6. Привиди з минулого та чудеса сьогодення.

- Яка несподівана зустріч, Мінні! - Том Ріддл галантно вклонився, - Яким вітром...
- Попутним - мені, зустрічним - тобі, - відрізала Мінерва.
Все ж невеличкі пригоди лише одного, й то помірно божевільного, шкільного дня далися взнаки. Чи можливо, робота вчителя - все ж не для неї?
Але Том зробив вигляд, що все нормально. Власне, де в чому він був правий - бо ж Мінерва Макгонегел ніколи не була люб'язною з цим молодиком.
- Отже, не всі плітки брехливі, - з чарівливою усмішкою мовив Ріддль. - Казали, після того, як мадам Кровч викинула коханку свого чоловіка з Міністерства, саме Дамблдор прихистив ту нещасненьку... І жодна жива чи мертва душа не розуміє - навіщо ця кралечка старому геєві? Невже на старості вирішив спробувати природнішого кохання?

Раптом Том похитнувся - й відскочив, тримаючись за щоку. Звук ляпаса луною прокотився коридором, принаджуючи цікавих - і людей, і привидів. Кинувши проникливий погляд на стривожені обличчя учнів, Ріддль заговорив тоном людини, що має вроджене право судити, карати й милувати.
- Великий Мерліне, куди котиться наш світ? Найчистокровніша панна Шотландіїї поводиться як дешева портова шльондра... Не чекав!
Хтось ойкнув. Хтось гигикнув. Від стіни відділилася струнка дівоча постать - темнокоса й темноока - й, мов би у трансі, зробила крок до них.
- Якщо ти наполягаєш на дуелі, Ріддлю, - якнайрішучішим тоном почала Мінерва, але той лише презирливо всміхнувся.
- Не раніш, аніж ти навчишся не плямувати своє високе походження ницими вчинками, - відрізав чаклун. - Аристократи мусять захищати свою честь, це так... І на дуелях також! Але ж - не може бути дуелей з голотою. І з тими, хто поводиться мов голота - теж!
Мінерва спаленіла. Цей маглородний виродок буде вчити її манерам і честі?!
- Аристократи, до яких ти все ж не належиш, Ріддлю, - якнайускіпливішим тоном завважила вона, - не переповідають ниці плітки. Це - привілей голоти, покидьків і негідників.
Том кинув на Мінерву сповнений люті погляд, очі його спалахнули червоним. Але тут же оговтався й зверхньо усміхнувся.
- За одним-єдиним винятком, кицю... Якщо ці плітки правдиві. Ще зустрінемось.

Том Ріддль круто розвернувся, відчутно хльоснувши Мінерву полою плаща, й попрямував до виходу. Белатрис Блек зачаровано дивилась йому вслід.
- По різні боки барикад, Ріддлю! - вигукнула йому в спину Мінерва.
Й подумки поклялась, що за першої ж нагоди витрясе душу з цього покидька - за брудні плітки про неї й Албуса... тобто, професора Дамблдора, звичайно. Її дорогий директор може скільки завгодно гратись у демократію, звати колег на ім'я - й пропонувати їм те ж саме. Але вона не гратиме у ці ігри, не стане зображати маленьку теплу гогвортську сім'ю, де їй би відводилась незрозуміла роль... Так, звичайно ж, ще юна Мінні не раз чула плітки про те, що Дамблдор - гей, але прибила б будь-кого, хто в її присутності обмовився, що вірить у це... Іронія долі! Бо зараз начальник-гей - чи не найкращий варіант для її кар'єри. Бодай тут жоден причепа-журналіст не зумів би приплести їй службовий роман!
Мінерва простувала коридорами Гогвортсу, й школярі розлітались перед нею, мов зграйки переляканих пташок. А під дверима свого кабінету зіткнулася з Чарлзом Візлі.

- Вітаю, вітаю Мінерво, - Чарлз спіймав руку професорки й підніс до уст. - Певен, Дамблдор ніколи не знайде собі кращого заступника.
- Чарлзе?! Наразі достовірно лише те, що я викладаю трансфігурацію й стала деканом. Як ти мусив би знати, заступника не призначають без згоди наглядової ради.
- Дивовижа, - усміхнувся Візлі, - Мінерва Макгонегел, яку знав я, ще ніколи не була такою обережною у своїх висловлюваннях.
Куточок уст професорки ледь смикнувся, скоріш підкреслюючи саркастичну посмішку, ніж приховуючи її.
