Модератори: Юланна.

Сторінки: (9)  [#] 1 2 3 ... Остання ».  ( Перейти до першого непрочитаного повідомлення ) Нова тема

 

Твори наших користувачів українською мовою

Відправлено: Mar 18 2008, 16:59

  i  

У цій темі ви можете викладувати свої твори. Вимоги: твір повинен відповідати правилам форуму та має бути написаний українською мовою.
Також не заперечується обговорення викладених творів. Проте, знову, не переходьте за межі правил та з повагою ставтеся до авторів.

Відправлено: Mar 20 2008, 12:40
Кому надсилати? Наступного разу раджу все це прописати у цій темі. Цього ж разу викладаю свій твір саме тут. Бажано його перенести "нагору".

Ще є час…

Підіймаєш очі у небо та дивишся. Кожного разу там кружляють оті чорні темні птахи. Пробираєшся вузьким провулком, зачіпаючи поглядом усе живе: маленьку кішку на підвіконні, поспішаючого кудись перехожого та отих дивовижних птахів. Один змах смольного крила і це створіння вже у небі. Спочатку погляд зупиняється на ньому, але згодом йде далі, вбираючи у себе вже і гілку дерева, вкриту білосніжним снігом, і розбите вікно у старому будинку, і навіть калюжу під ногами, яка віддзеркалює щось дивне, що бачить тільки вона. Ступаєш далі, дивлячись на годинник, та розумієш, що давно вже треба поспішати – не звертаючи уваги на навколишній світ. Дарма, що перед тобою справжнє живе дерево, яке ще зелене, не зважаючи на грудень місяць. Байдуже і на того дикого птаха, що спочатку так щиро займав твою уяву. Ось вже і кут знайомого будинку, і перехрестя, де завжди «стовпотворіння» з машин. «Ка-а-р…ка-а-р» - чується десь у небі над головою. І ти все одно повертаєш голову, щоб з’ясувати, що спричинило цей шум, хоча і певно знаєш, що це ворона. Ну от тільки чому це вона так безтурботно «каркає» там угорі? Чи не бачить, що я запізнююся?! Все. Вже майже прийшла. Вже бачу і дерев’яні двері старого корпусу, і дошку оголошень, і студентів, які вже йдуть кудись з веселими посмішками на вустах, і навіть моїх «колег», що як і я сама запізнюються, вже не крокуючи вулицею, а біжучи.

Ще залишилися сходи у будівлю: старі, місцями відбиті, стоптані мільйонами ніг, що «користуються» їми щодня – вони вже майже вбиті часом, але все одно кожного дня стають ще більш рідними. Рука вже тягне двері на себе, відчиняючи, щоб нарешті потрапити у приміщення, як завжди подивитися у дзеркало та спокійно сісти у одній з аудиторій. Ще є час. Ще 5 хвилин. Ця битва з часом була програна не мною. «Ка-а-р» - чується позаду і я знову обертаюся, щоб подивитися. Чорний птах сидить на землі і «торкається» мене своїми темними очима. Не знаю чому, але я посміхаюся. Ще є час.
[/SPOILER]
Myo
Відправлено: Mar 21 2008, 15:23
Так і не виправила. Тому аналогічно. Хоча це вже і "друкувалося"...
Показати текст спойлеру
Відправлено: Mar 25 2008, 20:17
Таке собі... Можливо трохи незрозуміле, але в моєму житті був такий період.
Показати текст спойлеру

Відправлено: Apr 6 2008, 16:37
Осіній день. Вітерець лагідно торкається листочків і чути шорох. Струмок ледве дає про себе знати. Пожовклі листочки, в'яла трава - надзвичайно гарно.
Осіння краса надихає тебе. Під впливом п'янкого повітря сідаєш під міцний дуб і засинаєш... Байдуже до всього, крім лісу і сна: байдуже чи шукатимуть мене, все одно. Та як прокинешся – лісова иша і цей запах… Чудовий запах…
Та раптом зіскакуєш на ноги і з відчуттям втрати пекрасного лісу, вертаєшся додому. Жаль прощатись з деревами, листочками, травою… ти знаєш що вернешся, але коли?..
* * *

Через десять років ти спускаєшся у пахучу долину. В думках твоїх сидить красота і розуміння. Ти бачиш коло лісової стежки старезний, але міцний дуб, який схилився під вагою вітів. Раптом ти стаєш на місці ненаважуючись рушити далі. Прислуховуєшся. Мало-помало вертається картина суму. Ти сідаєш коло дуба, хочеш заснути… але ні! Сон не йде до тебе. Тоді ти піднімаєшся, озираєшся, йдеш до струмочка і п’єш крижану воду. Встаєш на середину стежки і лагідно тихо промовляєш:
- я вернулась…
Відправлено: Apr 10 2008, 11:24
Вони не встигли...

