мені інтерв’ю?
- Я подумаю над цим, - пообіцяв Олівер.
- Тоді я згідна, - кивнула головою Луна.
- Ну, тоді, до вихідних! – Олівер зніяковіло посміхався п’ятикласниці, картаючи себе за таку безалаберність та легковажність. - І, до речі, у тебе дуже гарні сережки…
- Дякую, - підморгнула йому у відповідь Луна і зникла у затінку коридору.

TBC

Глава 14

Дні летіли з неймовірною швидкістю, озвірілі за літо професори «грузили» бідолашних учнів такою кількістю домашніх завдань, що вони не встигали навіть голови підняти від книжок і як манни небесної чекали вихідних, а відповідно і перших у цьому році відвідин Госміду.
Яскраво світило сонечко, день видався, як на диво, теплим, сухим і погожим. Щебетали пташечки, кальмар грів на осінньому сонечку свої зашкаралублі щупальця, Хагрід любовно розчісував вузлувату шерсть якимось новим чудовиськам у вольєрі. Одним словом все дихало миром і спокоєм. Учні перебували у чудовому настрої, тому стоячи у черзі до завгоспа Філча, котрий звіряв кожного з довжелезним списком, голосно сміялись і перегукувались.
- Тільки після вас міс Уізлі, - Блез галантно пропустив Джінні вперед, шукаючи у той самий час поглядом Драко, котрий стояв далеченько позаду, підморгнувши другу, слизеринець швидко попрямував за рудоволосою.
- Забіні, не потрібно цих награних псевдоджентельменських манер. Мене від них нудить, так само, як і від тебе, - відшила слизеринця мала Уізлі.
Малфой, котрий почув ці безрезультатні намагання друга привернути увагу малої, голосно засміявся. Проте Блез, котрий на відміну від друга, ніколи не втрачав самоконтролю, а також впевненості у своїй вродженій чарівності, аристократичності та привабливості, поспішив наздогнати руденьку, щоб галантно запропонувати їй руку і налагодити між ними хоч якісь мости.
- Грей? Кассандра? – Малфой іронічно усміхнувся дівчині, яка щойно підійшла до Філча. – Я щиро здивований, хіба ти не сидиш у своїй темній, затхлій кімнатці і не пліснявієш над рефератом для МакГонегал?
- Малфой? Драко? – вже подолавши фейс-контроль Філча Кассандра обернулась до однокурсника з поблажливою усмішкою, - невже ти думаєш, що моє життя таке ж «насичене» як і твоє? Сьогодні вихідні і на мене чекають шалені розваги. До речі, свій реферат я уже давно написала, а от ти знову ризикуєш отримати «незадовільно». І, скажи, чому мене це не дивує?
Драко розлютився. Він на ходу кинув свій дозвіл з малфоївським гербом, печаткою і витіюватим підписом Філчу, котрий втупився в сувій пергаменту так, наче побачив там детальний опис наслідків використання Авади Кедаври з ілюстраціями, сам Драко поспішив наздогнати Кассандру, щоб на правах старости поставити їй декілька запитань стосовно її насиченого життя та інших важливих аспектів перебування в Хогвардсі.
- А що тобі сказав на це Дамблдор? – Рон занепокоєно нишпорив по кишенях шукаючи дозвіл від матері на відвідини Гогсміду.
- Здається, він сам нічого до пуття не знає. Сам не знаю нащо до нього ходив, - Гаррі уже проминув Філча і стояв по ту сторону воріт чекаючи друзів.
- Ага, Гаррі, тобі дай волю ти б з одною лише з паличкою кинувся на Волдеморта і його посіпак, а тут треба все добре обдумати, зважити, прийде час і професор Дамблдор сам усе тобі розповість, - прошепотіла Герміона приєднуючись до Гаррі. Рон усе ще нишпорив у кишенях.
- Містер Уізлі, здається, ви сьогодні залишитесь в Хогвардсі. У мене є для вас приємна маленька робота, та й нічні горщики давно стоять нечищені, чекають працьовитих учнівських рук…, - Філч глаголив, немов Магічрадіо.
Рон нарешті відшукав серед купи всякої всячини зіжмаканий дозвіл, і тицьнув його Філчу, з переляком в очах зважуючи його слова про горщики і чудовий день, котрий би чекав на нього, якщо б отой триклятий дозвіл десь загубився.
- Професор Вуд, то ви нарешті розповісте читачам журналу «Базікало» про такі різкі зміни у житті найперспективнішого з молодих воротарів Англії і…
«Теж мені, акула пера», - думав про себе новоспечений професор, проте вголос не наважувався цього сказати, а лише замислено чухав носа і мружився від осіннього сонечка.
- Міс Лавгуд, ви замовкаєте хоч на хвилинку? – Вуд встиг себе уже всоте подумки проклясти за те, що зв’язався з ученицею, та ще й рейвенкловкою, та ще й такою допитливою.
- Не з’їжджайте з теми, професор Вуд, - вона на ходу шпурнула Філчу свій дозвіл і, поправивши окуляри, поспішили наздогнати прудконогого професора, котрий, використовуючи усі свої квіддичні навики, намагався зникнути з поля зору в’їдливої газетярки.
- Моя рибко, ти сьогодні просто неперевершена, - кирпатий рейвенкловець ніжно обіймав Парваті за талію.
- Колін, та тут же люди довкола, почекай поки ми хоч зі школи вийдемо, - Парваті повисла на шиї у хлопця і всім своїм виглядом демонструвала, що не збирається слідувати власним словам.
- Ні стиду ні сорому, - прошамкотів Філч услід закоханим, вдаючи, що не почув звуку смачного поцілунку.
- Северус, я тут на днях знайшла у Гогсміді прекрасну кав’ярню. Мадам Падфуд варить просто чудову, ароматну каву.
- Професорко Сіністро, я не ходжу по сумнівних закладах. І я вже говорив вам про це неодноразово. І якби у мене саме сьогодні не закінчились запаси щурячих мізків я б нізащо не вийшов зі своїх підземель, - професор Снейп насупився і поспішив проминути Філча, котрий розплився у солодкавій посмішці.
- Северус, можливо ви ще передумаєте. Там подають такі чудові тістечка, - професорка явно не збиралась так легко здавати свої позиції.
- Професорко Сіністро, чому б вам не запропонувати тістечка професору Малфою. Він, здається, полюбляє солоденьке, - Снейп саркастично посміхнувся і пришвидшив крок, щоб зникнути з поля зору надто самотньої і надто настирливої професорки астрономії.

