4. Цей шалений-шалений-шалений день!

Ні, не так сталось, як гадалось! Зранку Мінерві так і не вдалось обговорити з Албусом події тієї ночі. Горас випередив її, повідомивши про порушення правил Гогвортсу Грифіндорським префектом. Це коштувало її факультету півсотні балів, і якби ж то всі неприємності скінчились на цьому!
Ще до сніданку в її кабінеті побували батьки Молі Прівіт. Причина їх візиту була водночас химерною й серйозною. Містер Прівіт мав чудовий годинник власної роботи, що показував не лише час, а й обставини всіх членів сімейства. Так от, десь опівночі місіс Прівіт перед сном поглянула на цей годинник. Вона й зараз могла б заприсягтись, що стрілка її дочки стояла на відмітці "у смертельній небезпеці"! Але, перш ніж містер Прівіт прокинувся, стрілка знову повернулась на відмітку "у школі".
Ото ж, після безсонної ночі, проведеної в марних суперечках, містер і місіс Прівіт ще вдосвіта з'явились у кабінеті Грифіндорського декана і вимагали зустрічі з дочкою. На щастя, Молі не лише не проспала сніданок, але й зуміла заспокоїти батька. А от єдине просте питання місіс Прівіт знову перевернуло все догори дригом. Як виявилось, у Молі Прівіт пропав її власний безоар, і ні вона сама, ані її брати не мали ніяких здогадів, куди саме він міг подітись. Цей камінець дівчина носила з собою з десятирічного віку і настільки звикла до нього, що втрату відчула б так само болюче, як відрубаний палець. В усякому разі, місіс Прівіт намагалась переконати Мінерву, що це так.
Мінерва зробила все, щоб заспокоїти місіс Прівіт, але насправді виручив її саме Артур Візлі. Староста Грифіндору чемно постукав у двері й з понурим виглядом зайшов до її кабінету. Привітавшись, Артур мовчки дістав з кишені безоар і поклав його на стіл декана. Знахідка заспокоїла усіх Прівітів, але страшно збентежила професорку. Але ж - час не чекав! Випровадивши схвильованих батьків і знічену Молі, Макгонегел нашвидку дізналась від Артура, що безоар просто собі лежав на килимі біля дивану у грифіндорській вітальні, і що сам Візлі чомусь вирішив, ніби камінь належить професорці. Чому б це нормальна доросла людина стала розкидатись настільки цінними речами?! Аж надто тупо, щоб навіть посміятись над цим безглуздям!

