Альбус Дамблдор, Попытка его понять

Котрого? Гаррі? Так у мене виникло відчуття, що горокраса у Гаррі Дамблдор запідозрив ще тоді, коли ніхто не знав, що Волдеморт їх сім штук наробив. І перші роки буквально вивчав хлопця, дистанційно й дуже обережно.(Дзеркало Ярцес, тривожні бесіди, напевне ж зі спробами зрозуміти, наскільки глибоко "спить" горокрас, і нарешті, на 5му році навчання цікавий прилад... Такий собі дистанційний енцефалограф, котрий відслідковує якесь "розділення" - чи не розумів Гаррі й Волдеморта?)
Ми весь час товчемось навколо політичного впливу Дамблдора. А забуваємо про те, що він славу цінує не менш за владу. В усякому разі мене сильно зачепила його обмовка про картки з шоколадних жабок. Людина втратила всі посади, опинилась фактично під наглядом, і не думаю, що Амбридж одна там поралась, чи крім Кінгслі нікому було слідкувати... І переймається шоколадними картками :)?! Це більше, ніж жарт, бо сказано зопалу.
І ще раз. Він може скільки завгодно брехати собі, що Дари Смерті його не цікавлять, але проблема смерті й воскресіння чи то безсмертя - так, цікавить, інакше якого біса Дамблдор робив у Фламеля й нащо мав під боком філософський камінь? То ж почувши, що Том Рідль цікавиться горокрасами, міг скільки завгодно лютувати (якщо Том не збрехав), але пустити цю цікавість повз вуха не міг. Цікаво, як давно у нього викрадена Герміоною книгозбірка?
А тепер найвеселіше. Дамблдор цілком слушно завважив, що впливу на Тома Рідля не має жодного, але хіба це завадить цікавитись його досягненнями? І робити припущення, й про те, що Том збирається зробити горокрас (чи то вже зробив). Ще раз повторю, я певна, Дамблдор і не став сто разів наполягати на своїй точці зору щодо горокрасів, один-два рази її висловивши.(Розумному - досить, а дурня не жаль.) Але по "смерті" Тома, що геть і не смерть, знаходить створений у передсмертному натхненні Лілі Еванс ... шедевр, не побоюся цього слова, магічної імпровізації - Гаррі, захищеного чарами (а не лише жертвою!) матері. Людина, що пережила смертельне прокляття! І що, нікому не цікаво, як саме?
І ми знаємо, що Дамблдор вивчав і частково експериментував з цими чарами, розтягнувши їх у часі. Тобто, я вважаю, він намагався зрозуміти їх механізм, спробувати зробити їх досяжними для пересічного чарівника! Хіба це не більш значний крок до безсмертя, ніж усі горокраси Волдеморта разом узяті? А якщо ще якимось побитом вдасться "зростити" розірвану горокрасом душу - адже до весни чи літа 1993 року Дамблдор зеленого поняття не мав, що Волдеморт має інші горокраси, окрім Гаррі!? То ж Дамблдор уже мабуть подумки відміряв собі тисячолітню славу - поки Гаррі Поттер не спустив його з небес на землю, приволікши другого горокраса.
І тоді вже, поламавши всі хатки у більш-менш панічному стані Дамблдор починає метушитись, не завжди здатний передбачити наслідки.
Пошуки горокрасів, як я їх бачу, розпишу пізніше, головне те, що зі смертю Гаррі Дамблдор змирився з двох причин:
- не зміг нічого придумати для "звільнення"
- дуже не хотів, щоб бодай хтось із самостійним мисленням дізнався про те, що Гаррі - горокрас Волдеморта.
І, до речі, на прощання влаштував Гаррі Поттеру таку собі охоронну грамоту з голосу Снейпа. Адже ніхто не наважувався прикінчити хлопця, котрий "для Темного Лорда", як сам Северус Снейп сказав!


