У купе номер вісім.

Серед зелених луків і безкраїх полів займався ранок. Небо на лінії горизонту забарвлювалося рожевим і блідо-оранжевим. Ліс притих, вітер ущух, і лише зрідка де-не-де можна було почути вранішній пташиний спів.
У ранковій тиші, звиваючись тонкою червоною смугою, плив Гогвордський експрес. На верхній полиці купе номер вісім лежав чорнявий хлопець із ясно-зеленими очима і скуйовдженим волоссям, яке після сну стирчало на всі боки ще безладніше, ніж зазвичай. Хлопець дивився крізь віконне скло і, не зважаючи на ранню годину, навіть не дрімав.
Був серпень місяць. Перші сонячні промені пробивалися крізь вікно і лагідно зігрівали обличчя. Але Гаррі не відчував цього тепла.
Ні, цього літа йому більше не снилися кошмари про Волдеморта, уночі йому не примарювався цвинтар і загибель Седрика, не було навіть сновидінь про останні і найболючіші події. Але те, що приснилося цієї ночі, змусило Гаррі відчути душевну порожнечу. Він бачив її, таку гарну, і таку сумну. В її улюбленій зеленій кофтинці, із розпущеними рудими косами, найпривабливішу дівчину на світі. Вона простягала до нього руки, а він стояв на місці і не міг поворушитися.
Гаррі перевернувся набік. Що б не означав цей сон, він навряд чи був навіяний Волдемортом. «Це вже добре», - спробував себе втішити хлопець.
Його сусіди по купе, на відміну від самого Гаррі, насолоджувалися останніми годинами сну. Ронова рука звисала із сусідньої верхньої полиці і хиталася в такт коливанням вагону, Невіл тихо сопів, натягши ковдру до самого підборіддя, а Ерні Макміллан хропів так голосно, аж театрально. Гаррі усміхнувся – згадав, як не хотів Рон запрошувати Ерні до них у купе.
- Краще б він приєднався до слизеринців, - бурчав Рон, коли вони розміщувалися у вагоні, - Може задовбав би їх.
Але Гаррі не мав нічого проти товариства Ерні, особливо коли той не надто бундючився.
Годинник на руці Ерні показував 6:02. Гаррі навіть здивувався як же іще рано. Навіть подумав, може ще раз задрімати, але те, що трапилося наступної миті, змусило його змінити власні наміри.
З боку дверей купе почулося невиразне шарудіння.
- Дивно, - подумав Гаррі.
Шарудіння не припинялося. Здавалось, ніби хтось колупається по той бік дверей. Ще хвилина незрозумілих звуків, а тоді почувся тихий шепіт, і замок на дверях легенько клацнув.
Гаррі миттю відшукав свої чарівну паличку. Замок купе був влаштований таким чином, що відкривався лише зсередини. Отже, без чарів тут не обійшлося – очевидно, що незваний вранішній гість застосував Алогомору.
Коли двері почали відчинятися, Гаррі вже був готовий і скерував свою чарівну паличку на русяву голову, що з’явилася з-за дверей.
Двері прочинилися, впускаючи двох хлопців, що скрадалися, наче злодії. Впізнати їх було неважко.
- Не рухайтесь! – голосно проказав Гаррі, - Або ушкварю закляттям!
Непрохані гості з несподіванки закричали, перечепилися один через одного і повалилися додолу. Гаррі здалося, ніби задвигтів увесь вагон. Рон підстрибнув, наче впечений, зачепив рукою свою валізу і валіза полетіла униз, прямісінько на Креба і Гойла, від чого ті знову закричали, цього разу голосніше.
У купе зчинилася справжня метушня. Всі раптово попрокидалися, сови заухкали і затріпотіли крильми. Ронова валіза, що під час падіння розкрилася, завалила Креба з Гойлом підручниками, мантіями, перами і шкарпетками. Невіл підскочив, але вдарився головою об верхню полицю, і повалився назад. Ерні ще не повністю прокинувся, але вже сидів і щось белькотав:
- Е ні, де вона ділася? Звільніть місце, я маю виголошувати промову! Хто вчинив протяг? Хто в біса відкрив вікно і вчинив такий протяг??? – Ерні на хвильку замовк, а тоді витріщився на купу, якою були слизеринці, і раптом вже більш свідомо запитав, - Де флоберв»яки?
Гаррі, скориставшись хвилиною безладу, зістрибнув із полиці на підлогу і підняв чарівну паличку:
- Негайно відповідайте, що ви тут забули? – звернувся він до Креба і Гойла.
Сердитий і холодний голос Гаррі привернув увагу і змусив усіх припинити паніку. Креб повільно підвівся. За ним так саме повільно зіп’явся на ноги Гойл. На макітрі останнього все ще знаходився Ронів казанок.
- Кажіть, нащо прийшли, - якомога зловісніше повторив питання Гаррі.
Креб якусь мить хотів ударити Гаррі, але чарівна паличка наводила на нього жах, тож він так і заціпенів. Гойл, не зважаючи на свої слонячі розміри, перелякано визирав із-під країв казанця.
- От мерзота, - спам’ятався Рон, спустившись додолу і розглядаючи розкидані речі, - Дві слизеринські бабуїнові дупи!
- Що ж, - відказав розлючено Гаррі, - Не хочете казати – перетворю на комах.
Наступної миті хлопець замахнувся паличкою і вигукнув закляття. Рон стрімголов схопив Гаррі за зап’ястя і ледве встиг відхилити його руку трохи вбік. Закляття просвистіло над головами Креба з Гойлом, вони знов закричали і кинулися тікати. Проштовхуючись повз Рона, Гойл відштовхнув його вбік. Рон, який досі тримав Гаррі, разом із другом повалився на полицю Невіла. Креб потупотів слідом за своїм дружком, перекидаючи все на своєму шляху.
Гаррі ще якусь мить відчайдушно виривався.
- Старий, чи ти здурів? – вигукнув Рон, нарешті випустивши зап’ястя друга.
- Вони втекли! – крикнув Гаррі, вистрибнувши в коридор, - Нащо ти мене схопив???
- Ти хотів їх зачарувати! – відказав Рон, - Якимось сильним закляттям.
- Вони тут нишпорили! – викрикнув Гаррі, - А тепер через тебе вони втекли і нічого нам не скажуть!
- Через мене, - почервонів Рон, - Ти не маєш покарання, а Грифіндор не втратив очки!
Гаррі із грюкотом затраснув двері купе, а тоді гепнувся на полицю біля Невіла і втупився у вікно.
Невіл і Ерні все ще не отямилися від ранкової пригоди, і сиділи мовчки. Рон підібрав із підлоги казанець, а тоді почав збирати шкарпетки.
- Ні, старий, ти був точно наче скажений, - похитав він головою.
Гаррі дивився на пейзажі, що пропливали за вікном, і відчував, як раптовий гнів, потроху минає. Знав, що ледь не вчинив жорстоко і необачно, а порожнеча в душі стала ще більшою.