Список газет

> Новорічний випуск
 

Публікація робіт-переможниць конкрусів прози і віршів

Bже давно відшуміли осінні дощі і опало останнє листя з кленів та ясенів, десь далеко позаду у приємних спогадах залишилася осінь, а з нею відійшло у небуття все те, чим ознаменувалися ті три чудові місяці. А вересень, жовтень і листопад видалися щедрими на сенсації, скандали, події, зміни. Не оминули вони й наш Інститут, який з перших же днів золотої пори року прийнявся за активну роботу. Після літніх канікул, через малу активність користувачів всі починання заморозилися і під форум впав у «сплячку». Охарактеризувати стан нашого розділу на той час можна одним словом: «занепад». Мало що змінилося і першого вересня, коли одразу в двох темах «…» і «…» стартував конкурс на кращий твір. Чи не про це свідчать лише десять голосів відданих за улюблене «крео»? Чи не про це свідчать тільки шість авторів прози та всього чотири поети, що прийняли участь цьому заході? Але попри всі негаразди премії знайшли своїх власників, а Інститут - найкращих письменників. Сьогодні я пишу вам саме про них та їхні шедеври.

Серед прозових мініатюр перемогу (язик не повертається сказати «впевнену», бо відрив між роботою-переможцем та її найближчим суперником був лише в 2 голоси: 4 проти 2) здобула філософська розповідь Тапки Хотем (Снежка) «2 хвилини». Ця авторка була мало відомою на літературному тлі форуму до конкурсу, тому його можна назвати стартом її літературної кар'єри. Зі своїм чудовим витвором вона не побоялася виступити проти таких «метрів» форумської прози, як Каменное Сердце (Torrens fatum), що була суддею на змаганні «Фабрика», теж присвяченому прозі, Святой Абдулла (від скромності не помру), який зайняв там друге місце та [user]Myosotis[/user]. І таки перемогла. Бо її мініатюра була найцікавішою, найчуттєвішою, найбільш емоційною та глибокою, одним словом найкращою. Та чого розсипатися у вишуканих компліментах, коли краще, що я можу показати читачеві – це самі «2 хвилини»:


Показать текст спойлера


Цікаво було б також поспілкуватися з «винуватицею торжества» і почути з перших вуст все те, що кортить дізнатися . У нашої редакції виникла можливість взяти ексклюзивне інтерв'ю у Тапки, яка також є старостою і редактором газети The Golden Prophet і викроїла для нас лише невелику хвилинку свого часу. Точніше 2 хвилини.

- Вітаю тебе перемогою, «2 хвилини» були достойні найвищої нагороди. Тож в першу чергу хочеться спитати: як тобі вдалося вкласти таку глибину в мініатюру, передати одразу стільки думок і емоцій?

- Дякую, для мене це велика честь. Взагалі, ця мініатюра була написана на парі, ще на першому курсі. Як це не дивно, але найкраще мені пишеться саме під час занять в університеті. Мабуть стіни вищого навчального закладу, що я обрала для себе, якось впливають на моє натхнення. Адже, ці приміщення пам’ятають ще Шевченка.
Невеликі оповідання та такі коротенькі твори-роздуми завжди виходили в мене найкраще. Я досить вдало вмію передати на папері власні емоції, емоції, що охоплюють мене в дану секунду, саме зараз. На той момент, коли я писала «2 хвилини», мені хотілося дати пояснення такому явищу, як боротьба протилежностей. В моєму «творчому доробку» не одна мініатюра на цю тему. Проте саме «2 хвилини», як на мене, є найбільш вдалою зі всіх.

- Літературний стиль в тебе неповторний. І це рідкісна й гарна риса, як для творця-початківця. Проте чи є в тебе кумир, з якого ти намагаєшся брати приклад, переймати його «фірмові» прийоми?

- Оскільки мені подобаються досить різні жанри в літературі, то мені важко назвати одного такого кумира. Однак, абсолютно точно, я можу сказати, що стиль написання, певні прийоми при описанні стану людини чи явищ природи, що використовує в своїх роботах Джон Роналд Руел Толкієн, для мене є прикладом. Але загалом, я намагаюся творити щось нове, вносити в свої твори цікаві ідеї власного «виробництва».