Додано через 7 хвилин
Щодо першого року й того, чи був Дамблдор у Міністерстві...
Маю два припущення.
По-перше, у Міністерстві він цілком міг бути, тому, що насправді не чекав зустріти дух Волдеморта деінде, крім голови Гаррі Поттера, й мусив повідомити надійним людям про побачене. Розумієте, до того Дамблдор готувався зустріти хлопчика з горокрасом у голові й міг саме у такому стані тривожного очікування прогавити дивну поведінку Квірела.
По-друге, хто сказав, що дзеркало - не портал? А філософський камінь не лежав увесь час у Дамблдора в кишені - аж доки не знайшлася несподіванно чиста душа, що хотіла захистити камінь :). Підозрюю, Дамблдор може й розраховував на такий поворот, але не вважав його абсолютно й єдино можливим.Отож, відчувши переміщення каменю до сховища, Дамблдор кидає все й чимчикує до Гогвортсу.Далі ми знаємо.
Додано через 8 хвилин

Якось дивно стверджувати таке про людину, котра не змогла впоратись з 1/7 завдання, покладеного на 17-лтнього чаклуна :)
Додано через 13 хвилин

А я не знаю у світі Ровлінг нічого подібного. :) Чи не занадто буде, якщо чаклуни ще й екстрасенсами будуть? У них там один є, Сибілла Треллоні, підозріла така персона :)

Lada.Gornostaj,

Волшебники всяко излучают какую-нибудь силы, ибо не думаю, что достаточно не глупый маг не сможет отличить, маггл перед ним или волшебник. Магический фон должен иметь место. И, мы прекрасно знаем, что Ро далеко не о многих деталях умолчала в своей истории)

Ясно одно. Дамблдор всегда все знал.

Ниси малфой, Ну абсолютно все - может быть и нет. Но про предполагаемую миссию Гарри - скорей всего.

Ну,конечно про миссию он знал. Пророчество-то слышал.

Но есть ли шанс у Гарри выжить - уж точно нет. Да и никто другой не мог бы точно знать об этом. По этому по определению пускать на самотек все ситуации с Гарри нельзя было хотя бы потому, что их исход Дамблдор никак не мог держать под контролем.

Дамблдор полагал,что Поттер не выживет.

Дамба это интересовало меньше всего. Мне кажется, его главной целью была не победа, а доказать строптивому ученику Тому, что выбранный им путь (прежде всего - к бессмертию) порочен и неверен.

В этом весь гриффиндор. Только бы привести кого-то на путь истинный.

Понравилась одна фраза, которую нашел на форуме, о сути книг по ГП: "Два мужика - Дамб и Том не поделили власть, а крайними в их разборке оказались Снейп и Гарри". :D

Гениально!

Причем что ни на есть крайними! =lol=

Если Дамб так хотел власти,поделил бы ее с Томом и не впутывал бы никого в это дело.

Нееет. Именно что Альбус хотел единолично владеть всем: властью, информацией, силой. Почти как и Геллерт с Томом, только Дамблдору магглорожденные и магглы не мешали в таком огромном смысле. Вспомним хотя бы, что Альбус везде пытался быть: и в самом Визенгамоте и в других отделах Министерства.

А Фадж ему в этой жажде власти еще и потворствовал. Постоянно спрашивал у Дамба совета. Не удивлюсь,если большая часть законов принята именно с подачи Альбуса.

Ниси малфой, Мне кажется, что Фадж не особо рад был присутствию Альбуса везде и всюду. Но у него не было выбора, так как сам старик был весомой фигурой в магическом мире.

Еще бы! Глава Визенгамота,победитель Гриндевальда-фигура весьма значимая.

Ниси малфой, И отлично играющая в психологические игры =eyebrows=

Полезное качество.

Про гроші забули :). Нагадайте, будь ласка, чому Дамблдор,владолюбний наш, тричі відмовлявся від поста Міністра Магії ? І яким чином він "вєздє питался бить"? Через Візлів-Кінгслі-Тонкс? Ну-ну...
Мій варіант: він хотів багато більшого, ніж політична влада. Попри формальну й фактичну (до першої зручної нагоди :P ) відмову від пошуків Дарів Смерті, Дамблдор все ж хотів мати владу над смертю. Власне, навіть його офіційний пост голови Візенгамота побіжно натякає на те...

