Модераторы:

Страницы: (3)  [#] 1 2 3 .  ( Перейти к первому непрочитанному сообщению ) Новая тема

 

Улюблені вірші

Отправлено: Jan 17 2014, 04:08
Пригадаємо вірші що спали до серця? Прошу
Отправлено: Jan 17 2014, 05:10
Добридень, люди! Вбитий на снігу,
я спам'ятався в зоряній пустелі.
І все, що має на землі вагу,
осипалось, як мертві імортелі.
Там, на землі, щось падало, цвіло,
було рожеве, синє і зелене.
Мені вітри позичили крило,
я бачив землю за віки від мене.
Я натомився жити без душі.
Нема на чому записати строфи.
Усі арапи-предки й гармаші
Кричать в мені зігрітися хоч трохи.
Я сам не знаю, скільки тут пробув.
Не хочу я ні вічності, ні слави.
В безсмерті холодно. Я хочу в Петербург.
Вдягтися в тіло і напитись кави.
Там, на столі, лежить моє перо.
Воно лежить, воно давно не пише.
Я хочу вірші написати про -
Про те, як вітер гілочку колише.
Я хочу встати вранці, на зорі.
Любити жінку, ждать листа з Одеси.
Я хочу волі, волі!.. А царі?
Я хочу жити, жити!.. А Дантеси?
Я сто поем ще маю на меті,
а я дивлюсь у вічі пістолету...
В безсмерті холодно. І холодно в житті.
О Боже мій! Де дітися поету?!

Ліна Костенко
Отправлено: Jan 17 2014, 23:42
початок ЕнеЇди пам'ятаю з 9 классу)
Отправлено: Jan 18 2014, 05:31
Цитата (Арфей @ Jan 17 2014, 23:42)
початок ЕнеЇди пам'ятаю з 9 классу)

ЕнеЇда - нічого так собі бурлеск. Читала вже у зрілому віці й те тому що натрапила на ось цей уривок у книжці про кулінарію:
Тут з салом галушки лигали,
Лемішку і куліш глитали
І брагу кухликом тягли;
Та і горілочку хлистали...
Тут їли рознії потрави,
І все з полив'яних мисок,
І самі гарнії приправи
З нових кленових тарілок:
Свинячу голову до хріну
І локшину на переміну,
Потім з підлевою індик;
На закуску куліш і кашу,
Лемішку, зубци, путрю, квашу
І з маком медовий шулик.
І кубками пили слив'янку,
Мед, пиво, брагу, сирівець,
Горілку просту і калганку,
Куривсь для духу яловець.
Бандура горлиці бриньчала,
Сопілка зуба затинала,
А дудка грала по балках;
Санжарівки на скрипці грали,
Кругом дівчата танцьовали
В дробушках, в чоботах, в світках.
Отправлено: Jan 18 2014, 14:28
Пробудження

Світає, і від сновидінь до сну
загального роблю я спробу втечі
сподівані місця займають речі
і день новий приходить впервину,
і йде вчорашній день марудний геть,
а з ним – політ птахів і рух народів,
І Рим, і Карфаген, і дух походів,
полки, яким залізо несло смерть.
А ще приходить все, що знаю я:
мій голос, страх, лице і доля врешті.
Якби в новім пробудженні – у смерті –
знайшовся час, який моє б ім’я
забув і все, чим був я за життя!
Якби в той ранок взнав я забуття!

Jorge Luis Borges
Переклав С. Борщевський
Отправлено: Jan 19 2014, 02:30
Широко розчахнуті ворота,
Голі липи, вбогі восени,
І суха тьмяніє позолота –
Вигин нерушимої стіни.

Гулом повні олтарі і склепи,
Аж за Дніпр широкий грім іде.
Так важкою міддю дзвін Мазепи
Над Софійським обширом гуде.

Все грізніш бушує, невблаганний,
Мов єретиків карає кат,
За рікою ж у лісах, рахманний,
Веселить пухнастих лисенят.