- Мабуть найцікавіше для читачів питання: розкажи що ж приховують за собою аватар із дивним створінням, гумористичний підпис і зимовий нік? Хто ти є в реальному житті, яке воно є для тебе, і яка ти є для нього?

- Власне, я трохи змінила профіль, проте в будь якому разі, людиною я залишилась тією ж самою. Мені важко про себе розказати щось… Однак, в минулому номері газети Хаффлпаффу я втілила свій невеликий задум. Кожен з членів адміністрації факультету написав про своє реальне життя невеликий твір. Щоб, зрозуміліше було, що я за людина, я переклала його і от моє одкровення перед Вами.
Мене часто питають, чому Холодильник (це мій постійний нік, а Снежка – тимчасовий, новорічний)... Відповісти на це питання я не можу, проте можу показати Вам, хто ховається за цим дивним ніком)
Мене звуть Оля і мені 19. Я живу в Україні в славетному місті Києві.
Я вчусь на третьому курсі Київського національного університету імені Тараса Шевченка на юридичному факультеті. Поки ніде не працюю, але відвідую різні мовні курси, мови – моє хобі.
Тепер трохи про моє приватне життя)
Я люблю зиму, коли багато снігу та він скріпить під ногами. Люблю, коли мене називають Олею і люблю роздивлятись небо. Люблю спати під трьома ковдрами. Я дуже люблю булочки з корицею та м’ятний чай. Мене неможливо відірвати від книги, якщо вона мені справді подобається. Мої най улюбленіші кольори - чорний, червоний, білий и синій. Я не люблю розмовляти по мобільному телефону та обожнюю Сімпсонів. Я терпіти не можу брехні та коли люди намагаються відлунювати від чогось. Я люблю полуничне морозиво та коктейль Мохіто. Я сплю с плюшевим ведмедиком та дуже люблю читати в громадському транспорті. Першу книгу про Гаррі Поттера я прочитала в 11 років. Мій улюблений фільм "Едвард руки-ножиці". Коли я хворію, я цілими днями дивлюсь телевізор. Моє улюблене місто Львів. В школі я постійно читала фанфіки і навіть сама писала. На парах я пишу вірші та деяку прозу. Я не уявляю себе без музики та комп’ютера. Мої улюблені смайли ось ці: . Я терпіти не можу ходити по магазинах і дуже люблю готувати. Я би хотіла народитися на початку ХХ століття або в кінці XIX. Я ненавиджу, коли люди не закривають за собою двері. Я люблю їздити в тролейбусі по вихідним увечері, коли на вулиці майже немає людей. Я годинами можу вештатись у книжковому магазині і часто залишаю там останні гроші. Я дуже люблю час перед святами та дарувати подарунки. Мої улюблені свята - Новий Рік та День Народження. Я люблю молочний шоколад з горіхами, але без ізюму. Я боюся грози та терпіти не можу комах. Я вмію робити юзербари та не вмію колажі. Я не люблю борщ, проте люблю голубці. Я збираю корівок) В моїй колекції більше 120 корів) Є й плюшеві, й порцелянові, й скляні. Ще є багато посуди з коровами. Мені часто привозять їх з інших країн. Є італійка, росіянка, іспанка, німка, шведка. Я люблю поп-корн з сиром. Я терпіти не можу, коли мені дарують косметику та гроші. Я люблю сюрпризи та романтичні вчинки. Мій улюблений художник - Густав Клімт, а улюблена картина - "Поцілунок". Мій улюблений герой в Гаррі Поттері - Лунатичка Лавгуд. Я люблю піцу з печерицями та шинкою. Я не вмію водити машину та не хочу вчитися. Моє улюблене взуття - кеди та кросівки. Моя улюблена група - Lumen. Мій улюблений одяг - джинси та футболки. А ще я трохи шалена та не завжди при собі))))
Власне кажучи, це все, що можна дізнатися відкриваючи Холодильник)

- Що в твоєму розумінні найголовніше для письменника? Якою особистістю, на твою думку, має бути справжній «метр» і чи маєш ти такі риси?

