Українські вірші

Василь Симоненко. "Можливо, знову загримлять гармати"

Можливо, знову загримлять гармати,
І танк зімне пшеницю на лану,
І буде плакать і журитись мати,
Коли сини ітимуть на війну.
І хтось востаннє поцілує милу,
І хтось сльозу непрохану змахне,
А може, дехто втратить віру й силу,
Своє життя рятуючи одне.
Але не я… Я квиснути не стану,
Хоч як не буде боляче мені,

За нашу землю, дорогу й кохану,
Я рад прийнять на себе всі вогні.
За тих дітей, що бігають до школи,
За матерів, змарнілих у труді,
За рідні верби довгополі,
За наші дні, прекрасні й молоді.
І тут ні сліз, ні відчаю не треба,
І тут не треба страху і ниття -
Живе лиш той, хто не живе для себе,
Хто для других виборює життя.

Цей день почався не вчора,
Цей день почався не сьогодні.
Ось орків "беха" догора,
Всі орки згинуть у безодні...

Всі кажуть: "Третій рік війни!
"Сьогодні, - третій день початку".
Але для більшості страни,
Немає дат, лиш день спочатку.

Та добре, що світанок є,
Хоч оркі лізуть, наче лава.
На захист воїн наш стає,
І кажем ми: "Героям Слава!" (с)


Вічна пам'ять всім, хто загинув в цій війні....

Це почалося ще в березні, навесні –
Мій лагідний кіт став рикати уві сні.
Розумієш, мій кіт – найласкавіший із котів,
Я б добрішого не знайшов би, як захотів.

Кіт сичить уві сні, рушить лапами навкруги,
Може, б’є по ракетах, що випустили вороги,
Може, знову біжить до підвалу, почувши свист.
І нервово шмагає ковдру смугастий хвіст.

Я би з ним розділив ті багаті знання свої,
Про причини та наслідки воєн, котли, бої,
Як копають окопи, як місто беруть в кільце.
Та не знаю слова, щоб коту розказати це.

Він сидить у вікна, золотаві замружив очка,
Наче каже – «Чи може образити хтось коточка,
Чия шубка м'якенька, неначе хмаринка з вати?".
Як коту пояснити, чому нас прийшли вбивати?

@Darwin Tremor

— Досить крові,— продекламував кат,
коли ніж, загнаний мені поміж ребер,
стримів у спині.
А я подумав, скулившись весь од болю:
що як він захоче ще й лікувати мене?

Василь Стус

Ярій, душе. Ярій, а не ридай.
У білій стужі сонце України.
А ти шукай — червону тінь калини
на чорних водах — тінь її шукай,
де жменька нас. Малесенька шопта
лише для молитов і сподівання.
Усім нам смерть судилася зарання,
бо калинова кров — така ж крута,
вона така ж терпка, як в наших жилах.
У сивій завірюсі голосінь
ці грона болю, що падуть в глибінь,
безсмертною бідою окошились.

Василь Стус

Він наступив їй чоботом на руки
Вона не розтулила кулаки.
Лежало тільце і терпіло муки.
Не відчувало біль, а лиш про хліб думки.

Паскуди чоботи сильніше надавили…
Дарині було років п'ять чи шість,
Її супротив уже втратив сили,
А виконавцем володіла злість.

Кілька зернят в малих, худих долонях
Могли її від голоду спасти...
Це був не хліб, простий звичайний сонях,
Якому вдалося із згуби прорости.

Дарина так його давно чекала,
Шукала ягідки та паросток знайшла.
Щодня водицею відтоді підливала,
Пісні співала й дуже берегла.

А як дозрів, хустиною закрила,
Не від птахів — від виконавців - "крис".
І раз у день кілька зернят носила
Шанс на життя, цей від природи - приз.

Важко зітхнула тричі дівчинка і вмерла.
Шанс на життя забрав бездушний кат.
Його ж сімʼя не просто їла - жерла!
Дарині ж не віддав і двох зернят.

