*Симпатичний демон-блондин зник так само несподіванно, як і виник. На його місці з'явилась невисока білявка у стильному й дорогому діловому костюмі*
//Ну от, комусь на підвищення, а мені...//
*Озирнулась довкола, кивком відмітила наявність янгола*
//А нічого так хлоп, той, що з крилами, яким вітром не до нас? Прислухалась до слів людини//
- Я розумію, - *заговорила виразним проникливим голосом,* - що Ви кажете правду. Ту правду, котру знаєте Ви. Та, як бути чесним, то перед справжньою дружбою таки схиляється і наша логіка, і їх, -*стрельнула очима у бік янгола,* - святенність. От лише, як бути не лише чесним, але й відвертим, то маємо знати й таке: справжня дружба то велика рідкість.
*Ступила ближче до людини.*
- Так, з нинішніми своїми друзями ти проводиш багато часу, ви разом відпочиваєте, а на роботі готові прикрити одне одного перед начальством. Та от яка химерія: чи так воно все залишиться, як раптом у вашій милій конторці власник поміняється? Або, наприклад, щось почнуть реорганізовувати, скорочувати штати? Що, так усі дружно й підете на "запасний аеродром"? Маєте такий? Чи за всі роки дружби нічого крім безміру випитого разом пива й не надбали?
*Усміхнулась трохи зверхньо*
- Подумай головою, чи такі ви всі тут добрі приятелі? Чи може за найменшої серйозної конкуренції матимеш і тут те саме підсиджування й доноси, лише за менші гроші, ніж на новому місці? І повір, то буде куди більш болюче, бо ж від друзів, а не від чужих людей! І не варто галасувати, що, мовляв, такого не буде, бо так не буває. Ще й як буває. А рішення про звільнення ніхто з твоїх друзів не приймає. Думай.