- На мою думку, справжній письменник повинен бути дуже творчою людиною, неординарною і, що дуже важливо, вільною. Вільною від думки інших, від певних пережитків системи, в якій він або вона живе, вільним навіть від певних моральних принципів суспільства. Він не повинен боятися експериментувати, творити щось нове.
Мені б хотілося вірити, що я маю ці риси, або хоча б зможу їх мати в майбутньому.

- Ти, напевне, знайома з сучасними письменниками, в тому числі й українськими. То чому ти надаєш перевагу: перевіреним часом класичним творам чи сміливим експериментам сучасників?

- Звичайно я поважаю та захоплююся класичними творами, однак все ж надаю перевагу сучасним авторам. Для мене в літературі чи не най головнішим є якась шаленість, креативність, навіть відчайдушність. Тому сучасні автори, які іноді відверто порушують всі існуючі правила та закони. Для мене саме такі роботи є цікавими.

- А тебе не відштовхують від сучасних творів жаргонізми, що часто-густо трапляються їх сторінками?

- Ні, іноді це навіть надає книзі певної «перчинки». Оскільки проза, якій я надаю перевагу, досить специфічна, то такі слова не є для мене чимось незвичайним. Я думаю, що книга має бути написана сучасною живою мовою, тому жаргонізми не повинні дивувати читача, хоча вони повинні бути підібрані дуже точно та «в тему», як кажуть)

- Ну і «на посошок» трохи журналістського «бруду»: голосування у конкурсі було закритим, і ніхто не знає, що саме криється з а отими десятьма голосами. Цікаво, чи була чесною твоя перемога, бо може ти «грішним ділом» привела на голосування мультів чи друзів. Пробач за підозру, але хотілося б почути щиру відповідь.

- Ну, власне… Так вийшло, що я побачила оголошення про конкурс прози та поезії, відразу після повернення з відпустки. Тоді я знов поїхала з Києва і якось забула про конкурс. А згадала лише після оголошення результатів) Тож, я навіть не слідкувала, нажаль, за голосуванням. Так, що перемога моя чесна)))



В номінації «найкращий вірш» перемога дісталася не менш талановитій та цікавій користувачці – miledy Voldemort. Звичайно голос з темряви може сказати, що при малій конкуренції люди обирали найменшу з бід, можуть поширитися плітки про голосування за допомогою мультів, але тут все очевидно: божественне обдарування юної поетеси не принизять ані «чорний піар», ані «злі язики». І перше і друге місце зайняли роботи переможиці, і лише 1 голос набрав її найближчий конкурент. В чому ж секрет такого приголомшливого успіху? Напевне в магії, в магії літньої ночі…


Показать текст спойлера


Поетеса – цікава натура і загадкова особистість. Вона закрита і холодна для сторонніх людей, але тепла й ласкава до друзів (на жаль друге знаю лише з чуток). Вірші пише як українською так і російською мовами і кожний з її шедеврів по своєму прекрасний. Не міг не поспілкуватися з дівчиною про її творчість та про дещо інше…

- Знімаю капелюха перед твоїми віршами! Дуже і дуже достойні твори, цікаві для читання і перечитування.
Тож хотілося б спитати, що вплинуло на розвиток твого світогляду, що відображений у віршах? Бо, прочитавши вірші з щоденника, був здивований (не скажу, що приємно) кількістю темряви, кладовищ, смерті, суму і всього чорного та готичного. Звідки в тебе це?