Ще більшим безглуздям, що мало не довело професорку Макгонегел до сказу, стало те, як професор Дамблдор представив її учням. Ні, якби Албус Дамблдор назвав Мінерву "найчарівнішою і найпривабливішою з деканів Грифіндору за останні сто років" у вузькому колі колег - вона радо прийняла б його компліменти - але перед дітьми відверто розгубилась. Пробурмотіла кілька загальних фраз, відсалютувала келихом з соком до столу свого факультету і мовчки просиділа весь сніданок, розмірковуючи, наскільки правий був Барті.
Після сніданку професорка спробувала поговорити з Албусом, але той хутко втік, туманно згадавши про якісь термінові справи у Міністерстві Магії.
Що ж, вона теж має справи, і то не менш важливі, ніж її шанований директор. Заняття ж бо не чекають! Вона тут професорка трансфігурації, чи хто?!
-------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Заняття були у випускного класу.
Інколи Мінерва щиро жалкувала, що стала анімагом. Бо ж деякі звірячі таланти все ж щиро вважала зайвими - якщо тільки намагаєшся жити мирно й щасливо.
Адже саме завдяки своїм котячим передчуттям, щойно піднявшись на поверх своєї аудиторії, Мінерва точно знала - назріває бійка. Зусиллям волі повертаючись до людського сприйняття, вчителька почула голос свого хрещеника, Ігнатуса Макконона.
- Правильна?! Вона - просто - "правильна"?! Ні ти, Візлі - поліно лаковане, а не людина! Тітонька Мінні шикарна - коли цього хоче...
- Ігнатусе, - янгольським голосом зауважила якась дівчина, - ти забув, що твоя тітонька Мінні огидно старомодна. Її уявленням про шик не менше двохсот років! Та одна її камея чого варта?
- Можливо, всього статку твоєї родини, Прінс?
У іншому дівочому голосі не було навіть презирства, лише нудьга. Саме таким тоном Оріон Блек, заклятий друг і вічний опонент Мінерви Макгонегел, свого часу доводив її до сказу.
- Все одно, - цього разу в голосі невідомої Мінерві міс Прінс було лише презирство, - навіщо тоді звичайній вчительці вішати між цицьками настільки дорогу річ? Просто щоб похизуватись багатством? То вона не лише старомодна, а й зарозуміла, й хвалькувата.
- Ну що ти, - тон Ігнатуса став лагідно-насмішкуватим, - вона носить цю камею лиш для того, щоб було видно, що в неї є цицьки, а в тебе, Прінс, - немає, й магія безсила!
- Ах! Ти ж! Гад! Візлі, віддай мою паличку! - заверещала Прінс.
- Заспокойся й пообіцяй не розмахувати нею!
- І що ж буде, як я не стримаюсь?
- Будемо знати, що заздриш цій "старомодній і зарозумілій" - здається, то був Фабіан Прівіт, - і правильно робиш.
- Не знаю, чи варто їй заздрити, - гигикнув незнайомий юначий голос, - бо кажуть, що з Міністерства її потурили через інтрижку з Барті Кровчем... Бідолаха намагалась закохати його в себе, але не вийшло... От Дамблдор і підібрав нещасненьку.
Мінерва зупинилась і принишкла, притулившись до стіни. Великий Мерліне, як же їй давати лад класові, котрий лише раз бачив свою викладачку - а вже готовий повірити найгіршим, найпідлішим чуткам?
- Якби намагалась, - спокійно кинув Візлі, - думаю, саме в неї б і вийшло. Я вчора бачив, як вона чаклує... До того ж, всі знають, її дід - видатний знавець приворотів, він допоміг би... Ні, тут щось інше!
- Угу... То по-твоєму, вона причарувала Дамблдора? - вперто гнув свою лінію юнак.
- Візлі, - знову втрутився єхидний дівчачий голосок, - може вона й тебе за компанію причарувала? Та пам`ятай, тобі з директором заїдатись не варто, досить того, що ти недавно виставив його посміховиськом. Елвіс Долмондор! Ги!
- Макнейр і Прінс, ви обоє психи, - огризнувся Артур, - і схиблені на сексі й любовних чарах.
- Візлі, ти труп! - гукнув Макнейр, - бий Грифіндор!
"Ах ви ж, гаденята, - розлютилась Мінерва, - начувайтесь!"
Вона вийшла з коридору - і ледь не впала. Бо саме в цей момент Артур Візлі з двома чарівними паличками у руках відскочив, ухиляючись від удару високого кремезного хлопця з поросячими очима на квадратному обличчі. Не втримавшись на ногах, грифіндорець примудрився в'їхати потилицею прямо в коліно свого декана. Мінерва поспішила спертись на стінку, щоб не впасти. А за мить безцеремонно шарпнула хлопця за комір, ставлячи на ноги.
- Ти підлабузник, Візлі, - вигукнув якийсь хлопець з-за спин товаришів, - чи може в Грифіндорі заведено при зустрічі з деканом падати до його до ніг?
- Вибачте, професорко, я не навмисне, - затинаючись промимрив Візлі і досить голосно додав, - а такий звичай я б залюбки запровадив...
- Дуже смішно, Візлі, - прошипіла Мінерва і тут же рикнула. - По п'ять балів з Грифіндору та Слізерину за бійку. А зараз - всі до аудиторії!