Тихий погляд синіх бездонних очей, кров з червоних вуст, волосся, що закриває обличчя, болючий стогін цього вмираючого янгола...
Дівчина лежала посеред вулиці, посеред дороги, яку переходила декілька хвилин тому. Біле курчаве волосся спадало на червону землю, змінюючи свій колір, наповніючись диханням смерті, близьким і потопаючим у повітрі навкруги. Поряд стояло авто: тий самий чорний Мерседесс, що вирішив долю чужого життя. А дихання все сповільнювалося, перед очами все меркло, темнішало. Холод обіймав дівчину, біля якої вже стовпились перехожі. Вони мовчки дивились на цього кровавого янгола: біле волосся, білий одяг і колір її шкіри був вже такий самий, білий, надто білий... Дівчина вже ледве дихала.. Хтось намагався якось допомогти, підіймаючи їх голову, даяи удихнути повітря і намагаючтсь щось зробити з отією червоною кров'ю, що з'явилася звідкись і ніяк не хотіла зникати. Вже чулися десь поряд серени швидкої - вона мчала як умога швидше, намагаючись врятувати ще одне життя, життя білого янгола.
Десь хтось заплакав - дівчина вже була мертвою. Вони не встигли...
А скільки ще не встигла вона...Життя - надто коротке, щоб його втрачати..
- Чому ти зробив це? - питає душа янгола, відлітаючи у небо.
Відправлено: Jun 4 2008, 08:45
не дивуйтесь коли слово "вона" буде все повторятись.
твір так і називається-Вона
Показати текст спойлеру
Відправлено: Jun 4 2008, 10:52
Його погляд...
«Кохана, ти мені вірна?»-я чую ці слова щодня, але ніяк не можу звикнути до них. Він повторяє їх, чекаючи відповіді, а я відвертаюсь. Він простягає руки для обійм, але я відхожу, він тягнеться для поцілунку, але я іду, не сказавши нічого. І так вже багато місяців. Я не розумію чому не можу сказати «так» і дивлячись в його щасливе обличчя обійняти його. Це важко зрозуміти, мені боляче щодня дивитись, як його погляд слідкує за кожним моїм кроком і розгублено і не щасно він вертається додому. Господи, чому так? я не вірю що зраджу його, але сказати «так» боюсь, бо боюсь збрехати!
І знов, знов і знов я чую ці слова! Як давно моє тіло не ніжилось в його теплі, як давно мої уста не торкались його губ, як давно страсний погляд не опалював мене! Я хочу плакати, але мені страшно, я хочу ридати, але його немає поряд!
Чому, чому, чому… в розпачі я дістаю телефон і набираю його номер. Хвилина, півтора, о Боже, так довго і …
- Так, милий так!
Все, я натягуючи светра біжу до нього! Він мій. Його тепло. Його вуста. Його погляд…
Відправлено: Jun 4 2008, 12:03
Розлука
Він сидів і дивився в її слід. Вона йшла мимоволі ридаючи. Сльози стікали по її щоках, а вона не могла їх витерти бо була надто розстроєна. Все ближче додому, а він все бачив її силует. Ця гірка правда була нестерпною. Він хотів крикнути, вона обернеться і все буде добре, але гордість взяла справу у свої руки. Його голос наче пропав. Востаннє подивився на неї і обернувшись кинувся бігти. Переулок, другий, його дім. Він на секунду спинився і далі побіг. Невідомо скільки він біг, але зупинився коло піщаного берега, де було море. Спершу він підійшов до води, роззувся і ввійшов у неї. Йому так захотілось скупатись що вийшовши на берег скинув одяг і пірнув у чорноту. Випірнувши, подивився на місяць і мимоволі посміхнувшись вийшов на берег. Вітер ніжно торкався дужої фігури, а хлопець думав лише про неї.
Вона ридаючи зайшла в квартиру. Не роззувшись пішла в свою кімнату і сильно грюкнула дверима. Сльози текли. Спинити їх було не можливо. Вона брала щоденник, ручку пробувала писати, але не могла. Це було жахливо. Вона спробувала заснути, але не могла. Вона відкрила вікно і сіла на підвіконник вдивляючись у місяць. дівчина думала лише про нього, а сльози все текли і текли…

***

Пройшло багато років після тієї розлуки. Тепер вони дорослі стояли під вінцем, але не під одним. Сталось так що вони зустрілись і не втримавшись їхні вуста злились в одне. Вона ридала, а він все біг, не знаючи скільки часу.

Додано через 33 хвилин
Справжнє коханя
Вони сиділи і дивились на зорі. Вони найкращі друзі. Вони розмовляли про кохання, наче справжнє буває тільки раз на століття. Вона пристрасно розказувала про нього. Про її коханого, а він уважно слухав чекаючи своєї черги. Вона закінчила, а він не зміг нічого сказати, бо в нього відняло мову. Він не знав, що вона може аж так кохати того хлопця, але мовчав. Вона помітила мовчання і спитала чого той мовчить, а він не зміг відповісти. Вона подивилась на нього, він дивився на зорі. Його очі блищали чи то від сліз, чи то… Від сліз його очі блищали і тільки від сліз. Вона зрозуміла що зробила помилку, вона не мала розказувати про коханого! Вона була в розпачі. Що робити? А він все дивився на зорі. Вона встала, а той дивився на небо. Вона сказало що іде, а той все дивився на місяць. Вона рішуче відійшла, а той навіть не ворухнувся. Вона злякано підбігла до нього і в риданні сказала що кохає його. Він не повірив. Вона сказала що вигадала про того, ніби коханого хлопця. Він не повірив. Вона встала і пішла, а він все сидів і дивився на небо проклинаючи цю ніч.
Відправлено: Aug 21 2008, 10:40
На небі замерехтіли перші зорі. Місяць виглянув із-за синьої хмари і посміхнувся до сідаючого за небокрай сонця. Ще б пак: тепер цілісінькій вечір лише він один буде заливати своїм промінням поля й луки Наддніпрянських долин. Хай прокрадається думка, що незабаром з’являться зорі, його хазяювання на небі закінчиться і доведеться потіснитися, що з того. Він насолоджується моментом, ловить кожну секунду, щоб спіймати і згадувати нескінченно довгими днями, коли першість сонця безперечна. Подуває легкий, приємний вітерець; він, як завжди, приходить своєчасно і приносить довгоочікувану прохолоду. Ну хіба можна уявити, що серед насиченого, шумного, повного турбот і переживань океану дня, можна знайти отакий острівець злагоди, тиші, спокою. Цвірінчать пташки, доноситься з поля шелест колосків, гомонять десь на сусідній вулиці дівчата – всі ці звуки заспокоюють і розслаблюють. Після довгої важкої праці знаходиш тут, сидячи біля відкритого вікна, чи на лавці посеред подвір’я, шматочок щастя. Буває так виглянеш в вечері на вулицю, вдихнеш свіжість чистого прохолодного повітря і вже не хочеш повертатися назад до буденної нудної хати. А час плине. Тихо на місяць насувається хмаринка і підморгує тобі, мовляв дивись як я його. Ображений місяць заходиться топати руками й ногами, погойдуватися на небі, та все марно: його немов паралізувало, рухатися він не може. Поки ведеться ця боротьба і хмаринка потрохи поступається, на небосхилі з’являються перші зорі. Вони то спалахують, то згасають, то знов спалахують і це мерехтіння приваблює око, і вже не можеш відірвати погляд від цієї маленької блискучої крапочки на небі. До перших півнів можна просидіти під синню небес, підвівши захоплені очі догори. А можна сісти на піщаному березі велета-Дніпра і до світанку плескати у прозорій воді босими ногами і прислухатися до віддаленого шуму хвиль…
Відправлено: Aug 21 2008, 12:37

  i  



Увага! Увага! Оголошується конкурс на найкращий прозовий твір студентів нашого Інституту. У конкурсі беруть участь ті мініатюри та оповідання, що вже опубліковані в даній темці, та зі згоди їх авторів на участь.


- Порядок проведення:
  • Закрите голосування;
  • Заборонено використання мультів;
  • Заборонено голосувати за себе;
- Призи:
  • Робота переможця конкурсу буде опублікована у газеті "Інститутське слово" у рубриці "Творча майстерня", а автор отримає 1000 галеонів;
  • Автори робіт, що займуть друге та третє місця отримають грошові премії 500 та 250 галеонів відповідно;
  • Можливо будуть введені особисті призи (наприклад: приз Святого Абдулли, приз Катари, тощо)
- Додаткова інформація:
  • Конкурс стартує з дня завершеня прийому віршів у сусідній темці
  • Конкурс фінішує 1 вересня. В цей же день будуть оголошенів результати та видані призи
  • Коментувати свій голос у темці постом не потрібно
  • Голосувати потрібно у спеціально створеній темці-опитуванні


Відправлено: Apr 3 2009, 08:48

  i  

В темці все ще можна залишати мініатюри, нариси, ессе, словом будь-які ваші літературні та публіцистичні твори. Ласкаво просимо!