Насмішили. Від кого ми чуємо, що Фадж радиться з Дамблдором? Правильно, від Гегріда, знаного політика й психолога :) :P Хто підтвердив? Нагадайте!
Бачили ми, і як Дамблдор давав свої поради (у 4й книзі), й як Фадж їх вислуховував, тільки що нахрін не посилав "великого чарівника, переможця і.т.д.". Правда у цьому конкретному випадку Дамблдор, я вважаю, зарвався, вліз у чужу царину. Якби Фадж прийшов і став розповідати, кого Дамблдор, як голова Візенгамоту має засудити, а кого - помилувати, ото було б повне відображення тиради Албуса. Єдине логічне пояснення цього монологу - Дамблдор по-справжньому злякався воскресіння Волдеморта.

Странное у меня отношение к Дамблодру. С одной стороны в первых двух фильмах он своего Роды наставник и дедушка, с которым очень уютно, но с каждой книгой становится все хуже и хуже. Он отдаляется, появляются тайны, а воспоминания Северуса вообще оставляют очень неприятный осадок от такой личности, как Дамблдор.

Теория интересная, и на счет манипулятора я тоже согласна.

Умом как говорится непонять) и ей тоже)
Додано через хвилину
Дамболдора непоймеш манипулятор он или нет изменчивая личность.

Никогда мне не нравился ни как человек, ни как учитель, ни как директор. Эта его приторно-положительная роль в Поттериане периодически выбешивала. Роулинг старалась изобразить его идеальным человеком, чтобы у всех читателей сложилось о нем хорошее мнение. Однако ближе к пятой книге уже стало понятно: Дамблдор — вовсе не святой, а человек с достаточно сомнительным прошлым, амбициозный и эгоистичный волшебник. Безусловно, он сыграл немалую роль в жизни Гарри, в процессе формирования его, как личности и колдуна, но делал он все это не просто так.
В общем, персонаж этот мне как был неприятен, так и остался. Сильный волшебник, но не пример для подражания уж точно.

Раньше считал его не очень хорошим человеком

редиской :D

Да манипулятор, эгоист и сомнительное прошлое, НО: давайте начистоту, без него Поттер никогда бы не одолел Волан-де-Морта.
Я думаю что сам Альбус не был способен уничтожить Тома из-за крестража внутри Гарри. Одно дело подготовить и отправить человека на смерть, чем убить его.
По мне лучше спасть 10 человек, жертвуя одним.
Так что, каким бы его не считали остальные, для меня он входит в десятку лучших магов поттерианы.

Хо, а вот мне он сразу не понравился. Еще с начала первой книги. Это-ж надо было додумать оставить ребенка на улице, ночью под дверью совсем одного. Бррррр.... Ужас. После этого никак не получалось воспринимать его как "хорошего" человека.

- да? Ехидно:
Если внимательно изучить Дары Смерти - шанс провала его многоходовочки очень высок. А подстраховок не было.

- эээ...
Обое рябое.
Да, в первом случае руки остаются чистыми, но все же..
Разница только в чистоте своих рук, а смысл - приблизительно один и тот же.

- если бы.
p.s.
По теме:
1. В первую очередь, Дамб - жертва авторской необходимости. Ментор-наставник не должен делать работу за героя, увы. Но в результате получается идиотизм, когда ментор является слишком сильным, но ничего не делает...
Также кто-то должен запустить исходную цепь событий.
2. С другой стороны, эта его манера говорить, но редко делать, заставляет вспоминать всяческих политиков-демагогов, политиков-пустопорожних болтунов.

Дамблдор, как и любой политик и деятель (особенно прошлого), достаточно неоднозначная фигура. Т.е. поначалу он действительно был для меня тем элементом сказки в "Гарри Поттере", но позже я понял, что он гораздо более глубокий и продуманный персонаж, чем просто странный таинственный волшебник. Он не был идеальным, он принимал неверные или сомнительные с точки зрения морали решения (специально или нет), многое из его прошлого все еще остается нам неизвестным. Однако, мне кажется, именно эта "темная сторона" в сочетании с образом сказочного волшебника делают его таким невероятным персонажем

крутым дедулькой