- Мінерву, яку знав ти, Чарлі, не звинувачували в недостойній поведінці за її спиною, як це зробив Барті. І не називали словами, які через достойне виховання я не можу вживати, як ще щойно зробив Том Ріддл. Мушу вчитися бути обережною - хоча з цього предмету, напевне, все життя заслуговуватиму на чесного "троля".
Вона зітхнула, нарешті зайшла до кабінету й сіла у крісло.
- Сідай, Чарлзе. І розказуй, з чим прийшов, - мовила вона до вочевидь шокованого Візлі, що соляним стовпом стирчав на порозі.
Чарлз зайшов, але не сів. Натомість він обійшов кругом столу, став за її кріслом і поклав руки їй на плечі.
- Мінерво, ти була найкращим другом Фреда, і я звик вважати тебе й своїм другом також... Так, між нами були розбіжності, але ж! Мінні, не так давно я зрозумів, що дуже-дуже не хочу, щоб з тобою сталась біда!
Мінерва накрила руки Чарлза своїми й відкинулась на кріслі, намагаючись піймати його погляд.
- Невже Барті не заспокоївся, Чарлі? Він має мій винахід, має його детальний опис. Я зробила те, що мусила - і більше не працюю в Міністерстві. Й не зазіхаю на пріоритет...
Чарлі різко розвернув крісло й став навколішки, знову піймавши руки чаклунки у свої.
- Про які дурниці ти говориш! Отямся, Мінерво! Той клоун вже нічого не зможе тобі зробити - щоб не спаплюжити власну репутацію. Я про Тома Ріддля! Великий Мерліне, Мінні! Невже ти не знаєш, що говорять про того, хто воліє зватись лордом Волдемортом!? І все ж - якщо я правильно зрозумів сказане тобою - у вас має бути дуель! Благаю тебе, відмовся, сховайся, утікай! Хай би там що - живи, ти чуєш?! Нас, справжніх чистокровних чаклунів, так мало залишилось!
Щоки Мінерви стали яскраво-малиновими, погляд - колючим, а сама професорка у своїй зеленій мантії раптом стала схожа на найпишніший з будяків на гербі Шотландії. Холодним, трохи відстороненим голосом молода жінка заговорила.
- Я справді змінилася, Чарлзе. Я навіть не сержусь на твої ... нерозумні пропозиції - бо ж не мушу ні ховатись, ні втікати. Певна, найближчим часом дуелі не буде.
І, з кривою усмішкою дивлячись у зачудоване обличчя Чарлза Візлі, пояснила.
- За свої слова Том Ріддль отримав добрячого ляпаса, я ледь руку не забила. І тепер, власне, його право викликати мене на дуель - але ж він відмовився! Половина Гогвортсу це бачила й засвідчить!
- Мінні! - голос Чарлза прозвучав так, як міг би звучати голос людини, засудженої до страти й помилуваної за крок до ешафоту. - То мені не доведеться бути твоїм секундантом, божевільна ти жінко!?
- Якби навіть ця дуель була - ти зовсім не мусиш...
- Саме я - дуже навіть мушу! Бодай для того, щоб спокутувати власну дурну впертість...
- Чарлі, друже!
Голос Мінерви урвався. Її пальці заплутались у рудих кучерях, а поцілунки - скоріш вдячні, аніж ніжні, - легко торкнулись лоба Чарлза, його повік - і чомусь - кінчика його носа.
І саме в цей момент громом з небес пролунав голос Артура Візлі - різкий, в'їдливий, відверто грубий.
- Вибачте за втручання, професорко Макгонегел! І Ви, батьку, теж. Але ми маємо проблему, й то термінову!
На обличчі Чарлза за якусь мить промайнули чи не всі кольори веселки. Він ступив крок до сина, але Артур аж відсахнувся й зміряв батька презирливим поглядом. Інший погляд, радше ошелешений, ніж гнівний, ковзнув по обличчю професорки.
- Що сталося, Артуре? - неприродно рівним тоном запитала Мінерва, встаючи з-за столу.
- Біда з Молі Прівіт, але якщо це заважає Вашим розвагам, професорко, - неймовірно, але тон Артура став ще колючішим, - я піду до директора.
- Замаринуйте свій сарказм на зиму, Візлі! Де міс Прівіт?! Що з нею?
- Три спроби на здогад, професорко Макгонегел? У лікарні, звісно ж.