Відправлено: Apr 11 2009, 12:50
Осіннє небо

Дівчинка стояла у парку. Їй було тринадцять і гуляла вона сама самісінька. Ба, батьки навіть не знали де вона. Дівчинку звали Оля, в честь бабусі, яка померла, коли тій виповнився четвертий рік. Горе сталось саме в день її народження. Старенька померла через рак крові.
Оля прийшла не зовсім у парк, бо місце де вона перебувала переважно називають цвинтарем. Чому я сказала спочатку, що дівчинка в парку? По двох причинах. Перша: я не хотіла вас лякати і напевно ви не дочитали б мого твору, а друга та, що цей цвинтар справді трошки подібний на парк. Точніше те місце, де знаходилась могила бабусі Олі.
Отож, дівчинка стояла коло могили і мовчки дивилась на зів’ялу троянду, яку вона принесла того року. У її руках була нова, але квітку вона досі не поклала. Бабця дуже любила червоні троянди, так казала про це мама. Напевно це саме від старої у Ольги любов до квіті: червоних троянд. Вона дивилась на пам’ятник, який був вшанований її покійній родичці. Робота була виконана так тонко, що дівчинка навіть бачила ту глибину очей, яку запам’ятала ще з глибокого дитинства – глибину очей бабусі.
Дивно, але саме в цей день їй виповнилось тринадцять. Саме цього дня був 9 рік смерті Ольги старшої і… її 81 день народження. Саме так, обидві Олі народились 15 жовтня, звичайно у різні роки. Оля вирішила провести своє свято з бабусею саме тому, що та була близька їй по духу, по переказам мати. Навіть якщо це не так, то у неї не було друзів. Ніхто не спілкувався з нею. Та Оля не засмучувалась, а навпаки – раділа. На жаль, дівчинка не знайшла тих людей, з якими у неї були спільні інтереси.
Її бабця була відомою письменницею. Книжки, які вони написала були неймовірно цікавими, і з кожним словом Оля розуміла свою бабусю все більше й більше. Це радувала її, а у 12 років теж почала писати. Але писала вона лиш осіню. У жовтні місяці бід осіннім небом. Це її надихало і за місяць дівчинка створила книжку.
Хто зна скільки часу стояла Оля біля могили. Сильний вітер подув у її обличчя, і вона наче повернулась у реальний світ. Дівчинка оглянулась довкола: пожовклі листочки на в’ялій траві рухались за кожним поривом вітру. Деякі, які ще були на деревах гойдались, а деякі, щойно зірвались і дуже повільно впали на землю. Оля підняла голову – осіннє небо. Натхнення наче ввірвалось у душу дівчинки.
- Дякую, бабцю.
Прошепотіла юна письменниця і поклавши троянду на могилу пішла геть.
Відправлено: Apr 12 2009, 11:01
Цитата
луною

ехом

А взагалі - я зачарована =resent= схопило за душу
Відправлено: Apr 12 2009, 11:19
Безіменна, а мене завжди вчили не вживати слово "ехо", змінюючи цого на "луну". Не пам*ятаю навіть у якогось поета, що ми його читали до 5 класу, була луна.
Спасибі... Добре, що я це не розучилась робити, на відміну від перекладів.

Кука, а я співчуваю Олі молодшій. Писати тільки в осени... це так сумно, й мабуть боляче... Коли хочеться писати, адже почавши завжди хочеться продовжити, й немати змоги, бути підкореною сезоном...
Відправлено: Apr 13 2009, 18:34
Леди Очаровашка, просто чудово. Дуже сподобалося. Гарний твір. Молодець, хотілося б побачити ще декілька твоїх шедеврів.
Відправлено: Apr 14 2009, 14:19
Леди Очаровашка, таке життя) В тебе теж дуже гарний твір. Вразив до глибини душі)

Відправлено: Apr 17 2009, 14:43
Психушка

Земля крутить, думки змінюються, люди існують, життя триває. Ось так приходиться мислити. Коли тебе ув’язнили до псих-лікарні просто так, то робити більше нічого, просто думати, дивитись на 4 стіни, на білу постіль… Але ти досі віриш у майбутнє, хоча частина тебе вже зневірилась…
Тепер ти розумієш, що стається з людьми, коли їх кидають у психушку. Знаєш… бо з тобою так само повелись. Кинули і забули, зрадили і насолоджуються… ці кляті істоти не мають права на життя! Їх чекає пекло!..
У білій палаті тобі робити нічого. Ти дивишся у вікно і слухаєш слова доктора – вони безглузді. Білий колір, палата, слова лікаря, неробство… це все робить тебе шизофреніком, психом. Тебе ніколи не випустять з психушки… Ніколи…

Минають роки, ти досі у тій палаті. Твій погляд туманний і пустий. Твоє волосся геть повипадало. Білий колір став звичним. Слова лікаря однакові. Дивитись у вікно звичайна справа. Палата стала рідною.
З цілковито здорової людини зробили психа. Таки змогли… Добились свого! Ти вже верзеш всякі безглузді речі. Твій розум зник. Ти став мертвою людиною. Ти – труп, який рухається. Навіть шкіра твоя стала сіра. Я дивлюсь на тебе і моє серце відчуває жаль, відразу, і біль.

Знову минули роки. Я прийшла до тебе. Твій стан погіршився. Шкіра покрилась зморшками. Вона ще більше посіріла. З’явились мішки під очима. Ти став страшний. Коли я згадала скільки тобі років, то жахнулась: лише 40 років! Страх пробрався у мою душу. Я вийшла поговорити з лікарем, а коли вернулась, то тебе… Твоє літо лежало на білій постелі, у білій палаті.

Похорон відбувся скоро. Людей було небагато. Я раз і назавжди переконалась, що психушка – це дорога до смерті здорової людини.
Відправлено: Apr 17 2009, 15:10
Цитата (Роксоляна @ Apr 17 2009, 14:43)
Ти дивишся у вікно і слухаєш слова доктора – вони безглузді.