15 вересня 1921, Анна Ахматова
Переклав Михайло Москаленко
Отправлено: Jan 19 2014, 17:44
Змія танцює

А тілом ти така зваблива,
Коханко щира! -
Немов тканина мерехтлива,
Заблисне шкіра!
Твоє волосся - хвильне море,
П'янке, невпинне,
I заплелися в хвилі зорі,
I білі, й сині.
Мов корабель, що спав під небом,
Крізь вітру клекіт
Моя душа летить до тебе
У край далекий.
Ні біль, ні радість ще не спали
В очах шовкових,
Ті очі - скарб! У них змішались
I тиша, й слово.
Ритмічна хвиля гралась, билась,
Текла ефірно!
Ти, мов змія, гойднула тілом,
Жезлу покірна.
Ось ти спинилась, ти заснула -
Дитя!.. дитятко!..
Ось ти голівкою хитнула,
Немов зміятко.
Ти раптом тілом стрепенулась,
Ти - дивний човен!
В той човен ласки зачерпнулось,
Він тиші повен.
Зростала тиша... Ніжний дотик -
Хтось кригу вилляв!
I до зубів пливла із рота
Медова хвиля.
Тече!.. Я п'ю вино Богеми Гірке, прозоре,
I щоб померла в серці темінь, Посію зорі!

Шарль Бодлер
Отправлено: Jan 19 2014, 18:25
Підтримаю тему)

переклад Стуса на Кіплінгове "If"

і ще його власна поезія
Отправлено: Feb 1 2014, 16:30
Цитата (Усмішка @ Jan 19 2014, 18:25)
Підтримаю тему)

Дякую)

Я хочу в Місто, де живуть дощі –
Протяжно-сірі, наче сни хасида,
Щоб ми – за руки – мокрі, як хлющі –
У цьому Львові, як у Атлантиді
Згубились між водою і камінням…
І наша хата поросла б корінням –
Як лабіринт – ні вийти, ні зайти…
Довічна осінь і пречистий ти.

Стигмати тріщин встеляться по стелі,
І ми, обвившись тілом, як плющем,
Від ніжності помремо у постелі
У тій майстерні, що живе дощем
І тліє листям, як правічна мова.
Твоя любов – шовковиця шовкова:
Тавро цих губ довіку не відтерти –
Чорніших і від кави, і від смерти.
Ганна Осадко

Яким містом марить автор?
Отправлено: Apr 23 2014, 08:25
Власне відкриття :). Прошу вчитатись. Або послухати.

Світлана Костюк

майданні не-галюцинації
І знову падав сніг. А ще мороз тріщав. І майоріли лозунги , знамена. І нахилився Ангел до плеча, зашепотів схвильовано до мене. Мовляв, якась чудна війна оця, всі небожителі уже у справжнім шоці...Летять гранати, падають до ніг. У когось справжнє місиво у оці...Студенти. Барикади. Чорний дим. Навпроти "беркут" і злостиві крики. Свій став чужим... Чужий не став своїм... Ніхто з великих ще не став великим...
Несе бабуся теплі пиріжки...Водою патріота обливають...Майбутній архітектор - без руки...Побиті люди гордо Гімн співають...
Не вмерла ще...не вмерла ще...не вме...Хіба та смерть - нав`язлива ідея?..А з півночі не вітром - матом дме...І я не знаю - хто я...як я...де я...
Хтось каже : жий на західний манер. Витає привид - матінка-Європа...Народ надіється, що він іще не вмер...Політикам - своя важніша "...опа".
Отак жиєм, воюєм день за днем...Найважче- це проти себе самої...
Кров на снігу...
Зруйнований едем...
І прямо в душу вцілені набої...

25.01 2014. Київ.

Тут

Відеоряд просто хороший, а виконання вражає.
Отправлено: Aug 23 2014, 13:15
Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубило зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите не війні.

Лилась пожежі вулканічна лава,
стояли в сивих кратерах сади.
І захлиналась наша переправа
шаленим шквалом полум'я й води.

Був білий світ не білий вже, а чорний.
Вогненна ніч присвічувала дню.
І той окопчик –

як підводний човен

у морі диму, жаху і вогню.

Це вже було ні зайчиком, ні вовком –
кривавий світ, обвуглена зоря!
А я писала мало не осколком
великі букви, щойно з букваря.

Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,
в казки літать на крилах палітур.
А я писала вірші про фугаси,
а я вже смерть побачила впритул.

О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!

Душа в словах – як море в перископі,
І спомин той – як відсвіт на чолі…
Мій перший вірш написаний в окопі.
Він друкувався просто на землі.