Коли учні розмістились, професорка чітким добре поставленим голосом нагадала всім, що звертатись до неї треба тільки: "професорко Макгонегел", за будь-яке інше звернення - мінус сто балів з факультету, за "тітоньку Мінні" - триста. А на розпачливий шепіт Гойла: "ну й змія!" - чемно подякувала за несподіванний комплімент ... і зняла таки зі Слізерину десять балів, а потім спокійно перейшла до теми уроку. Ігнатуса Макконона, "як найбільш спостережливого", професорка запросила до дошки - щоб коментував відповіді інших учнів на її запитання. Звичайно ж, хлопець почувався, м'яко кажучи, незручно ... Бо ж навіть на іспитах з трансфігурації всі минулі роки він частіше коментував власну - справді чудову - гру у квідич, ніж тонкі нюанси перетворень.
Візлі спостерігав за роботою професорки з чіпкою цікавістю. Це зовсім не було схоже на уроки професора Дамблдора. Занадто серйозний тон, занадто в'їдливі коментарі, забагато формул... І чіткі, немов би роками треновані для показу жести, схожі на рухи якогось химерного танцю. Серйозне, навіть суворе правильне обличчя, уважний, прискіпливий погляд мерехтливо-зелених очей - і надзвичайна реакція! У цьому переконались всі, коли Гойл примудрився замість збільшити свою жабку - надути її так, що нещасне створіння ледь не луснуло. Власне, у професора Дамблдора так би й сталось, і той придурок Гойл потім голіруч зішкрібав би її рештки зі стін, підлоги й навіть стелі. І, мабуть, надовго запам'ятав би свою помилку. Але професорка Макгонегел втрутилась у передостанню мить. Жабка опинилась у невеличкій напівпрозорій сфері, й через якусь мить всі стінки цієї сфери було загиджено, а врятовану істоту випущено до акваріуму.
- Тепер ви всі бачите, - суворо зауважила професорка, - яким злом може обернутись найменша помилка у заклинаннях трансфігурації. Отже, я чекаю від вас усієї серйозності й уваги, на які кожен з вас здатен. Є питання?
Дивне відчуття охопило Артура. Немов би хтось штурхнув його межи плечі, змушуючи підняти руку.
- Містере Візлі? - професорка не усміхнулась, але дивилась на учня досить таки доброзичливо.
І раптом Артур почув власний голос, що запитував:
- А Ви заміжня, професорко Макгонегел?

Він сам злякався своїх слів. Великий Мерліне, бідолаха навіть собі не зміг би пояснити, який демон смикнув його за язика!
Кілька секунд у класі стояла мертва тиша, потім Артур почув чийсь дурнуватий регіт, звук потиличника, несамовитий зойк і ще кілька приглушених смішків. Професорка зблідла, уста її стиснулись у тонку майже безкровну лінію, а на дні мерехтливо-зелених очей спалахнули жовті іскри люті. Чарівну паличку вона поклала на стіл і навіть відійшла від нього - мовби боялась, що не стримається й прокляне учня.

- Містере Візлі, - нарешті вимовила професорка Макгонегел, - для настільки інтимних запитань знайдіть інший час і інших осіб. Певна, тиждень щоденних покарань у містера Прінгла дасть Вам змогу вирішити, чи є у Вас потреба обговорювати подібні речі. І, якщо є - то з ким саме.

Артурові мимоволі подумалось, що всі змії Слізерину мусили б померти від заздрості - стільки отруйного сарказму було в голосі його вчительки. Хтось із учнів злорадно загигикав. Ще б пак, старший наглядач Гогвортсу, Аполінор Прінгл, був людиною старих поглядів. Він щиро вірив, що достойне виховання неможливе без страху покарання. Звичайно ж, заборону професора Дамблдора застосовувати тортури для учнів, що завинили, Аполінор сприйняв як особисту образу. А що чарівником Прінгл був дуже навіть непоганим, то все одно примудрявся якщо не завдати болю, то бодай принизити кожного порушника розпорядку... Втім, Фабіан Прівіт щиро й чесно визнавав, що, відбуваючи ті покарання, навчився у старого наглядача закляттям, яких ні за яких обставин не навчив би його професор Флітвік, а може й сам Дамблдор...

Професорка Макгонегел обвела суворим поглядом клас і взяла свою чарівну паличку. Один легкий помах - і рядки літер заструменіли у повітрі й осіли на класній дошці.

- Що ж, заняття закінчено. Завдання на дошці. Всі, хто не має до мене питань з трансфігурації, можуть йти.

Школярі, придушуючи єхидні смішки і тихо перемовляючись, потяглись до виходу, а Візлі сидів за своїм столом, немов би його гупнули межи плечі мішечком лепреконового золота.
Нарешті у класі залишились тільки Артур з Мінервою. Хлопець спробував промимрити щось на своє вибачення, але професорка глянула на нього так, що той забув всі слова, мовчки присів за парту і став дуже уважно вивчати кожну подряпину на ній.
- Отже, Візлі, ми маємо три варіанти, - Мінерва ледь сперлась на стіл. - Перший: Вам захотілось пожартувати. Другий: сьогодні хтось чи щось Вас підштовхнуло до цього дурного вчинку. Здогадуватись, що це було, можна вічність чи трохи довше. Але є ще й третій варіант: Ви досі не оговтались від подій минулої ночі.