лікаря =sarcastic_blum=

Роксоляна, кукуся, дуже гарно. Звичайно, ти б могла глибше описати все, але суть зрозуміла і досить відверто. І висновок правильний, що найголовніше =resent=
Відправлено: Apr 27 2009, 16:04
Скоро виставлю пригодницький твір(мені 11 років), тому не дивуйтесь чому саме на цю тему + це тільки частина буде(1 глава), я буду виставляти по главі
Відправлено: Apr 28 2009, 03:50
А, і оцініть будь ласка, чит є сенс далі писати(але не забувайте що мені 11 років)
Додано через 28 хвилин
Битва за місто

1.Неочікувана атака

-Капітане, що тут сталося? - засмучено сказав один з воїнів
-Поки ми захищали головний вхід, ворог пройшов ззаду - дуже тихим голосом сказав капітан
-Але як? Ніхто окрім нас незнає про потаємний хід.
-Може й ще хтось... Мабуть, хтось ще знав... Але хто? Солдате, перевірте усіх торговців, які входили і виходили з міста під час битви.
-Так сер!
Солдат сів на кона і побіг до реєстраційної контори.
-Добрий день! Гокінс, дайте список усіх торговців, які входили і виходили з міста під час битви - закехано прокричав солдат.
-Вибачте, але список був переданий до керівництва.
-Керівництва?
-Керівництва ринку. Пам`ятаю тільки одне: під час битви не виходив жодний торговець, виходив тільки монах і повернувся вже після битви. Виходив він через потаємний хід.
-Дякую, до побачення!

Якщо нормально поставте "+" і я напишу інші глави


Відправлено: Apr 28 2009, 15:10
Slim Shady SRS, що ж, юначе. Звісно, вік важливий. Проте для критики коментування він не має значення. Я б не радила так підкреслювати свій вік, - повірте до добра не доведе.
Що ж до самого тексту... себто його частини... не можу назвати це главою через занадто маленький розмір. То радила б Вам поцікавитися термінологією представників тієї професії, про яку пишите, - в даному разі військових. Я на 70% певна, що цю фразу
Цитата (Slim Shady SRS @ Apr 28 2009, 03:50)
ворог пройшов ззаду
можна було б написати якось інакше, враховуючи термінологію, і звучала б вона чудово.
До того ж, раджу Вам розбавити діалог якимось екшеном. Полілоги звісно важливі, та все ж, враховуючи Ваш жанр...
Відправлено: Apr 28 2009, 17:09
це початкові "стадії тексту", коли тільки після битви ідуть такі от роздуми в діалогах. Писати інші глави?
2.У пошуки

Солдат не радячись з капітаном побіг до потаємного ходу.
-Що якщо це монах? Навіщо йому було це робити? Хоча... Може ми його погано знаємо... - весь час шепотів солдат
Солдат підбіг до потаємного ходу. Його охороняв Білл - один з найкращих охоронців.
-Тут монах не проходив?
-Проходив... А ти звідки знаєш? Ну так що потрібно? Я все таки на роботі!
-В яких напрямках він ходив?
-Ну перший раз... Перший раз...
-Швидше!
-Перший раз він пішов до моря, сказав каміння морське потрібне. Потім він повернувся. Потім на нас напали ззаду, я оборонявся, а він знову втік. Ось і все.
-Дякую!
Солдат побіг до капітана
* * *

Оскільки пів-міста було спалено, король привіз з столиці найкращих будівельників, інженерів та архітекторів. Місто в швидкому темпі відновлювалося.
Солдат весь час думав хто їх зрадив, а капітан чому місто не захопили.
Солдат підбіг до палати капітана.
-Капітане!..
-Що?
-Виходив тільки монах.
-Неможливо! Він був біля мене.
-Покажіть цього монаха Біллу, мабуть монахів тепер два...
-Можливо... Джоне(так звали помічника капітана), відведи монаха до Білла. Солдате, охороняйте їх.
-Так сер!
Відправлено: May 11 2009, 14:42
Вав... Мені сподобалось. Чесно. Я довго сама думала, що це, а те, що написала ти усьо мені пояснює. Це класно.
Відправлено: May 11 2009, 15:01
Білко, я сподіваюсь, що ти іронізуєш. Невже ти дійсно погоджуєшся з тим, що любові нема? що це пустка?
Відправлено: May 11 2009, 17:09
Леди Очаровашка , ні, я зовсім не іронізую. То, що ти написала щира правда.
Невже ти так не думаєш?
Відправлено: May 11 2009, 17:15
Білко, щиро кажучи ні. Я вважаю, що любов існує. Й вона має дуже багато проявів. Більш того, моє життя - це любов. Любов до світу, до людей, до природи. І нехай мені не повезло з коханою людиною, я не зневіряюсь.
А ця промова писалась "на замовлення". Аби підкреслити красу й яскравість промови одногрупниці про те, що любов існує. Жаль тільки, що вона запорола свій виступ.
Відправлено: May 12 2009, 15:44
Леди Очаровашка, ясно. В такому випадку дійсно жаль, краще б ви помінялись ролями)
Відправлено: May 12 2009, 15:56
Білко, вона б такого не написала. І не захистила б. В ній щось є, та це щось таке дуже-джуе неявне. Вона може писати тільки те, про що думає справді.
Відправлено: May 12 2009, 16:19
Леди Очаровашка, ясно...
Відправлено: May 12 2009, 16:34
Білко, а чому ти вважаєш, що любові нема?
Відправлено: May 12 2009, 18:31
Леди Очаровашка, я вважаю, що любов, то гормони (як ти і казала) ось і все. Хоча вмене не було нещасного коханння.
Відправлено: May 12 2009, 18:55
Білко, я з тобою не згідний. Гормони там грають роль,але не основну. Любов є і основну роль в ній граємо ми.




  i  

Завтра всі твори будуть добавлені наверх. Вибачте за відсутність. =shy=

Відправлено: May 12 2009, 19:06
Iogamy Dreams, то власне твоя думка. Я знаю, що зы-мою ныхто не згодний. В кого не спитаю, всы кажуть, що вірять у любов. А я не вірю. Так, звичайно ми відіграєм роль, але ту роль ми відіграєм через гормони, бо вони керують нашими почуттями.
Відправлено: May 12 2009, 19:09
Білко, говорити про то чи є любов чи нема можна лише дочекавшись її, справжньої.

Власне,я не маю права обговорювати твою думку,тому більш не втручаюсь.
Відправлено: May 12 2009, 19:46
Білко, ти права. гормони грають роль. Просто на відміну від інших тварин (я дозволю собі вжити це слово, бо вживала його у виступі, коли зверталась до викадача й одногрупників) підключається свідомість.
Мені безсумніву досить цікаво поспілкуватися з людиною, яка має таку думку, це цікавий й корисний досвід.
А чи може людина, яка погоджується з виступом сказати, якби вона сама зверталась з подібними словами до людей, що б ти залишила, що прибрала б, що додала б?
Відправлено: May 12 2009, 20:02
Iogamy Dreams, так, ти правий, то моє діло і воно стосується тільки мене.

Леди Очаровашка, ну... хех... навіть не знаю, як почати. Ну якщо б, мені була можливість щось і викинути, так це оин лиш абзац

Цитата (Леди Очаровашка @ May 12 2009, 19:46)
Мабуть, так легше, простіше, зручніше. Людям так само зручно, коли поруч є людина, яка довіряє. Адже це, наприклад, зменшує можливість підхопити хворобу. Змушуючи людину називати щось в собі любов’ю ми просто полегшуємо собі життя. Вже ти не один, не одна. А гуртом й батька бити легше.