Субота, перший день вихідних пролетів, як ніколи швидко. Тому, за вечерею учні спішили поділитись один з одним отриманими за день враженнями, навіть викладачів охопило якесь пожвавлення. Великий Зал шумів, гудів, вирував. Професорський стіл виглядав сьогодні особливо ефектно. Директор Дамблдор велично сидів посередині, він заворожено дивився на величезний гарбузовий пиріг, часом, відводячи погляд від цього кулінарного дива, директор, крізь свої окуляри-півмісяці, дивився на учнів, котрі весело галділи довкола і усміхався собі в бороду. Професор МакГонегал, котра сиділа праворуч від Дамблдора, лагідно усміхалась зніяковілому професору Вуду і накладала йому вже другу порцію смаженої риби. Бідолаха Олівер ніяк не наважувався їй сказати, що від смаженої риби у нього діатез, та й говорити, особливо, не було настрою. Після цілого дня спілкування з Луною він почував себе, як витиснутий лимон. Поруч сидів професор Малфой з не менш кислим виразом обличчя та трохи ошалілим виглядом, він ніяк не міг второпати, як це ще вчора нормальна та врівноважена людина за день могла так змінитись. Для подібних думок були свої підстави, професор Сіністра, котра сьогодні чомусь усілась поряд активно наклала Люциусу повну тарілку бізе, еклерів та інших солодощів, запитуючи чи йому смачно і, розповідаючи, про чудові рецепти шоколадного пирога та рисового пудингу, які навчила її готувати бабця. У протилежному кінці столу професор Снейп майже блаженно усміхався, дивлячись на цю парочку, і подумки дякував Мерліну та Моргані за те, що вчасно згадав про Люциусову ненависть до усіх продуктів, які містять цукор. Винахідливий професор, так би мовити, убив двох зайців, помстився Люциусу та знайшов для професорки Сіністри новий об’єкт обожнювання. Поряд зі Снейпом сидів бідолашний Седрик Дігорі, вигляд у нього був також далеко не з найкращих. По-перше, він ніяк не міг второпати, чому це його посадили між деканом Слизерину, котрий, мабуть, сьогодні таки з’їхав з глузду, бо блаженно усміхався та цією законсервованою інспекторкою з Міністерства, котра дивилась на нього, немов на десяте чудо світу і хижо скалилась.
Учні, котрі мали задоволення спостерігати цю живописну картину вже протягом двадцяти хвилин, встигли вволю насолодитись чудернацьким виглядом кожного з професорів, тому давно вже повернулись до обговорення своїх не менш важливих справ.
- Як там у тебе справи з малою Уізлі? – меланхолічно жуючи відбивну, Драко звернувся до друга.
- Малфой, та не нервуйся так, все в ажурі, - Забіні, котрий вже закінчив вечерю попивав гарбузовий сік і дивився на гриффіндорський стіл, звичайно, не на весь стіл, а на руденьку шестикурсницю, котра щось жваво розповідала подрузі.
- Та непомітно щось ні ажуру, ні прогресу у справах, неперевершений ти наш, імпровізаторе. Доказом цьому служить ота інтимна сцена в «Трьох мітлах», здається, вона облила тебе медовим сиропом, коли ти спробував підсісти до неї за столик, - Драко голосно засміявся, згадуючи вираз обличчя Блеза, - чи, можливо, це у неї гормони зненацька заграли?
- Ще один подібний коментар і ти будеш сам підбивати до неї клини, Драко, - розсердився Забіні. – Кожна система, часом дає збій.
- Ну-ну, дивись, як би у твоїй системі остаточно шурупи не злиплись від такої кількості меду, - Драко був явно у хорошому настрої.
- А як у тебе справи з нашою Дюймовочкою? Я бачив вас разом у Гогсміді, - Блез пропустив повз вуха останній коментар і спробував перевести тему у безпечніше русло.
- Заради Мерліна, Забіні. Та моя бабця цікавіша співрозмовниця, ніж вона, - Малфой вдав ніби не розуміє до чого хилить Блез.
- Драко, не вдавай з себе святу непорочність. Не знаю, як там твоя бабця, а от наша Дюймовочка просто красуня. Шкода не скористатись таким шансом, - Блез розплився у солодкавій посмішці.