Ліна Костенко
Отправлено: Aug 30 2014, 06:10
"Берестечко" Ліна Костенко коли написала? Поети знають все, і пам'ятають наперед. А під спойлером - її самоцитати.
Показать текст спойлера


А це - читайте. росіянам, думаю, без перекладу ясно.

Любов Бенедишин
Нічний монолог

Пересохлі губи.
Ночі глибочінь.

- Спи, синочку любий.
В тиші відпочинь...
Годі вже безсоння,
вибухів, атак...

...синова долоня
стиснута в кулак.

- Хай засіє ранок
мертву пустку снів.
Хочеш, на сніданок
напечу млинців?
Наварю узвару...

...запеклася кров.

- Ой, не тую пару
ти собі знайшов.
Кулі-нареченій
свахою війна...

Чорна хустка нені.
Цинкова труна.

22.08.2014
Отправлено: Aug 31 2014, 16:09
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина...
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір"я,
А з правди, чесноти і довір"я.
У кого - з вірності у коханні.
У кого - з вічного поривання.
У кого - з щирості до роботи.
У кого - з щедрості на турботи.
У кого - з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає...
А крила має. А крила має!

ЛІНА КОСТЕНКО КРИЛА
Отправлено: Sep 9 2014, 14:17
Contra spem spero!
Леся Українка
X
Варіанти тексту
Канонічний текст
Першодрук
Автограф

Гетьте, думи, ви, хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть – і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей,
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!

[2 травня 1890 p.]
Отправлено: Sep 18 2014, 06:17
Показать текст спойлера

Олександр Олехо

Тебе не розстріляють...

Тебе не розстріляють просто так,
а лиш за те, що українська – рідна,
за те, що трИзуб – то не тільки знак
і гама кольорів любові гідна.

Тебе не розстріляють, друже мій,
як донесеш на патріота краю –
ще і пайок поповниш з того свій
і доповзеш до зрадженого раю.

А що життя? Конає за вікном.
Молися, брате. Богу не однако,
чи ти помреш іудою з баблом,
а чи відмовиш нечисті зі знаком…

31.08.2014
Отправлено: Sep 18 2014, 06:18
Може, мало читала віршів, та останній рік відкрив для мене безліч нових імен.
Отправлено: Sep 18 2014, 10:57
Ірина Цілик

"ПОВЕРТАЙСЯ ЖИВИМ"

Ти, головне, повертайся додому,
Врешті знімай запилюжені берці,
І вчися наново жити потому,
З перепрошитою вірою в серці.


Ти, головне, повертайся, здолавши
Чистого зла непрожований стогін,
І відпускай цю ненависть назавше
Посеред мирної тиші густої.


Ти, головне, повертайся тим шляхом,
Що вбереже твої душу і тіло.
Чорна земля із розпеченим пахом
Тільки дощу, а не крові хотіла.


Ти, головне, повертайся до мами.
Десь там сивіючи за видноколом,
Матері тужать і дружать домами,
Що пахнуть ніжністю та корвалолом.


Ти, головне, повертайся назовсім
І народи-посади-споруди,
А вже у твоєму дітиську курносім
Виросте радість, нова і правдива.


Ні, ця війна не потрібна нікому!
Так, ми її не пробачимо, себто
Перемагай і вертайся додому.
Просто живим повертайся, і все тут.


Він же у виконанні сестер Тельнюк


Отправлено: Sep 20 2014, 17:33
Море. Ніч. І дельфіна голос.
Безіменна зоря тремтить.
Твоє тіло – дзвінке і голе
Заперечення темноти.

Органічне, органне в жилах,
Солоніють видох і вдих.
На серцях виростали б крила,
Але ж серце наше з води.

Ми на морі сліди лишаєм.
Я – муз–чина і муза – ти.
Розпинаєм і воскрешаєм
Наше тіло, як мед густий.

Отако… отако… і вище…
Хвиля піниться й нас несе.

Ми – Життя!
Ми із моря вийшли.

Біля моря нам можна все.

Павлюк Ігор
Отправлено: Sep 23 2014, 18:09

Я зустрічався з вами в дні суворі,

Коли вогнів червоні язики
Сягали від землі під самі зорі
І роздирали небо літаки.