Артур здивовано вирячився на професорку, а вона майже спокійним тоном продовжувала:
- Власне, задля власної душевної рівноваги я мала б зупинитись на першому варіанті, без свідків розряпати Вам фізіономію й на тому заспокоїтись.

Візлі підвівся, поклав на парту чарівну паличку і зробив крок до професорки.
- Дряпайте...
Мінерва здивовано й ледь презирливо поглянула на учня.
- Не скажу, що Ви мене розчарували, Візлі, бо й не зачаровували... Але якщо Ваша безглузда поведінка є наслідком вчорашнього отруєння - чого чекати далі? Я бачу, до цілительки Ви не звертались.
Артур здивовано кліпнув очима.
- Інакше Поппі Помфрі, яку я знаю, не випустила б пацієнта зі зламаним зубом, - голос професорки потеплішав.
- Так, професорко Макгонегел, її зараз немає у замку. Мені сказали, що мадам Помфрі у св. Мунго, але скоро з'явиться.
Макгонегел дістала - цього разу з ящику столу - шмат паперу і черкнула на ньому кілька слів, згорнула записку й простягла учневі.
- От і добре. Обов'язково зайдіть до неї - і передайте ось це. Але спочатку розкажіть, яким чином Ви примудрились зламати зуба серед ночі?
Артур кілька секунд щось напружено згадував, а потім чітко й детально розповів своєму деканові про все, що сталось.
- Виходить, професорко Макгонегел, - у голосі Артура було щире здивування, - я постраждав через пончики Молі... Ніколи б не подумав!
Мінерва поблажливо усміхнулась, і учень став уточнювати.
- Ні, вона аж надто хороша чарівниця, щоб помилятись! І я не мав на увазі, що ці пончики були тверді чи неїстивні... Просто коли я випив того вина, й надкусив один з них - там виявився камінець, об котрий я зламав зуба...
Візлі ляснув себе по лобі.
- Валійський зелений дракон! Це був безоар, запечений прямо у пончику, і я сам виплюнув його на килим... А зранку просто не зрозумів і поніс до Вас камінець Молі.
- Безоар Молі Прівіт, - задумливим тоном кинула вчителька. - І знаєте, Візлі, мені чомусь здається, що без нього Ви б не стояли зараз отут...
- Що?!
- Випивши отруєне вино, Ви одразу ж поклали до рота пиріжок з безоаром. Скільки було пончиків? Десяток? Дюжина? Якби Вам, Візлі, не поталанило так фантастично - професор Слагхорн Вас би не врятував. Ба, навіть я не встигла б.
Професорка суворо поглянула на учня.
- От що, Візлі, хутко пришліть до мене міс Прівіт. Йдіть!
Артур кивнув і майже вибіг з класу.
"Отже, - розмірковувала професорка, - міс Прівіт у нас дівчина не лише рішуча, але й передбачлива! Що й доводить несподівана поява її - саме її - безоара! Виходить, уміння Артура перетворювати сік на вино - для неї аж ніяк не новина! І, очевидно, саме для цього випадку Молі й підсунула його до тарілки з пончиками. От тільки неясно, чому ж раптом цій химерній дівчині заманулося випити сон-зілля? Могла б просто вдавати, що спить, хіба ні?!
Ні, не розумію... Якщо міс Прівіт намагалася влаштувати щось схоже на побачення - її поведінка здається дуже вже... Ні, не дурною, але занадто штучною для такого простого вчинку! А якщо уявити на мить, що приворот - все ж не її робота - то хто зміг би це зробити у її присутності? Хоча... якщо цей хтось приспав її - щоб не завадила, бува... Побаченню? Маячня! Навіть я знайшла б у Гогвортсі краще місце для побачення з хлопцем, ніж вітальня факультету! А може Молі Прівіт збиралася зробити щось заборонене, й іншого способу її зупинити не знайшлось? Ще й ця дивна звістка від її батьків! На бога, яким чином дівчина примудрилась опинитись у смертельній небезпеці - не виходячи з вітальні факультету? І хто її порятував?"