Я вважаю, що це зовсім не потрібно. Особливо про СНІД (певно ти його мала на увазі, коли говорила про хворобу, так?). Я думаю, що "любов" тут зовсім не замішана. Але те, що ти написала "коли поруч є людина, яка довіряє", то це трохи міняє справу.
Це власне все, що мені не сподобалось.

Мені дуже сподобалось ось це, як підтвердження з точки медицини, що таке "любов"

Цитата (Леди Очеровашка)
Чи не дарма, те, що ми називаємо любов’ю, припадає на період бурхливого виділення гормонів, період статевого дозрівання, коли людина починає входити в доросле життя? Просто біологічний годинник каже: час паруватись! І ти вирушаєш на пошуки жертви. Як і в кожного представника фауни у тебе свій спосіб.


Відправлено: May 14 2009, 13:07

  i  

Всі твори викладено наверху. Спасибі авторам за їх старання. Наснаги Вам та творчих здійснень.

Відправлено: May 20 2009, 11:19
скоро виставлю інші глави(мало часу було + вчу мову програмування)
Відправлено: May 21 2009, 05:22
3. Загадкове зникнення

Солдат, Джон і монах підійшли до потаємного ходу, але Білла там вже не було. Вони побачили сліди ніг, які були схожу на ноги білла, трошки зігнуті і маленькі. Солдак сказав:
-Джоне, стережи монаха, а я піду перевірю
-Добре
Солдат вийшов і побачив: під виходом лежали обладунки. Солдат повернувся і каже:
-Повертаємось, Білл втік
Вони повернулися до капітана
-Капітане, Білл втік
-Як? Він же найкращий, це неможливо. Але якщо він втік, монах тільки один.
-Можливо - задумавшись сказав Джон
-Треба його знайти - сказав солдат
-Ми його не знайдемо - сказав втомлено капітан
-Мабуть мені час спати, втомився вже - сказав після великої паузи капітан і закрив очі
-Мені здається він зрадние, оскільки якби він захищав вхід, його б вбили - припустив Джон
-Можливо - сказав капітан з просоння
Стояла тиха ніч. До капітана прибіг адміністратор контори
-Капітане! Капітане!
-Слухаю, що сталося?
-Приходив той монах
-І що він зробив? - нічого не розуміючи сказав капітан
-Він вбив мого помічника і вкрав все золото і клаптик паперу
-Білл...
-Білл?
-Він втік вчора. А в нього з твоїм помічником не було сварок, за які він би хотів помститися
-Були
-Які?
-Білл скаржився на те, що йому доводилося відносити списки
-А було щось серйозніше?
-Була бійка і мій помічник порізав йому обличчя
-Тоді ясно, Білл часто страждав через цей шрам
Відправлено: May 21 2009, 06:52
прикольно




  !  

Флуд. Потрібно обгрунтувати чому вам сподобалось. :gygy:

Відправлено: May 26 2009, 18:20
Писав нещодавно на один конкурс, от вирішив викласти.

Моє місце в країні.

Як молодь відчуває себе в країні, що є її однолітком? Держава, яка з нетерпінням чекає на своє повноліття, держава-тинейджер з проблемами самоствердження й реалізації наврядче викликає довіру у тих, хто залишив цей «важкий» вік далеко позаду. Але як же юнь, що дорослішає разом з Україною, переживає те саме і розуміє свою Вітчизну. Ці молоді люди, нове покоління, перша генерація українців незалежної землі, що сьогодні є молоддю, а завтра буде основою нації, чи зручно їм в цій державі? Що вони думають з приводу свого майбутнього, чи відчувають українське коріння? Ось ті запити, що зараз стоять перед нашою Батьківщиною, перед її народом та… переді мною, адже саме на них я шукатиму відповіді.

Моя Батьківщина лише на два роки старша від мене. Така різниця в віці не створює бар'єру ані в стосунках, ані в розумінні одне одного. Але й впевненості у «щасливому завтра» вона не дає. Молодість – це гарячкуватість, недосвідченість, легковажність і часто безвідповідальність. Цих рис не бракує й Україні, що тільки-но ступає на стерню життя. А нам залишається днювати і ночувати в страху за своє майбутнє та будувати лише обережні нечіткі плани. Що замінить нам віру в наступний день? Мораль?! Її вже давно нема в суспільстві, система цінностей якого побудована на грошах та фізичному задоволенні. Патріотизм? Так, він є. Але то не фанатичне відчуття любові до Батьківщини. Скоріше якась притуплена гордість, що виринає з глибин душі, коли бачиш Софію чи Лавру. Зрідка хвилями накривають приступи бажання діяти: негайно зробити щось для держави, ввійти в її історію і принести користь. Але то миттєвості. Буденне ж життя в Батьківщині – це низка дрібниць і незначних подій, що затягують у себе і роблять життя нікчемним. А країна, що країна? Хіба може вона зробити щось для нас, коли сама ще ледве стала на ноги?!

Звісно некомфортно жити в державі, в якій за чотири роки проходить 2 пари виборів, а з усіх боків стискають нав'язуванням абстрактної національної ідеї та брехливою спекуляцією історичним минулим. І розривають між Заходом і Сходом, яких представляють непримиренними ворогами. Некомфортно й в місті, де процвітають свавілля і розпуста, а засоби до самореалізації потребують каталізатора в вигляді грошей. Суспільство, де царить хаос і аморальність, так чи інакше навіює чорний песимізм і меланхолійну «сплячку».

Моє місце в Україні, як і місця сотень тисяч інших молодих людей безнадійно загублене. Чи, може, воно поки що не виділене, чи квитків в наш театр продано більше, ніж є вільних місць. Адже всі пошуки цього примарного «раю» до цього часу були марними. Але хіба Батьківщина винна?

Країна – це сума волі, зусиль, праці і ентузіазму цілої нації, її населення. Вона спочатку бере і накопичує все це, а тільки потім віддає суміш: комфорт і впевненість. Як же ми можемо вимагати готової мікстури в фармацевта, що не має інгредієнтів? А хто сьогодні готовий дати ці інгредієнти?! Одиниці. Горе нашій землі, адже разом з родючими ґрунтами, милими краєвидами, давньою історією, вигідним положенням їй дістався байдужий народ. Так, байдужий пасивний народ, що живе за принципом «наша хата з краю, нічого не знаю» і є невиразним, однорідним. Саме в цій масі неможливо відшукати свого місця, адже тут індивідуальності зливаються в натовп, що не має обличчя.