Тоді вас люди називали псами,
Бо ви лизали німцям постоли,
Кричали "хайль" охриплими басами
І "Ще не вмерла…" голосно ревли.

Де ви ішли — там пустка і руїна,
І трупи не вміщалися до ям, —
Плювала кров'ю "ненька Україна"
У морди вам і вашим хазяям.

Ви пропили б уже її, небогу,
Розпродали б і нас по всій землі,
Коли б тоді Вкраїні на підмогу
Зі сходу не вернулись "москалі".

Тепер ви знов, позв'язувавши кості,
Торгуєте і оптом, і вроздріб,
Нових катів припрошуєте в гості
На українське сало і на хліб...

Симоненко Василь
Отправлено: Oct 4 2014, 08:02
Попередній вірш змусив згадати одну давню дискусію про те, чи нищили КГБ виключно атнирадянські елементи. Як бачимо з цього вірша, Василь Симоненко був цілком радянською людиною. Що кінець кінцем його не врятувало. Бо був ЛЮДИНОЮ.

Ще кілька віршів цього ж поета. На превеликий жаль і жах, до нестями актуальних

Я...

Він дивився на мене тупо
Очицями, повними блекоти:
- Дарма ти себе уявляєш пупом,
На світі безліч таких, як ти. -
Він гримів одержимо і люто,
І кривилося гнівом лице рябе,
Він ладен був мене розіпнути
За те, що я поважаю себе.
Не стала навколішки гордість моя...
Ліниво тяглася отара хвилин...
На світі безліч таких, як я,
Та я, їйбогу, один.
У кожного Я є своє ім'я,
На всіх не нагримаєш грізно,
Ми - не безліч стандартних "я",
А безліч всесвітів різних.
Ми - це народу одвічне лоно,
Ми - океана вселюдська сім'я.
І тільки тих поважають мільйони,
Хто поважає мільйони "я".

ПРОРОЦТВО 17-ГО РОКУ

Гранітні обеліски, як медузи,
Повзли, повзли і вибилися з сил —
На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил.
Мільярди вір зариті у чорнозем,
Мільярди щасть розвіяні у прах.
Душа горить. Палає лютий розум.
І ненависть регоче на вітрах.
Коли б усі одурені прозріли,
Коли б усі убиті ожили,
То небо, від прокльонів посіріле,
Напевно б, репнуло від сорому й хули.
Тремтіть, убивці! Думайте, лакузи!
Життя не наліза на ваш копил.
Ви чуєте? На цвинтарі ілюзій
Уже немає місця для могил!
Уже народ — одна суцільна рана,
Уже від крові хижіє земля,
І кожного катюгу і тирана
Уже чекає зсукана петля.
Розтерзані, зацьковані, убиті
Підводяться і йдуть чинити суд,
І їх прокльони, злі й несамовиті,
Впадуть на душі плісняві і ситі,
І загойдають дерева на вітті
Апостолів злочинства і облуд!

23.XII.1962
Отправлено: Oct 9 2014, 02:04
Ліна Костенко

СОЛЬФЕДЖIО

Старий маестро з добрими руками,
котрий гуманно причинив балкон, –
на весь квартал з вікна його роками
лунає писк майбутніх примадонн.

Сольфеджіо, сольфеджіо!.. Октави...
колоратура... опера... вокал...
Взискуйте слуху, слуху, а не слави!
Нічого, звик. Усе життя звикав.

Вони приходять, гарні і негарні.
До ваших послуг. Мріяла давно.
Талант... мистецтво... Боже, є книгарні,
театри, спорт, ну, зрештою, кіно!

Усі пищать. Усі вони сопрано.
Усі співати хочуть Баттерфляй.
Він каже:
– Згодом. Зараз іще рано. –
А верещать – хоч вуха затуляй.

Він каже:
– Потім. Це ще перші кроки. –
Він за урок чорніє, як земля.
Нічого. Справно платять за уроки.
Він репетитор. Репетуйте. Ля!

На сто одна. Це, зрештою, природно.
О Маргарити кольору бордо.
Натхнення? Що ви? Зараз це не модно.
Цікаво, як співала Віардо?

Що ви сказали? «ТОска»? Тоська. Так, Пуччіні.
Аїда? Ні. Безсоння. Люмінал.
Вам не дано. Пояснювать? Причини?!
В кордебалет. В кафе. У персонал!!!