- Толстой казав: «Копаючи у своїй душі, ми часто знаходимо те, що лежало непомітно.» Не подумайте, що я завжди така сумна, темна та жорстока, як почуття й ситуації в моїх творах. Просто в житті кожної людини трапляються події, які змінюють її світогляд або починають впливати на нього. Це, наприклад, може бути навіть зрада найкращого друга чи смерть дорогої серцю людини. У моєму випадку нестандартний вплив на світогляд мало кладовище, біля якого живу, та прізвисько з дитинства, яке дали мені друзі – Ірка-вампірка. Звичайно, в дитинстві це виглядало смішно, проте з віком я почала цікавитися і філософією, і міфологією для саморозвитку. Мої друзі спочатку не вірили, що я можу таке писати, тому що завжди з ними я весела, жартую, піднімаю настрій. Справа в тому, що постійно бути такою щасливою неможливо, тому переживання я краще викладаю на папір, не тримаючи в собі, і тим самим не причиняючи неприємних почуттів іншим людям, бо не хочу, щоб вони теж страждали, так як у кожного свої проблеми, і не треба комусь нав’язувати і свої, особливо, якщо можна розібратися самому.

- Мені відомо, що окрім талановитої письменниці ти ще і людина з активною громадянською позицією, патріотка України і борець за правду. Чи правда все це і як це впливає на твої стосунки найближчим оточенням як тут, на форумі, так і в реальному житті?

- З приводу моєї позиції борця за правду і патріотизм: я стараюся нікого не примушувати розділяти мою думку, проте відношення до українців в регіоні, де я живу, зовсім не лояльне, а навпаки образливе. Виникає питання «чому?» Народився ти в Україні чи просто живеш, можеш не любити владу чи устрій цієї країни, але ставитися до інших людей, всього народу повинен з повагою та добром. Моя мама завжди каже: «Жити в суспільстві, і бути вільним від нього, неможливо». Так, я холодна до сторонніх людей і добра для друзів. Але і сторонні можуть стати приятелями або друзями. Проблема в тому, що мені дуже важко брехати. Саме з-за цього інколи люди відвертаються, бо правда коле очі, і важко сказати істину, щоб не образити. Мої справжні друзі навпаки цю рису характеру в мені дуже цінять, бо ніколи не буду підлещуватися аби зберігати ідеальні відносини. Звичайно, люди продовжують змінюватися, і я не виключення. Мені відверто починають казати, що образливу правду перетворюю в жарт, і тим самим стаю більш дипломатичною, зберігаючи свою відвертість.

- Мені особисто дуже цікаво дізнатися таку деталь: консервативна ти, чи ліберальна. Чи легко тобі вдається йти на радикальні зміни, експерименти, мінятися. Бо творчі натури часто бувають замкненими у собі одинаками, що не зраджують традиціям і канонам, і з року в рік живуть однаковим монотонним життям. Ти відносишся до таких?

- Важко сказати. З приводу друзів більш консервативна, бо, як кажуть в прислів’ї: «Старий друг краще нових двох», також притримуюсь або класичного, або спортивного стилю в одязі. Я не звертаю увагу на те, чи подобаюся я такою оточуючим. Бо інші частіше помічають в чужому оці скіпочку, а своєму не бачать поліна. А екстравагантний вигляд - лише для вечірок чи виступів, з усього іншого – ліберальна. Признаюся, що люблю грати в театральних п’єсах або навіть сценках зовсім не схожих персонажів: від закоханої Анни в «Украденому щасті» до божевільного барабашки в дитячій казочці. На жаль, зараз не маю часу, щоб поступити в школу мистецтв та покращувати свої навички. Також самовдосконалення – це і є розвиток та експеримент з власними здібностями. Постійно шукаю щось нове. Наприклад, зараз почала серйозно вивчати іноземну мову. Пізніше дуже хочу навчитися грати на гітарі. Але головне і часто постійне бажання – подорожування. Звичайно хочеться побачити світ, але поки подорожую лише по Україні. Адже скільки чудових міст та місць, де можна просто насолоджуватись моментом перебування в тій чи іншій місцевості. А ще радує те, що саме у нас є такі чудові місцини.
Ще приклад, коли мені підключили Інтернет, то була впевнена, що така можливість доступу до інформації мене буде тримати вдома, проте це не так. Все частіше я не заходжу в мережу, бо знаходжу масу цікавих речей, занять, людей, які більш важливі на той час.