Але я – українець, хай в моїх жилах тече кров й інших націй. Тут я народився, тут дорослішав, тут розмірковував, тут закохувався, тут наступав двічі на одні граблі і йшов далі; а значить тут і житиму, тут і помру. Можливо мені не доведеться відшукати себе, та я ладен все життя провести у боротьбі, аби дати змогу своїм дітям, чи дітям моїх дітей знайти це заповітне «місце в Батьківщині». А можливо моє місце – це і є барикади, може я той «вічний революцьйонер», який пробудить народ. Наврядче. Бо тут не допоможуть крики з Майдану чи душевні заклики. Лише поступово, покоління за поколінням, країна буде кріпнути, а населення ставати чистішим. Адже природний відбір триває, і бур'ян, який ми маємо «пильно й неустанно» полоти зникне тільки з часом. І от коли суспільство країни буде об'єднане ентузіазмом, творчим натхненням і любов'ю до Вітчизни, до людей, до праці, тоді й тільки тоді я зможу з впевненістю сказати, що не дарма прожив життя, і забронював білети в партер своїм нащадкам. Єдина користь, яку я можу принести суспільству й Україні – це всього-на-всього показати приклад іншим. І якщо сьогодні зерна розуміння себе, як частини країни, посіяно в сотні сердець, то незабаром вони проростуть в мільйонах. Та й Україна до того часу подорослішає, одумається, і стане твердою ходою, а не кволим чалапанням, крокувати в майбутнє.

Відправлено: Jun 25 2009, 20:35
Щось таке.. (с)

Поспішайте творити добро.

"Поспішайте творити добро. Життя таке коротке"
О. Довженко

І правда, життя настільки коротке... Досить часто мі забуваємо про добрі справи, адже, тільки вони роблять наш світ яскравішим, кращим. Без добра наше життя стає сірим, сповненим агресії, зла, поганого настрою. І не завжди знайдеться людина, яка зможе перевернути баночки з яскравими фарбами і вилити їх на наше життя. Ці краски - це і є добро, яке роблять інші для нас. Добро - це те, що ми даємо іншим людям, а радість, посмішка - це те, що ми отримуємо взамін нашим справам.
"Поспішайте творити добро" - казала Мати Тереза. Навряд чи знайдеться така людина, яка б не знала цю дивовижну жінку. Вона зробила незліченну кількість добрих справ.
Одного разу, коли Тереза подорожувала під час відпустки до монастиря Лорето, сказала: "Я повинна піти з монастиря й допомагати бідним, живучи їх життям. Це було веління. Не скоритися йому означало б зраду віри".
Вона хотіла робити добро і вона його робила. Нам залишається тільки брати з неї приклад і ... "поспішати творити добро".
Відправлено: Jan 4 2010, 23:10
не флуд, проте не твір.


Зима - то чудова пора року: кучугури снігу, що підпирають двері хати, або бузок з пуп*янками, як було у мене за вікном ще на початку грудня. Це маса емоцій та вражень, це багато подій, з якими ми стикаємось щодня у школі, інституті, на роботі, це маса зачервонілих облич та щасливих очей, які ми бачимо щодня. А ще - це новорічний шопінг та яскравий пакунок під ялинкою.

Зима сповнена вражень, і я просто відмовляюсь вірити, що за всю зиму ніхто не написав жоднюсінького рядка, що ні у кого не виникло бажання писати, творити, й він йому не піддався. За довгий карантин, за чудові новорічні канікули.

НЕ ВІРЮ, як сказав би Станіславський. Я хочу почитати Ваші роботи. Я хочу, вимагаю і прошу. Я не хочу підручників і конспектів з дивними словами. Я хочу милозвучні речення, що оплітають серце й жалять в серце. Я не хочу жахливого графоманства одногрупників - я хочу ваших теплих слів, або навпаки - жагуче холодних, що відправляють одразу в нокаут.

Люди, не знаю як Вам, а мені було сумно бачити в новорічному випуску газети НЕноворічні мініатюри. Сумно і соромно. =resent=

А ще після цього чомусь задаємось питаннями (чи то тільки я?) - чому мініатюри в ДК схожі на шкільні твори, а не на маленькі історії життя...
Відправлено: Jan 5 2010, 16:51
Леди Очаровашка, таке насправді цілком можливо. Натхнення легко втопити а чому завгодно, в тому ж Інтернеті чи з пляшкою в обіймах. Тож не дивно що творів мало, а гарних ще менше.

Раджу почати з себе. Викладай що є. Для мене наприклад більш надихаючою і творчою порою є осінь, а зима - літературна сплячка.
Відправлено: Sep 2 2010, 18:36
ПРАПОР
Прапор — це не тільки кусок тканини. Дуже часто прапор — це втілення людських надій та ідеалів. За ним стоїть історія країни, яку він представляє, минуле й сьогодення всього народу й дуже часто — його майбутнє.
Свої кольори національний прапор України запозичив у безхмарного блакитного неба й золотих полів пшениці. Тризуб, цей старовинний символ сили та волелюбства, є основою державного герба України. Ці національні атрибути уособлюють вікову боротьбу нашої багатостраждальної землі за волю, суверенітет і незалежність.
Одним з найдавніших прапорів у світі є британський прапор. Його хрести символізують святих захисників стародавньої Англії, Шотландії й Ірландії. Деякі історики говорять, що британський прапор отримав свою назву Юніон Джек від Джеймса І, при якому в XV11 столітті об’єднались Шотландія та Англія.
Американський прапор називається «Зірки і смуги». Червоні та білі горизонтальні смуги представляють тринадцять первинних штатів, які заявили, що вони більше не будуть колоніями Великобританії. Білі на синьому фоні зірки прапора представляють кількість штатів, які входять до складу Сполучених Штатів. Зараз їх п’ятдесят. Канадський прапор складається з трьох вертикальних смут: двох червоних — справа й зліва та білої — між ними. В центрі білої смуги міститься кленовий лист.
Прапори Нової Зеландії й Австралії дуже схожі. На фоні британського прапора в лівому верхньому кутку австралійці розташували білі зірки Південного Хреста на блакитному полі. А на новозеландському прапорі — червоні зірки на блакитному полі.
Відправлено: Sep 4 2010, 08:48
Edwin, ммм, вибачте, а це точно Ваше творіння? Бо я його знайшла на цьому сайті, тому з'явились сумніви...
Відправлено: Sep 4 2010, 09:27
я щось незрозумів хто закинув мій твір на сайт?
так він мій він ще в мене в зошиті навіть є коли я його писав в школі на контрольні роботі.
Відправлено: Sep 7 2010, 13:03
Pistol, проблема в тому, що я не можу це перевірити... Впевнені, що не виставляли свою роботу на цей або інший сайт?
Відправлено: Sep 7 2010, 13:47
У мене виникають сумніви щодо авторства через граматичну складову твору й повідомлень.
Відправлено: Sep 11 2010, 11:23
я її виставляв тільки на цей сайт і все,Леди Очаровашка,я недумаю що у вас була дуже велика грамотність на початку вивчення зовсім незнайомої мови?Чи ви її лишень почали вивчати і все ви її знали досконало?
Відправлено: Sep 14 2010, 10:27
Pistol, якщо виставлялі тільки тут, чому я знайшла твір на тому сайті?
Відправлено: Sep 15 2010, 16:18
Цитата (Pistol @ Sep 11 2010, 11:23)
Леди Очаровашка,я недумаю що у вас була дуже велика грамотність на початку вивчення зовсім незнайомої мови?Чи ви її лишень почали вивчати і все ви її знали досконало?