- Артуре! Як ти смієш так говорити...
- З Вашою коханкою, батьку?
- Як ти посмів?!!
Чарлз замахнувся, але Мінерва перехопила його руку й відпустила лише коли Візлі-старший з видимим зусиллям потамував свій гнів.
- Потім, - люто мовила вона, - все потім! Я не знаю, коли звільнюсь, Чарлі.
Й вона вилетіла з кабінету зі швидкістю добре розігнаного бладжера. Артур Візлі ледь встигав за нею.
- І все ж, - прохекав хлопець вже у переході до лікарняного крила, - я бачив те, що бачив.
- Стійте! - різко скомандувала професорка, й учень підкорився.
Мінерва й сама зупинилась і уважно поглянула на Артура. Той мав вигляд водночас переляканий - і рішучий.
- Я поясню, Артуре Візлі, - мовила професорка з упевненістю, якої насправді не відчувала. - Пізніше. Коли з Молі буде все гаразд. І Вам буде соромно... Але, якщо мої пояснення Вас не задовольнять - ми битимемось на дуелі, бо Ви мене образили своїми припущеннями.

Вони удвох зайшли до палати. Поппі Помфрі сиділа на стільці біля ліжка, де лежала невисока худенька дівчина. А на іншому, навпроти, сиділа Молі Прівіт, напрочуд здоровісінька! Мінерва уважніше придивилась до неприємного обличчя у рамі абсолютно чорного волосся. Здавалось, дівчина спала.

- Міс Прінс?! Хтось пояснить мені, що трапилось?!
Мадам Помфрі кинула проникливий погляд на Артура, й незвично м'яким тоном зауважила.
- Візлі, заспокойтесь! З міс Прівіт все гаразд, кажу ж Вам!
- Мадам Помфрі! Я прошу пояснити, що відбувається?! - вимогливо-начальницьким тоном запитала декан.
- Пояснюю, професорко Макгонегел, - Поппі навіть не намагалась приховати втому й роздратування. - Ці дві ідіотки... Тобто, я хотіла сказати, міс Прінс і міс Прівіт вирішили позмагатись у майстерності. Все ж Прінс вважається найкращим алхіміком Гогвотсу серед своїх однолітків.
Візлі стривожено закивав, Молі ж лише зверхньо хмикнула. Цілителька кинула на неї лютий погляд.
- Може Ви, Прівіт, розкажете своєму декану, як саме проходив цей дурнуватий поєдинок?
Молі спокійно встала і відверто задоволеним тоном почала розповідати.
- Так, звичайно, Прінс вважається найкращою серед випускників. Але у своєму випуску найкращою буду напевно я. Отож, умови поєдинка були прості: кожна з нас готує для суперниці склянку рідини на свій розсуд. Суперниця має випити половину, визначити, що це було - і за годину нейтралізувати всі її наслідки. Все просто!
- Божевілля! - вигукнув Візлі, й Мінерва подумки з ним погодилась.
- Що ж там було? - професорка намагалась говорити якнайспокійніше, - Що саме вони випили?
- Я - Зілля Вічного Сну, - поблажливо всміхнулась Молі.
- Що?! - Мінерва й Артур примудрились вигукнути це хором.
Ще б пак, у чистому вигляді ця отрута вбивала людину за кілька хвилин!
- І нічого страшного, якщо зарані тримати в роті безоар, - тон міс Прівіт став ласкавим, немов би вона не звітувала перед деканом про свій неприпустимий вчинок, а заспокоювала насмерть переляканих малят. - Я все ж досить доросла, щоб до цього додуматись.
- З чим Вас і вітаю, - в'їдливо кинула Макгонегел, - отже Ви мали досить часу, щоб приготувати протиотруту.
- Так, хоча добряче проблюватись мені все ж довелось, - визнала Молі. - І без допомоги мадам Помфрі я б саме це робила й досі.
І тут же вперто додала
- Але ти, Артуре, дарма потурбував стільки людей через мене! Я б і сама впоралась за годину-дві, чесне слово!
Двері палати розкрились, впускаючи професора Слагхорна.
- Добре, що я застав тут вас усіх, - Горас присів навколішки біля ліжка Прінс. - Бо я збираюсь звернутись до директора з вимогою відрахувати зі школи міс Прівіт. За недостойну поведінку й нелюдську жорстокість! Мені дуже жаль, Мінерво, але ж дванадцятеро учнів підтвердили, що міс Прінс впала, як оглушена, одразу ж як випила зілля, приготоване Вашою ученицею!