- Як я зрозумів, твоїм головним козирем є пейзажі. Всі вірші твого авторства, що мною прочитані, мають описи довкілля, подекуди красиві й вишукані, подекуди темні й моторошні. А чи пробувала ти себе в інших жанрах поезії? Можливо є якийсь непейзажний твір, що можна показати нашим читачам?

- Справа в тому, що народилася і виросла в селі, біля нашого чудового Дніпра. З дитинства спостерігаючи такі чудові пейзажі, просто неможливо про них не писати. А коли батько брав вночі з собою на рибалку, то це було просто фантастично, бо річка, плавні, місяць та солов’ї – насолода для душі. Різні люди, різні почуття…Хтось бачить красу лише в класичному пейзажі, а комусь подобається і вид цвинтаря, де лише спокій та шелест вітру. Згадала твір великого німецького поета і мислителя Гете «Вільшаний король»: там чудово розкрита тема сприйняття людиною дійсності: батько бачив лише туман, гілля та верби, а син його – і короля, і королівни вільшаних. Те, що хоче бачити людина, те вона і бачить.
Звичайно, будь-яка дівчина, яка може писати вірші, пише лірику про кохання. Я намагаюся не давати читати іншим такі твори. Все-таки це надто особисте. Лише декілька творів давала читати друзям та в своєму журналі на форумі: вони про кохання, яке пройшло, про розлуку та прощання. Адже не завжди буває любов на все життя, вона йде від нас, залишаючи і приємні, і неприємні моменти. Тому дуже важливо зберегти їх в пам’яті, щоб не опектися знову на своїх помилках, та не жаліти за тим, що пройшло, а з радістю згадувати, що це трапилося з нами, що ми це відчували.

- Питання трохи не по темі, але наболіле все ж таки. Що ти думаєш з приводу газової війни між Україною і Росією? Як і завжди, виникають класичні запити: «Хто винен?» і «Що робити?». Ти бачиш відповіді на них?

- Україна і Росія – дійсно наболіла тема. Я вважаю, що винні обидві сторони. З нашої сторони винні неплатники за паливо. А як люди можуть заплатити, якщо 70% населення живе за межею бідності. Тому Росія не знайшла кращого виходу, ніж обвинуватити нашу країну в тому, що ми вкрали велику кількість газу. Кожен буде доводити свою правду, і це ні до чого доброго не доведе. Тому краще, якщо Україна буде платити за газ за європейською ціною, а Росія сплачувати за транзит. Тоді не повинні з’являтися конфлікти з такого приводу і не будуть сперечатися, хто кому поступається. Проте одна новина шокує: підписали договір на 10 років, але Росія тепер хоче побудувати транзит через Балтійське море до Німеччини, а міністр Білорусії пропонує Російській Федерації їх територію, тим самим покращуючи своє становище і погіршуючи наше.

- Ну і на останок - що ти цінуєш більше: духовний світ, чи матеріальний?

- Духовне і матеріальне – дві сторони однієї медалі, і окремо існувати не можуть. Наша душа, свідомість існує в матеріальній оболонці, матеріальному світові. Наприклад, голодна людина не може думати про щось прекрасне, інтелектуальне чи релігійне. І духовне є початком відображення матеріального світу. Тому я вважаю, що гармонія між матеріальним і духовним світом людини і є головною метою, способом щасливого життя людини.



Все в цьому світі добігає кінця, і мій матеріал – не виключення. Сумно розставатися з компанією таких талановитих дівчат, що були моїми співбесідницями сьогодні і казати пригнічуюче «Бувай». Втішає лише те, що після розмови залишається приємний присмак на серці і море тем для роздумів, якими займуся сам і раджу вам мої читачі. До наступного номера!

Для вас працював Святой Абдулла









[ Script Execution time: 0.1278 ]   [ 13 queries used ]   [ GZIP включён ]   [ Time: 23:11:15, 16 Apr 2021 ]





Контактный адрес: deweiusmail.ru