Глава I

Мереживне сяйво клубочилося попід стелею,м”яко спадало в різні сторони тонкими струменями чогось,схожого на пару і зупинялося в кутках невеличкої кімнати,обклеєної сріблястими шпалерами. Посеред кімнати стояв казан.В ньому молода дівчина варила Суп Вічності. Між іншим, на електричній плитці,бо газову хазяйка встановлювати не дозволяє. Біля плитки був столик. На ньому сидів симпатичний чорнявий хлопець і розмовляв з дівчиною.
- А чому “Суп Вічності”?- поцікавився він.
- А мені подобається назва. Такий суп і їсти приємніше,правда?
- Дай спробувати,бо він так пахне,що я вже не можу...
Хлопець відсьорбнув з ополоника і підняв брови:
- Я приголомшений...
Він поцілував їй руку. Дівчина зашарілася. На вулиці погас ліхтар.
- Я ж зовсім забув! В мене є для тебе дещо...,-при цьому хлопець намацав щось у кишені куртки.
- Ось...
В простянутій руці він тримав квадратне люстерко з зеленим сердечком у кутку.
Дівчина акуратно взяла люстерко і посміхнулася.
-Дякую.В мене навіть є для нього місце.
Поруч з дверима на стіні був наклеєний квадрат золотистих шпалер.
- Я тримала це місце для якогось особливо урочистого подарунку.
Дівчина забила в стіну гвіздок,одягла на нього люстерко і пару секунд милувалася результатом.
Тим часом Суп Вічності варив хлопець.
За вікном зібгалися дірчасто-блискітні сутінки,пахло липою і карамеллю...
А на столі сиділи хлопець з дівчиною і сьорбали Суп Вічності.