Мінерва не сподобилась на щось розумніше, аніж огризнутись:
- І Вашою, Горасе! Адже саме Ви навчали її алхімії. І якщо не від Вас учні почують, коли не слід готувати й використовувати отруту - то від кого ж?
- Послухайте мене обоє, будь ласка, - втрутилась Поппі, - міс Прінс пережила неабиякий шок, це вірно. Але ж я не знайшла жодних слідів отруєння!
В цей час слізеринка поворухнулась і розплющила очі.
- Як Ви себе почуваєте, міс Прінс? - професор уважно придивлявся до учениці і обличчя його поволі ясніло. - Не знаю, що саме Вам дісталось...
Несподіванно дві великі сльози покотились з очей Ейлін. Ховаючи погляд, з червоним від сорому обличчям дівчина ледь чутно вимовила:
- Я теж не знаю, професоре Слагхорне. Навіть зараз не маю ідей.
- Отакої! - здивуванню старого алхіміка не було меж. - То я слушно вчинив, замкнувши аудиторію! Ми, звичайно ж, визначимо, що це була за отрута. Тільки но міс Прінс зможе до нас приєднатися...
- Вона зможе прямо зараз, якщо не прикидатиметься хворою, - глузливо зауважила Молі.
- Прівіт! - гаркнула Мінерва. - Невже ніхто й ніколи не вчив Вас поводитися пристойно?
Молі здригнулась від крику професорки, втупилась у підлогу і прикусила губу, марно намагаючись приховати усмішку. Професор Слагхорн лише розвів руками. Візлі дивився на дівчину так, мов би на її місці з'явилось бридке руде троленя.
- Я зможу, - несподіванно рішуче мовила міс Прінс, піднімаючись з ліжка. - Мушу визнати, що програла цей поєдинок, то ж хочу знати, чи була її перемога чесною. Якщо Прівіт приготувала якесь рідкісне зілля, з тих, що не згадують у відомих мені довідниках - що ж, я визнаю її перемогу... Але не приведи Мерліне, якщо це якийсь ниций підступ!
Молі поглянула на суперницю знизу вгору - й єхидно хихикнула.
- Значить ти скажеш, що це був ниций підступ, Прінс. Цю речовину згадують у всіх відомих мені довідниках і підручниках, починаючи з першого класу. Ба, навіть у кулінарних книгах! Чесно кажучи, я не чекала, що ти аж так налякаєшся!
Раптом Мінерва здогадалась - і дзвінко зареготала, присівши на край ліжка й сховавши обличчя у долонях.
Лише за кілька хвилин вона обережно відсторонила Поппі, що тицяла їй склянку із заспокійливим відваром та промокнула хустинкою сльози. Поблажливо всміхнулась до не на жарт шокованого Гораса й знову повернулась до Ейлін.
- Повторіть, будь ласка, умову поєдинку, міс Прінс, - марно намагаючись потамувати непрошені веселощі, перепитала професорка.
- Кожна з нас, - сердито стенула плечима слізеринка, - мусила приготувати склянку рідини, половину з якої мусить випити суперниця...
- Досить! - на обличчі грифіндорського декана засяяла тріумфальна усмішка. - Професоре Слагхорне, міс Прінс! Поясніть мені, хто й чому вирішив, що це неодмінно має бути отрута?
Молі часто-часто закивала й змовницьки підморгнула Візлі. Очі Артура широко розкрились - і хитро примружились. Хлопець повільно похитав головою з виглядом людини, котра дуже б хотіла вірити у диво - але точно знає, що чудес не буває.
- Але ж, Мінерво! - Слагхорн переводив зачудований погляд з молодшої грифіндорки на старшу й назад. - Як тоді пояснити, що міс Прінс зомліла?
- Якби я була найкращим алхіміком у своєму випуску, - дуже серйозно зауважила Мінерва, - і не змогла визначили, що за зілля випила... Можливо, я б також зомліла...
"Звичайно, спочатку вдаривши по супернику stupefy-ем," - додала вона подумки.
- Це так! - голос найкращого алхіміка серед учнів Гогвортсу звучав винувато. - Я знаю лише те, що це не отрута, не приворот, не якесь зілля для краси, не багатозільна настоянка... Я можу говорити свої "не" іще кілька годин, допоки всі ви знудитесь! Але я й досі не знаю, що це було.