Вони нам й зараз землю рідну топчуть,
Цей геноцид на мить не притихав.
Тепер ракетами вони нас вбити хочуть.
Дивися, світе, ти раніш не знав.

І не один царьок у цьому винен,
А схиблений, жорстокий "руський мір"
Коли навіки він з землі святої згине,
Наступить спокій, світе, ти повір!

Людмила Кубряк

Мені казали: "Ти не вмієш жити,
Життя прожив- нічого не нажив!"
Мені казали: "Треба послужити,
Щоб і собі ти дещо заслужив"

Мені казали поруч з ким стояти,
Щоб вистоять собі життя легке.
І радили яких пісень співати,
І на каком, даруйте, язикє.

Та є таке, що я не хочу вміти.
Й не вмітиму од роду і повік.
А доведеться в безвість відлетіти,
То й відлечу , як чесний чоловік.

Я не один. Нас все іще багато.
Ще тліємо, хоча й не горимо.
Нам нікуди вже далі відступати.
Й несила наступати - стоїмо!

Ми стоїмо, ми й досі на помості,
Напівзабуті і напівживі.
Ми стоїмо - в серцях немає злості.
Ось тільки нерви - де там тятиві?

Ми стоїмо, чужі у власній хаті,
Охаяні, обпльовані, німі...
Ми стоїмо потужні і затяті,
Пильнуєм світло в крижаній пітьмі.

Затравлені, змордовані істоти,
Жах небуття легенями п'ємо,
Бо Україна дихатиме доти,
Допоки ми за неї стоїмо!

Тарас Петриненко

«Мальчік, нє надо,нє плач, твой папа вєрньотся» -
Збрехав чекіст моєму малому дідові.
Сідало за Збруч роз‘ятрене з розпачу сонце,
Сідали до столу радіти хоч вже якому обідові.
Троє маленьких дітей на голодному боці Збруча,
Ваш тато пройшов цей голодний кордон незаконно.
Старшенький плакав.Чекіст знічев‘я мовчав,
Подумки приміряючи нові погони.
Інше пече мене, діду, якби ти знав,
Хоч же катують мене твої сльози дитячі.
Дочка твоя визубрить ВЛКСМу устав,
І за ковбасу їм сирітство твоє пробачить.
За ковбасу, за віру в кривавих месій,
За «недоступну батькам її вищу освіту»,
За право не знати правди і жити «як всі»
І «Ми- не раби!» надсадно кричати світу.
«Голод - не матінка» скаже вона мені
В ревних потугах повчань, як прожити життя.
Скошені обмолочені колоски лежать на стерні,
Скошені обмолочені діти болять у мені,
Прабаба втішає заплакане кволе дитя.

©️Liudmyla Gorova

... Привіт, татусю, це твоя Даринка!
Сьогодні в школі пишемо листи...
На площі вже встановлена ялинка,
Але ми з мамою не будемо іти.
А знаєш, та ялинка гарно сяє!
Її привіз якийсь поважний гість!
А мама чорну хустку не знімає,
Зітхає тяжко і чомусь не їсть...
Бабуся вчора плакала тихенько.
А я вже сильна- плачу лиш вночі!
І навіть, якщо вибухи близенько,
Кажу собі: "Все добре, не кричи!"
Зі мною спить ведмедик іграшковий,
Мені його Наталочка дала.
У неї тато, як і ти- військовий,
Але його сім'я ще не знайшла...
Якщо ви з ним зустрінетесь на хмарці,
То передай, прошу, таких новин:
Родила мама братика Наталці!
Скажи, будь ласка, в нього вже є син!
Тобі сподобались принесені троянди?
Можливо їх присипало сніжком...
Вони яскраві, як оті гірлянди,
Що весело палають за вікном!
Бувай, татусю, я не забуваю!
Але так тяжко від оцих нещасть...
Цей лист віддам святому Миколаю,
А він тобі на небі передасть!...

К.Ю.А