"Та що ж це таке?! - раптом похопилась, Мінерва. - Я тут є деканом Грифіндору - чи так, чаю попити забігла?!! Чому я мушу вгадувати те, що маю право просто запитати? Й непросто - теж! Хоч легілемент з мене майже ніякий, але нахабну брехню викрити все ж зумію. І, до речі, чому це міс Прівіт і досі немає?!"
Почекавши ще трохи, Мінерва згадала, що саме зараз у її п'ятикурсників залік із захисту від темних сил. А значить, після вчорашнього професорка Мерісот напевне закрила клас від усіх сторонніх аж до закінчення уроку! Турбувати стару дратівливу професорку у такий момент було б усе ж не варто... "Все одно, що розбудити сплячого дракона," - як казав майже двадцять років тому Чарлз Візлі.
Але ще раніше її дідусь, Леон Макгонегел, сказав: "Якщо не чіпати сплячого дракона - він все одно колись прокинеться й може зачепити тебе!"
Відверто зла на власну помилку, Артура Візлі, а найбільш - на надто вже передбачливу дівчину, Мінерва попрямувала до кабінету професорки Меррісот.
А за кілька кроків від дверей її ледь не збив з ніг учень зі значком префекта Слізерину. Мимоволі вхопивши його за руку, Мінерва впіймала повний безсилої люті погляд хлопця і аж відсахнулась. Але той, миттю опанувавши себе, майже галантно притримав її лікоть і винуватим тоном промовив:
- Вибачте, що налякав Вас, мадам...
- Професорка Макгонегел, містере-з-поганою-пам'яттю!
- Я Розьє, професорко Макгонегел, - відрапортував префект.
- То що ж Ви, містере Розьє, робите тут під час уроків? - сердитим тоном запитала Мінерва.
- Ви не знаєте? - хлопець здивовано підняв брови, - Але ж! Я був певен, що Візлі погодив свою чудернацьку ідею не лише з Вами, але й з професором Дамблдором!
- Яку саме, Розьє? - ледь стримуючи гнів промовила професорка.

Та що ж це таке?! Під час навчання Мінерви у Гогвортсі існував свого роду кодекс честі. Одним з його правил було: звертатись до викладачів зі своїми суперечками лише у разі крайньої потреби. Скільки разів вона сама з останніх сил стримувалась від спокуси прибігти до професора Дамблдора і поділитись з ним неймовірною кількістю підозр щодо Слізеринського префекта, Томаса Ріддля! Але ж чи не вся школа знала про взаємну неприязнь, ба, навіть неповагу Слізеринського префекта - Тома Ріддля та Грифіндорського - Мінерви Макгонегел! І тому Мінні жодного разу не з'явилась до свого декана без абсолютних - на її думку - доказів причетності Ріддля до певної темної історії. На жаль, навіть підтримка професора Дамблдора не давала ніяких гарантій, що її слова бодай перевірять.
А от Том Ріддль після кількох таких зауважень Мінерви змінив тактику. Він став мовби випадково прохоплюватись у товаристві старост та вчителів про речі, загалом виправдані - але формально неприпустимі. І не так важливо, був це Stupefy, спрересердя кинутий у Рудольфуса Лестрейнджа, коли той намагався накласти Imperio на першокласницю Амелію Боунс, чи то поява на заняттях у квіддичній формі - коли з невідомих причин половина Грифіндорської команди опинилась у лікарні за три дні до матчу, й капітан терміново набирав добровольців... Ріддль старанно створював Мінерві репутацію нервової та зарозумілої панночки, яка намагається змусити інших виконувати зовсім не правила школи - а лишень власні забаганки, бо ж сама ті правила порушує чи не щодень! Як не прикро визнавати, але частину учнів і кількох професорів Томові вдалось у цьому переконати.

"Здається, - вирішила професорка Макгонегел, - традиція дрібних доносів у Слізерині збереглась і розвивається... Ах ти ж, гадюча душа!"

- Отже, Ви звинувачуєте Візлі, - звела брови Мінерва, - у чому? У тому, що Ви, доросла людина, семикласник, префект свого факультету, прогуляли заняття не зі своєї волі, а тому, що Візлі щось Вам запропонував?!
Слізеринець кинув проникливий погляд на грифіндорку і енергійно захитав головою.