- І ця рідина була абсолютно прозорою? - м'яким тоном спитала Мінерва. - Й не мала кольору?
Яскраві сіро-голубі очі Візлі розкрилися кудись аж за обличчя - він теж, нарешті, усе зрозумів.
- Без смаку й без запаху?! - у голосі Артура був майже побожний захват.
До професора Слагхорна теж дійшов весь комізм ситуації. Так само, як за мить перед тим Мінерва, він ховав обличчя у долонях... Великий Мерліне, Ейлін - найкраща з його нинішніх учениць! І лише днями демонструвала дивовижну здатність розрізняти отрути чи не краще за свого вчителя. І що ж? Ця, без тіні сумніву, талановита дівчина не зуміла розгадати недолугого дитячого жарту?!
- Саме так! - Молі почервоніла, цього разу від утіхи, очі її сяяли, - Звичайна вода з-під крану. А щоб знавці не здогадались одразу, я двічі її перегнала, змішала зі звичайним річковим піском - і тричі відфільтрувала.
І тут же, враз ставши серйозною, дівчина пообіцяла, що нікому й ніколи не розкаже про це.
- Справді? - у зазвичай глузливому тоні Прінс відчувались ноти відчаю. - Навіщо тобі робити це самій, маючи поруч старосту й двох деканів... Чудова історія для посиденьок у Вашому клубі, професоре Слагхорне, чи не так? Ви ж тепер неодмінно запросите міс Прівіт?
- Власне, міс Прінс, - великодушно мовив слизеринський декан, - можете самі прийти на наступне засідання клубу й розповісти будь-яку свою історію.
- Зависока честь для дівчини, що не має нічого, окрім таланту, - Ейлін Прінс з останніх сил намагалась триматись спокійно і навіть гордо. - Але я не збираюся слухати, як ваші високородні протеже мене обпльовують! Ваш клуб цілком обійдеться без мене, я - без нього!
Професор Слагхорн мав вигляд незаслужено приниженої людини.
- Що ж, спробуйте, міс Прінс. Бо я своїх запрошень ніколи не нав'язував і не повторював. Тим більш, панночкам, яких не цікавить кар'єра. Певен, і без моєї допомоги дівчина з Вашим родоводом зможе вдало вийти заміж. Якщо, звичайно, Ви все ж навчились готувати привороти з гідною Вашого таланту майстерністю.
Ейлін повільно присіла на край ліжка і кинула на Гораса Слагхорна лютий погляд. Декан Слізерину відповів їй неуважною усмішкою.
- Втім, можете звертатись по допомогу до грифіндорок, - легким тоном мовив він, і Мінерва спаленіла. - Перед Вами дві майстрині з приворотів! А зараз, любі дами, вибачте, маю термінові справи.
І професор Слагхорн з гордовитим виглядом вийшов з палати.
Мінерва звеліла учням йти до гуртожитків.
- Ви навіть не покараєте нас? - здивувався Артур.
- Якщо Ви наполягаєте, - серйозно мовила Мінерва, - по сто балів з Грифіндору й Слізерину за недозволений небезпечний поєдинок.
- Ні! - в один голос видихнули грифіндорці й слізеринка.
Професорка поглянула на учнів так, що бажання сперечатись пощезло моментально. Ії суворе лице, гнівно примружені очі, міцно стиснуті уста - весь її вигляд заперечував найменший шанс уникнути покарання.
- Що ж, Рейвенклов виграє кубок факультетів, - зітхнула Ейлін.
- Де ти вчора була, що проспала матч? - вигукнула Молі. - Кубок виграє Гафелпафф, бо таки переміг Рейвенклов! 160:150... Ось!
Мінерва відчула докір сумління.
- Можливо, мені дадуть закінчити? - владним тоном спитала вона.
Бажаючих відповісти не знайшлось, і грифіндорка продовжила:
- Плюс сто Грифіндору за дотепність. Плюс сто Слізерину за майстерність. А тепер - геть усі, поки я не передумала!
Лише коли двері за учнями зачинились, Мінерва запитала у Поппі, з чим приходив Дамблдор. Єдиною відповіддю був докірливий погляд цілительки - і Мінні довелося розповідати про свою сутичку з Ріддлем. Наостанок професорка знічено попросила чогось снодійного для себе... І ще - придивлятись за Дамблдором... Просто так, про всяк випадок.
- Ти, Мінерво, його до себе не рівняй, - поблажливо мовила цілителька, - Албус великий маг, і не Ріддлю намагатись йому зашкодити.
