Глава 1 (украинский)

***

(Дія відбувається після поєдинку двох старшокурсниць (Ніамах, Еолін), які мало не вбили одна одну. Дан - старшокурсник і друг головних героїв, Атред і Ноел - першокурсники, Паті - їх однокласниця, сестра Ноела, Флорія і Каріна - інші першокурсниці)

***

Дан глянув на магічну картку, яку простягнула Ніамах, і все зрозумів. Як це все жахливо - всюди страх і біль. Вона платить власними стражданнями аби завдати біль іншій, ціною ще більших мук рятує ту, на кого їй начхати. Знаючи наперед, що кінець для них усіх один. Він віддав картку Атреду і стомлено промовив:

- Паті.

Принаймні тут не буде цих двох, вони йому тільки заважають, - подумав Дан. У глибині думок він відчував потребу знайти її сам, але зараз перед ним були інші, що лежали на підлозі і стікали кров’ю. Він розумів, що Атред з Ноелом можуть не впоратись, хтозна де вона, але він не має часу її шукати. Залишилось надто мало.



Атред з Ноелом бігли сходами. Атреду здавалось, що картка горить у його руці. Усі останні події відбувались немов уві сні, вони були немов під наркозом увесь час, відколи зникла Паті. Вони майже забули за неї, щось заважало їм думати про неї, вона повільно зникала з їх пам’яті. Що це за чари? Напівсон, який навіть не розвіяла ця жахлива сутичка. Ті дві закривавлені помираючі дівчини на підлозі здавались лише тінями, як і Дан. Тільки картка, яку він дав Атреду, прорізала цю імлу. Немов меч розсікли голову спогади і вони вже мчали коридорами - Ноел отямився теж.

На картці був план якоїсь частини замку, там вони ще ніколи не були. Картка вказувала шлях - зображення приближувалось, коли вони наближались і віддалялось, якщо вони йшли не в тому напрямку. Вони знайдуть її, але чи не буде тоді пізно? На картці яскраво-червоним полум’ям горіла пляма. Це й була Паті, Атред навіть відчував її присутність там, у картці. Немов запах її волосся чи одягу. Цей колір був зловіщим, обоє розуміли, що треба поспішати.

Вони збігли на перший поверх, потім у підвал. Темний неосвітлений коридор - зараз нікому міняти згаслі факели, проте тьмяні відблиски стін та світло від картки не дають збитись. Це вже десь за межами класів з алхімії. Попереду ще одні сходи. Їм треба спускатись вниз, нижче підвалу. Вже немає сил бігти, ноги підкошуються, але треба. Нижче і нижче, немов на саме дно скелі замку. По бокам сходів з’являються якісь темні двері, але їм не туди. У Атреда майнула думка, що це магічний коридор, чи принаймні змінний - у реальному просторі замку не може бути такого глибокого приміщення. Їм здавалось, що вони спускаються вічність.

Нарешті зображення на картці приближується і вони звертають у якийсь прохід. Знову довгий коридор, потім якась галерея. Тільки рівний ряд колон вказує їм шлях, а за колонами якісь темні зали, вкрити павутинням і пилом. Атреду навіть страшно уявити, що там може бути. Галерея не рівна, вона плавно звертає то в один, то в інший бік, а вони біжать цим хвилястим тунелем. Нарешті галерея завершується залою з кам’яними спорудами всередині. Немов стародавні руїни посеред галявині у лісі. Тільки замість лісу кам’яні стіни, а замість неба жахлива темнота вгорі. Як високо до стелі? Чи є вона там взагалі?

Серед руїн невелика кругла споруда з кам’яною брилою на ній. Полум’я на картці під нею. Атред і Ноел підходять ближче. Ця брила така важка, їм не вдасться її здвинути. Паті там, під нею. Але як вона там помістилась? Кам’яне коло ледь піднімається над землею. Від раптової здогадки Атреду стає страшно. Це колодязь, а колодязі в Академії бувають такої глибини, що... Краще не думати про це. Спершу треба відтягти брилу.



Дні минають за днями, але Паті втратила відчуття часу. Скільки днів вона тут без будь-якої їжі? Тиждень? Два? Води тут вистачає і вона розуміє, що не помре. Навіть без їжі. Щось підтримує її існування. Але чи варте воно того? Проте, навіть це місце видається їй прекрасним, після того, що вона бачила. Хтось врятував її і кинув сюди. Навіщо? З нею щось зроблять? Вона знала, що ні. Вона потрібна комусь і через це її врятували. Від темряви її врятувала інша темрява. Кому вона потрібна? Їй хотілось, щоб...