- Ні, пані професорко, я нікого не звинувачую. Просто доповідаю про невідомий Вам вчинок Грифіндорського префекта. Чверть години тому він висмикнув з уроків усіх префектів і запропонував нам під час заліку по черзі слідкувати за аудиторією професорки Меррісот. Щоб не повторити вчорашніх пригод, сказав він... Але ж, чому я маю через кількох роззяв пропускати власні заняття з алхімії ?
- Що ж, ідея хороша, - кивнула професорка, подумки дивуючись, що ні Албус, ні вона сама до цього не додумались. - Втім, якщо зараз у вас уроки, котрі Ви пропускати не ризикнете - повертайтесь до занять, префекте.

Але Розьє раптом зблід, потім почервонів... Прослідкувавши за його поглядом, професорка побачила лише статую лицаря - а за декілька кроків від неї - Молі Прівіт. Дівчина вчепилась зубами у власну руку, щоб не закричати. Мінерва бачила лише погляд дівчини, водночас гнівний і переляканий - і тоненьку ниточку крові, що стікала з прокушеного зап'ястка.
Мінерва вихопила чарівну паличку і зробила крок до учениці .
Але в ту ж мить чарівна паличка Молі мов би сама собою плигнула в руку дівчини. Учениця навіщось прицілилась у статую і страшним голосом прокричала : "Enerveit!"

Статуя хитнулась, щит загримів але встояв. І тут з-за неї з'явився Артур Візлі. Вигляд хлопець мав дещо ошелешений і досить таки скуйовджений.

- Молі? Хіба ж я не сказав тобі...
Що саме він збирався казати, ніхто так і не дізнався, бо Молі підійшла до Артура впритул, звичним жестом поправила його краватку і несподівано ляснула хлопця по щоці.
- За що?! - отеретів Візлі.
- Артуре Візлі! - голос Молі луною прокотився коридором. - Ти казав мені, що Блек повинна накласти на тебе Imperio, щоб ти її поцілував!
Несподіванно з-за лицарського щита заструменів потік води - такий швидкий і сильний, що Молі довелось спішно поставити два магічні щити один за одним, щоб його відбити.
- Охолонь, Троллі, - пролунав негучний, але дуже виразний дівочий голос.
- Мене звати Молі Прівіт, ти боягузка! Виходь зараз же!

З-за статуї з'явилась висока темнокоса дівчина. Її чудову поставу не приховувала навіть класична мантія, а благородні риси гордовитого обличчя мимоволі притягували погляд. Мінерва, що свого часу навчалась водночас з Сигнусом Блеком, не могла не впізнати його дочку. Тонкі яскраві уста Белатрис презирливо вигнулись, а в чорних очах зблиснула зловтіха.
Розьє кинув на дівчину понурий погляд і чкурнув геть. Сама ж Белатрис гнівно мовила.
- Молі Прівіт, ти - заздрісне паскудне миршаве троленя-недоросток. Таку, як ти, важко поцілувати навіть під загрозою смертельного прокляття. І якщо ти, мала нікчемо, ще бодай раз насмілишся мені завадити, я тебе...
"Великий Мерліне, то цей Візлі ще й популярний? - сердито подумала Мінерва. - Тільки цього клопоту мені й не вистачало! Дурний же я зараз матиму вигляд, якщо стану втручатись!"
Бо, по-перше, навіть школяркою Макгонегел талановито уникала участі в дівчачих інтригах через хлопців. І аж ніяк не могла дозволити собі чогось подібного, ставши деканом. А по-друге, саме їй, Мінерві Макгонегел, після недавнього ідіотського жарту Візлі абсолютно не личило розбороняти суперниць, що зчепились через цього баламута.

- Белло, заспокойся! - нарешті спромігся на слово Артур, але дівчата його вже не чули.
- Та що ти можеш? - презирливо кинула Молі, - Хоч і старша на рік! Ні-чо-го! За тебе ж усе ельфи роблять, а сама й розбитої тарілки склеїти не годна, де вже тобі зі мною змагатись у бойовій магії?!
Яскраво-червона іскра з палички Молі зірвалась зовсім несподіванно - може й для самої Молі - і пролетіла у якомусь дюймі від голови Белатрис. Слізеринка зблідла, але скривила уста у презирливій усмішці.
- Косоокість і криворукість, ось що тебе відрізняє від інших, Прівіт!
- Наступного разу, Блек, я цілитимусь тобі межи очі!
- Все ж, - виразно зітхнула Белатрис, - є дурні, є ідіоти - і є Прівіти. Зараз ти, злиденна, у мене дізнаєшся, що таке справжня магія!

