Собственные стихи, выкладываем и обсуждаем...

Название	Просмотров
2005		743
2006		714
2007		666

Открыть все произведение

О боже мой....Когда я вижу какие стихи тут выкладывают, краснею за написанное :nya_omg: :nya_yahoo:

Спасибо.

Я просто хочу подойти к тебе, встать на цыпочки, посмотреть в неизвестный цвет глаз,
Я знаю, мне будет больно. Но ты же помнишь, я привыкшая. Мне больно не в первый раз.
Я просто хочу подойти и молча, вот так, глядя в тебя, постоять.
Да ты не волнуйся, со мной все нормально. Что? Совсем не умею я врать?..

Я просто хочу подбежать к тебе, когда светофор будет гореть предательским красным светом,
Ненавязчиво тебя обнять, уткнуться носом в пуловер, и начать оправдываться тихим бредом.
Холодной рукой взять тебя за теплую руку, продолжить что-то совершенно невнятно шептать.
А потом неохотно отдалиться, утереть самые искренние слезы:
-Извини. Я просто спасибо хотела сказать…

Осень-что за грустная пора
дождь идет с шести утра

Уже проститса надо с летом
Говорит друг " забудь об етом"

Домашку надо делать срочно
я не могу закончить строчки

Осень-что за грустная пора
дождь идет с шести утра ;( ;( ;( ;( ;( ;(

Цветы оставили пустыню,
Вода покинула моря.
Ты эти губы, как святыню,
Поцеловала зря…

вот...

Из бреда:


Нечто укуталось в плед твой любимый,
Сладко зевает и ёжится сонно,
Ты для него - сосед, но терпимый,
Просто решенье его непреклонно.

Если б хотел - то вас он прогнал бы,
Вы для него - одомашненный зверь.
Хочешь верь, а хочешь - не верь ты,
Но коль настойчивый, Вася, проверь.

***

Ушёл. Вернулся, сделал круг,
Поверь, ты мне не враг, не друг,
И ты меня совсем не знаешь,
Хоть почему-то вспоминаешь.

Трусцой. Бегом, почти галопом,
По англо-африко-европам,
Бежишь. А я ведь не гонюсь,
Кричу лишь праведно "Сдаюсь!".

От истины далёк и близок
Ко лжи, от этого ты низок.
И хоть себе врать непрактично,
А для тебя это привычно...

Маленький світ у Всесвіті існує,
Такі ж маленькі люди там живуть.
Ніхто їх , неслухняних, не вгамує,
Свій світ вони зовсІм не бережуть.

Маленьких масьок називають "НідИ",
Бо не знають, хто вони, чи де...
А через них і нас спіткають біди,
Бо кидають вони пакості в "Ніде"

Як кинуть в прірву пластикову пляшку -
Впаде вона під ноги продавчині,
Як речі пропадають - барабашку
Невинного згадають і по нині.

***

місті якось заблукала тінь:
Хазяїна, маленька, загубила.
І мандрувала довго в далечінь
До тої, що від себе відділила.

Вона свою хазяйку відчува,
Та чомусь отак і не знаходить -
Вона і рік уже як померла.
А тінь її по світу так і ходить.

Та ось - людину дивну бачить тінь.
Дівчину, що сумно йде. Без тіні.
Ось йде вона, і як дзвіночок - "Дінь!"
Свій силуєт бачить на рівнині.

Дівчина стрімко підійшла,
Тінь весело рукою їй махнула.
Вона собі хазяєньку знайшла,
І шлях до життя їй відімкнула.

***

Сидить на хмарці ангел, мінливо звісив ніжки.
Він дивиться на землю, де люди ходять пішки.
"Напевно, - думав ангел, - їх не беруть з собою"
І глянув він на крила, що б'ються за спиною.

Лежить на хмарці ангел, і дивиться на землю -
Де демон, от паскуда, збиває даха Кремлю.
"Здається, - думав ангел, - це для людей важливо."
Чи може він допомогти? Та в них усе можливо.

Летить у небі ангел, розправив білі крила,
І дивиться на землю - хвороба люд звалила.
"Можливо, - думав ангел, - це є велике лихо."
А поряд стояв демон і посміхався тихо.

***

Без суму й краплі співчуття
Ми душим в собі почуття.
Хто сироті протягне руку -
Відбуде раптом в небуття.

Почувши вже про катастрофу,
Життів що зачоркнула строфу,
Ми відвертаємось і йдем.
Ми не жалієм - ми плюєм.

Коли ж в біду ми попадаєм,
Коли без сили пропадаєм,
Чекаєм сумно співчуття...
Та ні. Впадаєм в небуття.

***

У вікошко, тихо-тихо,
Постукало учора
Скромне та маленьке лихо -
Зачахло б воно скоро,
Якщо б йому не відчинила
Дому мого віконце.
Нехай і дивно я вчинила -
Та засвітило сонце,
І лихо щастям засвітилось,
У вдачу обернулось,
Добро ж бо в ньому не вмістилось -
До мене повернулось.

***

Не сумно вам, люди, надії кидати?
Про чисте життя, про поламані грати...
Не хочется вам дійти до перемоги?
Вам мрії зламати - дай тільки нагоди.

Невдахи ридають в глухому куточку,
Не прагнуть у невдачах поставити точку.
Поети красиво і складно говорять,
Та їхні слова - просто краплі у морі.

Не вчать нас у школі за віру стояти,
Тримати надію, ціль у житті мати.
Самі ми повинні біду припинити
Відсутність надій у цілому світі...


----
Привіт усім, хто мене знає!
А незнайомцям добрий вечір.
Хто що на думці собі має,
Нехай викидує! До речі,
Про мене: добре і пухнасте,
Психоделічне і вухасте,
Буває іноді кликасте,
А позитивчик так і пре.
І зарядає добрий настрій,
Бадьорить - іншенький вухастий,
Цікавить - дивний та прекрасний,
Нехай він сам мене знайде!

Цветёт цветок оранжевого цвета,
Не дожидаясь ни весны, ни лета.
Он наплевал на все твои законы,
Как наплевали в своё время и драконы.

И можем мы во чтото-там не верить,
Но поспешу я вас скорей заверить,
Что и о вас оно может не ведать,
Хотя и может свои ужасы поведать.

Про монстров мы рассказываем сказки -
Те, где добро над ними торжествует,
А вдруг у них о нас свои рассказки,
В пример - о том, что нас не существует?...

Расставание-маленькая смерть.
Расставаясь,мы убиваем души.
И даже если сильно захотеть,
Тяжелее склеить,чем разрушить.