Десь люди, певно, затикають вуха.
Ну, так, звичайно, грюкнуло вікно.
О Боже мій, ні голосу, ні слуху...
Ля, ля! Не сі, а ля!.. А, все одно.
Отправлено: Oct 30 2014, 06:07
Володимир Самійленко

ДІЯЧ

Я працюю ввесь вік для народу
(Якщо маю вигоду).
Полягти я для його готовий
(На перині пуховій).
Я - підпора громадського ладу
(Поки маю я владу).
Людям силу даю тільки певним
(Небожатам і кревним).
Всіх караю лихих і нечистих
(Ворогів особистих).
Я митець на закони державні
(Переписую давні).
Для проектів меткі в мене руки
(Без помоги науки).
На війні ж я сміліший за Ґонту
(Тільки б далі від фронту...).
1919
© Володимир Самійленко

Класика, мать його, невмируща... часом, то й на жаль.
Отправлено: Nov 24 2014, 17:40
Там, за містом, понад шляхом битим,
По гарячім каменистім полі
Йде дівча татарськеє вродливе,
Молоденьке, ще ґуля по волі.
На чорнявій сміливій голівці
Червоніє шапочка маленька,
Вид смуглявий ледве прикриває
Шовком шитая чадра біленька.
То закриє личко, то відкриє, –
А очиці, наче блискавиці,
Так і грають з-попід брівок темних!
Що за погляд в сеї чарівниці!
Отправлено: Jul 3 2015, 07:33
***
у тамбурі
грає тамбурин
значить їдуть додому
неформали

попри певну відсутність рим
їх ще досі приймають вокзали
де можна
вживати алкоголь
ховати голос
ховати волосся
у капюшони
грати на гітарі
давати цигарки циганам
спати у спальниках

тож поруч нікого нема
тільки в тамбурі
грає тамбурин
і я курю з неформалами
попри певну відсутність рим

вони вийдуть у Волочиську
і це не може не подобатися

Григорій Семенчук, із поетичної збірки «MOREвіршів і пісень»«MOREвіршів і пісень»
Отправлено: Apr 20 2020, 21:34
Бандуристе, орле сизий,
Добре тобі, брате,
Маєш крила, маєш силу,
Є коли літати.

Тепер летиш в Україну,
Тебе виглядають.
Полетів би за тобою,
Та хто привітає?

Я й тут чужий, одинокий,
І на Україні
Я сирота, мій голубе,
Як і на чужині.

Чого ж серце б’ється, рветься?
Я там одинокий.
Одинокий... А Украйна!
А степи широкі!

Там повіє буйнесенький,
Як брат заговорить,
Там в широкім полі воля,
Там синєє море

Виграває, хвалить Бога,
Тугу розганяє,
Там могили з буйним вітром
В степу розмовляють

Розмовляють сумуючи,
Отака їх мова:
«Було колись — минулося,
Не вернеться знову».

Полетів би, послухав би,
Заплакав би з ними.
Та ба, доля приборкала
Меж людьми чужими.

Т.Г.Шевченко

Додам відео пісні на дані слова.
https://youtu.be/0DclqGYwDE0
Отправлено: Apr 24 2020, 14:24
Така, як ти
Чи знаєш ти,
Як сильно в душу б’є безжальний дощ?
Так, ніби він завжди чекав лише мене.
А, як болить зимовий спокій нашого вікна
Ніжно пастельний, як і твій улюблений Моне.

Така, як ти
Буває раз на все життя,
І то із неба.
Така, як ти
Один лиш раз на все життя,
Не вистачає каяття,
Коли без тебе я.

Забути все, здається, я б ніколи не зумів,
Новий дзвінок скидає відлік волі на нулі
І погляд твій, він вартий більше, ніж мільйони слів
Вічно далеких, як і твій улюблений Далі

Святослав Вакарчук
0 Пользователей читают эту тему ( Гостей и Скрытых Пользователей)
Пользователей:

Страницы: (3)  [#] 1 2 3 . Новая тема

 



[ Script Execution time: 0.1702 ]   [ 62 queries used ]   [ GZIP включён ]   [ Time: 04:41:28, 27 Nov 2021 ]





Контактный адрес: deweiusmail.ru