Запалюючи зірки

У цьому номері Вашій, дорогі читачі, увазі, пропонуються мініатюри користувачки [user]Сніжинка Хотем[/user].
Не зважаючи на юні роки, пише вона дуже гарно, точно описує усе, чим хоче поділитися з оточуючими.
Теми мініатюр серйозні, не завжди веселі.
Нехай ці твори стануть прикладом для усіх нас)

Втрата

Що таке втрата? Найпростіше пояснення цьому, це коли щось було, бац, і його більше нема. Відчай залежить від того, чим чи ким і наскільки важливим була ця річ, або людина. Якщо втрачаєш людину, то твоє горе не має меж, якщо ж втрачаєш річ, то вже треба дивитись на те, що то було. Якщо ж звичайна ручка, то це навіть втратою назвати тяжко. Якщо ж це гаманець, то це теж не втрата. Тоді тобі тупо образливо. А якщо це твоя праця… Оце дійсно втрата і «скорбота» за нею може також межувати з горем.
Коли щось втрачаєш, то наступний стан теж залежить від того, що для тебе значила та річ чи жива істота. Якщо знову ж таки втрачаєш людину, то починається депресія. Звичайно не у всіх. Ти можеш втратити будь кого. Починаючи від найближчої людини, до малознайомого чоловіка, який є другом твого друга. Коли ця істота найдороща, то депресія є нормальним для цієї історії продовженням, а якщо якась ліва для тебе людина, то ти заспокоїш свого друга через те, що його друг когось втратив. Але ж у світі щодня люди вмирають і люд
ство не турбується за це. Хіба як благородні і люди певної спеціальності. Коли ж ти втрачаєш річ, то депресія мабуть почнеться в емо. В яких і так вічно депресія. Коли людина загубила свій новенький телефон за 7 тисяч, то хочеться плакати, адже тобі за це прикро. Іноді це теж називають втратою, але хіба це втрата? Я вважаю, що ні. Якщо такою річчю є фотографія дорогої для тебе людини, то це мабуть буде втратою, адже це єдиний екземпляр, який дали саме тобі. Тоді ти теж будеш ходити хмурим і не усміхненим. Хіба можна радіти з такого приводу? Але як я вже казала, найгіршою, на мою думку, втратою у світі не живої природи, є праця. Праця, на яку ти тратив більшість свого часу. Праця, яку ти беріг, коли їй був лише один аркуш. Праця, яка могла б тебе прославити. А вона взяла і зникла. Хто зна, яким чином. Це вже не важливо, адже її більше нема. І тоді, депресія, яка з такого приводу може бути лиш в емо, може й бути і в звичайної людини. А хіба ти будеш радіти через те, що твою дисертацію спалили?
Чи що твоя майже завершена книжка стерлась? От тоді і може початись депресія. Вона не буде такою довгою і глибокою, як вiд втрати людини, але вона все одно буде. Як би нам не хотілось, втрата завжди нас переслідує і від неї дійсно нема куди подітись. До неї треба звикнути і намагатись уникати її, як можна старанніше, бо наслідки можуть бути непередбачуваними.

Світло в кінці тунелю?..

Ти ідеш по переулку і за твоєю спиною зароджується страх, адже вже починає смеркати. Ти мимоволі пришвидшуєш крок і йдеш, щосили тримаючи себе в руках, щоб не рознервуватись. Ти не хочеш дивитись у небо, щоб не піддатись хвилюванню, але це стається без твоєї згоди. Побачивши це темне небо затягнуте сірими хмарами, ти пришвидшуєш свій крок іще більше. А ось крихітний переулочок. Хто зна, що тебе там чекає. Роблячи невпевнені кроки, щоб порівнятись з ним, ти повертаєш голову, щоб бачити, що не існує ніякої небезпеки. І це правда, адже в тому крихітному, майже не освітленому переулку пусто. З полегшенням видихнувши, ти не губиш страх і не втрачаєш попередній темп. У твоїх думках ти вже сидиш на лавці біля великого ліхтаря, щоб дочекатись свого друга, але твоя реальність досі йде по темному переулку. Раптом крикнула ворона і ти, закричавши з переляку переступаєш крок і біжиш так, наче за тобою женуться. Згодом, ти розумієш, що нічого грізного нема і твій біг плавно переходить на крок. Ти продовжуєш свій шлях,
судорожно дивишся на годинник, і розумієш, що ще маєш час, щоб просто посидіти на лавочці під світлом великого ліхтаря дивлячись на пожовкле листя. Ні, ти не будеш уявляти нічого хорошого, адже підступна ворона знов пронизливо каркне, даючи страху поглинути тебе. Ти дивишся прямо на дорогу, яка веде тебе до щастя і бачиш ліхтар. Знову слідує щасливе полегшено глибоке видихання повітря з легенів і крок твій стає ще швидшим, але в цей раз не від страху, а від розуміння того, що ще трошки. Зовсім трошки. Хоча твій мозок стверджує, що тобі ще йти і йти, але ти не слухаєш його і радісно йдеш до цілі. Ну ось, ти вже майже прийшла і… Як тільки ти станеш за метр від ліхтаря він згасне. Відчай винирнув на поверхню і ти нестримано чортихаєшся. Але великими буквами напис у твоїй голові каже тобі йти і не зупинятись. Ти дивишся на дорогу і стиснувши кулаки біжиш. Ти біжиш по вузькій вуличці, яка простягається між будинками, тому ти не йдеш в суцільній темноті. Тобі світять добрі хазяїни, сидячи в своїх кімнатах.
Але ти біжиш. Не так швидко, як вперше, але так само завзято. О, ти знов бачиш ліхтар. Ти не покладаєш на нього стільки надії, як на попередній, але ти просто не можеш наказати крові спокійніше бігти по венам і серцю стукати не так швидко і гучно. А потім. Потім ти йдеш до того ліхтаря тим самим швидким, але вже впевненим кроком і буквально через 5 хвилин виходиш на вечірню вулицю. А через дорогу лежить твій довгоочiкуваний парк, до якого ти таки дійшла.

Смерть, за яку я віддала життя

Я часто думала, що таке життя. Робила всілякі записи, помітки. Хотіла добратись до самої суті. Аж раптом все змінилось і на зміну життю прийшла смерть. Я закинула все, що стосувалось життя і почала все з чистого аркуша. Я прагнула дізнатись, чому помирають цілком здорові люди власною смерть. Цілими днями я шукала, розглядала купу варіантів, та не знаходила відповіді. Але я не падала духом. Я зверталась за допомогою до геніїв, але і в їх роздумах нічого не було для мене корисного. Я працювала день і ніч. Це питання огорнуло мене своїм покривалом з ніг до голови, і я майже не мала часу на сон. Я працювала, працювала і працювала. Я шукала відповідь і знайшла, хоча й через 27 років наполегливої праці. Мою відповідь не могли оспорити, затоптати. За неї мені дали статус генія. Після цього я повернулась до життя. На нього мені вистачило не так багато часу, як на смерть, адже смерть зiпсувала його, і завершивши своє власне життя, я пішла з цього світу в інший. Але моя мрія була здійснена - про мене дізнався весь світ.