Жертви кінця.

Як довго тривала тиша? Для всіх по різному...Годинами для живих, і вічно для тих хто загинув.

Того травневого ранку, що приближався до полудня, Гаррі прокинувся і оглянувся довкола. Він спав у своєму ліжку, в спальні для хлопців, грифіндорської вежі. На мить здалося, що все добре, що це звичний ранок і скоро він буде снідати у Великій залі їжу, приготовану ельфами домовиками, яку спеціальні закляття перенесли на столи, а з директорського крісла всміхнуться блакитні очі в окулярах півмісяцях. Ось-ось до нього підсядуть Рон і Герміона, Джині. З сусіднього столу посміхнеться Луна... Усі фантазії вмить розстанули від болю у тілі, що нагадував про останні події, про вчора. Волдеморт переможений, смертежери, Белатриса, Якслі. На зміну цим іменам прийшли інші: Фред, Тонкс і Люпин, Колін... У грудях защиміло, і Гаррі пошкодував, що сів у той потяг на Кінг Кросі.
Хлопець встав і підійшов до вікна, на шкільному подвір’ї були сліди битви. Він побачив, що в шкільні ворота постійно хтось входить і виходить, від замку час від часу відлітають патронуси з повідомленнями, сови. Як довго він спав? Чи багато вже встигли зробити? Прибрати? Сповістити всіх? Поховати мертвих?.. А що, якщо він проспав тиждень і не встиг провести в останню путь друзів? Гаррі не міг більше думати, це завдавало болю, адже він залишався у невідомості. Він одягнувся в чистий одяг, залишений на кріслі і спустився по сходах у вітальню. Там панувала очікувана тиша і чистота, і знов усе було як колись. Але хлопець був не сам, згорнувшись на кріслі біля каміну спала Джині. Він не хотів її будити, але відчувши його погляд вона сама відкрила очі.
- Як ти?
ЇЇ голос звучав стомлено.
- Добре.
Дівчина підійшла до Гаррі і обняла. Він раптом знову забув про останні події, і повернувся на рік. Невже пройшов цілий рік? Він подивився їй у вічі, щоб відчути різницю, і вона була. Ні вони досі були карі і неймовірно красиві, але тепер сумніші, червоні від плачу.
- Що відбувається?
- Нічого.
Джині не хотіла говорити, вона не могла.
- Що відбувається?
- Гаррі, сьогодні приїжджають рідні загиблих. Будуть похорони.
Запанувало мовчання, на кілька довгих хвилин. Після цього дівчина продовжила.
- Їх поховають десь між Хогвартсом і Хоксмідом.
- Коли?
- За годину.
Вони взялися за руки і вийшли з вітальні. Коридори були пусті, на стінах залишилися сліди битви, але незначні. Вони не зустріли нікого аж поки не дійшли до Великої зали. Зачарована стеля змінилася, тепер там було просто пусто. Вчорашня радість перемоги зникла, тут і там були лише пусті погляди перед собою. Стіна зали перед якою зазвичай сиділи вчителі була іншою. На ній були фото, шарфи різних факультетів, квіти. Ноги самі повели Гаррі туди. Він побачив знайомі обличчя, до болі знайомі. Колін Кріві усміхався і махав рукою, передаючи привіт з того світу. Тонкс і Люпин були поряд, вони були такі щасливі… Іще дівчина, здається з Гафелпафу, хлопець з Рейвенклофу. Було і багато незнайомих облич, на які можна було дивитися вічно, з розуміння того, що ніхто з них не має майбутнього. Раптом очі впали на фото рудого, що постійно широко посміхався. На нього дивився інший, тільки без посмішки, його руки трусилися, він дивився перед собою, а потім, побачивши Гаррі він подивився йому у вічі і сказав:
- Привіт, як добре, що ми перемогли, правда?
В голосі Джорджа звучав смуток. Його очі сумнівалися, але він переконував себе, що перемога того коштувала.
- Перемогли.
Це було єдине слово, більше вимовити не було сил. І Гаррі пішов, пішов з Великої зали, а Джордж постояв ще трохи.
Через півгодини удар годинника сповістив про початок. Зібралося безліч людей. Ніхто не сидів, як на Дамблдорових похоронах, усі збиралися біля загиблих, востаннє вдивляючись у вирази обличчя, що сміливо приймали смерть.
Гаррі ходив рядами майбутніх могил слухаючи слова подяки та підбадьорення. Батько Коліна Кріві, магл, стояв над могилою сина з його меншим братом, вони були вбиті горем. Біля Тонкс, Люпина і Фреда зібрався Орден фенікса, зупинившись там, єдиний хлопець, що вижив, мовчки винив себе, що не зміг їх вберегти.
Через деякий час, змахом чарівної палички, земля накрила кожну домовину. Навіки закриваючи від сонця борців за краще майбутнє, за майбутнє, в якому мали місце всі крім них самих. Тепер, раніше пуста земля по дорозі від Хогвортсу до Хоксміду буде нагадувати всім і кожному про 2 травня 1998 року, про останню магічну битву.
На виході з новоствореного кладовища кожен зупинявся перед меморіальною плитою з написами всіх 54 імен захисників замку і старався запам’ятати їх. А над іменами був напис: “Жертви кінця, що поклали новий початок”.