мої перші російськомовні записи були взагалі безграмотними. Та й навіть потім також зустрічались помилки. Але справа в тому, що Ваш твір не схожий на твір людини, яка щойно почала вивчати мову. Або принаймні нещодавно. Так, дещо змінити хочеться. Але граматично твір кращий за ваші пости.

Цитата (Pistol @ Sep 2 2010, 18:36)
Деякі історики говорять, що британський прапор отримав свою назву Юніон Джек від Джеймса І, при якому в XV11 столітті об’єднались Шотландія та Англія.

Ось на що звертається увага. На написання римських чисел. А саме - на 17 століття. Дивно, але і ви, і ваш коллеги, що без дозволу опублікував твір вирішив замість анлійської І, або української І скористатись одиничками.
Колективне безсвідоме в дії?
Відправлено: Oct 13 2010, 08:53
ну якщо ви так невпевнені, що твір мій то це не моя проблема я не винен в тому , що я написав гарний твір.А хтось його закинув в інтернет.
Відправлено: Oct 13 2010, 15:57
MEJIOK, Ви - постраждалий.
Бо з одного боку вас підозрюють у плагіаті, а з іншого - Ви не отримали комісії за твір.

Та я б хотіла почитати й інші Ваші роботи, поки й їх не закинули в мережу. Напрямок мені неважливий - чи то шкільні твори, чи то більш художні.

Я була б Вам вдячна.
Відправлено: Oct 13 2010, 17:58
Добре, а на яку тематику твір, чи на свій розсуд?
Відправлено: Oct 13 2010, 18:25
MEJIOK, на свій розсуд.
Я надаю перевагу художньому стилю, та шкільний теж радо почитаю.

Я певна, у вашій скринці має бути щось цікавеньке.
Чи ви хочете написати щось specially for me?
Відправлено: Oct 13 2010, 18:29
Ави , що хотіли почути твір про вас?
Відправлено: Oct 14 2010, 11:42
MEJIOK, Боже збав... Мені таког окомпромату не потрібно.
Відправлено: Oct 14 2010, 14:16
MEJIOK, "specially for me" означає спеціально для мене, а не про мене.
Відправлено: Oct 14 2010, 16:03
ну можна для неї і про неї)
Відправлено: Nov 4 2010, 22:56
MEJIOK'y, як поживає Ваш твір? Леді очікує...
Відправлено: Nov 7 2010, 00:55
MEJIOK, можливо, у тебе є ще інші твори, якими ти хотів би поділитися?
Відправлено: Mar 15 2011, 16:30
Віриш? Повір…

Ти відчуєш, ти вловиш той момент… У ті хвилини, як ти випустиш своє серце із в’язниці, я ніжним дотиком зіллюсь із твоєю душею. Лагідно поцілую кожну її ранку і легенько проведу йодом, дмухаючи, щоб не пекло. І, вір мені, твоє серце більше ніколи не відчує гидкий запах плісняви на брудних стінах камери. Ти лиш вір… А я знаю, що кажу, бо я пізнаю навіть перший твій подих.
Коли ти ступиш своєю маленькою босою ніжкою на запашну, весняну траву, я сльозою радості усію весь світ росою. І ти збережеш кожну краплинку, бо захочеш подарувати пташкам кришталики насолоди. І тоді кожна з них вкладе у свій спів неосяжну вдячність і вишуканість. Віриш? Я кажу правду, вір!
У ті миті, коли ти будеш готова познайомити світ із новим голосом, я заглушу кожен звук, щоб твоє перше слово почули всі. І вони потрясуть світ від захоплення і піднесуть свої душі Господу. Вони неначе прозріють, адже шепіт твого серця не зрівняється навіть із піснею соловейка. Вір, серденько, вір…
Як тільки твоя усмішка почне змагатися із Сонцем за яскравість, я вишневим цвітом збагачу твою кров, а вона замалює на твоїх щічках цнотливу ягідку калини. І тоді Сонце змушене буде програти. Ти віриш мені? Повір…
А тоді, коли ти повернеш душу Господу, я пущу на вітер кожну клітину свого організму, кожну чуттєву жилку. І не знайдеться людина, яка б не поспівчувала моїй утраті хоча б сльозою. Та ти не зрозумієш, що під словом «утрата» я маю на увазі життя. Тому я одразу ж кину своє серце в киплячий вулкан і розчинюсь у лаві. Чуєш мене? А чи віриш?..
Моя маленька пташко! Не оголи мою душу перед іншими. Стримай її лише у своїх долоньках. Пообіцяй. І я повірю тобі. Я віритиму завжди.
Не думай, моя незаймано квітко, що твоє тендітне життя вкрало моє. Воно лише злилося із моєю душею. Тому якщо воно перестане відбивати постійний ритм, отам, з лівого боку, під ребрами – я просто помру. Віриш? Повір, бо інакше у цьому всьому немає жодного сенсу.


  i  

Додала.

Відправлено: Jun 8 2011, 22:02
Гарні твори!
З'явилася інформація, що журнал Дніпро друкує молодих авторів!
Відправлено: Nov 28 2012, 22:54
НОЧЬ

Идеальный геометричный круг луны завис высоко в небе,окруженный статичным белым узором облаков.Ее свет замер,завис в полуметре над стратосферой.Он ждет...Тишина...Тишина и спокойствие,гнетющее и противоестественное,стеклянное,прозрачное и холодное спокойствие.Ветер затаил свое дыхание,и,кажется,даже пожелтевшие листья застыли на тонких ветвях деревьев,преодолев собственную смерть.В этот миг мир идеален.В этот миг он рождается заново.Слышно,как ритмично бьется сердце вселенной,или ,может быть,это твое сердце стучит,требуя движения,возвращения к жизни?Давящая,глухая тишина.Чего она хочет от тебя?Она вот - вот разлетится на тысячи осколков,а ты останешься нерушимо стоять и смотреть,просто смотреть,ведь тебе не остается ничего больше.Больше ничего нет,ничего не существует.Только страх,страх остаться в этой тишине навсегда.
Відправлено: Jan 16 2013, 07:18
Галина Кундік, с. Великий курінь, волинська область
Різдво на Волині

