Допоможемо один одному самі, Тема для взаємної підтримки один одного

[Юланна]

Вчора Суми, сьогодні Одеса.
Кожного дня ми втрачаємо людей через деградантів. Русня не люди і їх прибічники теж.
Оце сьогодні в мене день народження, а святкового настрою взагалі немає і я просто рада, що мені везе і я досі жива

[Юланна]

[Arlen Lhermitte]

Юланна, з пройдешнім! Тяжкі часи, але ми живі і мусимо вижити назло тварюкам. І пережити їх. Тож бережи себе, хай наступний твій особистий рік буде краще, ніж минулий.

Нарешті дали світло, з ранку неділі. Вірніше, перший раз дали уночі, близько другої ранку, та я просто поставила гаджети на заживлення і пішла спати. Інтернет не вартий мого сну. Сьогодні дали об 11, наскільки - хтозна. Користуємося, поки є.

Вчорашній день в Одесі був адом. Вбиті люди просто на вулиці лежали. Тварини запустили Іскандер.

А з того тижня у мене у дворі весь асфальт посічений від касетних шариків. Багато вікон повибивало, дах пробило (не позаздриш людям на верхніх поверхах). Отак і живемо. Але живемо.

[Arlen Lhermitte]

[Юланна]

Arlen Lhermitte, дякую за привітання)
Жахливі кадри з місця подій, не можу цього осягнути.
Бережи себе, будь ласка

[Юланна]

[Arlen Lhermitte]

Друзі, ви як? Усі вціліли?
Одеса - прильотів начебто не було. Превентивне відключення, задіяно досить лагідний графік, вода та опалення є. Електротранспорт працює.
Не було ніякого сумніву, що тварини атакують саме на Різдво, їм наша незалежна церква як кістка в горлі. Нічого, подавляться. Тримаймося! З Різдвом!

[Arlen Lhermitte]

[Arlen Lhermitte]

Якщо опинився під завалами. Пам'ятка. Дай Боже, щоб нікому не знадобилася, але такі часи живемо, тож -

Ніколи не кричи довго – ти втратиш головне: повітря.
Коли тебе завалило, перша реакція кликати на допомогу. Але рятувальники кажуть: у паніці людина кричить, втрачає кисень, задихається сама. А ми приходимо – і вона вже без свідомості.
Під завалами важливо економити кожен подих. Один з тих, хто вижив, прошепотів:
«Я хотів кричати, але згадав, що не можна. Я просто стукав по трубі і мене знайшли, бо я мовчав і дожив».
Не намагайся вибратись сам.
Якщо не впевнений, можеш обвалити все.
Ти рухаєшся, підіймаєш голову, ворушиш ногою і перекриття над тобою падає ще глибше. Ми знаходили людей, які майже вибрались. МАЙЖЕ. А потім на них обвалювалось те, що трималося на сантиметрі пилу.
Якщо не впевнений – не рухайся.
Зміцнюй простір навколо себе, навіть просто руками.
Перевір три речі: дихання, кров, світло.
Закрий рот і послухай чи не дзвонить у вухах, чи немає відчуття задухи, чи не тече десь кров.
Багато хто гине не від самого завалу, а тому, що не бачить: пошкоджено судину, і йде внутрішня кровотеча.
Якщо можеш перев’яжи все, що тепле й липке, навіть розірваною футболкою.
І дивися чи є хоча б краплина світла.
Це – орієнтир і шанс.
Не втрачай часу.
Рятувальники кажуть: виживають ті, хто рахують час, співають подумки, слідкують за пульсом – не дають мозку зійти з розуму. Завал – це ізоляція, і психіка починає «плавитись».
Якщо ти втримуєш свідомість перші 3–5 годин – твій шанс зростає в рази.
Створюй собі якорі, навіть якщо це просто підрахунок вдихів – це рятує.
І найголовніше – не роби головної помилки: не думай, що тебе не шукають.
Ти думаєш: «Навіщо чекати?» Але рятувальник каже:
«Ми розгрібаємо руками, спимо по 30 хвилин, шукаємо за запахом, за теплом, за будь-якою ознакою.
Ти можеш бути дуже глибоко, але ми йдемо до тебе.
Якщо ти здасися – ти помреш ще до того, як ми простягнемо руку».

[Arlen Lhermitte]