І слізеринка націлилась прямо у груди грифіндорці.

З чарівної палички професорки Макгонегел зазміївся молочно-білий туман і перетворився на прозору стіну, що розділила суперниць. Стрімко наблизившись до учнів, професорка сердитим тоном оголосила.

- По десять балів з Грифіндору й Слізерину за недостойну поведінку! Міс Блек, зараз же приберіть калюжу. І поясніть, що тут відбувається?! Що з рукою міс Прівіт?!
Белатрис направила чарівну паличку на калюжу, але нічого не змінилось. Візлі оговтався нарешті від побаченого й поблажливо всміхнувся до дівчини. Одним химерним помахом палички грифіндорець прибрав усі сліди сутички, навіть стіну, що її звела професорка.
Мінерва ж вхопила Молі за руку і стала розглядати довгу глибоку подряпину, схожу на слід довжелезних зубів не надто дрібного хижака. Її перетинав відбиток людських зубів, і то надивовижу чіткий.
- Професорко Макгонегел, - голос у Молі був на диво дзвінкий, хоч дівчина вочевидь старалась його приглушити, - не переймайтесь через мою необачність, це Grindylow допався...
Хапливим рухом Молі доторкнулась чарівною паличкою до рани на власній руці і ледь чутно прошепотіла закляття. Потім витягла носовичок, плюнула на нього, витерла кров - і продемонструвала професорці ледь помітний шрам на місці рани...
- Професорко Макгонегел, - підкреслено коректним тоном промовила Белатрис, - я всього лиш шукала свого префекта і зовсім не шукала сварки.
- Але ж Ви її спровокували, міс Блек! - Мінерва не на жарт розгнівалась, - Розьє я відправила до класу, тому зараз же йдіть на уроки. Візлі, Прівіт, за мною.

Белатрис з гідністю кивнула вчительці, скорчила презирливо писок до Молі, згори вниз поглянула на Візлі, повертаючи його поблажливу усмішку - й тільки потім повагом пішла до свого класу.
Молі заторохтіла: "все гаразд, Артуре, все тихо. Письмову роботу ми закінчили! А з практики мені "відмінно" поставили, бо водяний демон перед уроком знову вирвався, а я його спіймала..." Візлі слухав неуважно і стривожено оглядався, поки не побачив у іншому кінці коридору невисокого русявого хлопця зі значком Рейвенкловського префекта, що біг до них, не озираючись.

- Все тихо, Візлі? Я бачив Вейнс, вона буде за п'ять хвилин.
- Все тихо, - відповіла за префекта Мінерва, - а я слухаю Вашу версію. Що Ви тут робите під час уроків?
- Ой!

Едгар Боунс трохи зніяковілим голосом коротко пояснив, що вони з Артуром злякались повторення вчорашньої історії. Адже всі ті істоти розбіглись з кабінету професорки Меррісот, коли гафелпафські п'ятикласники складали залік. Тому префектам було б спокійніше повідловлювати всіх тих піксі, доксь та інших дрібних капосників прямо під дверима кабінету, а не ганятись за ними півночі по всьому Гогвортсу.
Наостанок, заохочений увагою грифіндорського декана, Боунс розповів, як вони всім гуртожитком воювали з доксями, як прогавили одну-єдину - і скільки його першокласників побували у цілительки церез це.

- Цього я не знала! - насупилась Мінерва. - А який у Вас урок, містере Боунс?
- Історія магіїї, пані професорко, гоблінські повстання, - іронічно блимнув очима учень.
- Зрозуміло, - не менш іронічно підхопила вчителька.
"Ше б пак! Який нормальний хлопець захотів би через древні оповідки про чужі пригоди пропустити власну пригоду сьогодні?!"
- Професор Бінс відпустив мене. Він погодився, що моя стаття у серпневому номері "Історичних досліджень" якраз на цю тему все ж доводить мої знання! - погляд Боунса став колючим. - І ще. Повірте мені, професорко Макгонегел, прикрити один-єдиний вихід я здатен і сам!
- Гаразд, - трохи здивовано кивнула професорка. - Отже, Візлі та Прівіт, ходімо. Щасти Вам, Боунсе.