Якийсь шум відчувається вгорі. У цій неймовірній тиші у неї надзвичайно загострились почуття. Вона змусила повернутись своє знесилене тіло на кам’яному виступі, де лежала. Він холодний і мокрий, а внизу крижана вода. Важливо не впасти туди, вибратись звідти вдруге вона не зможе. Вона втупила погляд вгору, де дуже високо був єдиний вихід звідти. Хтось прийшов урятувати її? Чи це знову та? Але Паті не відчувала її присутності вже давно. Вона приходила завжди беззвучно і перебувала там, вгорі. Іноді вона відсувала брилу і Паті відчувала на собі її погляд, хоч нічого не бачила, вгорі було так само темно як і тут. Погляд був холодний як лід, пронизував її наскрізь, але страху Паті не відчувала, навряд чи вона зможе його ще колись відчути. Вона вже давно не приходила. Це хтось інший.

Почувся скрегіт брили. Він був зовсім іншим, немов брила стала вдесятеро тяжчою і для її руху потрібні були неймовірні зусилля. Та ж здвигала її легко. Паті побачила світло - тьмяний, ледь помітний, півмісяць. Потім брилу здвинули повністю і на тьмяному фоні з’явилась людська фігура. Паті почула глухий голос Ноела.



- Вона там, - сказав Ноел.

- Там дуже глибоко, нам її не дістати...

- Треба знайти мотузку, - Ноел зараз був набагато енергійнішим ніж завжди.

Вони озирнулись навколо. Поряд з ними, біля однієї з кам’яних брил лежала міцна мотузка.

- Її тут не було, коли ми зайшли, - нерішуче почав Атред.

- То й що. У нас немає вибору.

Ноел закріпив мотузку і скинув інший кінець униз. Пройшло чимало часу, доки вони почули сплеск води.

- Глибоко, - сказав Атред.

- Принаймні мотузка дістає.

Атред зібрався лізти, він вже звик, що завжди попереду, але Ноел безцеремонно його відштовхнув і поліз у темну яму. Раніше Атред не помічав, щоб Ноел так переживав через сестру. Щоправда, раніше вона не потрапляла у таке положення.

У Ноела швидко заніміли руки, але він вперто спускався далі. Ноел втратив відчуття часу, коли нарешті його нога торкнулась води. Всюди була така темрява, що його очі не могли нічого розрізнити. Йому раптом стало страшенно моторошно і він пожалкував, що не дозволив лізти сюди Атреду. Проте він думав, що сам винен у тому, що сталось з сестрою.

Він мовчки розглядав темряву, яка огортала його і не наважувався промовити й слово. Невдовзі він помітив чи, швидше, відчув рух збоку, десь у стіні. Звідти долинув ледь чутний голос:

- Ноеле?

Йому відлягло від серця. Вся напруга останніх тижнів, весь страх кудись зник. Одночасно його очі почали звикати до темряви (чи темрява відступала) і він вже міг розрізнити фігуру сестри, що лежала у невеликому заглибленні у стіні.

- Так, це я.

Він дістався до неї, та обв’язав її кінцем мотузки. Потім двічі смикнув її, на знак Атреду, що пора їх витягувати.

Коли Паті опинилась на світлі, вони ледь її впізнали. Вона не мала сил навіть говорити, не те, що стояти на ногах. Але вона була живою. Хоч байдужість і біль в її очах лякали їх навіть після всього того, що вони набачились за останній час.

- Куди ми її віднесемо? - запитав Атред.

- У твою кімнату... Хоча треба щоб хтось був постійно з нею, там надто тісно, ми не зможемо за нею доглядати, а воно вже може заходити навіть у деякі кімнати, якщо там є ще хтось, крім господаря. Кімната тоді втрачає частину захисної сили. Хоч твоя кімната одна з найбільш захищених. Але вона надто тісна.

- Повинні ж бути якісь місця, що ще хоч трохи охороняються... Можливо, у лікарню?

- Лікарня вже давно перетворилась на морг, Паті там не місце. Воно майже не чіпало деякі вітальні...

- Але нашу розгромило, там навіть небезпечніше ніж у коридорах четвертого поверсі.

- А яка у нас вітальня? Ти забув, що її давно збираються перебудувати, бо вона нікуди не годиться. А крім нашої воно нападало тільки на алхіміків, серед яких багато слуг Темряви. Інші вітальні більш-менш безпечні.

- У яку ж ми її заведемо? Всюди потрійні захисні закляття, які нікого стороннього не впустять.

- У її власну, ми вже раз там були.

- У дівчачу?

- Так. Ми ж теж чарівники. Думаю, що порушення правил останнім часом мало кого турбує.

- Ми зможемо туди потрапити, тільки якщо нам дозволять інші дівчата.

- Надіюсь, що вони ще залишаються людьми.

Шлях нагору був чомусь набагато коротшим, ніж униз. Невдовзі вони вже йшли Гірчичним коридором, який був завалений будівельними матеріалами уперемішку з різним мотлохом. Деякі стіни були напівзруйновані, після недавнього візиту його. Перед дверима до дівчачої вітальні вони нерішуче зупинились. Масивні двері були замкнені і, без сумніву, зсередини перекрити великими засувами. Це не рахуючи магічних захистів.

