Рідна мова в рідній школі
В Інституті розпочато масштабну кампанію з українізації форуму. Якщо тільки на ньому можна розпочати щось масштабне.
Принаймні, так здається, коли вперше чуєш про незвичайне нововведення – можливість вивчення української «з нуля». Дійсно?! – перше запитання мимоволі приходить у голову. І відразу з’являються сумніви: «Чи вдалося це зробити на високому рівні, чи буде це цікаво й компетентно?». Щось підказує, що вчитель міг розробити власну програму, вчити згідно неї і давати реальні знання. Тому я, щоправда підштовхуваний скоріше цікавістю, мершій рушив сторінками форуму до завітної теми. Хвилювання охопило мене, коли я клікав по останньому посиланню. «Що ж криється там, за загадковою назвою «Ввод в украинский язык. Алфавит» - думав я. Тим часом браузер працював, і переді мною нарешті відкрилася брама, що відкриває шлях до пізнання української.
Кохання з першого погляду
«Дизайн» лекції зачаровує – виконано в найкращих традиціях оформлення постів на форумах, ніжний колір фону допомагає розслабитися і налаштовує на легкість подальшого вивчення. Обсяг тексту невеликий, а отже не відлякує полохливих новачків від вивчення нерідної мови. Окидаю оком всю лекцію. Виділені жирним шрифтом місця звертають на себе увагу одразу. Читаю їх. Тепер знаю розшифровану тему лекції: «Украинский алфавит: схожести и различия с русским» і маю прочитаний алфавіт, який поки що не має бути зрозумілим. Подолавши надмірну цікавість, повернувся до початку і став читати.
Про абетку й не тільки
Лекція розпочинається, як звичайно, з невеликого рольового відіграшу на тему початку лекції, мовляв молода вчителька заходить в аудиторію, студенти розмовляють, нарешті вона розпочинає заняття. Далі цікава фраза, що в мене, україномовної людини викликає щось середнє між сумнівом і обуренням. «Вы пришли ко мне на лекцию, думая, то ничего не знаете в украинском языке. Ошибаетесь! Вы знаете его как минимум на 50%!» Хоча, тут напевне сказала якась національна гордість, яку ображає, що мова в нас на стільки «легка». Але згодом мирюся з цим – учнів треба підбадьорювати. Далі записуємо тему – вже бачив її, тому пропускаю. Йду нижче. Натрапляю на цікавий ліричний відступ викладачки: та згадує, що українська мова – друга в світі за мелодійністю. Одночасно з нею відповідаю на питання про конкурентів італійців, що перші в тому ж рейтингу. Про французів, що треті, не знав, тож дякую. Нарешті на дошку вивішується алфавіт, зрозуміти який без «легенди» до нього не беруся: щось стоїть в дужках, щось з великої, щось з маленької літери. Читаю пояснення, прозріваю. Абетку дійсно записано дуже зручно для російськомовних користувачів форуму. Видно, які букви в мовах однакові, які унікальні, а які мають аналоги. Наприкінці - анонсування наступної лекції про апостроф і прощання. У якості постскриптуму після дзвоника звучить пропозиція задавати питання про те, що не зрозуміло та просити перекладати будь-які незрозумілі слова. Остаточне прощання. Кінець.
Неприємне «послєвкусьє»
«Саме час виконати домашнє завдання» - думаю я, та пошуки його марні. Нарешті розумію, що після ввідної лекції вирішили не навантажувати вправами, та й які вони існують на алфавіт? Тоді готуюся читати довгий список постів-подяк за урок, прокручую сторінку вниз, але тут тільки форма відправки повідомлення. Ні подяк ні запитань нема. Протираю очі. Все одно нема. Дивно. Щонайменше дивно. Сам відгук теж не пишу, потім жалкую, але повертатися ліньки. Виправдовуюся тим, що лекція призначена зовсім не для мене. Але працю професора, та ще й неабияку працю шкода.
Вчити, чи не вчити – ось в чому питання
Низька відвідуваність Інституту зіграла з ним злого жарта. Цікавезний предмет, одна з небагатьох форумських дисциплін, знання з якої можуть мати практичне застосування, залишилася без уваги. Просто проігнорована. Закономірне питання: «Викладати, чи не викладати». Але через великий ентузіазм вчителів Інституту, чиї предмети ніколи не хвалилися великою популярністю предмет живе, і, я сподіваюся, проживе ще довго. Можливо на заваді стає, як завжди, погана піар кампанія, точніше повна її відсутність. Можливо причина в тому, що нікому це й не потрібно. Сумніваюся. Тож сподіваємося, що з новими лекціями з’являться й нові, учні…
Cвятой Абдулла
|
|
|
Випуск №2