Переїзд

Не зважаючи на крик Моллі Візлі, що переходив на плач, а потім знову на крик, Рон і Гаррі все ж не поспішали вирушати в Хогвортс, щоб мати змогу скласти НОЧі.
- Ви ж не розумієте наскільки це важливо!
- Мамо…
- Скільки разів можна говорити,…
- Місіс Візлі…
- Я змушую вас!
- Але..
- І не хочу нічого чути!
З цими словами вона грюкнула дверима перед Гаррі і Роном, що не збирались пакувати свої валізи, а отже вона зробила це сама.
- Може це і на краще…
- Що ти маєш на увазі?
- Мама зібрала наші валізи і нам не треба турбуватись про те, як непомітно скласти речі для переїзду.
- Може вже сказати їй?
- Ні, вона буде біситись ще більше.
- Напевне ти правий.
В кімнату ввійшла Джіні. Вся в поросі, а на волоссі було повно павутиння. Гаррі забрав його рукою.
- Я ледве сховалась від неї на горищі.
- Ааа, тоді ясно звідки в тебе павуки в волоссі і порох на носі.
- Рон!
- Тихіше, - перебив їх Гаррі,- хочете щоб вас почули?
- Добре, то які наші плани?
- Як тільки сюди явиться Герміона, то ми одразу ж разом з нею відправляємося на площу Гримо. Ти, до речі, зібралась?
- Так, сховала валізу в шафу. Рон, а як справи у Герміони?
- Нормально, ми знайшли її батьків вчора ввечері, коли ніби то ходили в магазин. Вони жили собі в Австралії, фотографували кенгуру…
- То вона зараз повертає їм пам'ять?
- Так, вона поверне їх додому і повернеться сюди.
В цей момент на дорозі, що вела до Барлогу з’явилась Герміона з підручниками в руках, які вона ніби то ходила позичати в Луни. На її обличчі горіла посмішка, а значить все пройшло добре. Рон вийшов з кімнати і пішов її зустрічати. Гаррі і Джіні залишились в кімнаті.
- Як думаєш, вона нас вб’є?
- Ти про кого?
- Про маму.
- Думаю так, а потім викопає наші могили і вб’є ще раз.
- Тоді нам потрібно ховатись до кінця життя.
- Не думаю, максимум до весілля.
Вона подивилась в його очі і посміхнулась.
- Це ти зараз зробив мені пропозицію?
- Щось таке, а ти що проти?
- Я подумаю.
З цими словами Джіні вийшла з кімнати, махнувши рудим волоссям, від якого пішов квітковий аромат.
Артур Візлі повернувся додому з роботи і побачив своїх дітей, Джіні і Рона, а також Гаррі з Герміоною, що підозріло переглядалися стривоженими поглядами. Він давно зрозумів, що вони не збираються їхати в Хогвортс, і змирився в необхідності заспокоювати істерики дружини, коли прийде час. Але невже час уже прийшов і Барліг опустіє? Рон якось казав, що хоче провести тут старість. Усі привітались, з-за кухонної шафи виглянула Моллі і змахом чарівної палички накрила на стіл. Вони старалися вечеряти мовчки, після цього встали і показово розійшлись в різні сторони. Герміона пішла в кімнату, щоб поскладати речі, що залишились в останню валізу. Рон вийшов на двір, зробив круг навколо дому і явився в кімнату до дівчини.
- Як пройшла зустріч з батьками?
- Дуже добре, я повернула їм пам'ять і тепер вони летять в літаку до Лондона з Австралії.
- О, чудово. То коли ми вирушаємо?
- Думаю потрібно дочекатись поки всі заснуть.
- Добре.
Герміона відправила валізу на площу Гримо в тепер кімната виглядала пустою. Рон підійшов і обійняв її.
Гаррі після вечері пішов прогулятись, разом з ним пішла Джіні.
- То ти вже вирішила?
- Що саме?
- Чи вийдеш за мене?
- Взагалі то, ти не подарував мені обручки. І я збираюсь ще трошки подумати.
- Обручка чекає тебе у нашому новому домі. Я збирався зробити пропозицію там, але не втримався.
- Зрозуміло, а ти вже придумав як будеш просити благословення в моїх батьків?
- Еееее, ну не зовсім. Але думаю з цим можна зачекати, ти ж мені ще не відповіла.
- Заради цього я можу поспішити.
Вони йшли так дуже довго і сміялись. Потім Гаррі подивився на годинник, що показував північ.
Рон з Герміоною почули, що в сусідній кімнаті явились Джіні і Гаррі. За хвилину всі вже стояли в коридорі. Герміона навела на кімнату містера і місіс Візлі паличку і промовила заклинання Глушилято. Потім вони всі явились на площу Гримо. Все літо будинок готували до життя. Забрали голови ельфів з коридору, зробили ремонт в кімнатах,по трошки переносили туди речі. І ось останні чотири валізи стояли на порозі, а перед ними їхні власники.