Ноел перший отямився і постукав. Довго ніхто не відповідав, але нарешті у дверях віддвинулось невелике віконце, звідки на них виглянула жінка. Це була, здається, викладачка наргардської, Атред якось бачив її разом з Флорією. Вона виглядала дуже змореною і наляканою. Бачити викладача, хай і не мага, у такому стані було моторошно.

- Що вам потрібно? - стомлено спитала вона.

- Нам необхідно сховатись. Моя сестра у дуже поганому стані, їй потрібна допомога.

- Що з нею? - у тоні викладачки почулись істеричні нотки. - Ми не можемо впустити її у такому стані. А вам взагалі вхід сюди заборонено. - Останні слова вона сказала не дуже твердо. Викладачам теж заборонявся вхід в учнівські вітальні, без крайньої потреби.

- Вона виснажена, впустіть нас, нам необхідний захист.

- Нам теж необхідний захист. Звідки ми знаємо, що з нею? Раптом Темрява знаходиться у ній?

- Ні. Вона просто провела без їжі кілька тижнів, на дні глибоченного колодязя. Її там замкнула... - спробував пояснити Атред, але викладачка його не слухала.

- Те, що ти говориш, не має значення, ми не зможемо перевірити твоїх слів. Все, що я бачу - це поранену чи хвору дівчину, яка може нести в собі Темряву, ми не можемо її впустити...

- Чому?! Нам необхідна допомога! Хто ви такі, щоб прирікати її на смерть?! Вона чарівниця і має право знаходитись у своїй вітальні! - закричав Ноел, він вже не міг більше витримати.

Його слова налякали викладачку і вона відсахнулась:

- Тихіше! Не привертай уваги...

Але те, що сталось потому, налякало її ще більше. Хлопці почули, як масивні засуви з іншого боку дверей віддвигаються. Двері почали відчинятись. Викладачка зачинила віконце і відбігла назад. Вона нічого не сказала, але була налякана до краю. Схоже, що давні закляття не втратили силу - будь-який учень може потрапити у свою вітальню. І ніщо цьому не завадить. Це розуміла і викладачка, що була біля дверей та кілька інших, що вибігли з кімнат на шум. Тому вони мовчки дозволили їм зайти. І, коли двері зачинились, почали накладати нові захисні закляття, та забарикадовувати вхід. Вітальня впустила не тільки Паті, вона впустила й хлопців. У вітальню повернулись учениці, що втекли у свої кімнати через шум. Атред помітив і кілька хлопців. Сюди мали пускати всіх, у кого не було хоч якогось притулку.

Викладачі вже нічого не зроблять, вони не мають тут сили. Магія віталень така, що дорослі практично втрачають тут свою силу, саме через це Темрява і не може потрапити сюди. Воно явно доросле.

- Це дуже небезпечно, впускати сюди поранених. - Сказала одна з викладачок.

- Але ж вітальня сама її сюди впустила. Двері не пропустять того, хто становить загрозу, навіть якщо це учениця цього відділення. - Сказала друга.

- Вважалось, що Академія, теж не пропустить того, що становить загрозу.

- Академія надто давня і складна, у ній всередині повно всього... Вітальні ж були збудовані недавно і безперечно світлими магами.

- У будь-якому разі, все вирішать учениці.

Викладачки повернулись до дівчат. Ті нерішуче мовчали. Частина поглядала на Паті зі страхом, частина зі співчуттям. Паті завжди допомагала їм, давала списувати і любила з ними потеревенити. Але якщо її захопила Темрява? Вони знали, що якщо вороже поставляться до неї, то вітальня змусить її покинути приміщення. Не треба нічого говорити, варто просто подумати про це, відчути...

- Ви викинете її туди, у пащу Чудовиська?! - долинув крик з гурту дівчат.

Атред був шокований - він впізнав голос. Вона вийшла вперед. Це була Каріна, яку він довго вважав ворогом, бо вона часто знущалась зі слабкої Флорії.

Каріна була з іншого відділення і не могла вплинути на щось, але її слова... Викладачі зрозуміли - хочуть вони того чи ні, але Паті залишиться тут.

- Ви можете розміститись у її кімнаті, але там надто тісно, тому краще розміщуйтесь у самій вітальні. - Промовила одна з старих викладачок, мабуть, головна тут. - Ми виділяємо вам он той куток. Там є диван, крісла та стіл - все необхідне. Тільки просимо вас не покидати те місце і не ходити в інші частини вітальні без крайньої потреби. Ви повинні зрозуміти, що можете нести небезпеку.

Атред і Ноел її не слухали. То все не мало значення, вони готові були покласти Паті і на підлозі. Головне, що тепер вони під захистом вітальні. Яким би слабким і нетривалим цей захист не був.