"Просто дивовижно, - думала Мінерва, дивлячись на Поппі, - як може настільки налякана людина говорити так упевнено!"
Різкими, майже хапливими рухами мадам Помфрі дістала з шафки пляшечку з зіллям й простягла Мінерві, а потім повідомила, що має термінові справи.

Вийшовши з лікарняного крила, Мінерва попрямувала до свого кабінету, а Поппі - до кабінету директора. Звичайно ж, доповісти про чергову сутичку між ученицями, хіба ж ні? Але Мінерва була певна, Поппі просто так, між іншим, вмовить Дамблдора звернутись до діагностів св. Мунго - на випадок, якщо сама вона щось прогавила. Хіба Мінні не знала всіх талантів своєї подруги? То ж була певна: Поппі свого доконає!
"Майже як Молі Прівіт... Теж на свій кшталт талановита дівчинка! І навіть після всіх її фокусів - Горас не посміє призначити покарання міс Прівіт, не роблячи посміховиськом свою кращу ученицю й себе самого... Та власне, й мене теж! Адже я дивом не купилась на старий, як світ, дурнуватий учнівський жарт! Але ж - як Артур дивився на це дівчисько! Немов на якусь надзвичайну істоту! Чи тому виною приворот? А, власне, яке мені до того діло? Поппі вірно каже, народилось від приворотів куди більше людей, ніж померло! Та хай там як - Артур не стане прислухатись до моєї думки, допоки не розвіє найменші сумніви щодо моїх стосунків з його батьком!"

Лише розбуджена останньою думкою, Мінерва зрозуміла, що майже задрімала прямо у кріслі за своїм столом.
Так, для сну є ніч, а зараз час розім'ятись!
Професорка перетворилась на кицьку, стрибнула з крісла на підлогу, з підлоги на стіл, потім - на шафу, звідти вилізла на ліплений карниз під стелею й, обережно притиснувшись до стінки, стала його обходити. Звичайно ж, дрімота пощезла вмить! Ні, у анімага таки є надзвичайні переваги! У людській подобі вона б і секунди не простояла на такому вузькому карнизі.
У ту ж мить Мінні послизнулась і полетіла вниз, на підлогу. Підібравшись у польоті, вона спробувала граційно переплигнути на м'який килим біля свого столу, щоб тим і закінчити розминку...
Але двері кабінету без стуку розкрились навстіж і чиїсь сильні руки підхопили кицьку, мало не придушивши її. Мінерва мимохіть дряпнула агресора по писку й тут же перетворилась на людину. Той, хто піймав кицьку, так і не розімкнув рук.

Дивовижно, але якусь мить Мінерві не хотілось, щоб її відпускали...
Як недавно це трапилося з нею вперше! У 1941му Томас Еббот, вже не староста Рейвенклову, а наймолодший з професорів Брокенсколу, навідався до рідної школи десь за тиждень до Різдва. Мінерва, шукаючи свого декана, зайшла до вчительської - знову до сліз знерована дурницею, що якийсь шибайголова з її рідного факультету втнув саме напередодні канікул... Й забула, з чим прийшла - бо Томас, мяким жестом відсторонивши професора Дамблдора, просто обійняв дівчину, притиснувшись щокою до її скроні. Мінерва відчувала його дихання на своїй шиї, його тонкі нервові руки, що ніяк не могли заспокоїтись на її талії - і чи не вперше в житті не переймалася, що скаже професор Дамблдор чи хтось інший. Втім, її декан, як людина делікатна, мовчки вийшов...
Як давно це було востаннє - відчуття рук, здатних захистити від усякого земного лиха й навіть від себе самої!
Мабуть, вона просто втомилась тримати цілий світ на відстані простягнутої руки...
Погане виправдання того, що давно вже доросла жінка дозволила собі ці кілька секунд побути слабкою...

Але вже за мить професорка пробурмотіла: "Вибачте!" - й спробувала звільнитись. Та ж ні! Замість відпустити, ці руки ковзнули вздовж спини Мінерви й притисли її так сильно, що Мінерва відчувала, як калатає чуже серце. Неприємно було й відчувати на шиї чуже дихання - нерівне, мов би той, хто упіймав її, біг через усю школу. А от запах не здався Макгонегел ні неприємним, ні незнайомим. Запах лугових трав, що йшов від кучерявого рудого волосся...