Драко тільки здивовано вигнув брову і повернувся до тарілки з відбивною.
У той час за гриффіндорським столом точилась запекла дискусія.
- Я згідна з Сіріусом. Можливо, це вперше в житті він пропонує
щось дієве і помірковане, - Герміона доклала собі на тарілку ще
пюре.
- А те, що він ризикував усім і прийшов у Гогсмід, по-твоєму теж
помірковано?
- Я не говорила цього Роне, але шукати оті горокракси, коли ти навіть до пуття не знаєш що шукати – безглуздя. Скільки ти казав, Гаррі, їх всього? – Герміона, здається, щось напружено обмірковувала.
- Їх всього сім, але один я уже знищив на другому курсі – це щоденник, а один у цього Р.А.Б.а, отож залишається п’ять, - Гаррі у задумі чухав шрам.
- Чого ця дурнувата інспекторка постійно сюди п’ялиться? – не витримав Рон, котрий уже протягом трьох хвилин прискіпливо вивчав професорський стіл.
- Ти ж не припускаєш, що вона у змові з Волдемортом, - Гаррі також обернувся до інспекторки.
- Я вже не знаю, але згадуючи Амбридж не чекаю від неї нічого хорошого.
- Герм, а ти що скажеш?
- Я не знаю, бо поки що вона ще нічого не інспектувала і навіть не прискіпувалась до нікого. А дивиться вона сюди, бо ти, Роне, поводишся як дурень, - Герміона забрала у Рона дві чарівні палички, котрими він імітував бивні мамонта.
- І зовсім я не дурень, - надувся Рон, - ну хіба що трохи пришелепуватий.
- Гаразд, повертаючись до горокраксів, - Герміона прибрала серйозного вигляду. - Сиріус пропонує дізнатись більше про його брата Регулуса. Адже, ініціали підходять: Регулус Аберфорт Блек. Нам потрібно у бібліотеку.
- Звичайно, якщо у плані звучить слово «бібліотека» Герміона завжди згідна.
- Облиш, Роне. Це єдине, що у нас є, - Гаррі сумовито зітхнув, але не встиг нічого додати, бо саме у той момент підвівся Дамблдор, щоб сказати якісь слова.
- Діти, у мене є для вас декілька новин, - директор усміхнувся учням.
- Це стає доброю традицією, оголошувати щось кожного вечора, - писнула якась рейвенкловка.
- По-перше, - продовжив директор, - всі ви впізнали нашого випускника – Седрика Дігорі. Він залишається у школі на нововведеній посаді вихователя, єдиного для всіх гуртожитків.
- Вихователя? А чому не почесного натирача нічних горщиків? – прокоментував заяву Дамблдора Драко, але наштовхнувшись на строгий погляд батька вирішив, що краще замовкнути і не сіпати долю за біляве волосся.
- По-друге, цього року на Хеллоуін, відбудеться не лише святковий бал. В рамках урочистостей учні сьомого курсу повинні поставити виставу. Спільними зусиллями всіх факультетів. Отож, чекаю старост кожного гуртожитку та їх деканів, у моєму кабінеті через п’ятнадцять хвилин, - директор оцінив кількість рисового пудингу на столі, - через двадцять хвилин після вечері. Дякую всім за увагу.
Дамблдор зручненько вмостився у своєму кріслі і доклав собі на тарілку ще трохи пудингу. В залі запанувала глибока мовчанка.
Дивно, але цих слів було досить, щоб зіпсувати настрій Снейпу.” Ці мальки будуть ставити виставу? Господи помилуй...На що ж це буде схоже? Скоріш за все на філію лікарні для душевно хворих. Що це Дамблдор собі думає? Ті виродки вважають Шарлотту та Емелі Бронте вокалістами „Фатальних сестер”, а Бодлера - власником бару на Нічній алеї. Ох , директоре, і де ваше почуття прекрасного?”- думав собі професор, меланхолійно проштрикнувши вилкою відбивну. Професорці Макгонегел теж не сподобався задум Дамблдора, принаймні судячи з її вигляду. Зате більшість залу збуджено загомоніла, а обличчя Лаванди і Парваті засяяли посмішками від вуха до вуха.
- Тільки цього нам і бракувало! - вигукнула Герміона, хоча нарікання на ідеї чи дії директора не були її хобі, на відміну від Рона.
- Не розумію, чим тобі не подобається затія?
- Роне, нам доведеться стежити і відповідати за постановку!
- Чорт забирай...

TBC