Велике щастя - зібратися в батьківській хатині на Різдво. Моя Любешівщина, окраїна синьоокої Волині, має свої традиції святкування. У святвечір, для прикладу, у нас не колядують. І в гості теж не ходять, оскільки це, певно, найважливіше сімейне свято в році. Кожна родина збирається за багатою вечерею: на столі сіно, зверху - вишита або ткана скатертина з бабусиної скрині й, звісно, дванадцять страв. Усе обов'язково пісне. У меню традиційно входять хліб, узвар, вино й - куди без неї! - кутя, яку бабуся до столу везе на санчатах, і далі все, чим сім'я багата. Перед тим як приступати до куті, кличемо Мороза: «Мороз, Мороз, ходи до нас кутю їсти! А не прийдеш тепер, то не йди і в четвер!» Мається на увазі, що якщо сильних морозів і великих снігів не буде взимку, то нехай не буде їх і навесні.
Обов'язково в кінці вечері всі ставлять свої ложки в кутю й залишають її на столі, щоб почастувати померлих родичів. Хороша прикмета: якщо жодна ложка за ніч не впаде - це означає, що всі зустрінемося за цим столом і наступного року. А вже різдвяного ранку маленькі хлопчики ходять до родичів посівати пшеницею. Кажуть, що першим до оселі повинен увійти саме хлопчик: тоді сім'я буде щасливою. І всі три дні вже люди відвідують одне одного, вітаючись: «Христос рождається!», а у відповідь лунає: «Славімо Його!»

Прочитано та взято зі сторінок чудового та молодіжного журналу «Дніпро».


  i  

Перенесено і додано.

Відправлено: Aug 21 2013, 13:17

  i  

Додано 3 оповідання.
Роботи для конкурсів Великдень та Мальовничий край

Відправлено: Jul 26 2015, 22:57

  i  

Нагадую про тему. Викладайте та обговорюйте твори :skype_sun:
Крім цього, з сьогоднішнього дня автори будуть отримувати невеличкі артефакти за свої роботи :man_and_cat:

Відправлено: Jul 30 2015, 19:49
може проведеш конкурс у цій темі?)
а то у мене руки не дійшли трохи
Відправлено: Jul 30 2015, 20:03
Crisis on Two Earth, конкурс прозаїчних творів? Можна провести) На якусь певну тематику або залишити теми на розсуд учасників? Чи може зробити взагалі якийсь нестандартний формат?
Відправлено: Jul 30 2015, 20:06
Angeloid, можна зробити дві категорії - вільна тематика і, наприклад, літня.
Відправлено: Jul 30 2015, 20:12
Crisis on Two Earth, скоріш вже осіння, бо здається мені, що три конкурси на один місяць може бути забагато... Хоча можна й заздалегідь виставити тему, як відомо автори зазвичай дуже повільні. Можна провести щось схоже за типом на конкурс міні-прози, тільки українською мовою... Взагалі - були б учасники. Мені не хотілося б потім залишитись з одною, або взагалі без робіт.

  i  

Шановні відвідувачі розділу, чи зацікавилися? Є бажаючі виступити в ролі учасників конкурсу?

Відправлено: Jul 30 2015, 20:14
Цитата (Angeloid @ Jul 30 2015, 20:12)
Crisis on Two Earth, скоріш вже осіння, бо здається мені, що три конкурси на один місяць може бути забагато... Хоча можна й заздалегідь виставити тему, як відомо автори зазвичай дуже повільні. Можна провести щось схоже за типом на конкурс міні-прози, тільки українською мовою... Взагалі - були б учасники. Мені не хотілося б потім залишитись з одною, або взагалі без робіт.
Шановні відвідувачі розділу, чи зацікавилися? Є бажаючі виступити в ролі учасників конкурсу?

плюсую. я навіть прийму участь.
Відправлено: Jul 30 2015, 20:16
якщо час від часу будете приходити до мене з сокирою і грізним питанням "Ну що?! Написала?!"...
то я може що й напишу =lol=

або потім прийду і відкоментую
але дії залишаються ті самі - слід прийти й змотивувати енергійним копнем))
Відправлено: Jul 30 2015, 20:27
Sanna, що-що, а це ми з радістю організуємо =eyebrows=

Добре, двоє добровольців є. Хто ще зацікавився? Можливо є якісь побажання та ідеї стосовно конкурсу? Висловлюйтесь :skype_sun:
Відправлено: Jul 30 2015, 20:30
Цитата (Sanna @ Jul 30 2015, 20:16)
якщо час від часу будете приходити до мене з сокирою і грізним питанням "Ну що?! Написала?!"...
то я може що й напишу =lol=

або потім прийду і відкоментую
але дії залишаються ті самі - слід прийти й змотивувати енергійним копнем))

+1 с:
Відправлено: Jul 30 2015, 20:30
Не дуже нав'язуйте тематику, благаю :not_go:
щоб була якась свобода вибору
це що тем стосується, що жанрів
може, мені до душі припаде написати філософські роздуми на тему "Чи є життя після огірків з молоком та оселедцем?" Чи раптово змотивуватися на казку-кросовер по творам братів Грімм та Дж.Мартіна
Додано через хвилину
Цитата (Неразбериха @ Jul 30 2015, 20:30)
+1 с:

о! вже втрьох, як мінімум, міркувати будемо! *smile*
Відправлено: Jul 30 2015, 20:34
Добре, свобода вибору - так свобода вибору х) Тобто ти вважаєш, що не слід взагалі робити ніякої прив'язки за тематикою та жанрами? Просто конкурс прозових творів?
Відправлено: Jul 30 2015, 20:35
Неразбериха, третій х)) Мені подобається таке швидке реагування :girl_gygy:
Відправлено: Jul 30 2015, 20:36
ні, певно якась тематика все ж має бути
щоб зовсім хаос не вийшов
але не так, що крок вправо, крок вліво - розстріл :hystericss:
Додано через хвилину
ой, та взагалі, не слухайте мене
щось я розбазікалась =lol=
Відправлено: Jul 30 2015, 20:39
Sanna, у цьому випадку надмірне базікання навпаки на користь буде) Добре, я тебе зрозумів. Якщо якась тематика повинна бути - то яка, на твою думку? Чи слід привя'зуватись саме до сезону? Чи може слід мислити більш широко?
Відправлено: Jul 30 2015, 20:45
широке мислення то завжди в плюс
не спіши ото відразу тему називати
як то кажуть, з думкою слід переспати а зараз відразу вирахуємо збоченців хДД
хто знає - може вдала ідея прийде уві сні або на свіжу голову?)
0 Користувачів переглядають дану тему ( Гостей і Прихованих Користувачів)
Користувачів:

Сторінки: (9)  [#] 1 2 3 ... Остання ». Нова тема

 



[ Script Execution time: 0.1747 ]   [ 96 queries used ]   [ GZIP ввімкнено ]   [ Time: 13:12:07, 03 Oct 2024 ]





Рейтинг Ролевых Ресурсов - RPG TOP